Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/11610/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/11610/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) правил військового обліку, про розшук працівниками ТЦК від 24.12.2025 та щодо направлення до Національної поліції України звернення щодо порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про порушення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) правил військового обліку, про розшук працівниками ТЦК від 24.12.2025 та повідомити Національну поліцію України про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення відповідно до звернення.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 . 13.04.2026 під час перевірки даних у застосунку «Резерв+» позивачем було виявлено запис про порушення правил військового обліку, а у графі «Причина звернення до Нацполіції» зазначено «Не прибули за повісткою до ТЦК та СП» із датою звернення 24.12.2025. Позивач стверджує, що ці відомості є недостовірними, оскільки жодна повістка йому не надходила і він відповідно не міг не прибути за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а факт вчинення ним адміністративного правопорушення у порядку, визначеному Кодексом України про адміністративні правопорушення, відповідачем не встановлювався.

Позивач зазначає, що до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів вносяться відомості про притягнення до адміністративної відповідальності із зазначенням дати та номера постанови про адміністративне правопорушення, тоді як жодної постанови за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо нього не виносилося, а звернення до органів Національної поліції України щодо доставлення особи здійснюється виключно у разі вчинення такого правопорушення. Посилаючись на статтю 19 Конституції України, положення Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, та на статтю 258 Кодексу України про адміністративні правопорушення, позивач вважає дії відповідача протиправними.

На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви копії документів, що посвідчують його особу, та роздруківку електронного військово-облікового документа із застосунку «Резерв+».

Ухвалою суду від відкрито провадження в адміністративній справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

До суду надійшов відзив на позовну заяву та уточнений відзив, яким відповідач виправив помилково наведені у первісному відзиві відомості про особу позивача.

У відзиві відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що позивач перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 ; 03 грудня 2025 року відповідачем було оформлено на бланку повістку, зареєстровану в Реєстрі за № 5668169; у зв`язку з тим, що в діях позивача вбачається порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, 24 грудня 2025 року відповідачем створено електронне звернення про доставлення Е4250861, передане до органів Національної поліції України відповідно до пункту 56 Порядку № 1487. Відповідач наголосив, що інформація про порушення міститься не в Реєстрі, а саме у зазначеному зверненні, що діяв він відповідно до частини 3 статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пункту 56 Порядку № 1487, а тому його дії не можуть вважатися протиправними; крім того, позивач не надав доказів наявності перешкод, які унеможливлювали прибуття за повісткою.

На підтвердження своєї позиції відповідач долучив до відзиву копію бланка повістки № 5668169 та копію відомостей з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо позивача.

Відповідно до частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з частиною 5 статті 262 цього Кодексу суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується наданими відповідачем відомостями з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

03 грудня 2025 року відповідачем оформлено на бланку повістку, зареєстровану в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів за №5668169, згідно з якою позивачу належало з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 , 15.12.2025 о 09:00 годині для уточнення даних.

Наданий відповідачем бланк повістки № 5668169 - відривна частина бланка (розписка) про одержання повістки позивачем не заповнена і не підписана. Інших доказів вручення позивачу повістки особисто під підпис, направлення її засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення або вручення в інший передбачений законом спосіб матеріали справи не містять.

24 грудня 2025 року о 10 год. 07 хв. відповідачем створено електронне звернення про доставлення Е4250861 до органів Національної поліції України.

Згідно з наданими відповідачем відомостями з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо позивача до Реєстру внесено відомості із зазначенням причини: «Не прибув вчасно за повісткою до ТЦК та СП (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»)», а також записи: «Порушення ВО від: 24.12.2025», «Порушення ВО до: 23.12.2026», «Номер звернення: Е4250861», «Дата звернення: 24.12.2025 10:07». Графи «Орган Національної поліції», «Дата скасування» та «Причина скасування» не заповнені.

Отже, відомості про порушення позивачем правил військового обліку внесені саме до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, є чинними і станом на час розгляду справи не скасовані.

