Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №713/741/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року місто Чернівці справа № 713/741/26

провадження №22-ц/822/1464/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача Височанської Н.К.,

суддів: Кулянди М.І., Лисака І.Н.

за участю секретаря судових засідань Паучек І.І.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 травня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Осокін А.Л.,-

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів.

Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 22 квітня 2026 року роз`єднано позовні вимоги та виділено в самостійне провадження позовні вимоги про розірвання шлюбу.

В позові про стягнення аліментів, посилалася на те, що вони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач, будучи батьком, та маючи обов`язок утримувати сина до досягнення повноліття – кошти на його утримання не надає.

Виходячи з викладеного, позивач просила стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання сина в розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку(доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого законом на дитину відповідного віку, щомісяця до досягнення дитиною повноліття. Не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 травня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти в розмірі 1/3 частині усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого Законом для дитини відповідного віку, щомісяця до досягнення дитиною повноліття.

Аліменти стягувати з 18 березня 2026 року, допустивши негайне виконання рішення суду в межах платежів за один місяць.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1331,20 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Ткач В.В. спрямувала засобами поштового зв`язку 19 червня 2026 року апеляційну скаргу на вказане рішення суду.

В апеляційній скарзі вказує, що не погоджується з визначеним судом розміром стягнутих аліментів, оскільки відповідно до ч.5 ст.183 СК України розмір аліментів на одну дитину повинен складати частку заробітку платника аліментів. І хоча відповідні розміри стосуються видачі судового наказу про стягнення аліментів, зазначені розміри мають враховуватися при визначенні аліментів і в позовному провадженні.

Визначений судом розмір аліментів в розмірі 1/3 частки від його доходів є для нього непосильним, його матеріальне становище не є високим.

Просив рішення суду змінити та визначити до стягнення з нього аліментів в розмірі частки усіх видів заробітку (доходу) щомісячно.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Вважає, що відповідач може і повинен заробляти достатні кошти на своє утримання та утримання дитини до досягнення повноліття.

Вказала, що відповідач з 2025 року проживає у Польщі і він не надав суду доказів того, що він не працює і не може сплачувати аліменти у розмірі визначеному судом.

Також, мінімальна зарплата у Польщі становить 4666 злотих, мінімальна погодинна ставка для робітників становить 30,50 злотих. Отож, маючи такі доходи відповідач може сплачувати аліменти по українських законах, де розрахункова величина аліментів для непрацюючих осіб буде становити не більше 6000 грн. у місяць, що навіть не буде забезпечувати реальний прожитковий мінімум.

Межі розгляду справи

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Щодо розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання

У судове засідання учасники справим не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку, позивачка про причини неявки суд не повідомила (а.с.50-51, 58).

До початку розгляду справи від представника відповідача ОСОБА_4 – адвоката Ткач В.В. надійшла заява з проханням розглядати справу у відсутність відповідача та його представника. Вимоги апеляційної скарги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити (а.с.59-60).

Згідно із статтею 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 лютого 2024 року у справі №755/20287/21.

Також, якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року в справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року в справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року в справі № 496/5051/19 та інших.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання, будучи належним чином повідомленими про розгляд справи.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 являються батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с.5).

Син сторін проживає з позивачкою та знаходиться на її утриманні, що підтверджується Актом обстеження матеріально-побутових умов Банилівської сільської ради Вижницького району №02-18/158 від 16 березня 2026 року (а.с.6).

Відповідач ОСОБА_1 є інвалідом з дитинства 3 групи, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1 (а.с.15).

Доводи та мотиви апеляційного суду та застосовані норми права

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції частково не відповідає.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідач, може і повинен заробляти достатні кошти на своє утримання та утримання дитини до досягнення повноліття. Тому, з відповідача слід стягувати аліменти на утримання дитини в розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку, але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого Законом для дитини відповідного віку щомісяця, що, на думку суду, буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для стягнення аліментів, однак не погоджується з визначеним судом розміром таких аліментів, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України.

Обов`язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов`язків (частина 2 статті 51 Конституції України) і закріплюється в сімейному законодавстві, зокрема статтею 180 СК України на батьків покладено обов`язок по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.

Згідно із частиною 7 статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до положень статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2026 рік» установлено прожитковий мінімум з 1 січня 2026 року для дітей віком до 6 років в сумі - 2817 гривень.

Батьки дитини мають рівні обов`язки з надання утримання дитині, оскільки згідно частини 1 статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Згідно статті 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми закону належить виключно суду. Аналогічна правова позиція вказана в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13.

Згідно частини 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Згідно ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю, або задоволення позовних вимог у випадку ненадання відповідачем доказів на спростування обставин, зазначених у позові.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі N 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі N 917/1307/18 (пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі N 917/1307/18).

У поданій апеляційній скарзі відповідач вказував, що розмір його доходу та майновий стан не є таким, який дає йому можливість сплачувати аліменти у розмірі 1/3 частки від доходів.

Разом з тим, на переконання позивачки, відповідач є здоровою працездатною особою, перебуває за кордоном, отож працює та заробляє достатні кошти та в змозі сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Однак, судова колегія звертає увагу на те, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів свого матеріального стану, витрат, які вона несе на утримання дитини зі свого боку, як і переліку витрат, які витрачаються на дитину і є необхідними.

Будь-яких об`єктивних доказів, які б давали підстави вважати про необхідність визначеної до стягнення судом першої частки 1/3 від усіх доходів відповідача матеріали справи не містять.

При цьому, в матеріалах справи наявні докази того, що відповідач є особою з інвалідністю 3 групи з дитинства.

Отож, оцінивши сукупність наявних по справі доказів, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний утримувати свою дитину, однак враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів матеріального становища як позивачки так відповідача, враховуючи вік дитини, колегія суддів вважає, що рішення суду слід змінити, визначивши до стягнення із відповідача аліменти на утримання дитини в розмірі 1/4 частки його доходу, що відповідатиме положенням чинного законодавства та вимогам розумності і справедливості, забезпечить достатні умови для спільної дитини сторін при дотриманні принципу рівності обов`язку її батьків.

Колегія суддів вважає, що такий розмір аліментів буде достатнім для забезпечення якнайкращих інтересів дитини, забезпечить дитині належний рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

На думку апеляційного суду, такий розмір аліментів відповідатиме встановленим судом обставинам справи, наданим доказам та вимогам СК України та не буде надмірним тягарем для відповідача.

При цьому, позивачка не позбавлена можливості згодом, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів, відповідно до частини 1 статті 192 СК України.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення

Згідно ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення слід змінити.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити.

Змінити мотивувальну частину рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 травня 2026 року, виклавши її в редакції цієї постанови.

Змінити резолютивну частину рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 21 травня 2026 року, виклавши її в наступній редакції.

«Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму, встановленого Законом для дитини відповідного віку, щомісяця до досягнення дитиною повноліття.

Аліменти стягувати з 18 березня 2026 року, допустивши негайне виконання рішення суду у межах суми платежу за один місяць».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена судом 07 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

І.Н. Лисак