Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №120/6450/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

07 вересня 2026 р. Справа № 120/6450/26

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Вінницької міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним розглядом запиту позивача від 08.04.2026 року.

Відповідачем подано відзив, у якому заперечується вчинення оскаржуваних дій (бездіяльності) та одночасно вказується, що відповідач не приховав інформацію та не ухилився від розгляду запиту, а надав відповідь у межах фактичного володіння інформацією та чинних повноважень.

Ознайомившись з матеріалами справи, судом встановлено наступні обставини справи.

Позивач звернувся до відповідача з інформаційним запитом від 08.04.2026 року, який складався з двох пунктів:

"1. Чи перебуває у власності Вінницької міської ради житлові будинки, квартири, також житлові будинки, квартири які через суд були визнанні відмерлими? Якщо так, то прошу надати перелік (список) такого майна.

2. Чи може Вінницька міська рада передати таке майно у власність чи в оренду, громадянам які того потребують? Якщо так, То яким чином" (у наведеному та подальших цитуваннях мову оригіналу збережено).

За результатом опрацювання запиту позивача, Виконавчим комітетом Вінницької міської ради 14.04.2026 року надано відповідь №А/01/28694/1-00-10.

Надаючи відповідь на перший пункт, цитовано ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та вказано, що перелік (список) житлових будинків та квартир, що перебувають у власності територіальної громади, визнаних відумерлою спадщиною, у розпорядженні виконавчих органів Вінницької міської ради відсутній, оскільки чинним законодавством України не передбачено обов`язку органів місцевого самоврядування щодо формування та ведення окремого переліку такого майна у такому вигляді, про який йдеться у запиті.

Крім того, інформовано, що Вінницькою міською радою рішенням від 22.08.2025 року № 3051 (зі змінами) затверджено Перелік об`єктів нерухомого майна комунальної власності Вінницької міської територіальної громади, у якому, в тому числі, перебувають житлові будинки, квартири, також житлові будинки та квартири, які за рішенням суду були визнані відумерлою спадщиною.

Надаючи відповідь на другий пункт, відповідачем цитовано зміст ст. 19 Конституції України, ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 61 Житлового кодексу України, ст. 759 Цивільного кодексу України, та інформована, що положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 червня 2020 р. № 483, зі змінами, відповідно до яких здійснюється передача в оренду об`єктів нерухомості комунальної власності, не поширюють свою дію на об`єкти житлового фонду.

Також вказано, що Закон України "Про основні засади житлової політики" передбачає впровадження операторів доступного житла, які мають бути юридичними особами, основним видом статутної діяльності якої є будівництво доступного житла або здійснення управління таким житлом, або будівництво та здійснення управління доступним житлом. Водночас повідомлено, що станом на сьогодні порядок визнання юридичних осіб операторами доступного житла Кабінетом Міністрів України ще не затверджений.

Крім того, надаючи відповідь на другий пункт, наголошувалось, що згідно з Законом України "Про основні засади житлової політики", Законом України "Про житловий фонд соціального призначення", постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2022 р. № 495 "Деякі заходи з формування фондів житла, призначеного для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб", об`єкти відумерлої спадщини після їх передачі у комунальну власність можуть бути включені для формування державного житлового фонду, соціального та фонду житла, призначеного для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб. Відповідно до чинного законодавства, таке житло може надаватись громадянам, які мають право на поліпшення житлових умов, потребують соціального або тимчасового житла згідно з чергою.

Позивач, вважаючи що у даному випадку має місце бездіяльність відповідача, яка полягає у невиконанні дій, які він зобов`язаний був вчинити під час надання відповіді на запит позивача, останній звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку обставин справи, суд керується наступними нормативно-правовими актами.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (ст. 40 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року (далі - Закон № 2939-VІ) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно із ст. 13 Закону № 2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, в тому числі, суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Статтею 19 Закону № 2939-VІ передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Письмовий запит подається в довільній формі.

Розпорядник інформації, у відповідності до ч.ч. 1-2- ст. 22 Закону № 2939-VІ, має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

(1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

(2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону;

(3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст. 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

(4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч. 5 ст. 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України від 02.10.1996 року № 393/96-ВР "Про звернення громадян" (далі - Закон № 393/96-ВР).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно ст. 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями (ст. 7 Закону № 393/96-ВР).

Відповідно до ст. 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Статтею 19 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Беручи до уваги вищевикладену нормативно-правову базу, суд зазначає наступне.

Предметом спору у цій справі є дотримання Виконавчим комітетом Вінницької міської ради вимог Законів № 2939-VІ та № 393/96-ВР під час розгляду звернення позивача від 08.04.2026 року.

Насамперед, щодо заперечень відповідача стосовно належності відповідача у даній справі суд зазначає, що рішенням Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 13.02.2025 року № 391 затверджено Регламент виконавчих органів Вінницької міської ради. Вказаний регламент розміщено на офіційному сайті Вінницької міської ради.

Так, згідно п. 2.7.3. Регламенту від 13.02.2025 року № 391 відділи, департаменти та інші виконавчі органи міської ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності Вінницької міської територіальної громади підпорядковані виконавчому комітету міської ради.

Оспорювану позивачем відповідь Виконавчого комітету Вінницької міської ради 14.04.2026 року №А/01/28694/1-00-10 підписано начальником відділу звернень апарату міської ради та її виконавчого комітету, розпорядником інформації Григорук Людмилою, яка працює у Виконавчому комітеті Вінницької міської ради.

Відділ звернень апарату міської ради та її виконавчого комітету є структурним підрозділ апарату міської ради та її виконкому.

Відзив у даній справі подано представником Виконавчого комітету Вінницької міської ради Кріпак Оленою Миколаївною, яка є начальником відділу з житлово-комунальних питань, транспорту, зв`язку, який у свою чергу є складовою департаменту правової політики та якості.

Відтак, у даній справі саме Виконавчий комітет Вінницької міської ради є належним відповідачем.

Крім того, вказуючи у відзиві одночасно на те, що Виконавчим комітетом Вінницької міської ради надано позивачу відповідь у межах фактичного володіння інформацією та чинних повноважень, відповідачем фактично викладено два взаємовиключних твердження.

Повертаючись до обставин цієї справи, суд зазначає, що перший пункт запиту можна умовно поділити на дві частини - (1) запитання та (2) у разі стверджувально відповіді за запитання - прохання надати перелік (список) запитуваного майна.

У відповіді від 14.04.2026 року відповідач посилався на те, що чинним законодавством не передбачено обов`язку органів місцевого самоврядування формувати окремий перелік такого майна у вигляді, про який йдеться у запиті.

Водночас, судом встановлено, що будь-яких вимог щодо конкретної форми (тобто - відображення такого переліку майна відокремленим списком чи усього майна, яке у тому числі включатиме перелік запитуваного) пункт перший запиту не містить.

У даному випадку відповідачу достатньо було надати позивачу перелік об`єктів нерухомого майна комунальної власності Вінницької міської територіальної громади, у якому, в тому числі, перебувають житлові будинки, квартири, також житлові будинки та квартири, які за рішенням суду були визнані відумерлою спадщиною або належним чином мотивувати неможливість надання такої інформації.

Про те, що такий перелік було затверджено Вінницькою міською радою рішенням від 22.08.2025 року № 3051 (зі змінами) повідомлено самим відповідачем у відповіді на запит позивача.

Тобто інформація, яка була предметом запиту, не потребувала створення нової інформації.

Отже, відповідь відповідача на перший пункт запиту має формальний характер.

Суд повторно наводить зміст другого пункту запиту позивача: "2. Чи може Вінницька міська рада передати таке майно у власність чи в оренду, громадянам які того потребують? Якщо так, то яким чином" суд зазначає наступне".

Вказаний пункт також можна умовно поділити на дві частини - (1) запитання та (2) у разі стверджувально відповіді за запитання - наступне запитання.

Перше запитання сформоване таким чином що на нього може бути надано стверджувальну відповідь, заперечення або відповідь, у якій вказати про направлення запиту за належністю з одночасним повідомленням про це позивача. Друге запитання потребує надання деталізованої відповіді на перше запитання у разі попереднього надання на нього стверджувальної відповіді.

Аналізуючи відповідь на другий пункт запиту, судом встановлено, що така відповідь не містить підтвердження, заперечення чи повідомлення, що таке питання не належить до розгляду відповідачем, а містить лише цитувань статтей різних нормативно-правових актів.

Як правильно вказує позивач, у даному випадку відсутня ствердна відповідь на поставлене запитання, а наявне лише вибіркове цитування різних нормативно-правових актів, про що позивач не запитував.

Аналіз Закону № 393/96-ВР дає підстави для висновку, що кожен громадянин має гарантоване право звернутись до уповноваженого органу із проханням сприяти реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством прав та інтересів, а орган, до якого він звернувся зобов`язаний об`єктивно, всебічно і вчасно перевірити доводи заяви (клопотання), надати мотивовану відповідь у строки встановленні статтею 20 Закону № 393/96-ВР та повідомити особу про наслідки розгляду.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.04.2020 року у справі № 813/4351/16, надання будь-якої відповіді на звернення громадянина у визначені законом строки не слід вважати повним і належним виконанням свого обов`язку суб`єктом владних повноважень. Так, істотною умовою такої відповіді є її належне обґрунтування й вирішення порушених у зверненні питань із урахуванням суті відповідного звернення й на підставі його ґрунтовного й усебічного вивчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Право на захист виникає у випадку порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод та інтересів особи, яка звертається за захистом порушеного її права.

При цьому протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень має місце у тому випадку, коли в межах повноважень суб`єкта владних повноважень існує обов`язок вчинити конкретні дії, але він не виконаний.

Так, при очевидно поверхневому, всупереч принципам всебічності та повноти, підходу відповідача до розгляду запиту позивача, надану відповідь не можна вважати повною, ґрунтовною та вичерпною, що загалом вказує на неналежний розгляд запиту позивача та про протиправність бездіяльність відповідача.

Безумовно, з отриманою відповіддю особа може як погодитися, так і не погодитися, проте, істотною умовою такої відповіді згідно з вимогами ст. 2 КАС України є її належне обґрунтування та вирішення порушених у запиті питань, чого відповідачем у розглядуваній ситуації зроблено не було, що вказує на порушення вимог ч. 2 ст. 22 Закону № 2939-VІ та ст. 19 Закону № 393/96-ВР.

Відтак, порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 08.04.2026 року та надати відповідь згідно вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року № 2939-VІ та Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року № 393/96-ВР.

Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, з урахуванням викладених обставин та наведених норм матеріального права, розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Виконавчого комітету Вінницької міської ради (вул. Соборна 59 м. Вінниця, ЄДРПОУ 03084813) про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Вінницької міської ради щодо неналежного розгляду запиту ОСОБА_1 від 08.04.2026 року.

Зобов`язати Виконавчий комітет Вінницької міської ради повторно розглянути запит ОСОБА_1 від 08.04.2026 року та надати відповідь згідно вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року № 2939-VІ та Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 року № 393/96-ВР.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Альчук Максим Петрович