Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/31236/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/31236/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , в якій позивач просить:

«Стягнути з ОСОБА_1 на користь військової частини НОМЕР_1 безпідставно виплачені кошти в сумі 20198,49 гривень (двадцять тисяч сто дев`яносто вісім гривень сорок дев`ять копійок) в рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок самовільного залишення військової частини з 17.02.2025 року.»

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідача було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду навідника, а в подальшому направлено у відрядження до військової частини НОМЕР_2 для проходження курсу базової загальновійськової підготовки. 17.02.2025, перебуваючи у відрядженні, відповідач самовільно залишив військову частину, проте позивачеві про це стало відомо лише 10.04.2025. Через несвоєчасне інформування відповідачеві було нараховано та виплачено грошове забезпечення і премію за лютий 2025 року, хоча з дня самовільного залишення військової частини він втратив право на таке забезпечення. За результатами службового розслідування розмір переплати визначено у сумі 20198,49 грн, яку позивач вважає прямою дійсною шкодою, завданою державі умисними протиправними діями відповідача. Позивач посилається на Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX, на Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, а також на положення статей 1212, 1215 Цивільного кодексу України щодо повернення безпідставно набутого майна. На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви виписку з Єдиного державного реєстру, довідку-розрахунок щодо переплати грошового забезпечення, матеріали службового розслідування та докази направлення відповідачеві претензії.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

На виконання ухвали суду 17.11.2025 позивач подав заяву, в якій зазначив, що 26.09.2025 відповідачеві направлено претензію про добровільне повернення коштів з наданням одного місяця для добровільної сплати, проте, як вбачається з даних відстеження поштового відправлення, 11.10.2025 його повернуто у зв`язку із закінченням строку зберігання. Позивач також указав, що відповідач перебуває у самовільному залишенні військової частини та не отримує грошового забезпечення, а тому іншого способу стягнення безпідставно виплачених коштів, крім судового, у позивача немає.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Оскільки клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не заявлено, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 23.05.2022.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.01.2025 № 18 відповідача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення і призначено на посаду навідника 1 відділення 2 взводу морської піхоти 1 роти морської піхоти НОМЕР_3 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.01.2025 № 28 відповідача направлено у відрядження до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) для проходження курсу базової загальновійськової підготовки.

17.02.2025, перебуваючи у відрядженні, відповідач самовільно залишив військову частину.

На запит військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2025 № 1112/3025 щодо з`ясування стану справ військовослужбовців, які були направлені у відрядження та не прибули, військова частина НОМЕР_2 листом від 10.04.2025 № 1149/2095 повідомила про самовільне залишення частини відповідачем. Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.04.2025 № 104 оголошено про самовільне залишення відповідачем військової частини 17.02.2025.

Ці обставини викладено також у рапорті командира НОМЕР_3 батальйону морської піхоти військової частини НОМЕР_1 від 17.04.2025, за яким несвоєчасне надіслання військовою частиною НОМЕР_2 матеріалів службового розслідування призвело до виплати відповідачеві грошового забезпечення та премії за лютий 2025 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 23.04.2025 № 1634 призначено службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що призвели до безпідставної виплати відповідачеві, та встановлення ступеня вини посадових осіб.

Згідно з довідкою-розрахунком військової частини НОМЕР_1 загальна сума переплати грошового забезпечення відповідачеві за період з 17.02.2025 по 28.02.2025 становить 20198,49 грн.

За результатами службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ (з основної діяльності) від 01.08.2025 № 1973, яким, зокрема:

пунктом 2 за порушення вимог статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та статей 11, 12, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України постановлено відповідача після повернення до військової частини НОМЕР_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення «сувора догана»;

пунктом 3 начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 приписано, відповідно до частини 1 статті 13 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», після повернення відповідача до військової частини НОМЕР_1 притягнути його до повної матеріальної відповідальності у розмірі заподіяної з його вини державі шкоди на загальну суму 20198,49 грн та здійснювати стягнення суми завданої шкоди щомісяця із грошового забезпечення в розмірі 20 відсотків його місячного забезпечення до повного її погашення;

пунктом 4 приписано внести до Книги стягнень та нарахувань суму завданої шкоди у розмірі 20198,49 грн;

пунктом 5 помічнику командира військової частини з правової роботи - начальнику юридичної служби військової частини НОМЕР_1 приписано у випадку невідкриття кримінального провадження за фактом неправомірних дій відповідача організувати претензійно-позовну роботу з метою відшкодування завданої державі шкоди.

01.09.2025 позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача про стягнення безпідставно виплачених коштів у сумі 20198,49 грн, за яким відкрито справу № 160/25070/25. Ухвалою суду від 08.09.2025 позовну заяву залишено без руху, а ухвалою від 23.09.2025 позовну заяву повернуто позивачеві. 26.09.2025 позивач направив відповідачеві претензію про добровільне повернення коштів, що підтверджується накладною № 5140900202630. Згідно з даними відстеження поштового відправлення 11.10.2025 його повернуто у зв`язку із закінченням строку зберігання; доказів вручення претензії відповідачеві матеріали справи не містять.

29.10.2025 позивач звернувся до суду з цим позовом.

Доказів звільнення відповідача з військової служби, як і доказів його повернення до військової частини НОМЕР_1 , матеріали справи не містять. Як зазначає сам позивач, станом на час звернення до суду відповідач перебуває у самовільному залишенні військової частини. Доказів відкриття кримінального провадження за фактом неправомірних дій відповідача матеріали справи також не містять.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтями 26, 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, встановлено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом; військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX (далі - Закон № 160-IX).

Відповідно до ст. 2 Закону № 160-IX дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також на осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення та інших визначених цією статтею органів.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 160-IX прямою дійсною шкодою є збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Частинами 1, 2 ст. 3 Закону № 160-IX визначено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Статтею 8 Закону № 160-IX визначено порядок розслідування факту завдання шкоди та встановлено, що якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню; наказ доводиться до винної особи під підпис.

Порядок відшкодування завданої шкоди врегульовано ст. 10 Закону № 160-IX. Згідно з ч. 1 цієї статті відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Із наведеної норми випливає, що законодавець установив загальне правило: шкода, завдана особою, на яку поширюється дія Закону № 160-IX, відшкодовується в позасудовому порядку - на підставі наказу командира шляхом стягнення відповідних сум з місячного грошового забезпечення винної особи. Судовий порядок відшкодування такої шкоди є винятком із цього правила і застосовується лише в тих випадках, які вичерпно перелічені в ч. 1 ст. 10 Закону № 160-IX, а саме у випадках, передбачених частинами третьою, четвертою і п`ятою ст. 10 та частиною першою ст. 12 цього Закону. Тому суд перевіряє, чи настав у спірних відносинах хоча б один із цих випадків.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування. Цей випадок у спірних відносинах відсутній: відповідач є військовослужбовцем, призваним на військову службу, зарахованим до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначеним на посаду, а не військовозобов`язаним чи резервістом, який проходить збори; шкоди завдано не під час зборів, а під час проходження військової служби.

Згідно з ч. 4 ст. 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування. Частина 2 ст. 6 Закону № 160-IX стосується відповідальності посадових (службових) осіб, винних у незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового і начальницького складу, за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді. Заявлена в цій справі шкода такого характеру не має і завдана не посадовою особою в наведений спосіб, а тому й цей випадок не настав.

За ч. 5 ст. 10 Закону № 160-IX у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом. Доказів того, що відповідача притягнуто до кримінальної відповідальності або що за фактом його дій розпочато кримінальне провадження, матеріали справи не містять. Навпаки, сам позивач у п. 5 наказу від 01.08.2025 № 1973 пов`язав організацію претензійно-позовної роботи саме з випадком невідкриття кримінального провадження. Отже, і цей випадок не настав.

Нарешті, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 160-IX у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Ця норма пов`язує можливість судового стягнення з двома обставинами, які мають бути наявні одночасно: звільненням особи зі служби та її відмовою від добровільного відшкодування шкоди. Матеріали справи не містять доказів звільнення відповідача з військової служби. Навпаки, зі змісту наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2025 № 1973, який розрахований на повернення відповідача до військової частини, та з пояснень самого позивача вбачається, що відповідач залишається військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 і перебуває у самовільному залишенні військової частини. Самовільне залишення військової частини не є звільненням зі служби і саме собою проходження військової служби не припиняє.

Таким чином, жоден із чотирьох випадків, за яких Закон № 160-IX допускає відшкодування завданої шкоди в судовому порядку, у спірних відносинах не настав. Для особи, яка не звільнена зі служби, законом визначено інший - позасудовий - порядок відшкодування шкоди: на підставі наказу командира шляхом стягнення з місячного грошового забезпечення. Отже, на час звернення позивача до суду закон не передбачав судового порядку стягнення заявленої суми, а звернення позивача з таким позовом є передчасним.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивач у цій справі діє всупереч власному наказу.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону № 160-IX стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.

Саме такий спосіб відшкодування обрав командир військової частини НОМЕР_1 : пунктом 3 наказу від 01.08.2025 № 1973 з посиланням на частину 1 статті 13 Закону №160-IX приписано здійснювати стягнення суми завданої шкоди щомісяця із грошового забезпечення відповідача в розмірі 20 відсотків його місячного забезпечення до повного її погашення. Отже, позивач самостійно визначив передбачений законом позасудовий механізм відшкодування.

Водночас саме притягнення відповідача до повної матеріальної відповідальності цим пунктом наказу поставлено під відкладальну умову - «після повернення до військової частини НОМЕР_1 ». Аналогічну умову містить і пункт 2 наказу щодо дисциплінарного стягнення. Відповідач до військової частини НОМЕР_1 не повернувся, а тому умова, з настанням якої наказ пов`язує притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, не настала.

Доказів того, що наказ від 01.08.2025 № 1973 у цій частині змінено чи скасовано, або що видано інший наказ, яким відповідача безумовно притягнуто до матеріальної відповідальності, матеріали справи не містять. Отже, на час розгляду справи безумовного рішення командира про притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, яке відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 160-IX є підставою відшкодування шкоди, не існує. Суд не може підмінити собою командира військової частини і власним рішенням покласти на відповідача матеріальну відповідальність, рішення про яку сам позивач відклав до настання визначеної ним же умови.

Довід позивача про те, що відповідач перебуває у самовільному залишенні військової частини, грошового забезпечення не отримує, а тому іншого способу стягнення, крім судового, у позивача немає, суд відхиляє. Фактична неможливість виконати передбачений законом порядок відшкодування сама собою не створює іншого - судового - порядку, якого закон для цих відносин не встановлює. Приписи ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 12 та ч. 1 ст. 13 Закону №160-IX є імперативними, а суд з огляду на ч. 2 ст. 19 Конституції України не вправі розширювати вичерпний перелік випадків судового стягнення з мотивів практичної доцільності. До того ж обставина, на яку посилається позивач, зумовлена тією самою причиною, що й неможливість виконати наказ від 01.08.2025 № 1973, - неповерненням відповідача до військової частини, і має усунутися одночасно з нею.

Не доведено позивачем і відмови відповідача від добровільного відшкодування шкоди.

Відмова особи від добровільного відшкодування шкоди не є процесуальною формальністю. Це матеріально-правова умова, за наявності якої ч. 1 ст. 12 Закону № 160-IX (як і частини 3, 4 ст. 10 цього Закону) допускає судовий порядок стягнення. Обов`язок довести цю обставину лежить на позивачеві.

На підтвердження такої відмови позивач послався на претензію, направлену відповідачеві 26.09.2025 згідно з накладною № 5140900202630. Проте, як визнає сам позивач і як убачається з даних відстеження поштового відправлення, 11.10.2025 це відправлення повернуто у зв`язку із закінченням строку зберігання, тобто претензію відповідачеві не вручено. Матеріали справи не містять ані доказів того, що адреса, за якою направлялася претензія, є зареєстрованим місцем проживання відповідача, ані інших доказів того, що відповідач був обізнаний з вимогою про добровільне відшкодування шкоди і відмовився її задовольнити.

За таких обставин суд не може вважати доведеною відмову відповідача від добровільного відшкодування шкоди, а отже, і ця матеріально-правова умова судового стягнення позивачем не підтверджена.

Посилання позивача на статті 1212, 1215 Цивільного кодексу України наведених висновків не змінюють. Як зазначає й сам позивач у позовній заяві, предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які не врегульовані спеціальними інститутами права. Відносини щодо відшкодування державі шкоди у вигляді надлишкових виплат грошового забезпечення, завданої військовослужбовцем під час проходження військової служби, спеціально врегульовані Законом № 160-IX; саме на підставі цього Закону позивач провів службове розслідування та видав наказ від 01.08.2025 № 1973. Тому порядок відшкодування такої шкоди визначається цим спеціальним Законом, а норми глави 83 Цивільного кодексу України не можуть застосовуватися в обхід установленого спеціальним законом порядку.

Суд наголошує, що відмова в задоволенні позову в цій справі зумовлена виключно передчасністю звернення позивача до суду. Наявність, розмір та обґрунтованість завданої шкоди, як і вина відповідача, предметом оцінки в цьому рішенні не є і по суті судом не вирішувалися. Така відмова не позбавляє позивача права звернутися до суду з відповідними вимогами повторно після усунення наведених перешкод, зокрема після звільнення відповідача з військової служби, видання безумовного наказу про притягнення його до матеріальної відповідальності та підтвердження відмови відповідача від добровільного відшкодування шкоди. У такому разі підстава позову буде іншою.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності передбачених Законом № 160-IX умов, за яких відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку, а звернення позивача до суду є передчасним, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно виплачених коштів відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова