Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №376/1745/26 — Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/1745/26

Провадження № 2/376/1726/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року Сквирський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Батовріної І.Г.

за участю секретаря Ковальчук Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовує тим, що 14.10.2025 року з ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 14.10.2025-100000303. За яким ТОВ «Споживчий центр» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 3 000 грн., а ОСОБА_1 зобов`язалася протягом 217 днів повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами. ТОВ «Споживчий центр» виконав своє зобов`язання за кредитним договором та надав відповідачу грошові кошти у розмірі 3 000 грн.. 14.10.2025 р. між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір за яким сторони домовились за взаємною згодою та ініціативою позичальника збільшити суму кредиту до 6 500 грн.. 15.10.2025 р. між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір за яким сторони домовились за взаємною згодою та ініціативою позичальника збільшити суму кредиту до 7 800 грн.. Відповідач належним чином не виконувала грошові зобов`язання, тому у неї виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 219 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту за основною сумою боргу у розмірі 7 800 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 9 672 грн., додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) у розмірі 1 404 грн. та неустойки у розмірі 5 343 грн.. Відповідач відмовляється добровільно сплатити заборгованість, а тому ТОВ «Споживчий центр» просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 24 219 грн. та судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 01.07.2026 р. провадження у вказаній справі відкрито та постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача у судове засідання не з?явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання, у прохальній частині позовної заяви просила проводити розгляд справи за її відсутності та задовольнити вимоги у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з?явилися, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання, подала заяву у якій просила проводити розгляд справи за її відсутності, окрім того вказала, що позовні вимоги визнала частково, а саме просила відмовити у стягненні неустойки та додаткової комісії.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини та оцінивши надані докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Судом встановлено, що 14.10.2025 р. ТОВ «Споживчий центр» уклав з ОСОБА_1 кредитний договір № 14.10.2025-100000303. За умовами якого ТОВ «Споживчий центр» зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 3 000 грн., а ОСОБА_1 зобов`язалася протягом 217 днів повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами (а.с.16-19).

Згідно з п. 6 процентна ставка "Стандарт" – фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 7 процентна ставка "Економ" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0.5% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка "Стандарт". Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.

Згідно з п. 8 комісія, пов`язана з наданням Кредиту – 9% від суми Кредиту та дорівнює 270 грн. 00 коп..

Відповідно до п. 9 комісія за обслуговування кредитної заборгованості – 270 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

Відповідно до п. 12 договору денна процентна ставка становить 0.72 %.

Вказаний договір підписаний відповідачем шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е923.

14.10.2025 р. між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір за яким сторони домовились за взаємною згодою та ініціативою позичальника збільшити суму кредиту до 6 500 грн.. Всі інші умови договору залишилися без змін (а.с. 19 зворот-20).

Вказаний додатковий договір підписаний відповідачем шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором К868.

15.10.2025 р. між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір за яким сторони домовились за взаємною згодою та ініціативою позичальника збільшити суму кредиту до 7 800 грн.. Всі інші умови договору залишилися без змін (а.с. 20-21).

Вказаний додатковий договір підписаний відповідачем шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором К534.

ТОВ «Споживчий центр» виконав своє грошове зобов`язання та надав ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 7 800 грн. Вказана обставина підтверджується довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 1-0906 від 09.06.2026 р. (а.с.22).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 14.10.2025-100000303 заборгованість ОСОБА_1 станом на 04.06.2026 року становить 24 219 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту за основною сумою боргу у розмірі 7 800 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 9 672 грн., додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) у розмірі 1 404 грн. та неустойки у розмірі 5 343 грн. (а.с. 13-15).

З наданого розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач частково погашала наявну заборгованість.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Аналогічні положення містить норма ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування».

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Виходячи з наведених положень чинного законодавства та встановлених обставин справи вбачається, що відповідачем 14.10.2025 року було укладено в електронній формі кредитний договір № 14.10.2025-100000303 та додаткові угоди від 14.10.2025 р. та 15.10.2025 р. з ТОВ «Споживчий центр».

Доказів про те, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, ідентифікаційний номер) були використані ТОВ «Споживчий центр»для укладення договору від її імені, відповідачем суду не надано. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно неї шахрайських дій відповідач не зверталася, як і не оскаржувала правомірність (дійсність) укладених договорів.

Також суд враховує, що відповідач частково погашала наявну у неї заборгованість за договором, що у свою чергу свідчить про вчинення нею конклюдентних дій на визнання вказаного договору укладеним та отримання грошових коштів за вказаним договором.

Вказане узгоджується з правовими висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) та у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 року по справі № 127/23910/14-ц.

Відповідно до ч. 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1050 ЦК України, встановлено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то вразі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Щодо стягнення заборгованості за неустойкою та додатковою комісією суд зазначає наступне.

У відповідності до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ІХ від 15.03.2022, доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, зокрема, пунктом 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Зазначена норма закріплена у пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та є імперативною гарантією захисту права громадян в охоронних правовідносинах (правовий висновок у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22).

На підставі наведеного в задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки слід відмовити.

У вказаному договорі сторонами було погоджено сплату комісії. Пунктами 8, 9 визначено, що комісія пов`язана з наданням кредиту - дорівнює 270 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 270 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.

Розглядаючи питання про правомірність нарахування комісій, суд вважає за необхідне розмежувати їхню правову природу з огляду на умови договору та чинне законодавство. Встановлена договором одноразова комісія за надання кредиту в розмірі 270 грн. є правомірною, оскільки вона покриває витрати фінансової установи на організацію оперативного безготівкового перерахування коштів споживачу через сторонні платіжні сервіси, що повністю узгоджується зі статтями 1 та 8 Закону України «Про споживче кредитування».

Разом з тим, вимога про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1 404 грн. не підлягає задоволенню. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, якщо у кредитному договорі не зазначено та кредитодавцем не надано доказів погодження зі споживачем чіткого переліку додаткових або супутніх послуг, які надаються безпосередньо на користь клієнта і за які встановлюється щомісячна чи періодична плата, такі умови договору щодо обслуговування є нікчемними (правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21). Дії з інформаційного супроводу, надання підтримки по телефону, доступу до особистого кабінету чи нагадування про дату платежу здійснюються фінансовою установою у власних інтересах або на виконання імперативних вимог закону щодо безкоштовного інформування споживача про стан заборгованості принаймні один раз на місяць. Будь-які договірні положення, які обмежують права споживача порівняно із Законом України «Про споживче кредитування» або встановлюють плату за послуги, що мають надаватися безоплатно, є нікчемними в силу статей 11 та 12 цього Закону, тому в стягненні 1 404 грн. комісії за обслуговування слід відмовити.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 17 472 грн., яка складається з: заборгованості по тілу кредиту за основною сумою боргу у розмірі 7 800 грн. та заборгованості за відсотками у розмірі 9 672 грн..

Щодо відшкодування позивачу витрат, пов`язаних з підготовкою та направленням документів боржнику, у розмірі 127,38 грн., суд зазначає наступне.

Позовна вимога про стягнення з відповідача витрат на підготовку та направлення копії позовної заяви з додатками є безпідставною, оскільки такі витрати не належать до судових витрат у розумінні статей 133, 141 ЦПК України. Надсилання копії позову іншим учасникам справи є процесуальним обов`язком позивача, передбаченим статтею 177 ЦПК України, а тому витрати на виконання такого обов`язку не можуть бути покладені на відповідача. Зазначені витрати виникають у зв`язку з реалізацією права на звернення до суду, а не внаслідок розгляду справи судом. Витрати на відправлення відповідачу копії позовної заяви не є витратами, пов`язаними з розглядом справи, та не підлягають відшкодуванню, оскільки їх понесення обумовлене виконанням позивачем вимог процесуального закону щодо подання позову.

Щодо судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З платіжної інструкції № СЦ00114021 від 10.06.2026 р. (а.с.1) вбачається, що при пред`явленні позову ТОВ «Споживчий центр» сплатив судовий збір у розмірі 2 662, 40 грн., позов задоволено частково, у розмірі 71,76 %, тому з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача слід стягнути витрати на оплату судового збору у розмірі 1 910 грн. 54 коп..

На підставі викладеного та керуючись, ч.1 ст.526, ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України, ч.1 та ч.2 ст.141, п.2 ч.1 ст.258, ч.1-ч.2 ст.259, ст.263-265, ст.268, ст. 352, ст. 354 ЦПК України, Законом України «Про електронну комерцію», суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» ЄДРПОУ 37356833, м. Київ вул. Саксаганського, 133 А - заборгованість за кредитним договором у розмірі 17 472 (сімнадцять тисяч чотириста сімдесят дві) грн. 00 коп..

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» ЄДРПОУ 37356833, м. Київ вул. Саксаганського, 133 А - витрати на оплату судового збору у розмірі 1 910 (одна тисяча дев`ятсот десять) грн. 54 коп..

У задоволені решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г. Батовріна