Вирок від 31 серпня 2026 р. у справі №490/4616/19 — Миколаївський апеляційний суд

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

за участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12018150020001839, за апеляційною скаргою прокурора Окружної прокуратури міста Миколаєва ОСОБА_6 на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2021 року відносно

ОСОБА_7 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Миколаєві, зареєстрованої та фактично проживаючої в АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурори – ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

обвинувачена – ОСОБА_7 ,

захисник – ОСОБА_10 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2021 року ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України і призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

Ухвалено, на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_11 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки із покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації.

Ухвалено цивільний позов потерпілого ОСОБА_12 , в особі законного представника ОСОБА_13 , задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_12 в рахунок відшкодування майнової шкоди – 10 500 грн., моральної шкоди – 5 000 грн.

Ухвалено процесуальні витрати по залученню експертів, які складають 12 049,85 грн., компенсувати за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вирішено питання стосовно речових доказів у кримінальному провадженні.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2021 року, постановлено, в абзаці першому резолютивної частини вказаного вироку, замість помилково зазначеної ч. 1 ст. 121 КК України, вважати вірною ч. 2 ст. 121 КК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та призначити покарання у виді 8 років позбавлення волі.

Крім того, скасувати ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 21.12.2021 р. про виправлення описки у вироку Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2021 року відносно ОСОБА_11 , та закрити провадження щодо виправлення описки.

Узагальнені доводи апелянта.

В апеляційній скарзі прокурор вважає оскаржуваний вирок незаконним і таким, що підлягає скасуванню з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій обвинуваченої, що потягло призначення покарання, яке не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через м`якість.

Апелянт вважає, що суд, в порядку ч. 3 ст. 337 КПК України, вийшов за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, та визнав ОСОБА_11 винною за ч. 2 ст. 121 КК України, проте, істотно порушуючи вимоги кримінального процесуального закону, власне обвинувачення не сформулював таким чином, що дозволило б при зіставленні ознак установленого судом злочинного діяння і ознак злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, дійти висновку про його відповідність. В обвинуваченні, визнаному судом доведеним, не сформульовано фактичних обставин щодо суб`єктивної та об`єктивної сторони, а саме щодо форми вини, мотивів та наслідків скоєння кримінального правопорушення.

Наголошує увагу суду на тому, що припинення нанесення тілесних ушкоджень відбулось не з волі обвинуваченої, а через те, що знаряддя вчинення злочину було перехоплене потерпілим, а утримання обвинуваченої від подальших дій зумовлено насамперед тим, що остання, разом зі свідком, після нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, перебувала в приміщенні будинку за зачиненими дверима деякий час (приблизно 10 хвилин). При цьому, відповідно показань свідка ОСОБА_14 , які відповідають даним протоколу огляду місця події від 09.09.2018 р., швидку викликали на прохання ОСОБА_15 , а у дворі домоволодіння, де проживали обвинувачена та потерпілий, не було ані знарядь вчинення злочину, ані будь-яких слідів, які б вказували на намагання надати ОСОБА_16 першу медичну допомогу, в тому числі зі сторони обвинуваченої.

Відтак, з огляду на встановлені органом досудового розслідування обставини, зокрема місце, час, локалізацію поранень та обране ОСОБА_11 знаряддя злочину, вважає, що доведено спрямованість умислу останньої саме на позбавлення життя потерпілого, а відтак її дії необхідно кваліфікувати за ч. 1 ст. 115 КК України.

З приводу призначеного покарання, відзначає, що суд фактично призначив покарання нижче нижчої межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 121 КК України, без застосування положень ст. 69 КК України. Втім, на думку прокурора, стосовно ОСОБА_11 відсутні декілька (більше двох) обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а відтак, призначене їй покарання за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість.

Водночас зауважує, що звільнення обвинуваченої ОСОБА_11 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції у вироку взагалі не мотивував, що свідчить про безпідставність та неправильність рішення суду в цій частині.

Стосовно ухвали щодо виправлення описки, прокурор відзначає, що мотивувальна частина цього рішення свідчить про те, що суд першої інстанції не виправив описку, а по суті змінив своє рішення від 14.12.2021 р., оскільки вніс зміни до резолютивної частини вироку стосовно правової кваліфікації вчиненого кримінального правопорушення, фактично ухвалою, а не вироком суду, засудив обвинувачену за більш тяжкий злочин.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

09.05.2018 р. близько 13.00 год., більш точного часу не встановлено, за місцем спільного проживання ОСОБА_11 та ОСОБА_16 за адресою: АДРЕСА_1 , прийшла їх спільна знайома ОСОБА_15 для спільного святкування Дня Перемоги. У ході святкування вказаного свята, останні вживали алкогольні напої.

09.05.2018 р. близько 16.00 год., більш точного часу не встановлено, між ОСОБА_11 та ОСОБА_16 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, у наслідок розпивання алкогольних напоїв, виник словесний конфлікт, у ході якого ОСОБА_16 почав ображати ОСОБА_11 грубою нецензурною лайкою та принижувати її честь та гідність, на що остання почала відповідати останньому також образами та нецензурною лайкою, та погрожувала вигнати його з будинку з місця їх спільного проживання. Через деякий час, точного часу не встановлено, словесний конфлікт між ОСОБА_11 та ОСОБА_16 переріс у бійку, в ході якої останній руками схопив ОСОБА_11 за шию та почав стискати руки. У вказану бійку втрутилася ОСОБА_15 , та вони спільними зусиллями з ОСОБА_11 виштовхнули ОСОБА_16 з будинку на подвір`я та зачинили вхідні двері.

Після чого, 09.05.2018 р. близько 16.20 год., у ОСОБА_11 , яка перебувала у приміщенні будинку АДРЕСА_1 , на ґрунті неприязних відносин з ОСОБА_16 , виник злочинний умисел, направлений на умисне вбивство останнього, реалізуючи який ОСОБА_11 пішла до приміщення кухні вказаного будинку, де на столі взяла кухонний ніж, який порахувала зручним знаряддям вчинення злочину та таким, що володіє достатніми властивостями для досягнення мети злочину – умисного вбивства ОСОБА_16 та направилася до вхідних дверей будинку, біля яких в цей час перебував ОСОБА_16 . Підійшовши до вхідних дверей, ОСОБА_11 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на умисне вбивство ОСОБА_16 , утримуючи кухонний ніж в руці, через привідчинені вхідні двері будинку, умисно нанесла не менше 3 ударів вказаним ножем в область верхньої частини грудної клітини останнього. Від нанесених ударів, потерпілий ОСОБА_16 присів на коліна, а ОСОБА_11 , підійшовши до останнього, витягнула з його тулубу ніж. Після чого, ОСОБА_15 вибігла на вулицю та з мобільного телефону викликала швидку медичну допомогу. Від нанесених ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, ОСОБА_16 помер в автомобілі швидкої медичної допомоги по дорозі до лікарняного закладу. Смерть ОСОБА_16 настала внаслідок сліпих проникаючих колото-різаних поранень грудної клітини з пошкодженням верхньої долі правої легені, які ускладнилися масивною внутрішньо-плевральною кровотечею.

Органом досудового розслідування вказані дії ОСОБА_11 кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК України, як умисне вбивство, тобто умисне противоправне заподіяння смерті іншій людині.

Перевіривши зібрані стороною обвинувачення докази у кримінальному провадженні, проаналізувавши їх та надавши їм відповідну правову оцінку, суд не погодився із такою правовою кваліфікацією протиправних дій ОСОБА_11 , зауваживши, що обставини кримінального правопорушення та досліджені судом докази підтверджують, що заподіяні тілесні ушкодження обвинуваченою ОСОБА_11 є тяжкими, однак вони були нанесені потерпілому ОСОБА_17 від неприцільного удару ножем, а випадково попавши в грудну клітину, що, з урахуванням поведінки обвинуваченої під час та після вчинення злочину, перебігу подій, що передували вчиненню самого злочину, підручного знаряддя його вчинення, вибраного обвинуваченою, характеру, рішучості та динамічності дій, вчинених обвинуваченою, їх раптовості для потерпілого, кількості нанесених тілесних ушкоджень, свідчать про відсутність умислу на вбивство.

Також, судом враховано той факт, що потерпілий ОСОБА_16 перебував на обліку в обласному наркологічному диспансері з 26.11.2017 р. з діагнозом: зловживання алкоголем, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за злочини проти власності, не мав постійного місця роботи, не мав власних джерел доходів.

Оцінивши надані докази, суд першої інстанції дійшов до переконання, що в судовому засіданні не встановлено, а обвинуваченням не доведено наявність в діях ОСОБА_11 жодних мотивів, які б слугували підставою виникнення у обвинуваченої умислу спрямованого на вбивство потерпілого ОСОБА_16 , а тому ОСОБА_11 винна у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, а саме умисному тяжкому тілесному ушкоджені, що спричинило смерть потерпілого, за що підлягає покаранню.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора на підтримку апеляційної скарги, обвинувачену та її захисника, які просили вирок залишити без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до наступного.

Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

Апеляційний суд визнає доведеним, що 09.05.2018 р. близько 13.00 год., більш точного часу у ході досудового розслідування не встановлено, за місцем спільного проживання ОСОБА_11 та ОСОБА_16 за адресою: АДРЕСА_1 , прийшла їх спільна знайома ОСОБА_15 для спільного святкування Дня Перемоги. У ході святкування вказаного свята, останні вживали алкогольні напої.

09.05.2018 р. близько 16.00 год., більш точного часу у ході досудового розслідування не встановлено, між ОСОБА_11 та ОСОБА_16 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, унаслідок розпивання алкогольних напоїв, виник словесний конфлікт, у ході якого ОСОБА_16 почав ображати ОСОБА_11 грубою нецензурною лайкою та принижувати її честь та гідність, на що остання почала відповідати останньому також образами та нецензурною лайкою, та погрожувала вигнати його з будинку з місця їх спільного проживання. Через деякий час, точного часу встановити не виявилося можливим, словесний конфлікт між ОСОБА_11 та ОСОБА_16 переріс у бійку, в ході якої останній руками схопив ОСОБА_11 за шию та почав стискати руки. У вказану бійку втрутилася ОСОБА_15 , та вони спільними зусиллями з ОСОБА_11 виштовхнули ОСОБА_16 з будинку на подвір`я та зачинили вхідні двері.

Після чого, 09.05.2018 р. близько 16.20 год., у ОСОБА_11 , яка перебувала у приміщенні будинку АДРЕСА_1 , на ґрунті неприязних відносин з ОСОБА_16 , виник злочинний умисел, направлений на спричинення останньому тяжких тілесних ушкоджень, реалізуючи який ОСОБА_11 пішла до приміщення кухні вказаного будинку, де на столі взяла кухонний ніж, який порахувала зручним знаряддям вчинення злочину та таким, що володіє достатніми властивостями для досягнення мети злочину та направилася до вхідних дверей будинку, біля яких в цей час перебував ОСОБА_16 . Підійшовши до вхідних дверей, ОСОБА_11 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, направленого на спричинення ОСОБА_16 тяжких тілесних ушкоджень, утримуючи кухонний ніж в руці, через привідчинені вхідні двері будинку, умисно нанесла не менше 3 неприцільних ударів вказаним ножем в область верхньої частини грудної клітини останнього. Від нанесених ударів, потерпілий ОСОБА_16 присів на коліна, а ОСОБА_11 , підійшовши до останнього, витягнула з його тулубу ніж. Після чого, ОСОБА_15 вибігла на вулицю та з мобільного телефону викликала швидку медичну допомогу. Від нанесених ОСОБА_11 тілесних ушкоджень, ОСОБА_16 помер у кареті швидкої допомоги по дорозі до лікарняного закладу. Смерть ОСОБА_16 настала внаслідок сліпих проникаючих колото-різаних поранень грудної клітини з пошкодженням верхньої долі правої легені, які ускладнилися масивною внутрішньо плевральною кровотечою (1 600,0 мл. рідкої крові та її згортків у плевральній порожнині справа).

За клопотанням сторони обвинувачення, в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України, апеляційним судом досліджено докази.

Так, допитана в апеляційному суді обвинувачена ОСОБА_7 підтримала свої показання, надані під час розгляду справи в суді першої інстанції, та пояснила, що умислу на позбавлення життя ОСОБА_16 не мала, а її дії були зумовлені страхом за себе та дітей у зв`язку з агресивною поведінкою потерпілого.

ОСОБА_11 повідомила, що 09.05.2018 р. ОСОБА_16 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, поводився неадекватно та агресивно, напав на неї, повалив на диван, заліз зверху, коліном здавлював їй грудну клітину, руками тримав за горло, у зв`язку з чим ОСОБА_15 допомогла відтягнути його та виштовхнути з будинку. Після цього ОСОБА_16 продовжував намагатися потрапити всередину будинку, штовхав і вибивав двері, погрожував убити її та дітей, відкрити газ і підірвати будинок.

ОСОБА_11 зазначила, що у будинку перебували діти, тому вона, разом із ОСОБА_15 , намагалася втримати двері та не впустити ОСОБА_16 до приміщення будинку. При цьому, за її словами, двері неможливо просто зачинити, їх необхідно було припідняти та притиснути, а потерпілий усім тілом навалювався на них і намагався зайти всередину.

Обвинувачена пояснила, що події розвивалися швидко, можливості викликати поліцію вона не мала, оскільки телефон знаходився у кімнаті, а вона була вимушена тримати двері. Перебуваючи у стані страху, та сприймаючи поведінку ОСОБА_16 , як реальну загрозу для себе і дітей, вона схопила на кухні ніж, який опинився під рукою, та хаотично махала ним через щілину у дверях, потерпілого не бачила і не усвідомлювала, що може заподіяти йому смертельні тілесні ушкодження, хотіла його зупинити.

Також ОСОБА_11 повідомила, що з ОСОБА_16 проживала близько трьох років, спочатку їхні стосунки були нормальними, він працював, однак надалі почав зловживати алкоголем і в стані сп`яніння поводився агресивно. За її словами, раніше вона вже викликала поліцію через його поведінку.

Крім того, під час апеляційного розгляду апеляційним судом досліджено письмові докази.

З протоколу огляду місця події від 09.05.2018 р. з план-схемою та фототаблицею вбачається, що огляд проводився у домоволодінні за адресою АДРЕСА_1 , тобто за місцем фактичного виникнення конфлікту між ОСОБА_11 та ОСОБА_16 . Під час огляду виявлено та вилучено кухонний ніж зі слідами речовини бурого кольору, змиви речовини бурого кольору з підлоги на вулиці, сліди пальців рук з пляшок та склянок, а також змиви з рук ОСОБА_11 , що підтверджує факт виявлення на місці події предмета, яким могли бути заподіяні тілесні ушкодження потерпілому, та слідів, пов`язаних з подією кримінального правопорушення.

З виписки з медичної карти Миколаївського обласного наркологічного диспансеру № 1111 від 09.05.2018 р. встановлено, що станом на 20.20 год. ОСОБА_11 перебувала у стані гострої інтоксикації внаслідок вживання алкоголю, а рівень алкоголю за результатами дослідження за допомогою приладу Alcotest 6810 становив 1,50 проміле.

Даними протоколу слідчого експерименту від 10.05.2018 р. з відеозаписом та стенограмою, проведеного за участю свідка ОСОБА_15 , підтверджується, що свідок безпосередньо на місці події відтворила та пояснила обставини конфлікту між ОСОБА_11 і ОСОБА_16 , зокрема поведінку потерпілого, перебування учасників події у домоволодінні, їхнє взаємне розташування та обставини заподіяння ОСОБА_16 тілесних ушкоджень.

З висновку експерта № 1332 від 04.07.2018 р. апеляційним судом встановлено, що смерть ОСОБА_16 настала внаслідок сліпих проникаючих колото-різаних поранень грудної клітки з пошкодженням верхньої частки правої легені, які ускладнилися масивною внутрішньоплевральною кровотечею. Виявлені у потерпілого рани № 1 та № 2 утворилися від дії плоского колюче-ріжучого предмета, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням смерті. Цим же висновком встановлено, що у крові ОСОБА_16 виявлено етиловий спирт у концентрації 3,89 проміле, що щодо живих осіб відповідає тяжкому ступеню алкогольного сп`яніння.

З висновку експерта № 559 від 07.08.2018 р. встановлено, що на клинку ножа виявлено кров людини та клітини з ядрами, а на клинку і руків`ї ножа — клітини з ядрами без домішок крові. Їхні генетичні ознаки збігаються між собою та з генетичними ознаками зразка крові потерпілого ОСОБА_16 і не збігаються з генетичними ознаками ОСОБА_11 , що підтверджує використання саме вилученого під час огляду ножа у механізмі заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень.

Отже, наведені докази у своїй сукупності підтверджують місце, час і механізм події, факт використання ножа, характер та тяжкість тілесних ушкоджень, причину смерті ОСОБА_16 , причинний зв`язок між заподіяними ушкодженнями та смертю потерпілого, а також обставини перебування як ОСОБА_11 , так і ОСОБА_16 у стані алкогольного сп`яніння під час конфлікту.

Крім того апеляційним судом за клопотанням сторони обвинувачення з метою перевірки обставин справи приймались заходи щодо виклику в судове засідання свідка ОСОБА_15 , в том числі шляхом застосування до неї примусового приводу, проте допитати вказаного свідка в апеляційному суді незважаючи на застосовані заходи не виявилось можливим, у зв`язку прокурором знялось питання щодо допиту вказаного свідка.

На переконання апеляційного суду, наведені докази є належними, допустимими та у своїй сукупності достатніми для висновку про те, що внаслідок дій ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_16 заподіяні саме тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, які спричинили його смерть, що утворює склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, а тому доводи апеляційної скарги прокурора про наявність у діях ОСОБА_11 умислу на протиправне заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_16 позбавленні підстав.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини – умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). Водночас винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.

Вирішуючи питання про розмежування кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115 та ч. 2 ст. 121 КК України, апеляційний суд виходить з того, що визначальним є спрямованість умислу винної особи, яка встановлюється з урахуванням сукупності всіх обставин події, зокрема характеру конфлікту, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень, поведінки винної особи та потерпілого до, під час і після події, їх попередніх взаємовідносин, а також причин припинення протиправних дій.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що між ОСОБА_11 та ОСОБА_16 до події існували близькі сімейні стосунки, вони мали спільний побут, опікувалися дітьми та планували подальше спільне життя. Свідки характеризували ОСОБА_11 позитивно, як особу, яка піклувалася про родину, тоді як поведінка ОСОБА_16 у стані алкогольного сп`яніння неодноразово набувала агресивного характеру. Наведені обставини свідчать про відсутність між ними сталих неприязних відносин, які могли б вказувати на сформований у ОСОБА_11 умисел саме на позбавлення життя потерпілого.

Як убачається з досліджених апеляційним судом доказів, подія сталася під час раптово виниклого побутового конфлікту між ОСОБА_11 та ОСОБА_16 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння, поводився агресивно, застосовував до обвинуваченої фізичне насильство, а після того, як був виштовхнутий з будинку, намагався потрапити всередину приміщення.

Після заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_11 не вчиняла дій, спрямованих на доведення злочинного наміру на позбавлення життя потерпілого, не перешкоджала наданню йому допомоги, залишалась поруч з потерпілим, намагалася надати йому допомогу та супроводжувала його у кареті швидкої медичної допомоги.

За таких обставин сукупність досліджених доказів спростовує направленість умислу ОСОБА_11 на настання смерті ОСОБА_16 . Водночас встановлені обставини свідчать про наявність у неї умислу на заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, які перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням його смерті, тому підстави кваліфікувати дії ОСОБА_11 за ч. 1 ст. 115 КК України – відсутні.

Доводи прокурора про те, що припинення протиправних дій відбулося не з волі ОСОБА_11 , а внаслідок поведінки потерпілого, самі по собі не доводять наявності у неї умислу саме на позбавлення життя.

Апеляційний суд оцінює не окремо взяту обставину припинення дій, а всю сукупність даних, зокрема раптовість побутового конфлікту, попередню агресивну поведінку потерпілого, його стан алкогольного сп`яніння, відсутність попередньо сформованого мотиву обвинуваченої на вбивство, а також подальшу поведінку обвинуваченої, яка залишалася біля потерпілого, не перешкоджала виклику швидкої медичної допомоги та супроводжувала його до медичного закладу.

Апеляційний суд частково погоджується з доводами прокурора про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону під час ухвалення вироку.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_11 умислу на вбивство та про наявність у її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Водночас, формулюючи обвинувачення, суд зазначив про виникнення у ОСОБА_11 умислу, направленого на умисне вбивство ОСОБА_16 , а у резолютивній частині вироку визнав ОСОБА_11 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, як не охоплює наслідку у виді смерті потерпілого, тоді як фактично встановлені судом обставини відповідали складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

У подальшому ухвалою від 21.12.2021 р. суд першої інстанції змінив правову кваліфікацію дій обвинуваченої з ч. 1 ст. 121 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України, вказавши на виправлення описки. Однак така зміна стосувалася не технічної описки, а суті судового рішення, оскільки змінювала кримінально-правову кваліфікацію діяння на більш тяжку та впливала на обсяг обвинувачення і правові наслідки для обвинуваченої.

За таких обставин наявні істотні суперечності між мотивувальною та резолютивною частинами вироку, а також незаконність ухвали про виправлення описки, що перешкоджає залишенню таких судових рішень у силі, зумовлює необхідність ухвалення апеляційним судом нового вироку.

Призначаючи обвинуваченій ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 121 КК України, апеляційний суд враховує, що згідно з вимогами ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, конкретні обставини його вчинення, характер та ступінь суспільної небезпечності діяння, дані про особу обвинуваченої, її поведінку до та після події, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

ОСОБА_11 раніше не судима, має на утриманні двох малолітніх дітей, позитивно характеризується, після події не залишила потерпілого без допомоги, сприяла виклику швидкої медичної допомоги, залишалася поруч з потерпілим та супроводжувала його до медичного закладу.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_11 , апеляційний суд визнає щире каяття, вчинення кримінального правопорушення вперше, характер її стосунків із потерпілим, обстановку, яка передувала вчиненню кримінального правопорушення, а також наявність на її утриманні двох малолітніх дітей.

Обставиною, що обтяжує покарання, апеляційний суд визнає вчинення кримінального правопорушення особою, яка перебувала у стані алкогольного сп`яніння.

Враховуючи сукупність наведених обставин, які пом`якшують покарання, дані про особу обвинуваченої, обставини вчинення кримінального правопорушення, поведінку потерпілого, що передувала події, а також поведінку ОСОБА_11 після заподіяння тілесних ушкоджень, апеляційний суд доходить висновку, що зазначені обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та дають підстави для застосування ст. 69 КК України з призначенням покарання, нижче від найнижчої межі санкції ч. 2 ст. 121 КК України.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає за можливе призначити ОСОБА_11 покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді 5 років позбавлення волі, що буде необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Водночас, з урахуванням тяжкості вчиненого ОСОБА_11 кримінального правопорушення та призначеного їй покарання, яке не перевищує п`яти років позбавлення волі, даних про особу обвинуваченої, наявності пом`якшуючих обставин, того, щопісля події ОСОБА_11 нових кримінальних правопорушень не вчиняла, під час досудового розслідування та судового розгляду належно виконувала процесуальні обов`язки, має сталі соціальні зв`язки, позитивно характеризується, фактично здійснює догляд за двома малолітніми дітьми, які потребують її піклування, апеляційний суд вважає, що її виправлення можливе без реального відбування покарання, із застосуванням положень ст. 75 КК України та звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням, в умовах контролю з боку органу пробації.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що звільнення ОСОБА_11 від відбування призначеного покарання з випробуванням відповідатиме меті покарання, принципам його індивідуалізації та буде необхідним і достатнім для її виправлення без ізоляції від суспільства.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 420 КПК України, скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення.

З огляду на встановлені апеляційним судом обставини, наявність істотних суперечностей між мотивувальною та резолютивною частинами вироку, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також допущені порушення вимог кримінального процесуального закону, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги прокурора, скасування вироку суду першої інстанції в частині правової кваліфікації дій ОСОБА_11 та призначеного покарання і ухвалення в цій частині нового вироку.

Оскільки ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2021 року про виправлення описки фактично змінила правову кваліфікацію дій обвинуваченої та стосувалася суті вироку, а не технічної описки, вона також підлягає скасуванню як незаконна та необґрунтована.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 404, 405, 407, 409, 412, 413, 414, 420, 421, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

апеляційну скаргу прокурора Окружної прокуратури міста Миколаєва ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2021 року відносно ОСОБА_7 в частині кваліфікації дій обвинуваченої та призначеного покарання – скасувати.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 грудня 2021 року про виправлення описки у вироку Центрального районного суду м. Миколаєва від 14 грудня 2021 року – скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та, із застосуванням ст. 69 КК України, призначити покарання у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи; не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу уповноваженого органу з питань пробації.

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору, роз`яснивши іншим учасникам судового провадження їх право на отримання в суді копії вироку.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3