Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/10502/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/10502/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить:

визнати протиправними дії відповідача, які полягають щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення позивачем правил військового обліку та про розшук позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

зобов`язати виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення позивачем правил військового обліку та про розшук позивача.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що він перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , і ця ж адреса зазначена в мобільному застосунку «Резерв+». У квітні 2026 року позивач сформував новий електронний військово-обліковий документ в електронному кабінеті мобільного застосунку «Резерв+» та виявив у ньому запис про те, що він перебуває у розшуку, а також відомості про звернення 11 лютого 2026 року до Національної поліції для його доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; причиною звернення зазначено неприбуття за повісткою до ТЦК та СП. Позивач стверджує, що жодних повісток, у тому числі надісланих засобами поштового зв`язку на уточнену ним адресу проживання, він не отримував, протоколів та постанов про притягнення його до адміністративної відповідальності стосовно нього не складалося і не виносилося, а отже подія та склад адміністративного правопорушення відсутні. З огляду на це позивач вважає, що відомості про порушення ним правил військового обліку та про його розшук внесені до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів безпідставно, є протиправними, обмежують його конституційні права, зокрема право на вільне пересування, та підлягають виключенню. Вказане й стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви копії документів, що посвідчують особу, скріншот та витяг з мобільного застосунку «Резерв+».

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не надіслав (ч. 6 ст. 162 КАС України).

Згідно з ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , категорія обліку - військовозобов`язаний, звання - солдат.

Адресою проживання позивача є: АДРЕСА_1 ; ця ж адреса зазначена в його електронному військово-обліковому документі.

Згідно з електронним військово-обліковим документом, сформованим 09.04.2026 засобами мобільного застосунку «Резерв+», стосовно позивача міститься відмітка «Порушення правил військового обліку», а в графі «Причина звернення до Нацполіції» зазначено «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП» з датою звернення 11.02.2026. Графа «Підстава зняття/виключення» не заповнена. У мобільному застосунку «Резерв+» стосовно позивача відображається повідомлення «ВАС РОЗШУКУЄ ТЦК».

Водночас матеріали справи не містять доказів складення стосовно позивача протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, чи винесення стосовно нього постанови у справі про таке адміністративне правопорушення. Таких доказів відповідач суду не надав.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно із частинами першою, третьою статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону № 2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Частиною 5 статті 33 Закону № 2232-XII визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина перша статті 34 Закону № 2232-XII).

На виконання частини п`ятої статті 33 Закону № 2232-XII Кабінет Міністрів України постановою від 30.12.2022 № 1487 затвердив Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487), пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII) Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (частина перша статті 2 Закону № 1951-VIII).

За приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

З урахуванням зазначеного відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію його бази даних. Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 1951-VIII до Реєстру заносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості про призовників, військовозобов`язаних та резервістів: 1) персональні дані; 2) службові дані.

У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII передбачає, що до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Таким чином, до Реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку. Встановлений частиною першою статті 7 Закону № 1951-VIII перелік персональних даних є вичерпним і не передбачає внесення до Реєстру загальних відомостей про порушення правил військового обліку та про перебування призовника, військовозобов`язаного чи резервіста у розшуку.

Диспозиція статті 210 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність саме за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку. Відповідно до пункту 3 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (додаток 2 до Порядку № 1487) призовники, військовозобов`язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із КУпАП.

Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, позивач не був притягнутий відповідачем до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Оскільки факту притягнення позивача до адміністративної відповідальності не було, протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не складався і постанова у справі про адміністративне правопорушення не виносилася, суд зазначає, що відомості про порушення позивачем правил військового обліку та про його розшук внесені до Реєстру безпідставно.

Той факт, що причиною звернення до Національної поліції зазначено неприбуття позивача за повісткою до ТЦК та СП, не є відомостями, які вносяться до Реєстру, оскільки, як зазначалося, це не є фактом притягнення до відповідальності. Ані Законом № 2232-XII, ані Законом № 1951-VIII, ані Порядком № 1487 не передбачено оголошення територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки у розшук призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а статтями 6, 7, 8 Закону № 1951-VIII не передбачено внесення до Реєстру відомостей про оголошення розшуку.

Внесення до Реєстру таких даних про позивача призвело до порушення його прав, оскільки саме на їх підставі 11.02.2026 уповноваженими особами відповідача надіслано звернення до Національної поліції для доставлення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а відображення в мобільному застосунку «Резерв+» відомостей про розшук створює для позивача реальні обмеження, зокрема у вільному пересуванні.

При цьому, як встановлено, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого статтею 210 КУпАП, не доведено, оскільки протокол не складався, а тому факт притягнення до відповідальності відсутній.

Оскільки за приписами частин восьмої, дев`ятої статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відновлення порушених прав позивача належить здійснити шляхом зобов`язання саме відповідача, як органу ведення Реєстру, вчинити певні дії.

Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи заявлені позовні вимоги, суд доходить висновку про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку позивачем та про його розшук, та про зобов`язання відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення позивачем правил військового обліку та про його розшук.

Суд також застосовує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

В силу ч. 3 ст. 90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, відповідно до положень ч. 1 ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви до суду у розмірі 1 320,00 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 та про його розшук.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та про його розшук.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 320,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова