Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №473/2848/26 — Миколаївський апеляційний суд

07.09.26

22-ц/812/1860/26

Провадження № 22-ц/812/1860/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

07 вересня 2026 року м. Миколаїв

справа № 473/2848/26

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Лівінського І.В.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Соловйовим М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, постановлену 19 червня 2026 року під головуванням судді Лузан Л.В. в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена, у цивільній справі

за скаргою

ОСОБА_1 , заінтересована особа: приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерова Ганна Анатоліївна, про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог скарги

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернулася із скаргою про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити певні дії.

Скаржниця зазначала, що вона є спадкоємицею за заповітом ОСОБА_2 , яка 17 вересня 2009 року, на випадок смерті, склала і нотаріально посвідчила заповіт на її користь на приватну земельну ділянку для ведення товарного-сільськогосподарського виробництва у межах території Трикратівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області (8,6 га).

ІНФОРМАЦІЯ_1 спадкодавиця померла.

01 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Г.А. із заявою про прийняття спадщини за заповітом.

Посилаючись на те, що нотаріус протиправно не видає їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом, своєю бездіяльністю порушує її права на спадщину, ОСОБА_1 просила суд перевірити факти незаконної бездіяльності приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Г.А., яка полягає у безпідставному ненаданні свідоцтва про право на спадщину за заповітом; визнати незаконною бездіяльність приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Г.А. щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а також зобов`язати останню видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідченим від імені ОСОБА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 червня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за вказаною скаргою.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що у червні 2025 року ОСОБА_1 вже зверталася до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Г.А., в якому просила зобов`язати нотаріуса видати їй свідоцтво про право спадщину за заповітом, посвідченим від імені ОСОБА_2 приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Воронкіним В.О. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

Отже ОСОБА_1 скористалася своїм правом на звернення до суду з аналогічного питання, подавши відповідний позов, отримала судове рішення за наслідком його вирішення. При цьому, зміна назви процесуального документа з «позовної заяви» на «скаргу» не змінює правової природи звернення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, порушення судом норм процесуального права, просила вказану ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Апелянт зазначала, що суд першої інстанції фактично відмовив їй у доступі до правосуддя, не відкривши провадження у справі і не надавши можливості довести викладені обставини та подати докази, чим порушив засади справедливого судового розгляду. На думку апелянта, суд не з`ясував характер спірних правовідносин, не дослідив зміст скарги та не навів належного правового обґрунтування чому вона не може бути розглянута судом.

Апелянт також зазначає, що після отримання її заяви про прийняття спадщини за заповітом, нотаріус була зобов`язана діяти відповідно до вимог законодавства, а саме, належним чином зареєструвати заяву, завести спадкову справу або приєднати її до вже відкритої спадкової справи і повідомити її про результати розгляду та або надати постанову про відмову за наявності на те підстав.

Наведені нею обставини потребують перевірки по суті, а відмова у відкритті провадження, позбавила її можливості отримати таку перевірку.

В судове засідання суду першої інстанції учасники справи не з`явилися. Про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, а тому їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

2. Мотивувальна частина

Відповідно до частини 4 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

За частиною 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки судове рішення у цій справі ухвалене за відсутності учасників справи, повне судове рішення складене 07 вересня 2026 року, то відповідно датою ухвалення судового рішення є 07 вересня 2026 року.

Згідно з частиною 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого.

Позиція апеляційного суду

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції").

ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу "res judicata", тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Разом із тим завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Діяльність суду при здійсненні судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

В розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначила, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні у ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Із матеріалів справи та Єдиного державного реєстру судових рішень (суд під час здійснення судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (частина третя статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень")), а саме з копії рішення суду у справі № 473/3172/25, вбачається, що у червні 2025 року ОСОБА_1 зверталася з позовом, в якому просила суд зобов`язати приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерову Ганну Анатоліївну, видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Воронкіним Вадимом Олександровичем 17 вересня 2009 року за реєстровим №1737.

У вказаній справі судом було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . Після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно. За життя ОСОБА_2 17 вересня 2009 року склала заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Воронкіним В.О., яким ОСОБА_2 належну їй земельну ділянку площею 8,60 га в межах території Трикратівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області, яка надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та належала їй на підставі Державного акта І-МК № 000975 заповідала ОСОБА_1 .

Також судом було встановлено, що ОСОБА_2 23 жовтня 2019 року склала заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Франкевич І.М., яким ОСОБА_2 належну їй на праві приватної власності земельну ділянку площею 8,5997 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану за адресою Миколаївська область Вознесенський район Трикратівська сільська рада заповідала іншому спадкоємцю.

09 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Кучерової Г.А. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_2 на вказане майно.

10 грудня 2024 року приватним нотаріусом Кучеровою Г.А. була винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальних дій, а саме ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку.

Свою відмову нотаріус обґрунтовував тим, що після смерті ОСОБА_2 заведено спадкову справу №42/2024 від 23 серпня 2024 року на підставі заяви про прийняття спадщини за заповітом, поданої іншим спадкоємцем. Іншим спадкоємцем наданий заповіт, складений спадкодавцем, посвідчений 23 жовтня 2019 року, відповідно до якого земельну ділянку площею 8,5998 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована за адресою Миколаївська область Вознесенський район, Трикратівська сільська рада, ОСОБА_2 заповідала на ім`я іншого спадкоємця.

Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №78113027 від 23 серпня 2024 року, від імені ОСОБА_2 посвідчено лише один заповіт 23 жовтня 2019 року.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2025 року, яке залишене без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Ганни Анатоліївни про зобов`язання вчинити дії відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Ганни Анатоліївни про зобов`язання вчинити дії повернуто особі, яка подала касаційну скаргу.

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою, в якій посилаючись на те, що нотаріус протиправно не видає їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом, своєю бездіяльністю порушує її права на спадщину, просила суд перевірити факти незаконної бездіяльності приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Г.А., яка полягає у безпідставному ненаданні свідоцтва про право на спадщину за заповітом; визнати незаконною бездіяльність приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Г.А. щодо видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, а також зобов`язати останню видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідченим від імені ОСОБА_2 .

В скарзі зазначала, що вона є спадкоємицею за заповітом ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та яка 17 вересня 2009 року, склала і нотаріально посвідчила заповіт на її користь на приватну земельну ділянку, що належала їй на підставі Державного акта І-МК № 000975.

В листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Г.А. із заявою про прийняття спадщини за заповітом, однак, нотаріус відмовила їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_2 .

Отже, предмет та підстава скарги у даній справі та предмет та підстава позову у справі № 473/3172/25, є тотожними.

Відмовляючи у відкритті провадженні у справі, яка переглядається, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись у червні 2025 року із позовом до приватного нотаріуса Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучерової Г.А. про зобов`язання нотаріуса видати їй свідоцтво про право на спадщину за заповітом, посвідченим від імені ОСОБА_2 приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Воронкіним В.О., ОСОБА_1 скористалася своїм правом на звернення до суду з аналогічного питання, подавши відповідний позов, отримала судове рішення за наслідком його вирішення. При цьому, зміна назви процесуального документа з «позовної заяви» на «скаргу» не змінює правової природи звернення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення між тими ж самими сторонами ( ОСОБА_1 та приватний нотаріус Кучерова Г.А.), про той самий предмет (про зобов`язання вчинити певні дії – видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом) і з тих самих підстав (відмова у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом).

Процесуальне законодавство України не допускає подання позивачем нового позову про той самий предмет і з тих самих підстав, з яких вже є ухвалене судове рішення, що фактично полягатиме у переоцінці обставин, встановлених рішенням суду, яке набрало законної сили.

При цьому колегія судів погоджується з судом першої інстанції про те, що зміна назви процесуального документа з «позовної заяви» на «скаргу» не змінює правової природи цього звернення.

Отже оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги про те, що суд відмовив їй у доступі до правосуддя, не перевірив доводів скарги та не надав їм належної оцінки, чим порушив засади справедливого судового розгляду, не спростовують висновків суду першої інстанції.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України (Pronina v. Ukraine, заява № 63566/00, § 23)). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому судове рішення підлягає залишенню без зміни відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 19 червня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.В. Лівінський

Судді: Т.Б. Кушнірова Н.О. Шаманська

Повне судове рішення складене 07 вересня 2026 року.