Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №367/5008/26 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/5008/26

Провадження №2/367/5926/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

07 вересня 2026 року м. Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Одарюка М.П.

за участі секретаря судового засідання Бобриш М.С.

представника позивача Лисенка С.М.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ірпені цивільну справу № 367/5008/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди,

У С Т А Н О В И В :

В квітні 2026 року позивач звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди. В обґрунтування позову вказує, що 09 квітня 2025 року близько 08 год. 50 хв. ОСОБА_3 перебуваючи в АДРЕСА_1 , діючи умисно і протиправно, легковажно розраховуючи на ухилення від встановленої законом відповідальності, нехтуючи повагою до права власності інших осіб, встановлених у суспільстві правил поведінки в громадських місцях з хуліганських спонукань нанесла удар ногою по автомобілю марки RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , тим самим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 173 КУпАП та заподіяла позивачу моральну шкоду, а власнику автомобіля матеріальну шкоду. Судом було встановлено в діях відповідача складу адміністративного правопорушення і лише сплив строків для притягнення до адміністративної відповідальності зумовив закриття провадження у справі за п. 7 ст. 247 КУпАП, за закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП. За викладених обставин позивачу була спричинена моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях з приводу вимушених змін у його звичайному життя, а саме: незаконного та свавільного пошкодженні автомобіля відповідачем внаслідок протиправної та зухвалої поведінки останньої по відношенню до майна, яке перебувало в користуванні позивача. В результаті таких дій позивач не зміг вчасно прибути на робоче місце, був вимушений ремонтувати автомобіль за свої кошти, пояснювати власнику майна про обставини цієї події і знову та знову її переживати. З моменту вказаної вище події до завершення розгляду справи в апеляційній інстанції минуло майже 7 місяців, протягом яких позивач перебував в стані невизначеності з приводу притягнення винної особи до відповідальності, постійно боровся з перешкодами та протидією державного апарату, в тому числі працівниками поліції та місцевого суду. ОСОБА_3 не вибачилася за скоєне, не пояснила причину своїх дій, що також травмує позивача та призводить до нервувань, переживань через втрату товарного вигляду транспортного засобу, яким він користується. Виходячи із глибини і тривалості душевних переживань, страждань, які заподіяла йому відповідачка своєю поведінкою та безпідставним нападом проти майна, що перебувало у користуванні, позивач оцінює заподіяну йому моральну шкоду в розмірі 3 000,00 грн. Просить суд стягнути з відповідачки на його користь моральну шкоду завдану адміністративним правопорушенням у розмірі 3 000,00 грн та матеріальну шкоду, завдану адміністративним правопорушенням у розмірі 200,00 грн.

У відзиві на позовну заяву (том 1 а.с.179-185) представник відповідача вказує, що Київським апеляційним судом при винесені постанови від 21.10.2025 року у справі № 367/5008/26 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ст. 173 КУпАП не було враховано узагальнення науково – консультативний висновок науково – консультативної ради ВАСУ стосовно вирішення питання щодо встановлення вини особи під час закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП. Під час закриття провадження у справах про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, вина особи не встановлюється. Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 23.06.2025 року у справі № 367/4111/25 ОСОБА_2 визнано винним у вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП,якою встановлено, що 09 квітня 2025 року о 08 год. 50 хв. в м. Ірпінь по вул. Лісова, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 10.1 ПДР України, при зміні напрямку руху, а саме при повороті праворуч, не переконався, що це буде безпечно та скоїв зіткнення із самокатом, який рухався з правої сторони, під керуванням ОСОБА_3 . В результаті ДТП автомобіль отримав механічні пошкодження. Отже, факт порушення саме позивачем ОСОБА_2 Правил дорожнього руху та його винуватість у виникненні ДТП вже встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили. За таких обставин, твердження позивача про наявність підстав покладення на ОСОБА_3 обов`язку відшкодувати шкоду, яка завдана внаслідок дТП, є безпідставними, оскільки саме протиправні дії позивача перебувають у причинному зв`язку з настанням відповідних наслідків. Позивач не є власником транспортного засобу RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 . Вказаний транспортний засіб, згідно свідоцтву про реєстрації транспортного засобу НОМЕР_2 , належить ОСОБА_4 . Сам по собі факт винесення Київським апеляційним судом постанови від 21.10.2025 року у справі № 367/5008/26 не спростовує встановленої постановою від 23.06.2025 року у справі № 367/4111/25 вини позивача у спричиненні ДТП та не свідчить про виникнення у відповідача обов`язку відшкодовувати шкоду, яка була заподіяна внаслідок самої ДТП. Для покладення цивільно – правової відповідальності позивач зобов`язаний довести окремо факт заподіяння конкретної шкоди, її розмір, протиправність дій відповідача та причинний зв`язок між такими діями і заявленими збитками. Копія наряду – замовлення на виконання робіт від 24.04.2025 року, яка долучена позивачем на підтвердження понесення ним матеріальної шкоди, не може бути належним та допустими доказом пошкодження транспортного засобу, оскільки такий документ не містить відомостей щодо характеру ушкоджень, часу їх заподіяння, причин їх виникнення, обсягу виконаних робіт та факту їх оплати. Більш того, позивач взагалі не є стороною зазначеного правочину, оскільки одержувачем послуг у документі зазначена – ОСОБА_4 . За таких обставин вказаний документ не підтверджує ані факт заподіяння шкоди саме позивачу, ані її розмір, ані причинний зв`язок між заявленими збитками та діями відповідача, що виключає можливість покладення на відповідача цивільно – правової відповідальності. Отже, підстави для відшкодування позивачу матеріальної шкоди відсутні. Стосовно позивних вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 3 000,00 грн, то позивачем не надано жодного медичного документа, висновку психолога, психотерапевта чи іншого спеціаліста, який би свідчив, про погіршення стану його здоров`я, необхідність лікування, звернення за психологічною допомогою або інші наслідки, які могли б свідчити про наявність моральної шкоди. Крім того, відсутні будь – які належні докази існування причинного зв`язку між діями відповідача та обставинами, на які посилається позивач. В позовній заяві не зазначено в чому саме полягає моральна шкоди, яким чином визначено її розмір та відсутні докази, які взагалі таку шкоду підтверджують. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та стягнути з позивача на користь відповідача понесені нею судові витрати, що складаються з витрат пов`язаних із розглядом справи.

У відповіді на відзив (том 1 а.с.208-218) представник позивача вказує, що на думку позивача узагальнення науково – консультативний висновок науково – консультативної ради ВАСУ стосовно вирішення питання щодо встановлення вини особи під час закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП не є нормативно – правовим актом, не є законом, не є документом, який суд апеляційної інстанції повинен був враховувати під час прийняття рішення. Зазначений висновок містить думки хоч і науковців, але не суддів і він не є обов`язковим для суду. Посилання представника відповідача на вказаний вище висновок не заслуговує на увагу, спростовується актуальною практикою та вимогами законів та кодексів України. З урахуванням того, що судом апеляційної інстанції встановлено, що діями ОСОБА_3 вчинено адміністративне правопорушення, то ці обставини за наявності тих самих сторін не підлягають іншій оцінці, ніж та, що була надана їм судом апеляційної інстанції. ОСОБА_3 вчинила адміністративне правопорушення ( дрібні хуліганські дії відносно позивача), вона діяла умисно, внаслідок таких умисних дій спричинено шкоду, як суспільним інтересам, так і інтересам конкретної фізичної особи. Тобто, має місце прямий причино – наслідковий зв`язок між умисними протиправними діями відповідачки та заподіяною матеріальної шкодою. Щодо посилання представника відповідача на постанову від 23.06.2025 року у справі № 367/4111/25. Позивач не ставить питання про подію ДТП та її обставини, а зазначає в позовній заяві, що пошкодження автомобіля були спричинені не внаслідок ДТП, а в наслідок хуліганських дій відповідачки, що очевидно і вбачається з наданого суду відеозапису події. Таким чином, представник відповідача помилково ототожнює подію ДТП та подію хуліганства, вчиненого відповідачкою, а також спричинення пошкоджень транспортного засобу внаслідок ДТП (яких не було) і в наслідок умисних ударів ногою відповідачкою по автомобілю під керування позивача (утворилася вм`ятина в дверях). Таким чином, в цій частині заперечення представника відповідача є безпідставними і не підтверджуються матеріалами справи, а заподіяння шкоди автомобілю під керуванням позивача після події ДТП було вчинено саме відповідачкою, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Матеріалами справи підтверджується та сторонами визнається та обставини, що 09 квітня 2025 року автомобілем НОМЕР_1 керував позивач. Таким чином, саме позивач здійснював користування цим автомобілем. Тобто, доказом права законного користування автомобілем є саме наявність у водія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Таким чином, законно керуючи автомобілем, водій реалізовує правомочності власника щодо нього, а саме: володіння і користування цим майном. Так само, водій має право ремонтувати автомобіль, покращувати його і для цього не має потреби укладати договір або будь – якій інший правочин, оскільки закон цього не вимагає. За таких обставин, законно володіючи майном, особа має право розраховувати, що його право захищене від протиправних посягань інших осіб, в тому числі від протиправних посягань ОСОБА_3 . Щодо твердження представника відповідача» що копія наряду – замовлення на виконання робіт від 24.04.2025 року не може бути належним та допустимим доказом пошкодження транспортного засобу, оскільки такий документ не містить відомостей щодо характеру ушкоджень, часу їх заподіяння, причини їх виникнення, обсягу виконаних робіт та факту їх оплати», то тут такі твердження є недоречними. Наряд замовлення і не повинен містити таких відомостей. Це первинний документ, який фіксує факт звернення особи до конкретної СТО, виконанні роботи та інші обставини необхідні для суб`єкта господарювання. В той же час, відповідач не надала доказів того, що таке звернення відбулося у зв`язку з іншими подіями з автомобілем, немає жодної логічної і зрозумілої версії про отримання ушкоджень цим автомобілем за інших обставин, відмінних від хуліганських дій, які вона вчинила. Тому в цій частині заперечення представника відповідача є безпідставними. З метою усунення в суду сумнівів, щодо спричинення моральної шкоди позивачу, було замовлено та проведено експертизу наявності моральної шкоди позивачу. Відповідно до висновку комплексної психолого – соціальної експертизи № 20-06-26 від 02.06.2026 року вбачаються такі висновки: « ОСОБА_2 завдані страждання (моральна шкода) внаслідок пошкодження легкового автомобіля, який перебував у його володінні, вчиненого публічними, умисними ,хуліганськими діями ОСОБА_3 , за обставинами встановленими постановою Київського апеляційного суду від 21.10.2025 року в справі 367/5414/25…». У вказаному висновку також наведено розрахунок моральної шкоди. Отже, твердження представника відповідача про неспричинення позивачу моральної шкоди внаслідок хуліганських дій ОСОБА_3 є безпідставними. Позивачем до матеріалів справи на підтвердження витрат зі сплати судового збору надано квитанція ID: 3578-6215-6412-4061 від 17.04.2026 року, а також квитанція про направлення відповідачу документів в цій справі, зазначено орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно зі статтею 55 Конституції України, кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 09 квітня 2025 року о 08 год. 50 хв. в Київській область, м. Ірпінь по вул. Лісова, водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , в порушення п. 10.1 ПДР України, при зміні напрямку руху, а саме при повороті праворуч, не переконався, що це буде безпечно, та скоїв зіткнення із самокатом, який рухався з правої сторони (під керування ОСОБА_3 ). В результаті ДТП автомобіль отримав механічні пошкодження.

Після вказаної вище події, громадянка ОСОБА_3 не впоравшись з емоціями вдарила ногою водійські двері автомобіля RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 та працівниками поліції було складено протокол серії ВАД № 714106 від 07 травня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ст. 173 КУпАП.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 30 липня 2025 року провадження у справі № 367/5414/15 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ст. 173 КУпАП (протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 714106 від 07 травня 2025 року) закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю у діях останньої складу адміністративного правопорушення ( том 1 а.с.35 зворот-37).

Постановою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року постанова Ірпінського міського суду Київської області від 30 липня 2025 року скасована та ухвалена нова постанова, якою провадження у справі закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП, за закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП (том 1 а.с. 45 зворот-47).

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що обставини зазначені в протоколі серії ВАД № 714106 від 07 травня 2025 року, повністю узгоджується із дослідженим судом апеляційної інстанції відеозаписом, на якому достатньо повно відображені події, які відбувалися 09 квітня 2025 року за участю ОСОБА_3 , зокрема, зафіксована подія правопорушення. Як убачається із відеозапису, події відбувались у громадському місці, а саме посеред проїзної частини. ОСОБА_3 підійшовши до водійських дверей автомобіля RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , умисно завдала по ним удару, чим порушила громадській порядок і спокій громадян.

Матеріали справи містять копію наряду замовлення на виконання робіт (договір) № АР -0002794 від 24 квітня 2025 року, відповідно до якого отримувачем послуг є ОСОБА_5 , номенклатура послуг /ТМЦ ПЛ ремонт (інше не читається), транспортний засіб RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , вартість 200,00 грн ( том 1 а.с.13).

Також, матеріали справи містять висновок комплексної психолого – соціальної експертизи № 20.06.2026 року моральної шкоди потерпілого, виконаної Лабораторією діагностики моральної шкоди згідно якого ОСОБА_2 завдані страждання (моральна шкода) внаслідок пошкодження легкового автомобіля, який перебував у його володінні, вчиненого публічними, умисними, хуліганськими діями ОСОБА_3 , за обставинами встановленими постановою Київського апеляційного суду від 21.10.2025 року в справі № 367/5414/25. Страждання (моральна шкода) завдана внаслідок відчуття приниження честі та гідності чоловіка, відносно майна якого жінка вчиняє умисні , публічні, хуліганські дії, користуючись власною фізичною недоторканістю, за обставинами встановленими постановою Київського апеляційного суду від 21.10.2025 року в справі № 367/5414/25. Індивідуально-психологічні особливості піддослідної особи призводять до збільшення до 10% ступеню вираженості емоційних реакцій та перебігу психічних процесів внаслідок досліджувальної події у порівнянні з середньо унормованою особливістю за подібних умов ( том 1 а.с.219-242).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У частинах п`ятій, шостій статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі № 487/9345/19 (провадження № 61-12611св22)).

Вирішуючи спір, що виник в межах цивільних правовідносин, слід зважати, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди (див. постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 755/2545/15-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, від 09 лютого 2022 року у справі № 161/7881/20).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Звертаючись до суду із позовом позивач вказує, що в результаті подій які сталися 09 квітня 2025 року та зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 714106 від 07 травня 2025 року йому була спричинена матеріальна шкода у розмірі 200,00 грн.

Суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять доказів того, в чому саме виражається матеріальна шкода у розмірі 200,00 грн, яка зазначена в протоколі про адміністративне правопорушення ВАД № 714106 від 07 травня 2025 року, який було складено майже через місця після настання обставин, які в ньому викладені.

Суд критично відноситься до наряду замовлення на виконання робіт (договір) № АР -0002794 від 24 квітня 2025 року, відповідно до якого отримувачем послуг є ОСОБА_5 , номенклатура послуг /ТМЦ ПЛ ремонт (інше не читається), транспортний засіб RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , вартість 200,00 грн, оскільки з вказаного наряду не можливо чітко встановити, що ремонт був проведений саме для усунення пошкоджень, які були спричинені в результаті дій ОСОБА_3 .

Крім того, у суду виникають обгрунтовані сумніви стосовно того, що у разі пошкодження дверей автомобіля розмір на відшкодування шкоди за виправлення пошкоджень дверей може становити двісті гривень, вочевидь така сума має бути більше ніжне визначення у наряді - замовленні.

При цьому у наряді - замовленні зазначено, що попередня вартість робіт і матеріалів складає 200 грн, а внизу міститься в графі "Рекомендація клієнту": ремонт двері водія яка була пошкоджена ударом ноги людини в результаті чого виникла вмятина в металі.

Таким чином, в позовній заяві наведена невідповідна інформація про те, що на ремонт пошкодженого майна було витрачено 200 грн., а 200 грн. - є сумою огляду автомобіля з наданням висновків по його ремонту.

Також, позивачем надано копію схеми місця ДТП від 09.04.2026 року не в повному обсязі (без сторони на якій зазначаються пошкодження транспортних засобів, які були отримані в результаті ДТП).

Представник відповідача у судовому засіданні визнав що його клієнт дійсно вдарив ногою автомобіль позивача.

Але, суд зауважує на тому, що транспортний засіб RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить на праві власності ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, згідно наряду замовлення на виконання робіт (договір) № АР - 0002794 від 24 квітня 2025 року, отримувачем послуг є ОСОБА_5 , а позивачем не надано суду доказів, на якій підставі він володіє вказаним транспортним засобом, та що саме йому була спричинена матеріальна шкода.

Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання Цивільного кодексу України, який є основним актом цивільного законодавства України.

Положеннями статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (рішення Європейського суду з прав людини «STANKOV v. BULGARIA», № 68490/01, від 12 липня 2007 року).

В постанові 01 березня 2021 року в справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) вказано, що «за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди».

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині першій статті 1167 ЦК України визначено загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом (частина друга статті 1167 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

У даній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість», що зазначена у ст. 23 ЦК України, які є оціночними поняттями, та суди, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди (вказана позиція викладена у Постанові ВС КАС України №750/750/6330/17 від 27 листопада 2019 року).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказала, що виходячи з положень статей 16 і 23 Цивільного кодексу України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Обґрунтовуючи факт завдання моральної шкоди та її розмір, позивач посилався на те, що внаслідок протиправної поведінки відповідача та пошкодження у зв`язку з цим його транспортного засобу, позивачу були завдані душевні страждання та переживання , порушений його звичайний уклад, він потребував додаткових зусиль для організації свого життя.

На підтвердження завдання позивачу моральної шкоди, останнім надано Висновок комплексної психолого – соціальної експертизи № 20.06.2026 року моральної шкоди потерпілого, виконаної Лабораторією діагностики моральної шкоди.

Частиною 1 статті 102 ЦПК України встановлено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Суд зауважує на тому, що висновок експерта може бути доказом у справі лише тоді, коли експертиза здійснена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі коли висновок експертизи наданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за клопотанням сторони чи її представника, то такий висновок може розцінюватися лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці.

Висновок комплексної психолого – соціальної експертизи № 20.06.2026 року моральної шкоди потерпілого, виконаної Лабораторією діагностики моральної шкоди не може бути визнаний належним та допустимий доказом з огляду на наступне.

Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи.

Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Разом з тим, у висновку не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.

Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, даний висновок слід оцінювати не як висновок експерта, а як письмовий доказ.

Наведені позивачем у позовній заяві обставини, які на думку позивача, свідчать про отримання моральної шкоди суд ретельно перевірені.

А саме, на а.с. 3 зазначено, що "Позивач зазнав душевних страждань з приводу вимушених змін у його звичному житті, а саме: незаконного та свавільного пошкодження автомобіля відповідачем внаслідок протиправної та зухвалої поведінки останньої по відношенню до майна, яке перебувало в користуванні позивача".

В цьому контексті суд звертає на увагу, що нанесення пошкодження ногою відбулося після наїзду автомобіля позивача на електросамокат відповідача, тобто ДТП.

А тому говорити про зухвалу поведінку відповідача, на яку наїхав автомобіль позивача, не вбачається і поведінка відповідача в цій ситуації є цілком очивдною.

Далі, на а.с. 3-4 зазначено, що "В результаті такий дій відповідача позивач не зміг вчасно прибути на робоче місце, був вимушений ремонтувати автомобіль за свої кошти, пояснювати власнику майна про обставини цієї події і знову та знову її переживати".

Суд вважає, що доказів невчасного прибуття на робоче місце не встановлено, доказів ремонту автомобіля за власні кошти не надано, виходячи з вищенаведених висновків суду.

Далі, на а.с. 4 зазначено, що "Вказане спричинило виникнення негативних змін в його житті...., позивач змушений був витрачати час та кошти для пересування іншими видами транспорту....", але знову суд звертає увагу, що ці всі обставини не підтверджені жодними доказами, а крім того, даний автомобіль не належить позивачу на праві власності.

Інших доказів на підтвердження того, що позивачу було завдано моральної шкоди матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову за недоведеністю вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.4,5,12,13,81,89,141,258-259,263-265,268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди відмовити.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП, ареса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя М.П. Одарюк