Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/2501/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/2501/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно відділу Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Святовасилівської сільської Ради Дніпропетровської області Літвінової Катерини Юріївни про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Відділу Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Святовасилівської сільської ради Дніпропетровської області Літвінової Катерини Юріївни, в якій позивач, з урахуванням позовної заяви у новій редакції, просить:

визнати протиправною та скасувати відмову у проведенні реєстраційних дій щодо нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , Державного реєстратора прав на нерухоме майно Літвінової Катерини Юріївни Відділу Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Святовасилівської сільської Ради Дніпропетровської області;

зобов`язати Державного реєстратора прав на нерухоме майно Літвінову Катерину Юріївну Відділу Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Святовасилівської сільської Ради Дніпропетровської області належним чином виконати всі передбачені Законом дії, необхідні для проведення державної реєстрації права на нерухоме майно, а саме звернутися із запитом до Кремінської міської військової адміністрації для встановлення інформації щодо релокації КП «Кремінське БТІ Кремінської міської Ради» та способу комунікації з ним та отримати інформацію щодо правової належності нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яка виникла до 01 січня 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачеві на підставі договору купівлі-продажу від 04 грудня 1992 року, посвідченого головою виконавчого комітету Невської сільської ради, належить житловий будинок, розташований за місцем його реєстрації, і що як внутрішньо переміщена особа він звернувся за місцем свого фактичного проживання до державного реєстратора з метою внесення відомостей про це право до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Рішенням від 06 жовтня 2025 року № 81181203 у проведенні реєстраційних дій йому було відмовлено. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки державний реєстратор, отримавши відповідь Красноріченської селищної військової адміністрації від 09 вересня 2025 року № 1457, проігнорувала викладену в ній пропозицію звернутися до Кремінської міської військової адміністрації для встановлення інформації щодо релокації КП «Кремінське БТІ Кремінської міської Ради» та способу комунікації з ним, а тому не виконала обов`язку, покладеного на неї пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Позивач також посилається на статті 19, 22 та 46 Конституції України, статті 6 і 77 Кодексу адміністративного судочинства України та на практику Європейського суду з прав людини щодо обов`язку органів державної влади застосовувати найбільш сприятливий для особи підхід у разі неоднозначного тлумачення норм національного законодавства.

На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви копії договору купівлі-продажу житлового будинку та технічного паспорта на нього, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, листа від 09 вересня 2025 року № 1457 і оскаржуваного рішення, а також документи, що посвідчують особу, та квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою суду від 09 лютого 2026 року позовну заяву було залишено без руху; на виконання цієї ухвали позивач подав позовну заяву у новій редакції, в якій конкретизував зміст позовних вимог. Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався (частина шоста статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (частина перша статті 257, частина п`ята статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 04 грудня 1992 року між колгоспом імені Свердлова в особі уповноваженого представника та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, за яким позивач придбав житловий будинок з надвірними будівлями, розташований у АДРЕСА_2 . Договір посвідчено головою виконавчого комітету Невської сільської ради. У самому договорі зазначено, що відчужуване майно належало продавцеві на підставі реєстраційного свідоцтва, виданого 30 листопада 1992 року, а також міститься вказівка про те, що договір підлягає поданню для реєстрації до Кременського інвентаризаційного бюро.

На житловий будинок складено технічний паспорт за типовою формою № 2-ТІ, у якому зазначено реєстровий номер 19/190, а місцем розташування об`єкта названо АДРЕСА_2 . Власником об`єкта в технічному паспорті значиться ОСОБА_1 (ціле).

Відповідно до довідки від 09 березня 2023 року № 1232-5002630548 позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Зареєстрованим місцем проживання в довідці зазначено АДРЕСА_3 , фактичним місцем проживання - АДРЕСА_4 .

03 вересня 2025 року позивач звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно Відділу Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Святовасилівської сільської ради Дніпропетровської області Літвінової К.Ю. із заявою про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, зареєстрованою за реєстраційним номером 68697594. Того ж дня на запит Виконавчого комітету Святовасилівської сільської ради сформовано витяг з реєстру територіальної громади № 2025/012823279, у якому зареєстрованим місцем проживання позивача з 08 грудня 1977 року зазначено: АДРЕСА_1 .

За результатами розгляду заяви державним реєстратором прийнято рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху. Це рішення до матеріалів справи не долучено, проте факт його прийняття прямо випливає зі змісту оскаржуваного рішення про відмову, в якому єдиною підставою відмови названо неусунення обставин, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви без руху.

04 вересня 2025 року державним реєстратором за № 10 направлено запит на адресу Красноріченської селищної військової адміністрації Сватівського району Луганської області щодо необхідності внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно даних про право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з проханням надати довідку про правову належність зазначеного нерухомого майна, яка виникла до 01 січня 2013 року.

Листом від 09 вересня 2025 року № 1457 Красноріченська селищна військова адміністрація Сватівського району Луганської області повідомила, що до січня 2013 року державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна в Україні проводили виключно бюро технічної інвентаризації, а розпорядником інформації про державну реєстрацію речових прав на зазначений житловий будинок та про його технічну інвентаризацію згідно з інвентаризаційною справою є КП «КРЕМІНСЬКЕ БТІ КРЕМІНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ». Водночас у листі зазначено, що у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації місто Кремінна окуповане, і рекомендовано для встановлення інформації щодо релокації названого комунального підприємства та способу комунікації з ним звернутися до Кремінської міської військової адміністрації.

Матеріали справи не містять доказів того, що після отримання листа від 09 вересня 2025 року № 1457 державний реєстратор зверталася із запитами до Кремінської міської військової адміністрації, до КП «КРЕМІНСЬКЕ БТІ КРЕМІНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ» або до будь-якого іншого органу, підприємства чи установи.

06 жовтня 2025 року державним реєстратором прийнято рішення № 81181203 про відмову в проведенні реєстраційних дій за заявою від 03 вересня 2025 року за реєстраційним номером 68697594. Підставою відмови в рішенні названо обставину, передбачену пунктом 8 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а саме те, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху. У мотивах рішення відтворено зміст пункту 3 частини третьої статті 10 названого Закону, наведено відомості про направлення запиту 04 вересня 2025 року та про отримання відповіді від 09 вересня 2025 року № 1457 і зроблено висновок про те, що Красноріченською селищною радою Сватівського району Луганської області не було підтверджено правову належність нерухомого майна.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV) та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок № 1127).

Частиною третьою статті 3 Закону № 1952-IV встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Саме з потребою перевірити наявність цих умов законодавець і пов`язує спеціальний обов`язок державного реєстратора, встановлений для випадків реєстрації прав, що виникли до 1 січня 2013 року.

Так, пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV передбачено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Абзацом другим цього ж пункту встановлено, що органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.

Згідно з частиною другою статті 19 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться у строк, що не перевищує п`яти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 23 Закону № 1952-IV заяву про державну реєстрацію прав може бути залишено без руху у разі неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року. За частиною другою цієї статті державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху та невідкладно повідомляє про це заявника.

Частиною третьою статті 23 Закону № 1952-IV передбачено, що якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV підставою для відмови в державній реєстрації прав є те, що після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху.

Пунктом 14 Порядку № 1127 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, у якій відповідний процедурний інститут іменувався зупиненням розгляду заяви) передбачено, що у разі коли під час розгляду заяви встановлено наявність передбачених законом підстав, державний реєстратор невідкладно приймає відповідне рішення. Абзацом другим цього пункту визначено, що розгляд заяви відновлюється не лише тоді, коли заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення виконав вимоги державного реєстратора, а також у разі, коли державним реєстратором протягом 30 робочих днів з моменту прийняття відповідного рішення на запит отримано документи та/або інформацію, необхідні для державної реєстрації прав. Абзацом третім цього пункту встановлено, що рішення про відмову в державній реєстрації прав приймається у разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог або неотримання на запит документів та/або інформації, необхідних для державної реєстрації прав, саме у строк, встановлений в абзаці другому цього пункту.

Зі змісту наведених норм у їх сукупності випливає, що тридцятиденний строк, обчислюваний у робочих днях, є строком, протягом якого мають бути усунуті обставини, що стали підставою для залишення заяви без руху, причому усунення може відбутися як діями заявника, так і отриманням державним реєстратором відповіді на власний запит. Відмова з підстави, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 24 Закону № 1952-IV, є допустимою виключно після завершення цього строку.

Суд окремо зазначає, що очікування відповіді на запит не є підставою для зупинення державної реєстрації прав у розумінні статті 25 Закону № 1952-IV: частина перша цієї статті вичерпно називає підставами зупинення реєстраційних дій лише судове рішення про заборону вчинення реєстраційних дій, що набрало законної сили, та заяву власника об`єкта нерухомого майна про заборону вчинення реєстраційних дій щодо власного об`єкта. Тому саме по собі застосування державним реєстратором механізму залишення заяви без руху за статтею 23 Закону № 1952-IV було правильним, і в самому виборі цього механізму суд дефекту не вбачає.

Разом з тим оскаржуване рішення від 06 жовтня 2025 року № 81181203 ухвалено передчасно.

Заяву про державну реєстрацію прав подано і зареєстровано 03 вересня 2025 року. Рішення про залишення цієї заяви без руху за жодних обставин не могло бути прийняте раніше дати подання заяви, тобто раніше 03 вересня 2025 року. Більше того, за частиною другою статті 23 Закону № 1952-IV таке рішення приймається у строк, встановлений для державної реєстрації прав, який згідно з частиною другою статті 19 цього Закону не перевищує п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви, а отже, найпізнішою можливою датою його прийняття було 10 вересня 2025 року. Тридцятиденний строк, установлений частиною третьою статті 23 Закону № 1952-IV та абзацом другим пункту 14 Порядку №1127, обчислюється від дати отримання заявником рішення про залишення заяви без руху та від дати прийняття цього рішення відповідно; жодна з цих дат не може передувати 03 вересня 2025 року. Тому обчислення строку саме від 03 вересня 2025 року є найсприятливішим для відповідача з усіх можливих варіантів обчислення.

Від 03 вересня 2025 року до 06 жовтня 2025 року включно минуло 23 робочих дні. Тридцять робочих днів від 03 вересня 2025 року спливали 15 жовтня 2025 року. Отже, на день прийняття оскаржуваного рішення строк, установлений частиною третьою статті 23 Закону № 1952-IV, не завершився, а тому обставини, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 24 цього Закону і зазначеної в рішенні як єдина підстава відмови, на момент прийняття рішення об`єктивно не існувало.

Цей дефект є самостійним і достатнім для висновку про протиправність оскаржуваного рішення. Відмова у проведенні реєстраційних дій з підстави, яка на час прийняття рішення ще не настала, не відповідає критеріям, визначеним пунктами 1 і 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийнята не у спосіб, що визначений законом, і без урахування обставини, яка має вирішальне значення, а саме перебігу встановленого законом строку.

Суд враховує, що ані рішення про залишення заяви без руху, ані будь-яких інших доказів, які дали б змогу встановити іншу, пізнішу відправну дату для обчислення строку, відповідач суду не надав, хоча за частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доказування правомірності свого рішення покладено саме на нього. За таких обставин суд здійснює обчислення від дати подання заяви, тобто від найсприятливішої для відповідача дати, і навіть за такого обчислення строк на день прийняття оскаржуваного рішення не сплив.

Незалежно від наведеного, оскаржуване рішення не відповідає закону і з іншої причини: обов`язок, покладений на державного реєстратора пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV, на день прийняття цього рішення залишався невиконаним.

Водночас суд не може погодитися з тим формулюванням цієї підстави, яке пропонує позивач. Позивач будує свою позицію на тому, що державний реєстратор проігнорувала пропозицію Красноріченської селищної військової адміністрації і не направила повторного запиту. Проте рекомендація, викладена у відповіді іншого органу, сама по собі юридичного обов`язку для державного реєстратора не породжує; ані Закон № 1952-IV, ані Порядок № 1127 не знають конструкції повторного запиту і не встановлюють обов`язку державного реєстратора вчиняти ті дії, які йому радить учинити інший суб`єкт. У цій частині доводи позивача перевірки на відповідність нормам права не витримують.

Проте обов`язок, встановлений пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV, визначено не через кількість надісланих запитів і не через дотримання рекомендацій, а через адресата запиту. Закон вимагає запитувати інформацію від тих органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав. Доки запит не спрямовано до такого органу, обов`язок державного реєстратора залишається невиконаним, скільки б запитів до інших органів не було надіслано.

З листа від 09 вересня 2025 року № 1457 державному реєстратору стало відомо, що органом, який відповідно до законодавства проводив оформлення та реєстрацію прав щодо спірного об`єкта і є розпорядником відповідної інформації, є КП «КРЕМІНСЬКЕ БТІ КРЕМІНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ». Красноріченська селищна військова адміністрація оформлення чи реєстрації права власності на цей об`єкт ніколи не проводила і належним адресатом запиту в розумінні пункту 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV не є. Отже, запит від 04 вересня 2025 року № 10, направлений цьому органу, обов`язку державного реєстратора не виконав, а лист № 1457 не був відмовою у підтвердженні правової належності майна: він уперше ідентифікував належного розпорядника інформації і вказав спосіб з`ясувати, як з ним комунікувати.

Суд враховує й те, що абзац другий пункту 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV відводить адресату запиту лише три робочі дні на надання відповіді. Станом на 09 вересня 2025 року, коли належного розпорядника інформації було ідентифіковано, до завершення тридцятиденного строку залишалося ще понад двадцять робочих днів, тобто часу для направлення запиту належному адресату і отримання відповіді було достатньо.

Крім того, зміст оскаржуваного рішення не відповідає змісту документа, на який воно спирається. У рішенні від 06 жовтня 2025 року № 81181203 зазначено, що правову належність нерухомого майна не було підтверджено Красноріченською селищною радою Сватівського району Луганської області. Однак відповідь надавала не селищна рада, а Красноріченська селищна військова адміністрація Сватівського району Луганської області, і ця відповідь не містила відмови у підтвердженні правової належності майна. Навпаки, у ній названо розпорядника відповідної інформації та повідомлено про обставину, що ускладнює комунікацію з ним. Тим самим державний реєстратор надала листу № 1457 значення, якого він не мав, і перетворила повідомлення про належного розпорядника інформації на підставу для відмови. Таке рішення не є обґрунтованим у розумінні пункту 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прийняте без урахування дійсного змісту обставин, що мають значення для його прийняття.

Суд вважає за необхідне окремо зафіксувати обставину, яка потребує з`ясування під час повторного розгляду заяви. Правовстановлюючі документи позивача (договір купівлі-продажу від 04 грудня 1992 року і технічний паспорт на житловий будинок) та довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09 березня 2023 року № 1232-5002630548 називають місцем розташування об`єкта і зареєстрованим місцем проживання позивача село Невське. Натомість витяг з реєстру територіальної громади від 03 вересня 2025 року № 2025/012823279, запит державного реєстратора від 04 вересня 2025 року № 10, лист від 09 вересня 2025 року № 1457, оскаржуване рішення та обидві позовні вимоги називають село Балка Журавка. Матеріали справи не містять пояснень, чи йдеться про перейменування (зміну адміністративно-територіальної належності) того самого населеного пункту, чи про різні населені пункти; сама заява про державну реєстрацію прав від 03 вересня 2025 року до матеріалів справи не долучена. Ця обставина безпосередньо стосується ідентифікації об`єкта, право на який заявлено до реєстрації, а тому підлягає з`ясуванню державним реєстратором під час повторного розгляду заяви. Водночас зазначення в різних документах Кременського (Кремінського) та Сватівського районів суперечністю не є, оскільки Кремінський район у 2020 році увійшов до складу Сватівського району.

Суд також відзначає, що твердження позовної заяви про реєстрацію договору купівлі-продажу Лисичанським міжрайонним бюро технічної інвентаризації не підтверджується жодним документом справи: у самому договорі міститься вказівка про подання його для реєстрації до Кременського інвентаризаційного бюро, лист від 09 вересня 2025 року № 1457 називає розпорядником інформації КП «КРЕМІНСЬКЕ БТІ КРЕМІНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ», а в технічному паспорті найменування бюро технічної інвентаризації взагалі не зазначено. З огляду на це суд не приймає наведене твердження позивача як встановлену обставину.

Визначаючи спосіб захисту порушеного права, суд виходить з такого.

Позивач просить зобов`язати державного реєстратора звернутися із запитом саме до Кремінської міської військової адміністрації та отримати інформацію щодо правової належності нерухомого майна. У цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

По-перше, Кремінська міська військова адміністрація не є органом, який відповідно до законодавства проводив оформлення та/або реєстрацію прав на спірний об`єкт, і в жодній нормі Закону № 1952-IV чи Порядку № 1127 як обов`язковий адресат запиту не названа. Звернення до неї є лише одним з можливих способів встановити місцезнаходження КП «КРЕМІНСЬКЕ БТІ КРЕМІНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ» і спосіб комунікації з ним. Вибір конкретного способу отримання необхідних відомостей закон залишає на розсуд державного реєстратора, а суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень у здійсненні наданих йому дискреційних повноважень (абзац другий частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

По-друге, вимога отримати інформацію покладала б на державного реєстратора обов`язок досягти результату, настання якого залежить не від неї, а від дій третьої особи, що не є учасником цієї справи. Судове рішення має бути виконуваним, а зобов`язання вчинити дію, результат якої не залежить від зобов`язаної особи, цій вимозі не відповідає.

Відповідно до частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 245 цього Кодексу у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Ефективним і водночас таким, що не втручається в дискрецію відповідача, способом захисту в цій справі суд вважає скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання державного реєстратора повторно розглянути заяву позивача від 03 вересня 2025 року за реєстраційним номером 68697594 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Під час такого розгляду державний реєстратор має виконати обов`язок, покладений на неї пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV, тобто спрямувати запит до органу (підприємства), який відповідно до законодавства проводив оформлення та/або реєстрацію прав на спірний об`єкт, дотриматися встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону строку, а також з`ясувати обставини, пов`язані з найменуванням населеного пункту, в якому розташований об`єкт.

Суд наголошує, що неподання відповідачем відзиву само по собі не є підставою для задоволення позову: суд у будь-якому разі зобов`язаний перевірити позицію позивача на відповідність нормам права та оцінити наявні у справі докази. Таку перевірку судом здійснено, і, як зазначено вище, частина аргументації позивача, побудована на невиконанні рекомендації, викладеної у листі від 09 вересня 2025 року № 1457, перевірки не витримала. Позовні вимоги задовольняються частково не з наведених позивачем мотивів, а з підстав, установлених судом самостійно, а саме через передчасність відмови та через невиконання обов`язку, який визначено законом через адресата запиту.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач цього обов`язку не виконав, доказів правомірності оскаржуваного рішення суду не надав.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що рішення державного реєстратора від 06 жовтня 2025 року № 81181203 про відмову в проведенні реєстраційних дій ухвалено передчасно і за відсутності підстави, зазначеної в ньому, а обов`язок, покладений на державного реєстратора пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону № 1952-IV, залишився невиконаним, а тому таке рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню з одночасним зобов`язанням державного реєстратора повторно розглянути заяву позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом. У задоволенні решти позовних вимог, а саме в частині зобов`язання державного реєстратора звернутися із запитом саме до Кремінської міської військової адміністрації та отримати інформацію щодо правової належності нерухомого майна, належить відмовити. Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з того, що позивач не є суб`єктом владних повноважень і за подання позовної заяви сплатив судовий збір у розмірі 1331,00 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки від 30 січня 2026 року № 20. Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням того, що з двох заявлених позовних вимог задоволено одну, на користь позивача підлягає стягненню половина сплаченого судового збору, а саме 665,50 грн.

Оскільки відповідачем у справі є посадова особа суб`єкта владних повноважень, судовий збір за правилом частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Святовасилівської сільської ради Дніпропетровської області.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Відділу Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Святовасилівської сільської ради Дніпропетровської області Літвінової Катерини Юріївни від 06 жовтня 2025 року № 81181203 про відмову в проведенні реєстраційних дій.

Зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно Відділу Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Святовасилівської сільської ради Дніпропетровської області Літвінову Катерину Юріївну повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03 вересня 2025 року за реєстраційним номером 68697594 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Святовасилівської сільської ради Дніпропетровської області (52433, Дніпропетровська область, Дніпровський район, селище Святовасилівка, вулиця Центральна, будинок 2, ЄДРПОУ 04337825) судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 50 копійок.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова