Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/30386/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/30386/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 Національної Гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги за тривалість проходження військової служби;

зобов`язати військову частину НОМЕР_3 НГУ здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 1 000 000 грн, передбаченої Постановою КМУ №153 від 11.02.2025 року;

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 Національної Гвардії України щодо не видачі довідки про вартість не отриманого майна на підставі персональної арматурної картки ОСОБА_1 та не нарахування і невиплати компенсації вартості речового майна;

зобов`язати військову частину НОМЕР_3 НГУ видати довідку про вартість неотриманого майна на підставі персональної арматурної картки ОСОБА_1 та, на її підставі нарахувати та виплатити йому компенсацію вартості речового майна.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 23 повних років добровільно мобілізувався до військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України та проходив військову службу з 06.01.2023 по 18.01.2025, за час якої брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, сукупно не менше шести місяців, до кримінальної та адміністративної відповідальності за вчинення військових адміністративних правопорушень, а також до дисциплінарної відповідальності не притягувався. Позивач наголошує, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 для військовослужбовців віком від 18 до 25 років, які брали участь у бойових діях не менше шести місяців, передбачено виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 грн, усім умовам якої він відповідає, а дата припинення служби не може бути підставою для відмови у виплаті, оскільки право на неї виникає у момент набуття відповідного статусу та виконання визначених умов.

Щодо речового забезпечення позивач посилається на статтю 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядок виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, та Інструкцію з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затверджену наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475, і зазначає, що облік виданого йому речового майна вівся в персональній арматурній картці, а відповідач безпідставно відмовив у видачі довідки про вартість неотриманого речового майна та, як наслідок, не нарахував і не виплатив відповідну грошову компенсацію при звільненні з військової служби. На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви копії витягу з наказу про зарахування до списків особового складу, посвідчення учасника бойових дій, адвокатського запиту та відповіді на нього, заяви до командира військової частини і доказів її направлення та отримання відповідачем.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позицію відповідача зведено до того, що позивач не набув права на одноразову грошову винагороду, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 набрала чинності 13.02.2025, тобто після виключення позивача зі списків особового складу військової частини 18.01.2025, а її дію на військовослужбовців Національної гвардії України було поширено лише з 08.04.2025 постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387; крім того, на думку відповідача, надані позивачем довідки про участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, не підтверджують безпосередньої участі саме у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій. Щодо речового забезпечення відповідач зазначив, що строки носіння предметів речового майна до військовослужбовців військових частин, які беруть участь у бойових діях, не застосовуються, право на отримання наступних предметів виникає лише в разі знищення або приведення майна в непридатний стан, а у разі звільнення військовослужбовців, призваних під час мобілізації, предмети речового майна особистого користування, не отримані за період проходження служби, не видаються, у зв`язку з чим відсутні підстави і для оформлення довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з частиною п`ятою статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 06.01.2023 № 6 зарахований до списків особового складу військової частини та з 06.01.2023 проходив військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_5 від 30.05.2024. Обставини участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, підтверджуються також відомостями про виплату йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за 2023 та 2024 роки.

Наказом командира військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 18.01.2025 № 18 позивача виключено зі списків особового складу військової частини. Отже, військову службу позивач проходив у період з 06.01.2023 по 18.01.2025, що сторонами не заперечується.

11.02.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153), якою затверджено Порядок реалізації відповідного експериментального проекту. Постанова № 153 набрала чинності 13.02.2025, що визнається обома сторонами і між ними не є спірним.

09.06.2025 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом, яким витребувано інформацію щодо нарахування та виплати одноразової грошової винагороди, а також щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

У відповіді від 05.08.2025 військова частина НОМЕР_3 Національної гвардії України повідомила, що виплата одноразової грошової винагороди позивачу не здійснена і рішення про таку виплату не приймалося, оскільки, на думку відповідача, позивач звільнився зі служби до набрання чинності Постановою № 153. Одночасно позивача повідомлено, що військова частина не може надати довідку щодо вартості не отриманого ним речового майна, враховуючи відсутність відповідних роз`яснень з цього приводу від командування Національної гвардії України.

29.08.2025 позивач направив на адресу відповідача заяву про виплату одноразової грошової допомоги за тривалість проходження служби у розмірі 1 000 000 грн, відповіді на яку не отримав. Довідка про вартість неотриманого речового майна, що належить до видачі, позивачу не видана, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно йому не нарахована і не виплачена.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач 20.10.2025 звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей і встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII). Частиною першою статті 9 цього Закону встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати одноразової грошової допомоги за тривалість проходження військової служби та про зобов`язання нарахувати і виплатити таку допомогу в розмірі 1 000 000 грн суд зазначає таке.

Виплата, про яку йдеться у цих вимогах і яку позивач іменує одноразовою грошовою допомогою, передбачена пунктом 4 Постанови № 153 і має назву одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.

Пунктом 4 Постанови № 153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень.

Зі змісту наведеної норми випливає, що право на винагороду виникає лише за одночасної наявності сукупності умов, які законодавець прив`язав до єдиного моменту часу - дати набрання чинності Постановою № 153. По-перше, особа має бути прийнята або призвана на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану до набрання чинності цією постановою. По-друге, така особа має проходити військову службу - дієслово вжито у теперішньому часі, що передбачає перебування особи на військовій службі, а не припинення служби у минулому. По-третє, строк безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій має становити за сукупністю не менше шести місяців саме станом на дату набрання чинності постановою.

Такий висновок узгоджується і з метою експериментального проекту, визначеною Порядком реалізації експериментального проекту, затвердженим Постановою № 153, а саме - підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього. Отже, запроваджена виплата за своїм призначенням спрямована на осіб, які станом на дату запровадження такого мотиваційного чинника перебувають на військовій службі та продовжують її проходити, і не має характеру відшкодування за вже завершену службу.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Постанова № 153 не містить положень, які поширювали б її дію на правовідносини, що виникли до набрання нею чинності, зокрема на осіб, звільнених з військової служби та виключених зі списків особового складу військових частин до 13.02.2025.

Судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України наказом командира цієї військової частини (по стройовій частині) від 18.01.2025 № 18, тобто до 13.02.2025 - дати набрання чинності Постановою № 153. Відтак станом на дату набрання чинності Постановою № 153 позивач військової служби не проходив, до складу осіб, на яких поширюється пункт 4 цієї постанови, не належав, а тому передбачена нею сукупність умов виплати одноразової грошової винагороди у нього не була дотримана.

За таких обставин право на одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень у позивача не виникло. Відсутність у позивача суб`єктивного права на відповідну виплату виключає і наявність у відповідача кореспондуючого обов`язку її нарахувати та виплатити, а отже, невчинення відповідачем таких дій не може бути кваліфіковане як протиправна бездіяльність. З огляду на це позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України щодо невиплати позивачу одноразової грошової допомоги за тривалість проходження військової служби та про зобов`язання здійснити її нарахування і виплату в розмірі 1 000 000 грн задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог у частині видачі довідки про вартість неотриманого речового майна суд зазначає таке.

Згідно з абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведеної норми постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Пунктом 2 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Згідно з пунктом 3 цього Порядку грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, у разі звільнення з військової служби. Пунктом 5 Порядку № 178 закріплено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої, зокрема, МВС та Головним управлінням Національної гвардії станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Порядок речового забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України визначено Інструкцією з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475 (далі - Інструкція № 475). Згідно з пунктом 15 глави 1 розділу III Інструкції № 475 військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, а також переводяться до інших утворених відповідно до законів України військових формувань для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно особистого користування в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться до військових частин на початку року.

Відповідно до пункту 1 глави 3 розділу VI Інструкції № 475 речова служба веде облік майна, що знаходиться на складах, у підрозділах та в користуванні військовослужбовців, як у цілому по військовій частині, так і в розрізі підзвітних об`єктів. Згідно з пунктом 4 глави 3 розділу VI Інструкції № 475 речове майно, видане військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, військовослужбовцям військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та резервістам, обліковується в арматурних картках, що реєструються в реєстрі арматурних карток, підписуються начальником речової служби та засвідчуються гербовою печаткою; підставою для оформлення арматурної картки є наказ про зарахування військовослужбовця на речове забезпечення. За приписами пункту 7 глави 3 розділу VI Інструкції № 475 для обліку речового майна, що знаходиться в особистому користуванні особи, яка вибуває з військової частини з виключенням зі списків, оформлюється атестат на предмети речового майна, який виписується, зокрема військовослужбовцям військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, на підставі відомостей арматурних карток.

Абзацами першим та третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, дія якого поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України, передбачено, що після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець підлягає розрахунку та виключенню зі списків особового складу військової частини, а особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Верховний Суд у постанові від 20 січня 2021 року у справі № 200/1873/19-а зазначив, що чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Застосування у пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби» дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби, а тому військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають це право, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 та від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що видача довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, є обов`язком речової служби військової частини, який виникає у зв`язку зі зверненням звільненого військовослужбовця та реалізується на підставі даних персонального обліку речового майна, що ведеться в арматурній картці такого військовослужбовця. Саме довідка є документом, у якому фіксується перелік не отриманих військовослужбовцем предметів речового майна особистого користування та їх закупівельна вартість станом на 1 січня поточного року.

Судом встановлено, що позивач, який проходив військову службу за призовом під час мобілізації і був виключений зі списків особового складу військової частини, звернувся до відповідача з питанням про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, проте у видачі довідки про вартість неотриманого речового майна йому було відмовлено з посиланням на відсутність відповідних роз`яснень командування Національної гвардії України. Такої підстави для відмови у видачі довідки ані Порядок № 178, ані Інструкція № 475 не передбачають; обов`язок речової служби військової частини видати довідку не поставлений у залежність від надходження роз`яснень органу вищого рівня, а відсутність внутрішньовідомчих роз`яснень не може погіршувати становище особи та звужувати обсяг її прав, гарантованих статтею 9-1 Закону № 2011-XII.

Позивач був зарахований на речове забезпечення з дня зарахування до списків особового складу військової частини, а облік виданого йому речового майна вівся в арматурній картці, тобто відповідач володіє відомостями, необхідними для складення довідки. Відтак ухилення відповідача від видачі довідки про вартість неотриманого речового майна позбавляє позивача можливості встановити обсяг та вартість не отриманого ним речового майна і, як наслідок, реалізувати гарантоване законом право на грошову компенсацію.

З огляду на викладене позовна вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України видати позивачу довідку про вартість неотриманого майна на підставі його персональної арматурної картки є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Належним і достатнім способом захисту порушеного права позивача у цій частині суд вважає саме зобов`язання відповідача вчинити відповідну дію, у зв`язку з чим окремого задоволення похідної вимоги про визнання бездіяльності протиправною не потребується.

Стосовно вимог позивача про компенсацію вартості неотриманого речового майна за період з 06.01.2023 по 18.01.2025, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За змістом частини 2 статті 1-2 Закону №2011-XII у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок №178).

За приписами пункту 2 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети, кафедри, відділення військової підготовки.

Пункт 3 Порядку №178 передбачає, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі:

звільнення з військової служби;

загибелі (смерті) військовослужбовця;

переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

Відповідно до пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Пунктом 5 Порядку №178 визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 №768/28898, затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі - Інструкція №232).

Пунктом 4 розділу І Інструкції №232 передбачено, що речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.

Майно особистого користування це предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців.

Інвентарне майно це предмети військової форми одягу, взуття, спорядження, технічні засоби речової служби, обладнання, намети, брезенти, контейнери та інше устаткування, яке є власністю Міністерства оборони України та яким забезпечуються військовослужбовці за потреби у мирний час та особливий період.

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ "Порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період" Інструкції №232, військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Особливості речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період регламентовані розділом V Інструкції №232.

Відповідно до пункту 1 розділу V Інструкції №232 основною метою речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил в особливий період є створення умов, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань особливого періоду.

Відповідно до пункту 8 розділу V Інструкції №232 з уведенням воєнного часу військові частини і установи Збройних Сил переходять на забезпечення речовим майном з норм мирного часу на норми воєнного часу. Наявне речове майно і технічні засоби речової служби, які перебувають на поточному забезпеченні (отримані у мирний час), за винятком непридатного майна, використовуються на забезпечення потреб військ (сил). Строки носіння предметів у тилу обчислюються за нормами воєнного часу з дня їх видачі.

Пунктом 28 розділу V Інструкції №232 передбачено, що військовослужбовці, призвані на військову службу за мобілізацією, забезпечуються речовим майном за нормами забезпечення на особливий період.

Під час переведення військових частин на штати воєнного часу із введенням режиму воєнного стану дія норм забезпечення повсякденної форми одягу, військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, призупиняється.

Військовослужбовці строкової служби в особливий період забезпечуються за Нормами мирного часу.

Пунктом 30 розділу V Інструкції №232 встановлено, що особи сержантського, старшинського та рядового складу речовим майном забезпечуються за відповідними Нормами. Видача речового майна проводиться після прибуття їх до місця служби і зарахування до списків військової частини.

Військовослужбовці рядового, сержантського та старшинського складу, які проходили військову службу в мирний час за контрактом, на воєнний час забезпечуються на загальних підставах з усіма солдатами, матросами, сержантами та старшинами.

Військовослужбовці строкової служби, які звільняються в запас або відставку, а також ті, які вибувають у відпустку у зв`язку з хворобою та іншими обставинами, забезпечуються речовим майном згідно з Переліком предметів речового майна, яким забезпечуються військовослужбовці строкової служби під час їх звільнення з військової служби в запас, відставку або відправлення для здачі вступних іспитів у військові навчальні заклади, та видаються атестати на речове майно з відміткою про це у відповідних документах.

Згідно з пунктом 242 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 20.01.2021 у справі №200/1873/19-а зазначив, що чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Отже, військовослужбовці, обтяжені під час проходження військової служби власними витратами на придбання речового майна, мають правомірні очікування на отримання його грошової компенсації.

За приписами пункту 4 розділу ІІІ Інструкції №232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, мають право за бажанням отримати або речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього.

Водночас пунктом 29 розділу V Інструкції №232 визначено, що у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, за призовом осіб офіцерського складу предмети речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, не видаються.

Аналіз змісту викладених положень свідчить, що норма пункту 29 розділу V Інструкції №232 не суперечить праву військовослужбовця на отримання компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі, яке передбачено Порядком №178, натомість встановлює лише неможливість видачі предметів речового майна особистого користування, які не були отримані за період проходження служби, у разі звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період.

Тобто, пункт 29 розділу V Інструкції №232 передбачає лише обмеження права військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час звільнення на отримання речового майна, яке не було отримане під час проходження служби, проте жодним чином не позбавляє їх права на отримання компенсації за неотримане речове майно, право на яку вони мають відповідно до положень Закону №2011-ХІІ.

Таким чином, посилання відповідачів на пункт 29 розділу V Інструкції №232, як на підставу для відмови у виплаті позивачу грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, є безпідставним.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про те, що позивач, звільнений з військової служби, має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, оскільки це відповідає вимогам, встановленим положенням Порядку №178.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 Національної Гвардії України щодо не видачі довідки про вартість не отриманого речового майна та не нарахування і невиплати компенсації вартості речового майна ОСОБА_1 за період з 06.01.2023 року по 18.01.2025 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_3 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) довідку про вартість неотриманого речового майна та нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, за період з 06.01.2023 року по 18.01.2025 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова