Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/4975/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/4975/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, в якій позивач просить:

визнати протиправною відмову Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради у видачі ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , акту встановлення факту здійснення догляду за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;

зобов`язати Адміністрацію Соборного району Дніпровської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , про видачу акту встановлення факту здійснення догляду з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач здійснює постійний догляд за своєю матір`ю ОСОБА_2 , яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у зв`язку з чим 12 грудня 2025 року звернувся до відповідача із заявою про складення та видачу акта про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду). Позивач наполягає, що подав усі документи, передбачені підпунктом 9 додатка 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, а тому підстав для відмови у складенні акта не було. Наведену відповідачем підставу відмови, а саме наявність у ОСОБА_2 інвалідності ІІ групи, позивач вважає такою, що не передбачена законодавством, оскільки пункт 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» пов`язує відповідне право не з наявністю чи відсутністю інвалідності, а виключно з потребою особи в постійному догляді, підтвердженою висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Посилаючись на статтю 19 Конституції України, частину другу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та на відсутність у відповідача дискреції у спірних правовідносинах, позивач просить визнати відмову протиправною і зобов`язати відповідача повторно розглянути його заяву з урахуванням висновків суду.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Позиція Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради зводиться до того, що при ній діє комісія із встановлення факту здійснення особами догляду (постійного догляду), утворена згідно з Порядком складання та видачі акта про встановлення факту здійснення особами догляду (постійного догляду), затвердженим рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 25 червня 2024 року № 5-25/6, зі змінами від 01 жовтня 2024 року № 30-1/10. Відповідач зазначає, що пункт 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не вказує на можливість наявності інвалідності в особи, за якою здійснюється постійний догляд, тоді як підставою для відстрочки у зв`язку з наявністю в одного з батьків інвалідності І чи ІІ групи є пункт 13 частини першої цієї статті. За твердженням відповідача, позивач приховав інформацію про наявність у його матері інвалідності, яку комісія встановила самостійно за наслідками надісланого до закладу охорони здоров`я запиту, а також про наявність у ОСОБА_2 доньки, яка не є військовозобов`язаною та може здійснювати догляд. З огляду на це комісія дійшла висновку, що складення акта на підставі пункту 9 частини першої статті 23 названого Закону не передбачено, про що ухвалила рішення, оформлене протоколом від 18 лютого 2026 року № 3, і про що повідомила позивача листом від 19 лютого 2026 року. Відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити, а прийняте ним рішення залишити чинним.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини першої статті 257 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , є військовозобов`язаним. Матір`ю позивача є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована та проживає за тією самою адресою.

На підставі акта огляду міжрайонною Правобережною медико-соціальною експертною комісією № 1 у м. Дніпрі від 30 вересня 2024 року № 1379 ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності, загальне захворювання, безстроково; час настання інвалідності - з 18 вересня 2024 року. 30 вересня 2024 року їй видано довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 07-83-90.

Висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я від 26 серпня 2025 року № 460 встановлено, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду.

12 грудня 2025 року позивач звернувся до Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради із заявою, зареєстрованою за № О-49, про складення та видачу акта про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) за його матір`ю ОСОБА_2 на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». У заяві наведено відомості про особу, яка здійснює догляд, і про особу, за якою догляд здійснюється, їх реєстраційні номери облікових карток платників податків, адресу зареєстрованого місця проживання та ступінь родинного зв`язку; заява містить відмітку відповідача про її прийняття 12 грудня 2025 року.

14 січня 2026 року складено акт № 1 встановлення факту здійснення догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи або за особою, що потребує постійного догляду, для супроводу такої особи з метою перетинання державного кордону України; акт складено посадовими особами Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради. У цьому акті зафіксовано, що обстеження проведено за адресою: АДРЕСА_1 ; що особа, за якою здійснюється догляд, проживає спільно з особою, яка здійснює догляд; що догляд здійснюється постійно, і ця обставина підтверджена трьома особами, які проживають за сусідніми адресами. Підставою для здійснення постійного догляду в акті названо висновок лікарсько-консультативної комісії від 26 серпня 2025 року № 460, а у графі про наявність інвалідності зазначено ІІ групу інвалідності з посиланням на довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 07-83-90. З актом ознайомлені як позивач, так і його мати.

02 лютого 2026 року Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради надіслала до комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 16» Дніпровської міської ради запит № 3/7-38 щодо наявності в ОСОБА_2 інвалідності.

Листом від 17 лютого 2026 року № 251 названий заклад охорони здоров`я повідомив, що ОСОБА_2 на підставі акта огляду від 30 вересня 2024 року № 1379 встановлено ІІ групу інвалідності, загальне захворювання, безстроково, час настання інвалідності - з 18 вересня 2024 року, і що в період з 01 січня 2025 року по 13 лютого 2026 року огляд експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи не проводився.

18 лютого 2026 року відбулося засідання комісії із встановлення факту здійснення особами догляду (постійного догляду) при Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, рішення якої оформлено протоколом № 3. Із шести членів комісії на засіданні були присутні п`ять; протокол підписано головою та секретарем комісії. За результатами розгляду комісія вирішила відмовити ОСОБА_1 у складенні акта про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Єдиним наведеним у протоколі мотивом такого рішення є те, що ОСОБА_2 є особою, яка має інвалідність ІІ групи, а тому складення акта на підставі пункту 9 частини першої статті 23 названого Закону не передбачено.

Листом від 19 лютого 2026 року № О-49/0-1/09-25 Адміністрація Соборного району Дніпровської міської ради повідомила позивача про відмову у складенні акта. У листі відтворено ті самі мотиви: наведено відомості про встановлену ОСОБА_2 ІІ групу інвалідності та зазначено, що у складенні акта про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відмовлено. Одночасно позивачеві роз`яснено можливість звернутися за відстрочкою на підставі пункту 13 частини першої статті 23 цього Закону через центр надання адміністративних послуг. Лист вручено представнику позивача 20 лютого 2026 року.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.

Процедуру надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560).

Абзацом першим пункту 61 Порядку № 560 передбачено, що військовозобов`язані, які здійснюють постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, та не отримують компенсації (допомоги, надбавки) на догляд за ними, для розгляду питання надання їм відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації звертаються за встановленням факту здійснення постійного догляду із заявою у довільній формі на ім`я керівника виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її утворення) ради за адресою задекларованого або зареєстрованого місця проживання особи, за якою здійснюється догляд.

Згідно з наступними абзацами пункту 61 Порядку № 560 районні, міські держадміністрації (військові адміністрації), виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад для розгляду документів щодо встановлення факту здійснення військовозобов`язаним постійного догляду утворюють постійно діючу комісію із встановлення факту здійснення особою постійного догляду. Комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду здійснює розгляд заяви протягом десяти календарних днів з дати її подання. До складу комісії можуть входити депутати місцевої ради, представники виконавчих органів місцевого самоврядування, громадських організацій загальною чисельністю не менше ніж п`ять осіб. Під час своєї роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду відвідує місце проживання особи, за якою здійснюється постійний догляд, зазначене у заяві військовозобов`язаного, для встановлення факту здійснення постійного догляду, а також перевіряє відомості щодо наявності або відсутності інших осіб, які здійснюють постійний догляд за особою, зазначеною в заяві, зокрема інформацію щодо наявних прийнятих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення рішень про надання соціальних послуг з догляду за особою, за якою здійснює догляд військовозобов`язаний, за її задекларованим або зареєстрованим місцем проживання. За результатами роботи комісія складає та надає військовозобов`язаному акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

Підпунктом 9 додатка 5 до Порядку № 560 визначено перелік документів, що подаються для отримання відстрочки з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII. Для особи, яка потребує постійного догляду, такими документами є довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ. Для особи, яка зайнята постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю, такими документами є документи, що підтверджують родинні зв`язки (зокрема свідоцтво про народження особи, яка здійснює постійний догляд), документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

Форму акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду наведено в додатку 8 до Порядку № 560 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 16 серпня 2024 року № 930). Ця форма, копію якої відповідач долучив до відзиву, серед інших містить графи «Документ, що підтверджує інвалідність особи, за якою здійснюється догляд (за наявності)», «Документ, що підтверджує потребу особи в постійному догляді (за наявності)», «Обстеження проведено за адресою», а також графу про те, чи підтверджено факт здійснення постійного догляду.

Порядок складання та видачі акта про встановлення факту здійснення особами догляду (постійного догляду), затверджений рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 25 червня 2024 року № 5-25/6, зі змінами, внесеними рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради від 01 жовтня 2024 року № 30-1/10 (далі - Порядок № 5-25/6), визначає механізм та умови обстеження комісіями при адміністраціях районів Дніпровської міської ради і встановлення факту здійснення особами догляду (постійного догляду), за результатами якого складається відповідний акт.

Так, за пунктом 3.7 Порядку № 5-25/6 за результатами засідання комісії складається протокол, який підписується головою та секретарем комісії, а за пунктом 4.1 за результатами роботи комісія складає акт згідно з додатком 8 до Порядку № 560. Пунктом 5 Порядку № 5-25/6 визначено підстави для відмови заявнику у складанні та видачі акта, а саме: неможливість, перешкоджання або відмова від проведення обстеження особи, за якою здійснюється догляд (постійний догляд), за місцем реєстрації або проживання; подання заявником недостовірної, фіктивної або неповної інформації щодо себе чи особи, за якою здійснюється догляд (постійний догляд); подання документів не в повному обсязі; призначення та виплата компенсацій (допомоги, надбавки) на догляд за особою, яка потребує догляду (постійного догляду).

Застосовуючи наведені норми до встановлених у справі обставин, суд виходить з такого.

Заяву позивача подано та зареєстровано відповідачем 12 грудня 2025 року, а отже, з урахуванням десятиденного строку, встановленого пунктом 61 Порядку № 560, останнім днем її розгляду було 22 грудня 2025 року. Фактично ж заяву розглянуто на засіданні комісії 18 лютого 2026 року, тобто через 68 календарних днів після подання, а перший і єдиний захід, спрямований на з`ясування обставин, - запит до закладу охорони здоров`я - учинено 02 лютого 2026 року, тобто через 52 дні після подання заяви. Установлений пунктом 61 Порядку № 560 строк розгляду заяви є імперативним, його перебіг не ставиться нормою в залежність від складності питання чи потреби в отриманні додаткової інформації. У спірних правовідносинах ця вимога має особливе значення, оскільки акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду є документом, від своєчасного отримання якого залежить можливість реалізації права, передбаченого пунктом 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Пункт 61 Порядку № 560 покладає на комісію обов`язок під час своєї роботи відвідати місце проживання особи, за якою здійснюється постійний догляд, зазначене у заяві військовозобов`язаного, для встановлення факту здійснення постійного догляду. Наведене формулювання не залишає комісії вибору: відвідування місця проживання є не правом, а обов`язковим елементом процедури, без виконання якого факт здійснення постійного догляду не може вважатися ані встановленим, ані спростованим. Це підтверджується і формою акта (додаток 8 до Порядку № 560), яка містить окрему графу «Обстеження проведено за адресою», і пунктом 1.2 Порядку № 5-25/6, за яким саме обстеження є способом установлення відповідного факту; на потребу в проведенні обстеження послався і сам відповідач у листі від 19 лютого 2026 року № О-49/0-1/09-25, навівши в ньому пункт 2.1 Порядку № 5-25/6. Тим часом протокол від 18 лютого 2026 року № 3 не містить жодних відомостей про відвідування комісією місця проживання ОСОБА_2 ; акта чи іншого документа про проведення такого обстеження матеріали справи не містять; не посилається на його проведення і відповідач у відзиві. Отже, обов`язкову і центральну для цієї процедури дію комісія не вчинила, а факт, за встановленням якого позивач звернувся до відповідача, по суті не досліджувався.

Пункт 61 Порядку № 560 покладає на комісію також обов`язок перевірити відомості щодо наявності або відсутності інших осіб, які здійснюють постійний догляд за особою, зазначеною в заяві, зокрема інформацію щодо наявних рішень структурних підрозділів з питань соціального захисту населення про надання соціальних послуг з догляду за такою особою. Крім того, цей пункт пов`язує саме звернення за встановленням факту з тим, що військовозобов`язаний не отримує компенсації (допомоги, надбавки) на догляд, а призначення та виплата таких компенсацій є однією з підстав для відмови, передбачених пунктом 5 Порядку № 5-25/6. Матеріали справи не містять доказів того, що комісія перевіряла ці відомості: єдиний надісланий відповідачем запит стосувався виключно наявності в ОСОБА_2 інвалідності. Таким чином, обставини, які комісія була зобов`язана з`ясувати за прямою вказівкою Порядку № 560, залишилися нез`ясованими.

Перелік підстав для відмови у складанні та видачі акта, наведений у пункті 5 Порядку № 5-25/6, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Жодної з чотирьох наведених у ньому підстав у спірних правовідносинах комісія не встановила: обстеження не проводилося і, відповідно, не було ані неможливим, ані таким, від якого позивач відмовився чи якому він перешкоджав; факту подання недостовірної, фіктивної або неповної інформації комісія не констатувала; висновку про подання документів не в повному обсязі протокол не містить, навпаки, у ньому зафіксовано доповідь про наявний пакет документів; призначення та виплата компенсацій на догляд не встановлювалися. Натомість підставою відмови комісія назвала обставину, якої в цьому переліку немає взагалі, - наявність у ОСОБА_2 інвалідності ІІ групи.

Ця обставина не може бути підставою для відмови і по суті. По-перше, пункт 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не вживає слова «інвалідність» жодного разу. Єдиним критерієм, з яким ця норма пов`язує відповідне право, є потреба особи в постійному догляді, підтверджена висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Наявність у особи, за якою здійснюється догляд, інвалідності цією нормою не виключається і на її застосування не впливає.

По-друге, форма акта, наведена в додатку 8 до Порядку № 560, прямо містить графу «Документ, що підтверджує інвалідність особи, за якою здійснюється догляд (за наявності)». Отже, нормотворець не лише припустив, а й прямо передбачив, що особа, за якою здійснюється постійний догляд у розумінні пункту 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, може мати інвалідність, і зобов`язав комісію відобразити документ, що це підтверджує, у самому акті. (саме цю форму відповідач долучив до відзиву як таку, що підлягала заповненню за результатами розгляду заяви позивача).

По-третє, пункти 9 і 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не є взаємовиключними - вони закріплюють самостійні підстави, різні за своїм складом. Пункт 9 стосується військовозобов`язаних, зайнятих постійним доглядом за особою, яка потребує такого догляду за висновком уповноваженого органу; пункт 13 - військовозобов`язаних, які мають одного із своїх батьків з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати. Наявність в особи ознак, які охоплюються пунктом 13, сама по собі не позбавляє її можливості претендувати на встановлення факту здійснення постійного догляду в розумінні пункту 9, якщо виконуються умови останнього. Підстава, з якої особа звертається за встановленням факту здійснення постійного догляду, визначається заявником, а комісія розглядає заяву в межах заявленої підстави.

Окремої уваги заслуговує те, що документ, який у спірних правовідносинах є нормативною підставою для складення акта, комісією взагалі не оцінювався. За підпунктом 9 додатка 5 до Порядку № 560 належним документом, що підтверджує потребу особи в постійному догляді, є, зокрема, висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ. Такий висновок у матеріалах справи наявний - це висновок від 26 серпня 2025 року № 460, на який позивач посилався у своєму зверненні і який зафіксовано в акті від 14 січня 2026 року № 1 як підставу здійснення постійного догляду. Проте ані протокол від 18 лютого 2026 року № 3, ані лист від 19 лютого 2026 року № О-49/0-1/09-25 не містять жодної згадки про цей висновок, не наводять його оцінки і не пояснюють, чому він не був узятий до уваги. Отже, рішення про відмову ухвалено без урахування обставини, яка має вирішальне значення для розгляду заяви, що не відповідає вимозі пункту 3 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу і на межі повноважень комісії, утвореної при виконавчому органі районної у місті ради. За пунктом 61 Порядку № 560 така комісія встановлює факт здійснення особою постійного догляду і складає відповідний акт. Натомість вирішення питання про надання військовозобов`язаному відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та про підставу, з якої вона надається, віднесено до компетенції комісії, що утворюється при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (пункти 57, 58 і 60 Порядку № 560): саме ця комісія вивчає заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки і ухвалює рішення про її надання або про відмову в її наданні. Відмовивши у складенні акта саме на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII і рекомендувавши позивачеві звертатися за відстрочкою на підставі пункту 13 частини першої тієї самої статті, відповідач фактично вирішив питання про нормативну підставу відстрочки, тобто питання, віднесене до компетенції іншого суб`єкта владних повноважень. Такі дії виходять за межі повноважень, наданих комісії пунктом 61 Порядку № 560, і не відповідають пункту 1 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіряючи правомірність оскаржуваної відмови, суд виходить із того, що рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється судом з огляду на ті мотиви, які покладено в його основу і наведено в самому рішенні; мотиви, що з`явилися після його прийняття, не можуть заповнити прогалини в обґрунтуванні акта. Ані протокол від 18 лютого 2026 року № 3, ані лист від 19 лютого 2026 року № О-49/0-1/09-25 не містять посилань на наявність в ОСОБА_2 іншої дитини чи на приховування позивачем будь-яких відомостей; єдиним мотивом відмови в обох документах є наявність у матері позивача інвалідності ІІ групи. Суд додатково зазначає, що абзац перший пункту 58-1 Порядку № 560 прямо передбачає: військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю, не зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку, інформацію про інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати постійний догляд; вимога про зазначення таких відомостей стосується лише випадку догляду за батьком чи матір`ю дружини (чоловіка). Крім того, як вбачається зі змісту відзиву, довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 07-83-90 перебувала в розпорядженні самого відповідача.

Сукупність наведеного дає підстави для висновку, що відмова Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, оформлена листом від 19 лютого 2026 року № О-49/0-1/09-25, прийнята з порушенням установленої процедури, без з`ясування обставин, які підлягали обов`язковому встановленню, і з посиланням на підставу, не передбачену законодавством, а тому є протиправною.

Щодо способу відновлення порушеного права суд зазначає таке. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Абзацом другим частини четвертої статті 245 цього Кодексу передбачено, що у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У цій справі комісія не вчинила обов`язкових дій, зокрема не відвідала місце проживання особи, за якою здійснюється догляд, і не перевірила відомостей щодо наявності інших осіб, які здійснюють догляд, а тому обставини, від яких залежить зміст акта, залишилися невстановленими. За таких умов суд не може підмінити комісію та встановити факт здійснення постійного догляду замість неї. Належним і достатнім способом захисту порушеного права в цьому випадку є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. Саме такий спосіб захисту обрано і позивачем; він відповідає вимозі ефективності засобу юридичного захисту, закріпленій статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка застосовується судами як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Такого обов`язку відповідач у цій справі не виконав.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. З огляду на задоволення позову судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною відмову Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради, оформлену листом від 19 лютого 2026 року № О-49/0-1/09-25, у складенні та видачі ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , акта про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Зобов`язати Адміністрацію Соборного району Дніпровської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , від 12 грудня 2025 року № О-49 про складення та видачу акта про встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Адміністрації Соборного району Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 44013254) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова