Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/11522/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/11522/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом № 68 від 24.04.2026 року, в частині відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період військовозобов`язаному ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

зобов`язати комісію з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 надати військовозобов`язаному ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку у відповідача та має неповнолітнього сина ІНФОРМАЦІЯ_4 , якого, за твердженням позивача, він на підставі рішення суду самостійно виховує та утримує. Позивач указує, що у лютому 2026 року відповідач уже надавав йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відомості про що відображалися в мобільному застосунку «Резерв+», однак у квітні 2026 року у зв`язку з технічними проблемами в роботі цього застосунку та його оновленням такі відомості відображатися перестали. З огляду на це 23.04.2026 позивач через центр надання адміністративних послуг повторно звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки з тієї самої підстави, проте рішенням комісії, оформленим протоколом від 24.04.2026 № 68, у наданні відстрочки йому відмовлено. Позивач уважає таке рішення необґрунтованим та непослідовним, оскільки підстави для відстрочки і подані ним документи не змінилися, а тому просить його скасувати та зобов`язати надати відстрочку.

На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви копії військово-облікових документів, свідоцтва про народження дитини, виконавчого листа, договору щодо утримання дитини, витягу про місце реєстрації, опису документів, поданих до центру надання адміністративних послуг, а також відомостей про відмову в наданні відстрочки та повідомлення про таку відмову.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Позицію відповідача обґрунтовано тим, що процедуру надання відстрочки визначено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, за пунктами 57 і 60 якого отримані заяву та підтвердні документи вивчає, оцінює законність підстав для надання відстрочки та ухвалює відповідне рішення спеціально утворена комісія, а не територіальний центр комплектування та соціальної підтримки як такий. Відповідач зазначив, що заяву позивача від 23.04.2026 розглянуто комісією в установленому порядку, при цьому серед поданих документів відсутнє рішення суду, у якому було б зазначено, що матір дитини позбавлено батьківських прав, визначено місце проживання дитини та встановлено факт самостійного виховання й утримання дитини позивачем; жодного підтвердження цього факту подані документи не містять. Відповідач також указав, що відстрочка надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України.

На підтвердження своєї позиції відповідач долучив до відзиву копії заяви позивача про надання відстрочки з описом поданих до неї документів, повідомлення про відмову за формою, визначеною у додатку 7 до Порядку № 560, договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та утримання дитини, виконавчого листа та свідоцтва про народження дитини.

Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи на підставі частини першої статті 257 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 , має військове звання солдата, категорія обліку - військовозобов`язаний. Постановою військово-лікарської комісії від 20.11.2024 позивача визнано придатним до військової служби.

23.04.2026 позивач через центр надання адміністративних послуг звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зареєстрованою за № 20260423-632947. Категорію відстрочки в заяві визначено як «одинокі матері та батьки, які виховують дитину до 18 років» з нормативним посиланням на пункт 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До заяви долучено свідоцтво про народження дитини, документи, що підтверджують самостійне виховання та утримання дитини, і паспорт заявника.

Рішенням комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформленим протоколом від 24.04.2026 № 68, позивачу відмовлено в наданні відстрочки. Як причину відмови зазначено, що мати не позбавлена батьківських прав або відсутнє рішення суду про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання й утримання. Про ухвалене рішення позивача повідомлено; відповідне повідомлення сформовано 27.04.2026.

Судом також встановлено, що позивач має сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто дитину віком до 18 років. Відомості про обох батьків дитини внесено до актового запису про її народження, вчиненого 14.01.2014.

10.06.2025 між батьками дитини укладено договір щодо здійснення батьківських прав та утримання дитини, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу. За умовами цього договору місцем проживання дитини за згодою батьків визначено фактичне місце проживання батька; дитина перебуває на повному матеріальному утриманні батька; мати зобов`язалася брати участь у належному розвитку дитини незалежно від стосунків з батьком; батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

У матеріалах справи наявний виконавчий лист, виданий Індустріальним районним судом м. Дніпра у цивільній справі № 202/8831/24 за позовом позивача до матері дитини, третя особа - орган опіки та піклування, про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та встановлення місця проживання дитини. Згідно з наведеною у виконавчому листі резолютивною частиною рішення суду від 24.04.2025, яке набрало законної сили 27.05.2025, з матері дитини на користь позивача щомісячно стягуються аліменти на утримання малолітнього сина у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 16.07.2024 і до досягнення дитиною повноліття.

