Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/11708/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/11708/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо направлення звернення до органів Національної поліції України про доставлення ОСОБА_1 як такого, що вчинив адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 направити до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області повідомлення про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення ОСОБА_1 як такого, що вчинив адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є військовозобов`язаним і перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після оновлення 02.04.2026 свого електронного військово-облікового документа в мобільному застосунку «Резерв+» позивач виявив відомості про порушення ним правил військового обліку, а також про звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки до органів Національної поліції з метою його доставлення для складення протоколу про адміністративне правопорушення. Позивач наголошує, що до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, він не притягувався, повісток не отримував, місця проживання не змінював. З огляду на це позивач вважає, що правових підстав для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення ним правил військового обліку, а так само для звернення до органів Національної поліції про його доставлення, у відповідача не було, а внесені відомості є недостовірними та порушують його особисті немайнові права на персональні дані.

Позивач зазначає також, що його представник звертався до ІНФОРМАЦІЯ_1 із запитом про надання документів і відомостей щодо ймовірного порушення правил військового обліку та з проханням виключити відповідні відомості з Реєстру, проте листом відповідача у наданні запитуваної інформації фактично відмовлено, а підстав внесення до Реєстру спірних відомостей не наведено. На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви відомості електронного військово-облікового документа, копії запитів до відповідачів і до Державної казначейської служби України та одержаних на них відповідей, а також докази понесення судових витрат.

На виконання ухвали суду про усунення недоліків позовної заяви 12.05.2026 представник позивача подав відповідну заяву, в якій навів обґрунтування залучення ІНФОРМАЦІЯ_2 другим відповідачем, зазначивши, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не є розпорядником бюджетних коштів і не має власних рахунків, а перебуває на спільному фінансовому забезпеченні з обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, у зв`язку з чим стягнення судових витрат саме з районного територіального центру унеможливило б виконання судового рішення.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; відповідача зобов`язано подати відзив на позовну заяву та витребувані судом документи.

До суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити. Позиція відповідача зводиться до того, що статті 7 і 8 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» не передбачають таких відомостей, як відомості про порушення правил військового обліку чи про перебування у розшуку, а тому подібні відомості до Реєстру не вносяться і технічної можливості їх внесення та вилучення не існує; повідомлення мобільного застосунку «Резерв+» не є тотожним даним Реєстру і зумовлене направленням до органів Національної поліції звернення про доставлення особи; таке звернення є заходом забезпечення провадження у справі про адміністративне правопорушення, передує складенню протоколу і не порушує презумпції невинуватості; підставою для звернення стало неприбуття позивача за повісткою № 5951705 від 16.12.2025, направленою поштою і повернутою відправнику, у зв`язку з чим позивач, на думку відповідача, вважається оповіщеним; прав та законних інтересів позивача звернення про доставлення не порушує. Відповідач також зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення стосовно позивача не складався, а постанова у справі про адміністративне правопорушення не виносилася.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_4 , не заброньований на період мобілізації та не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, що підтверджується військово-обліковим документом, сформованим через електронний кабінет у мобільному застосунку «Резерв+», і не заперечується відповідачем.

16.12.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 сформовано повістку № 5951705, згідно з якою позивачу належало з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 , 26.12.2025 о 09 год. 00 хв. для уточнення даних. Повістку підписано кваліфікованим електронним підписом уповноваженої посадової особи 16.12.2025.

Того самого дня повістку направлено на адресу позивача рекомендованим поштовим відправленням № R067058365715 з відміткою «Повістка ТЦК. Вручити особисто».

Разом з тим належне вручення повістки позивачу матеріалами справи не підтверджується. Долучене відповідачем рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (форма 119) не містить жодної відмітки об`єкта поштового зв`язку за місцем призначення: відмітки про вручення відправлення адресату особисто немає, підпис одержувача та дата одержання відсутні; не заповнено і граф, у яких зазначається причина невручення відправлення. Наявні на поштовому конверті рукописні позначки не є відміткою оператора поштового зв`язку про причину невручення і самі по собі не підтверджують ані вручення повістки, ані обставин, за яких її не було вручено. Сам відповідач у відзиві визнає, що повістка позивачу вручена не була, а поштове відправлення повернулося до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Отже, доказів того, що позивач одержав повістку № 5951705 і був обізнаний про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки на 26.12.2025, матеріали справи не містять.

31.01.2026 ІНФОРМАЦІЯ_3 звернувся до органів Національної поліції з метою доставлення позивача для складення протоколу про адміністративне правопорушення. Як вбачається з відомостей електронного військово-облікового документа позивача, єдиною зазначеною підставою такого звернення є неприбуття позивача за повісткою до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Внаслідок наведених дій в електронному військово-обліковому документі позивача, сформованому в мобільному застосунку «Резерв+», відображено відомості про виявлені порушення позивачем правил військового обліку та про звернення територіального центру комплектування та соціальної підтримки до органів Національної поліції для його доставлення.

Водночас протокол про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 не складався, справа про адміністративне правопорушення не розглядалася, постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення не виносилася.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданим у відповідь на запит представника позивача, повідомлено, що цей територіальний центр не є ані розробником, ані адміністратором мобільного застосунку «Резерв+», а тому не має можливості надати інформацію та документи щодо відомостей, які в ньому відображаються. Відомостей про підстави внесення спірних даних, як і про їх виключення, позивачу не надано.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) призов громадян на військову службу під час мобілізації здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин; порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (далі - Положення № 154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Такі центри утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Відповідно до пункту 2 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням. Покладення на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки завдань, не передбачених законодавством, не допускається.

Абзацом вісімнадцятим пункту 11 Положення № 154 встановлено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, забезпечують ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони.

Правові та організаційні засади створення і функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України. З положень статті 2 цього Закону випливає, що одним з основних завдань Реєстру є ведення військового обліку громадян України.

Частинами восьмою та дев`ятою статті 5 Закону № 1951-VIII встановлено, що органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону № 1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів і службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Особам, які працюють з базами даних Реєстру, заборонено вимагати, обробляти та використовувати будь-яку інформацію, не передбачену законодавством.

Перелік персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста, що вносяться до Реєстру, визначено статтею 7 Закону № 1951-VIII, перелік службових даних - статтею 8 цього Закону. Відповідно до частини третьої статті 12 Закону № 1951-VIII персональні та службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів вносяться до бази даних Реєстру у формі запису сукупності всіх даних, передбачених статтями 7 і 8 цього Закону.

Пунктом 20-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста віднесено відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Будь-яких інших відомостей щодо недотримання призовником, військовозобов`язаним або резервістом правил військового обліку, які підлягали б внесенню до Реєстру, статті 7 і 8 Закону № 1951-VIII не передбачають.

Стаття 9 Закону № 1951-VIII визначає, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, а також звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру. Із процитованого видно, що виправлення недостовірних відомостей Реєстру належить до повноважень органу ведення Реєстру.

Стаття 14 Закону № 1951-VIII передбачає, що ведення Реєстру включає: внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних існуючим обліковим даним; внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами; знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення. Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 1951-VIII держатель та адміністратори Реєстру, органи адміністрування та ведення Реєстру під час ведення Реєстру забезпечують його захист, зокрема захист цілісності бази даних Реєстру, його апаратного та програмного забезпечення, достовірності даних Реєстру, захист від несанкціонованого доступу, незаконного використання, незаконного копіювання, спотворення, знищення даних Реєстру, безпеку персональних даних.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що персональні дані мають бути точними, достовірними та оновлюватися в міру потреби, визначеної метою їх обробки. Згідно з частиною першою статті 8 цього Закону особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними, а пунктом 6 частини другої цієї статті суб`єкту персональних даних надано право пред`являти вмотивовану вимогу щодо зміни або знищення своїх персональних даних будь-яким володільцем та розпорядником персональних даних, якщо ці дані обробляються незаконно чи є недостовірними.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Згідно з частиною першою статті 34 цього Закону персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів; ведення персонально-якісного обліку покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок № 1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління, військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності.

Згідно з пунктом 5 Порядку № 1487 головною вимогою до системи військового обліку є забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пунктом 79 Порядку № 1487 передбачено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням призовниками, військовозобов`язаними та резервістами правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію; звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку; повідомляють Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, щодо яких надсилалося звернення відповідно до вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пунктом 56 Порядку № 1487 визначено, що Національна поліція за зверненням районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Додатком 2 до Порядку № 1487 визначено Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, пунктом 1 яких, зокрема, передбачено обов`язок призовників, військовозобов`язаних та резервістів перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки; прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях); проходити медичний огляд і лікування в закладах охорони здоров`я згідно з відповідними рішеннями; особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік; особисто повідомляти в семиденний строк про зміну персональних даних; негайно повідомляти про втрату військово-облікового документа; звіряти не рідше одного разу на п`ять років власні персональні дані з обліковими даними територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Зі змісту наведеного пункту Правил військового обліку прямо випливає, що обов`язок прибути за викликом територіального центру комплектування та соціальної підтримки виникає у військовозобов`язаного лише у строк, зазначений в отриманому ним документі. Відтак невручена повістка не породжує для особи обов`язку прибуття і, як наслідок, її неприбуття не може розцінюватися як порушення правил військового обліку.

Внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про порушення особою правил військового обліку є можливим виключно за результатами провадження у справі про адміністративне правопорушення, тобто у разі складення протоколу або винесення постанови про адміністративне правопорушення, з відображенням у Реєстрі саме дати, номера та короткого змісту такого протоколу та/або постанови (пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII). За відсутності будь-якого з цих документів внесення відповідного запису до Реєстру є протиправним.

Згідно з частиною другою статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення за порушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, може бути накладене не пізніше трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення. У випадках, коли йдеться про неприбуття за повісткою, днем вчинення правопорушення вважається дата, в яку особа мала з`явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, - саме з цього моменту починає спливати тримісячний строк, у межах якого може бути накладене адміністративне стягнення.

Відтак зі спливом тримісячного строку з дня, на який особа мала з`явитися за повісткою, притягнення її до адміністративної відповідальності стає неможливим, а відомості про порушення, внесені до Реєстру без складення протоколу та винесення постанови, підлягають виключенню.

Крім того, чинне законодавство вимагає, щоб справа про адміністративне правопорушення розглядалася в присутності особи, яка притягається до відповідальності; за її відсутності розгляд можливий лише за умови своєчасного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи та за відсутності клопотання про його відкладення. Внесення до Реєстру позначки про порушення без складення протоколу, без винесення постанови і без належного повідомлення особи суперечить вимогам Кодексу України про адміністративні правопорушення та порушує право особи на захист.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, суд виходить з такого.

Повістку № 5951705 від 16.12.2025 позивачу вручено не було, що визнається самим відповідачем і не спростовується жодним доказом. Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення не містить відмітки про вручення, а так само і відмітки про причину невручення. За таких обставин обов`язок прибути до ІНФОРМАЦІЯ_1 26.12.2025 у позивача не виник, а його неприбуття не утворює складу порушення правил військового обліку.

Протокол про адміністративне правопорушення стосовно позивача не складався, справа про адміністративне правопорушення не розглядалася, постанова про накладення адміністративного стягнення не виносилася. Отже, факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у встановленому законом порядку не доведено, а передбачених пунктом 20-1 частини першої статті 7 Закону № 1951-VIII відомостей (дати, номера та короткого змісту протоколу та/або постанови), які єдино могли б слугувати підставою для відображення в обліковій документації позивача даних про порушення ним правил військового обліку, не існує.

