Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №320/11191/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №320/11191/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій позивач просить:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 - запис «Порушення правил військового обліку» та відомостей про розшук ОСОБА_1 - запис «Вас розшукує ТЦК»;

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягає у неповідомленні органів Національної поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 видалити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 - запис «Порушення правил військового обліку» та відомості про розшук ОСОБА_1 - запис «Вас розшукує ТЦК»;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 направити повідомлення органам Національної поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 відповідно до вимог пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на військовому обліку у відповідача як військовозобов`язаний. У мобільному застосунку «Резерв+» позивач виявив повідомлення «Вас розшукує ТЦК» із зазначенням про звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки до Національної поліції для доставлення позивача з метою складення протоколу, а у військово-обліковому документі, сформованому засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста, - відмітку «Порушення правил військового обліку» та запис у графі «Причина розшуку»: «не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК». Позивач зазначає, що до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення він не притягувався, протокол та/або постанова про адміністративне правопорушення стосовно нього не складалися, а тому внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ним правил військового обліку та про його розшук є безпідставним, а такі відомості підлягають виключенню. Позивач також посилається на те, що перелік персональних та службових даних, які вносяться до Реєстру, є вичерпним і не містить даних про розшук особи територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

Крім того, позивач зазначає, що метою доставлення особи до територіального центру комплектування та соціальної підтримки є виключно складення протоколу про адміністративне правопорушення, натомість строк, протягом якого можливе накладення адміністративного стягнення, сплив, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок повідомити органи Національної поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення позивача, який відповідачем не виконано.

На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви копії паспорта громадянина України, довідки про реєстрацію місця проживання, картки платника податків, скріншот з мобільного застосунку «Резерв+», військово-обліковий документ та розширені відомості з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи відповідно до частини першої статті 257 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити. Позиція відповідача зводиться до того, що позивач перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний і зобов`язаний дотримуватися правил військового обліку; у зв`язку зі скасуванням статусу «обмежено придатний до військової служби» він мав повторно пройти медичний огляд для визначення придатності до військової служби у строки, встановлені законом, однак відомості про проходження ним обов`язкового медичного огляду відсутні, а тому в інформаційних системах військового обліку було зафіксовано інформацію про ознаки порушення правил військового обліку. Відповідач зазначив також, що до Реєстру вносяться не лише персональні, а й службові дані військовозобов`язаних, до яких належать відомості про виконання військового обов`язку, а відомості щодо звернення до Національної поліції відображаються у військово-обліковому документі, у зв`язку з чим він діяв у межах наданих йому повноважень; позивач не був позбавлений права звернутися до органу ведення Реєстру з мотивованою заявою про виправлення недостовірних відомостей. Додатково відповідач посилався на відсутність предмета спору та порушеного права позивача, обрання позивачем неналежного способу захисту і на дискреційний характер повноважень щодо ведення військового обліку.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якій він підтримав позовні вимоги, заперечив проти поновлення відповідачу строку на подання відзиву та зазначив, що має чинну відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, у зв`язку з чим підстав вважати його таким, що порушив правила військового обліку, у відповідача не було, а внесені до Реєстру відомості створюють для нього негативні правові наслідки.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання якого: АДРЕСА_1 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 з 03.03.2011 як військовозобов`язаний, що підтверджується військово-обліковим документом, сформованим у застосунку «Резерв+», та розширеними відомостями з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з відомостями Реєстру постановою військово-лікарської комісії від 27.10.2010 (протокол № 19) позивача визнано непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час.

За даними Реєстру позивачу оформлено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, строк дії якої визначено до 03.05.2026.

У військово-обліковому документі позивача, сформованому 03.03.2026, та в розширених відомостях з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, сформованих 04.03.2026, міститься відмітка «Порушення правил військового обліку», а також відомості: «Причина звернення до Нацполіції: не пройшли (відмовились від проходження) ВЛК», «Дата звернення: 03.12.2025».

У мобільному застосунку «Резерв+» станом на 04.03.2026 щодо позивача відображалося повідомлення «Вас розшукує ТЦК».

Водночас у розділі «Правопорушення» розширених відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів зазначено, що дані в цьому реєстрі відсутні.

Протокол про адміністративне правопорушення та/або постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів не складалися; доказів протилежного матеріали справи не містять.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо внесення до Реєстру наведених відомостей, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин. Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Відповідно до пункту 2 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

Відповідно до абзацу дев`ятого пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, оформлюють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Правові та організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначає Закон України від 16.03.2017 № 1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон № 1951-VIII).

Відповідно до положень статті 1 Закону № 1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України. Зі змісту статті 2 цього Закону випливає, що одним з основних завдань Реєстру є ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 5 Закону № 1951-VIII встановлено, що органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать, зокрема: відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку (пункт 17-1); відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення) (пункт 20-1); відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (пункт 34).

Статтею 9 Закону № 1951-VIII визначено, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, а також звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Статтею 14 Закону № 1951-VIII передбачено, що ведення Реєстру включає: внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним; внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами; знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення. Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Отже, ведення Реєстру включає внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, зокрема на підставі відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами, а актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії між Реєстром та іншими інформаційно-комунікаційними системами і базами даних державних органів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності.

Відповідно до Порядку № 1487 на призовників, військовозобов`язаних і резервістів покладено обов`язок: перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих документах (повістках, мобілізаційних розпорядженнях, розпорядженнях); проходити медичний огляд і лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби; проходити підготовку до військової служби, безпосередньо військову службу, виконувати обов`язки у запасі та служити у військовому резерві; особисто у семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання з`явитися з паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік; у разі зміни персональних даних повідомляти про такі зміни протягом семи днів через електронний кабінет або особисто шляхом звернення до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки; негайно повідомляти територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за місцем військового обліку про втрату військово-облікового документа; не рідше ніж один раз на п`ять років здійснювати звірку власних персональних даних із даними, що зберігаються в облікових базах відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України чи розвідувальних органів.

Абзацом третім пункту 56 Порядку № 1487 визначено, що Національна поліція за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України та розвідувальних органів, надісланим у вигляді набору даних шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України.

Пунктом 79 Порядку № 1487 передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати), а також повідомляють органи Національної поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення відповідно до вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.

Наведене свідчить, що звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки до органів Національної поліції для доставлення особи має єдину визначену законом мету - складення протоколу про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а в разі відпадіння підстав для такого затримання і доставлення на територіальний центр комплектування та соціальної підтримки покладено обов`язок повідомити про це органи Національної поліції.

Щодо підстав внесення до Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку суд зазначає таке.

Внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку є можливим виключно за результатами провадження у справах про адміністративні правопорушення, тобто у випадку складення протоколу або винесення постанови про адміністративне правопорушення. За відсутності одного з цих документів саме по собі внесення такого запису до Реєстру є протиправним.

Статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. Згідно з пунктом 7 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за такої обставини, як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Відповідно до статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; за відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відтак зі спливом тримісячного строку з дня виявлення правопорушення притягнення особи до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення є неможливим, а тому відомості про порушення правил військового обліку підлягають виключенню з Реєстру. Інформація про порушення правил військового обліку може міститися в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів лише за наявності належно оформлених протоколу або постанови про адміністративне правопорушення; у разі якщо таких документів не існує або минув строк, передбачений статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, внесення відомостей є протиправним, а такі записи підлягають виключенню.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, суд виходить з того, що у розділі «Правопорушення» відомостей Реєстру щодо позивача дані відсутні, протокол про адміністративне правопорушення стосовно позивача не складався, постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення не виносилася, а доказів вчинення відповідачем передбачених законом дій у процедурі притягнення позивача до адміністративної відповідальності матеріали справи не містять.

Крім того, з відомостей Реєстру вбачається, що датою звернення відповідача до Національної поліції є 03.12.2025, а отже саме з цієї дати правопорушення вважається виявленим уповноваженим органом. Тримісячний строк, протягом якого могло бути накладено адміністративне стягнення, сплив 03.03.2026, у зв`язку з чим провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, протокол не може бути складений, а мета доставлення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки є недосяжною.

Суд ураховує також, що за даними Реєстру позивачу оформлено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відомості про яку внесено до Реєстру відповідно до пункту 34 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII, а функція оформлення таких відстрочок та ведення їх спеціального обліку покладена саме на відповідача (абзац дев`ятий пункту 11 Положення № 154).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що дії посадових осіб відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку та про перебування у розшуку ОСОБА_1 без притягнення позивача до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку, вчинені всупереч наведеним положенням законодавства, а відтак такі дії відповідача є протиправними.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії суд зазначає таке.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховує положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80, щодо того, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, визначених законодавцем.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону, зокрема дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним. Суд при вирішенні публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції, і не може своїм рішенням підміняти рішення суб`єкта владних повноважень.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки судом встановлено протиправність дій відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення позивачем правил військового обліку та про його розшук без притягнення позивача до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку, суд вважає, що у цьому випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень та/або вчинення дій.

Отже, за викладених обставин суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання відповідача вчинити дії щодо виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про наявність порушень правил військового обліку позивачем та про його розшук, а також щодо повідомлення органів Національної поліції України про виключення таких даних та про відсутність підстав для адміністративного затримання і доставлення позивача, що є, на переконання суду, найбільш ефективним способом захисту, який призведе до відновлення порушеного права позивача у цих правовідносинах з урахуванням приписів статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення та дослідивши фактичні обставини, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Натомість у цій справі відповідачем не було доведено правомірність своїх дій.

Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені положення чинного законодавства суд зазначає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позовна заява у цій справі є такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладені норми, а також на задоволення позовної заяви, суд зазначає про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору у розмірі 2129,92 грн.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ), які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та даних про його розшук.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) правил військового обліку та дані про його розшук.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) повідомити органи Національної поліції України про виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) правил військового обліку та про відсутність підстав для адміністративного затримання і доставлення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2129,92 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова