Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №161/15451/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/15451/25 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л. В.

Провадження № 22-ц/802/995/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Федонюк С. Ю.,

суддів – Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Луцькводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , поданою в її інтересах представником Плечуком Олегом Петровичем, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року КП «Луцькводоканал» звернулося до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що КП «Луцькводоканал» надає послуги з водопостачання та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , де зареєстрована відповідач.

Вказує, що відповідачка не виконує свої зобов`язання щодо оплати нарахувань за надані послуги, у зв`язку із чим станом на 30 липня 2025 року утворилася заборгованість в розмірі 46164,81 грн.

У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь КП «Луцькводоканал» суму заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення в розмірі 46164,81 грн та судові витрати в справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП «Луцькводоканал» заборгованість за надані послуги з водопостачання та водовідведення в сумі 46164 грн 81 коп та витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору, в сумі 3028 гривень.

Не погодившись із даним рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати дане рішення та ухвалити нове - про відмову в позові.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд залишив поза увагою обставини, що вона не проживає у житлі, де надаються комунальні послуги позивачем. Вказує, що з 2021 року взагалі не проживає на території України, послугами позивача з водопостачання не користувалась, а тому не повинна за них сплачувати. Також посилається на застосування в даному випадку строків позовної давності. Дану заяву обґрунтовує тим, що КП «Луцькводоканал» звернулося до суду із даним позовом 31 липня 2025 року, а період нарахування останнім заборгованості за надані послуги становить з 01 жовтня 2019 року по 01 липня 2025 року. Отже, вважає, що строк позовної давності за платежами за період з 01 жовтня 2019 року по 31 липня 2023 року сплив на момент подачі позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач КП «Луцькводоканал», посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи з огляду на ціну позову – 46164,81 грн.

Згідно із частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно із статями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК).

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Судом установлено, що ОСОБА_3 є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з 07 серпня 2019 року на підставі договору дарування (а. с. 6).

Співвласники багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 не обрали у визначений їм строк модель договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, тому з 01 липня 2022 року надання послуг відбувалось відповідно до публічного індивідуального договору приєднання про надання послуг з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення.

Житло відповідачки не оснащене розподільчим (квартирним) приладом обліку послуг централізованого водопостачання та водовідведення.

З 01 вересня 2019 року по 03 грудня 2020 року плата за послугу розраховувалась, виходячи з розміру тарифу на послугу та обсягу спожитої послуги, визначеного відповідно до норм споживання. Норми споживання води затверджено рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 29 квітня 2004 року № 146 «Про норми споживання».

У період з 03 грудня 2020 року по 02 грудня 2021 року плата за послугу розраховувалась, виходячи з розміру тарифу на послугу та обсягу спожитої послуги, визначеного згідно з показниками комерційного (загальнобудинкового) вузла обліку.

У період з 03 грудня 2021 року по 12 квітня 2022 року - виходячи з розміру тарифу на послугу та обсягу спожитої послуги, визначеного відповідно до норм споживання.

У період з 13 квітня 2022 року по 30 липня 2025 року плата за послугу нараховувалась, виходячи з розміру тарифу на послугу та обсягу спожитої послуги, визначеного згідно з показами комерційного (загальнобудинкового) вузла обліку.

Постановою НКРЕЕП № 2867 від 22 грудня 2021 року для КП «Луцькводоканал» затверджені тарифи на централізоване водопостачання - 10,17 грн за 1 куб. м (без ПДВ) та на централізоване водовідведення - 13,51 грн за 1 куб. м (без ПДВ).

Як стверджує позивач, на офіційному сайті КП «Луцькводоканал» розміщені діючі та попередні тарифи на послуги з централізованого водопостачання та з централізованого водовідведення.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» містить визначення термінів, які вживаються при його застосуванні. Зокрема, згідно з п. п. 2, 5, 6, 7, 11, 13 ч.1 ст. 1 визначено, що

2) виконавець комунальної послуги – суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору;

5) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;

6) індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;

7) кількісний показник комунальних послуг - кількість одиниць виміру обсягу отриманої споживачем комунальної послуги, визначена відповідно до показань вузла обліку та/або вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством;

11) плата за абонентське обслуговування - платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір) або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг (далі - індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем) (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води);

13) споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 Закону до житлово-комунальних послуг належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно із пунктами 1, 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний: 1) укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; 5) оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Зокрема, пунктами 1, 6 частини 1 статті 7 даного Закону споживач має право:

одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів;

на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Згідно із пунктом 11 частини 2 статті 7 Закону індивідуальний споживач зобов`язаний інформувати управителя, виконавців комунальних послуг про зміну власника житла (іншого об`єкта нерухомого майна) та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.

Відповідно до статті 9 цього Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно з частинами 4, 5 статті 13 Закону та пункту 14 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення договір між споживачем та комунальним підприємством є укладеним, а фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору є факт надання послуги та відповідно сплати за послуги.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як передбачено частиною 4 статті 319 ЦК України, власність зобов`язує.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо неукладення нею договору на водопостачання та водовідведення та що вона фактично не користувалася з 2021 року цими послугами, а отже, не повинна сплачувати позивачу жодних коштів за надання вказаних послуг, колегією суддів не береться до уваги, оскільки наявність засобу обліку у своєму житлі ОСОБА_1 не забезпечила, а тому будучи власником житлового приміщення, вона несе відповідальність за оплату комунальних послуг за встановленими нормами споживання за весь період, враховуючи, що вона належним чином не повідомила КП «Луцькводоканал» про свою тривалу відсутність.

Разом тим, судом установлено, що позивачем заявлено до стягнення заборгованість за надані послуги з теплопостачання за період з вересня 2019 року по липень 2025 року.

Відповідачка у цей спірний період була власницею житла та була зареєстрованою у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями Реєстру Луцької міської територіальної громади (а. с. 5).

За розрахунком позивача заборгованість відповідачки за надані комунальні послуги становить 46164,81 грн за період з 01 вересня 2019 по 30 липня 2025 та підтверджена помісячними нарахуваннями за весь спірний період.

Жодних інших нарахувань, ніж ті, які заявлено для стягнення, позивачем не здійснювалося.

Розрахунок позивача є конкретизований та зрозумілий і відповідачем не спростований.

Разом з тим, апелянт, посилаючись на нерозуміння розрахунку та його невірність, жодних клопотань щодо призначення відповідної експертизи не заявляла та контррозрахунку не надала.

Посилання на обставини непроживання у квартирі, чи некористування наданими послугами відповідачкою відхиляються апеляційним судом, оскільки Законом України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено процедуру звернення до надавача послуги з метою припинення нарахування коштів при певних обставинах і в певний період.

Такого порядку відповідач не дотрималася, а тому відсутні підстави не тільки для відмови у позові, а й для зменшення суми заборгованості.

Покликання в апеляційній скарзі на застосування строків позовної давності до платежів, нарахованих позивачем за період з вересня 2019 року по 31 липня 2023 року є безпідставними та спростовуються наступним.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 5 грудня 2018 року у справах № 522/2202/15-ц (пункт 61), № 522/2201/15-ц (пункт 62) та № 522/2110/15-ц (пункт 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 134), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (пункт 51)).

За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини 1, 5 статті 261 ЦК України).

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина 3 статті 264 ЦК України).

Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (див. постанову Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17).

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 вчиняла дії, що свідчить про визнання нею боргу та є перериванням строків позовної давності в розумінні статті 264 ЦПК України.

Зокрема, відповідачкою у вересні 2019 року сплачено 1232,18 грн, у вересні 2020 року – 1398,90 грн, у серпні 2021 року – 3000 грн та у грудні 2024 року - 6632,78 грн.

Тобто, ОСОБА_1 здійснювала оплату за послуги у розмірі, що перевищував розмір щомісячного нарахування плати, отже зазначеними діями відповідачка визнавала факт отримання спірних послуг та наявний у неї борг.

Водночас, під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, який надалі неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24 виснувала, що у разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі - до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Апеляційним судом враховано, що відповідно до Закону України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні» положення ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14 травня 2025 року № 4434-IX пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено. Закон № 4434-IX набрав чинності 04 вересня 2025 року.

У даній справі позивач звернувся з позовом до суду 31 липня 2025 року та заявив вимогу про стягнення з відповідачки боргу за надані послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01 вересня 2019 року по 30 липня 2025 року.

Отже, враховуючи обставини справи, вимоги чинного законодавства та релевантну практику суду касаційної інстанції, строк позовної давності у даній справі розпочався у зв`язку з виникненням у відповідачки заборгованості у вересні 2019 року, а після його переривання у зв`язку з частковою сплатою заборгованості розпочався заново та не закінчився станом на липень 2025 року.

Таким чином, апеляційним судом не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги в цій частині, оскільки відповідні положення законодавства, чинного на момент звернення позивача до суду, щодо продовження та зупинення строку позовної давності застосовуються до вимог, позовна давність за якими не спливла станом на 02 квітня 2020 року.

Виходячи з наведеного, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, ухваленого з правильним застосуванням норм матеріального права і додержанням норм процесуального права.

За змістом частин 4 та 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 07 вересня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 , поданою в її інтересах представником ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 вересня 2025 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий - суддя

Судді