Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №592/18306/24 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/18306/24 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Сибільов О. В.

Номер провадження 33/816/150/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 124 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 вересня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 591/18306/24 за апеляційною скаргою захисника КРУГЛЯКА В. В. на постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 20.01.2025, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1

визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП,

установив:

У поданій апеляційній скарзі захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 – адвокат КРУГЛЯК В. В. просить скасувати постанову судді суду першої інстанції та закрити провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу правопорушення, оскільки викладені в постанові показання потерпілого не відповідають дійсності, автомобілем ОСОБА_2 не керував, за кермом перебувала його дружина, яка після вчинення ДТП залишила місце події.

Постановою судді Зарічного районного суду м. Суми від 20.01.2025 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і на нього накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 605,60 грн.

Згідно постанови судді, ОСОБА_2 25.10.2024 о 18:50 в м. Суми по вул. Г. Кондратьєва в районі буд. № 143, керуючи т/з Dacia Logan н. з. НОМЕР_1 , не стежив за дорожньою обстановкою, був не уважним, не дотримався безпечної дистанції та здійснив наїзд на припаркований т/з Jeep Cherokee н. з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим порушив п. 2.3.б, 13.1 ПДР.

Апеляційний розгляд справи згідно положень ст. 277-2 і 294 КУпАП призначався на 09.05.2025 ( ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, а від його захисника Кругляка В. В. надійшла заява про відкладення апеляційного розгляду у зв`язку з перебуванням ОСОБА_2 на лікарняному), 19.09.2025 ( ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився та надіслав заяву про відкладення апеляційного розгляду у зв`язку з тим, що він з 17.09.2025 перебував на лікуванні, а його захисник – за межами м. Суми), 22.02.2026 ( ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився та надіслав заяву про відкладення апеляційного розгляду у зв`язку з тим, що він з 18.02.2026 перебував на лікуванні, а його захисник – за межами м. Суми)

03.09.2026 ОСОБА_2 , будучи своєчасно сповіщеним у встановленому законом порядку про дату і місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання знову не з`явився та надіслав чергову заяву про відкладення апеляційного розгляду у зв`язку з тим, що він знаходиться на лікуванні, а його захисник – за межами м. Суми.

Відповідно ч. 4-6 ст. 294 КУпАП, апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. Апеляційний суд повідомляє про дату, час і місце судового засідання особу, яка подала скаргу, не пізніше ніж за три дні до початку судового засідання. Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у §1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р, «не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції і переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати §1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення від 12.07.2001 у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany). «Роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними» (п. 28 рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04; рішення від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України») і «запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у процесі є завданням саме державних органів» (п. 24 рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», заява № 26976/06). «Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», заява № 36655/02; рішення від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France), заява № 30979/96).

У іншому своєму рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (Uniуn Alimentaria Sanders S.A. v. Spain), ЄСПЛ зазначив, що «заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання».

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд справи у відсутності ОСОБА_2 та його захисника, оскільки це не суперечить положенням ст. 268, 271 і 294 КУпАП. Апеляційним судом було надано достатньо можливостей для ОСОБА_2 реалізувати своє право на доступ до суду, брати участь в розгляді справи, так як судові засідання призначалися чотири рази протягом тривалого періоду часу, в жодне судове ОСОБА_2 та його захисник не з`явилися, своєї правової позиції, в тому числі через захисника, в будь-який доступний спосіб ОСОБА_2 не висловив. При цьому відсутні дані, які б свідчили про об`єктивну неможливість ОСОБА_2 брати участь в розгляді справи за допомогою відеоконференцзв`язку. За таких обставин процесуальна поведінка ОСОБА_2 перешкоджає своєчасному та справедливому розгляду справи, свідчить про свідоме затягування судового процесу та є проявом зловживання процесуальними правами, оскільки, незважаючи на відсутність у КУпАП загального визначення такого поняття, заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом, що поширюється на всі галузі права.

Клопотання ОСОБА_2 про відкладення судового розгляду з наведених у ньому причин та за вказаних обставин не підлягає задоволенню, оскільки відповідно ст. 294 КУпАП неявка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за умови її належного повідомлення про розгляд справи не є перешкодою для її розгляду.

Перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Висновки судді суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за обставин, викладених у постанові, відповідають матеріалам справи, ґрунтуються на досліджених в суді першої інстанції доказах і є вмотивованими.

На підтвердження викладених у протоколі фактичних обставин правопорушення суддя суду першої інстанції у своїй постанові послався на належні, допустимі та достовірні докази, які у своїй сукупності та взаємозв`язку є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_2 поза розумним сумнівом.

Так, розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 747447 від 25.10.2024, суддя суду першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 25.10.2024 о 18:50 в м. Суми по вул. Г. Кондратьєва в районі буд. № 143, керуючи т/з Dacia Logan н. з. НОМЕР_1 , не стежив за дорожньою обстановкою, був не уважним, не дотримався безпечної дистанції та здійснив наїзд на припаркований т/з Jeep Cherokee н. з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження, чим порушив п. 2.3.б, 13.1 ПДР, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано та, крім протоколу, об`єктивно підтверджується наявними у справі доказами, зокрема:

- схемою місця ДТП від 25.10.2024, яке сталося в м. Суми по вул. Г. Кондратьєва в районі буд. № 143. На схемі зафіксовано дорожню обстановку, розташування та пошкодження т/з, відповідні заміри тощо; фотографіями пошкоджень т/з;

- письмовими поясненнями ОСОБА_3 , згідно яких 25.10.2024 близько 19:00 в м. Суми по вул. Г. Кондратьєва в районі буд. № 143 він зупинився біля обочини та відчув удар у задню частину автомобіля. Коли він вийшов з автомобіля, то побачив, що т/з Dacia Logan н. з. НОМЕР_1 зіткнувся з його т/з. Після спілкування з водієм вказаного т/з він зрозумів, що той перебуває в стані алкогольного сп`яніння;

- показаннями в суді першої інстанції потерпілого ОСОБА_3 , який пояснив, що після ДТП він вийшов із свого автомобіля приблизно через 30 сек. і одразу підійшов до т/з, який допустив зіткнення. Він побачив, що з місця водія почав виходити ОСОБА_2 , при цьому його дружини на місці події не було, а ОСОБА_2 лише казав, що це не він.

Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП).

Оцінюючи наведений вище доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності та достатності для ухвалення відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам.

Адміністративна відповідальність за ст. 124 КУпАП, настає за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження, крім іншого, т/з. Оскільки зазначена норма матеріального закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому в протоколі поліцейського та у постанові судді мається посилання на порушення водієм ОСОБА_2 вимог п. 2.3б, 13.1 ПДР, згідно яких: для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом т/з і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану т/з повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що викладені в постанові показання потерпілого ОСОБА_3 не відповідають дійсності, автомобілем керував не ОСОБА_2 , а його дружина, яка після вчинення ДТП залишила місце події, є необґрунтованими та спростовуються сукупністю доказів.

Як убачається з матеріалів справи, потерпілий ОСОБА_3 послідовно зазначав, що в момент зіткнення він перебував у салоні свого автомобіля, після чого майже одразу підійшов до автомобіля Dacia Logan та побачив, що водійські дверцята були відчинені, а з місця водія виходив саме ОСОБА_2 . При цьому дружини останнього на місці події не було, а сам ОСОБА_2 лише стверджував, що автомобілем керував не він.

Апеляційний суд не вбачає підстав ставити під сумнів достовірність зазначених показань потерпілого, оскільки вони є послідовними, логічними та узгоджуються з його письмовими поясненнями, наданими безпосередньо після ДТП. Будь-яких істотних суперечностей у показаннях потерпілого не встановлено. Натомість наведена стороною захисту версія про те, що т/з керувала ОСОБА_4 , яка після зіткнення залишила місце пригоди, була предметом безпосередньої перевірки в суді першої інстанції.

Дослідивши показання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у сукупності з іншими доказами, суддя обґрунтовано дійшов висновку, що такі показання є взаємоузгодженою версією осіб, зацікавлених у результаті розгляду справи, яка не знайшла об`єктивного підтвердження жодним іншим доказом, а обґрунтованість такого висновку підтверджується встановленою послідовністю подій.

Так, часовий проміжок між моментом зіткнення та тим, коли потерпілий ОСОБА_3 підійшов до автомобіля Dacia Logan, був мінімальним, тому твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_4 встигла залишити місце водія, покинути місце пригоди та при цьому залишитися непоміченою потерпілим ОСОБА_3 до моменту його підходу до автомобіля, не узгоджується з установленою послідовністю подій та не знаходить підтвердження жодними об`єктивними доказами. У той же час, потерпілий ОСОБА_3 безпосередньо спостерігав, що водійські дверцята автомобіля Dacia Logan були відчинені, а з місця водія виходив саме ОСОБА_2 , тоді як будь-яких відомостей про перебування ОСОБА_4 біля автомобіля в цей момент матеріали справи не містять.

Крім того, як пояснив потерпілий, ОСОБА_4 з`явилася на місці ДТП лише приблизно через 10 хв. після зіткнення. Така обставина також була врахована суддею суду першої інстанції при оцінці доказів, оскільки вона не узгоджується з версією захисту про те, що саме ОСОБА_4 перебувала за кермом автомобіля в момент зіткнення та залишила місце пригоди одразу після його вчинення.

Згідно вимог ст. 252 КУпАП суддя суду першої інстанції оцінив наявні у справі докази на підставі їх всебічного, повного й об`єктивного дослідження в сукупності, навів переконливі мотиви, з яких надав перевагу показанням потерпілого та відхилив показання ОСОБА_2 і ОСОБА_4 . Апеляційна скарга не містить нових доказів або обставин, які б спростовували правильність такої оцінки чи ставили під сумнів установлений факт керування т/з саме ОСОБА_2 .

В своєму рішенні від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), а кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій т/з таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971), тому апеляційний суд вважає, що поліцейським при складанні у відношенні ОСОБА_2 протоколу про адміністративне правопорушення дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси останнього, а вказаний вище протокол містить всі обов`язкові елементи, які закон встановлює до змісту протоколу (ст. 256 КУпАП), зокрема суть правопорушення (об`єктивна сторона), конкретний пункт (підпункт) ПДР – п. 2.3б і 13.1 та нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за недотримання цих норм ПДР – ст. 124 КУпАП.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП), тому послідовність викладення в диспозиціях наведених правових норм завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов`язків.

Належна правова процедура – це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.

Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив будь-яких порушень чи допущення недоліків при складанні протоколу про адміністративні правопорушення (інших процесуальних документів) тощо, суддя повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень і недоліків на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні порушення/недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Сукупність всіх фактичних обставин справи, безсторонній і неупереджений аналіз зазначених вище доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові судді обставин саме ОСОБА_2 керував т/з і допустив порушення п. 2.3б, 13.1 ПДР, так як будь-який наявний у справі сумнів був спростований фактами, встановленими в судовому засіданні на підставі належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів.

Суддя суду першої інстанції не вийшов за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення – ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності і взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, –

постановив:

Постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 20.01.2025 відносно ОСОБА_5 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника КРУГЛЯКА В. В. на цю постанову – без задоволення.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов