Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/21537/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/21537/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

21.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, щодо ненаправлення на розгляд комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій довідки за формою згідно з додатком 6 відповідно до Постанови КМУ від 20 серпня 2014 року № 413, яка є підставою для надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України подати на розгляд комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій довідку за формою згідно з додатком 6 відповідно до Постанови КМУ від 20 серпня 2014 року № 413, яка є підставою для надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій;

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України видати Довідку про безпосередню участь ОСОБА_1 у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України видати ОСОБА_1 довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України за призовом під час мобілізації, а після звернення до відповідача з вимогою про надання довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, у видачі такої довідки йому було відмовлено. Позивач вважає відмову неправомірною, оскільки, на його переконання, безпосередньою участю у зазначених заходах є виконання завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, а несення ним бойових чергувань у складі мобільної вогневої групи з протиповітряного прикриття важливих державних об`єктів у межах міста Дніпра є саме такою участю. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на положення статей 17, 19, 65 Конституції України, Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про правовий режим воєнного стану», «Про критичну інфраструктуру», «Про оборону України», а також на Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2023 № 685.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді Ремез К. І.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами з 21.08.2026.

03.08.2026 за допомогою підсистеми «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява, в якій відповідач заперечив проти позовних вимог та зазначив, що позивач обіймав посаду водія 2-го кулеметного відділення взводу прикриття повітряного простору військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України; підрозділ, у якому позивач проходив службу, до виконання заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, не залучався та бойових (службових) завдань не виконував; накази про залучення позивача до таких заходів, про визначення періодів безпосередньої участі, а також про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень щодо нього не видавалися; місто Дніпро у відповідний період не входило до офіційного переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії. Відповідач не заперечує факту проходження позивачем військової служби у складі взводу прикриття повітряного простору та залучення його до несення бойових чергувань у складі мобільної вогневої групи, проте вважає, що саме по собі несення бойового чергування не є тотожним безпосередній участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у розумінні Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.06.2023 призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 26.02.2026 № 183.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 26.02.2026 № 59 с/ч позивача звільнено у відставку за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби.

09.03.2026 позивач звернувся до Головного управління Національної гвардії України із заявою (рапортом) щодо витребування документів від військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 та надання статусу учасника бойових дій.

Листом від 20.03.2026 № 27/2/1/4-Ч-2684 Головне управління Національної гвардії України повідомило позивача, що з метою розгляду питання надання статусу учасника бойових дій комісією Головного управління Національної гвардії України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни до ІНФОРМАЦІЯ_4 , у підпорядкуванні якого перебуває військова частина НОМЕР_2 , надіслано запит щодо надання необхідних документів або повідомлення про відсутність підстав для їх оформлення.

Листом від 27.03.2026 № 2/21/2/1-Ч-21-ЕП Військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України повідомила начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України, що позивач проходив військову службу за призовом під час мобілізації на посаді водія 2-го кулеметного відділення взводу прикриття повітряного простору з 24.04.2024 по 26.02.2026. У цьому листі зазначено, що підстав для надання довідки за додатком 6 немає, оскільки взвод прикриття повітряного простору військової частини НОМЕР_2 не залучався до виконання заходів та не виконував бойові (службові) завдання, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України; відповідні накази щодо убуття особового складу в службове відрядження для участі у заходах та накази командира військової частини про оголошення періодів для виплати додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень не видавались; під час проходження служби на зазначеній посаді позивач залучався до виконання бойових чергувань у складі мобільної вогневої групи з протиповітряного прикриття важливих державних об`єктів у межах міста Дніпра; відповідно до наказів Міністерства розвитку громад та територій України місто Дніпро не входить до офіційного переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії.

Листом від 15.04.2026 № 27/2/1/4-Ч-3721 Головне управління Національної гвардії України повідомило позивача, що він під час проходження військової служби у зазначеній військовій частині ні особисто, ні у складі взводу прикриття повітряного простору не залучався до безпосередньої участі з виконання службових (бойових) завдань та здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а лише залучався до здійснення бойових чергувань у складі мобільної вогневої групи з протиповітряного прикриття важливих державних об`єктів у межах міста Дніпра, яке згідно з наказами Головнокомандувача Збройних Сил України не визначено районом ведення воєнних (бойових) дій та не входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, визначених наказами Міністерства розвитку громад та територій України. З цих підстав позивача повідомлено про відсутність підстав для оформлення йому довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413, та інших документів для надання статусу учасника бойових дій.

Не погоджуючись із цим, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суспільні відносини з приводу набуття громадянином правового статусу учасника бойових дій урегульовані Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).

Згідно зі статтею 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до статті 5 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з пунктом 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються, зокрема, військовослужбовці Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Абзацом другим цього пункту визначено, що порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб та терміни їх участі у зазначених заходах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Механізм надання статусу учасника бойових дій визначений Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (далі - Порядок № 413).

Згідно з підпунктом 4 пункту 4 Порядку № 413 підставою для надання статусу учасника бойових дій для заявників з числа осіб, зазначених в абзаці першому пункту 19 частини першої статті 6 Закону (крім осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади), які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, є довідка за формою згідно з додатком 6. Заявники, зазначені в абзаці першому цього підпункту, за власним бажанням можуть додавати інші документи, які містять докази та підтверджують факт виконання ними особисто або у складі військової частини (органу, підрозділу), установи та закладу бойових (службових) завдань.

Відповідно до підпункту 1 пункту 5 Порядку № 413 для надання статусу учасника бойових дій документи подаються командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) або іншим керівником підприємства, установи та організації стосовно заявників, зазначених в пунктах 19 і 20 частини першої статті 6 Закону, або самостійно заявником з їх числа у разі неподання документів командиром (начальником) військової частини (органу, підрозділу) або іншим керівником підприємства, установи та організації.

Пунктом 8 Порядку № 413 встановлено, що для надання статусу учасника бойових дій заявникам з числа осіб, зазначених у пункті 19 частини першої статті 6 Закону, які брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій протягом 30 календарних днів з дня участі осіб у виконанні бойових (службових) завдань, у проведенні розвідувальних заходів, отримання травм (поранень, контузій, каліцтв) зобов`язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу заявники, довідки за формою згідно з додатком 6 або додатком 7.

З наведеного слідує, що обов`язок командира (начальника) військової частини подати на розгляд відповідної комісії довідку за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413 не є безумовним: він виникає лише за наявності підтвердженого належними документами факту безпосередньої участі військовослужбовця у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Згідно із частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 17.02.2026 у справі № 200/7237/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виклав такі висновки щодо застосування пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII та Порядку № 413:

«…законодавець у кожному випадку пов`язує надання статусу учасника бойових дій із фактичною участю у збройному протистоянні, яка має ознаки безпосередності, тобто особистого виконання бойових (службових) завдань у складі військових формувань під час здійснення відповідних заходів. Йдеться не про будь-яке виконання обов`язків військової служби в умовах воєнного стану, а про реальне та особисте залучення до виконання завдань, безпосередньо пов`язаних із відсіччю та стримуванням збройної агресії, що за своїм змістом і характером передбачають підвищений рівень небезпеки для життя і здоров`я військовослужбовця. Виконання завдань забезпечувального, чергового чи охоронного характеру, навіть у період дії воєнного стану, саме по собі не може ототожнюватися з такою безпосередньою участю.

При цьому, зміст поняття «безпосередня участь» підлягає системному тлумаченню у взаємозв`язку з нормативними актами, прийнятими на виконання Закону № 3551-ХІІ, які визначають порядок підтвердження такої участі та критерії її встановлення. У цьому контексті територіальна складова не є самостійно встановленим обмеженням, а виступає елементом правової моделі, відповідно до якої безпосередність участі пов`язується з виконанням бойових (спеціальних) завдань у межах районів ведення воєнних (бойових) дій, визначених у встановленому порядку. Відсутність встановленого факту виконання завдань у таких районах виключає можливість визнання відповідної діяльності як безпосередньої участі у розумінні пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ».

У цій самій постанові Верховний Суд зазначив, що обов`язок командира (начальника) військової частини щодо подання довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413 виникає лише за умови наявності підтверджених належними документами фактів безпосередньої участі військовослужбовця у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, а сам факт запровадження воєнного стану на всій території України та його тривалий характер не є визначальним для оцінки участі особи в бойових діях, оскільки райони ведення воєнних (бойових) дій визначаються окремими рішеннями уповноважених суб`єктів та мають конкретний територіальний характер.

Верховний Суд також указав, що належність до військової частини, залучення до охорони об`єктів критичної інфраструктури чи виконання завдань протиповітряного прикриття поза районами ведення воєнних (бойових) дій саме по собі не створює правових підстав для визнання відповідної діяльності безпосередньою участю у розумінні пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ, а інше тлумачення зазначених норм призвело б до необґрунтованого розширення кола осіб, яким може бути надано статус учасника бойових дій, без урахування характеру та інтенсивності участі у збройному протистоянні.

Наведені висновки Верховного Суду застосовані Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 17.03.2026 у справі № 160/27724/25, якою скасовано рішення суду першої інстанції та відмовлено в задоволенні позову військовослужбовця про визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо ненадання довідки про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, за обставин залучення позивача до виявлення, спостереження, супроводження та вогневого ураження повітряних цілей противника у складі поста візуального спостереження поза районами ведення воєнних (бойових) дій.

Застосовуючи наведені правові висновки до встановлених у цій справі обставин, суд виходить із того, що єдиною обставиною, з якою позивач пов`язує своє право на отримання довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413, є його залучення до несення бойових чергувань у складі мобільної вогневої групи з протиповітряного прикриття важливих державних об`єктів у межах міста Дніпра.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що позивач особисто або у складі військової частини (підрозділу) виконував бойові (службові) завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій, визначених рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України. Місто Дніпро до офіційного переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, у відповідний період не включалося, що позивачем не спростовано. Бойових наказів, бойових розпоряджень, витягів із журналу бойових дій, рапортів (донесень) командира підрозділу чи інших документів, які підтверджували б безпосередню участь позивача у відповідних заходах, суду не надано, а з листа військової частини НОМЕР_2 від 27.03.2026 вбачається, що такі документи не складалися.

За таких обставин у відповідача не виникло передбаченого пунктом 8 Порядку № 413 обов`язку подати на розгляд відповідної комісії довідку за формою згідно з додатком 6, а тому бездіяльність щодо ненаправлення такої довідки та відмова у її видачі не можуть бути визнані протиправними.

Щодо доводів позивача про те, що безпосередньою участю у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, слід уважати виконання завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, суд зазначає таке.

Цей довід позивач виводить із Порядку встановлення факту безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, деяких категорій осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2023 № 685. Проте пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2023 № 685, яким затверджено цей Порядок, втратив чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.10.2025 № 1360, тобто на час звернення позивача із заявою (рапортом) 09.03.2026 та на час прийняття оспорюваних рішень зазначений Порядок не діяв.

Крім того, як зазначає і сам позивач, дія того Порядку поширювалася на інших осіб – на осіб, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі у відповідних заходах, та на членів сімей осіб, які загинули (пропали безвісти), померли внаслідок таких поранень. Позивач до жодної з цих категорій не належить, а тому підстав поширювати на нього визначення, наведене у зазначеному Порядку, немає.

Посилання позивача на положення Законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про оборону України» та «Про критичну інфраструктуру» суд відхиляє, оскільки ці нормативно-правові акти визначають загальні правові засади функціонування держави в умовах воєнного стану, засади оборони держави та захисту критичної інфраструктури, проте не встановлюють підстав для оформлення довідки за формою згідно з додатком 6 до Порядку № 413 і не пов`язують виникнення права на таку довідку із самим лише фактом проходження військової служби чи несенням бойового чергування.

Суд ураховує сумлінне виконання позивачем обов`язків військової служби, що відповідачем не заперечується, проте зазначає, що надання статусу учасника бойових дій пов`язується законодавцем не з фактом проходження військової служби в умовах воєнного стану, а з документально підтвердженою безпосередньою участю у визначених законом заходах.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність своєї поведінки: заперечення відповідача підтверджені листом військової частини НОМЕР_2 від 27.03.2026 № 2/21/2/1-Ч-21-ЕП, а обставини, з якими законодавство пов`язує виникнення обов`язку оформити та подати довідку за додатком 6, у цій справі не встановлені.

Суд ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; від 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).

Перевіривши оспорювані бездіяльність та відмову відповідача на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення, а також розсудливо і своєчасно.

Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своєї поведінки та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, підстав для розподілу судових витрат за статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез