Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №760/4441/26 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/4441/26 2/760/12954/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

02 вересня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді Усатової І.А.,

при секретарі Гусак О.Ю.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

26.01.2026 позивач звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позивач зазначив, що 31.01.2022 ОСОБА_2 отримав від нього 78 000,00 доларів США (що еквівалентно 3 308 760,00 грн станом на 07 січня 2026 року), що підтверджено розпискою від 31.01.2022.

Згідно розписки від 31.01.2022, ОСОБА_2 зобов`язався повернути отримані від ОСОБА_1 кошти протягом 6 (шести) місяців по 13 000,00 доларів США з першого по десяте число кожного місяця, проте до цього часу свої зобов`язання не виконав.

Позивач вказав, що на день проведення розрахунку суми боргу за цією позовною заявою складає 78 000,00 доларів США, що еквівалентно 3 308 760,00 грн., за курсом НБУ по співвідношенню до 1 долару США, станом на 07 січня 2026 року.

Вказав, що загальна сума 3% річних складає - 8 052,16 доларів США, що станом на 07 січня 2026 року згідно офіційного курсу НБУ, становить 341 572,63 грн.

Просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 86 052,16 доларів США, з яких 78 000,00 доларів США основного боргу, що станом на 07 січня 2026 року згідно офіційного курсу НБУ, становить 3 308 760,00 грн, 8 052,16 доларів США - 3% річних за прострочення виконання зобов`язання, що станом на 07 січня 2026 року згідно офіційного курсу НБУ, становить 341 572,63 грн та судовий збір у сумі 13 312,00 грн. Разом з тим, позивач просить зазначити в рішенні суду, що органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України за такою формулою: «Борг*3/100%/365 днів*кількість днів прострочення», до моменту виконання цього рішення в частині основного боргу.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 справу передано у провадження судді Усатовій І.А.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від 13.03.2026 у справі відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду міста Києва від12.05.2026 закрито підготовче провадження у справі.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Проти заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.

Враховуючи викладене та вимоги ст. 279, 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд вважав за можливе проводити заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, у відсутності учасників судового процесу, які не з`явились, та за наявними у справі матеріалами, з ухваленням у справі заочного рішення.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Цивільний кодекс України у ст.ст. 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема, поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Як передбачено положеннями ст. 1047 ЦК України договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 02.07.2017 року у справі № 6-79цс14, відповідно до норм 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначив, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Системний аналіз наведених положень законодавства дає змогу визначити основні вимоги, дотримання яких при укладанні договору позики дозволяє виявляти справжню правову природу укладеного договору.

На підтвердження укладення договору і його умов може бути надано розписку позичальника або інший документ, що засвідчує передачу позичальнику позикодавцем певної грошової суми або певної кількості речей. При цьому, розписка може лише підтверджувати факт укладення договору позики і є необов`язковою.

Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов`язаних із наданням та отриманням у борг коштів.

У такому випадку договір позики, крім обов`язкових умов, повинен містити застереження, в якому зазначено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв гроші у певній сумі або про те, що сторони підтверджують передання грошових коштів до (під час) підписання договору або інше.

З точки зору закону в разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Звертаючись до суду з позовом до відповідача, позивач зазначає, що надав у позику відповідачу грошові кошти в загальній сумі 78 000,00 доларів США, однак, відповідач, належним чином свої грошові зобов`язання не виконав, заборгованості на момент подачі позову не повернув, що стало підставою для подачі позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 31 січня 2022 року склав боргову розписку про отримання від ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 78 000,00 доларів США (що еквівалентно 3 308 760,00 грн), які зобов`язалась повернути до 31.07.2012 по 13 000,00 доларів США, з першого по десяте число кожного місяця.

У контексті вищенаведеного, суд акцентує увагу, що в силу положень ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Однак, відповідач, будь-яких доказів на підтвердження своєї позиції не надав.

Враховуючи зазначене та оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено отримання відповідачем від нього грошових коштів у загальному 78 000,00 доларів США.

Відтак, відповідач не виконав зобов`язання щодо повернення суми позики у розмірі 78 000,00 доларів США, що еквівалентно 3 308 760,00 грн станом на момент подачі позову.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України зобов`язання підлягає виконанню у вказаний у договорі строк.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, певних змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення суми позики ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відтак, обґрунтованими є вимоги позивача щодо стягнення суми позики у розмірі

78 000,00 США.

Як вбачається з матеріалів справи, з позовом до суду позивач звернувся в січні 2026 року та просив стягнути основну суму боргу у розмірі 78 000,00 доларів США, що еквівалентно 3 308 760,00 грн, які суд вважає за можливе стягнути з відповідача на його користь.

Слід зазначити, що як Верховний Суд України, так і Верховний Суд у своїй практиці неодноразово висловлювали правові позиції щодо виконання грошових зобов`язань, визначених в іноземній валюті.

Так, у постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14 суд дійшов висновку, що незалежно від валюти, в якій визначено розмір грошового зобов`язання, валютою його виконання та засобом платежу на території України є національна валюта України - гривня.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 6-1672цс16, відповідно до якої у разі невиконання позичальником зобов`язання за договором позики, укладеним в іноземній валюті, стягненню підлягає сума боргу у гривневому еквіваленті. Подібний висновок було зроблено і у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 липня 2018 року в справі № 308/3824/16-ц, де вказано, що, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу. Проте, Велика Палата Верховного Суду, розглянувши справу 373/2054/16-ц, відступила від правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-79цс14 щодо стягнення валютного боргу в гривневому еквіваленті.

Так, у постанові від 16 січня 2019 року Великої Палати Верховного Суду, справа №373/2054/16-ц, провадження №14-446цс18 висловлена нова позиція щодо правильного застосування норм права, згідно з якою, отримавши валютну позику позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати від 04 липня 2018 року в справі №14-134цс18.

Що стосується стягнення 3 % річних суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

Загальна сума 3% річних складає - 8 052,16 доларів США, що станом на 07 січня 2026 року згідно офіційного курсу НБУ, становить 341 572,63 грн.

З наданого позивачем розрахунку, якій суд вважає арифметично правильним та таким, що відповідає обставинам справи, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми 3% річних, в розмірі 8 052,16 доларів США, що станом на 07 січня 2026 року згідно офіційного курсу НБУ, становить 341 572,63 грн.

Разом з тим, позивач просить зазначити в рішенні суду, що органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України за формулою: «Борг*3/100%/365днів*кількість днів прострочення», до моменту виконання цього рішення в частині основного боргу.

Вирішуючи зазначену вимогу, суд виходить із того, що судове рішення має вирішувати спір щодо прав та обов`язків сторін, які виникли на момент розгляду справи, а суд не наділений повноваженнями встановлювати на майбутнє порядок та розмір нарахування грошових сум, які ще не виникли та розмір яких залежить від тривалості подальшого прострочення виконання зобов`язання.

За таких обставин вказана вимога позивача задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.ст.12,13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, у межах заявлених позовних вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що позивачем заявлено до стягнення 30 000,00 грн таких витрат.

Відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи, та підлягають розподілу між сторонами за умови їх документального підтвердження.

Разом з тим, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного понесення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, зокрема доказів оплати таких послуг. За таких обставин підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу відсутні.

Щодо розподілу судових витрат зі сплати судового збору суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 13 312,00 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.11, 526, 527, 533, 536, 610, 611, 623, 625, 1046, 1049 Цивільного кодексу України, ст.ст.1-18, 76, 77-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) заборгованість у розмірі 86 052,16 доларів США, з яких 78 000,00 доларів США основного боргу, що станом на 07 січня 2026 року згідно офіційного курсу НБУ, становить 3 308 760,00 грн, 8 052,16 доларів США - 3% річних за прострочення виконання зобов`язання, що станом на 07 січня 2026 року згідно офіційного курсу НБУ, становить 341 572,63 грн та 13 312,00 грн судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 13312,00 грн.

В іншій частині вимог - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.А. Усатова