Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №721/336/25 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року місто Чернівці справа №721/336/25

провадження №22-ц/822/1429/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача Височанської Н.К.,

суддів: Кулянди М.І., Перепелюк І.Б.

за участю секретаря судових засідань Паучек І.І.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи - Усть-Путильська сільська рада Вижницького району Чернівецької області, Міністерство Оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області та ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 12 травня 2026 року, головуючий в суді першої інстанції суддя Стефанко У.Д.,-

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2025 року заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення фактів родинних відносин та перебування на утриманні, заінтересовані особи: Усть-Путильська сільська рада Вижницького району Чернівецької області, Міністерство Оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області та ОСОБА_2 .

Посилалася на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 загинув її онук ОСОБА_3 , який був військовослужбовцем. Причина смерті - вибухова травма внаслідок військових дій, пов`язана із захистом Батьківщини.

З метою реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю онука вона звернулася до Міністерства оборони України, однак комісією вказаного міністерства з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації, їй було відмовлено у зв`язку із ненаданням документів, які підтверджують факт її перебування на утриманні загиблого.

Зазначає, що разом з ОСОБА_3 проживала в одному будинку до досягнення ним повноліття, була його опікуном, виховувала, забезпечувала всім необхідним.

Мати загиблого ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , доля батька невідома, бо такий у свідоцтві про народження записаний за вказівкою матері, відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Досягнувши повноліття, ОСОБА_3 влаштувався на роботу та матеріально допомагав заявниці.

Після призову на військову службу ОСОБА_3 через родичів передавав їй гроші, які вона витрачала на свої потреби. Матеріальна допомога, яку надавав ОСОБА_3 була основним джерелом її доходу.

Просила встановити факти родинних відносин, як бабусі та онука та перебування на утриманні загиблого ІНФОРМАЦІЯ_3 в результаті бойових дій під час захисту Батьківщини військовослужбовця ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 12 травня 2026 року у задоволені заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Усть-Путильська сільська рада Вижницького району Чернівецької області, Міністерство Оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області, ОСОБА_2 про встановлення фактів родинних відносин та перебування на утриманні - відмовлено.

Повний текст рішення складено судом 12 травня 2026 року.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, заявниця ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду.

Вважає, що приймаючи оскаржуване рішення, суд неповно з`ясував всі обставини, що мають значення для справи, тому прийшов до висновків, які не відповідають встановленим обставинам справи та відповідно неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим дане рішення підлягає скасуванню у повному обсязі.

В апеляційній скарзі наводить обставини та підстави для задоволення вимог заяви, які викладені в заяві, та додатково вказує, що заявлена вимога про встановлення факту родинних відносин обґрунтована тим, що після смерті ОСОБА_3 звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_4 , із заявою про отримання допомоги, де їй рекомендовано звернутись до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання із загиблим однією сім`єю, також під час вивчення документів рекомендовано звернутись до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин, а саме, що померлий ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 був її онуком.

У червні 2024 року вона звернулась до Путильського районного суду Чернівецької області із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення. Просила встановити факт постійного спільного проживання однією сім`єю разом із онуком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 10.07.2024 року (справа №721/478/24 (2-0/721/47/2024), яке набрало законної сили 09.08.2024 року заяву задоволено частково. Встановлено факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 із ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щодо заявленої вимоги про те, що померлий ОСОБА_3 доводився їй онуком суд зазначив, що не доведено вказаний факт належними та допустимими доказами.

Вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є зайвим та процесуально недоцільним є передчасним та необґрунтованим, оскільки саме по собі існування актових записів цивільного стану та рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 08.12.2011 року не усуває необхідності у встановленні юридичного факту родинних відносин, оскільки жоден із наданих доказів безпосередньо не посвідчує факт того, що ОСОБА_3 був її онуком.

Отже, для підтвердження родинного зв`язку між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 необхідним є встановлення сукупності юридичних фактів та дослідження наданих доказів, у тому числі доказів щодо зміни прізвища дочки. Саме тому нею була заявлена вимога про встановлення факту родинних відносин.

Встановлення зазначеного факту має юридичне значення, оскільки є необхідним для підтвердження родинних відносин із загиблим ОСОБА_3 та реалізації прав, гарантованих законодавством членам сім`ї загиблого військовослужбовця, у тому числі при зверненні до Міністерства оборони України, органів Пенсійного фонду України та інших уповноважених органів.

Суд фактично встановив наявність родинних відносин, однак безпідставно відмовив у задоволенні заяви, пославшись на те, що такий факт є «очевидним» та не потребує встановленню.

Також, суд першої інстанції, відмовляючи у встановленні факту перебування ОСОБА_1 на утриманні загиблого військовослужбовця, вийшов за межі повноважень, визначених для розгляду справ окремого провадження, та фактично здійснив оцінку наявності у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги та пенсії.

Натомість суд першої інстанції фактично дослідив та надав оцінку наявності у заявниці права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, можливості отримання одноразової грошової допомоги, а також обставини щодо існування осіб, зобов`язаних її утримувати, що виходить за межі предмета доказування у даній справі.

Також суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував та не взяв до уваги, що після смерті її дочки, саме вона була офіційним опікуном ОСОБА_3 , займалась його вихованням, матеріальним забезпеченням.

Також судом не взято до уваги рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 10.07.2024 року (справа №721/478/24 (2-0/721/47/2024), яким встановлено факт постійного проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Даним рішенням встановлено (дослівно): «заявницею надано суду письмові докази, з яких вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 1999 року проживали разом однією сім`єю, вона була опікуном останнього, мали взаємні права й обов`язки і були пов`язані спільним побутом.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що в судовому засіданні належними та допустимими доказами, які є достатніми і достовірними, доведено той факт, що ОСОБА_5 проживала разом із ОСОБА_3 однією сім`єю, вели спільне господарство та були пов`язані спільним побутом, а відтак була членом сім`ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 .

Тому, суд вважав, що встановлення факту визнання членом сім`ї загиблого військового, що просить заявниця, знайшло повне підтвердження в судовому засіданні і її об`єктивність не викликає в суду сумніву, заява є обґрунтованою та підлягає до задоволення».

Таким чином, вона, як член сім`ї загиблого ОСОБА_3 разом з останнім спільно проживали, мали спільні права та обов`язки, спільний побут, проживали в одному будинку, після призову на військову службу, ОСОБА_3 надавав їй матеріальну допомогу, яка була основним джерелом її доходу, оскільки є особою пенсійного віку та має невелику пенсію.

Судом також не враховано, що допомога могла передаватися готівкою через родичів, а тому відсутність банківських переказів сама по собі не свідчить про відсутність утримання.

Крім того, суд помилково пов`язав її право на встановлення факту перебування на утриманні із наявністю повнолітнього сина.

Рішення суду про стягнення аліментів на її утримання з повнолітнього сина не ухвалювалось, разом з сином не проживає, син проживає окремо разом з сім`єю у м.Вижниця.

Сам по собі факт наявності повнолітнього сина не є безумовною підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні загиблого онука, оскільки закон вимагає встановлення реальних обставин утримання особи, а не лише формального існування родинних зв`язків.

Водночас суд не встановив обставин щодо можливості сина надавати їй належне утримання, фактичного надання такої допомоги чи її розміру.

Висновок суду про те, що наявність у неї повнолітнього сина виключає можливість встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_3 , є помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи і вимогам закону.

Таким чином, суд дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заяви, неправильно застосувавши норми матеріального права та не врахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України підлягав врахуванню при вирішенні справи.

Просила рішення скасувати, а вимоги заяви задовольнити повністю.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України, в інтересах якого діє представник Стадник С.І. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Вказав, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди заявниці з оцінкою доказів, наданою судом, та повторюють її правову позицію, яка вже була предметом дослідження суду першої інстанції.

Щодо вимоги про встановлення факту родинних відносин, то суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що наявними у справі доказами вже підтверджується родинний зв`язок між заявницею та загиблим військовослужбовцем.

З матеріалів справи вбачається, що родинний зв`язок підтверджується свідоцтвами про народження, актовими записами цивільного стану, рішенням Путильського районного суду Чернівецької області від 08 грудня 2011 року, яким встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 є однією особою та матір`ю ОСОБА_3 , а також іншими письмовими доказами. Саме з цих підстав суд дійшов правильного висновку про відсутність необхідності повторного встановлення юридичного факту, який уже підтверджується належними документами.

В окремому провадженні суд встановлює юридичні факти лише у разі неможливості підтвердження їх іншими способами, тоді як у даній справі відповідні документи існують, є чинними та ніким не оспорюються. Зазначені висновки узгоджуються і з правовою позицією, яку Міністерство оборони України висловлювало під час розгляду справи судом першої інстанції.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо встановлення факту перебування заявниці на утриманні загиблого військовослужбовця.

Відповідно до частини першої статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на одноразову грошову допомогу мають, зокрема, утриманці загиблого військовослужбовця. При цьому закон, в редакції на дату смерті військовослужбовця - ІНФОРМАЦІЯ_3 , прямо визначає, що утриманцями є лише ті члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Отже, саме положення зазначеного Закону визначають критерії набуття статусу утриманця для цілей отримання одноразової грошової допомоги.

Системний аналіз статей 30 та 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» свідчить про те, що ці норми застосовуються у взаємному зв`язку. Стаття 30 визначає коло осіб, які взагалі можуть претендувати на статус утриманця, а стаття 31 лише конкретизує поняття перебування на утриманні як перебування на повному утриманні або отримання допомоги, яка була постійним і основним джерелом засобів до існування. Отже, без встановлення відповідності вимогам статті 30 питання застосування статті 31 взагалі не виникає. Саме така правова позиція послідовно обґрунтовувалася Міністерством оборони України під час розгляду справи.

Суд першої інстанції правильно встановив, що заявниця має повнолітнього сина ОСОБА_7 , який відповідно до статті 266 Сімейного кодексу України є особою, на яку законом покладено обов`язок утримувати непрацездатну матір. При цьому пунктом «г» частини другої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» прямо передбачено, що баба чи дід мають право на пенсію у разі втрати годувальника лише за умови відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати. Тому наявність у заявниці повнолітнього сина є юридично значимою обставиною, яка підлягала врахуванню судом.

Посилання апелянта на те, що син проживає окремо, рішення про стягнення аліментів не ухвалювалося та фактично він не надавав матеріальної допомоги, не спростовують існування встановленого законом обов`язку щодо утримання матері та не можуть бути підставою для неврахування вимог спеціального закону.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про недоведеність самого факту перебування заявниці на утриманні загиблого військовослужбовця.

Відповідно до статті 81 ЦПК України саме заявник повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог. Разом із тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що допомога, яку нібито надавав загиблий військовослужбовець, була постійною, систематичною та становила основне джерело засобів існування заявниці.

Посилання апеляційної скарги на передачу коштів через родичів не підтверджуються жодними об`єктивними доказами, а ґрунтуються виключно на поясненнях заявниці. Самі по собі такі пояснення не можуть вважатися достатніми для встановлення юридичного факту перебування на утриманні.

Суд першої інстанції належним чином дослідив усі подані докази та надав їм оцінку відповідно до статті 89 ЦПК України, у зв`язку з чим підстав для переоцінки доказів судом апеляційної інстанції не вбачається.

Посилання апеляційної скарги на окремі постанови Верховного Суду також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Наведені заявницею правові висновки стосуються необхідності встановлення факту того, що допомога померлого була для особи постійним та основним джерелом засобів існування, однак вони не звільняють заявника від обов`язку доведення відповідних обставин належними та допустимими доказами і не виключають необхідності відповідності вимогам статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». У даній справі таких доказів заявницею не подано.

28 серпня 2026 року Головне управління пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в інтересах якого діє представник Кривохижа В.М. подав через систему «Електронний Суд» відзив на апеляційну скаргу, однак такий відзив не може бути прийняти до розгляду, з огляду на наступне.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 02 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі. Надано учасникам справи строк протягом якого може бути подано відзив на апеляційну скаргу - п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали.

Головне управління пенсійного фонду України в Чернівецькій області отримали вказану ухвала в електронному кабінеті системи Електронний Суд 04 липня 2026 року (том 1 а.с.240).

Отже, відзив на апеляційну скаргу, який подано 28 серпня 2026 року, подано з пропуском зазначеного вище строку.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладене відзив на апеляційну скаргу підлягає залишенню без розгляду.

Межі розгляду справи

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 15.11.2022 року Вижницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вижницькому районі Чернівецької області Південо-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), актовий запис № 252 (а.с.11).

Згідно довідки (до форми №106/0 № 6706), причиною смерті ОСОБА_3 є вибухова травма внаслідок військових дій (а.с.12).

Відповідно до Витягу з протоколу засідання 16 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця Протокол № 651 від 06.04.2023 - травма, поранення і причина смерті ОСОБА_3 (08.11.2022) пов`язані із захистом Батьківщини (а.с.13).

ІНФОРМАЦІЯ_6 народилася мати загиблого ОСОБА_3 - ОСОБА_8 16 лютого 1988 року вона уклала шлюб із ОСОБА_9 , після чого її було присвоєно прізвище чоловіка. 19 січня 1990 року вказаний шлюб було розірвано. 09 червня 1990 року ОСОБА_4 уклала шлюб із ОСОБА_10 , та відповідно змінила прізвище на - ОСОБА_11 . 10 березня 1992 року вказаний шлюб було розірвано.

ІНФОРМАЦІЯ_7 у ОСОБА_6 народився син - ОСОБА_3 , батьками якого значаться ОСОБА_6 та ОСОБА_12 , відомості про батька записані за вказівкою матері. Вказане підтверджується свідоцтвами про народження, укладення та розірвання шлюбу, довідкою та витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян (а.с.14-21).

На підставі рішення виконавчого комітету Підзахаричівської сільської ради Путильського району Чернівецької області від 03.03.1999 року №16/3, над неповнолітнім ОСОБА_3 було встановлено опікунство, опікуном призначено ОСОБА_1 , 1947 року народження (а.с.26).

Розпорядженням Вижницької РДА Чернівецької області від 31.12.2008 за № 1087 ОСОБА_3 , який перебував під піклуванням ОСОБА_1 , надано статус дитини-сироти.

Згідно рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 08 грудня 2011 року, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_13 та ОСОБА_6 була однією і тою самою особою та доводилася матір`ю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Згідно рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 10 липня 2024 року у справі № 721/478/24, встановлено факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 із ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.24-25).

З довідок Підзахаричівського старостинського округу Усть-Путильскої сільської ради Вижницького району Чернівецької області №255 від 08.07.2024 та №177 від 24.02.2025 вбачається, що ОСОБА_1 постійно проживала однією сім`єю з 03.03.1999 року зі своїм онуком ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , між ними були взаємні права та обов`язки, останній утримував бабусю ОСОБА_1 , так як у свій час вона була його опікуном (а.с.29, 31).

Відповідно до довідки про доходи Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області, ОСОБА_1 перебуває на обліку і отримує пенсію за віком. Сума пенсії за період 01.01.2022 по 30.11.2022 склала 43812,99 грн (а.с.201).

Відповідно до Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 47/д від 27.12.2024, комісія розглянувши подані документи ОСОБА_1 , дійшла висновку про повернення на доопрацювання документів для призначення одноразової грошової допомоги відповідно до п. 2 постанови КМУ від 28.02.2022 №168. Відповідно до наданих документів ОСОБА_1 не відноситься до визначеного законом кола осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, також за поданими документами не можливо встановити, чи перебувала заявниця на утриманні загиблого (а.с.35).

Як убачається з актового запису про народження №11 від 25.10.1972 року народження, виданого виконавчим комітетом Підзахаричівської сільської ради Путильського району Чернівецької області, ОСОБА_7 (син заявниці) народився ІНФОРМАЦІЯ_9 , його батьками є ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_10 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.147).

Відповідно до інформації наданої Путильським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вижницькому районі Чернівецької області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, відомості щодо ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_8 , а саме, фактів державної реєстрації шлюбу останнього та народження дитини/дітей - відсутні (а.с.191).

Згідно нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , останні підтверджують той факт, що ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживав разом з бабусею ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , матеріально підтримував бабусю, забезпечував її фінансово, допомагав у веденні господарства та надавав їй необхідну допомогу (а.с.32).

Доводи та мотиви апеляційного суду та застосовані норми права переглядаючи основне рішення

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог відповідає вказаним вимогам.

Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції прийшов до висновку, що за наявності чинних та нескасованих актових записів цивільного стану, які чітко відображають материнство дочки та материнство бабусі щодо цієї дочки та рішення суду, у якому підтверджено юридичний факт родинних відносин матері (дочки заявниці) та її сина (онука заявниці), юридичний факт родинних відносин між бабусею та онуком є очевидним та наявним, а відтак, встановлення окремого факту у судовому порядку є зайвим та процесуально недоцільним.

Також, заявницею не надано суду належних і допустимих доказів того, що вона являлася утриманцем загиблого онука ОСОБА_3 , тобто перебувала на його повному утриманні або одержувала від нього допомогу, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Отримання заявницею пенсії за віком, саме по собі не слугує такою підставою, а інших доказів саме перебування її на повному утриманні онука, як і отримання від нього будь якої фінансової допомоги (на підтвердження чого могли б слугувати чеки, платіжні інструкцій про переказ коштів і т. і), яка б була для неї постійною та основною для існування, заявницею не надано.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Згідно із частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцемі часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанови Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21 та від 11 вересня 2024 року № 335/4669/23).

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин та перебування на утриманні онука до смерті останнього з метою призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю онука як військовослужбовця.

Щодо встановлення факту родинних відносин

Згідно із пунктами 1 і 8 частини першої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти: родинних відносин між фізичними особами.

Факти родинних відносин встановлюються у судовому порядку, якщо від їх встановлення залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Заява про встановлення факту родинних відносин повинна відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, встановленим статтею 175 ЦПК України, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим статтею 318 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої та частини другої статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначені докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

Такими доказами, що підтверджують наявність родинних відносин, зокрема, можуть бути: акти, анкети, автобіографії, листівки, сімейні фотографії, листи ділового та особистого характеру, особові справи, рішення судів, погосподарські книги, виписки із домових книг та інші документи, які містять у собі відомості про родинні відносини заявника і померлої особи; довідки органів реєстрації актів цивільного стану про неможливість поновлення втрачених записів; пояснення свідків, яким достовірно відомо про взаємовідносини померлої особи із заявником.

З матеріалів справи вбачається, що у заявниці ОСОБА_1 була дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , яка народилася в с.Розтоки Путильської району Чернівецької області. В свідоцтві про народження ОСОБА_8 батьками записані: батько ОСОБА_14 , мати ОСОБА_1 (т.1 а.с.16).

16 лютого 1988 року ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_9 і після укладення шлюбу їй було присвоєно прізвище « ОСОБА_19 ». Дана обставина підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу (т.1 а.с.18).

19 січня 1990 року ОСОБА_20 розірвала шлюб, про що свідчить копія свідоцтва про розірвання шлюбу (т.1 а.с.19).

З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану вбачається, що 09 червня 1990 року ОСОБА_20 уклала шлюб з ОСОБА_10 і після реєстрації шлюбу взяла прізвище « ОСОБА_11 ». 10 березня 1992 року даний шлюб був розірваний (т.1 а.с.20).

Як вбачається з копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , що він народився ІНФОРМАЦІЯ_12 . Його батьками записані: батько ОСОБА_12 та мати ОСОБА_6 (т.1 а.с.14).

З довідки відділу РАЦС Вижницького РУЮ Чернівецької області від 09.02.2025 року вбачається, що відомості про батька у свідоцтві про народження ОСОБА_3 записані за вказівкою матері відповідно до частини першої статті 135 СК України.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла, про що свідчить копія свідоцтва про смерть (т.1 а.с.17).

Таким чином, з вказаних документів чітко вбачається, що у заявниці була дочка ОСОБА_8 , яка у зв`язку з укладенням шлюбу змінювала прізвище з початку на « ОСОБА_19 », а потім на « ОСОБА_11 ». Після розірвання шлюбу з ОСОБА_10 вона народила сина ОСОБА_3 .

Отже, документально підтверджено, що заявниця ОСОБА_1 є бабусею ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, вірно виходив з того, що даний юридичний факт підтверджується вищенаведеними документами, а тому його встановлення в судовому порядку є зайвим.

Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують та зводяться до незгоди з висновком суду.

Щодо перебування на утриманні

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Згідно зі змістом статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на дату загибелі ОСОБА_3 ), у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Законом України № 3515-IX від 09 грудня 2023 року, зокрема, стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладена у новій редакції.

При цьому, частиною першою статті 16-1 вказаного Закону (у редакції Закону України № 3515-IX від 09 грудня 2023 року) передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на дату загибелі ОСОБА_3 ) сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

В абзаці першому частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Про необхідність встановлення вищевказаних обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї неодноразово зауважувалось Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на дату загибелі ОСОБА_3 ) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на дату загибелі ОСОБА_3 ) члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого також має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Аналогічні висновки неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц (провадження № 61-12056св18), від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17 (провадження № 61-29713св18), від 27 травня 2020 року у справі № 237/1478/18 (провадження № 61-45550св18), від 24 вересня 2025 року у справі № 442/1002/24 (провадження № 61-2608св25).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні онука, суд першої інстанції забезпечивши повний і всебічний розгляд справи, дослідивши та оцінивши всі наявні у справі докази, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявниця не надала належних і допустимих доказів, зокрема, на підтвердження факту надання їй онуком матеріальної допомоги, яка була б для неї постійним і основним джерелом існування.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про наявність у заявниці повнолітнього сина ОСОБА_7 , на якого законом покладено обов`язок утримувати матір у разі її потреби у матеріальній допомозі. Водночас у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що її повнолітній син з поважних причин не може надавати їй утримання, а також докази того, що онук до своєї загибелі надавав матеріальну допомогу, яка була для заявниці основним джерелом існування.

Матеріали справи не містять взагалі доказів, чим займався онук заявниці до мобілізації, який у нього був дохід тощо.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявниця була опікуном свого онука до виповнення ним вісімнадцяти років та що вони проживали за однією адресою, не дає підстав для висновку про перебування її на утриманні у свого онука.

Як було зазначено вище, що матеріали справи не містять доказів про працевлаштування ОСОБА_3 та розмір його доходу до моменту мобілізації.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, оскаржуване судове рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги щодо оскарження основного рішення не спростовують висновків суду, рішення суду щодо позовних вимог ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив це рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Путильського районного суду Чернівецької області від 12 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 07 вересня 2026 року.

Суддя-доповідач: Н.К. Височанська

Судді: М.І. Кулянда

І.Б. Перепелюк