Не погоджуючись із рішенням про відмову в наданні відстрочки, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні регулюються Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 3543-XII мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно зі статтею 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах, або у строки, визначені командирами військових частин.

Статтею 23 Закону № 3543-XII визначено перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації та яким може бути надана відстрочка від призову.

Особами, що мають право на відстрочку від призову під час мобілізації відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, є, зокрема, жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560, з подальшими змінами).

Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII; для розгляду питань надання військовозобов`язаним такої відстрочки при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки утворюються відповідні комісії.

Згідно з пунктом 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Відповідно до пункту 60 Порядку № 560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Статтею 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Частинами першою, п`ятою статті 150 Сімейного кодексу України встановлено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Відповідно до частини першої статті 151 цього Кодексу батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Порядок вирішення батьками питань щодо виховання дитини визначений статтею 157 Сімейного кодексу України. Відповідно до частин першої - третьої цієї статті питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті; той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею; той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Абзацом першим частини четвертої статті 157 цього Кодексу передбачено, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини; такий договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Згідно з частинами першою, другою статті 160 цього Кодексу місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків; місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Отже, Сімейним кодексом України чітко передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають (перебували) вони в шлюбі між собою. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Зміст наведених норм також свідчить про те, що проживання батьків окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним із батьків не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дітей, а також не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дитини (дітей).

У постанові від 13.06.2018 у справі № 822/2446/17 Верховний Суд вказав на те, що розірвання шлюбу та встановлення місця проживання дитини з одним з батьків не доводить факт відсутності участі іншої особи (матері/батька) у вихованні дитини. Це означає, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо і, як наслідок, визначення місця проживання дитини з батьком не є обставинами, що підтверджують факт самостійного виховання та утримання батьком дитини, а отже, зазначене не є підставою для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у розумінні пункту 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, суд виходить з того, що сама лише наявність у військовозобов`язаного дитини віком до 18 років не є достатньою підставою для надання відстрочки за пунктом 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII. Ця норма пов`язує право на відстрочку з додатковою умовою, яка стосується другого з батьків дитини: його смерті, позбавлення батьківських прав, визнання зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошення померлим, відбування покарання у місцях позбавлення волі, а також самостійного виховання та утримання дитини особою за рішенням суду або вчинення запису про батька дитини на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. Наявність принаймні однієї з цих обставин має бути документально підтверджена заявником під час звернення із заявою про надання відстрочки.

Матеріали справи не містять доказів настання жодної з наведених обставин. Мати дитини не померла і не оголошена померлою, батьківських прав її не позбавлено, зниклою безвісти або безвісно відсутньою вона не визнавалася, покарання у місцях позбавлення волі не відбуває. Запис про батька дитини вчинено не на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, оскільки у свідоцтві про народження зазначено обох батьків дитини. Рішення суду, яким було б установлено факт самостійного виховання та утримання дитини позивачем, ані відповідачу разом із заявою, ані суду не подано.

Навпаки, документи, на які позивач посилається як на підтвердження самостійного виховання та утримання дитини, цю обставину спростовують.

Договір щодо здійснення батьківських прав та утримання дитини від 10.06.2025 укладено обома батьками і саме з метою врегулювання порядку участі у вихованні спільної дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї. За цим договором мати дитини зобов`язалася брати участь у належному розвитку дитини, а батько прийняв на себе обов`язок не перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні. Таким чином, договір фіксує не одноосібне, а спільне здійснення батьками батьківських прав з визначенням місця проживання дитини з батьком. Крім того, такий договір є двостороннім правочином і за своєю правовою природою не є рішенням суду, з яким пункт 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII пов`язує підтвердження факту самостійного виховання та утримання дитини.

