Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №750/15908/23 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

04 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/15908/23

Головуючий у першій інстанції – Овсієнко Ю. К.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/852/26

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.

секретар: Зеляк Ю.Г.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова у складі судді Овсієнка Ю.К. від 19 січня 2026 року, місце постановлення ухвали - м. Чернігів, про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини, третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини, в якому просила: визнати відповідача батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження №1180, виданий та складений 15 липня 2021 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми); стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.11.2023 року справу №750/15908/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини, було передано до Новозаводського районного суду м. Чернігова за підсудністю (а.с.26-27, том 1).

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07.12.2023 року було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини (а.с.33, том 1).

В подальшому, 16.01.2026 року до Новозаводського районного суду через систему ”Електронний суд” від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Чепурної Н.В. надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, на підставі п. 2 ч. 1 статті 251 ЦПК України, на час перебування ОСОБА_2 на військовій службі.

Оскаржуваною ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19.01.2026 року клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі - задоволено. Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини - зупинено, до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Роз`яснено сторонам, що провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19.01.2026 року, відмовивши у задоволенні клопотання сторони відповідача про зупинення провадження у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. За доводами апелянта, ухвала Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19.01.2026 року постановлена із порушенням норм процесуального та матеріального права, без належного врахування прав та інтересів дитини, у зв`язку з чим, підлягає скасуванню. Апелянт зазначає, що на підтвердження підстав для зупинення провадження у справі, представник відповідача надав суду довідки про проходження відповідачем військової служби і лікування внаслідок отриманого поранення. Апелянт звертає увагу суду, що у вказаних документах не міститься інформація про те, що військова частина і сам військовослужбовець перебувають у зоні постійної дислокації та виконують завдання у зоні бойових дій. За доводами апелянта, позовна заява нею була подана 25.10.2023 року, ще до моменту призову відповідача до Збройних сил України, і саме з цього часу відповідач всіляко ухилявся від явки в судові засідання і до експерта для надання зразків. Отже, надані суду першої інстанції довідки не є доказами, які підтверджують наявність підстав для зупинення провадження у справі, що передбачені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України. Апелянт стверджує, що у зв`язку із наведеним вище, оскаржувана ухвала суду від 19.01.2026 року, підлягає скасуванню, із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 вказують, що зупинення провадження у справі призводить до того, що дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишається без аліментів на невизначений строк, що прямо порушує його права та суперечить принципу найкращих інтересів дитини, закріпленому в Конвенції ООН про права дитини та національному законодавстві. За доводами апелянта, суд першої інстанції формально зазначив, що зупинення провадження у справі суперечить інтересам дитини, однак фактично проігнорував цю обставину, що є істотним порушенням норм процесуального права. Крім того, посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 року у справі №754/947/22 є формальним, оскільки у даній справі безпосередньо порушуються права та інтереси дитини; відповідач бере участь у справі через представника; обставини справи не є тотожними тим, що розглядалися Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно приписів ч.2 статті 369 ЦПК України, апеляційний суд розглядає справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19.01.2026 року про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини, третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідно до ч.13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Як вбачається із матеріалів справи (а.с.10-15, том 2), учасники даного спору належним чином повідомлені про наявність ухвал апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення (виклику) учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Згідно матеріалів справи, у жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини, в якому просила: визнати відповідача батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про народження №1180, виданий та складений 15 липня 2021 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми)); стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову і до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 10.11.2023 року справу №750/15908/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини було передано до Новозаводського районного суду м. Чернігова за підсудністю (а.с.26-27, том 1).

Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 07.12.2023 року було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини (а.с.33, том 1).

В подальшому, 16.01.2026 року до Новозаводського районного суду через систему ”Електронний суд” від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Чепурної Н.В. надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, на підставі п. 2 ч. 1 статті 251 ЦПК України, на час перебування ОСОБА_2 на військовій службі (а.с.211-213, том 1).

На підтвердження зазначених обставин, представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Чепурною Н.В. було надано суду:

- Довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України вих. №2113/61/25 від 31.12.2025 року, з якої вбачається, що в період з лютого 2024 року ОСОБА_2 проходить службу в Донецькій області, а з 23 серпня 2024 року і по 01 вересня 2025 року постійно перебував в м. Лиман Краматорського району Донецької області (а.с.215, том 1);

- Довідку про обставини травми №746/61/25 від 28.10.2025 року, з якої вбачається, що 05 вересня 2025 року ОСОБА_2 отримав поранення під час виконання обов`язків військової служби в районі ведення бойових дій, пов`язане із захистом Батьківщини (а.с.216, том 1);

- Виписку з медичної карти стаціонарного хворого №5190 від 15.09.2025 року, виписку із медичної карти стаціонарного хворого №2055 від 13.10.2025 року, та виписку №20635 із медичної карти стаціонарного хворого від 17.11.2025 року, з яких вбачається, що в період з 05 вересня 2025 року по 15 вересня 2025 року, з 29 вересня 2025 року по 13 жовтня 2025 року та в період з 05 листопада 2025 року по 17 листопада 2025 року ОСОБА_2 проходив стаціонарне лікування після отриманої 05.09.2025 акубаротравми в умовах бойових дій (а.с.217-220, том 1);

- Довідку ВЛК від 02.12.2025 року (а.с.221, том 1).

Оскаржуваною ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19.01.2026 року клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі - задоволено. Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини - зупинено, до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Роз`яснено сторонам, що провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення.

Ухвала Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19.01.2026 року мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 проходить військову службу, що підтверджується наданими представником відповідача доказами. Із посиланням на положення п.2 ч.1 статті 251, статті 253 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що за вказаних вище обставин, провадження у даній справі підлягає зупиненню, до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваної апелянтом ухвали суду першої інстанції від 19.01.2026 року про зупинення провадження у даній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання батьківства та стягнення аліментів на утримання дитини, третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, на підставі п.2 ч.1 статті 251 ЦПК України, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до приписів ч.1, ч.2, ч.5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно ч.1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положення даної норми права ґрунтуються на приписах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Відповідно до ч.1 статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та Законами України.

Згідно із п.1 ч.1 статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства в Україні є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до п.2 ч.1 статті 251 ЦПК України, суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

У зв`язку з військовою агресією проти України, Указом Президента України ”Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 року №64/2022 в Україні запроваджено воєнний стан з 05.30 24.02.2022 року, який продовжено відповідними Указами Президента України і який діє до цього часу.

Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 27.05.2026 року у справі №344/432/24, провадження №61-1382 св25, в якій Верховний Суд вказав наступне:

”….Щодо правового інституту зупинення провадження у справі

Дотримання розумних строків розгляду справи є одним з пріоритетних принципів судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких провадження може бути зупинено.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Тобто інститут зупинення судового провадження застосовується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюється наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду.

Зупинення провадження у справі застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом в інтересах виконання завдань цивільного судочинства.

Підстави обов`язкового зупинення провадження регламентовані статтею 251 ЦПК України.

Суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК).

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Volovik v. Ukraine, № 15123/03, § 45).

Відповідно до вимог частин сьомої - дев`ятої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади регулювання сімейних відносин (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного та сімейного законодавства (див.: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20).

Регулювання сімейних відносин здійснюється цим Кодексом з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі №519/2-5034/11).

Системний аналіз статті 251 ЦПК дає підстави дійти висновку, що обов`язок суду зупинити провадження у справі має бути зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розгляду справи, зокрема, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду, або за ситуації, коли особа у зв`язку із відповідними об`єктивними обставинами позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права, визначені Конституцією України та процесуальним законодавством.

Щодо правового висновку Великої Палати Верховного Суду в справі № 754/947/22 (провадження № 14-74цс25)

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 (провадження №14-74цс25) сформувала висновок, відповідно до якого під час застосування правил пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм права, визначених у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України та в пункті 5 частини першої статті 236 КАС України, судам потрібно виходити з такого:

1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що ”переведені на воєнний стан”;

2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;

3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.

Також в цій постанові Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

Водночас, у пунктах 98-100 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що ”розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі [на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України]. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та диспозитивність цивільного процесу. Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства”.

Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції (пункт 112 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду).

За змістом ЦПК Велика Палата Верховного Суду висловлює правові висновки у конкретних справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ та фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами в подібних суспільних правовідносинах (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №199/8324/19).

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2022 року у справі №201/16373/16-ц зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Спільність, подібність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, тобто взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Тому для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вживається термін ”подібні правовідносини”, зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

Оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників є основним, а два інші - додатковими, на що вказує, зокрема, частина дев`ята статті 10 ЦПК щодо можливості застосування аналогії закону, якщо правовідносини подібні саме за змістом.

Подібність спірних правовідносин, виявлену одночасно за трьома критеріями, можна кваліфікувати як тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього), що не вимагає процесуальний закон.

Якщо вважати подібними лише ті правовідносини, у яких тотожними (однаковими) є предмети та підстави позову, встановлені судами обставини, а також матеріально-правове регулювання, то такий підхід звузив би роль Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики (частина третя статті 125 Конституції України, частина перша статті 36 Закону України ”Про судоустрій і статус суддів”).

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, та порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій). Лише у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, установити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 (провадження №14-166цс20)).

Колегія суддів ураховує, що матеріально-правові відносини у справі №754/947/22, в якій Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, та справі, яка переглядається, відрізняються. Остання стосується насамперед сімейних правовідносин та захисту інтересів дитини. Вона може мати значення також для інших правовідносин, але визначальними є ті, які стосуються батьківства військовослужбовця стосовно доньки позивачки.

Отже, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в справі №754/947/22 не можна розуміти як безальтернативний обов`язок суду зупинити провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК у справі, що стосується інтересів дитини, без з`ясування судом, чи таке зупинення є сумісним із завданнями цивільного судочинства та міжнародними стандартами.

Щодо забезпечення найкращих інтересів дитини

Під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства. Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції (див.: постанову Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі №524/7569/16-ц (провадження № 61-1912св26).

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини).

Наведеною нормою права закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань, зокрема, щодо забезпечення дитині необхідний рівень життя для повного і гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Принцип найкращих інтересів дитини передбачає, що при розв`язанні будь-якого спору чи вирішення питання, де зачіпаються права та інтереси дитини, необхідно спершу визначити інтереси самої дитини у цьому питанні і лиш потім ухвалювати рішення, яке буде сприяти таким інтересам та захищати їх на майбутнє.

Отже, цей принцип підлягає застосуванню і у справах про стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

На підставі Резолюції №2 про правосуддя, дружнє до дітей, що прийнята на 28-й Конференції європейських міністрів юстиції (Лансароте, 25-26 жовтня 2007 року), 17 листопада 2010 року Комітетом міністрів Ради Європи були прийняті ”Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей”.

Керівними було визначено п`ять основних принципів: ”Участь”, ”Найкращі інтереси дитини”, ”Гідність”, ”Захист від дискримінації” та ”Верховенство права”, які мають застосовуватися до кримінального, цивільного та адміністративного права під час відправлення правосуддя та на інших стадіях взаємодії дитини з будь-яким адміністративним органом влади, незалежно від її статусу або правоздатності.

За приписами керівних принципів, правосуддя, дружнє до дітей, відноситься до систем правосуддя, які гарантують повагу та ефективне здійснення прав усіх дітей на найвищому рівні і з належним урахуванням рівня зрілості та розуміння дитини, а також обставин справи.

Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).

Згідно зі статтею 8 Закону України ”Про охорону дитинства” кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного й соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

В ухвалі від 18 січня 2024 року у справі №683/2078/23 (провадження №61-424ск24) Верховний Суд вказав, що тривале, на невизначений час зупинення провадження у справі щодо зміни розміру аліментів на утримання дитини не відповідає правам та інтересам дітей щодо належного утримання, гарантованим як внутрішнім законодавством, так і міжнародними актами.

Верховний Суд зауважує, що конституційне право дитини на утримання, зокрема, право на стягнення аліментів, не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Конституційне право дитини на утримання має триваючий і невідкладний характер, його здійснення не може бути ефективно відновлене ex post.

По своїй суті конституційне право дитини на утримання відноситься до тих прав, для яких затримка в їх судовому захисті дорівнює ”втраті” права. Тому право на утримання потребує негайного судового захисту. Превалювання процесуальної форми над матеріальним правом призводить до ілюзорності правового захисту.

Право на судовий захист є гарантією реалізації прав і свобод.

Стаття 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Обов`язкове зупинення провадження в справі, яка стосується конституційного права дитини на утримання, на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України характеризується такими рисами: імперативністю (по суті суд позбавлений розсуду); невизначеність тривалості; відсутність тесту необхідності та доцільності. Як наслідок це дозволяє кваліфікувати його як форму обмеження права на доступ до правосуддя та конституційного права дитини на утримання.

Ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та отримати остаточне вирішення спору.

Зупинення провадження у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України по суті має невизначені часові рамки.

Таке зупинення має наслідком обмеження доступу до правосуддя дитини, яка не може як отримати остаточне судове рішення у спорі, так і захистити право дитини на належне утримання.

Зупинення провадження у справі на підставі пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України у справі, що стосується захисту конституційного права дитини на утримання, суперечить задекларованій державою засаді охорони дитинства та є порушенням права на судовий захист, яке згідно частини другої статті 64 Конституції України не може бути обмежене навіть в умовах надзвичайного чи воєнного стану. Це пов`язано з тим, що право на судовий захист є фундаментом сучасного конституційного ладу.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що спір про стягнення аліментів стосується забезпечення належного утримання дитини і має пріоритетний, соціально значущий характер, що вимагає своєчасного судового розгляду та недопущення його безпідставного затягування. У спорах щодо утримання дітей суди повинні забезпечити право останніх на своєчасне та належне утримання, навіть за умов воєнного стану. Затягування розгляду справи шляхом зупинення провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України може призвести до порушення прав дітей на належний рівень життя.

Щодо справедливого балансу конкуруючих інтересів

Слід зазначити, що оскаржувана ухвала про зупинення провадження у справі становить втручання у права позивачки та її малолітньої дитини, гарантовані статтею 6 Конвенції в аспекті вирішення спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру упродовж розумного строку, а також у права, гарантовані статтею 8 Конвенції в аспекті тривалості вирішення правового спору, що стосується утримання дитини, що належать до сфери приватного життя.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це зауваження стосується, зокрема, права на доступ до суду з огляду на те, яке важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві (див. справу Stanev v. Bulgaria, §231, Witkowski v. Poland, §43).

Вислів ”згідно із законом”, про який йдеться у статті 8 Конвенції, не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування.

Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. справи Walchli v. France, §29, Alvanos v. Greece, §25, Witkowski v. Poland, §44).

У практиці ЄСПЛ визначено, що ”надмірний формалізм” може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справі Zubac v. Croatia, §97).

Також оскаржуваний захід щодо зупинення судом провадження у справі повинен мати ”легітимну мету” та бути ”необхідним у демократичному суспільстві”.

Принцип ”необхідності у демократичному суспільстві” включає наявність конкуруючого приватного інтересу; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу повинні бути ”відповідними і достатніми”. Для такого втручання має бути ”нагальна суспільна потреба”, а саме втручання має бути пропорційним законній меті.

У своїй прецедентній практиці ЄСПЛ керується принципом пропорційності, який вимагає дотримання ”справедливого балансу” між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи. При цьому необхідно враховувати, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар.

Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес і перебуває в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) мети, досягнення якої передбачається, та засобів, які використовуються для її досягнення.

Отже, будь-яка особа, провадження у справі якої зупиняється судом, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом.

Верховний Суд вважає, що вирішуючи питання про наявність чи відсутність достатніх підстав для зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК, у спірних правовідносинах, що стосуються утримання дитини, суду необхідно забезпечити справедливий баланс між конкуруючими інтересами дитини, яка має право на розгляд протягом розумного строку справи, що стосується майнових прав дитини та забезпечення її належного матеріального утримання одним з батьків, та гарантіями одного з батьків, який проходить військову службу, на зупинення провадження у справі на час проходження військової служби, змагальність та диспозитивність цивільного судочинства.

Щодо права на розумний строк розгляду справи

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ зауважив, що Держави-члени Конвенції зобов`язані організувати свої судові системи таким чином, щоб їхні суди могли гарантувати право кожного на остаточне рішення у спорах щодо цивільних прав та обов`язків протягом розумного строку (див. рішення ЄСПЛ у справі Comingersoll S.A. v. Portugal, [ВП], 2000, §24).

Розумність тривалості провадження має оцінюватися з огляду на обставини справи та відповідно до таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також питання, що стали предметом спору й вирішення яких мало значення для заявника (див. рішення ЄСПЛ у справах: Frydlender v. France, [ВП], 2000, §43; Surmeli v. Germany, [ВП], 2006, §128; Nicolae Virgiliu Tгnase v. Romania, 2019, §209, Bieliсski v. Poland, 2022, §§42-44).

ЄСПЛ звертає увагу, що незважаючи на те, що національні органи влади не можуть нести відповідальність за поведінку відповідача, тактика затягування, яку використовує одна зі сторін, не звільняє органи влади від обов`язку забезпечити проведення судового розгляду в розумні строки (див. рішення ЄСПЛ у справі Mincheva v. Bulgaria, 2010, §68).

Навіть у правових системах, що застосовують принцип, згідно з яким процесуальна ініціатива покладається на сторони провадження, позиція останніх не звільняє суди від обов`язку забезпечити швидкий судовий розгляд, передбачений пунктом 1 статті 6 Конвенції (див. рішення ЄСПЛ у справах: Surmeli v. Germany, [ВП], 2006, §129; Tierce v. San Marino, 2003, §31).

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що справи про захист прав дітей повинні розглядатися якомога швидко (див. рішення ЄСПЛ у справах: Hokkanen v. Finland, 1994, §72; Niederboster v. Germany, 2003, §39).

Щодо права військовослужбовця на змагальну процедуру

Частинами першої-четвертою статті 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Легітимна мета зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК полягає у захисті прав військовослужбовців на змагальну процедуру, які через виконання військового обов`язку об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

Разом з тим, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства (частини перша, друга статті 44 ЦПК). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами (пункт 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України)…”.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_2 проходить військову службу, що підтверджується наданими представником відповідача доказами. Із посиланням на положення п.2 ч.1 статті 251, статті 253 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що за вказаних вище обставин, провадження у даній справі підлягає зупиненню, до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що ключовим для вирішення питання про наявність підстав для зупинення провадження у даній справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, є з`ясування того, чи застосування такого процесуального заходу відповідає завданню цивільного судочинства, чи є сумісним із основними засадами судочинства, зокрема, верховенством права, чи забезпечується справедливий баланс конкуруючих інтересів, з урахуванням характеру спірних правовідносин, конкретних обставин справи та поведінки учасників справи.

Відповідно до положення частини другої статті 2 ЦПК України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2025 року в справі №760/21770/24, провадження №61-9574св25, критично оцінив аргументи, зазначені у касаційній скарзі про те, що відповідач, виконуючи свій конституційний обов`язок із захисту України, не може реалізувати процесуальні права й обов`язки, зазначивши, що інтереси відповідача під час усього провадження у справі представляє адвокат.

Із матеріалів справи вбачається, що інтереси відповідача ОСОБА_2 у даній справі представляє адвокат Чепурна Н.В., на підставі ордера на надання правничої допомоги, Серія СВ №1119627 від 13.03.2025 року (а.с.128, том 1).

Необхідно зазначити, що стороною відповідача не спростовано доводи апеляційної скарги відносно того, що фактична поведінка відповідача ОСОБА_2 та наявність у нього представника - адвоката Чепурної Н.В. свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для реалізації ним своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків при вирішення питання щодо матеріального утримання малолітньої дитини. Подання до суду процесуальних документів, а також використання права на звернення із клопотаннями до суду та наявність права на апеляційне оскарження, підтверджують об`єктивну можливість участі сторони відповідача у розгляді справи та свідчать про відсутність обставин, які перешкоджають реалізації ним права на справедливий судовий розгляд.

За наявності обставин, які свідчать про можливість та фактичну участь відповідача, який проходить військову службу, у проведенні відповідних процесуальних дій, відсутні достатні підстави для зупинення провадження у справі про стягнення аліментів на дитину, оскільки зупинення провадження у справі за обставин, коли один з батьків тривалий час абсолютно не виконує свого обов`язку з утримання дитини, не узгоджується із завданням цивільного судочинства на своєчасний розгляд справи, суперечить принципу верховенства права та не відповідає найкращим інтересам дитини.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що розгляд справи триває з листопада 2023 року, а зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, фактично унеможливлює розгляд справи, яка безпосередньо стосується прав та інтересів дитини, на невизначений строк, надає можливість безпідставно відтермінувати сплату аліментів, які є необхідними для зростання дитини у благополучному середовищі, що може становити порушення статей: 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 3 Конвенції про права дитини.

Суд першої інстанції в достатній мірі не оцінив баланс конкуруючих інтересів сторін, не врахував пріоритет найкращих інтересів дитини та дійшов передчасного висновку про необхідність зупинення провадження у справі, розгляд якої стосується забезпечення права дитини на утримання, до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Враховуючи вищенаведене, в ході апеляційного розгляду даної справи знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості висновку оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 19.01.2026 року про наявність підстав для зупинення провадження у справі до припинення перебування відповідача ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

На підставі викладеного вище, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 - необхідно задовольнити, при цьому, ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19.01.2026 року - скасувати, як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Питання розподілу судових витрат між сторонами апеляційним судом наразі не вирішується, оскільки відповідно до приписів ч.1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями: 367, 368, 369, 374; п.4 ч.1 статті 379, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 січня 2026 року - скасувати, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 04.09.2026 року.

Головуючий: Судді: