Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №740/708/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

07 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/708/26

Головуючий у першій інстанції – Гагаріна Т. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1715/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Стельмаха А.П.,

суддів Любчика О.В., Разгуляєвої О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення,

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення невиплаченої при звільненні матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки у розмірі 67 326 грн.

Позов обґрунтовував тим, що працював черговим локомотивного депо у виробничому підрозділі моторвагонне депо Фастів-1 філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця», звідки 09.06.2025 звільнився за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем умов колективного договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Зазначав, що п. 3.19 Колективного договору передбачено виплату працівникам матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб. У 2022 та 2023 роках він звертався до роботодавця із заявами про виплату такої допомоги, однак вона виплачена не була. Матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 та 2025 роки він також не отримав.

Посилаючись на розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідних роках, визначив розмір невиплаченої допомоги за 2022 рік у сумі 14 886 грн, за 2023 рік - 16 104 грн, за 2024 та 2025 роки - по 18 168 грн, а всього 67 326 грн, які просив стягнути з відповідача.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 травня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2022-2025 роки у розмірі 67 326 грн, а також з відповідача на користь держави 1 331 грн 20 коп. судового збору.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що матеріальна допомога на оздоровлення, передбачена п. 3.19 Колективного договору, належить до структури заробітної плати та є гарантованою працівникові трудовою виплатою. Суд зазначив, що умови колективного договору є обов`язковими для роботодавця та поширюються на всіх працівників підприємства.

Суд установив, що п. 3.19 Колективного договору передбачено надання працівникам, які пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше шести місяців та подали письмову заяву, один раз у календарному році матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб. При цьому врахував положення Колективного договору про недопустимість одностороннього припинення взятих на себе зобов`язань та погіршення становища працівників.

Суд також виходив із того, що передбачені на період воєнного стану обмеження щодо призупинення виплат застосовуються до трудових правовідносин між роботодавцем і працівником та не можуть бути підставою для невиплати звільненому працівникові сум, які йому належать. Відповідно до ст. 47, 116 КЗпП України роботодавець при звільненні зобов`язаний провести з працівником повний розрахунок та виплатити всі належні йому суми.

Суд урахував, що наказом № 340/ос від 04 червня 2025 року про звільнення ОСОБА_1 було передбачено виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів за 2023 рік після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», а доказів зміни цього наказу матеріали справи не містять.

Відхиляючи заперечення відповідача щодо недоведення позивачем умов отримання допомоги, суд також урахував, що сам відповідач у відзиві визнавав право позивача на виплату матеріальної допомоги за 2022 рік у порядку черговості. З огляду на це суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення матеріальної допомоги за 2022-2025 роки у загальному розмірі 67 326 грн.

Посилання АТ «Укрзалізниця» на форс-мажорні обставини суд відхилив, оскільки відповідач не довів причинно-наслідкового зв`язку між воєнним станом та об`єктивною неможливістю здійснити конкретну виплату позивачу. Суд зазначив, що загальний лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року сам по собі такої неможливості не підтверджує.

Щодо строку звернення до суду суд застосував ч. 2 ст. 233 КЗпП України та виходив із того, що тримісячний строк у спорах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні, обчислюється з дня одержання письмового повідомлення про нараховані та виплачені суми. Оскільки повідомлення від 09 червня 2025 року не містить дати його отримання ОСОБА_1 та його підпису, а інших доказів вручення відповідач не надав, суд дійшов висновку, що пропуск строку звернення до суду не доведений.

Не погоджуючись із рішенням суду, АТ «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, недоведеність обставин, які суд визнав установленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі АТ «Укрзалізниця» зазначає, що матеріальна допомога на оздоровлення не належить до структури заробітної плати, а є додатковою виплатою, передбаченою Колективним договором.

Посилається на положення ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якими роботодавцю на період дії воєнного стану було надано право зупиняти дію окремих положень колективного договору за власною ініціативою.

Зазначає, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, оформленим протоколом № Ц-54/31 Ком.т., на період дії воєнного стану було призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами структурних підрозділів, у тому числі матеріальну допомогу на оздоровлення.

Крім того, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року, оформленим протоколом № Ц-82/39 Ком.т., з 01 липня 2024 року зупинено дію положень колективних договорів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення, та встановлено її нарахування і виплату в єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою, - 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу).

Також відповідач наголошує, що позивачем не надано належних доказів подання заяв про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та перебування у щорічній відпустці протягом 2022-2025 років, а отже, не доведено виконання передбачених Колективним договором умов для отримання відповідної виплати.

Посилається також на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 2 ст. 233 КЗпП України, зазначаючи, що після звільнення 09 червня 2025 року позивач отримав письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому при звільненні суми, однак із позовом звернувся лише 11 лютого 2026 року.

05 серпня 2026 року представник АТ «Укрзалізниця» подав додаткові пояснення, в яких повідомив про виявлення обставин щодо фактичної виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік.

Зазначив, що за результатами проведеної бухгалтерією філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» перевірки встановлено, що відповідно до довідки № РПЧ-8 ППК-201 від 04 серпня 2026 року та наказу № РПЧ-8-1/161 від 24 січня 2022 року ОСОБА_1 у січні 2022 року було нараховано матеріальну допомогу на оздоровлення у сумі 14 886 грн, а 27 січня 2022 року платіжною відомістю № 40 після утримання обов`язкових податків на його особистий рахунок перераховано 11 983 грн 23 коп.

Посилаючись на зазначені документи, відповідач вказує, що матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік була фактично виплачена позивачу, тоді як суд першої інстанції стягнув за цей рік 14 886 грн.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на посаді чергового локомотивного депо у виробничому підрозділі моторвагонне депо Фастів-1 філії «Приміська пасажирська компанія», який є одним із підрозділів АТ «Українська залізниця».

Наказом № 340/ос від 04.06.2025 «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 з 09.06.2025 звільнено за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП. Крім того, вказаним наказом постановлено, зокрема виплатити йому шесть прожиткових мінімумів, передбачених п.3.19 Колективного договору зі зімнами та доповненнями на 2001-2005роки, пролонгованого на 2006-2023 роки за 2023 рік, після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Наказом № 361/ос від 09.06.2025 з особового складу внесено зміни та доповнення до наказу (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) ОСОБА_1 від 04.06.2025 №340/ос в частині: причина звільнення за власним бажанням у зв`язку з порушенням власником умов трудового та колективного договору за: ч.3 ст.38 КЗпП України.

Між адміністрацією виробничого структурного підрозділу моторвагонного депо Фастів-1 філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» і профспілковим комітетом первинної профспілкової організації моторвагонного депо Фастів-1 укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2025 роки. Норми, умови, гарантії та пільги, що встановлені Колективним договором у відповідності до ст.18 КЗпП України розповсюджуються на всіх працівників в депо, пенсіонерів, профспілкових працівників.

Пунктом 3.19 Колективного договору передбачено надання працівникам, які безпосередньо пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше шести місяців та подали письмову заяву, один раз у календарному році матеріальної допомоги на оздоровлення, як правило, разом із наданням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установлених законом на перше січня звітного року.

Згідно з рішенням правління АТ «Укрзалізниця», оформленим протоколом засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні було зупинено здійснення додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення. Винятком було визначено лише виплату матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління.

Витягом з протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами), починаючи з 01.07.2024 вирішено: зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Українська залізниця» в Єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Українська залізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Українська залізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки.

Вказаним рішенням також передбачалось, що регіональним філіям, їх структурним ( виробничим) підрозділам, Департаменту бухгалтерського, податкового обліку, звітності та методології, Департаменту казначейства починаючи з 01.07.2024 забезпечити нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі, визначеному в підп.1.2 п.1 цього рішення.

Відповідно до повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, виданого виробничим підрозділом «Моторвагонне депо Фастів-1» філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» 09.06.2025, ОСОБА_1 у зв`язку зі звільненням 09.06.2025 було нараховано та виплачено 26 382,25 грн. Проте, виплата, передбачена п.3.19 Колективного договору, не була здійснена.

05 серпня 2026 року АТ «Українська залізниця» подало до апеляційного суду додаткові пояснення та письмові докази щодо виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік.

Обґрунтовуючи неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції, відповідач зазначив, що обставини фактичної виплати матеріальної допомоги були встановлені бухгалтерією філії «Приміська пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» лише за результатами проведеної після ухвалення оскаржуваного рішення перевірки, за наслідками якої 04 серпня 2026 року складено довідку № РПЧ-8 ППК-201 та виявлено наказ № РПЧ-8-1/161 від 24 січня 2022 року.

Враховуючи наведені відповідачем причини неподання зазначених доказів до суду першої інстанції, те, що вони стосуються обставин, які існували на час вирішення справи судом першої інстанції, безпосередньо підтверджують фактичне виконання відповідачем спірного обов`язку щодо виплати матеріальної допомоги за 2022 рік та мають істотне значення для правильного вирішення спору, колегія суддів вважає наявними передбачені ч. 3 ст. 367 ЦПК України підстави для прийняття та дослідження цих доказів під час апеляційного перегляду справи.

З довідки № РПЧ-8 ППК-201 від 04 серпня 2026 року та наказу № РПЧ-8-1/161 від 24 січня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 у січні 2022 року нараховано матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 14 886 грн.

Відповідно до довідки 27 січня 2022 року платіжною відомістю № 40 після утримання обов`язкових податків і зборів на особистий рахунок ОСОБА_1 перераховано 11 983 грн 23 коп.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю та на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, а право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі ст. 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі законодавства та прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів працівників і роботодавців.

Відповідно до ст. 13 КЗпП України у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін, зокрема щодо нормування й оплати праці, встановлення форм, систем і розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат, гарантій, компенсацій і пільг.

За змістом ст. 17 КЗпП України після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено самим договором.

Статтею 18 КЗпП України передбачено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства та є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством та відповідними угодами.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати, крім основної та додаткової заробітної плати, належать інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами законодавства або здійснюються понад установлені ними норми.

Відповідно до ст. 5, 15 Закону України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється, зокрема, на підставі галузевих угод і колективних договорів, а умови запровадження та розміри заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат установлюються підприємствами у колективному договорі.

Разом із тим особливості трудових відносин у період дії воєнного стану визначаються Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX.

Частиною першою ст. 11 Закону № 2136-IX у редакції, чинній до 13 вересня 2025 року, передбачалося, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Законом України від 21 серпня 2025 року № 4582-IX, який набрав чинності 13 вересня 2025 року, зазначену норму змінено та встановлено, що дія окремих положень колективного договору може бути зупинена лише за взаємною згодою його сторін. Зазначені зміни набрали чинності після прийняття рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року та після звільнення ОСОБА_1 09 червня 2025 року.

Отже, право працівника на матеріальну допомогу на оздоровлення виникає за наявності передбачених Колективним договором умов. Якщо право на відповідну виплату виникло під час перебування працівника у трудових відносинах, але виплата до дня звільнення проведена не була, така заборгованість належить до сум, які роботодавець зобов`язаний виплатити при остаточному розрахунку відповідно до ст. 116 КЗпП України.

Тому довід апеляційної скарги про те, що матеріальна допомога на оздоровлення не є виплатою, яка здійснюється саме у зв`язку зі звільненням, сам по собі не виключає обов`язку роботодавця провести розрахунок щодо сум, право на які працівник набув до припинення трудових відносин.

Таким чином, для вирішення цього спору необхідно встановити, чи набув ОСОБА_1 право на матеріальну допомогу за кожний із заявлених ним років, у якому розмірі та чи була відповідна допомога фактично виплачена.

Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік колегія суддів виходить із такого.

З довідки № РПЧ-8 ППК-201 від 04 серпня 2026 року та наказу № РПЧ-8-1/161 від 24 січня 2022 року вбачається, що ОСОБА_1 у січні 2022 року нараховано матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі 14 886 грн.

Відповідно до цих же доказів 27 січня 2022 року платіжною відомістю № 40 після утримання обов`язкових податків і зборів на особистий рахунок ОСОБА_1 перераховано 11 983 грн 23 коп.

Нарахована роботодавцем сума 14 886 грн відповідає розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік, яку позивач визначив у позовній заяві та просив стягнути з відповідача.

Перерахування працівникові суми після утримання податків і зборів не свідчить про часткове виконання роботодавцем обов`язку з виплати матеріальної допомоги, оскільки утримання із нарахованої працівникові виплати установлених законом податків та обов`язкових платежів здійснюється роботодавцем як податковим агентом.

Отже, прийнятими апеляційним судом доказами підтверджено, що матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 14 886 грн була нарахована та виплачена ОСОБА_1 у січні 2022 року.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність у відповідача заборгованості з виплати позивачу матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022 рік у розмірі 14 886 грн не відповідає обставинам справи, встановленим під час апеляційного перегляду.

Тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік колегія суддів виходить із такого.

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, оформленим протоколом № Ц-54/31 Ком.т., було призупинено здійснення працівникам додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги.

Разом з тим Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX прийнято Верховною Радою України 15 березня 2022 року та він набрав чинності 24 березня 2022 року.

Стаття 11 цього Закону, якою на період воєнного стану роботодавцю було надано право зупиняти дію окремих положень колективного договору за власною ініціативою, на час прийняття відповідачем рішення від 14 березня 2022 року чинною не була.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 211/7338/23 Верховний Суд, вирішуючи спір за участю АТ «Українська залізниця» щодо матеріальної допомоги на оздоровлення, звернув увагу на те, що рішення правління товариства про призупинення виплат прийняте 14 березня 2022 року, тоді як Закон № 2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому ст. 11 цього Закону не могла бути правовою підставою для прийнятого раніше рішення.

Отже, посилання відповідача на рішення правління від 14 березня 2022 року як на правову підставу невиплати позивачу матеріальної допомоги за 2023 рік не може бути прийняте судом.

Не є підставою для відмови у стягненні цієї допомоги і посилання відповідача на те, що її виплата повинна бути відкладена до прийняття окремого рішення правління товариства, оскільки внутрішнє рішення роботодавця не може відстрочувати виконання існуючого перед працівником грошового обов`язку після припинення трудових відносин.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведення ОСОБА_1 факту подання письмової заяви та виконання інших умов для одержання матеріальної допомоги за 2023 рік колегія суддів враховує, що наказом № 340/ос від 04 червня 2025 року про припинення трудового договору самим роботодавцем передбачено виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі шести прожиткових мінімумів, передбаченої п. 3.19 Колективного договору, за 2023 рік після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Таким чином, роботодавець при оформленні звільнення визнав наявність у позивача права на матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік та її розмір.

Доказів скасування чи внесення змін до наказу в цій частині, а також доказів фактичної виплати позивачу матеріальної допомоги за 2023 рік матеріали справи не містять.

Розмір допомоги, встановлений п. 3.19 Колективного договору, становив шість прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року.

Станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2 684 грн, а тому розмір належної ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік складає 16 104 грн (2 684 грн х 6).

Отже, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104 грн є правильним по суті.

Водночас висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення матеріальної допомоги у повному розмірі, передбаченому п. 3.19 Колективного договору, також за 2024 та 2025 роки не відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, чинній на час прийняття рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року, на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору могла бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року, оформленим протоколом № Ц-82/39 Ком.т., починаючи з 01 липня 2024 року зупинено дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення.

Одночасно цим рішенням визначено, що починаючи з 01 липня 2024 року нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам товариства здійснюється у єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками, - 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу).

Також установлено, що така допомога виплачується за письмовою заявою працівника, який безперервно пропрацював в АТ «Укрзалізниця» шість і більше місяців, при виході у щорічну відпустку тривалістю не менше 14 календарних днів один раз на календарний рік у межах одного облікового періоду відпустки.

Отже, рішенням № Ц-82/39 Ком.т. право працівників на матеріальну допомогу на оздоровлення не було скасовано, проте з 01 липня 2024 року змінено її розмір та визначено умови, за наявності яких така виплата здійснюється.

На відміну від рішення від 14 березня 2022 року, рішення правління від 27 червня 2024 року прийняте після набрання чинності Законом № 2136-IX та в період дії редакції ст. 11 цього Закону, яка передбачала можливість зупинення окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця.

Вимога щодо погодження такого зупинення сторонами колективного договору була запроваджена пізніше Законом України № 4582-IX від 21 серпня 2025 року та не діяла ні на час прийняття рішення правління від 27 червня 2024 року, ні на час припинення трудових відносин з позивачем 09 червня 2025 року.

Тому посилання суду першої інстанції на загальні положення законодавства та Колективного договору щодо недопустимості односторонньої зміни його умов не враховує спеціального правового регулювання трудових відносин у період воєнного стану.

При цьому звільнення працівника не припиняє вже набутого ним права на виплату, проте не змінює ані підстав виникнення такого права, ані розміру виплати, який визначався правовим регулюванням, чинним на час виникнення права.

Стаття 116 КЗпП України покладає на роботодавця обов`язок виплатити при звільненні всі належні працівникові суми, проте не є самостійною правовою підставою для виникнення права на відповідну виплату.

Таким чином, якщо право ОСОБА_1 на матеріальну допомогу на оздоровлення за 2024 рік виникло до 01 липня 2024 року, її розмір мав визначатися відповідно до п. 3.19 Колективного договору. Якщо ж таке право виникло після 01 липня 2024 року, розмір допомоги визначався рішенням № Ц-82/39 Ком.т. і становив 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу).

Разом із тим матеріали справи не містять письмової заяви ОСОБА_1 про виплату матеріальної допомоги за 2024 рік, наказу про надання йому щорічної відпустки чи інших доказів, які дозволяли б установити факт та дату виникнення права на таку допомогу.

Тому позивачем не доведено ані виникнення до 01 липня 2024 року права на допомогу у розмірі шести прожиткових мінімумів, передбаченому п. 3.19 Колективного договору, ані виникнення після цієї дати права на допомогу у розмірі 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу) відповідно до рішення № Ц-82/39 Ком.т.

Щодо матеріальної допомоги за 2025 рік, то на час можливого виникнення такого права діяло рішення правління № Ц-82/39 Ком.т., а тому розмір допомоги у шість прожиткових мінімумів, передбачений п. 3.19 Колективного договору, застосуванню не підлягав.

Водночас матеріали справи не містять доказів подання ОСОБА_1 у 2025 році письмової заяви про виплату матеріальної допомоги та надання йому щорічної відпустки тривалістю не менше 14 календарних днів, тобто не підтверджують настання передбачених рішенням № Ц-82/39 Ком.т. умов виникнення права на допомогу у розмірі 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу).

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 08 січня 2025 року у справі № 753/8125/17, відповідно до яких матеріальна допомога на оздоровлення, умовами виплати якої передбачено надання щорічної відпустки, пов`язується з фактичним наданням працівникові такої відпустки. Установивши, що роботодавцем рішення про надання працівникові щорічної відпустки та матеріальної допомоги не приймалося, Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для стягнення такої допомоги.

Допомога на оздоровлення надається лише у разі надання щорічної відпустки. У випадку виплати компенсації за невикористану відпустку допомога на оздоровлення не виплачується (постанова Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 464/2409/16, від 30 червня 2020 року у справі № 761/1091/18).

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, саме по собі перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем у 2024 та 2025 роках не є достатньою підставою для виникнення права на матеріальну допомогу на оздоровлення, оскільки позивач повинен довести настання передбачених відповідним правовим регулюванням умов її виплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Висновок суду першої інстанції про доведеність права позивача на матеріальну допомогу за всі чотири роки зроблено, зокрема, з посиланням на наказ про звільнення.

Однак установленим самим судом змістом цього наказу передбачено виплату матеріальної допомоги у розмірі шести прожиткових мінімумів саме за 2023 рік.

Отже, зазначений наказ не підтверджує виникнення у ОСОБА_1 права на матеріальну допомогу за 2024 та 2025 роки.

Крім того, щодо 2022 року висновок суду першої інстанції про наявність заборгованості спростовується прийнятими апеляційним судом доказами фактичної виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги за цей рік.

Суд першої інстанції також не врахував різного правового регулювання матеріальної допомоги до та після 01 липня 2024 року та, встановивши наявність рішення правління № Ц-82/39 Ком.т., не надав йому належної правової оцінки.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2026 року у справі № 333/9082/24, розглядаючи спір щодо матеріальної допомоги на оздоровлення за участю АТ «Укрзалізниця», звернув увагу на необхідність установлення щодо кожного спірного періоду нормативної підстави нарахування допомоги та перевірки повноти її виплати з урахуванням, зокрема, рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року № Ц-82/39 Ком.т.

За таких обставин підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 та 2025 роки як у заявленому ним розмірі шести прожиткових мінімумів, так і у передбаченому рішенням № Ц-82/39 Ком.т. розмірі 30 % місячної тарифної ставки (посадового окладу), немає, оскільки позивачем не доведено виникнення у нього права на відповідні виплати.

Водночас колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду.

Частиною другою ст. 233 КЗпП України встановлено, що у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні відповідно до ст. 116 цього Кодексу.

Отже, закон пов`язує початок перебігу цього строку не безпосередньо з датою звільнення чи датою складення роботодавцем відповідного повідомлення, а з днем його одержання працівником.

У матеріалах справи міститься повідомлення про нараховані та виплачені ОСОБА_1 при звільненні суми від 09 червня 2025 року.

Разом із тим цей документ не містить відомостей про дату його вручення позивачеві та підпису ОСОБА_1 про його одержання.

Інших належних і допустимих доказів, які б підтверджували дату фактичного вручення цього повідомлення позивачеві, відповідачем не надано.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_1 одразу отримав відповідне повідомлення, доказами не підтверджене.

За таких обставин неможливо встановити початок перебігу передбаченого ч. 2 ст. 233 КЗпП України тримісячного строку та зробити висновок про його пропуск.

Тому висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для відмови в позові з мотивів пропуску строку звернення до суду є правильним.

Не можуть бути підставою для повної відмови в позові й посилання апеляційної скарги на воєнний стан та форс-мажорні обставини.

Сам факт введення воєнного стану не свідчить про об`єктивну неможливість виконання конкретного грошового обов`язку роботодавця перед працівником.

Загальний лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року засвідчує наявність надзвичайних обставин у державі, однак не встановлює причинно-наслідкового зв`язку між такими обставинами та неможливістю виконання кожного конкретного зобов`язання.

Крім того, питання щодо допустимості зупинення передбачених колективним договором виплат під час воєнного стану врегульоване спеціальним Законом № 2136-IX, тому саме відповідні норми цього Закону та час їх дії мають визначальне значення для вирішення спору.

З урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив позовні вимоги в частині стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 16 104 грн, однак помилково стягнув допомогу за 2022 рік, фактична виплата якої підтверджена прийнятими апеляційним судом доказами, а також за 2024 та 2025 роки, не врахувавши зміну правового регулювання з 01 липня 2024 року та недоведеність підстав для виплати допомоги за ці роки у заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення у відповідній частині нового рішення або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 травня 2026 року в частині визначеного до стягнення розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає зміні шляхом зменшення її розміру з 67 326 грн до 16 104 грн, що становить невиплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік.

У задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2024 та 2025 роки слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше п`яти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2026 року становив 3 328 грн, а тому мінімальна ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою становила 1 331 грн 20 коп.

За наслідками апеляційного перегляду із заявлених до стягнення 67 326 грн позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 16 104 грн.

Один відсоток від задоволеної суми становить 161 грн 04 коп., що є меншим від установленої законом мінімальної ставки судового збору.

Тому судовий збір, який підлягає стягненню з АТ «Укрзалізниця» на користь держави за розгляд справи судом першої інстанції, становить 1 331 грн 20 коп., у зв`язку з чим підстав для зміни рішення суду першої інстанції в цій частині немає.

За подання апеляційної скарги АТ «Укрзалізниця» сплачено 1 597 грн 44 коп. судового збору.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених ч. 2 цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Апеляційна скарга подана АТ «Укрзалізниця» в електронній формі через підсистему «Електронний суд», у зв`язку з чим при сплаті судового збору застосовано зазначений коефіцієнт.

Апеляційна скарга є обґрунтованою в частині 51 222 грн із оспорюваних 67 326 грн, що становить 76,0806 %.

Враховуючи, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, а апеляційну скаргу АТ «Укрзалізниця» задоволено частково, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України відповідачу підлягає компенсації за рахунок держави судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, пропорційно до задоволеної її частини, у розмірі 1 215 грн 34 коп. (1 597 грн 44 коп. ? 51 222 грн / 67 326 грн).

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити частково.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 травня 2026 року в частині визначеного до стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2025 роки змінити, зменшивши розмір стягнення з 67 326 грн до 16 104 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022, 2024 та 2025 роки відмовити.

В іншій частині рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 27 травня 2026 року залишити без змін.

Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 215 грн 34 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 вересня 2026 року.

Головуючий: Судді: