Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №766/2158/26 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: № 766/2158/26 Головуючий у 1-й інстанції: Майдан С.І.

Номер провадження: 22-ц/819/1267/26 Доповідач: Воронцова Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя - доповідач) Воронцової Л.П.,

суддів: Майданіка В.В.,

Склярської І.В.,

секретар Андреєва В.В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

представник заявника - адвокат Борисенко Марина Олександрівна,

заінтересовані особи - Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Борисенко Марина Олександрівна, на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 13 серпня 2026 року, постановлену під головуванням судді Майдан С.І., дата складання повного судового рішення 13 серпня 2026 року, у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

У лютому 2026 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Борисенко Марина Олександрівна звернувся через підсистему «Електронний суд» до суду із вказаною заявою, в якій просить встановити факт, що військовослужбовець ОСОБА_1 , потрапив до полону російської федерації 18 квітня 2022 року під час проходження військової служби і виконання обов`язків військової служби із захисту Батьківщини в районі ведення бойових дій, відсічі і стримування збройної агресії з боку збройних сил російської федерації, фактично перебуваючи у складі військової частини Збройних Сил України НОМЕР_2 .

Необхідність встановлення зазначеного факту в судовому порядку зумовлена тим, що 24 лютого 2022 року ОСОБА_1 добровільно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_1 та був зарахований до складу Сил територіальної оборони - військової частини НОМЕР_2 Збройних Сил України, після чого виконував обов`язки військової служби.

18 квітня 2022 року під час окупації міста Херсона він був захоплений представниками збройних формувань російської федерації та перебував у полоні до 24 серпня 2025 року. Сам факт незаконного позбавлення його особистої свободи підтверджений документами компетентних державних органів.

Водночас згідно з довідкою ДП «Український національний центр розбудови миру» № 09-07/28487 від 26 серпня 2025 року він обліковувався як особа, яка перебувала у полоні як цивільна особа, тоді як на момент захоплення заявник фактично проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_2 та був захоплений під час виконання обов`язків військової служби.

Після звільнення з полону він звернувся до Міністерства оборони України із заявою від 03 вересня 2025 року щодо встановлення факту проходження ним військової служби у складі підрозділу Сил територіальної оборони Збройних Сил України з 24 лютого 2022 року та обставин потрапляння у полон як військовослужбовця.

За результатами звернення було проведено комісійне службове розслідування. Військова частина НОМЕР_1 листом від 23 жовтня 2025 року № 1364/7791 повідомила заявника, що факт його перебування як військовослужбовця Сил територіальної оборони серед військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 підтверджується поясненнями опитаних свідків.

Документально встановити факт його перебування як військовослужбовця Сил територіальної оборони та перебування у полоні як військовополоненого не виявилося можливим у зв`язку з відсутністю офіційних підтверджуючих документів, які були знищені під час окупації Херсонської області.

Поясненнями опитаних свідків та копіями документів встановлено, що він фактично був зарахований до списків військової частини НОМЕР_2 як військовослужбовець з 24 лютого 2022 року, потрапив до полону 18 квітня 2022 року як військовослужбовець, а не як цивільна особа, але документально цей факт підтвердити неможливо у зв`язку зі знищенням підтверджуючих документів.

Підставою для звернення заявника до суду стала об`єктивна неможливість документального підтвердження юридичного факту, зумовлена знищенням первинної військової документації в умовах окупації та бойових дій.

Викладені в заяві обставини відповідають критеріям статей 293 та 315 ЦПК України для розгляду справи у порядку окремого провадження, оскільки необхідно встановити юридичний факт, від якого залежать права ОСОБА_1 , позасудовий порядок встановлення об`єктивно неможливий через знищення документації під час окупації, та відсутній спір про право між сторонами.

Від встановлення факту потрапляння та перебування заявника у полоні російської федерації з 18 квітня 2022 року як військовослужбовця безпосередньо залежить виникнення та реалізація прав заявника, передбачених Конституцією України та спеціальними законами. Це право на статус військовослужбовця, право на грошове забезпечення за період служби та за період перебування у полоні як військовополоненого, право на пенсійне забезпечення з урахуванням періоду служби та полону, право на статус учасника бойових дій, право на статус військовополоненого, право на соціальні пільги та гарантії, передбачені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Короткий зміст ухвали суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 13 серпня 2026 року заяву ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Борисенко Марина Олександрівна, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення залишено без розгляду.

Залишаючи заяву ОСОБА_1 без розгляду, суд першої інстанції урахував заяву представника заінтересованої особи Міністерства оборони України про залишення заяви без розгляду, та вважав, що із заявлених заявником вимог, вбачається спір про право, а саме право на отримання виплат та компенсації заявнику при встановленні юридичного факту, і дані вимоги не підлягають судовому розгляду в окремому провадженні, відповідно, такий спір належить вирішувати у порядку позовного провадження.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та доводи особи, яка її подала

Не погоджуючись із ухвалою суду ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Борисенко М. О. подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм процесуального права, не враховують правових висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, а також правової оцінки, вже наданої Херсонським апеляційним судом у цій самій справі.

Скарга мотивована наступним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 визначила умови, за яких юридичний факт підлягає встановленню в судовому порядку, а саме: факт повинен мати юридичне значення; його встановлення не повинно бути пов`язане з подальшим вирішенням спору про право; заявник не повинен мати іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує відповідний факт; чинним законодавством не повинен бути передбачений інший позасудовий порядок встановлення такого факту.

У цій справі наявні всі зазначені умови.

По-перше, факт, про встановлення якого просить заявник, має юридичне значення. Встановлення обставин потрапляння ОСОБА_1 до полону 18 квітня 2022 року під час проходження військової служби та виконання обов`язків військової служби має значення для належного визначення його правового статусу та створює передумови для реалізації передбачених законом прав і соціальних гарантій.

По-друге, встановлення цього факту не пов`язане з вирішенням спору про право. Заявник не заявляє вимог про стягнення грошових коштів, призначення виплат чи компенсацій, не просить визнати за ним право на конкретну виплату та не оскаржує рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Предметом судового розгляду є виключно встановлення юридичного факту.

По-третє, заявник об`єктивно позбавлений можливості одержати або відновити документ, який посвідчує відповідний факт. Неможливість отримання документа зумовлена не невикористанням заявником передбаченої законом процедури, а об`єктивною фізичною відсутністю первинних документів, які були знищені в умовах окупації.

По-четверте, іншого ефективного позасудового порядку встановлення юридичного факту, про встановлення якого просить заявник, за наведених обставин законодавством не передбачено.

У своїй постанові Херсонський апеляційний суд від 13 квітня 2026 року скасовуючи ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 02 березня 2026 року про відмову у відкритті провадження та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, оцінюючи характер заявлених вимог, їх мету та правовідносини між учасниками справи, дійшов висновку про відсутність між заявником та заінтересованими особами спору про право та наявність підстав для розгляду заяви в порядку окремого провадження. Предмет, підстави заяви, склад заінтересованих осіб і характер правовідносин не змінилися.

Застосування частини шостої статті 294 ЦПК України можливе не у зв`язку із самим фактом наявності заперечень проти заяви чи можливістю настання в майбутньому певних правових наслідків у результаті встановлення юридичного факту, а за умови існування реального спору про суб`єктивне право, який потребує вирішення в порядку позовного провадження.

Заявник не просить суд стягнути з Міністерства оборони України чи військової частини будь-які грошові кошти, призначити йому виплату або компенсацію, визнати право на конкретну соціальну гарантію чи зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії. Так само предметом цієї справи не є оскарження будь-якого рішення, дії чи бездіяльності Міністерства оборони України або військової частини НОМЕР_1 .

Предмет заяви обмежується встановленням юридичного факту того, що ОСОБА_1 потрапив до полону російської федерації 18 квітня 2022 року під час проходження військової служби та виконання обов`язків військової служби із захисту Батьківщини, фактично перебуваючи у складі військової частини НОМЕР_2 .

Суд фактично ототожнив мету встановлення юридичного факту з матеріально-правовим спором щодо можливих наслідків його встановлення та правові наслідки встановлення юридичного факту з існуванням спору про право, хоча це різні за своєю правовою природою питання.

Висновок суду про те, що встановлення відповідного юридичного факту в майбутньому може мати наслідком реалізацію ОСОБА_1 права на виплати та компенсації суперечить самій правовій природі окремого провадження.

Можливість виникнення для особи певних правових наслідків після встановлення юридичного факту є метою встановлення такого факту, а не доказом існування спору про право, на чому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 та зазначив Верховний Суд у постанові від 20 березня 2024 року у справі № 201/10689/23.

Подання Міністерством оборони України пояснень та заперечень проти заяви ОСОБА_1 не може саме по собі трансформувати справу про встановлення юридичного факту в матеріально-правовий спір, оскільки такі заперечення стосуються доведеності юридичного факту, тобто предмета доказування під час розгляду заяви по суті, а не існування чи відсутності у заявника певного суб`єктивного права.

Суд першої інстанції, повторно дійшовши висновку про наявність спору про право, мав навести конкретні обставини, які виникли після ухвалення постанови Херсонського апеляційного суду від 13.04.2026 та принципово змінили характер правовідносин між учасниками справи. Оскаржувана ухвала таких обставин не містить.

Зазначена в оскаржуваній ухвалі «неявка» заявника та його представника не була наслідком їх небажання брати участь у розгляді справи або невиконання ними процесуальних обов`язків. Навпаки, заявник та його представник спочатку звернулися із заявою про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, а після відмови суду у забезпеченні такої участі, заявник особисто прибув до приміщення суду у визначені дату та час, однак фактично взяти участь у судовому засіданні не зміг, оскільки працівником охорони йому було повідомлено, що судове засідання цього дня проводитися не буде.

Заявник та його представник не подавали заяв про розгляд справи за їх відсутності та не відмовлялися від права брати участь у судовому засіданні. Саме за таких обставин суд першої інстанції вирішив клопотання Міністерства оборони України про залишення заяви без розгляду, задоволення якого мало наслідком припинення подальшого розгляду справи по суті.

Постановлення ухвали про залишення заяви без розгляду за відсутності заявника та його представника, які до цього вчинили конкретні процесуальні дії для забезпечення своєї участі у судовому засіданні, не узгоджується із принципами змагальності цивільного процесу та забезпечення права учасника справи бути почутим судом, висловити свої заперечення щодо клопотання МОУ.

У сукупності з іншими порушеннями, допущеними судом першої інстанції, зазначені обставини свідчать про порушення норм процесуального права, які відповідно до пунктів 1- 4 частини першої статті 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Просив скасувати ухвалу суду, направити справу № 766/2158/26 до Херсонського міського суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення.

Позиція інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи.

Провадження в суді апеляційної інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 серпня 2026 року визначено склад колегії суддів для розгляду цієї справи : Воронцова Л.П. ( суддя - доповідач), Майданік В.В., Склярська І.В.

Ухвалою суду від 27 серпня 2026 року відкрито провадження у справі, витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 31 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду на 07 вересня на 12.45 год.

Встановлені судом обставини справи

Згідно довідки Служби Безпеки України № 34.5-3В-8063 від 22 вересня 2025 року за даними інформаційного обліку Об`єднаного центру громадянин ОСОБА_1 18.04.2022 був незаконно позбавлений волі представниками окупаційних адміністрацій держави- агресора рф та за результатами реалізації домовленостей звільнений 24.08.2025.

Із виписки з Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України № 06 08/28356 від 25 серпня 2025 року встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у період із 18.04.2022 по 24.08.2025.

У відповідності до довідки Державного підприємства «Український національний центр розбудови миру» №09-07/28487 від 26 серпня 2025 року ОСОБА_1 перебував у полоні як цивільна особа.

03 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України із заявою про встановлення факту проходження військової служби у складі підрозділу Сил територіальної оборони Збройних Сил України з 24 лютого 2022 року та потрапляння в полон в якості військовополоненого.

Згідно листа начальника військової частини НОМЕР_1 МОУ підполковника ОСОБА_3 від 23 жовтня 2025 року №1364/7791 за результатами проведеного комісійного службового розслідування факт перебування ОСОБА_1 в якості військовослужбовця сил Територіальної оборони серед військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 підтверджується поясненнями опитаних свідків.

Документально встановити факт перебування ОСОБА_1 в якості військовослужбовця сил Територіальної оборони та перебування у полоні в якості військовополоненого встановити не представилось можливим у зв`язку з відсутністю офіційно підтверджуючих документів, так як вони були знищені під час окупації Херсонської області.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

В судове засідання учасники справи, які належним чином повідомлені про дату, місце і час розгляду справи не з`явилися, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутність відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та ( або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає.

Мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІVЦПК України.

Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).

Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.

Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина четверта статті 315 ЦПК України, частина шоста статті 294 ЦПК України).

Окреме провадження характеризується безспірністю, тобто ніхто не заперечує те право, для реалізації якого заявнику треба встановити юридичний факт (частина шоста статті 294 ЦПК України).

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір - це суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін; спір поділяється на матеріальний і процесуальний.

Спір має бути справжнім і серйозним, а не гіпотетичним; він може стосуватися не лише фактичного існування права, але і його обсягу та способу здійснення; результат провадження повинен мати безпосереднє вирішальне значення для права, про яке йдеться, а лише слабкий зв`язок або віддалені наслідки не є достатніми для застосування пункту 1 статті 6 Конвенції (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Grzeda v. Poland», № 43572/18, § 257, від 15 березня 2022 року).

Згідно з принципом процесуальної економії штучне «подвоєння» судового процесу є неприпустимим з огляду на те, що вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, про що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (постанови від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16, від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16).

Суб`єктивні права не можуть бути об`єктом захисту в окремому провадженні, оскільки не можуть бути предметом судової діяльності матеріальні правовідносини. Матеріально-правовий спір в окремому провадженні не вирішується, а встановлюються факти та стани, що мають юридичне значення.

Зазначене унеможливлює штучне «подвоєння» процесу, яке можливе, як правило, лише в позовному провадженні, де наявний спір про право. А в окремому провадженні встановлюється лише юридичний факт або стан. Інший підхід до вирішення цього питання може призвести до висновку про «зайвість» у ЦПК України норм про окреме провадження та встановлення певних юридичних фактів.

Установлення факту, про який просить заявник, не пов`язується з вирішенням спору, передує зверненню до відповідних органів для реалізації прав, передбачених законами України.

На етапі встановлення юридичного факту спір між заявником та суб`єктом владних повноважень, ще не виник. Заперечення представника МОУ про те, що факт, про встановлення якого просить заявник, не підтверджений належними доказами, самі собою не свідчать про існування спору про право.

У цій справі суд першої інстанції ухвалою від 18 серпня 2026 року залишив заяву ОСОБА_1 без розгляду з підстав існування у правовідносинах спору про право, який підлягає розгляду у позовному провадженні.

З висновком суду колегія суддів погодитися не може з наступних підстав.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року, справа № 308/17634/23 наголосила, що в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне. У разі якщо вбачається спір про право, який підлягає вирішенню в окремому порядку, такий спір підлягає вирішенню в позовному провадженні (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України).

Метою встановлення у цій справі факту про те, що ОСОБА_1 як військовослужбовець ЗСУ потрапив до полону рф є реалізація ним права на отримання статусу військовослужбовця, на грошове забезпечення за період служби та за період перебування у полоні як військовополоненого, право на пенсійне забезпечення з урахуванням періоду служби та полону, право на статус учасника бойових дій, право на статус військовополоненого, право на соціальні пільги та гарантії, передбачені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Отже, встановлення факту, що має юридичне значення матиме для ОСОБА_1 правові наслідки та створить правові підстави для реалізації конституційних прав заявника на соціальні пільги та гарантії, передбачені законодавством України для військовослужбовців та захисників України.

У заяві до суду від 06.05.2026, яку взято до уваги при постановленні оскаржуваної ухвали, представник Міністерства оборони України Єрмаков А.В., заперечуючи проти задоволення заяви про встановлення юридичного факту, зазначає, що позивач не надав доказів, які підтверджують факт потрапляння ОСОБА_1 до полону як військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 , і встановлення факту пов`язано з необхідністю звернення до Міністерства оборони України та військової частини для виплат та компенсації, тому встановлення юридичного факту матиме наслідком виникнення такого права у заявника.

Зі змісту зазначеної заяви представника заінтересованої особи убачається не спір щодо отримання заявником відповідного статусу та отримання останнім відповідних пільг і компенсаційних виплат, передбачених законом, а його заперечення проти встановлення юридичного факту, що не є спором про право та суб`єктивне розуміння наслідків встановлення такого права, як спору про право.

Ураховуючи вище зазначене колегія суддів дійшла висновку, що із матеріалів справи не вбачається, що між заявником ОСОБА_1 та заінтересованими особами існує спір про право, тому суд першої інстанції безпідставно залишив його заяву без розгляду.

Колегія суддів зауважує, що Херсонський апеляційний суд у своїй постанові від 13 квітня 2026 року вже надавав правову оцінку відсутності у даній справі спору про право. Від дати ухвалення зазначеного судового рішення, окрім заяви, поданої представником МОУ про ненадання заявником доказів на підтвердження вказаного юридичного факту, склад учасників справи, вимоги заяви , підстави, зміст матеріалів даної справи не змінилися, на що суд першої інстанції не звернув уваги.

Доводи апеляційної скарги про постановлення ухвали про залишення заяви без розгляду за відсутності заявника та його представника, які до цього вчинили конкретні процесуальні дії для забезпечення своєї участі у судовому засіданні, не узгоджується із принципами змагальності цивільного процесу та забезпечення права учасника справи бути почутим судом, висловити свої заперечення щодо клопотання МОУ, заслуговують частково на увагу.

Відмовляючи заявнику та його представнику у задоволенні їх клопотань про участь в судовому засіданні у режимі відеоконференції, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до статті 212 ЦПК України, задоволення такої заяви є правом, а не обов`язком суду, а відповідно до п.50 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженої рішенням Вищої ради правосуддя 17.08.2021 №1845/0/15-21 суд ухвалює рішення про можливість проведення засідання в режимі відеоконференції за умови наявності в суді відповідної технічної можливості (наявність обладнання та можливість його використання у визначені день і час). При цьому суд мотивував свою ухвалу неможливістю проведення судового засідання в режимі відеоконференції у зв`язку з безпековою ситуацією у м. Херсоні, пошкодженням основного приміщення Херсонського міського суду Херсонської області і відсутності технічної можливості, та роз`яснив заявникам право викласти свої позиції по справі письмово, а також заявляти клопотання про розгляд справи за їх відсутності, яким, незважаючи на те, що заява представника МОУ про залишення заяви ОСОБА_1 без розгляду була подана через електронний суд та згідно картки руху документа представник заявника отримала її 10.05.2026, заявник і його представник не скористалися. Докази ж явки ОСОБА_1 13.08.2026 до приміщення міського суду ( зокрема і за обставин зміни місця знаходження міського суду ), відсутні.

Реалізація права заявника бути почутим та змагальності процесу компенсована процедурою реалізації права заявника на апеляційний перегляд судового рішення.

Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п.п. 2 - 4 ч.1 ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального права.

Ухвала суду постановлена за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та до них суд дійшов у порушенням норм процесуального права.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.367, п.6 ч.1 ст.374, п.1 - 4 ч.1 ст.379, 382 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Борисенко Марина Олександрівна, задовольнити.

Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 13 серпня 2026 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 вересня 2026 року.

Головуючий Л.П. Воронцова

Судді : В.В. Майданік

І.В. Склярська