Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №160/34035/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 рокуСправа №160/34035/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо незарахування страхового стажу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , періоди проходження служби з 10.08.2021 року по 17.05.2022 року протягом яких він брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та з 18.05.2022 року по 23.05.2025 року, протягом якого позивач перебував у полоні, на пільгових умовах (один місяць служби за три місяці);

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , періоди з 10.08.2021 року по 17.05.2022 року проходження служби, протягом яких він брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, з 18.05.2022 року по 23.05.2025 року, протягом якого позивач перебував у полоні, на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці у порядку пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17.02.1992;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби як військовослужбовцю, який звільнився з військової служби у зв`язку зі звільненням з полону;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що становить 6 (шість) років, як військовослужбовцю, який звільнився з військової служби у зв`язку зі звільненням з полону, з врахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає в ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні після звільнення з полону у зв`язку з отриманням травми та захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , додаткову винагороду у збільшеному до 100 000 грн. розмірі, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» в розрахунку на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні в період з 23.05.2025 р. по 03.09.2025 р., після звільнення з полону у зв`язку з отриманням травми та захворюванням, пов`язаним із захистом Батьківщини.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 03.02.2021 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 , 18.05.2022 потрапив у полон, з якого був звільнений 23.05.2025, а 03.09.2025 звільнений з військової служби. Позивач вважає, що відповідач неправильно обчислив вислугу років у пільговому обчисленні, не врахувавши періодів безпосередньої участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони та періоду перебування у полоні з розрахунку один місяць служби за три місяці; неправильно визначив кількість повних календарних років служби для нарахування одноразової грошової допомоги, не включивши до підрахунку періоду строкової військової служби; а також не нарахував і не виплатив додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень за час перебування на стаціонарному лікуванні після звільнення з полону. На адвокатський запит представника позивача відповідач листом від 02.11.2025 № 1035/18/3736 у вирішенні порушених питань по суті відмовив, що, на думку позивача, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Позиція відповідача зводиться до того, що врахування періодів служби у пільговому обчисленні з розрахунку один місяць служби за три місяці здійснюється на підставі довідки за формою, визначеною у додатку 6 до постанови Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413, тоді як надана позивачем довідка від 30.06.2025 №1035/15/685 підтверджує його безпосередню участь у відповідних заходах лише за період з 24.02.2022 по 20.05.2022, а поняття перебування в полоні та перебування під вартою не є тотожними. Одноразову грошову допомогу виплачено правомірно за 4 повних календарних роки служби, оскільки, на думку відповідача, період проходження строкової військової служби до підрахунку календарних років служби не включається. Додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень виплачується у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, тоді як надані позивачем медичні документи засвідчують наявність захворювання, а довідки про обставини травми позивач до військової частини не надавав.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядається справа незначної складності. Згідно з ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), у період з 22.11.2007 по 09.10.2009 проходив строкову військову службу.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.02.2021 № 22 позивача зараховано на військову службу за контрактом до Військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, від 30.06.2025 № 1035/15/685 позивач у період з 24.02.2022 по 20.05.2022 брав участь у зазначених заходах, перебуваючи у м. Маріуполь Донецької області.

18.05.2022 позивач потрапив у полон, з якого був звільнений 23.05.2025.

Витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.09.2025 № 185 позивача звільнено з військової служби, та обчислено вислугу років: календарна - 06 років 05 місяців 17 днів, пільгова - 01 рік 00 місяців 02 дні, загальна - 07 років 05 місяців 19 днів. Цим же наказом позивачу нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу відповідно до пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 4 (чотири) роки.

Згідно з довідкою Госпітальної військово-лікарської комісії від 18.07.2025 № 2025-0718-1056-1311-0 та протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії 20 Регіональної військово-лікарської комісії (м. Дніпро) від 13.11.2025 № 2025-1113-1112-0727-0 у позивача наявні захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини. Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого № 5237 реабілітаційного відділення комунального некомерційного підприємства «Павлоградська лікарня інтенсивного лікування» Павлоградської міської ради позивач перебував на стаціонарному лікуванні у період з 23.06.2025 по 18.07.2025.

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру ветеранів війни від 24.11.2025 № 20251124-00116286.

На адвокатський запит представника позивача відповідач листом від 02.11.2025 № 1035/18/3736 у вирішенні порушених питань щодо перерахунку вислуги років у пільговому обчисленні, перерахунку одноразової грошової допомоги та виплати додаткової винагороди по суті відмовив.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги і зобов`язання нарахувати та виплатити таку допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 1) 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби: за станом здоров`я; за власним бажанням під час дії воєнного стану; які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду; які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду; у зв`язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації та небажанням продовжувати військову службу за новим контрактом; у зв`язку із звільненням з полону.

Наведений підпункт 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, на відміну від підпунктів 2 і 3 цього ж пункту, не пов`язує право на одноразову грошову допомогу з наявністю вислуги 10 календарних років і більше, а визначає єдиний критерій обчислення її розміру - кількість повних календарних років служби.

Згідно з абзацом двадцять третім підпункту 3 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII у разі повторного звільнення військовослужбовців з військової служби одноразова грошова допомога, передбачена цим пунктом, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, крім тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що загальне правило про обчислення одноразової грошової допомоги за період календарної служби з дня останнього зарахування на службу супроводжується винятком, за яким період попередньої служби враховується щодо тих осіб, які при попередньому звільненні права на отримання такої грошової допомоги не набули. Такий виняток запроваджено законодавцем з метою недопущення ситуації, за якої період служби особи не буде врахований при обчисленні одноразової грошової допомоги жодного разу.

Судом встановлено, що позивач звільнений з військової служби 03.09.2025 у зв`язку із звільненням з полону, тобто з підстави, прямо передбаченої підпунктом 1 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, а отже має право на одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Попереднє звільнення позивача з військової служби мало місце 09.10.2009 - зі строкової військової служби. Оскільки абзацом першим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовців строкової військової служби виключено з кола осіб, яким виплачується передбачена цим пунктом одноразова грошова допомога, позивач при попередньому звільненні права на отримання такої грошової допомоги не набув. Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме виняток, установлений абзацом двадцять третім підпункту 3 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, а період попередньої (строкової) військової служби позивача з 22.11.2007 по 09.10.2009 має бути врахований при визначенні кількості повних календарних років служби для обчислення одноразової грошової допомоги.

Наведений висновок узгоджується і з даними самого відповідача: витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 03.09.2025 № 185 позивачу обчислено календарну вислугу років тривалістю 06 років 05 місяців 17 днів, тобто з урахуванням періоду строкової військової служби, тоді як одноразову грошову допомогу нараховано лише за 4 (чотири) повних календарних роки служби, що відповідає тривалості військової служби за контрактом з 03.02.2021 по 03.09.2025.

За таких обставин суд дійшов висновку, що одноразова грошова допомога виплачена позивачу не в повному обсязі, а бездіяльність відповідача щодо її ненарахування та невиплати з урахуванням періоду строкової військової служби є протиправною. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України належним способом захисту порушеного права позивача у цій частині є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що становить 6 (шість) років, як військовослужбовцю, який звільнився з військової служби у зв`язку зі звільненням з полону, з врахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незарахування періодів служби на пільгових умовах та зобов`язання зарахувати такі періоди з розрахунку один місяць служби за три місяці суд зазначає таке.

Насамперед суд звертає увагу, що зазначені вимоги сформульовані позивачем як вимоги про зарахування «страхового стажу», тоді як за своїм змістом і наведеним у позові нормативним обґрунтуванням вони стосуються обчислення вислуги років для призначення пенсії за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII. Страховий стаж і вислуга років є різними правовими інститутами, які регулюються різними законами, а тому спірні правовідносини суд вирішує виходячи із дійсного змісту заявлених вимог, тобто в частині обчислення вислуги років.

Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-XII на пільгових умовах особам із числа військовослужбовців, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж», «з» статті 1-2 цього Закону, до вислуги років для визначення розміру пенсії зараховується один місяць служби за три місяці часу проходження служби, протягом якого особа брала безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів під час дії воєнного стану.

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам, які мають право на пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 № 1508), до вислуги років для визначення розміру пенсії зараховується на пільгових умовах особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, один місяць служби за три місяці часу проходження служби, протягом якого особа брала безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів під час дії воєнного стану.

Отже, визначальною умовою зарахування періоду служби до вислуги років на пільгових умовах з розрахунку один місяць служби за три місяці є безпосередня участь особи у здійсненні відповідних заходів та її перебування безпосередньо в районах і в період здійснення таких заходів. Перебування військовослужбовця в полоні не є ані участю у здійсненні зазначених заходів, ані перебуванням у районах їх здійснення, а тому не відповідає умовам, з якими наведені норми пов`язують пільгове обчислення вислуги років.

Водночас час перебування в полоні прямо врахований законодавцем в інший спосіб. Відповідно до пункту «є» статті 17 Закону № 2262-XII особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) до вислуги років для призначення пенсії зараховується час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства. Аналогічне положення закріплене у пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393. Наведені норми передбачають зарахування часу перебування в полоні до вислуги років у календарному, а не у пільговому обчисленні, і саме таке зарахування здійснено відповідачем, що підтверджується обчисленою позивачу календарною вислугою років тривалістю 06 років 05 місяців 17 днів, яка включає період перебування у полоні з 18.05.2022 по 23.05.2025.

Доводи позивача про необхідність застосування до періоду перебування у полоні положення про зарахування на пільгових умовах часу перебування під вартою, часу відбуття покарання в місцях позбавлення волі та висилки військовослужбовців, безпідставно притягнутих до кримінальної відповідальності, безпідставно репресованих і надалі реабілітованих, суд відхиляє. Зазначене положення стосується військовослужбовців, які були безпідставно піддані кримінальному переслідуванню або репресіям і в подальшому реабілітовані, тобто регулює інші за своєю правовою природою відносини. Норми, що встановлюють пільгове обчислення вислуги років, є нормами виняткового характеру, містять вичерпний перелік підстав і розширювальному тлумаченню не підлягають. Слід також зазначити, що ані чинна редакція пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393, ані редакція, на яку посилається позивач, не передбачають зарахування часу перебування в полоні до вислуги років на пільгових умовах.

Крім того, підтвердження безпосереднього перебування особи в районах та в період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, здійснюється довідкою за формою, визначеною у додатку 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413. Наявна у матеріалах справи довідка від 30.06.2025 № 1035/15/685 підтверджує участь позивача у зазначених заходах виключно за період з 24.02.2022 по 20.05.2022, тоді як щодо періодів з 10.08.2021 по 23.02.2022 та з 18.05.2022 по 23.05.2025 такого підтвердження матеріали справи не містять. При цьому пільгову вислугу років тривалістю 01 рік 00 місяців 02 дні позивачу вже обчислено.

З огляду на викладене позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо незарахування спірних періодів на пільгових умовах та про зобов`язання зарахувати ці періоди з розрахунку один місяць служби за три місяці є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень і зобов`язання нарахувати та виплатити таку винагороду суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно з абзацом четвертим пункту 1 постанови № 168 відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включаються особи, зазначені у цьому пункті, у тому числі ті, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Аналогічні умови закріплені у розділі XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, згідно з яким у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, - за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні. Підставою для видання такого наказу є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець.

Зі змісту наведених норм вбачається, що виплата додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, за час перебування на стаціонарному лікуванні пов`язується законодавцем виключно з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини. Поранення (контузія, травма, каліцтво) та захворювання є різними за змістом підставами, які законодавство і військово-лікарська експертиза чітко розмежовують, а перелік умов такої виплати є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.

Матеріалами справи підтверджується, що і довідка Госпітальної військово-лікарської комісії від 18.07.2025 № 2025-0718-1056-1311-0, і протокол засідання штатної військово-лікарської комісії від 13.11.2025 № 2025-1113-1112-0727-0 засвідчують наявність у позивача саме захворювань, пов`язаних із захистом Батьківщини, а не поранення (контузії, травми, каліцтва). Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) за формою додатка 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яка є обов`язковою підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень, матеріали справи не містять. Верховний Суд у постанові від 01.04.2026 у справі № 240/4897/24 виснував, що належно оформлена довідка про обставини травми є обов`язковою підставою для такої виплати, а її відсутність виключає можливість її здійснення.

Суд також враховує, що виплату додаткової винагороди військовослужбовцям, звільненим з полону, які безпосередньо після звільнення з полону перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні, запроваджено Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям, звільненим з полону, які мають захворювання, що потребують тривалого стаціонарного лікування» від 09.10.2025 № 4632-IX, а механізм її виплати визначено постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2026 № 882, якою внесено зміни до постанови № 168, у розмірі 50 000 гривень на місяць. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Отже, у спірний період з 23.05.2025 по 03.09.2025 правових підстав для нарахування та виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень за час перебування на стаціонарному лікуванні після звільнення з полону не існувало.

З огляду на викладене позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень та зобов`язання нарахувати і виплатити таку винагороду є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню: позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги та про зобов`язання нарахувати і виплатити таку допомогу з урахуванням періоду строкової військової служби є обґрунтованими і підлягають задоволенню, а в задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач як учасник бойових дій відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах, пов`язаних з порушенням його прав, і судовий збір ним не сплачувався.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), у повному обсязі одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби як військовослужбовцю, який звільнений з військової служби у зв`язку зі звільненням з полону.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, що становить 6 (шість) років, як військовослужбовцю, який звільнився з військової служби у зв`язку зі звільненням з полону, з врахуванням раніше виплачених сум.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова