Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №127/13724/23 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/13724/23

Провадження № 22-ц/801/1560/2026

Провадження № 22-ц/801/1659/2026

Категорія: 10

Головуючий у суді 1-ї інстанції Жмудь О. О.

Доповідач: Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 рокуСправа № 127/13724/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя - доповідач),

суддів: Панасюка О. С., Сала Т. Б.,

секретар судового засідання Куленко О. В.,

учасники справи:

позивачка за первісним, відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 ,

відповідач за первісним, позивач за зустрічним позовом (особа, яка подала апеляційну скаргу) ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2026 року та на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2026 року, постановлене у складі судді Жмудя О. О. у м. Вінниці, дата складення повних судових рішень відповідає даті їх ухвалення, -

в с т а н о в и в :

В травні 2024 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Маліновську Ю. М., звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивований тим, що 12 липня 2007 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який розірваний рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 березня 2023 року. В шлюбі у сторін народилось двоє дітей: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

За час перебування у шлюбі вони набули спільне майно, а саме:

- 07 листопада 2019 року було придбано транспортний засіб «MERCEDES-BENZ VITO» 112 CDI, 2002 року випуску, орієнтовна вартість 6 000 доларів США що еквівалентно 219 420,00 грн;

- 15 березня 2021 року було придбано міні-трактор «ISЕKI TF 23 SIAL» 2001 року випуску, орієнтовна вартість 221 666,00 грн.

Транспортні засоби знаходяться у відповідача та зареєстровані на його імя, добровільно дійти згоди щодо їх поділу вони не можуть.

Тому ОСОБА_5 просила (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог: т. 2 а. с. 55 - 56) стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини спільного майна подружжя в розмірі 216 268,90 грн, виділивши транспортні засоби в особисту приватну власність ОСОБА_2 .

16 червня 2023 року ОСОБА_2 , діючи через свого представника адвоката Федик Ю. Ю., подав зустрічну позовну заяву, в якій із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог (т. 1 а. с. 176 - 178) просив поділити спільно нажите майно сторін, виділивши на праві власності:

ОСОБА_2 майна на загальну суму 273 510 грн, а саме:

1. Диван - вартістю 9 500,00 грн.

2. Стіл компактній та тумбур - вартістю 3 000,00 грн.

3.Тумба для взуття - вартістю 1 000 грн.

4. Диван - вартістю 8 000 грн.

5. Шкаф купе - вартістю 7 000 грн.

6. Кухня - вартістю 12 000 грн.

7. Куточок м`який для кухні, кухонний стіл - вартістю 8 000 грн.

8. Душова кабіна - вартістю 8 000 грн.

9. Газова поверхня - вартістю 3 000 грн.

10. Автомобіль «MERCEDES-BENZ VITO 112 CDI@, 2002 рокy випуску, вартістю 89 331,00 грн.

11. Мінітрактор «ISEKI TF 23 SІAL» 2001 року випуску, вартістю 124 679,00 грн.

ОСОБА_1 виділити майно на суму 76 400 грн, а саме:

1. Телевізор «Самсунг» 43 дюйми - вартістю 18 000,00 грн.

2. Телевізор «Самсунг» 24 дюйми - вартістю 7 000 грн.

3. Пилосос «Самсунг» - вартістю 3 000 грн.

4. Мультіварка - вартістю 900 грн.

5. Ноутбук «Леново» - вартістю 9 000 грн.

6. Холодильник «Бош» - вартістю 14 000 грн.

7. Мікрохвильова піч «Бош» - вартістю 2 800 грн.

8. Пральна машина LG - вартістю 12 000 грн.

9. Духовка вбудована « Піраміда» - вартістю 7 000 грн.

10. Соковижималка Белбар - вартістю 1 000 грн.

11. Міксер - вартістю 1 000 грн.

12. Утюг Філіпс - вартістю 700 грн.

13.М`ясорубка 2020 poці -1 500 грн.

14.Комп`ютерне крісло придбане у 2020 році - 1 800 грн.

15.Плуг до трактора, придбаний у 2021 році - 8 000,00 грн.;

Стягнути з нього, ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі 92 905,00 грн за відступ від ідеальної частки в майні подружжя.

В обґрунтування зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 вказував, що він частково погоджується із позовними вимогами ОСОБА_1 та погоджується, щоб автомобіль залишився йому, він згоден сплатити компенсацію за частину автомобіля в розмірі 44 665,50 грн. Щодо трактора, то він не знає де той наразі перебуває (до 02 травня 2023 року він був у позивачки за первісним позовом), також він не згоден з оцінкою трактора, яку надала ОСОБА_1 , в розмірі 275 102 грн, адже оцінювач не оглядав його, трактор був придбаний в 2021 році за ціною 122 390,00 грн з ПДВ, на його замовлення було проведено незалежну оцінку міні-трактора та встановлено, що його ринкова вартість становить 124 679,00 грн без ПДВ.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2026 року первісний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2 задоволено та ухвалено:

В порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/2 частини спільного майна подружжя, а саме: автомобіля марки «MERCEDES-BENZ VITO 112 CDІ», 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , та мінітрактора «ISЕKI TF 23 SIAL» 2001 року випуску, свідоцтво серія НОМЕР_2 , в загальній сумі 216 268,90 грн, виділивши вказані транспортні засоби в особисту приватну власність ОСОБА_2 ;

-стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 699,48 грн;

- повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір у розмірі 458,94 грн;

- відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Прийняте рішення мотивоване тим, що загальна вартість транспортних засобів, набутих сторонами під час шлюбу, згідно експертного висновку, виготовленого на виконання ухвали суду, становить 432 537,79 грн (ринкова вартість автомобіля MERCEDES-BENZ VITO» 112 CDl, 2002 року випуску, складає 145 316,30 грн: ринкова вартість міні-трактора ISЕKI TF 23 SIAL 2001 року випуску, складає 286 918,49 грн.), відповідно, вартість ідеальної частки кожного з подружжя у спільному майні становить 216 268,90 грн.

Оскільки транспортні засоби є неподільними речами в розумінні частини другої статті 183 ЦК України й не можуть бути поділені без втрати цільового призначення, вони перебувають у фактичному користуванні ОСОБА_2 , то суд виснував, що їх слід залишити у власності ОСОБА_2 та стягнути з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості її частки в розмірі 216 268, 90 грн..

Щодо зустрічних позовних вимог

Щодо поділу побутових речей, суд відмовив у їх поділі, оскільки виснував, що ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів, які б достовірно підтверджували, що спірне майно було набуте сторонами під час шлюбу та за їх спільні кошти. Надані відповідачем матеріали, зокрема фотографії приміщень, меблів, побутової техніки, інформаційні етикетки з технічними характеристиками товарів, фотографії упаковок від побутової техніки не містять відомостей про особу покупця, дату придбання, вартість товарів, а також не дають можливості ідентифікувати такі об`єкти як такі, що були придбані саме сторонами у період шлюбу. ОСОБА_1 пояснила, що все майно залишилось у ОСОБА_2 , вона нічого не забирала та не претендує на нього.

Суд відмовив і в задоволенні вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на транспортні засоби та стягнення з нього компенсації частини їх вартості на користь ОСОБА_1 , оскільки, заявляючи вимоги про визнання права власності на транспортні засоби за собою, ОСОБА_2 був зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, що відповідає вартості частки іншого з подружжя, тобто половині вартості спірного майна, однак він цього не зробив.

Додатковим рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2026 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати на правничу допомогу у розмірі 32 000 грн.

Прийняте рішення мотивовано тим, що розмір витрат та їх обсяг доведені належними та допустимими доказами, заявлений розмір витрат є спів мірним зі складністю справи.

Не погодившись з прийнятими рішеннями, 11 травня 2026 року ОСОБА_2 подав апеляційні скарги, за результатами розгляду яких просить скасувати оскаржувані рішення та постановити нове, яким поділити нажите майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виділивши на праві власності:

ОСОБА_1 :

1.Телевізор «Самсунг» 43 дюйми придбаний у 2019 році вартістю 10 085 грн;

2.Телевізор «Самсунг» 24 дюйми, придбаний у 2020 році вартістю 6 428,75 грн;

3.Пилосос «Самсунг», придбаний у 2020 році - вартістю 2 200 грн;

4.Мультиварку придбану у 2014 році вартістю 1 053 грн;

5.Ноутбук «Леоново», придбаний у 2017 році вартістю 4 225 грн;

6.Холодильник «Бош», придбаний у 2018 році вартістю 4 175 грн;

7.Мікрохвильова піч «Бош» придбана у 2018 році 2 250 грн;

8.Пральна машина «LG», придбану у 2020 році вартістю 12 000 грн;

9.Духовка вбудована «Піраміда» придбану у 2018 році вартістю 1 250 грн;

10.Соковижималка «Белбар», придбану у 2010 році вартістю 1 000 грн;

11.Міксер «Тістоміс» придбаний у 2020 році вартістю 2 067 грн;

12.Утюг «Філіпс», придбаний у 2007 році вартістю 700 грн;

13.М`ясорубку придбану у 2020 році вартістю 1 500 грн;

14.Комп`ютерне крісло, придбане у 2020 році вартістю 1 800 грн;

15.Тумба для взуття, придбану у 2021 році вартістю 1 000 грн;

16.Диван кофейного кольору, придбаний у 2020 році вартістю 9 500 грн;

17.Стіл комп`ютерний та тумбу придбані у 2020 році вартістю 928 грн.

Всього на загальну суму 62 161,75 грн.

ОСОБА_2 :

1. Кухонний гарнітур, що складається з 6 навісних шаф та 5 тумб, стільці вартістю 9 190 грн;

2. Стіл кухонний круглий вартістю 3 500 грн;

3. Диван молочного кольору вартістю 2 940 грн;

4. Шкаф купе, придбаний у 2020 році вартістю 3 375 грн;

5. Душову кабіну придбану у 2018 році вартістю 3 375 грн;

6. Газова поверхня, придбана у 2018 році вартістю 987 грн.

Всього на суму 24 586 грн.

ОСОБА_2 просить стягнути з ОСОБА_8 на його користь 18 787,88 грн в рахунок грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки у спільно нажитому та наявному на момент розгляду справи в суді майні.

Визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_5 право власності по частці за кожним на: автомобіль «MERCEDES-BENZ VITO 112 CD1», 2002 рокy випуску, вартістю 89 331,00 грн та Мінітрактор «ISEKI TF 23 SІAL» 2001 року випуску, вартістю 124 679,00 грн.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що висновок експерта Вінницького відділення КНДІСЕ В. Добровольського є неповним та неясним, тому проведення експертного дослідження ринкової вартості міні-трактора «ISEKI TF 23 SІAL» 2001 року випуску та автомобіля «MERCEDES-BENZ VITO 112 CD1», 2002 рокy випуску д.н.з. НОМЕР_1 потребувало проведення додаткової судово-товарознавчої експертизи, проте клопотання про призначення додатковї експертизи суд відхилив, в результаті чого не була встановлена фактична вартість транспортних засобів на момент розгляду справи в суді. При проведенні експертизи вартості автомобіля не було не враховано даних одометра, що є порушенням п. 5.5 та 5.11 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства Юстиції України та Фонду Державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 року (надалі - Методика) та суттєво вплинуло на дійсну вартість автомобіля. При визначенні вартості трактора не було враховано його комплектність та строк експлуатації. Експертиза не містить інформації щодо розміру суми податку на додану вартість, що є порушенням п. 17 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав».

Фактично з ОСОБА_2 стягнуто судом вартості транспортних засобів за ціною, яка не відповідає фактичній ринковій вартості досліджуваних речей на момент розгляду справи в суді, тому ОСОБА_1 не довела свої позовні вимоги, в такому разі суд мав би виділити кожному з сторін по частці в автомобілі та в міні-тракторі.

Також залишається незрозумілим з яких саме розрахунків з нього стягнуто на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 216 268,90 грн, якщо згідно висновку експерта ринкова вартість досліджуваного автомобіля MERCEDES-BENZ VITO 112 CD1», 2002 рокy випуску д.н.з. НОМЕР_1 на час проведення експертизи з врахуванням технічного стану, складає 145 316,30 грн. Ринкова вартість досліджуваного мінітрактора «ISEKI TF 23 SІAL» 2001 року випуску складає 286 918,49 грн. Суд припустився арифметичної помилки.

Висловлюючи незгоду з додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2026 року, ОСОБА_2 посилається на те, що за змістом позовної заяви, попередній орієнтований розмір витрат на правничу допомогу, визначений ОСОБА_1 , становив 15 000 грн, заяви про збільшення орієнтованого розміру витрат на правничу допомогу вона не подавала, а тому в суду не було підстав стягувати 32 000 грн..

ОСОБА_2 звертає увагу на те, що на даний час він не працює, тому розмір витрат є неспівмірним і щодо отриманих ним доходів.

Крім того, починаючи з 12 березня 2024 року адвокат Мазур О. В, участі в жодному судовому засіданні не приймав та процесуальних документів не виготовляв, кошти внесені на ім`я адвоката Мазура О. В. як гонорар за надання правничої допомоги у справі з 12.03.2024 року в розмірі 16 000 грн є безпідставно отриманими.

У зв`язку з тим, що між адвокатом Сташко П. М. та ОСОБА_1 договір про надання правничої допомоги не укладався, а договори про внесення змін та доповнень до договору про надання правничої допомоги від 12.03.2024 року та 03.06.2025 року є нікчемними, тому адвокат Сташко П. М. не мав будь-яких правових підстав для участі у розгляді справи та подання процесуальних документів, а відтак і отримання гонорару.

09 червня 2026 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Сташка П. М., подала відзив на апеляційні скарги, в якому просить залишити їх без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Основними доводами відзиву є те, що між сторонами немає згоди щодо володіння і користування транспортними засобами, при цьому відповідач забрав обидва транспортні засоби без погодження позивачки.

На дату подачі позову автомобіль знаходився у володінні ОСОБА_2 , а міні трактор у володінні ОСОБА_1 , однак в подальшому 24 жовтня 2023 року ОСОБА_2 без погодження із позивачкою та її батьками (які мешкають у будинку, де зареєстрована ОСОБА_1 ) забрав у володіння міні-трактор, начебто з метою зберігання до закінчення судового розгляду.

Суд вірно взяв до уваги вартість транспортних засобів, які визначені висновком судової товарознавчої експертизи.

Щодо зауваження ОСОБА_2 , що судом невірно порахував суму, яка підлягає до стягнення згідно висновку експерта, то відповідачем допущено математичну помилку. Згідно висновку експерта КНДІСЕ від 18.07.2024 року ринка вартість автомобіля MERCEDES-BENZ VITO 112 CD1», 2002 рокy випуску д.н.з. НОМЕР_3 , на час проведення експертизи складає 145 619,30 грн, вартість мінітрактора «ISEKI TF 23 SІAL» 2001 року випуску складає 286 918,49 грн.

Відтак згідно із висновком експерта вартість майна, про поділ якого заявлено первісний позов (автомобіля та трактора) становить 432 537,79 грн, а половина вартості вказаного майна становить 216 268,90 грн, яку і було стягнуто з відповідача ОСОБА_2 .

Заява про зміну предмета позову від 10.05.2025 року була подана ОСОБА_2 та зустрічним позовом з порушенням процесуального законодавства, через що суд першої інстанції ухвалою від 15.05.2025 року відмовив у прийняття її до розгляду.

На початку жовтня 2022 року позивачка разом з дітьми покинула спільне з ОСОБА_2 місце проживання ( АДРЕСА_1 ) та переїхала до будинку своєї матері за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому позивачка забрала свої особисті речі та речі дітей (одяг, предмети особистої гігієни, тощо), натомість все інше спільно нажите майно залишилося в користуванні і розпорядженні ОСОБА_2 , однак вона на нього не претендує.

Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення, вона також заперечує проти них, оскільки дійсно спочатку 09 листопада 2023 року був укладений догворі про надання правничої допомоги з адвокатом Мазуром О. В. було укладено договір про надання правничої допомоги, проте 12 березня 2025 року між ОСОБА_8 та адвокатом Сташком М. П. було укладено договір про внесення змін і доповнень до договору про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого договір про надання правничої допомоги від 09.11.2023 року було доповнено пунктами 5.3., 5.4. якими для захисту прав та інтересів клієнта було залучено адвоката Сташка П. М. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 001089, видане Радою адвокатів Вінницької області 26.01.2024 року).

При цьому правнича допомога надавалася адвокатами спільно, а зауваження ОСОБА_2 про неприйняття адвокатом Мазуром О. В. участі в представництві інтересів ОСОБА_9 спростовується матеріалами справи, зокрема підготовленим і поданим до суду безпосередньо адвокатом Мазуром О. В. заявою про збільшення позовних вимог від 09.01.2024 року, відзивом на зустрічну позовну заяву від 25.01.2024 рок, журналом судових засідань, а також підписаним між адвокатами Мазуром О. В. і ОСОБА_10 та ОСОБА_1 актом виконаних робіт ста наданих послуг (щодо надання правничої допомоги) від 16.04.2026 року.

Щодо розміру гонорару, то дійсно спочатку розмір гонорару був визначений в розмірі 16 000 грн, однак розгляд справи тривав майже три роки , тому 03.06.2025 року було укладено договір про внесення змін і доповнень до договору про надання правничої допомоги, відповідно до якого строк дії договору від 09.11.2023 року було продовжено до 03.06.2026 року, а гонорар адвокатів погоджено у загальному розмірі 32 000 грн.

У судовому засідання апеляційного суду ОСОБА_2 та його представник адвокат Чуприна О. М. підтримали вимоги, викладені в апеляційних скаргах та просили їх задовольнити.

ОСОБА_1 та її представник адвокат Сташко П. М. заперечили проти апеляційних скарг підтримали доводи, викладі у відзиві на апеляційні скарги

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення відповідає вказаним вимогам закону.

По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:

- 12.07.2007 ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_11 , прізвище чоловіка та дружини після укладення шлюбу « ОСОБА_12 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 (а. с. 15, т. 1);

- рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13.03.2023 (справа №127/1199/23) шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили 19.04.2023 року (а. с. 16-17, т. 1);

- 29 грудня 2023 року ОСОБА_13 зареєструвала шлюб з ОСОБА_14 та змінила прізвище на « ОСОБА_15 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 (а. с. 230, т. 1);

- за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на міні-трактор, реєстраційний номер НОМЕР_6 , марка «ISEKI TF23SIAL», 2001 року випуску, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_2 . Дата реєстрації 30.04.2021 (а .с. 18, т. 1). Дана інформація підтверджується також Договором купівлі-продажу № 611/21 від 15.03.2021 (а. с. 83-86, т. 1);

- вартість Трактора згідно видаткової накладної № 696 від 15.03.2021 становить 122 390,00 грн (а. с. 87, т. 1);

- згідно інформації від 03.05.2023, наданої РСЦ ГСЦ МВС у Вінницькій області (№ 31/2/0541-М-32/оз), за громадянином ОСОБА_2 07.11.2019 зареєстрований транспортний засіб «MERSEDES-BENZ VITO 112CDI», 2002 року випуску, за договором купівлі-продажу № 0546/2019/1761077 укладеним в ТСЦ № 0546 (а .с. 20, т. 1).

- згідно видаткової накладної № 12247 від 24.11.2021 ОСОБА_2 придбав Плуг «Bomet 2-25» (ШП) (стійка 60 см), вартість якого 8 400,00 грн (а. с. 183, т. 1);

- до матеріалів справи додано фото вбиральні, кухні, кухонних меблів, дивану, письмового столу, побутової техніки, інформаційні етикетки про технічні характеристики товарів, фото упаковки від побутової техніки (184-191, т. 1);

- 11 січня 2024 року внесено відомості до ЄРДР за номером кримінального провадження 12024025070000007 відносно ОСОБА_2 , за ч. 1 ст. 162 КК України (а. с. 219, т. 1);

- згідно письмових пояснень ОСОБА_2 від 25.10.2023, його колишня дружина забрала побутову техніку та меблі, а у нього залишився автомобіль MERSEDES-BENZ VITO, а також за ним зареєстрований міні-трактор ISEKI. Вищевказаний міні-трактора знаходився в селі Байраківка у батьків колишньої дружини. 24.10.203 ОСОБА_2 взяв автомобіль та поїхав у с. Байраківка, щоб забрати свій трактор до себе до кінця вирішення судової справи (а. с. 220, т. 1);

- розпискою від 25.10.2023 ОСОБА_2 підтвердив, що взяв на зберігання міні-трактор ISEKI 223 синього кольору, який зареєстрований на нього, та зобов`язується зберігати його до кінця судових засідань по розподілу майна (а. с. 221, т. 1);

- на підтвердження вартості транспортних засобів ОСОБА_1 до первісного позову надала Звіт № 18-19 з оцінки майна станом на 18.05.2023 року, згідно якого вартість автомобіля марки «MERCEDES-BENZ VITO» 112 CDI, 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 становить 249 222 грн, вартість мінітрактора «ISЕKI TF 23 SIAL» 2001 року випуску, свідоцтво серія НОМЕР_2 становить 275 102 грн (а. с. 43-51, т.1);

- на підтвердження вартості міні-трактора ОСОБА_2 до зустрічного позову надав ЗвітБА0623 про незалежну оцінку колісного транспортного засобу, згідно якого ринкова вартість мінітрактора «ISЕKI TF 23 SIAL» 2001 року випуску, свідоцтво серія НОМЕР_2 без врахування ПДВ становить 124 679 грн (а. с. 113 - 132, т.1);

- згідно Висновку експерта за результатами проведення комплексної судової транспортної товарознавчої та судової товарознавчої експертизи від 18 липня 2024 року № 1442/1443/24-21, встановлено: 1. Ринкова вартість досліджуваного автомобіля марки «MERCEDES-BENZ VITO» 112 CDI, 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , на час проведення експертизи, з врахуванням технічного стану, складає 145 316,30 грн. 2. Ринкова вартість досліджуваного мінітрактора «ISЕKI TF 23 SIAL» 2001 року випуску, свідоцтво серія НОМЕР_2 на час проведення експертизи, з врахуванням технічного стану, складає 286 918,49 грн. 3. Ринкова вартість досліджуваного майна, що було ідентифіковано на час проведення експертизи, складає 75 222 грн 90к. (а. с. 13 - 46, т. 2);

- 27 вересня 2024 року ОСОБА_2 , діючи через свого представника адвоката Чуприну О. М., подав заяву про призначення додаткової комплексної судової авто-товарознавчої та товарознавчої експертизи (а. с. 65 - 91, т. 2), ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29 січня 2025 року в задоволенні даного клопотання відмовлено (а. с. 115 - 116, т. 2);

- 12 травня 2025 року ОСОБА_2 подав заяву про зміну предмета позову (а. с. 172 - 179, т. 2), ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 травня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви (а. с. 223 - 226, т. 2).

Між сторонами виник спір про поділ майна подружжя.

Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч.1 ст. 61 СК України).

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Відповідно до ст. 70 ч.1 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка вважаються рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В справі що розглядається суд першої інстанції вірно встановив і це визнається сторонами, що автомобіль MERCEDES-BENZ VITO 112 CD1», 2002 рокy випуску д.н.з. НОМЕР_3 , та міні-трактор «ISEKI TF 23 SІAL» 2001 року випуску, були придбані під час перебування сторін у справі у шлюбі та відносяться до спільної сумісної власності подружжя, відтак підлягають поділу.

Також сторонами не заперечується, що обидва транспортні засоби знаходяться у фактичному володінні та користуванні ОСОБА_2 .

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1 та 2 ст. 71 СК України).

Згідно ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Частинами 1 та 2 статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Отже, за змістом частини четвертої статті 71 СК України згоду на отримання компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом частини другої статті 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки у неподільній речі (близькі за змістом висновки висловлені, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 210/4854/15-ц, від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від3 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 3 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц і від 9 червня 2021 року у справі № 760/789/19).

Позивачка- відповідачка ОСОБА_1 не претендує на те, щоби автомобіль та міні-трактор залишити собі, припинивши право відповідача- позивача на частку у праві спільної сумісної власності з компенсацією йому за цю частку. Вона навпаки згодна отримати грошову компенсацію за її частку у праві спільної сумісної власності на автомобіль та міні-трактор від відповідача.

Суд першої інстанції правильно вважав, що вимоги про визнання за відповідачем права власності на автомобіль і міні-трактор та стягнення на користь позивачки-відповідачки відповідної грошової компенсації треба розглядати як вимогу про поділ цих неподільних речей шляхом виділення їх у власність відповідача та стягнення з нього компенсації замість частки позивачки-відповідачки у праві спільної сумісної власності на автомобіль та міні-трактор.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постанові від 25 травня 2020 року у справі № 347/955/16.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 виснувала наступне: « 44. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що приписи частин четвертої та п`ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК Украйни) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

58. …частини четверта та п`ята статті 71 СК України не передбачають обов`язкову згоду відповідача на присудження позивачеві грошової компенсації замість частки останнього у праві спільної сумісної власності на майно, а також не передбачають обов`язкове внесення відповідачем на депозитний рахунок суду грошової компенсації у спорах, у яких про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності й отримання компенсації на свою користь просить позивач.

59. Якщо за позовом одного із подружжя (який відмовляється від його частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ на користь відповідача - іншого із подружжя - та просить стягнути відповідну грошову компенсацію за таку частку) суд визначить кожному з подружжя ідеальні частки у цьому майні, бо відповідач не погодився на присудження грошової компенсації позивачеві та не вніс відповідну суму на депозитний рахунок, таке судове рішення не буде ефективним для захисту прав та інтересів позивача як співвласника. Залишення неподільної речі у спільній власності не позбавить того із подружжя, хто фактично користується річчю, можливості це робити надалі. Але інший із подружжя, який формально залишається співвласником, усупереч частинам першій і сьомій статті 41 Конституції України за відсутності окремої домовленості фактично позбавляється можливості такого користування, впливу на долю речі, а також грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.».

Відтак доводи апеляційної скарги про те, що оскільки позивачка не внесла коштів на депозитний рахунок суду, то суд мав би визнати за кожним із подружжя право на частку в кожному з автомобілів, - є надуманим та не призведе до остаточного вирішення спору про спільне майно подружжя.

Кожна зі сторін, пред`являючи первісний та зустрічний позови, вказували різну вартість транспортних засобів, не погоджуючись із твердженнями один одного. Відтак Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14.03.2024 року, за клопотанням як ОСОБА_1 (а. с. 148-150, т.1), так і ОСОБА_2 (а. с. 179 - 182, т.1), було призначено судову автотоварознавчу та товарознавчу експертизи.

Висновком експерта за результатами проведення комплексної судової транспортної товарознавчої та судової товарознавчої експертизи від 18 липня 2024 року № 1442/1443/24-21, встановлено: 1. Ринкова вартість досліджуваного автомобіля марки «MERCEDES-BENZ VITO» 112 CDI, 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , на час проведення експертизи, з врахуванням технічного стану, складає 145 316,30 грн. 2. Ринкова вартість досліджуваного мінітрактора «ISЕKI TF 23 SIAL» 2001 року випуску, свідоцтво серія НОМЕР_2 на час проведення експертизи, з врахуванням технічного стану, складає 286 918,49 грн. 3. Ринкова вартість досліджуваного майна, що було ідентифіковано на час проведення експертизи, складає 75 222 грн 90к. (а. с. 13 - 46, т. 2)

В апеляційній скарзі ОСОБА_16 вказує на невідповідність Висновку експертизи п.5.5 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства Юстиції України та Фонду Державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 року (надалі - Методика) та п. 17 Національного стандарту N 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 року № 1440 (надалі- Стандарт № 1).

Дійсно підпунктом в пункту 5.5 Методики, передбачено, що технічний огляд КТЗ передбачає встановлення пробігу за одометром Ринкова вартість КТЗ ураховує, серед іншого, величину пробігу (пункт 7.1 Методики)

Як вбачається з Висновку експертизи, експерт послався на те, що він використовує значення Гк=0, посилається при цьому на пункт 7.11. Методики, який дозволяє не використовувати показники одометра, якщо він технічно несправний, або встановлено факт його заміни чи втручання.

Слід зазначити, що огляд транспортних засобів відбувався в присутності ОСОБА_2 , однак зауважень щодо неправильно зафіксованих вихідних даних він експерту не озвучував.

Згідно пункту 17 Національного стандарту № 1, у звіті про оцінку майна та у висновку про вартість об`єкта оцінки оцінювач відображає факт про включення або невключення до ринкової вартості суми податку на додану вартість. Оціночні процедури, пов`язані з визначенням ринкової вартості, здійснюються з урахуванням включення або невключення до неї суми податку на додану вартість. Умова щодо визначення ринкової вартості з включенням суми податку на додану вартість зазначається у договорі на проведення оцінки майна.

Отже, зі змісту вказаного пункту вбачається, що ринкова вартість визначається з врахуванням ПДВ тоді, коли це замовляє замовник експертизи. Як вбачається з ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 14.03.2024 року, якою було призначено автотоварознавчу та товарознавчу експертизи, питання визначення ринкової вартості транспортних засобів з урахуванням ПДВ перед експертом не ставилось, як і не ставилось це у клопотанні ОСОБА_2 про призначення експертизи (а. с. 179 - 182, т.1).

Отже, суд першої інстанції вірно виснував, що незгода однієї зі сторін по справі з оцінкою транспортних засобів, визначеною експертним шляхом, не свідчить про її неправильність. При поділі спільного майна подружжя, судом приймається до уваги не ціна майна, за якою воно було придбане, а його дійсна вартість на час поділу, тому суд першої інстанції вірно взяв за основу ринкову вартість транспортних засобів, визначену експертним шляхом.

Суд не припустився арифметичної помилки, визначаючи розмір вартості частини в транспортних засобах, як про те стверджує апелянт.

Так, Висновком експертизи встановлено, що ринкова вартість автомобіля марки «MERCEDES-BENZ VITO» 112 CDI, 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 складає 145 619,30 грн, а ринкова вартість досліджуваного мінітрактора «ISЕKI TF 23 SIAL» 2001 року випуску, свідоцтво серія НОМЕР_2 складає 286 918,49 грн.

Отже, вартість транспортних засобів становить 432 537, 79 грн (145 619,30 грн + 286 918,49 грн), а частина цієї суми становить 216 268,90 грн, яку суд першої інстанції і стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в якості компенсації за частку в спільному майні подружжя.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність поділу речей домашнього вжитку.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди- виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи; вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. (Постанова ВС від 30.01.2019 року у справі 158/2229/16).

Висуваючи вимогу про поділ речей домашнього вжитку (меблі, побутова техніка), ОСОБА_2 стверджував, що ряд майна знаходиться у нього (і воно було оцінене в ході проведення товарознавчої експертизи), а інше майно - знаходиться в будинку батьків ОСОБА_1 .. Однак ОСОБА_2 не надав доказів того, що ряд майна знаходиться у ОСОБА_1 чи що вона (чи її батьки) чинили перешкоди у доступі для його виявлення та опису.

ОСОБА_1 не заперечувала, що деяке майно дійсно було придбано ними під час перебування у шлюбі, але все воно залишилось у будинку, де вони проживали разом і де зараз проживає ОСОБА_2 , вона з собою забрала тільки особисті речі свої та дітей.

Оскільки майно, яке бажає виділити ОСОБА_2 собі, знаходиться в нього та відсутні докази того, що інше майно, яке він бажає поділити (виділити його ОСОБА_1 ), існує в натурі на момент поділу, чи що воно було придбано під час шлюбу, однак ним одноосібно розпорядилася ОСОБА_1 , - апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що немає підстав для поділу побутових речей (меблів та побутової техніки). Відповідачем-позивачем за зустрічним позовом не доведено ні придбання цього майна у шлюбі за спільні кошти подружжя, ні його існування (крім того яке знаходиться в нього та яке не бажає ділити ОСОБА_1 ) на момент розгляду справи судом.

Також апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_2 в ході розгляду справи заявляв три різні варіанти поділу майна, які різняться за обсягом та способом поділу (в позові, в заяві про зміну предмета позову, яка не була прийнята судом, та в апеляційній скарзі).

Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2026 року.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 750/2055/20 (провадження № 61-16723 св 20) вказано, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Відповідно до статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

ЦПК передбачає право особи довести будь-який інший розмір судових витрат. Єдине застереження - якщо сума витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, сторона має довести, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку (частина 4 статті 141 ЦПК).

У цьому випадку сторона повинна довести фактичну суму витрат, заявлену до відшкодування. Принцип змагальності не буде порушено, якщо сторона направить докази понесення витрат іншим учасникам справи у встановлений законом строк.

У справі інтереси ОСОБА_1 представляли два адвокати: Мазур Олександр Валентинович і Сташко Петро Миколайович.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надала: договір про надання правової (правничої) допомоги від 09.11.2023, укладений між адвокатом Мазур О.В. і ОСОБА_8; договір про внесення змін і доповнень до договору про надання правничої допомоги від 12.03.2024, укладеного між адвокатами Мазур О.В., Сташко П.М, та ОСОБА_8 ; договір про внесення змін і доповнень до договору про надання правової (правничої) допомоги від 03.06.2025, укладеного між адвокатами Мазур О.В., Сташко П.М, та ОСОБА_8 ; фіскальні чеки про оплату згідно договору про надання правової допомоги ОСОБА_1 у справі № 127/13724/23 від 09.11.2023 на суму 16000,00 грн, від 03.06.2025 на суму 8000,00 грн, від 11.08.2025 на суму 8000,00 грн, акт виконаних робіт від 16.04.2026.

Відповідно до п. 4 договору гонорар адвоката погоджується за взаємною згодою сторін, який оплачується за спільною домовленістю сторін наступним чином: 16000,00 грн - одразу при підписанні даного договору. Сума гонорару може бути збільшена за згодою сторін, яка оформляється письмово.

В договорі про внесення змін і доповнень до договору про надання правничої допомоги від 12.03.2024 сторони домовились доповнити укладений між ними договір про надання правничої допомоги від 09.11.2023 пунктами 5.3, 5.4 наступного змісту:

«5.3. Для захисту прав та інтересів клієнта Адвокат залучає Адвоката 2 - Сташка Петра Миколайовича.

5.4. На адвоката 2 поширюються всі права та обов`язки адвоката, передбачені договором про надання правничої допомоги від 09.11.2023.

Гонорар Адвоката 2 сплачується Клієнтом адвокату Мазуру О.В, в рамках укладеного із ним договором про надання правничої допомоги від 09.11.2023.

В договорі про внесення змін і доповнень до договору про надання правничої допомоги від 03.06.2025 сторони домовились пункт 4.2 договору від 09.11.2023 викласти в наступній редакції: «4.2. Гонорар Адвокатів погоджується за взаємною згодою Сторін, який оплачується за спільною Домовленістю Сторін і складає: 4.2.1. 16000,00 грн, які клієнт оплатив до підписання Договору; 4.2.2. 8000,00 грн, які клієнт зобов`язаний оплатити до 04.06.2025 включно; 4.2.3. 8 000,00 грн, які клієнт зобов`язаний оплатити до 03.09.2025 включно.

Як вбачається з акту виконаних робіт та наданих послуг від 16.04.2026, адвокатами Мазур О.В. і Сташко П.М. було надано такі послуги: 1. Надання консультації клієнту 1 год. 2. Підготовка і подача до суду заперечень на заяву про збільшення позовних вимог від 09.01.2024 -01 год. 3. Підготовка і подача відзиву на зустрічну позовну заяву від 25.01.2024 - 4 год. 4. Підготовка і подача до суду клопотання про долучення доказів від 13.03.2024 - 0,25 год. 5. Підготовка і подача до суду заяви про уточнення позовних вимог від 28.08.2024 - 1 год. 6. Підготовка і подача до суду заперечень проти прийняття заяви про зміну предмету позову від 15.05.2025 - 3 год. 7. Підготовка і подача до суду заяви про виклик свідків від 15.05.2025 - 0,25 год. 8. Участь в судових засіданням: 10.01.2024, 14.03.2024, 28.08.2024, 14.11.2024, 12.12.2024, 29.01.2025, 13.02.2025, 15.04.2025, 15.05.2025, 18.06.2025, 21.08.2025, 02.10.2025, 13.11.2025, 01.04.2026 - 4,5 год. 9. Підготовка і подача до суду клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу з додатками - 1 год. Всього було затрачено 16 годин, вартість однієї години 2 000,00 грн, вартість наданих послуг становить 32 000,00 грн.

Дійсно в позовній заяві ОСОБА_1 вказувала, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу становить 15 000 грн (а. с. 5, т.1), проте у відзиві на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , поданому 25.01.2024 року, ОСОБА_1 вказала, що вона як відповідачка повідомляє, що очікує понести орієнтовно витрати на правничу допомогу в розмірі 16 000 грн, розмір яких може бути збільшено в залежності від тривалості розгляду справи. (а. с. 215-216, т.1).

Отже, ОСОБА_1 вказувала 31 000 грн як орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу, а тому заявлений нею розмір в 32 000 грн не є таким, що значно перевищує заявлений нею попередній орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу.

Враховуючи тривалий розгляд справи, наявність зустрічного позову, складність справи, суд першої інстанції вірно виснував, що немає підстав для зменшення понесених позивачкою-відповідачкою витрат на правничу допомогу, розмір яких підтверджений належними та допустимими доказами. Доводи апеляційної скарги не спростовують такий висновок суду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 такими, що не спростовують ухвалені у справі рішення суду першої інстанції, які ґрунтуються на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2026 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2026 року підлягають залишенню без змін, а подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Вирішуючи питання судових витрат, з урахуванням положень статті 141 ЦПК України та того, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, понесені ним судові витрати у зв`язку з переглядом справи у апеляційному суді, слід залишити за ним. Матеріали справи не містять доказів понесення судових витрат в суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 13 квітня 2026 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 травня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати ОСОБА_2 , понесені ним в апеляційній інстанції, залишити за ним.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 вересня 2026 року.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: О. С. Панасюк

Т. Б. Сало