Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/21022/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/21022/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

17.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у виплаті Позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізаціюекспериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити Позивачу одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідає усім вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, окрім однієї - прийняття на військову службу під час воєнного стану, яка, на його переконання, носить дискримінаційний характер. Вважає, що тлумачення пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні - лише щодо осіб, прийнятих або призваних на службу після 24.02.2022 суперечить статтям 8, 21, 24 Конституції України та засадам заборони дискримінації, а також посилається на практику апеляційних адміністративних судів та принцип легітимних очікувань.

Ухвалою від 20.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

31.07.2026 за допомогою підсистеми «Електронний суд» Військова частина НОМЕР_1 надіслала відзив на позовну заяву. У задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі. Відповідач зазначає, що позивач уклав контракт про проходження військової служби до введення воєнного стану, а поняття «укладання нового контракту» чи «продовження строку дії контракту» не ототожнюється з поняттям «прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану». Окремо відповідач звертає увагу суду на те, що на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025) позивач уже не проходив військову службу, оскільки 22.10.2024 звільнений з військової служби за станом здоров`я.

04.08.2026 за допомогою підсистеми «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнятий на військову службу за контрактом 28.02.2019 на підставі контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного строком на три роки.

15.02.2022 позивач уклав новий контракт про проходження військової служби на посадах осіб рядового складу строком на один рік, який набрав чинності з 28.02.2022. Строк дії цього контракту продовжено до оголошення демобілізації з 28.02.2023 відповідно до пункту 2 частини восьмої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 09.10.2024 № 8687 про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій підтверджено безпосередню участь позивача у бойових діях у період з 24.02.2022 по 17.04.2022 у Донецькій області.

Довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) Військової частини НОМЕР_1 від 05.07.2022 № 1232 встановлено, що 17.04.2022 під час ведення бойових дій по захисту Батьківщини, виконуючи бойове завдання поблизу н.п. Авдіївка Донецької області, позивач одержав мінно-вибухову травму, травматичну ампутацію обох верхніх кінцівок та інші ушкодження.

Довідкою військово-лікарської комісії від 04.10.2024 № 1735 підтверджено, що травма позивача пов`язана із захистом Батьківщини.

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.10.2024 № 214 позивача, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 22.10.2024 № 229-РС відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби), з 22 жовтня 2024 року виключено із списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення. Підставою звільнення слугувало свідоцтво про хворобу від 03.10.2024 № 1733, затверджене постановою 20 Регіональної військово-лікарської комісії від 08.10.2024 № 3967.

07.06.2026 представник позивача направив адвокатський запит щодо нарахування та виплати позивачу винагороди, передбаченої Постановою № 153.

Листом Військової частини НОМЕР_1 від 13.06.2026 № 691/1036/ВихЗПІ позивачу відмовлено у нарахуванні та виплаті винагороди з тих підстав, що він безперервно проходив службу за контрактом з 28.02.2019, тобто був прийнятий на військову службу до початку дії воєнного стану.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Отже, одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а умови її виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153), яка набрала чинності 13.02.2025, Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства оборони стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби під час воєнного стану (пункт 1 Постанови № 153).

Абзацом другим пункту 4 Постанови № 153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень.

Абзацом третім пункту 4 Постанови № 153 передбачено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях (сумарно обчислених).

Абзацом четвертим пункту 4 Постанови № 153 встановлено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон), винагорода виплачується в повному обсязі.

Системний аналіз наведених приписів свідчить, що право на винагороду виникає за сукупності таких умов: 1) особа належить до рядового, сержантського або старшинського складу; 2) вона була прийнята або призвана на військову службу у віці до 25 років; 3) таке прийняття або призов відбулися під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64; 4) особа проходить військову службу станом на дату набрання чинності Постановою № 153; 5) вона брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій; 6) відсутні підстави, визначені абзацом п`ятим пункту 4 Постанови № 153. Невідповідність хоча б одній із них виключає виникнення права на винагороду.

Щодо відповідності позивача умові про проходження військової служби станом на дату набрання чинності Постановою № 153 суд зазначає таке.

Абзац другий пункту 4 Постанови № 153 пов`язує право на винагороду із перебуванням особи на військовій службі саме станом на дату набрання чинності цією постановою, оскільки вживає дієслово теперішнього часу «проходять військову службу» у поєднанні із застереженням «станом на дату набрання чинності цією постановою». Ця умова містилася в абзаці другому пункту 4 Постанови № 153 у редакції на дату набрання нею чинності і збереглася після внесення змін постановами Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 та від 30.07.2025 № 942.

Як установлено судом, позивача звільнено з військової служби та виключено із списків особового складу частини з 22.10.2024, тобто за три місяці та двадцять два дні до набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025). Отже, станом на 13.02.2025 позивач військової служби не проходив і військовослужбовцем не був, а отже - не належав до кола осіб, визначених абзацом другим пункту 4 Постанови № 153.

Суд окремо звертає увагу на те, що абзац четвертий пункту 4 Постанови № 153, на який посилається позивач у зв`язку з одержаним пораненням, не є самостійною підставою для виплати винагороди. Цей абзац стосується винятково «військовослужбовців, зазначених в абзаці другому цього пункту» і звільняє їх лише від умови про шестимісячний строк участі у бойових діях, а не від решти умов, визначених абзацом другим. Оскільки позивач до кола осіб, визначених абзацом другим, не належить, абзац четвертий до нього застосуванню не підлягає.

Щодо умови про прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану суд зазначає таке.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Отже, прийняття на військову службу за контрактом і продовження строку дії вже укладеного контракту - це різні юридичні факти.

Судом установлено, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом 28.02.2019, а другий контракт уклав 15.02.2022, тобто обидва - до введення воєнного стану 24.02.2022. Після 24.02.2022 нового контракту позивач не укладав - строк дії контракту від 15.02.2022 було продовжено до оголошення демобілізації в силу прямої вказівки закону, а не внаслідок окремого волевиявлення сторін про вступ на службу.

Отже, позивач не відповідає двом із шести умов, визначених абзацом другим пункту 4 Постанови № 153, а саме: не був прийнятий або призваний на військову службу під час воєнного стану та не проходив військову службу станом на дату набрання чинності Постановою № 153. За таких умов право на винагороду в нього не виникло, а відмова відповідача є правомірною. Суд ураховує, що раніше, зокрема в рішенні від 29 липня 2026 року у справі № 160/18196/26, виходив з іншого тлумачення пункту 4 Постанови № 153 - як такого, що не пов`язує право на винагороду з часом першого укладення контракту. Після ухвалення того рішення Третій апеляційний адміністративний суд сформував послідовну практику застосування цієї норми - постанови від 30 липня 2026 року у справі № 160/3123/26, від 31 липня 2026 року у справі № 340/8544/25 та від 11 серпня 2026 року у справі № 160/4825/26, - згідно з якою право на винагороду виникає лише за сукупності всіх умов, визначених абзацом другим пункту 4 Постанови № 153.

З огляду на це та з метою забезпечення єдності судової практики суд відступає від раніше застосованого підходу.

Суд відхиляє доводи позивача про дискримінаційний характер цих умов. Постанова № 153 ухвалена Кабінетом Міністрів України в межах повноважень, наданих йому частиною 4 статті 9 Закону № 2011-XII, і спрямована на досягнення чітко визначеної мети - підвищення мотивації окремих категорій громадян до вступу на військову службу саме під час воєнного стану. Встановлення кола осіб, на яких поширюється експериментальний проект, є дискрецією уряду, а відмінність у правовому становищі тут ґрунтується на об`єктивному та розумному критерії, пов`язаному з метою акта, а не на ознаках, перелічених у частині другій статті 24 Конституції України. Суд також враховує, що вимог про визнання Постанови № 153 чи окремих її положень протиправними та нечинними позивач не заявляв, а суд не наділений повноваженням за власною ініціативою розширювати коло осіб, визначене нормативно-правовим актом уряду.

Щодо посилань позивача на практику апеляційних адміністративних судів суд зазначає, що наведені в позові та у відповіді на відзив судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин: у більшості з них позивачі уклали новий контракт уже під час воєнного стану і продовжували службу станом на дату набрання Постановою № 153 чинності, тоді як позивач у цій справі на цю дату військової служби вже не проходив. Крім того, суд ураховує правові висновки Третього апеляційного адміністративного суду, викладені у постановах від 30.07.2026 у справі № 160/3123/26, від 31.07.2026 у справі № 340/8544/25 та від 11.08.2026 у справі № 160/4825/26, згідно з якими положення Постанови № 153 не застосовуються до осіб, які припинили військову службу на момент набрання нею чинності, та до осіб, які станом на 24.02.2022 уже перебували на військовій службі за контрактом.

Суд наголошує, що цей висновок не ставить під сумнів ні факт безпосередньої участі позивача у бойових діях, ні тяжкість одержаного ним під час захисту Вітчизни поранення. Проте право на конкретну виплату виникає лише за умов, визначених нормативним актом, який цю виплату запровадив, і суд не може підміняти ці умови власною оцінкою заслуг особи. Це не позбавляє позивача права на інші види соціального захисту, передбачені законодавством для осіб з числа ветеранів війни та осіб, які одержали поранення під час захисту Вітчизни.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Перевіривши відмову відповідача на відповідність критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона є правомірною.

За таких обставин, Дніпропетровський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез