Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №288/414/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №288/414/24 Головуючий у 1-й інст. Рудник М. І.

Категорія 15 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Галацевич О.М.

суддів: Григорусь Н.Й.,

Миколайчука П.В.

з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 288/414/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Хортиця Нова», ПСП «Степ», Житомирська районна державна адміністрація Житомирської області, ТОВ «Поліський край», Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Максименка Ярослава Олександровича, представника ОСОБА_2 - адвоката Ткаченка Ігоря Борисовича,

на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Рудник М.І. у селищі Попільня,

в с т а н о в и в :

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ТОВ «Хортиця Нова», ПСП «Степ», Житомирська районна державна адміністрація Житомирської області, ТОВ «Поліський край», Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та скасування державної реєстрації права власності.

В обґрунтування позову зазначала, що в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_4 набула право на земельну частку (пай) у землях колективної власності КСП «Новий шлях» с. Криве Попільнянського району Житомирської області розміром 6,00 умовних кадастрових гектарів.

На підставі розпорядження голови Попільнянської районної державної адміністрації від 23 грудня 2004 року № 463 та розробленої відповідно до нього проєктно-технічної документації їй було передано у власність земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 8,7541 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а 11 серпня 2006 року видано державний акт серії ЯГ № 761054 на право власності на цю земельну ділянку, якій присвоєно кадастровий номер 1824783000:01:000:0031. Водночас відомості про зазначену земельну ділянку до автоматизованої системи Державного земельного кадастру внесені не були.

Посилалася також на те, що право власності відповідачів на спірні земельні ділянки було оформлено пізніше, ніж її право на земельну ділянку площею 8,7541 га. При проведенні перевірки координат поворотних точок та меж земельних ділянок з кадастровими номерами 1824783000:01:000:0031 та 1824783000:01:000:0083 було встановлено накладення зазначених земельних ділянок, які належать відповідачам, на земельну ділянку, передану у її власність. У зв`язку з цим вважала, що державні акти, видані відповідачам, та державна реєстрація їх права власності порушують її право на земельну ділянку.

З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила суд скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1824783000:01:000:0031, площею 4,3771 га, номер запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24762253 від 05 лютого 2018 року; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 439342 від 31 липня 2009 року, площею 4,3771 га, виданий на ім`я ОСОБА_2 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 1824783000:01:000:0083, площею 4,3771 га, номер запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24764080 від 05 лютого 2018 року; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 439686 від 31 липня 2009 року, площею 4,3771 га, виданий на ім`я ОСОБА_3 , а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2026 року позов задоволено. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1824783000:01:000:0031 площею 4,3771 га, номер запису про право власності 24762253 від 05 лютого 2018 року. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1824783000:01:000:0031 серії ЯЗ № 439342 від 31 липня 2009 року площею 4,3771 га, виданий на ім`я ОСОБА_2 . Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 1824783000:01:000:0083 площею 4,3771 га, номер запису про право власності 24764080 від 05 лютого 2018 року. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1824783000:01:000:0083 серії ЯЗ № 439686 від 31 липня 2009 року площею 4,3771 га, виданий на ім`я ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2 422,40 грн з кожного та витрати за проведення судової земельно-технічної експертизи у розмірі 2 674,20 грн з кожного.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_3 — адвокат Максименко Я.О. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, вирішивши питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Посилається на неправильне застосування судом положень статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності та на практику Верховного Суду з питання визначення моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права, зокрема на постанову Верховного Суду від 11 січня 2023 року у справі № 373/702/20. Вважає помилковим висновок суду про те, що позивачка дізналася про порушення свого права лише у 2022 році. Зазначає, що державний акт на право власності на земельну ділянку позивачка отримала у 2006 році, а з 2013 року, після запровадження Державного земельного кадастру та Публічної кадастрової карти, мала об`єктивну можливість перевірити відомості щодо своєї земельної ділянки та з`ясувати наявність зареєстрованих прав інших осіб. Відсутність державної реєстрації координат її земельної ділянки в ДЗК протягом тривалого часу, на думку апелянта, свідчить про те, що позивачка не виявляла належної зацікавленості у правовому стані свого майна.

У зв`язку з цим вважає, що позовна давність спливла ще у 2016 році. Крім того, зазначає, що витребування земельних ділянок у відповідачів, які протягом тривалого часу володіють та користуються ними, на користь позивачки, яка тривалий час не виявляла інтересу до свого майна, є непропорційним втручанням у право власності відповідачів. Посилається також на обрання позивачкою неефективного способу захисту, а сплив позовної давності вважає самостійною підставою для відмови у позові.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Ткаченко І.Б. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2026 року в частині: скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1824783000:01:000:0031 площею 4,3771 га, номер запису про право власності 24762253 від 05 лютого 2018 року; визнання недійсним державного акта на право власності на зазначену земельну ділянку серії ЯЗ № 439342 від 31 липня 2009 року, виданого на ім`я ОСОБА_2 ; стягнення з нього на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрат на проведення судової земельно-технічної експертизи в розмірі 2 674,20 грн, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , поклавши судові витрати на позивачку.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив обставин, за яких позивачка протягом понад тринадцяти років - з 2009 до 2022 року - не цікавилася правовим станом належної їй земельної ділянки, не зверталася до органів Держгеокадастру за відповідними відомостями та не перевіряла дані Публічної кадастрової карти, хоча як власник та орендодавець мала об`єктивну можливість це зробити. Зазначає, що лист ПСП «Степ» від 19 січня 2024 року № 23/01-24 підтверджує лише момент повідомлення позивачки про виявлені розбіжності, однак не підтверджує, що вона не могла дізнатися про порушення свого права раніше.

Звертає увагу також на те, що з 2010 року між позивачкою та ПСП «Степ» існували тривалі договірні відносини щодо користування земельною ділянкою, у межах яких вона отримувала орендну плату та підтримувала контакт з орендарем, а тому мала можливість контролювати правовий стан свого майна.

Вважає, що суд не надав належної оцінки обставинам виникнення реєстраційної колізії та діям органів державної влади при видачі розпоряджень № 463 від 23 грудня 2004 року і № 568 від 24 листопада 2008 року, а лише констатував наявність двох державних актів та накладення земельних ділянок. На думку апелянта, така ситуація виникла внаслідок неналежного контролю з боку органів державної влади, а не протиправних дій відповідача, у зв`язку з чим належним способом захисту права позивачки мало бути оскарження відповідних розпоряджень у встановленому законом порядку.

Посилається також на довідку Кривенської сільської ради від 11 листопада 2008 року № 421, відповідно до якої згідно з картою розподілу земельних часток (паїв) за ОСОБА_2 була закріплена земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 8,7541 га на підставі документів, що підтверджували його спадкові права. У зв`язку з цим вважає, що останній набув право власності добросовісно, на підставі належних спадкових документів та розпорядження органу виконавчої влади, не знав і не міг знати про наявність перешкод для отримання державного акта.

Крім того, зазначає, що визнання державного акта недійсним без встановлення вини відповідача та без присудження йому компенсації є непропорційним втручанням у його право власності. Вважає, що наслідки помилки державних органів не можуть покладатися виключно на добросовісного набувача.

У відзиві на апеляційні скарги представник ОСОБА_1 - адвокат Юрін Ю.Ю. заперечує проти їх задоволення, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін та вирішити питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо доводів про пропуск позовної давності зазначає, що твердження відповідачів про наявність у позивачки об`єктивної можливості дізнатися про порушення свого права значно раніше ґрунтуються на припущеннях. Посилається на те, що державна реєстрація права власності відповідачів на спірні земельні ділянки проведена лише 05 лютого 2018 року, а лист ПСП «Степ» від 19 січня 2024 року № 23/01-24 підтверджує, що саме у жовтні 2022 року під час переговорів щодо укладення договору оренди та перевірки правовстановлюючих документів було виявлено відомості про належність земельної ділянки з кадастровим номером 1824783000:01:000:0031 ОСОБА_2 та перебування її в оренді ТОВ «Хортиця Нова». Вважає, що відповідачами не надано доказів того, що позивачка знала або могла дізнатися про порушення свого права раніше.

Звертає увагу також на те, що між ОСОБА_1 та ПСП «Степ» 10 лютого 2010 року було укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на десять років, зареєстрований 24 грудня 2010 року. На думку представника позивачки, передача земельної ділянки в оренду та регулярне отримання орендної плати свідчили про фактичне користування нею належним позивачці майном та не давали підстав вважати її право порушеним.

Крім того, посилається на законодавче продовження строків позовної давності на період дії карантину, установленого у зв`язку з поширенням COVID-19, та в умовах воєнного стану, вважаючи доводи відповідачів про сплив позовної давності необґрунтованими.

Заперечуючи проти доводів про добросовісність набуття відповідачами права власності та неналежний спосіб захисту, представник позивачки зазначає, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 8,7541 га раніше відповідачів: державний акт серії ЯГ № 761054 їй видано 11 серпня 2006 року, тоді як державні акти відповідачам на земельні ділянки, сформовані в межах тієї самої земельної ділянки, - 31 липня 2009 року. Вважає, що після передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 орган виконавчої влади не мав повноважень повторно розпоряджатися нею та передавати її у власність інших осіб. Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, зазначає, що оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, правочинів та інших документів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту у спорі про його витребування, а позивач вправі посилатися на незаконність відповідного рішення без заявлення вимоги про визнання його недійсним.

Просить апеляційні скарги залишити без задоволення, рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2026 року - без змін, а також вирішити питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

У відповіді на відзив представник ОСОБА_3 — адвокат Максименко Я.О. просить доводи представника ОСОБА_1 - адвоката Юріна Ю.Ю. відхилити як необґрунтовані.

Зазначає, що встановлені законодавством особливості продовження строків позовної давності на період карантину та воєнного стану набрали чинності лише у 2020 та 2022 роках відповідно, тоді як, на його думку, загальна трирічна позовна давність за спірними правовідносинами спливла ще у 2011–2012 роках. У зв`язку з цим вважає, що строки, які вже сплинули до набрання чинності відповідними нормами, не могли бути поновлені або продовжені їх подальшим законодавчим регулюванням.

Також наголошує, що ОСОБА_3 є законним спадкоємцем, який реалізував право на земельну частку (пай) на підставі державного сертифіката, виданого ще у 1997 році, а тому вважає набуте ним право первинним, добросовісним і законним.

Крім того, заперечує проти заявленого представником позивачки орієнтовного розрахунку витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 24 000 грн, вважаючи його неспівмірним зі складністю справи та обсягом підготовлених процесуальних документів.

У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційних скаргах, відзиві на них та відповіді на відзив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд виходить із такого.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими судом.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку площею 8,7541 га раніше відповідачів та 11 серпня 2006 року отримала державний акт на право власності на неї, тоді як державні акти на земельні ділянки, які фактично є частинами раніше переданої у власність позивачки земельної ділянки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 видані 31 липня 2009 року. За таких обставин місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними державних актів, виданих відповідачам, та скасування державної реєстрації їх права власності на спірні земельні ділянки.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 27 лютого 2004 року державним нотаріусом Попільнянської державної нотаріальної контори Житомирської області, ОСОБА_1 є спадкоємицею майна своєї матері ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . До складу спадкового майна, зокрема, входило право на земельну частку (пай) у землях колективної власності КСП «Новий шлях» с. Криве Попільнянського району Житомирської області розміром 6,00 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) (т. 1 а.с.9).

Згідно із сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ЖТ № 0332009, виданим 25 грудня 2000 року Попільнянською районною державною адміністрацією та зареєстрованим у Книзі реєстрації сертифікатів за № 354, ОСОБА_4 належало право на земельну частку (пай) у землях КСП «Новий шлях» розміром 6,00 умовних кадастрових гектарів (т. 1 а.с.10).

З архівного витягу від 08 серпня 2023 року № 314/05-03 вбачається, що розпорядженням голови Попільнянської районної державної адміністрації від 23 грудня 2004 року № 463 погоджено проєкт землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) реформованого КСП «Новий шлях» с. Криве та передачу земельних ділянок у власність власникам земельних часток (паїв). Відповідно до списку громадян, що додавався до цього розпорядження, ОСОБА_1 визначено земельну ділянку № НОМЕР_1 загальною площею 8,7541 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (т. 1 а.с.11).

Відповідно до проєктно-технічної документації із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам за рахунок земель реформованого КСП «Новий шлях» Кривенської сільської ради Попільнянського району Житомирської області, виготовленої у 2005 році ЗАТ «Житомирбурдорозвідування», земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 8,7541 га має кадастровий номер 1824783000:01:000:0031 (т. 1 а.с.12–26).

11 серпня 2006 року ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Попільнянської районної державної адміністрації від 23 грудня 2004 року № 463 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 761054, відповідно до якого вона є власницею земельної ділянки площею 8,7541 га, розташованої на території Кривенської сільської ради, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 1824783000:01:000:0031. Державний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010621900010 (т. 1 а.с.28).

Водночас відомості про зазначену земельну ділянку до автоматизованої системи Державного земельного кадастру внесені не були.

Із матеріалів справи також вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули у порядку спадкування права на земельні частки (паї) у землях КСП «Новий шлях» с. Криве. Відповідні права посвідчувалися сертифікатами серії ЖТ № 0151163 та ЖТ № 0151164, а їх перехід у порядку спадкування підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом, наявними у матеріалах справи (т. 2 а.с.11–17).

Згідно з довідкою Кривенської сільської ради від 11 листопада 2008 року № 421 відповідно до карти розподілу земельних часток (паїв) за ОСОБА_3 була закріплена земельна ділянка № НОМЕР_2 площею 8,5341 га, а за ОСОБА_2 - земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 8,7541 га (т. 2 а.с.18).

Розпорядженням голови Попільнянської районної державної адміністрації від 24 листопада 2008 року № 568 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надано дозвіл на виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зокрема на земельні ділянки № НОМЕР_3 площею 4,26705 га та № 24-1/2 площею 4,37705 га кожному (т. 1 а.с.31; т. 2 а.с.20–21).

31 липня 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 439342 площею 4,3771 га з кадастровим номером 1824783000:01:000:0031, відомості про яку внесені до Поземельної книги, відкритої того ж дня (т. 1 а.с.37–58).

Того ж дня ОСОБА_3 на підставі розпорядження голови Попільнянської районної державної адміністрації від 24 листопада 2008 року № 568 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 439686 площею 4,3771 га з кадастровим номером 1824783000:01:000:0083 (т. 2 а.с.35–37; т. 1 а.с.59–72).

10 лютого 2010 року ОСОБА_1 передала належну їй земельну ділянку в оренду ПСП «Степ» строком на десять років. Державну реєстрацію договору оренди здійснено 24 грудня 2010 року (т. 2 а.с.92–97). Згідно з листом ПСП «Степ» від 03 травня 2024 року № 03/05/24-1 підприємство користується земельною ділянкою ОСОБА_1 з 10 лютого 2010 року та договорів оренди з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1824783000:01:000:0031 не укладало (т.2 а.с.90,91).

18 травня 2012 року ОСОБА_3 передав ТОВ «Хортиця Нова» в оренду земельну ділянку площею 4,3771 га з кадастровим номером 1824783000:01:000:0083; право оренди цієї земельної ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 2 а.с.39–46).

05 лютого 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1824783000:01:000:0031 площею 4,3771 га, номер запису про право власності 24762253, та право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 1824783000:01:000:0083 площею 4,3771 га, номер запису про право власності 24764080 (т.1 а.с.80,81).

Відповідно до листа ПСП «Степ» від 19 січня 2024 року № 23/01-24 у жовтні 2022 року під час переговорів з ОСОБА_1 щодо укладення договору оренди належної їй земельної ділянки площею 8,7541 га та перевірки правовстановлюючих документів було виявлено, що до автоматизованої системи Державного земельного кадастру внесено відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 1824783000:01:000:0031 площею 4,3771 га, власником якої зазначений ОСОБА_2 (т. 1 а.с.32).

З метою встановлення фактичного розташування спірних земельних ділянок та наявності їх накладення судом першої інстанції призначено судову земельно-технічну експертизу.

Відповідно до висновку експерта № 226/7 від 28 березня 2025 року встановити, чи накладаються земельні ділянки з кадастровими номерами 1824783000:01:000:0031 площею 4,3771 га та 1824783000:01:000:0083 площею 4,3771 га на земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 8,7541 га, сформовану відповідно до проєктно-технічної документації, розробленої КП «Житомирводпроект» у 2003 році, експерт не зміг з причин, викладених у дослідницькій частині висновку.

Водночас при дослідженні проєктно-технічної документації із землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та складання державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам за рахунок земель реформованого КСП «Новий шлях», розробленої ЗАТ «Житомирбурдорозвідування» у 2005 році, експертом встановлено відповідність координат поворотних точок спірних земельних ділянок координатам зовнішніх меж земельної ділянки № НОМЕР_1 , переданої ОСОБА_1 відповідно до розпорядження голови Попільнянської районної державної адміністрації від 23 грудня 2004 року № 463 та державного акта серії ЯГ № 761054 від 11 серпня 2006 року.

Зокрема, координати поворотних точок земельної ділянки з кадастровим номером 1824783000:01:000:0031 площею 4,3771 га відповідають координатам поворотних точок № 1, № 2 та № 3 зовнішніх меж земельної ділянки № 24, а західна, північна та східна частини її меж відповідають відповідним частинам меж земельної ділянки № НОМЕР_1 .

Координати поворотних точок земельної ділянки з кадастровим номером 1824783000:01:000:0083 площею 4,3771 га відповідають координатам поворотних точок № 4, № 5, № 6, № 7, № 8 та № 9 зовнішніх меж земельної ділянки № 24, а західна, східна та південна частини її меж відповідають відповідним частинам меж земельної ділянки № НОМЕР_1 (т. 2 а.с. 231–245).

Наведені докази у їх сукупності свідчать про те, що земельні ділянки площею по 4,3771 га з кадастровими номерами 1824783000:01:000:0031 та 1824783000:01:000:0083, право власності на які оформлено відповідно за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , сформовані в межах земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 8,7541 га, раніше переданої у власність ОСОБА_1 на підставі розпорядження голови Попільнянської районної державної адміністрації від 23 грудня 2004 року № 463 та державного акта серії ЯГ № 761054 від 11 серпня 2006 року.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частинами першою, другою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, визначений законом або договором, а у визначених законом випадках - судом.

За змістом статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Відповідно до частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно зі статтею 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та передбачає визначення її площі, меж і внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до статті 125 ЗК України у редакції, чинній на час оформлення права власності ОСОБА_1 , право власності на земельну ділянку виникало після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації. Згідно зі статтею 126 ЗК України у тій самій редакції право власності на земельну ділянку посвідчувалося державним актом.

На час оформлення права власності відповідачів стаття 125 ЗК України вже діяла у редакції Закону України від 05 березня 2009 року № 1066-VI та передбачала, що право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації такого права. Право власності на земельну ділянку відповідно до статті 126 ЗК України у чинній на той час редакції посвідчувалося державним актом.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Частиною третьою цієї статті передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших передбачених законом способів.

Як установлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку площею 8,7541 га раніше відповідачів. На підставі розпорядження голови Попільнянської районної державної адміністрації від 23 грудня 2004 року № 463 земельну ділянку № НОМЕР_1 передано їй у власність, а 11 серпня 2006 року на її ім`я видано державний акт серії ЯГ № 761054, зареєстрований за №010621900010.

Таким чином, право власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку було набуте та оформлене відповідно до вимог статей 125, 126 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення цього права.

Невнесення відомостей про зазначену земельну ділянку до автоматизованої системи Державного земельного кадастру не припинило набутого ОСОБА_1 права власності. Доказів припинення цього права у визначеному законом порядку, відчуження нею земельної ділянки чи її передачі у власність іншій особі матеріали справи не містять. Державний акт, виданий ОСОБА_1 , недійсним не визнавався та не скасовувався.

Натомість у подальшому в межах земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 8,7541 га, право власності на яку вже належало ОСОБА_1 , були сформовані земельні ділянки площею по 4,3771 га з кадастровими номерами 1824783000:01:000:0031 та 1824783000:01:000:0083, на які 31 липня 2009 року видані державні акти відповідно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . У подальшому право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 1824783000:01:000:0031 зареєстровано 05 лютого 2018 року, номер запису про право власності 24762253, а право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку з кадастровим номером 1824783000:01:000:0083 - 05 лютого 2018 року, номер запису про право власності 24764080.

Отже, встановлені у справі обставини не свідчать про вибуття належної ОСОБА_1 земельної ділянки з її володіння та припинення її права власності. Порушення права позивачки полягає у виникненні та державній реєстрації прав інших осіб на земельні ділянки, сформовані в межах земельної ділянки, право власності на яку вона набула раніше.

Зазначене підтверджується й тим, що ОСОБА_1 , реалізуючи повноваження власника земельної ділянки, 10 лютого 2010 року передала її в оренду ПСП «Степ». Договір оренди зареєстрований 24 грудня 2010 року строком на десять років. Матеріали справи також містять відомості про фактичне користування ПСП «Степ» земельною ділянкою, належною позивачці.

Та обставина, що за відповідачами зареєстровано право власності на сформовані пізніше земельні ділянки, за наведених обставин не дає підстав для висновку про необхідність захисту права ОСОБА_1 виключно шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки належна їй земельна ділянка у встановленому законом порядку з її власності та володіння не вибувала.

Заявлені ОСОБА_1 вимоги про визнання недійсними державних актів, виданих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та скасування державної реєстрації їх права власності спрямовані на усунення правових перешкод у здійсненні позивачкою належного їй права власності, які виникли внаслідок подальшого оформлення та державної реєстрації прав відповідачів на земельні ділянки, сформовані в межах раніше переданої їй у власність землі.

За таких обставин обраний позивачкою спосіб захисту відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та спрямований на відновлення становища, яке існувало до оформлення прав відповідачів на спірні земельні ділянки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18 звернула увагу на те, що належний та ефективний спосіб захисту визначається з урахуванням змісту порушеного права, характеру його порушення та мети, якої прагне досягти позивач.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що у разі, коли власник нерухомого майна не позбавлений володіння ним, але державна реєстрація речового права іншої особи створює йому перешкоди у здійсненні правомочностей користування чи розпорядження, захист такого права може здійснюватися шляхом негаторного позову на підставі статті 391 ЦК України. Залежно від характеру порушення такий спосіб захисту може включати вимогу про скасування державної реєстрації відповідного речового права.

Аналогічний підхід Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 13 травня 2026 року у справі № 456/252/22. У пунктах 115, 116 цієї постанови Велика Палата зазначила, що у разі, коли власник земельної ділянки обґрунтовує наявність перешкод у здійсненні права користування чи розпорядження нею, зокрема внаслідок державної реєстрації речового права іншої особи, захист може здійснюватися шляхом негаторного позову, а залежно від характеру порушення та заявлених вимог — у тому числі шляхом скасування державної реєстрації відповідного речового права.

У цій справі ОСОБА_1 володіння земельною ділянкою не втрачала, її право власності на неї не припинялося, а подальше оформлення та державна реєстрація прав відповідачів на земельні ділянки, сформовані в її межах, створили перешкоди у здійсненні позивачкою належного їй права власності. За таких обставин заявлені нею вимоги за своїм змістом спрямовані на усунення таких перешкод, а не на повернення майна, яке вибуло з її володіння.

Наведене спростовує доводи відповідачів про неналежність обраного позивачкою способу захисту.

Доводи апеляційних скарг про пропуск ОСОБА_1 позовної давності також є необґрунтованими.

Як зазначено вище, встановлене у цій справі порушення права позивачки не пов`язане з позбавленням її володіння земельною ділянкою, а полягає у наявності державних актів та державній реєстрації права власності інших осіб на земельні ділянки, сформовані в межах належної їй землі. Таке порушення має триваючий характер та існує доти, доки зберігаються відповідні правові перешкоди у здійсненні позивачкою повноважень власника.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 серпня 2021 року у справі № 910/20607/17 зазначила, що позовна давність не поширюється на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, оскільки у такому разі йдеться про триваюче правопорушення, а власник може пред`явити такий позов упродовж усього часу існування порушення його права.

Такий підхід підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18, у якій Велика Палата, кваліфікувавши вимоги володіючого власника, спрямовані на усунення перешкод у здійсненні ним правомочностей щодо нерухомого майна, як негаторні, дійшла висновку про незастосування до таких вимог позовної давності.

Отже, посилання апелянтів на те, що ОСОБА_1 могла раніше довідатися про оформлення та державну реєстрацію прав відповідачів, у тому числі у зв`язку з функціонуванням Публічної кадастрової карти, не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності.

Доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули права на земельні частки (паї) у порядку спадкування, діяли добросовісно та не вчиняли протиправних дій, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідачів спадкових прав на земельні частки (паї), а також те, що оформлення державних актів здійснювалося на підставі відповідних рішень органу виконавчої влади та землевпорядної документації. Разом із тим предметом цього спору є не саме право відповідачів на земельні частки (паї), а правомірність оформлення за ними права власності на конкретні земельні ділянки, сформовані в межах земельної ділянки, яка на той час уже перебувала у приватній власності позивачки.

Добросовісність відповідачів та відсутність їх вини у допущеному накладенні земельних ділянок не можуть бути підставою для збереження за ними права власності на земельні ділянки, сформовані в межах землі, право власності на яку раніше виникло у ОСОБА_1 та не було припинене у встановленому законом порядку.

Визнання недійсними державних актів, виданих відповідачам на спірні земельні ділянки, не заперечує самого факту набуття ними у порядку спадкування прав на земельні частки (паї) та не вирішує питання про припинення таких прав. Воно лише усуває наслідки їх реалізації щодо конкретної земельної ділянки, яка на час видачі державних актів уже належала ОСОБА_1 .

Не спростовують висновків суду першої інстанції й доводи апеляційних скарг про те, що накладення земельних ділянок виникло внаслідок помилки органу державної влади та землевпорядних організацій, а відповідачі не можуть нести негативні наслідки таких дій.

Як встановлено у справі, на час прийняття розпорядження голови Попільнянської районної державної адміністрації від 24 листопада 2008 року № 568 та подальшого оформлення державних актів на ім`я відповідачів земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 8,7541 га вже була передана у приватну власність ОСОБА_1 на підставі розпорядження від 23 грудня 2004 року № 463, а її право власності посвідчено державним актом від 11 серпня 2006 року.

За таких обставин повторне розпорядження тією самою земельною ділянкою або її частинами не могло припинити раніше набутого ОСОБА_1 права власності та не може бути підставою для покладення наслідків помилки органу державної влади на особу, яка набула це право раніше і не вчиняла дій, спрямованих на його припинення чи відчуження.

Та обставина, що відповідачі діяли на підставі виданих компетентними органами документів і самі не допустили порушення під час формування земельних ділянок, може характеризувати їх добросовісність, однак не усуває колізії між пізніше оформленими правами відповідачів і раніше набутим та не припиненим правом власності ОСОБА_1 .

Отже, посилання апелянтів на помилку державного органу не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для збереження за відповідачами права власності на спірні земельні ділянки.

Твердження апелянтів про порушення їхніх легітимних очікувань та непропорційність втручання у право мирного володіння майном також не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини та Верховного Суду втручання у право мирного володіння майном повинно бути законним, переслідувати легітимну мету та забезпечувати справедливий баланс між інтересами особи, яка зазнає такого втручання, та інтересами, на захист яких воно здійснюється. При цьому добросовісність набувача майна має враховуватися під час оцінки пропорційності такого втручання.

У цій справі відповідачі набули право на земельні частки (паї) у порядку спадкування та оформили право власності на спірні земельні ділянки на підставі документів, виданих уповноваженими органами. Разом із тим на час видачі їм державних актів земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 8,7541 га вже перебувала у приватній власності ОСОБА_1 , право якої виникло раніше та не було припинене у встановленому законом порядку.

Тому збереження за відповідачами права власності на земельні ділянки, сформовані в межах раніше переданої у власність ОСОБА_1 землі, фактично означало б покладення наслідків допущеної органами державної влади помилки на особу, яка набула право власності першою та не вчиняла дій, що могли б спричинити його припинення.

Водночас визнання недійсними державних актів та скасування державної реєстрації права власності відповідачів на спірні земельні ділянки не заперечує самого факту набуття ними у порядку спадкування прав на земельні частки (паї) та не позбавляє їх можливості реалізувати такі права у встановленому законом порядку щодо земель, які не перебувають у власності інших осіб.

За таких обставин втручання у зареєстровані права відповідачів спрямоване на відновлення раніше набутого і не припиненого права власності ОСОБА_1 та не покладає на відповідачів індивідуального і надмірного тягаря, який би свідчив про порушення справедливого балансу.

Отже, доводи апеляційних скарг про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та легітимних очікувань відповідачів не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку зібраним доказам та правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин. Доводами апеляційних скарг правильності висновків суду першої інстанції не спростовано.

За таких обставин підстав для скасування чи зміни рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2026 року апеляційний суд не вбачає, апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскільки апеляційні скарги залишаються без задоволення, понесені апелянтами судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом справи, відповідно до статті 141 ЦПК України покладаються на них та розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 244, 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381- 384, 389 - 391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 , подану представником ОСОБА_5 , та ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_6 , залишити без здоволення.

Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 21 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: