Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/1533/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

070926

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/1533/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку та дії щодо оголошення у розшук громадянина України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 );

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) привести у відповідність дані у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів шляхом оновлення даних та виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку та виключення з розшуку відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 );

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) повідомити Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ: 40108866, адреса: 49001, м. Дніпро, вул. Троїцька, 20-А) про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення громадянина України ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 . 10 січня 2026 року позивач з електронного військово-облікового документа, сформованого у застосунку «Резерв+», дізнався про наявність стосовно нього відомостей про нібито вчинене порушення правил військового обліку та про перебування у розшуку, із зазначенням причини звернення до Національної поліції - неприбуття за повісткою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки - та дати такого звернення - 13.06.2025.

Позивач наголошує, що жодних повісток про виклик до відповідача він не отримував ані нарочно, ані засобами поштового зв`язку; протоколів чи постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стосовно нього не складалося; повісток про розгляд справи про адміністративне правопорушення із зазначенням дати і місця розгляду в порядку статті 277-2 названого Кодексу він не одержував, а тому до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку не притягувався. Позивач зазначає, що відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, належать до персональних даних військовозобов`язаного і вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів із зазначенням дати, номера та короткого змісту протоколу та/або постанови, а відтак за відсутності таких документів внесення відповідних відомостей є безпідставним.

Як на додаткову самостійну підставу позову позивач посилається на сплив строку, протягом якого може бути накладено адміністративне стягнення, оскільки з визначеної у Реєстрі дати звернення до Національної поліції - 13.06.2025 - до дня подання позову минуло більше трьох місяців, а тому провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю, що виключає і застосування заходів щодо доставлення особи.

З метою з`ясування підстав внесення спірних відомостей представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом вих. № 1501-26 від 15.01.2026, надісланим засобами поштового зв`язку та на офіційні електронні адреси відповідача, проте відповіді на запит не отримав. На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви витяг з бази даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (електронний військово-обліковий документ), знімок екрана застосунку «Резерв+», копію адвокатського запиту з доказами його надіслання відповідачу, а також документи, що посвідчують його особу та реєстрацію місця проживання.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відзиву на позовну заяву відповідач до суду не подав, правом на подання відзиву, наданим йому частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався.

До суду надійшла заява представника відповідача (вх. 05.03.2026) про закриття провадження у справі, в якій зазначено, що станом на день її подання факт порушення прав позивача у формі наявності в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів запису про наявність даних про порушення правил військового обліку та дій щодо оголошення позивача у розшук відсутній, у цьому реєстрі відповідний запис відсутній, а за позивачем наразі взагалі не обліковується жодного порушення.

Відповідно до частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з частиною 5 статті 262 названого Кодексу суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 як військовозобов`язаний; номер запису в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів - 100520251425079200038.

Зазначені обставини підтверджуються військово-обліковим документом, сформованим 10.01.2026 на підставі даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, копія якого міститься в матеріалах справи. У цьому документі зазначено категорію обліку позивача - військовозобов`язаний, орган військового обліку - ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також відомості про те, що дані позивача уточнено вчасно, дата уточнення даних - 27.03.2025. Відомостей про надання позивачу відстрочки, про постанову військово-лікарської комісії чи про підстави зняття (виключення) з військового обліку документ не містить.

Разом з тим той самий військово-обліковий документ містить відмітку «Порушення правил військового обліку», а також відомості про звернення до Національної поліції із зазначенням причини такого звернення - «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП» - та дати звернення - 13.06.2025.

Другим доказом, наданим позивачем, є знімок екрана застосунку «Резерв+», сформований 10.01.2026, на якому електронний військово-обліковий документ позивача відображається з нанесеною поверх нього стрічкою «Вас розшукує ТЦК». Обидва документи сформовані в один день і стосуються одного й того самого запису Реєстру щодо позивача, а тому в сукупності підтверджують, що станом на 10.01.2026 у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно позивача одночасно обліковувалися як відомості про порушення ним правил військового обліку, так і відомості про перебування його у розшуку за зверненням до Національної поліції від 13.06.2025.

З метою з`ясування підстав внесення таких відомостей представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом вих. № 1501-26 від 15.01.2026, в якому просив повідомити, чи виявлялися уповноваженими особами відповідача порушення правил військового обліку з боку позивача; чи складалися стосовно нього протоколи або постанови у справах про адміністративні правопорушення за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення; чи вручалися (надсилалися) йому повістки про розгляд справи про адміністративне правопорушення; чи надсилалися до органів Національної поліції звернення про його доставлення або розшук. Відповіді на цей запит відповідач не надав.

Протокол або постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 210 чи статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення правил військового обліку в матеріалах справи відсутні; доказів складення таких документів відповідач суду не надав. Не надано відповідачем і доказів вручення або надіслання позивачу повісток про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Крім того, у заяві від 05.03.2026, поданій у межах цієї справи представником відповідача, відповідач прямо зазначив, що факт порушення прав позивача у формі наявності в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів запису про наявність даних про порушення правил військового обліку та дій щодо оголошення його у розшук відсутній, у зазначеному реєстрі відповідний запис відсутній, а за позивачем наразі взагалі не обліковується жодного порушення, проте доказу у вигляді витягу з зазначеного реєстру до заяви не додано.

Зіставивши зміст обох наданих позивачем витягів з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів із наведеною заявою відповідача, суд встановив, що на час звернення позивача до суду в Реєстрі стосовно нього обліковувалися відомості про порушення правил військового обліку та про перебування у розшуку, тоді як сам відповідач як орган ведення Реєстру повідомив суд, що жодного порушення за позивачем не обліковується. Тим самим відповідач фактично підтвердив, що позивача до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку не притягнуто і документа, який відповідно до закону є єдиною підставою для внесення до Реєстру відомостей про таке порушення, не існує.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо внесення до Реєстру зазначених відомостей та щодо оголошення його у розшук, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин; порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Відповідно до пункту 2 Положення № 154 у своїй діяльності територіальні центри комплектування та соціальної підтримки керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

Правові та організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII). Відповідно до статті 1 цього Закону Реєстр є інформаційно-комунікаційною системою, призначеною для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створеною для забезпечення військового обліку громадян України. Згідно зі статтею 2 Закону № 1951-VIII основними завданнями Реєстру є ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України, інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом, а також інформаційне забезпечення громадян України відомостями щодо виконання ними військового обов`язку.

Частинами 8, 9 статті 5 Закону № 1951-VIII встановлено, що органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України; органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних. Отже, відповідач є органом ведення Реєстру, і саме на нього покладено обов`язок забезпечувати достовірність та актуальність відомостей бази даних Реєстру щодо позивача.

Відповідно до пункту 20-1 частини 1 статті 7 Закону № 1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Зі змісту наведеної норми випливає, що до Реєстру вносяться відомості не про будь-яку оцінку органом ведення Реєстру поведінки особи, а виключно про факт притягнення особи до адміністративної відповідальності, який має бути підтверджений конкретним процесуальним документом - протоколом та/або постановою про адміністративне правопорушення з визначеними датою, номером та коротким змістом. Наявність такого документа є обов`язковою умовою внесення до Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку, а за його відсутності внесення відповідного запису є протиправним.

Статтею 9 Закону № 1951-VIII визначено, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, у тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, а також звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Відповідно до статті 14 Закону № 1951-VIII ведення Реєстру включає: внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних існуючим обліковим даним; внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами; знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення. Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

На виконання частини 5 статті 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку. Цим Порядком на призовників, військовозобов`язаних і резервістів покладено обов`язки: перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих документах (повістках, мобілізаційних розпорядженнях, розпорядженнях); проходити медичний огляд і лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями відповідних комісій; проходити підготовку до військової служби, безпосередньо військову службу, виконувати обов`язки у запасі та служити у військовому резерві; особисто у семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання з`явитися з паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік; у разі зміни персональних даних повідомляти про такі зміни протягом семи днів через електронний кабінет або особисто; негайно повідомляти територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за місцем військового обліку про втрату військово-облікового документа; не рідше ніж один раз на п`ять років здійснювати звірку власних персональних даних із даними, що зберігаються в облікових базах відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України чи розвідувальних органів.

Невиконання наведених обов`язків може утворювати об`єктивну сторону адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Диспозиція статті 210 названого Кодексу передбачає адміністративну відповідальність саме за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку. Водночас сама лише можлива невідповідність поведінки особи наведеним обов`язкам не є тотожною факту притягнення її до адміністративної відповідальності: такий факт може бути встановлений виключно за результатами провадження у справі про адміністративне правопорушення, тобто шляхом складення протоколу та/або винесення постанови про адміністративне правопорушення.

Відповідно до статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. Згідно з пунктом 7 статті 247 названого Кодексу провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Із зазначеного випливає, що зі спливом тримісячного строку з дня виявлення правопорушення накладення адміністративного стягнення за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення стає неможливим, а отже неможливим стає і саме притягнення особи до адміністративної відповідальності. Відповідно, з цього моменту відпадає підстава для обліку в Реєстрі відомостей про притягнення особи до такої відповідальності, а орган ведення Реєстру зобов`язаний виключити відповідні відомості.

Відповідно до пункту 56 Порядку № 1487 Національна поліція за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України та розвідувальних органів здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України. Згідно зі статтею 259 Кодексу України про адміністративні правопорушення з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення порушника може бути доставлено до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Отже, звернення органу ведення Реєстру до Національної поліції щодо доставлення особи, наслідком якого є відображення в електронному військово-обліковому документі відомостей про перебування особи у розшуку, є похідним заходом. Він має на меті складення протоколу про адміністративне правопорушення і є можливим лише щодо особи, яка вчинила таке правопорушення, та лише в межах строків, протягом яких може бути накладено адміністративне стягнення. У разі неможливості розпочати провадження у справі про адміністративне правопорушення або в разі його закриття підлягають припиненню й заходи щодо доставлення особи, оскільки відпадає мета, задля якої вони застосовуються.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, суд виходить з того, що відповідач як орган ведення Реєстру, вносячи до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення позивачем правил військового обліку, зобов`язаний був діяти на підставі протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення, реквізити та короткий зміст яких відповідно до пункту 20-1 частини 1 статті 7 Закону № 1951-VIII і становлять зміст відповідних персональних даних.

Проте таких документів у матеріалах справи немає. Відповідач, на якого частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов`язок доказування правомірності своїх дій, доказів складення стосовно позивача протоколу або винесення постанови про адміністративне правопорушення за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення не надав, як не надав і доказів вручення (надіслання) позивачу повісток про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи повісток про розгляд справи про адміністративне правопорушення. Не надано відповідачем і відповіді на адвокатський запит від 15.01.2026, якою такі обставини могли б бути підтверджені.

Навпаки, у поданій до суду заяві від 05.03.2026 відповідач сам повідомив, що в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів за позивачем не обліковується жодного порушення і відповідний запис відсутній. Таке повідомлення органу ведення Реєстру, який єдиний володіє повними обліковими даними щодо позивача, усуває сумніви стосовно того, що факт вчинення позивачем порушення правил військового обліку в установленому законом порядку не встановлювався і до адміністративної відповідальності позивач не притягувався.

Водночас на час звернення позивача до суду відомості про порушення ним правил військового обліку та про перебування у розшуку в Реєстрі обліковувалися, що підтверджується військово-обліковим документом та знімком екрана застосунку «Резерв+» від 10.01.2026. Наступне коригування відомостей Реєстру не змінює характеру дій, вчинених на момент внесення цих відомостей, і не свідчить про їх правомірність.

Крім того, з відомостей Реєстру вбачається, що дата звернення відповідача до Національної поліції - 13.06.2025, тобто станом на день пред`явлення позову з дня виявлення відповідачем обставин, які він розцінив як порушення правил військового обліку, минуло більше трьох місяців. За таких умов накладення на позивача адміністративного стягнення за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення є неможливим, а тому відпали й підстави як для обліку в Реєстрі відомостей про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, так і для вжиття заходів щодо його доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Таким чином, дії відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та у вчиненні дій щодо оголошення його у розшук без притягнення позивача до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку, вчинені всупереч наведеним положенням законодавства, а тому є протиправними.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії суд зазначає таке.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховує положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, щодо того, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд у межах закону, зокрема можливість обрати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки судом встановлено протиправність дій відповідача, які полягають у внесенні до Реєстру даних про порушення позивачем правил військового обліку та в оголошенні його у розшук без притягнення позивача до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку, у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень та/або вчинення дій: єдиним правомірним варіантом поведінки органу ведення Реєстру є виключення таких відомостей з Реєстру та повідомлення про це органів Національної поліції, за зверненням яких може здійснюватися адміністративне затримання і доставлення особи. Саме такий спосіб захисту суд вважає найбільш ефективним, оскільки він призводить до реального відновлення порушеного права позивача з урахуванням приписів статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи учасників справи, оскільки судом досліджено всі основні питання, які є важливими для ухвалення цього судового рішення.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Оцінивши дії відповідача за наведеними критеріями, суд встановив їх невідповідність вимогам пунктів 1-3 частини 2 статті 2 названого Кодексу.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав і правомірності своїх дій не довів; при цьому неподання відзиву саме по собі не звільняє суд від обов`язку перевірити доводи позивача на відповідність нормам чинного законодавства, що й було зроблено.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені положення чинного законодавства суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Частиною 1 статті 139 названого Кодексу передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. З огляду на задоволення позову судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2129,60 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та даних про перебування його у розшуку.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) правил військового обліку та дані про перебування його у розшуку.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) повідомити органи Національної поліції України про виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) правил військового обліку та про відсутність підстав для адміністративного затримання і доставлення його до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 2129,60 грн (дві тисячі сто двадцять дев`ять гривень 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова