Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №582/62/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №582/62/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Яковенко Н. М.

Номер провадження 33/816/229/26 Суддя-доповідач Рунов В. Ю.

Категорія 130 КУпАП

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 вересня 2026 року суддя Сумського апеляційного суду Рунов В. Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми справу про адміністративне правопорушення № 582/62/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Недригайлівського районного суду Сумської області від 18.03.2025, якою на

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1

за ч. 1 ст. 130 КУпАП накладене стягнення,

установив:

У поданій апеляційній скарзі особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 просить поновити строк апеляційного оскарження, скасувати постанову судді суду першої інстанції, а провадження в справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу правопорушення, оскільки він не відмовлявся від проходження огляду на стан сп`яніння, бажав проїхати до лікарні, але поліцейські йому в цьому відмовили, перед проведенням огляду поліцейські не інформували його про порядок застосування спеціального технічного засобу, він не був повідомлений про його права та наслідки відмови від проходження огляду на стан сп`яніння, йому не було надано сертифікат про повірку робочого засобу вимірювальної техніки та направлення на огляд, не пропонували підписати акт огляду, від керування т/з він відсторонений не був, поліцейські порушили його право на захист, т/з був зупинений безпідставно, дані про його особу при складанні протоколу встановлені незаконно, Також ОСОБА_4 просить закрити провадження в справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Постановою судді Недригайлівського районного суду Сумської області від 18.03.2025 на ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 130 КУпАП накладене стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн з позбавленням права керування т/з строком 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_4 605,60 грн судового збору.

Згідно постанови судді, 13.01.2025 о 20 год. 40 хв. в с. Недригайлів по вул. Незалежності 8, водій ОСОБА_4 керував автомобілем ВАЗ 2121 д. н. з. НОМЕР_1 із ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, нечітка мова, нестійка хода). Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки та проведення такого огляду у медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР.

Апеляційний розгляд справи згідно положень ст. 277-2 і 294 КУпАП призначався на 25.07.2025 ( ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився та надіслав клопотання про відкладення апеляційного розгляду у зв`язку з його тимчасовою непрацездатністю), 24.02.2026 ( ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився та надіслав клопотання про відкладення апеляційного розгляду для надання йому можливості замінити захисника).

01.09.2026 ОСОБА_4 , будучи своєчасно сповіщеним у встановленому законом порядку про дату і місце розгляду апеляційної скарги, в судове засідання знову не з`явився та надіслав клопотання про відкладення апеляційного розгляду, обґрунтувавши його тим, що через складні життєві обставини він не встиг залучити собі іншого захисника. Окрім цього, ОСОБА_4 посилається на те, що безпекова ситуація в м. Суми внаслідок збройної агресії рф позбавляє його можливості приймати участь в судовому засіданні.

Відповідно ч. 4-6 ст. 294 КУпАП, апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів з дня надходження справи до суду. Апеляційний суд повідомляє про дату, час і місце судового засідання особу, яка подала скаргу, не пізніше ніж за три дні до початку судового засідання. Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у §1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 р, «не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції і переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати §1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення від 12.07.2001 у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany). «Роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними» (п. 28 рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04; рішення від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України») і «запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у процесі є завданням саме державних органів» (п. 24 рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», заява № 26976/06). «Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», заява № 36655/02; рішення від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. France), заява № 30979/96).

У іншому своєму рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (Uniуn Alimentaria Sanders S.A. v. Spain), ЄСПЛ зазначив, що «заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання».

З огляду на викладене апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності ОСОБА_4 , оскільки це не суперечить положенням ст. 268, 271 та 294 КУпАП. Апеляційним судом було надано достатньо можливостей для реалізації ним права на доступ до суду та участь у розгляді справи, у тому числі шляхом залучення захисника, оскільки судові засідання призначалися тричі протягом тривалого часу, однак у жодне з них ОСОБА_4 не з`явився та не висловив своєї правової позиції в будь-який доступний спосіб. При цьому відсутні дані, які б свідчили про об`єктивну неможливість його участі в розгляді справи, у тому числі і за допомогою відеоконференцзв`язку. За таких обставин його процесуальна поведінка перешкоджає своєчасному та справедливому розгляду справи, свідчить про свідоме затягування судового процесу та є проявом зловживання процесуальними правами, оскільки, незважаючи на відсутність у КУпАП загального визначення такого поняття, заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом, що поширюється на всі галузі права.

Клопотання ОСОБА_4 про відкладення судового розгляду з наведених у ньому причин та за вказаних обставин не підлягає задоволенню, оскільки відповідно ст. 294 КУпАП неявка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за умови її належного повідомлення про розгляд справи не є перешкодою для її розгляду.

Відповідно ч. 1 ст. 285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи і копія цієї постанови протягом 3-х днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено, а згідно ч. 2 ст. 294 цього Кодексу постанова судді може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її винесення; апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду; рівень доступу, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві; для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, та з боку держави не повинно чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У рішенні від 28.01.2021 у справі «Кушнір проти України» ЄСПЛ, констатуючи порушення п. 1 ст. 1 Конвенції, зазначив, «…що право на доступу до суду передбачає право на отримання належного повідомлення про судові рішення, особливо у випадках, коли апеляційна скарга може бути подана у конкретно встановлений строк; заявник не був присутній у судовому засіданні суду першої інстанції, оскільки засідання проводилося на підставі письмових доводів сторін і, таким чином, без їхнього виклику; отже, заявник не знав зміст постанови, прийнятої за результатами розгляду його позову, у тому числі наведене судом обґрунтування; це означає, що він не зміг би оскаржити постанову своєчасно, не маючи її паперової копії…» (п. 30-32).

Враховуючи, що первинно ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу із дотриманням 10-денного строку, однак не до місцевого суду, а безпосередньо до апеляційного суду, у зв`язку з чим апеляційна скарга йому була повернута та отримана ним 04.04.2025, а повторно апеляційну скаргу він подав 07.04.2025, тому строк на апеляційне оскарження судового рішення підлягає поновленню, оскільки цей процесуальний термін пропущений з поважних (об`єктивних) причин.

Перевіривши матеріали справи і дослідивши доводи поданої апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зокрема, розглянувши протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 220247 від 13.01.2025, суддя суду першої інстанції дійшла правильного висновку, що ОСОБА_4 керував т/з із ознаками алкогольного сп`яніння та відмовився від проходження огляду на стан такого сп`яніння у встановленому законом порядку, що відповідає фактичним обставинам справи, належним чином умотивовано і, окрім протоколу, об`єктивно підтверджується відеозаписами події правопорушення з технічних засобів поліцейських, на яких зафіксовано факт керування ОСОБА_4 т/з, виявлення у останнього під час спілкування ознак алкогольного сп`яніння і вимога поліцейських до ОСОБА_4 про необхідність проходження огляду на стан сп`яніння, фактична відмова ОСОБА_4 шляхом ухилення від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки т/з, так і в закладі охорони здоров`я.

Оцінюючи кожен наведений вище доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність цих зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення відповідного процесуального рішення, апеляційний суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом і правосвідомістю (ч. 1 ст. 251, ст. 252 КУпАП), не убачає будь-яких підстав не довіряти цим доказам.

Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки учасників дорожнього руху, у тому числі осіб, які керують т/з, і встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, тому в протоколі поліцейського та у постанові судді присутнє посилання на порушення ОСОБА_4 вимог п. 2.5 ПДР, згідно яких водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану сп`яніння, процедура якого (огляду) законодавчо закріплена у ст. 266 КУпАП, розділі Х «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», розділах І-ІІІ «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» і «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду».

Так, у разі наявності підстав вважати, що водій т/з перебуває у стані сп`яніння, згідно з ознаками, визначеними в розділу I «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», така особа підлягає обов`язковому огляду на відповідний стан сп`яніння.

Огляд водія на стан алкогольного сп`яніння проводиться: 1) поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення; 2) у закладі охорони здоров`я (в тому числі у разі незгоди водія на проведення огляду на стан сп`яніння поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами), не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення в присутності поліцейського.

Водій т/з, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки т/з або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я, а у разі відмови водія т/з від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду (ч. 6 ст. 266 КУпАП, п. 6, 8 «Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду»).

Відеозаписи події правопорушення є об`єктивними доказами у справі і не залежать від суб`єктивного сприйняття будь-якою особою певної обставини, а засвідчують, що у даній справі мала місце належна правова процедура та законний алгоритм дій поліцейських щодо забезпечення можливості проходження ОСОБА_4 огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, а із самих відеозаписів є очевидним, що вони здійснювалися поліцейськими, які оформлювали матеріали справи про адміністративне правопорушення, а той факт, що зафіксовані на них події за участю ОСОБА_4 мали місце у реальності та стосуються саме цієї справи, ніким не оспорюється.

Ці відеозаписи розкривають повну картину події, яка відбулась 13.01.2025 о 20 год. 40 хв. в с. Недригайлів по вул. Незалежності 8 за участі ОСОБА_4 , та містять усі суттєві обставини, що підлягають з`ясуванню і встановленню під час розгляду справи в суді (ст. 280 КУпАП): 1) факт керування особою т/з; 2) вимога поліцейського пройти огляд на стан сп`яніння до цієї особи; 3) відмова особи, яка керувала т/з, від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Саме недотримання ОСОБА_4 імперативних вимог ПДР, а не дії інших осіб, призвело до складення відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 220247 від 13.01.2025, який містить всі обов`язкові елементи, які закон встановлює до його змісту (ст. 256 КУпАП), зокрема суть правопорушення (об`єктивна сторона) – відмова особи, яка керує т/з, від проходження відповідно встановленого порядку огляду на стан сп`яніння, конкретний пункт ПДР – 2.5 (обов`язок водія) і нормативно-правовий акт, який передбачає відповідальність за невиконання водієм цього обов`язку – ч. 1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з чим апеляційний суд вважає, що поліцейським при складанні протоколу дотримані в повному обсязі усі вимоги процесуальних норм, права та законні інтереси ОСОБА_4 як учасника дорожнього руху.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 про безпідставність зупинки поліцейськими т/з під його керуванням, то вони не можуть бути прийнятими до уваги, так як не відповідають фактичним обставинам справи і не ґрунтуються на вимогах законодавства України про адміністративні правопорушення.

Так, лише Правила дорожнього руху України відповідно ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, а інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація т/з окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил; учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил (п. 1.1, 1.3), оскільки керування т/з означає не тільки виконання водієм технічних дій для приведення т/з в рух та зміни його напрямку або швидкості, але й включає також усі дії, пов`язані з наданням, зупиненням та маневруванням т/з. Тобто, керуванням т/з є процес управління та експлуатації будь-якого т/з, який використовується для пересування людей або вантажів, із дотримання правил дорожнього руху та забезпечення безпеки, ураховуючи мету поїздки, її особливості, термін, маршрут руху, дорожні умови, швидкісний режим на різних ділянках, зупинки.

На вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог ПДР, а також: а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1; б) дати можливість перевірити номери агрегатів і комплектність т/з; в) дати можливість оглянути т/з відповідно до законодавства за наявності на те законних підстав, у тому числі провести з використанням спеціальних пристроїв (приладів) перевірку технічного стану т/з, які відповідно до законодавства підлягають обов`язковому технічному контролю (п. 2.4 ПДР), тому вимога поліцейських до ОСОБА_4 про зупинку т/з під його керуванням і проходження ним огляду на стан сп`яніння у передбачений законом спосіб відповідає легітимній меті та завданням КУпАП, якими є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП), а застосування уповноваженими на те посадовими особами Національної поліції заходів адміністративного впливу провадилось в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом (ч. 3 ст. 7 КУпАП).

Твердження ОСОБА_4 у апеляційній скарзі про те, що поліцейські не відсторонили його від керування т/з, задоволенню не підлягають, оскільки не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, а водієві забороняється керувати т/з із ознаками алкогольного сп`яніння у будь-якому випадку, незважаючи на наявність чи відсутність підстав для зупинки т/з поліцейськими, а правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, вважається закінченим з моменту, коли т/з почав рухатись, хоч своїм ходом, хоч за допомогою буксирування, і не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння, керувала т/з (абз. 3 і 4 п. 27 постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із послідуючими змінами).

Апеляційний суд вважає безпідставними і доводи апеляційної скарги про не вручення ОСОБА_4 направлення на проходження огляду на стан сп`яніння в закладі охорони здоров`я, яке міститься в матеріалах справи, оскільки відповідне направлення виписується і надається поліцейським безпосередньо працівнику закладу охорони здоров`я при проходженні водієм чи особою, яка керує т/з, медичного огляду.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що він не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в закладі охорони здоров`я, йому не роз`яснили порядок проходження огляду та наслідки відмови, то вони є необґрунтованими, оскільки повністю спростовуються наявними у справі відеозаписами, з яких убачається, що ОСОБА_4 свідомо ігнорував неодноразові вимоги поліцейського щодо проходження огляду на стан сп`яніння, після чого йому було повідомлено, що відносно нього у такому випадку буде складений протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Отримавши вимогу поліцейського про проходження огляду на стан сп`яніння, ОСОБА_4 зобов`язаний був пройти такий огляд у визначеному законом порядку, а не ухилятись від проходження огляду у будь-який завуальований спосіб шляхом як активних, так і пасивних дій під приводом незгоди з діями працівників поліції, сумнівів у законності їх вимог чи висування додаткових умов для проведення огляду.

ОСОБА_4 дійсно один раз висловив бажання пройти огляд у закладі охорони здоров`я, але на пропозицію поліцейського прослідувати туди не відреагував, що свідчить про формальне висловлення за відсутності реальних дій, спрямованих на проходження огляду, тому дії ОСОБА_4 цілком вірно були розцінені спочатку поліцейським, а потім і суддею суду першої інстанції як відмова останнього від проходження огляду на стан сп`яніння.

Крім того, необґрунтованими є й доводи апеляційної скарги про те, що працівники поліції порушили право ОСОБА_4 на захист, безпідставно розцінивши його намір викликати адвоката як відмову від проходження огляду на стан сп`яніння, оскільки після роз`яснення підстав проведення огляду, порядку його проходження та наслідків відмови ОСОБА_4 не висловив однозначної згоди на негайне проходження огляду, натомість поставив виконання законної вимоги поліцейського в залежність від попереднього прибуття захисника, що обґрунтовано було розцінено як відмову від проходження огляду в порядку, визначеному законом.

Під час проведення огляду водія на стан сп`яніння розгляд справи про адміністративне правопорушення не здійснюється, питання про вину особи не вирішується, а виконується лише передбачена законодавством процедура перевірки наявності чи відсутності стану сп`яніння. Право особи користуватися юридичною допомогою, передбачене ч. 1 ст. 268 КУпАП, не надає їй права відкладати проведення такого огляду до прибуття адвоката, адже огляд є невідкладною процедурою, ефективність якої безпосередньо залежить від своєчасності її проведення. Закон не покладає на поліцейських обов`язку очікувати прибуття захисника перед проведенням огляду, якщо особі роз`яснено порядок його проведення та наслідки відмови від нього. За таких обставин бажання запросити адвоката саме по собі не виключає обов`язку виконати законну вимогу поліцейського щодо проходження огляду та не свідчить про порушення права на захист.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про не роз`яснення йому прав під час складання протоколу також свого не підтвердження не знайшли, а ОСОБА_4 об`єктивно мав достатньо можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги організувати свій захист у належний спосіб і без обмежень щодо можливостей вживати усіх засобів захисту під час судового розгляду, а також впливати на його результат, чим він і скористався в суді першої інстанції.

Є необґрунтованими і доводи апеляційної скарги в тій частині, що ОСОБА_4 не було надано сертифікат про повірку робочого засобу вимірювальної техніки, оскільки останньому на його вимогу поліцейський надав відповідні дозвільні документи про використання спеціального технічного засобу, однак, попри це, від проведення огляду ОСОБА_4 відмовився, у зв`язку з чим є неприйнятними і твердження ОСОБА_4 про те, що перед проведенням огляду поліцейські не інформували його про порядок застосування спеціального технічного засобу.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 відносно того, що йому не пропонували підписати акт огляду, оскільки останній від такого підпису відмовився.

Необґрунтованими є і доводи апеляційної скарги про те, що працівники поліції незаконно встановили особу ОСОБА_4 за допомогою інформаційної бази даних, оскільки такі твердження не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи. Дійсно, як убачається з відеозапису, ОСОБА_4 не пред`являв поліцейським документи, що посвідчують його особу, однак після цього працівник поліції встановив його анкетні дані за допомогою службової інформаційної системи, що використовується на службовому планшеті під час виконання службових повноважень.

Сам по собі спосіб встановлення особи через відомчу інформаційну систему Національної поліції не свідчить про незаконність дій поліцейських, оскільки чинне законодавство не забороняє використання поліцейськими службових інформаційних ресурсів для ідентифікації особи під час виконання покладених на них повноважень. Використання таких технічних засобів є одним із способів перевірки та встановлення анкетних даних особи і не впливає на законність подальших процесуальних дій. При цьому, апеляційна скарга не містить будь-яких відомостей про те, що встановлені поліцейськими анкетні дані були недостовірними, належали іншій особі або призвели до обмеження процесуальних прав ОСОБА_4 .

Посилання ОСОБА_4 на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 03.06.2025, яким задоволено його позовні вимоги та скасовано постанову серії ЕНА № 3852642 від 13.01.2025 поліцейського СРПП АП № 1 (с. Недригайлів) Роменського РВП ГУНП в Сумській області Скрипченка Ю. І. про накладення адміністративного стягнення за ч. 1 ст. 126 КУпАП, також є необґрунтованими. Зазначене судове рішення ухвалене в іншій справі, з іншого предмета спору та за наслідками перевірки правомірності постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за інше адміністративне правопорушення, тому не підтверджує і не спростовує обставин, які підлягають встановленню у цьому провадженні.

Крім того, встановлені у зазначеній справі обставини не мають преюдиційного значення для вирішення цієї справи, оскільки питання керування ОСОБА_4 т/з із ознаками алкогольного сп`яніння та його відмови від проходження огляду на відповідний стан у порядку, визначеному законом, підлягають самостійному дослідженню та оцінці на підставі доказів, зібраних саме у цьому провадженні.

Вищенаведене підтверджує не лише факт перебування ОСОБА_4 із ознаками алкогольного сп`яніння під час керування т/з, а й дотримання поліцейськими самої процедури відповідного огляду, що повністю відповідає вимогами закону, які водій т/з зобов`язаний виконувати (п. 2.5 ПДР), так як «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди; ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі» (рішення ЄСПЛ від 29.06.2007 у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom), заяви № 15809/02 і № 25624/02), а кожний т/з, який знаходиться в русі, повинен мати водія, який повинен контролювати свій т/з таким чином, щоб бути завжди у змозі належним чином їм управляти, бути ознайомленим з правилами дорожнього руху, приписами в області безпеки дорожнього руху, а також з такими факторами, які можуть вплинути на його поведінку (п. 1, 5 і 6 ст. 8 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08.11.1968) та положень Європейської угоди, яка доповнює цю Конвенцію (Женева, 01.05.1971).

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст. 245 КУпАП), тому послідовність викладення в диспозиціях наведених вище правових норм завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів адміністративного судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, сумлінного виконання своїх обов`язків.

Належна правова процедура – це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя, а застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини, тобто імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини.

Відтак, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України, тому вирішуючи питання про вплив будь-яких порушень порядку проведення огляду на стан сп`яніння на доказове значення отриманих у його результаті відомостей чи допущення недоліків при складанні протоколу про адміністративні правопорушення (інших процесуальних документів) тощо, суддя повинен насамперед з`ясувати вплив цих порушень і недоліків на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні порушення/недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.

Враховуючи викладене, сукупність всіх фактичних обставин справи, здійснена апеляційним судом перевірка, безсторонній і неупереджений аналіз зазначених вище доказів дозволяє зробити однозначний та безсумнівний висновок, який виключає будь-яке інше розумне пояснення подій, які є предметом цієї справи, а за вказаних у протоколі про адміністративне правопорушення та в постанові судді обставин ОСОБА_4 керував т/з із ознаками алкогольного сп`яніння і відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, так як будь-який наявний у справі сумнів був спростований фактами, встановленими в судовому засіданні на підставі належних, достовірних, допустимих і достатніх доказів.

Клопотання ОСОБА_4 про закриття провадження в справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП, задоволенню не підлягає, оскільки згідно ч. 6 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених ст. 130 цього Кодексу, може бути накладено протягом одного року з дня його вчинення. Тобто КУпАП пов`язує строк притягнення особи до відповідальності саме із строком накладення адміністративного стягнення.

ОСОБА_4 вчинив правопорушення 13.01.2025, а постановою судді суду першої інстанції від 18.03.2025 на нього накладене стягнення, тобто в межах строку, передбаченого ч. 6 ст. 38 КУпАП. При цьому закінчення на момент апеляційного розгляду вказаного строку не є підставою для закриття провадження в справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП, оскільки апеляційним судом не ухвалено такого рішення щодо постанови судді суду першої інстанції, за наслідками якого була б необхідність накладати стягнення новою постановою.

Суддя суду першої інстанції не вийшла за межі зазначених у протоколі обставин, розглянувши справу на підставі наданих сторонами (у тому числі й уповноваженою особою національної поліції, яка склала протокол про адміністративне правопорушення – ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) та досліджених у судовому засіданні доказів, достатніх у своїй сукупності та взаємозв`язку для доведення вини ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. При розгляді справи в повному обсязі дотримані положення ст. 268, 279, 280 КУпАП, постанова судді є законною, обґрунтованою і належним чином умотивованою, тому вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, –

постановив:

Поновити ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження постанови судді Недригайлівського районного суду Сумської області від 18.03.2025.

Постанову судді Недригайлівського районного суду Сумської області від 18.03.2025 відносно ОСОБА_2 залишити без змін, а його апеляційну скаргу на цю постанову – без задоволення.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя В. Ю. Рунов