Понад те, тримісячний строк, передбачений частиною другою статті 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, який у цьому випадку почав спливати 26.12.2025, на час вирішення справи вичерпаний, а тому притягнення позивача до адміністративної відповідальності за неприбуття за вказаною повісткою є неможливим у будь-якому разі.

Звернення до органів Національної поліції за абзацом шістнадцятим пункту 79 та пунктом 56 Порядку № 1487 передбачене щодо осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Оскільки в цій справі відповідач не довів ані належного вручення позивачу повістки, ані вчинення ним відповідного правопорушення, правових і фактичних підстав для направлення 31.01.2026 до органів Національної поліції звернення про доставлення позивача не було; наведена в такому зверненні підстава - неприбуття за повісткою - об`єктивно не підтверджується.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що дії посадових осіб відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 без притягнення позивача до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку, вчинені всупереч наведеним вище положенням законодавства, а відтак такі дії відповідача є протиправними. Внесені щодо позивача відомості є недостовірними, чим порушено і вимогу частини другої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» щодо точності й достовірності персональних даних.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача вчинити певні дії суд зазначає таке.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховує положення Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.80, щодо того, що суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, визначених законодавцем.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд у межах закону, зокрема обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним. Суд при вирішенні публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте в межах законної дискреції, і не може своїм рішенням підміняти рішення суб`єкта владних повноважень. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 1640/2594/18 та від 22.01.2020 у справі № 826/9749/17.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Оскільки судом встановлено протиправність дій відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення позивачем правил військового обліку без притягнення позивача до адміністративної відповідальності у встановленому законом порядку, суд вважає, що в цьому випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень та/або вчинення дій.

Отже, за викладених обставин суд приходить до висновку про необхідність зобов`язання відповідача вчинити дії щодо виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про наявність порушень правил військового обліку позивачем, що є, на переконання суду, найбільш ефективним способом захисту, який призведе до відновлення порушеного права позивача у цих правовідносинах з урахуванням приписів статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Разом з тим відновлення порушеного права позивача не буде повним без усунення наслідків протиправних дій відповідача у відносинах з органами Національної поліції, до яких відповідач звернувся з приводу доставлення позивача. Абзацом сімнадцятим пункту 79 Порядку № 1487 прямо передбачено обов`язок районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки повідомляти Національній поліції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення осіб, щодо яких надсилалося відповідне звернення. З огляду на це відповідача належить зобов`язати повідомити органи Національної поліції України про виключення з Реєстру даних про порушення позивачем правил військового обліку та про відсутність підстав для його адміністративного затримання і доставлення.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України», суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення та дослідивши фактичні обставини, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом досліджено всі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Натомість у цій справі відповідачем не було доведено правомірність своїх дій.

Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені положення чинного законодавства суд зазначає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позовна заява у цій справі підлягає задоволенню.

Частиною першою статті 139 цього Кодексу передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд звертає увагу, що згідно ст.4 КАС України відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Так, позовні вимоги звернуті саме до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому саме з цього суб`єкта владних повноважень має бути стягнутий судовий збір.

За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2129,92 грн згідно з платіжною інструкцією № 2315-5515-5941-0811 від 04.05.2026. З огляду на викладені норми, а також задоволення позовної заяви, суд зазначає про стягнення на користь позивача судового збору в зазначеному розмірі саме з належного відповідача.

Заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн у цьому рішенні не розподіляються: відповідні докази понесення таких витрат підлягають дослідженню в порядку, встановленому статтею 143 Кодексу адміністративного судочинства України, а питання їх розподілу за наявності підстав вирішується відповідно до статті 252 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ), які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів дані про порушення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) правил військового обліку.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) повідомити органи Національної поліції України про виключення з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) правил військового обліку та про відсутність підстав для його адміністративного затримання і доставлення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2129,92 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова