Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №752/31371/25 — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/31371/25

Провадження № 2/752/1637/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.09.2026 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Данілової Т.М.

з участю секретаря Веселовської А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк», відповідач) на свою користь інфляційні втрати за період з 04.09.2024 по 15.08.2025 у сумі 444 008,75 грн та 3 % річних за той самий період у сумі 93 867,51 грн, а всього 537 876,26 грн, нараховані на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України на суму 3 303 840,91 грн, а також судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Харківської області від 04.06.2024 у справі № 922/2738/21 (922/4386/23), залишеним у відповідній частині в силі постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2024, визнано недійсними електронні торги від 03.07.2023 з продажу майна ТОВ Інженерний центр «Енергомаш» по лоту № 529293, переможцем яких був позивач, та застосовано наслідки недійсності правочину у вигляді зобов`язання, зокрема, АТ «Укрексімбанк» повернути позивачу сплачені за це майно кошти. Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 17.04.2025, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2025, з АТ «Укрексімбанк» на користь позивача стягнуто 3 303 840,91 грн. 15.08.2025 відповідач добровільно виконав це рішення. Позивач вважає, що прострочення відповідача триває з 04.09.2024 - дати набрання законної сили судовим рішенням, яким електронні торги визнано недійсними.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 30 грудня 2025 року відкрито загальне позовне провадження у даній справі.

Відповідач АТ «Державний експортно-імпортний банк України» подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив у повному обсязі, зазначаючи, що рішення від 04.06.2024 не визначало точної суми, яка припадає саме на АТ «Укрексімбанк» (обов`язок покладено одночасно на трьох осіб без розподілу суми), а конкретний розмір - 3 303 840,91 грн - визначено лише додатковим рішенням від 17.04.2025, яке набрало законної сили 01.07.2025; банківські реквізити позивача для перерахування коштів надані відповідачу лише 25.07.2025, у зв`язку з чим, за доводами відповідача, з урахуванням семиденного строку за ч. 2 ст. 530 ЦК України, обов`язок з оплати виник не раніше 02.08.2025, а кошти перераховано 15.08.2025 - без прострочення.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 18 березня 2026 року закрито підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надіслав заяву про судовий розгляд без його участі

Представник відповідача в судовому засіданні не визнала позовні вимоги та заперечувала проти їх задоволення з підстав, наведених у відзиві.

Вислухавши пояснення представника відповідача та дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 04.06.2024 у справі № 922/2738/21 (922/4386/23), залишеним у відповідній частині в силі постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2024, визнано недійсними електронні торги від 03.07.2023 з продажу майна ТОВ Інженерний центр «Енергомаш» по лоту № 529293, переможцем яких був позивач, та застосовано наслідки недійсності правочину у вигляді зобов`язання, зокрема, АТ «Укрексімбанк» повернути позивачу сплачені за це майно кошти.

Додатковим рішенням Господарського суду Харківської області від 17.04.2025, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2025, з АТ «Укрексімбанк» на користь позивача стягнуто 3 303 840,91 грн.

15.08.2025 відповідач добровільно виконав це рішення.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Згідно з усталеною практикою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.08.2021 у справі № 344/2483/18, від 12.04.2023 у справі № 461/4066/21) зобов`язання повернути майно (кошти), отримане за недійсним оспорюваним правочином, виникає в особи з моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання такого правочину недійсним.

Разом з тим, застосуванню передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України заходів відповідальності має передувати встановлення моменту, з якого в боржника виник обов`язок сплатити саме визначену (конкретизовану) грошову суму, оскільки прострочення виконання зобов`язання передбачає можливість його виконання боржником у відповідний момент.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 04.06.2024 обов`язок повернути кошти покладено одночасно на трьох осіб - АТ «Укрексімбанк», приватного виконавця Турчина А.А. та ДП «СЕТАМ» - без визначення точної грошової суми, що припадає на кожного з них, а сама необхідність конкретизації суми, належної до стягнення саме з АТ «Укрексімбанк», підтверджується тим, що Господарський суд Харківської області додатковим рішенням від 17.04.2025 задовольнив відповідну заяву позивача саме на підставі п. 2 ч. 1 ст. 244 ГПК України (суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення). Це рішення набрало законної сили 01.07.2025 (постанова Східного апеляційного господарського суду).

За таких обставин, суд погоджується з тим, що до 01.07.2025 обов`язок АТ «Укрексімбанк» повернути кошти позивачу існував (як зобов`язання з реституції), однак не був конкретизований судовим рішенням у визначеній грошовій сумі, належній до стягнення саме з відповідача, а тому відсутні підстави вважати відповідача таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, до вказаної дати.

Натомість з 01.07.2025, коли додаткове рішення, яким остаточно визначено суму боргу АТ «Укрексімбанк» (3 303 840,91 грн), набрало законної сили, відповідач не був позбавлений можливості виконати це зобов`язання, зокрема, у передбачений ст. 537 ЦК України спосіб (шляхом внесення боргу в депозит нотаріуса) за відсутності на той момент банківських реквізитів позивача, чим відповідач не скористався.

Суд критично оцінює довід відповідача про те, що обов`язок з оплати виник лише з 02.08.2025 (після спливу семиденного строку з дня отримання реквізитів позивача - 25.07.2025), оскільки строк виконання зобов`язання з реституції за цим спором визначається не моментом пред`явлення вимоги в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України, а моментом набрання законної сили судовим рішенням, яке остаточно визначило суму боргу, тобто 01.07.2025, а відсутність у боржника реквізитів кредитора сама по собі не звільняє його від відповідальності за прострочення за наявності законодавчо передбаченого способу виконання зобов`язання без участі кредитора (ст. 537 ЦК України).

Отже, суд вважає обґрунтованим нарахування передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України наслідків прострочення грошового зобов`язання за період з 01.07.2025 по 15.08.2025 (45 днів прострочення (з 01.07.2025 включно) до фактичного виконання 15.08.2025).

Щодо трьох процентів річних, суд здійснив власний розрахунок виходячи із суми боргу 3 303 840,91 грн, ставки 3 % річних та кількості днів прострочення (46 днів, з 01.07.2025 по 15.08.2025 включно): 3 303 840,91 грн ? 3 % ? 46 / 365 = 12 491,23 грн.

Щодо інфляційних втрат суд враховує офіційні дані Державної служби статистики України, згідно з якими індекс споживчих цін за липень 2025 року становив 99,8 % (дефляція 0,2 % до червня 2025 року), а за серпень 2025 року - 99,8 % (дефляція 0,2 % до липня 2025 року), тобто за весь заявлений період з 01.07.2025 по 15.08.2025 в Україні мала місце не інфляція, а дефляція (зниження цін). Оскільки застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України спрямоване на компенсацію знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, а сукупний індекс цін за період прострочення, що встановлений судом (з 01.07.2025 по 15.08.2025), є меншим від 100 % (тобто відображає зниження, а не зростання цін), правові підстави для стягнення інфляційних втрат за цей період відсутні, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог у частині, що стосується періоду з 04.09.2024 по 30.06.2025 (як інфляційних втрат, так і 3 % річних за цей період), суд дійшов висновку про їх необґрунтованість з підстав, викладених вище, - оскільки прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем у цей період судом не встановлено, а тому в цій частині в задоволенні позову слід відмовити.

Представником позивача подано заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 45 500,00 грн, на підтвердження чого надано договір про надання правової допомоги № 22-08/25 від 22.08.2025, додаткову угоду № 2 від 30.12.2025 та акт приймання-передачі виконаних робіт від 20.05.2026 з детальним описом послуг: консультація та узгодження стратегії (2 год.), підготовка та подання позовної заяви (6 год.), підготовка та подання відповіді на відзив (3 год.), участь у двох судових засіданнях (2 год.), а всього 13 годин за ставкою 3 500,00 грн за годину (3 500,00 грн - і за годину роботи поза судовим засіданням, і за участь в одному судовому засіданні незалежно від тривалості).

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та обсягом виконаних робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг та ціною позову і значенням справи для сторони. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат і розумності їх розміру, враховуючи конкретні обставини справи (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, на яку посилається й відповідач).

Відповідач у відзиві заперечив проти заявленого розміру витрат, посилаючись на невисоку складність справи, яка ґрунтується на застосуванні одного правового інституту (ст. 625 ЦК України), а фактичні обставини значною мірою запозичені зі змісту судових рішень, ухвалених у іншій справі (№ 922/2738/21 (922/4386/23)), і не потребували самостійного збирання та дослідження доказів.

Суд частково погоджується з доводами відповідача. Оцінюючи заявлений обсяг робіт, суд враховує, що предметом спору є вимога про стягнення похідних сум (інфляційних втрат і 3 % річних), що ґрунтується на застосуванні, по суті, однієї статті Цивільного кодексу України до вже встановлених іншими судовими рішеннями фактичних обставин, а тому справа не потребувала складного збору доказів чи опрацювання значного масиву судової практики, не пов`язаної з предметом спору. Водночас суд бере до уваги документально підтверджений обсяг реально вчинених представником процесуальних дій - складення позовної заяви та відповіді на відзив, участь у двох судових засіданнях, - які були фактично необхідними для розгляду справи. З огляду на це суд не знаходить підстав для повного визнання заявлених 45 500,00 грн необґрунтованими, однак вважає розмір заявлених витрат дещо завищеним з огляду на відносну нескладність справи, а тому, керуючись критерієм розумності, зменшує загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають врахуванню для цілей розподілу, до 34 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено на суму 12 491,23 грн з 537 876,26 грн заявлених, що становить 2,3223 % ціни позову, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають: - судовий збір у розмірі 4 303,01 грн ? 2,3223 % = 99,93 грн; - витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 34 000,00 грн ? 2,3223 % = 789,58 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 216, 530, 536, 537, 625, 655, 656 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 82, 133, 137, 141, 178, 259, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, м. Київ, вул. Антоновича, буд. 127, ЄДРПОУ 00032112) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 3 % річних за період з 01.07.2025 по 15.08.2025 у сумі 12 491 грн 23 коп., судовий збір у розмірі 99 грн. 83 коп. та 789,58 грн. витрати на правову допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 07 вересня 2026 року.

Суддя