Виконавчий лист, виданий у цивільній справі № 202/8831/24, підтверджує, що обов`язок матері з утримання дитини не лише не припинився, а й установлений рішенням суду та реалізується у примусовому порядку: з матері дитини на користь позивача щомісячно стягуються аліменти на утримання сина до досягнення ним повноліття. Участь матері в утриманні дитини у формі сплати аліментів за рішенням суду виключає висновок про те, що позивач утримує дитину самостійно у розумінні пункту 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII. Отже, документ, який позивач надав на підтвердження свого права на відстрочку, насправді засвідчує протилежне.

Визначення місця проживання дитини з позивачем також не є доказом відсутності участі матері у вихованні та утриманні дитини, що прямо випливає з наведеної вище правової позиції Верховного Суду та з положень статей 141, 150, 157 Сімейного кодексу України.

За таких обставин комісія ІНФОРМАЦІЯ_2 дійшла обґрунтованого висновку про відсутність документального підтвердження підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, а наведена в оскаржуваному рішенні причина відмови відповідає дійсному змісту поданих позивачем документів.

Доводи позивача про те, що у лютому 2026 року відповідач уже надавав йому відстрочку з тієї самої підстави, а відомості про це перестали відображатися в мобільному застосунку «Резерв+» унаслідок технічних проблем, суд відхиляє. Матеріали справи не містять ані рішення комісії, оформленого протоколом, про надання позивачу відстрочки, ані довідки із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6 до Порядку № 560. Військово-обліковий документ позивача, сформований 23.04.2026, відомостей про надану йому відстрочку не містить. Водночас відображення чи невідображення певних відомостей у мобільному застосунку саме по собі не створює і не припиняє права на відстрочку: таке право виникає виключно з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII, і реалізується в порядку, встановленому пунктами 58, 60 Порядку № 560.

Крім того, за пунктом 60 Порядку № 560 комісія розглядає кожну отриману заяву окремо та оцінює законність підстав для надання відстрочки за результатами вивчення доданих до неї документів. Правомірність рішення суб`єкта владних повноважень перевіряється судом на момент його ухвалення і з урахуванням тих документів, які були в розпорядженні комісії. Тому навіть ухвалення комісією раніше іншого за змістом рішення не звільняє заявника від обов`язку підтвердити наявність законних підстав для відстрочки при новому зверненні і не зобов`язує комісію ухвалити рішення певного змісту за відсутності таких підстав.

Доводи позивача про необґрунтованість і непослідовність оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження: заяву позивача розглянуто комісією у строк, установлений пунктом 60 Порядку № 560, ухвалене рішення оформлено протоколом, у ньому наведено причину відмови, а позивача про це рішення письмово повідомлено. Отже, визначеної Порядком № 560 процедури відповідачем дотримано.

Доводи відповідача про те, що рішення про надання або відмову в наданні відстрочки ухвалює комісія, утворена при районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, а не територіальний центр як такий, відповідають пунктам 57 і 60 Порядку № 560. Водночас ця обставина не має самостійного значення для вирішення спору, оскільки в задоволенні позову відмовляється з матеріально-правових підстав - через відсутність передбачених законом підстав для надання позивачу відстрочки.

Оскільки підстав для надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації не встановлено, не підлягає задоволенню і похідна вимога про зобов`язання надати таку відстрочку. Суд враховує також, що оцінка законності підстав для відстрочки та ухвалення відповідного рішення віднесені Порядком № 560 до повноважень комісії, а суд не наділений правом підміняти суб`єкта владних повноважень у здійсненні наданих йому повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність оскаржуваного рішення, тоді як позивач не довів наявності в нього права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 4 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII. Оскаржуване рішення ухвалене на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мали значення для його прийняття, та з дотриманням установленої процедури.

За таких обставин позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Підстав для розподілу судових витрат за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлено.

Керуючись статтями 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова