Вирок від 03 вересня 2026 р. у справі №638/21406/26 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/21406/26

Провадження №1-кп/638/2137/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року Шевченківський районний суд містаХаркова у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у спрощеному провадженні без виклику учасників судового провадження кримінальне провадження №12026226240000464 від 12.08.2026 року стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Січинці Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, не працевлаштованого, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

14.08.2026 року Шевченківським районний судом міста Харкова за ч.1 ст.122 КК України до 2 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки,

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, -

встановив:

25 липня 2026 року приблизно о 19 годині 30 хвилин ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , сиділа на лавці біля будинку 52 по пр.Перемоги в м.Харкові, на якій також сидів ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким потерпіла спілкувалась. В процесі спілкування ОСОБА_3 побачив у ОСОБА_4 мобільний телефон марки «MOTOROLA» модель «G15», ІМЕІ НОМЕР_1 , кольору «Gravity Grey», у зв`язку з чим у нього виник протиправний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, а саме мобільним телефоном, який належить ОСОБА_4 ..

В подальшому ОСОБА_3 , перебуваючи у вказаному місці, у невстановлений у ході судового розгляду час, але не пізніше 20 годин 00 хвилин, реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, діючи умисно, з корисливих мотивів з метою незаконного збагачення за рахунок чужого майна, усвідомлюючи суспільно небезпечний і протиправний характер своїх дій, їх наслідки та бажаючи їх настання попрохав ОСОБА_4 передати йому її мобільний телефон марки «MOTOROLA» модель «G15», ІМЕІ НОМЕР_1 , кольору «Gravity Grey» нібито для користування (гри) з подальшим поверненням, чого насправді робити не збирався, а бажав заволодіти вказаним мобільним телефоном та розпорядитися ним на власний розсуд.

ОСОБА_4 , не маючи уяви про протиправні наміри ОСОБА_3 та повіривши у щирість його намірів, передала останньому свій мобільний телефон марки «MOTOROLA» модель «G15», ІМЕІ НОМЕР_1 , кольору «Gravity Grey», вартість якого згідно з висновком експерта №12764 від 20.08.2026 року становить 5 533 гривні 33 копійки.

Після цього ОСОБА_3 , утримуючи при собі вказаний мобільний телефон, та скориставшись тим, що ОСОБА_4 не здійснює за ним контролю, покинув місце вчинення кримінального правопорушення, розпорядився вищевказаним майном на власний розсуд, чим заподіяв потерпілій ОСОБА_4 матеріальну шкоду на суму 5 533 гривні 33 копійки.

Вказані обставини встановлені під час судового розгляду та не оспорюються учасниками судового провадження.

Судом встановлено, що відповідно до положень ч.2 ст.302 КПК України обвинуваченому ОСОБА_3 роз`яснено зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку він буде позбавлений права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини, та ОСОБА_3 подав заяву про роз`яснення йому вказаних положень та надання добровільної згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.

При цьому, ОСОБА_3 подав заяву про беззаперечне визнання своєї винуватості, яка складена у присутності захисника ОСОБА_5 ..

Потерпілою також надано заяву про згоду із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права на апеляційне оскарження та згоди на розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні.

Враховуючи викладене, підстав для призначення розгляду у судовому засіданні даного обвинувального акту, відповідно до ч.3 ст.382 КПК України, суд не вбачає. А тому суд розглянув обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження на підставі вивчення обвинувального акту та доданих до нього матеріалів із ухваленням вироку без зазначення доказів на підтвердження встановлених обставин відповідно до положень ч.2 ст.382 КПК України.

Суд, дослідивши матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання ОСОБА_3 своєї винуватості, приходить до висновку, що він вчинив кримінальне правопорушення-проступок, передбачений ч.1 ст.190 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство).

При призначенні виду та міри покарання обвинуваченому, суд враховує характер, ступінь важкості та суспільної небезпеки скоєного кримінального проступку обвинуваченим, дані про його особу.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 раніше судимий вироком Шевченківського районного суду міста Харкова від 14.08.2026 року за ч.1 ст.122 КК України до 2 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки, не одружений, не працевлаштований, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на диспансерному (профілактичному) обліку в КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» не перебуває; впродовж останніх п`яти років за медичною допомогою до КНП ХОР «Обласна клінічна психіатрична лікарня №3» не звертався.

Обставиною, яка у відповідності до ст.66 КК України пом`якшує покарання ОСОБА_3 , є щире каяття.

Обставин, які у відповідності до ст.67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_3 , судом не встановлено.

Обвинуваченому суд призначає покарання необхідне і достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченому, суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, суспільну небезпеку вчиненого проступку, суб`єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення проступку, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров`я, соціальне становище, відсутність даних про перебування на профілактичних обліках у лікаря психіатра та нарколога, наявність обставини, що пом`якшує покарання та відсутність обставин, що його обтяжує, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв`язку, приходить до висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень буде призначення остаточного покарання у виді штрафу.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

При призначенні покарання суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.

У даному кримінальному провадженні до обвинуваченого запобіжний захід не застосовувся.

Процесуальні витрати, які пов`язані із залученням експерта під час здійснення досудового розслідування – підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.

Цивільний позов не заявлявся.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення - проступку, передбаченого ч.1 ст.190 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу на користь держави у розмірі 2000 (двох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень.

Вирок Шевченківського районного суду міста Харкова від 14.08.2026 року виконувати самостійно.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 2748 гривень 06 копійок на відшкодування процесуальних витрат за проведення судової експертизи.

Речовий доказ – мобільний телефон марки «MOTOROLA» модель «G15», ІМЕІ НОМЕР_1 , кольору «Gravity Grey» – повернути законному володільцю.

Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, якщо не буде оскаржений. Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд міста Харкова протягом тридцяти днів з дня отримання копії вироку, однак відповідно до ч.1 ст.394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду кримінального провадження за відсутності учасників судового провадження, не дослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно направити учасникам судового провадження.

Суддя: ОСОБА_1