Рішення від 03 вересня 2026 р. у справі №567/346/26 — Острозький районний суд Рівненської області

Справа №567/346/26

Провадження №2/567/450/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя - Назарук В.А.

при секретарі - Пономаренко Р.А.

з участю

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

в с т а н о в и в :

в Острозький районний суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит №9890199 від 29.02.2024 звернулося ТОВ "Фінансова Компанія «Кредит-Капітал».

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 29.02.2024 між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_2 в електронній формі було укладено договір про споживчий кредит №9890199, відповідно до умов якого позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений сторонами строк, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку про споживчий кредит, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми про споживчий кредит.

Зазначає, що на підставі договору відступлення прав вимоги №107-МЛ від 25.06.2024 ТОВ "Мілоан" передало (відступило) новому кредитору ТОВ "ФК «Кредит-Капітал» за плату свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набув права вимоги первісного кредитора до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Таким чином, ТОВ "ФК «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_2 за договором про споживчий кредит №9890199 від 29.02.2024 в розмірі 23765 грн. (з яких 7000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 16065 грн. - сума заборгованості за відсотками та 700 грн. комісії.

Зазначаючи про те, що умовами договору про споживчий кредит було визначено, що позичальник зобов`язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом та комісію в порядку, який визначено договором, однак зобов`язання не виконав, після відступлення права грошової вимоги жодного платежу для погашення існуючої заборгованості не здійснив, що призвело до утворення заборгованості в розмірі 23765 грн., просить стягнути зазначені кошти з відповідача.

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 11.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, відповідачу було встановлено строк протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву.

Вказаною ухвалою витребувано з АТ "Універсал Банк" інформацію про надходження на рахунок банківської картки № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) коштів у розмірі 7000 грн. в період 29.02.2024-07.03.2024.

Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.

Суд, розглянувши справу відповідно до ст.274-279 ЦПК України за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов ТОВ "ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні представник позивача, явка якого була визнана судом обов`язковою, позов підтримала з підстав та доводів, викладених в позовній заяві та щодо не підтвердження АТ "Універсал Банк" факту перерахування ОСОБА_2 7000 грн. коштів за кредитним договором пояснила, що відповідач міг вказати для перерахування коштів карту іншої особи, оскільки так може вчинити особа, яка вже верифікована установою і далі на її номер телефону приходить sms-повідомлення з кодом, або телефонний дзвінок з кодом, за яким особа може в подальшому вчиняти дії з оформлення кредиту.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому порядку, про причини неявки суд не повідомив.

Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог.

Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

В судовому засіданні з копії договору про споживчий кредит встановлено, що 29.02.2024 між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_2 в електронній формі було укладено договір про споживчий кредит №9890199.

Порядок укладання договорів в електронній формі визначено Законом України "Про споживче кредитування" та Законом України "Про електронну комерцію".

Зокрема, в ст.13 Закону України "Про споживче кредитування" зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

З аналізу положень ст.11 Закону України "Про електронну комерцію" вбачається, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 цього Закону регламентуються вимоги до підпису сторін договору. Так, згідно ч.1 ст.12 Закону України "Про електронну комерцію", якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п.12 ч.1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію", одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Водночас, ст.202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до норм ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. При цьому, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ст.207 ЦК України).

Статтею 639 ЦК України визначено, що якщо сторони домовились укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що договір про споживчий кредит №9890199 від 29.02.2024 є письмовим правочином, який відповідає формі визначеній ст.207, 208, 1047, 1055 ЦК України.

Даний договір відповідає вимогам ст.1054 ЦК України.

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49, 51 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України, укладений між сторонами договір є обов`язковим для виконання. Згідно з п.1 ч.2 ст.11 та ч.2 ст.509 ЦК України зазначений договір є підставою виникнення зобов`язань.

В судовому засіданні з копії договору №9890199 встановлено, що 29.02.2024 між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_2 було укладено договір про споживчий кредит №9890199, відповідно до умов якого позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 7000 грн., на погоджений сторонами строк – 105 днів, шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку про споживчий кредит, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми споживчого кредиту - 1,5% в день протягом пільгового періоду та 2,3% в день протягом поточного періоду, комісію за надання кредиту в розмірі 10% від наданої суми, що у грошовому виразі становить 700 грн.

Звертаючись до суду представник позивача вказував про те, що на підставі укладеного між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_2 договору про споживчий кредит №9890199, позикодавець зобов`язався передати позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 7000 грн.

Як вже зазначалось, ухвалою суду від 11.03.2026 було витребувано з АТ "Універсал Банк" інформацію про надходження на рахунок банківської картки № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) коштів у розмірі 7000 грн. в період 29.02.2024-07.03.2024.

Ухвалою суду від 11.06.2026 було витребувано з АТ "Універсал Банк" інформацію про особу, якій належить картковий рахунок № НОМЕР_1 (прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, адреса зареєстрованого місця проживання та про надходження на рахунок банківської картки № НОМЕР_1 в період 29.02.2024-07.03.2024 грошових коштів у розмірі 7000 грн.

Відповідно до повідомлень АТ "Універсал Банк" на ім`я ОСОБА_2 не було емітовано банківську картку № НОМЕР_1 , у зв`язку з чим та відсутністю повного номеру картки банк не підтвердив зарахування коштів у розмірі 7000 грн. в період 29.02.2024-07.03.2024 ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.2, 4 ст.83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 1 статті 84 ЦПК України визначено, що учасник справи, у разі неможливості самостійно подати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій ст.83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач отримав кредитні кошти, в подальшому порушив обов`язок із їх повернення, тобто не виконував, або неналежним чином виконував умови договору про споживчий кредит №9890199 від 29.02.2024.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; п.9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України "Про електронну комерцію" розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України "Про платіжні послуги", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з п.3 ст.13 Закону України "Про електронну комерцію" продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

У силу положень ч.2 ст.41, ст.49 Закону України "Про платіжні послуги" передбачено, що ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: 1) надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; 2) надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; 3) надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; 4) використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції; 5) надання платником, що є власником електронних грошей, платіжної інструкції, у тому числі шляхом використання платіжного інструменту, емітенту електронних грошей щодо виконання платіжної операції з використанням електронних грошей; 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи. Платіжна операція вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на рахунок отримувача або видачі суми платіжної операції отримувачу в готівковій формі. Платіжна операція з використанням електронних грошей вважається завершеною в момент зарахування суми платіжної операції на електронний гаманець отримувача.

Позивачем у підтвердження заявлених вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором не долучено документів, передбачених ст.41, 49 Закону України "Про платіжні послуги", ст.13 Закону України "Про електронну комерцію", які підтверджують зарахування коштів на рахунок відповідача, а також те, що такий переказ є завершеним.

Отже, розглядаючи справу в межах доводів та поданих доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит.

Згідно ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v.UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі ст.141 ЦПК України, судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись статтями 5, 12, 13, 141, 211, 258, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №9890199 від 29.02.2024 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Кредит-Капітал" (місцезнаходження: м.Львів, вул.Смаль-Стоцького, 1, 28 корпус, код ЄДРПОУ 35234236),

відповідач – ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Повне рішення складено 07.09.2026.

Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.