Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №752/9280/26 — Голосіївський районний суд міста Києва

Суд: Голосіївський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

Дата: 01 вересня 2026 р.

Справа: №752/9280/26

Суддя: Вдовиченко О. О.

Справа № 752/9280/26

Провадження №: 3/752/3305/26

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 вересня 2026 року суддя Голосіївського районного суду м. Києва Вдовиченко О.О., розглянувши справу про адміністративні правопорушення передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ,

У С Т А Н О В И В :

29 березня 2026 року о 00 год. 15 хв., у м. Києві, по вул. Новопирогівська 31, водій ОСОБА_1 керував автомобілем Subaru Legacy НОМЕР_2 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголя з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці, від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку на місці події та у лікаря нарколога ОСОБА_1 відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань, заяв про відкладення розгляду справи від нього до суду не надходило. Про час та місце розгляду був повідомлений належним чином.

Таким чином, суд, відповідно до вимог ч. 1 ст. 268 КУпАП, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, що сприятиме досягненню завдань, визначених ст.ст. 1, 245 КУпАП, та розгляду справи в межах строків, які передбачені ст. 38 КУпАП.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Тимцясь Р.А. в судове засідання також не з`явився, про час та місце розгляду був повідомлений належним чином. Адвокат Тимцясь Р.А. надіслав надіслав до суду клопотання про визнання письмових доказів по справі та відео зі службової боді-камери інспектора поліції: неналежними, недостатніми та недопустимими. Свою позицію обгрунтував тим, що руху механічного транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 – не було, зупинки механічного транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 – не було, всі документи по справі, а саме: адміністративний протокол, направлення на медичний огляд на стан сп`яніння, акт огляду на стан сп`яніння та інші – зібрані з порушенням норм, як процесуального права, так й норм матеріального права України, так як склад правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 130 КУпАП в діях ОСОБА_1 – відсутній.

Крім того судом було задоволено клопотання захисника щодо виклику працівника поліції для опитування (допиту) його під час судового засідання. Працівник поліції ОСОБА_2 з`явився в судове засідання та пояснив, що з напарником рухались по вул. Новопирогівській, ОСОБА_1 на транспортному засобі без будь якого поворотніка, з пошкодженнями бамперу, підрізав їх транспортний засіб і заїхав у двори, відповідно вони зупинили транспортний засіб, увімкнули звуковий сигнал, червоно-сині проблискові маячки, на що водій не зупинявся, потім ОСОБА_1 зупинився на парковці, й вони з напарником підійшли до нього, все що далі відбувалося - зафіксовано на відео. Кайданки були застосовані у зв`язку з неадекватною поведінкою ОСОБА_1 , на питання чи наявні заборонені предмети він відповів, що так, є - кулаки. Були виявлені ознаки: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка яка не відповідає обстановці.

Заслухавши пояснення свідка, переглянувши наявний в матеріалах справи відеозапис, дослідивши всі обставини справи у їх сукупності, суд дійшов висновку про таке.

Відповідно до п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п. 2.9.а ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно з вимогами ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Водночас ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

У рішенні по справі «О’ Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

При цьому, особа реалізувала своє право володіти та керувати транспортним засобом, а значить погодилася виконувати додатково покладені на неї обов`язки, встановлені нормами законодавства України, в тому числі і Правилами дорожнього руху України, пунктом 2.5 яких зобов`язано водія на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Судом встановлено, що в протоколі про адміністративне правопорушення зазначені ознаки саме алкогольного сп`яніння, передбачені п. 3 Розділу І Інструкції (запах алкоголя з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці), які поліцейський спостерігав в особи, тому останній був зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння, який проводиться згідно з вимогами Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, або в закладі охорони здоров`я.

Таким чином, відмовившись від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР, та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного адміністративного правопорушення, встановлено дослідженими доказами в справі, зокрема:

- протоколом про вчинення адміністративного правопорушення серії ЕПР 1 №626780 від 29.03.2026, в якому зафіксовані обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуванням під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 29.03.2026 (00 год. 20 хв.), в якому зазначені ознаки алкогольного сп`яніння водія ОСОБА_1 передбачені Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України від 9 листопада 2015 року № 1452/735;

- протоколом АЗ № 066239 про адміністративне затримання за ст. 262 КУпАП від 29.03.2026;

- дослідженими відеозаписами з боді-камер поліцейських, якими зафіксовано події вчинення адміністративного правопорушення, зокрема те, що працівники поліції переслідували ОСОБА_1 з увімкненим звуковим сигналом та проблисковими маячками червоного та синього кольору, після чого працівники поліції підходять до автомобіля ОСОБА_1 , який знаходився на місці водія, заглушив машину, відстебнув пасок безпеки та вийшов з машини, крім того відеозаписом не зафіксовано заперечення ОСОБА_1 щодо керування ним транспортним засобом;

- та іншими матеріалами справи в їх сукупності.

Протокол сумніву не викликає, оскільки складений відповідно до вимог ст. 254, 256 КУпАП.

Долучені до матеріалів справи відеозаписи не містять даних, які б свідчили про те, що такі, у розумінні ст. 251 КУпАП, є неналежними доказами у справі.

Вказані відеозаписи свідчать про дотримання працівниками поліції в повному обсязі Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, під час проведення її огляду та вимог ст. 266 КУпАП.

На відеоматеріалах зафіксовані події за участі ОСОБА_1 у хронологічній послідовності.

Надані відеозаписи суд оцінює в сукупності з іншими доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Надаючи оцінку доводам захисника, зазначеним у клопотанні про визнання усіх доказів недопустимими, суд зазначає наступне.

Насамперед суд зазначає, що Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить окремої процедури визнання доказів недопустимими за наслідками розгляду відповідного клопотання. Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Згідно зі ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відтак доводи захисника щодо неналежності, недопустимості та недостатності доказів оцінюються судом не як окреме процесуальне питання, а в межах оцінки всієї сукупності доказів під час вирішення справи по суті.

Доводи захисника про те, що руху механічного транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 не було і зупинки такого транспортного засобу не було, спростовуються дослідженими у судовому засіданні доказами. Так, свідок – працівник поліції ОСОБА_2 – пояснив суду, що автомобіль під керуванням ОСОБА_1 рухався по вул. Новопирогівській, підрізав службовий транспортний засіб та заїхав у двори, після чого поліцейські здійснювали його переслідування з увімкненими звуковим сигналом і проблисковими маячками червоного та синього кольору, а ОСОБА_1 зупинився на парковці. Ці пояснення узгоджуються з дослідженими відеозаписами з боді-камер, на яких зафіксовано переслідування транспортного засобу з увімкненими спеціальними світловими та звуковими сигналами, а також те, що після зупинки ОСОБА_1 перебував на місці водія, заглушив двигун, відстебнув пасок безпеки та вийшов з автомобіля. При цьому ані під час спілкування з поліцейськими, зафіксованого на відеозаписі, ані у поясненнях до протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 факту керування транспортним засобом не заперечував.

Суд враховує, що свідка ОСОБА_2 було викликано та допитано саме за клопотанням сторони захисту, яке суд задовольнив. Водночас захисник, ініціювавши виклик свідка, у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, та не скористався правом ставити свідку запитання. Обставин, які б давали підстави поставити під сумнів достовірність показань свідка чи свідчили б про його заінтересованість у результатах розгляду справи, судом не встановлено, а самі показання узгоджуються з іншими дослідженими доказами.

Суд також звертає увагу, що об`єктивна сторона правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 , полягає не у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння, а у відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження в установленому порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння. Тому для правильного вирішення справи підлягали встановленню саме факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, наявність у нього ознак сп`яніння, законність вимоги поліцейського про проходження огляду та факт відмови від його проходження. Усі ці обставини підтверджені сукупністю досліджених доказів, а факт відмови від проходження огляду як на місці події, так і в лікаря-нарколога стороною захисту по суті не спростовано.

Доводи захисника про порушення п. 5 розділу II Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, суд відхиляє. Захисник не зазначив, у чому саме полягало недотримання вимог цього пункту та яким чином воно вплинуло на достовірність зафіксованих на відеозаписах відомостей. Досліджені судом відеозаписи фіксують події за участю ОСОБА_1 у хронологічній послідовності, починаючи з переслідування транспортного засобу і до складення процесуальних документів. Та обставина, що відеозапис не охоплює всього періоду руху транспортного засобу, сама по собі не свідчить про одержання цього доказу з порушенням закону, а стосується його змісту та повноти, які оцінюються судом у сукупності з іншими доказами.

Твердження захисника про те, що матеріали справи містять відеозапис, який «можливо» було здійснено на власний мобільний телефон поліцейського, має характер припущення та не підтверджене жодними доказами. Висновок суду про недопустимість доказу не може ґрунтуватися на припущеннях.

Не знайшли підтвердження і доводи захисника про упередженість, зловживання службовим становищем та маніпулятивність з боку інспектора поліції. Ці твердження мають оціночний характер і не підкріплені посиланням на конкретні обставини, зафіксовані у матеріалах справи. Переглянувши відеозаписи, суд таких обставин не встановив. Застосування до ОСОБА_1 заходів фізичного впливу у виді кайданків було мотивоване його поведінкою, є предметом окремої оцінки в разі оскарження дій поліцейських і само по собі не позбавляє доказової сили процесуальні документи, складені у справі, та відеозаписи.

Щодо посилань захисника на застосування за аналогією ст. 86 КПК України та на практику Європейського суду з прав людини у справах «Шмаутцер проти Австрії», «Малиге проти Франції», «Енгель та інші проти Нідерландів» суд зазначає таке. Суд не ставить під сумнів, що провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, з огляду на характер правопорушення та суворість стягнення охоплюється поняттям «кримінального обвинувачення» в автономному значенні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і розглядає справу з дотриманням відповідних гарантій. Водночас це не означає автоматичного перенесення на провадження у справах про адміністративні правопорушення всіх без винятку положень Кримінального процесуального кодексу України. Ключовим для оцінки дотримання ст. 6 Конвенції є справедливість провадження в цілому. Захисником не наведено, а судом не встановлено істотних порушень прав ОСОБА_1 під час збирання доказів, які б поставили під сумнів справедливість розгляду справи в цілому: особі роз`яснено її права, вона мала можливість надати пояснення, скористалася правовою допомогою захисника, за клопотанням якого судом було допитано свідка.

Посилання захисника на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Малофєєва проти Росії» також не може бути підставою для задоволення клопотання. У цій справі суд не змінював і не редагував викладену в протоколі фабулу правопорушення та не збирав доказів на користь сторони обвинувачення за власною ініціативою: єдиний свідок був викликаний і допитаний саме за клопотанням сторони захисту, що є реалізацією її процесуальних прав та відповідає принципу рівності сторін.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що досліджені у справі письмові докази та відеозаписи є належними, оскільки містять фактичні дані щодо обставин, які підлягають з`ясуванню в силу ст. 280 КУпАП, є допустимими, оскільки одержані уповноваженою посадовою особою в межах її повноважень та у визначеному законом порядку, є достовірними, оскільки узгоджуються між собою і не містять істотних суперечностей, та в сукупності є достатніми для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. При цьому суд не покладає на особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, обов`язку доводити свою невинуватість, а виходить із сукупності доказів, наданих суду.

За таких обставин клопотання захисника Тимцяся Р.А. про визнання письмових доказів у справі та відеозапису зі службової боді-камери інспектора поліції неналежними, недопустимими та недостатніми доказами задоволенню не підлягає.

З огляду на наведені обставини ОСОБА_1 підлягає адміністративній відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Беручи до уваги положення ст. 33 КУпАП, необхідним і достатнім убачається накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, яка передбачає безальтернативне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

На підставі ч. 5 ст. 4, ст. 9 Закону України «Про судовий збір», ст. 40-1 КУпАП, у зв`язку з ухваленням судом постанови про накладення адміністративного стягнення, судовий збір підлягає стягненню з правопорушника на користь держави в сумі 665 грн. 60 коп.

Ураховуючи викладене, керуючись ст. 23, 33, ч.1 ст. 130, 283, 284, 287, 294, 303, 307, 308 КУпАП та ст. 3, 4 Закону України «Про виконавче провадження»,

П О С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у дохід держави в сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп.

Штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати правопорушником штрафу в установлений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення, шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд міста Києва.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Строк пред`явлення постанови до виконання три місяці з дня її винесення.

Суддя О.О. Вдовиченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua