Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №713/2026/26 — Вижницький районний суд Чернівецької області

Справа № 713/2026/26

Провадження №2-о/713/213/26

РІШЕННЯ

іменем України

07.09.2026 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді Пилип`юка І.В., з участю секретарки судових засідань Паучек Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вижниця в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Вижницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вижницькому районі Чернівецької області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа - Вижницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вижницькому районі Чернівецької області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

У заяві вказував, що народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вижниця Чернівецької області, де зареєстрований по АДРЕСА_1 .

30.04.1988 уклав шлюб з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 і після реєстрації шлюбу їм присвоєно прізвища ОСОБА_5. Шлюб зареєстрували у Вижницькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Вижницькому районі Чернівецької області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про що 30.04.1988 складено актовий запис №11.

Згідно копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 02.08.2001 Відділом ЗАГС адміністрації міста Мурманськ, в перекладі на українську мову, засвідченому 30.07.2026 приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Новосельською І.Л., зареєстрованому в реєстрі за №1571, 1572 - 02.08.2001 на підставі рішення Ленінського районного суду Мурманськ від 03.05.2001, зроблено запис акту про розірвання шлюбу №1395 про те, що 15.05.2001 між ним та ОСОБА_3 припинений шлюб.

З 2001 і по даний час проживає у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з якою має намір зареєструвати шлюб, однак цього зробити не може, оскільки у зв`язку з припиненням всіх офіційних правовідносин з російською федерацією під час введеного воєнного стану, свідоцтво про розірвання шлюбу, яке видане на її території, не може бути прийняте органом Державної реєстрації актів цивільного стану України для здійснення Державної реєстрації розірвання шлюбу та проставлення відповідної відмітки у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян. Таке свідоцтво може бути прийнято судом виключно в якості доказу розірвання шлюбу при розгляді заяви про встановлення факту розірвання шлюбу.

З клопотанням про визнання рішення іноземного суду, що не підлягає примусовому виконанню звернутися не може, оскільки у нього відсутні документи, передбачені ч.2 ст.472 ЦПК України, а саме: засвідчена в установленому порядку копія рішення суду; офіційний документ про те, що вказане рішення набрало законної сили; засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Вважає, що зібрані докази та їх належна оцінка вказують на наявність визначених законом підстав для встановлення у судовому порядку факту розірвання шлюбу з ОСОБА_3 , оскільки встановлення такого факту має для нього юридичне значення - дозволяє йому належним чином зареєструвати розірвання його шлюбу, а також укласти шлюб з ОСОБА_4 , з якою тривалий час проживає однією сім`єю та перебуває у фактичних шлюбних відносинах.

Просив встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що шлюб, який був зареєстрований 30.04.1988 між ним та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у Вижницькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Вижницькому районі Чернівецької області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис №11, розірваний з 15.05.2001 на підставі рішення Ленінського районного суду Мурманська від 03.05.2001.

Заявник ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, належно повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи. До початку судового засідання надав до канцелярії суду заяву, у якій просив справу розглядати за його відсутності, заяву підтримує повністю.

Представник заінтересованої особи - Вижницького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Вижницькому районі Чернівецької області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, про що є відомості в матеріалах справи. Причини неявки суду не повідомив, пояснень щодо заяви не надав.

Ухвалою від 12.08.2026 заяву прийнято до розгляду та відкрито окреме провадження у цивільній справі.

Суд, дослідивши письмові докази наявні в матеріалах цивільної справи, вважає, що заява обґрунтована та підлягає задоволенню з таких підстав.

На підтвердження викладених у заяві обставин заявником надано такі докази:

копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 07.08.2001 Ленінським РВ УМВС України в Запорізькій області, згідно якого - ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Вижниця Чернівецької області, де зареєстрований по АДРЕСА_1 ;

копію повторного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 09.05.2026 Вижницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вижницькому районі Чернівецької області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, згідно якого - 30.04.1988 у вказаному відділі складено актовий запис №11 про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після реєстрації якого їм присвоєно прізвища ОСОБА_5 ;

копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 02.08.2001 Відділом ЗАГС адміністрації міста Мурманськ, в перекладі на українську мову, засвідченому 30.07.2026 приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Новосельською І.Л., зареєстрованому в реєстрі за №1571, 1572, згідно якого - 02.08.2001 на підставі рішення Ленінського районного суду Мурманськ від 03.05.2001 зроблено запис акту про розірвання шлюбу №1395 про те, що 15.05.2001 припинений шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ;

копію паспорта громадянина України № НОМЕР_4 від 07.06.2019, згідно якого - ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Заявник стверджує, що встановлення даного факту має для нього юридичне значення, оскільки від нього залежить припинення, а потім виникнення його особистих прав - дозволяє належним чином зареєструвати розірвання його шлюбу з ОСОБА_3 , а також укласти шлюб з ОСОБА_4 , з якою він тривалий час проживає однією сім`єю та перебуває у фактичних шлюбних відносинах.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення основних прав, наданих конституцією або законом, а також право на доступ до правосуддя та справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом є одними із невід`ємних прав людини, які закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року (статті 8, 10).

Ця норма кореспондує із статтею 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.ч.1, 2, 7 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з ч.2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №320/948/18 зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №752/20365/16-ц, від 05.12.2019 у справі №750/9847/18, від 03.02.2021 у справі №644/9753/19, від 16.06.2021 у справі №643/6447/19/19 та від 08.09.2021 у справі №641/5187/20.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №644/6785/18 (провадження №61-434св19) зазначено, що «суд вправі розглядати справи про встановлення юридичних фактів, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки. Тобто, від встановлення такого факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян та встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право».

Частинами 3-4 ст.49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.1 ст.6 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, їх поновлюють та припиняють їхню дію; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.

Частинами 1, 2, 3 ст.9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.

Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Актовий запис цивільного стану складається у двох примірниках.

Інформація про персональні дані фізичної особи, що містяться в актовому записі цивільного стану, є конфіденційною і не підлягає розголошенню.

Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.

Відповідно до ч.4 ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» органи державної реєстрації актів цивільного стану видають відповідні свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану.

А відповідно до ч.5 ст.6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» органи державної реєстрації актів цивільного стану повідомляють компетентні органи іноземних держав, з якими Україною укладено договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах, про державну реєстрацію актів цивільного стану громадян таких держав, якщо правилами договорів передбачено надання зазначених відомостей.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введенням воєнного стану (Указ Президента України від 24.02.2022 №64/2022) та виходом України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах з рф (Закон України №2783-ІХ 1 грудня 2022 року, зокрема, зупинено дію Конвенції у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь).

Це означає, що дія цієї Конвенції, у тому числі і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (російська федерація та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Проте з дати зупинення дії Конвенції 1993 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь до документів, виданих на території цих країн, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, яка була підписана 05 жовтня 1961 року в м. Гаага. Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів» від 10 січня 2002 року №2933-ІІІ Україна приєдналася до Конвенції, яка набрала чинності з 22 грудня 2003 року та залишається чинною у відносинах України з російською федерації і республікою білорусь.

Водночас для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульоване питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінетом Міністрів України від 04 лютого 2023 року №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав», під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Однак зазначені норми незастосовні у правовідносинах за участю рф.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 29.11.2023 по справі №202/4449/23 та від 31.01.2024 по справі №643/1873/23.

У зв`язку з військовою агресією рф проти України та повномасштабним вторгненням 24 лютого 2022 року російських військ на територію України задля знищення Української держави, захоплення силою української території та встановлення окупаційного контролю Президент Володимир Зеленський підписав Указ №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

У відповідь на акт збройної агресії рф проти України Президент України Володимир Зеленський підтримав пропозицію Міністерства закордонних справ України про розрив дипломатичних відносин України з рф, про що 24 лютого 2022 року оголошено на офіційному веб-сайті Міністерства закордонних справ України.

На доручення Глави Української держави Міністерство закордонних справ України розпочало процедуру розриву дипломатичних відносин відповідно до норм міжнародного права.

01 грудня 2022 року прийнято Закон України №2783-IX «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі - Закон №2783-IX).

22 грудня 2022 року Закон № 2783-IX опубліковано у газеті «Голос України» та 23 грудня 2022 року він набрав чинності.

Закон №2783-IX передбачає:

зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року №140/98-ВР, у відносинах з рф та Республікою Білорусь (стаття 1);

вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР (стаття 2).

Відповідно до статті 72 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, зупинення дії договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції звільняє учасників, у взаємовідносинах яких зупиняється дія договору, від зобов`язання виконувати договір у своїх взаємовідносинах протягом періоду зупинення.

Стаття 25 Закону України «Про міжнародні договори України» містить аналогічну норму, відповідно до якої зупинення дії міжнародного договору України за умов, якщо договір не передбачає іншого, чи за відсутності іншої домовленості з іншими його сторонами, звільняє Україну від зобов`язання виконувати його протягом періоду зупинення дії договору з тими його сторонами, з якими зупинено дію договору, і не впливає стосовно іншого на встановлені договором правові відносини України з іншими його сторонами.

За повідомленням Міністерства закордонних справ України дію Мінської конвенції у відносинах з рф та Республікою Білорусь зупинено з 27 грудня 2022 року.

З дати зупинення дії Мінської конвенції, зокрема, до документів, виданих на території рф і Білорусі, при їх пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, від 05 жовтня 1961 року, яка є чинною у відносинах України з рф і Білоруссю.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Важливою складовою принципу верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) у Доповіді про правовладдя, ухваленій на її 86-му пленарному засіданні, що відбулося 25-26 березня 2011 року, зазначила, що правова визначеність у державі, яка керується верховенством права, зокрема, передбачає, що текст закону має бути легкодоступним; закони мають бути застосовані у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; юридичні норми мають бути чіткі і точні; держава повинна дотримуватись взятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законних очікувань»).

Згідно ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З наданих заявником та безпосередньо досліджених у судовому засіданні належних, достатніх та допустимих доказів в їх сукупності судом з достовірністю встановлено, що:

30.04.1988 Вижницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вижницькому районі Чернівецької області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України складено актовий запис №11 про реєстрацію шлюбу між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після реєстрації якого їм присвоєно прізвища ОСОБА_5;

02.08.2001 Відділом ЗАГС адміністрації міста Мурманськ рф на підставі рішення Ленінського районного суду Мурманськ від 03.05.2001 зроблено запис акту про розірвання шлюбу №1395 про те, що 15.05.2001 припинений шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 ;

свідоцтво про розірвання шлюбу НОМЕР_1 , видане 02.08.2001 Відділом ЗАГС адміністрації міста Мурманськ рф, могло би підтверджувати факт розірвання шлюбу лише у випадку засвідчення його оригіналу (дублікату) апостилем, однак з огляду на збройний конфлікт між рф та Україною, заявник позбавлений фізичної можливості на апостилювання свідоцтва про розірвання шлюбу відповідними органами рф, яким надаються повноваження на проставлення апостиля та відповідно можливості зареєструвати розірвання шлюбу в органі державної реєстрації актів цивільного стану України.

Тобто, судом з достовірністю встановлено, що у даній справі склалася така правова ситуація, за якої громадянин України позбавлений юридичної можливості засвідчити в Україні факт реєстрації розірвання шлюбу внаслідок обставин, що не залежали від нього - з 24.02.2022 триває збройний конфлікт між рф та Україною, а свідоцтво про розірвання шлюбу російського зразка без апостиля не визнається дійсним в Україні.

Фактично особисті немайнові права заявника перебувають у стані правової невизначеності - громадянин України позбавлений права на реєстрацію шлюбу з громадянкою України, а тому він потребує гарантованого Конституцією України та міжнародними договорами державного захисту.

Аналіз безпосередньо досліджених у судовому засіданні належних, достатніх та допустимих доказів в їх сукупності дає підстави для висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення факту розірвання його шлюбу з ОСОБА_3 обґрунтована та підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.81, 258, 263-265, 268, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, Суд,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 - задовольнити.

Встановити факт, що шлюб, який був зареєстрований 30.04.1988 між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у Вижницькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Вижницькому районі Чернівецької області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, актовий запис №11, розірваний з 15.05.2001 на підставі рішення Ленінського районного суду Мурманська від 03.05.2001.

Копію рішення суду після набрання ним чинності надіслати у Вижницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вижницькому районі Чернівецької області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України для проведення державної реєстрації розірвання вказаного шлюбу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заявник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Заінтересована особа - Вижницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Вижницькому районі Чернівецької області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, юридична адреса: вул. Січових Стрільців, 4в, м. Вижниця, Чернівецька область, код ЄДРПОУ: 26593167.

Суддя Іван ПИЛИП`ЮК