Протокол про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 не складався, постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення не виносилася. Доказів протилежного відповідач суду не надав, на такі документи у відзиві не посилається, а у наданих ним відомостях з Реєстру щодо позивача дата, номер та короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення не зазначені.

13.04.2026 позивач під час перевірки даних у застосунку «Резерв+» виявив запис про порушення ним правил військового обліку; ця дата узгоджується із зазначеною у відомостях з Реєстру датою звірки контактних даних - 13.04.2026.

Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 5 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) призов громадян на військову службу під час мобілізації здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин. Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Такі центри утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Відповідно до пункту 2 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

Правові та організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України. З положень статті 2 цього Закону випливає, що одним з основних завдань Реєстру є ведення військового обліку громадян України.

Частинами 8, 9 статті 5 Закону № 1951-VIII встановлено, що органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону № 1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать, зокрема: відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку (пункт 17-1); відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення) (пункт 20-1); відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (пункт 34).

Стаття 9 Закону № 1951-VIII визначає, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, а також звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Стаття 14 Закону № 1951-VIII передбачає, що ведення Реєстру включає: внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних існуючим обліковим даним; внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами; знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління, військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності.

Порядком № 1487 на призовників, військовозобов`язаних і резервістів покладено обов`язки: перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки на збірні пункти, призовні дільниці, до таких центрів у строки, зазначені в отриманих документах (повістках, мобілізаційних розпорядженнях, розпорядженнях); проходити медичний огляд і лікування в закладах охорони здоров`я згідно з рішеннями комісій з питань взяття на військовий облік, направлення для проходження базової військової служби; проходити підготовку до військової служби, безпосередньо військову службу, виконувати обов`язки у запасі та служити у військовому резерві; особисто у семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання з`явитися з паспортом громадянина України та військово-обліковими документами до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік; у разі зміни персональних даних повідомляти про такі зміни протягом семи днів через електронний кабінет або особисто; негайно повідомляти територіальний центр комплектування та соціальної підтримки за місцем військового обліку про втрату військово-облікового документа; не рідше ніж один раз на п`ять років здійснювати звірку власних персональних даних із даними, що зберігаються в облікових базах відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України чи розвідувальних органів.

На виконання вимог абзацу 2 частини 5 статті 22 Закону № 3543-XII постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560). Згідно з підпунктом 1 пункту 27 Порядку № 560 під час мобілізації громадяни викликаються до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки або їх відділів, зокрема, для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Реєстру, призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

Відповідно до пункту 30 Порядку № 560 повістка може формуватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів або оформлюватися на бланку, який заповнюється представником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки. У разі оформлення повістки на бланку керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу засвідчує її особистим підписом та скріплює гербовою печаткою. Реєстраційний номер повістки фіксується в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів або Журналі реєстрації виданих для оповіщення повісток.

Порядок № 560 визначає також способи вручення повістки та обставини, що підтверджують належне вручення. Повістка вручається особі особисто під підпис або надсилається засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення. Належне вручення повістки підтверджується особистим підписом особи про її одержання, повідомленням оператора поштового зв`язку про вручення поштового відправлення або документами, що засвідчують відмову особи від одержання повістки чи поштового відправлення.

Внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення правил військового обліку є можливим виключно за результатами провадження у справах про адміністративні правопорушення, тобто у випадку складення протоколу або винесення постанови про адміністративне правопорушення. За відсутності одного з цих документів саме по собі внесення запису до Реєстру є протиправним.

Статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

У випадках, коли йдеться про неявку за повісткою, днем вчинення правопорушення вважається дата, в яку особа мала з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Відтак зі спливом строку, протягом якого може бути накладено адміністративне стягнення, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний виключити з Реєстру відомості про порушення, оскільки притягнення особи до адміністративної відповідальності після спливу цього строку є неможливим.

Чинне законодавство вимагає, щоб справа про адміністративне правопорушення розглядалася в присутності особи, яка притягається до відповідальності. За її відсутності розгляд справи можливий лише за умови своєчасного повідомлення такої особи про дату, час і місце розгляду справи та за відсутності клопотання про його відкладення.

Інформація про порушення правил військового обліку може бути включена до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів лише за наявності належно оформлених протоколу або постанови про адміністративне правопорушення. У разі якщо таких документів не існує або минув строк, протягом якого може бути накладено адміністративне стягнення, внесення відомостей є протиправним, а такі записи підлягають виключенню.

Відповідно до частини 3 статті 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII органи Національної поліції України у встановленому законом порядку зобов`язані за зверненнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України доставити до таких територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно з пунктом 56 Порядку № 1487 Національна поліція за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України та розвідувальних органів, надісланим у вигляді набору даних шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою Міністерства внутрішніх справ, здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до найближчого районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України.

Із наведеного випливає, що і внесення до Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку, і звернення до органів Національної поліції України в порядку пункту 56 Порядку № 1487 допускаються лише щодо особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, при цьому такий факт має бути встановлений у визначеному законом порядку - шляхом складення протоколу та/або винесення постанови про адміністративне правопорушення. Саме дата, номер та короткий зміст цих документів і є тими відомостями, які згідно з пунктом 20-1 частини 1 статті 7 Закону № 1951-VIII підлягають внесенню до Реєстру.

У цій справі відповідач не надав доказів складення щодо позивача протоколу про адміністративне правопорушення або винесення постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Не містять таких відомостей і надані самим відповідачем дані з Реєстру щодо позивача, у яких дата, номер та короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення відсутні.

Крім того, наданий відповідачем бланк повістки № 5668169 не засвідчений особистим підписом керівника районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки і не скріплений гербовою печаткою, як того вимагає пункт 30 Порядку № 560, а відривна частина бланка (розписка) про одержання повістки не заповнена і не підписана позивачем. Доказів вручення позивачу повістки особисто під підпис, направлення її засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення, як і доказів відмови позивача від одержання повістки, відповідач суду не надав.

За таких обставин факт належного оповіщення позивача про необхідність прибуття до відповідача 15.12.2025 о 09:00 годині не є доведеним, а отже не є доведеним і сам факт неприбуття позивача за викликом без поважних причин, з яким відповідач пов`язав внесення до Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку та звернення до органів Національної поліції України.

Водночас як з дати, у яку позивач мав з`явитися за повісткою (15.12.2025), так і з дати, зазначеної відповідачем у Реєстрі як дата порушення та дата звернення (24.12.2025), сплив строк, протягом якого могло бути накладено адміністративне стягнення за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з чим притягнення позивача до адміністративної відповідальності за цим фактом є неможливим, а внесені до Реєстру відомості підлягають виключенню.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що дії посадових осіб відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку без притягнення позивача до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку, вчинені всупереч наведеним положенням законодавства, а відтак такі дії відповідача є протиправними.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії суд зазначає таке.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховує положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80, щодо того, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, визначених законодавцем.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд у межах закону, зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним. Суд при вирішенні публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте в межах законної дискреції, і не може своїм рішенням підміняти рішення суб`єкта владних повноважень.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі; важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 1640/2594/18 та від 22.01.2020 у справі № 826/9749/17.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки судом встановлено протиправність дій відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення позивачем правил військового обліку без притягнення його до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку, суд вважає, що у цьому випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень та/або вчинення дій.

Отже, за викладених обставин суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення позивачем правил військового обліку, а також повідомити органи Національної поліції України про таке виключення, що є, на переконання суду, найбільш ефективним способом захисту, який призведе до відновлення порушеного права позивача у цих правовідносинах з урахуванням приписів статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення та дослідивши фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Згідно з частинами 1-4 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Натомість у цій справі відповідачем правомірність вчинених ним дій не доведена.

Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені положення чинного законодавства суд зазначає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позовна заява підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладені норми, а також задоволення позовної заяви, суд зазначає про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) правил військового обліку.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) повідомити органи Національної поліції України про виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) правил військового обліку.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова