Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №522/17996/16-ц — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/21/26

Справа № 522/17996/16-ц

Головуючий у першій інстанції Чернявська Л.М.

Доповідач Вадовська Л. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,

суддів - Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря - Венжик Л.С.,

за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи:

представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

від правонаступника позивача ОСОБА_3 ОСОБА_4 – не з`явились,

переглянувши справу №522/17996/16-ц за позовом ОСОБА_3 в особі правонаступників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в особі законного представника ОСОБА_4 , ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики, інфляційних втрат та неустойки за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року у складі судді Чернявської Л.М., -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_3 , звернувшись 23 вересня 2016 року до суду з вищеназваним позовом, вказав, що 20 квітня 2016 року ОСОБА_1 взяла у нього ОСОБА_3 в борг грошові кошти у розмірі 295812,00 доларів США в інтересах родини, які зобов`язалась повернути до 04 червня 2016 року або за вимогою. Відповідно до умов пункту 4 Договору позики з метою виконання Договору ОСОБА_1 передала у розпорядження позикодавця наступне майно: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; стояночне місце в м. Одесі; будинок за адресою: АДРЕСА_2 , та земельну ділянку площею 0,1 га кадастровий номер 4624555700:01:009:0406. Факт передачі грошових коштів підтверджується Актом прийому-передачі від 20 квітня 2016 року. Таким чином, у ОСОБА_1 виникли зобов`язання перед ОСОБА_3 з повернення грошових коштів, а у ОСОБА_3 виникло право вимагати у ОСОБА_1 повернення грошових коштів у разі виникнення заборгованості. ОСОБА_3 звернувся у червні місяці до ОСОБА_1 з вимогою про повернення коштів, остання пообіцяла, а потому стала уникати зустрічі. Як наслідок, борг в розмірі 295812,00 доларів США, що по курсу НБУ рівно 7682237,00 грн., не повернуто.

Позивач ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 за договором позики борг в розмірі 7682237,64 грн. та судові витрати (т.1 а.с.3-5).

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси від 06 жовтня 2016 року відкрито провадження у справі (т.1 а.с.16).

Відповідач ОСОБА_1 позов не визнала, в заяві про зупинення провадження у справі вказала, що договір позики від 20 квітня 2016 року є пролонгацією договорів позики від 05 липня 2013 року на ім`я чоловіка ОСОБА_7 , від 31 липня 2013 року на ім`я ОСОБА_1 на загальну суму 165000,00 доларів США, за цими договорами сплачували проценти у вигляді 3% річних на місяць від суми боргу. За умовами договору позики повернення боргу гарантувалось заставним майном. Договори щодо застави на вимогу ОСОБА_3 оформлено нотаріально у вигляді договорів купівлі-продажу і дарування, які при поверненні боргу підлягали розірванню. За взаємною згодою у разі неможливості повернення боргу заставне майно підлягало продажу. В подальшому ОСОБА_3 відмовився від домовленості продати заставну квартиру для повернення боргу (т.1 а.с.19-20).

21 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до правоохоронних органів із заявою про злочин (шахрайські дії з боку ОСОБА_3 із завданням майнової шкоди на суму 1971792,00 грн.); кримінальне провадження №12016160500007408 внесено до ЄРДР 21 вересня 2016 року за кваліфікацією частини 4 статті 190 КК України в редакції 2001 року (т.1 а.с.76).

16 лютого 2017 року позивач ОСОБА_3 збільшив позовні вимоги та вказав наступне.

31 липня 2013 року ОСОБА_3 за першою домовленістю передав ОСОБА_1 у позику грошові кошти в розмірі 150000,00 доларів США, що еквівалентно 1200000,00 грн., на строк до 31 січня 2014 року; на підтвердження домовленості укладено договір позики від 31 липня 2013 року, яким передбачено сплату боргу з урахуванням інфляційних втрат та неустойки у розмірі 0,3% від простроченої суми позики за кожен день прострочення. Підписано Акт приймання-передачі, який є невід`ємною частиною Договору позики від 31 липня 2013 року.

23 січня 2014 року ОСОБА_3 за другою домовленістю передав ОСОБА_1 у позику грошові кошти в розмірі 145000,00 доларів США, що еквівалентно 1189000,00 грн., на строк до 31 травня 2014 року; на підтвердження домовленості укладено договір позики від 23 січня 2014 року, яким передбачено сплату боргу з урахуванням інфляційних втрат та неустойки у розмірі 0,3% від простроченої суми позики за кожен день прострочення. Підписано Акт приймання-передачі, який є невід`ємною частиною Договору позики від 23 січня 2014 року.

11 березня 2014 року ОСОБА_3 за третьою домовленістю передав ОСОБА_1 у позику грошові кошти в розмірі 155000,00 доларів США, що еквівалентно 1421200,00 грн., на строк до 31 травня 2014 року; на підтвердження домовленості укладено договір позики від 11 березня 2014 року, яким передбачено сплату боргу з урахуванням інфляційних втрат та неустойки у розмірі 0,3% від простроченої суми позики за кожен день прострочення. Підписано Акт приймання-передачі, який є невід`ємною частиною Договору позики від 11 березня 2014 року.

03 травня 2014 року ОСОБА_3 за четвертою домовленістю передав ОСОБА_1 у позику грошові кошти в розмірі 164316,00 доларів США, що еквівалентно 1971792,00 грн., на строк до 31 травня 2014 року; на підтвердження домовленості укладено договір позики від 03 травня 2014 року, яким передбачено сплату боргу з урахуванням інфляційних втрат та неустойки у розмірі 0,3% від простроченої суми позики за кожен день прострочення. Підписано Акт приймання-передачі, який є невід`ємною частиною Договору позики від 03 травня 2014 року.

20 квітня 2016 року ОСОБА_3 за п`ятою домовленістю передав ОСОБА_1 у позику грошові кошти в розмірі 295812,00 доларів США, на строк до 04 квітня 2016 року або за вимогою позикодавця; на підтвердження домовленості укладено договір позики від 20 квітня 2016 року, яким передбачено сплату боргу з урахуванням інфляційних втрат та неустойки у розмірі 0,3% від простроченої суми позики за кожен день прострочення. Підписано Акт приймання-передачі, який є невід`ємною частиною Договору позики від 20 квітня 2016 року.

Такими чином, у ОСОБА_1 виникли зобов`язання перед ОСОБА_3 з повернення грошових коштів, а у ОСОБА_3 виникло право вимагати у ОСОБА_1 повернення грошових коштів у разі виникнення заборгованості.

Борг не повернуто.

Позивач ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість:

за договором позики від 31 липня 2013 року з урахуванням інфляційних втрат та неустойки борг в загальній сумі 21798957,40 грн.;

за договором позики від 23 січня 2014 року з урахуванням інфляційних втрат та неустойки борг в загальній сумі 19144976,70 грн.;

за договором позики від 11 березня 2014 року з урахуванням інфляційних втрат та неустойки борг в загальній сумі 20465319,90 грн.;

за договором позики від 03 травня 2014 року з урахуванням інфляційних втрат та неустойки борг в загальній сумі 21694060,50 грн.;

за договором позики від 20 квітня 2016 року з урахуванням інфляційних втрат та неустойки борг в загальній сумі 14825165,10 грн.,

а всього борг в загальній сумі 97928479,60 грн. та судові витрати (т.1 а.с.83-89).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 листопада 2017 року справу призначено до розгляду (т.1 а.с.118).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2019 року, постановленою у судовому засіданні без складання окремого процесуального документа, заява про збільшення позовних вимог прийнята до провадження (т.1 а.с.187-188).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 лютого 2019 року задоволено клопотання представника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_1 про витребування у ОСОБА_3 оригіналів договорів позики та актів приймання-передачі (т.1 а.с.187-188).

В протоколі судового засідання від 15 лютого 2019 року зазначено, що представник ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3 надав суду оригінали витребуваних документів для огляду; відповідно, судом було оглянуто оригінали:

Договору позики від 31 липня 2013 року на суму 150000,00 доларів США; Акт приймання-передачі від 31 липня 2013 року на суму 150000,00 доларів США;

Договору позики від 23 січня 2014 року на суму 145000,00 доларів США; Акт приймання-передачі від 23 січня 2014 року на суму 145000,00 доларів США;

Договору позики від 11 березня 2014 року на суму 155000,00 доларів США; Акт приймання-передачі від 11 березня 2014 року на суму 155000,00 доларів США;

Договору позики від 03 травня 2014 року на суму 164316,00 доларів США; Акт приймання-передачі від 03 травня 2014 року на суму 164316,00 доларів США;

Договору позики від 20 квітня 2016 року на суму 295812,00 доларів США; Акт приймання-передачі від 20 квітня 2016 року на суму 295812,00 доларів США (т.1 а.с.185-186, 187-188).

Відповідач ОСОБА_1 позов визнала частково в сумі 150000,00 доларів США, як такі, які вона реально отримала в 2013 році. В іншій частині вимоги не визнала, зазначивши, що всі послідуючі договори є безгрошовими, так як є переписуванням одного й того самого договору та відповідних актів прийому-передачі грошей з врахуванням нарахованих процентів за користування цими грошовими коштами за попередні періоди. Тобто, була пролонгація взаємовідносин за позикою в сумі 150000,00 доларів США. Відповідач пояснила, що 14 грудня 2012 року звернулась в агентство ТОВ «Пале-Арт», де надавались послуги з кредитування громадян. За пропозицією ОСОБА_3 був оформлений договір займу на 60000,00 доларів США із передачею у заставу дачного будинку за адресою: АДРЕСА_3 , із оформленням застави нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу нерухомого майна на іншу особу. Після повернення позики договір купівлі-продажу був розірваний, як і обіцяно. У 2013 році виникла потреба у грошових коштах для здійснення діяльності (будівництва та експлуатації готелю), тому знову звернулась в агентство, де 31 липня 2013 року уклала договір позики на суму 150000,00 доларів США під 3% від суми займу в місяць зі строком повернення до 31 січня 2014 року з правом пролонгації цього договору. В заставу було передано квартиру шляхом оформленням договору купівлі-продажу квартири (за домовленістю договір купівлі-продажу підлягав розірванню після повернення боргу). Через кризу у 2014 році борг в обумовлений строк не повернуто. ОСОБА_3 запропонував пролонгувати договір позики оформленням нового договору з датою від 23 січня 2014 року та із зазначенням суми позики 145000,00 доларів США з урахуванням вже сплачених процентів за період з липня 2013 року по січень 2014 року та вказівкою нового строку повернення позики. Через не повернення боргу договір позики пролонгувався ще декілька разів, останнє пере підписання договору мало місце 20 квітня 2016 року із зазначенням суми позики 295812,00 доларів США з урахуванням сплачених і нарахованих процентів за період з липня 2013 року по квітень 2016 року зі строком повернення до 04 червня 2016 року та передачею в заставу додатково будинку та двох земельних ділянок, що розташовані у сел. Славське Львівської області. Відповідач ОСОБА_1 вказала, що в реальності отримала в позику лише 150000,00 доларів США; підписання кожного нового договору позики та акту до нього носило формальний характер, в чому її запевнював сам ОСОБА_3 . Ту обставину, що в дійсності відбулись лише наступні переписування одного й того договору позики зі збільшеною сумою грошей кожного разу, свідчать і дії самого позивача, який у вересні 2016 року до суду звернувся з позовом про стягнення грошей за «останньою» редакцією договору позики від 20 квітня 2016 року. При цьому на час звернення до суду ОСОБА_3 вже перереєстрував на себе все заставне майно ОСОБА_1 (квартиру, паркувальне місце, будинок і дві земельні ділянки). В подальшому ОСОБА_1 оскаржила до суду договори відчуження майна, а саме договору купівлі-продажу від 31 липня 2013 року квартири, договорів купівлі-продажу від 02 вересня 2015 року земельних ділянок та будинку (т.1 а.с.190-196).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 борг за договорами позики від 31 липня 2013 року, від 23 січня 2014 року, від 11 березня 2014 року, від 03 травня 2014 року, від 20 квітня 2016 року в загальній сумі 97928479,00 грн., в решті вимог відмовлено, стягнуто витрати на сплату судового збору в сумі 6890,00 грн. (т.2 а.с.33-34).

Висновок суду мотивовано тим, що між сторонами укладені договори позики від 31 липня 2013 року, 23 січня 2014 року, 11 березня 2014 року, 03 травня 2014 року, 20 квітня 2016 року, за якими ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 грошові кошти в загальній сумі 910128,00 доларів США (150 000 + 145 000 + 155 000 + 164 316 + 295812 доларів США), які мала обов`язок повернути у визначені договорами строки. Договори укладено з дотриманням вимог чинного законодавства щодо їх оформлення та за наявності волевиявлення сторін. Відповідач підтвердила факт укладення між сторонами оскаржуваних договорів, що вбачається з відзиву на позов. Відповідачем суду не надано доказів того, що позивачем не передавались грошові кошти та що відповідач здійснив розрахунки з позивачем у повному обсязі. Суд вважав встановленим, що між сторонами укладені договори позики, позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договорами (передав обумовлену суму грошових коштів), у свою чергу відповідач отримані в борг грошові кошти не повернула, від добровільного виконання зобов`язань ухилилася. Суд зробив висновок, що відповідач зобов`язана сплатити на користь позивача грошову суму в розмірі 910128,00 доларів США, яка підлягає перерахуванню з іноземної валюти в національну по курсу НБУ (2398,4391 грн. за 100 доларів США станом на 28 листопада 2019 року) та складає 21828783,00 грн. Щодо застосування частини 2 статті 625 ЦК України суд зазначив, що дана норма щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. У даному випадку умовами договорів є іноземна валюта, яка індексації не підлягає. Щодо неустойки, то суд зазначив, що вимоги в цій частині не доведені.

Із аналізу мотивувальної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції вбачається невідповідність. Так, суд позовні вимоги задовольнив частково. У мотивувальній частині рішення суд вказав, що задоволенню підлягають вимоги в частині стягнення загальної суми позик 910128,00 доларів в еквіваленті до гривні по курсу НБУ станом на час ухвалення рішення, що визначено судом рівним 21828783,00 грн., та що відмові підлягають вимоги в частині стягнення інфляційних втрат і неустойки. Проте, у супереч висновків мотивувальної частини рішення суд у резолютивній частині рішення вказав стягнути не суму позик в еквіваленті до гривні по курсу НБУ станом на час ухвалення рішення (у мотивувальній частині ця сума визначена рівною 21828783,00 грн.), а вказав стягнути 97928479,60 грн. (дана сума є сумою позики з урахуванням інфляційних втрат та неустойки, як то було вказано в уточнених позовних вимогам) та одночасно вказав про задоволення позову частково та про «В задоволенні решти вимог відмовити».

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення про відмову в позові (т.2 а.с.41-47).

За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з підстав недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права полягає у наступному. Суд не зупинив провадження у справі до розгляду іншої справи, чим порушив право на справедливий і неупереджений розгляд справи. У первинній позовній заяві ОСОБА_3 просив стягнути борг за договором позики від 20 квітня 2016 року, потому збільшив позовні вимоги з посланням на договори, які фактично були пролонгацією первісного договору позики від 31 липня 2013 року на суму 150000,00 доларів США. ОСОБА_1 зазначила, що при кожному переоформленні нового договору попередній договір знищувався ОСОБА_3 , з огляду на що вважає, що суду першої інстанції не могло бути надано оригінали договорів та актів. Крім того, суд безпідставно стягнув інфляційне збільшення боргу за позикою в іноземній валюті та неустойку.

В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_3 заперечив щодо змісту і вимог апеляційної скарги, підтримав обґрунтування викладеної в суді першої інстанції позиції. Право ОСОБА_1 на справедливий суд не порушено, так як, знаючи достовірно про справу та будучи ініціатором заяви про зупинення провадження у справі, відповідач мала цікавитись справою і слідкувати за вирішенням поданих нею заяв, не нехтувати своїми процесуальними правами і виконувати процесуальні обов`язки. По суті спору суд встановив справжню правову природу укладених договорів, надав оцінку всім наявним доказам. Оригінали Договорів позики від 31 липня 2013 року, від 23 січня 2014 року, від 11 березня 2014 року, від 03 травня 2014 року та Акти приймання-передачі були надані стороною позивача в одному із судових засідань, проте відповідач та її представник не були присутні в такому засіданні. Судом було встановлено справжність договорів та їх підписання. Відповідач не оскаржує той факт, що підписи в договорах позики та на актах прийому-передачі були поставлені нею самостійно згідно з її волевиявленням. Якщо ОСОБА_1 мала сумніви стосовно оригінальності наданих ОСОБА_3 документів, то в неї була визначена законом можливість провести відповідну експертизу для встановлення достовірності доказів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, проте вона знехтувала своїми процесуальними правами, що позбавляє її права посилатися на даний факт як на підставу для апеляційного оскарження рішення суду. Щодо інфляції та неустойки, то розмір позовних вимог був виражений у гривневому еквіваленті, що є підставою для стягнення окрім основної суми заборгованості й інших складових боргу, а саме індексу інфляції в порядку частини 2 статті 625 ЦПК України у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання та неустойки. Щодо позовної давності, то заява про застосування такої не була подана під час розгляду справи в суді першої інстанції (т.2 а.с.120-134).

Позивач ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Спадкову справу №30/2024 до майна померлого ОСОБА_3 заведено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В.

У Спадковій справі №30/2024 видано Свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 січня 2025 року спадкоємцям померлого ОСОБА_3 , згідно якого спадкоємцями в рівних частках є дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.3 а.с.179-183).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року в порядку процесуального правонаступництва залучено ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в особі законного представника ОСОБА_4 , ОСОБА_6 в особі законного представника ОСОБА_4 до участі в справі №522/17996/16-ц в якості правонаступників померлого позивача ОСОБА_3 (т.3 а.с.203).

ОСОБА_4 особисто та як законний представник ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтримала позицію ОСОБА_3 , в адресованих до суду апеляційної інстанції заявах просила розглянути справу за її відсутності.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 травня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання від 07 жовтня 2021 року представника ОСОБА_10 , підтриманого представником ОСОБА_2 , в інтересах ОСОБА_1 про призначення судової-технічної експертизи договорів позики від 31 липня 2013 року, від 23 січня 2014 року, від 11 березня 2014 року, від 03 травня 2014 року, від 20 квітня 2016 року та актів приймання-передачі грошових коштів до цих договорів (на виконання положень частини 3 статті 367 ЦПК України не встановлено винятковості випадку для призначення експертизи на стадії апеляційного перегляду справи таке як не надано доказів неможливості проведення експертизи на стадії розгляду справи в суді першої інстанції) (т.2 а.с.205-208).

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення боргу за договорами позики, інфляційних втрат та ухвалення в цій частині нового рішення з огляду на наступне.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики); договір позики є укладеним з моменту передання грошей (ст.1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян; на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми (ст.1047 ЦК України).

При укладенні договору позики в усній формі сторони мають дотримуватися правил, передбачених статтею 206 ЦК України. В разі недодержання письмової форми договору у випадках, коли цього вимагає норма зазначеної статті, настають правові наслідки, передбачені статтею 218 ЦК України. При вирішенні судом спору сторони можуть оперувати будь-якими засобами доказування, крім показань свідків. Такими засобами доказування можуть бути листи, письмові документи тощо, що ж до розписки, то розписка є документом, що підтверджує передачу грошей позикодавцем позичальникові.

Між ОСОБА_3 як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником укладено у простій письмовій формі 31 липня 2013 року договір позики грошових коштів в сумі 150000 (сто п`ятдесят тисяч) доларів США (еквівалент 1200000 грн. по курсу НБУ на день підписання) під 3% на місяць на строк до 31 січня 2014 року з правом пролонгації за взаємною згодою; для забезпечення виконання договору позичальник передає у розпорядження позикодавця заставне майно – квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.90)

Згідно Акту приймання-передачі від 31 липня 2013 року до Договору позики від 31 липня 2013 року ОСОБА_3 передав, ОСОБА_1 прийняла грошові кошти в розмірі 150000 доларів США (еквівалент 1200000 грн. по курсу НБУ на день підписання) під 3% на місяць на строк до 31 січня 2014 року (т.1 а.с.91).

Між ОСОБА_3 як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником укладено у простій письмовій формі 23 січня 2014 року договір позики грошових коштів в сумі 145000 (сто сорок п`ять тисяч) доларів США (еквівалент 1189000 грн. по курсу НБУ на день підписання) на строк до 31 травня 2014 року з правом пролонгації за взаємною згодою; для забезпечення виконання договору позичальник передає у розпорядження позикодавця заставне майно – квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; паркомісце за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с.93).

Згідно Акту приймання-передачі від 23 січня 2014 року до Договору позики від 23 січня 2014 року ОСОБА_3 передав, ОСОБА_1 прийняла грошові кошти в розмірі 145000 доларів США (еквівалент 1189000 грн. по курсу НБУ на день підписання) під 3% на місяць на строк до 31 травня 2014 року (т.1 а.с.94).

Між ОСОБА_3 як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником укладено у простій письмовій формі 11 березня 2014 року договір позики грошових коштів в сумі 155000 (сто п`ятдесят п`ять тисяч) доларів США (еквівалент 1432200 грн. по курсу НБУ на день підписання) під 3% на місяць на строк до 31 травня 2014 року з правом пролонгації за взаємною згодою; для забезпечення виконання договору позичальник передає у розпорядження позикодавця заставне майно – квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; паркомісце за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с.96).

Згідно Акту приймання-передачі від 11 березня 2014 року до Договору позики від 11 березня 2014 року ОСОБА_3 передав, ОСОБА_1 прийняла грошові кошти в розмірі 155000 доларів США (т.1 а.с.97).

Між ОСОБА_3 як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником укладено у простій письмовій формі 03 травня 2014 року договір позики грошових коштів в сумі 164316 (сто шістдесят чотири тисячі триста шістнадцять) доларів США (еквівалент 1971792 грн. по курсу НБУ на день підписання) під 3% на місяць на строк до 31 травня 2014 року з правом пролонгації за взаємною згодою; для забезпечення виконання договору позичальник передає у розпорядження позикодавця заставне майно – квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; паркомісце за адресою: АДРЕСА_4 (т.1 а.с.99).

Згідно Акту приймання-передачі від 03 травня 2014 року до Договору позики від 03 травня 2014 року ОСОБА_3 передав, ОСОБА_1 прийняла грошові кошти в розмірі 164316 доларів США (еквівалент 1971792 грн. по курсу НБУ на день підписання) під 3% на місяць на строк до 31 травня 2014 року (т.1 а.с.100).

Між ОСОБА_3 як позикодавцем та ОСОБА_1 як позичальником укладено у простій письмовій формі 20 квітня 2016 року договір позики грошових коштів в сумі 295812 (двісті дев`яносто п`ять тисяч вісімсот дванадцять) доларів США на строк до 04 червня 2016 року; для забезпечення виконання договору позичальник передає у розпорядження позикодавця заставне майно – квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; паркомісце за адресою: АДРЕСА_4 ; будинок за адресою: с. Славське Львівської області; земельну ділянку площею 0,0935 га кадастровий номер 4624555700:01:009:0407; земельну ділянку площею 0,10 га кадастровий номер 4624555700:01:009:0406 (т.1 а.с.7-8).

Згідно Акту приймання-передачі від 20 квітня 2016 року до Договору позики від 20 квітня 2016 року ОСОБА_3 передав, ОСОБА_1 прийняла грошові кошти в розмірі 295812 доларів США на строк до 04 червня 2016 року (т.1 а.с.9).

В порядку доведення обставин, на які ОСОБА_3 посилався як на підставу своїх вимог за позиками, надано договори позики від 31 липня 2013 року, 23 січня 2014 року, від 11 березня 2014 року, від 03 травня 2014 року, від 20 квітня 2016 року, що містять дані про те, що ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_3 у позику грошові кошти в сумі 150000 доларів США, 145000 доларів США, 155000 доларів США, 164316 доларів США, 295812 доларів США відповідно під зобов`язання повернення в обумовлений строк; надано акти приймання-передачі грошових коштів в іноземній валюті, складені до кожного з вказаних договорів позики.

В порядку заперечення обставин, на які ОСОБА_3 посилався як на підставу своїх вимог за позиками, ОСОБА_1 зазначила, що отримала в позику грошові кошти в сумі 150000 доларів США по договору позики від 31 липня 2013 року, всі інші договори від 23 січня 2014 року, від 11 березня 2014 року, від 03 травня 2014 року, від 20 квітня 2016 року є фактично пролонгацією договору позики від 31 липня 2013 року з урахуванням процентів за користування коштами.

Таким чином, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 виникли правовідносини позики грошових коштів від 31 липня 2013 року, що не повернуті та були пролонговані укладенням договорів від 23 січня 2014 року, від 11 березня 2014 року, від 03 травня 2014 року, від 20 квітня 2016 року. Остаточно сума боргу за позикою з урахуванням процентів за користування коштами, яку ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як сторони правовідносин позики остаточно узгодили між собою підписанням договору позики від 20 квітня 2016 року, є борг у розмірі 295812 доларів США.

Даний висновок суду ґрунтується на аналізі обставин (фактів), якими сторони мотивували свої вимоги і заперечення, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, зокрема, обставин, встановлених судовими рішеннями, що набрали законної сили, у справі №522/7303/17 (т.2 а.с.163-1700, 171-204).

Докази належного виконання ОСОБА_1 як позичальником перед ОСОБА_3 як позикодавцем зобов`язань у розмірі 295812 доларів США, що були остаточно узгоджені 20 квітня 2016 року, відсутні.

Грошові зобов`язання позики виникли в іноземній валюті, відтак сума позики підлягає поверненню у валюті позики та, відповідно, стягненню в іноземній валюті.

Стягнення боргу за договорами позики у валюті позики відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц.

Так, Верховний Суд орієнтував судову практику на те, що частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня, при цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні; сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, в якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Верховний Суд у вищевказаній постанові зробив висновок, що, зокрема, відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Вимоги про повернення позики пред`явлено в межах строку позовної давності.

Оскільки акт приймання-передачі грошових коштів (розписка тощо) є документом, що підтверджує передачу грошей позикодавцем позичальникові, то, виходячи від зворотного, знаходження оригіналу акту приймання-передачі грошових коштів (розписки тощо) у позикодавця є підтвердження не повернення позичальником суми повністю чи частково.

Таким чином, фактичне знаходження оригіналів документів, які підтверджують приймання-передачу суми позики, у ОСОБА_3 підтверджує не повернення ОСОБА_1 суми позики (боргу) в обумовлений сторонами строк і потому; ОСОБА_1 не надала доказів протиправного утримання ОСОБА_3 у себе боргових документів, рівно як і не надала безспірних письмових доказів повернення суми позики повністю.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягали стягненню грошові кошти в іноземній валюті в сумі 295812 доларів США як остаточно узгоджені між ними боргові зобов`язання та зафіксовані в укладеному ними договорі позики від 20 квітня 2016 року.

Оскільки на стадії апеляційного перегляду справи ОСОБА_3 помер, то грошові кошти підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь правонаступників померлого позивача ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в рівних частках кожному.

Стягнення суми позики в іноземній валюті (у валюті позики) виключає застосування частини 2 статті 625 ЦК України в частині вимог про сплату боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення (інфляційні втрати поширюються на зобов`язання, виражені в національній валюті гривні).

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року в частині відмови в задоволенні вимог про стягнення неустойки стороною позивача не оскаржено, відтак, в силу визначених статтею 367 ЦПК України меж розгляду справи судом апеляційної інстанції рішення суду в цій частині при даному апеляційному перегляді справи не перевіряється.

В порядку статті 141 ЦПК України на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті за подання позовної заяви судового збору в сумі 6890,00 грн. стягненням таких витрат на користь правонаступників померлого позивача.

В судовому засіданні 14 травня 2026 року апеляційний суд закінчив з`ясування обставин і перевірку їх доказами; надав представнику відповідача, який з`явилася в зал судового засідання, можливість виступити у судових дебатах (позивач подала заяву про розгляд справи за відсутності) та перейшов до стадії ухвалення судового рішення за результатами апеляційного провадження. З огляду на складність справи, навантаження, відпустки суддів тощо ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 18 червня 2026 року, потому на 20 липня 2026 року, потому на 07 вересня 2026 року.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.ст.376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд –

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року в справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики, інфляційних втрат – скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_3 в особі правонаступників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь правонаступників померлого ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) борг за договорами позики в сумі 295812 доларів США в рівних частках кожному.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в особі правонаступників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат – відмовити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року в справі в частині розподілу судових – змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь правонаступників померлого ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ), ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) витрати на сплату за подання позовної заяви судового збору в сумі 6890 грн. 00 коп. в рівних частках кожному.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 07 вересня 2026 року.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді С.О.Погорєлова

Є.С.Сєвєрова