Рішення від 23 липня 2026 р. у справі №361/9611/24 — Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/9611/24

Провадження № 2/361/5294/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.07.26

24 липня 2026 р. м.Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого судді Писанець Н.В.,

при секретарі – Михальова М.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – Ткаченко Н.М.,

відповідача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача – Савицької С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Бровари у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , у інтересах якої діє адвокат Ткаченко Наталія Миколаївна, до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділу майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Броварського міськрайонного суду Київської області знаходилась вищевказана цивільна справа. В обґрунтування позовних вимог, представником позивача адвокатом Ткаченко Н.М. зазначено, що ОСОБА_1 познайомилась з ОСОБА_2 у 2008 році, між ними склались добрі стосунки, які продовжились як сімейні, оскільки вони почали вести спільне проживання та господарство, мали спільний бюджет та планували одружитись. За період спільного проживання, у них народилась донька – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач постійно допомагала відповідачу у його справах, займалась бухгалтерією, вони разом робили ремонт у приміщеннях де жили, як подружжя зустрічали гостей та рідних, їздили у гості також разом і їх усі сприймали як чоловіка та жінку.

Окрім цього, за період спільного проживання сторін, 26.11.2019 року, ними була придбана квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на ім`я відповідача на підставі договору купівлі-продажу квартири серії НОЕ №408640, зареєстрований в реєстрі за №3131, про що також свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №190354730 від 26.11.2019р.

На теперішній час, сторони, разом з дитиною, продовжують проживати спільно за вищевказаною адресою, у спірній квартирі, однак, стосунки між ними погіршились, та ОСОБА_2 постійно повідомляє ОСОБА_1 про свій намір продажу квартири та самостійне розпорядження отриманими грошовими коштами.

Враховуючи наведене, представник позивача просить суд встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2008 року по день звернення до суду, також просить суд визнати їх спільною сумісною власністю квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 - та визнати за кожним з них право власності на частку вказаного майна та стягнути понесені судові витрати.

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 04.11.2024р. ОСОБА_4 у справі було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

11.12.2024р. представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Хоменко О.М. подано відзив на позовну заяву, за змістом якого, позовні вимоги були не визнані, оскільки грошові кошти на придбання спірної квартири були отримані відповідачем шляхом оформлення кредитів, що підтверджується довідками з банківських установ, долученими до відзиву. У задоволенні позову просив суд відмовити.

Ухвалою суду від 04.03.2025р. у справі було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду. Також ухвалою суду від 04.03.2025р. заяву представника позивача ОСОБА_5 було задоволено та забезпечено позов шляхом накладення арешту та захоронення відчуження частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Присутні у судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Ткаченко Н.М. підтримали позовні вимоги, наполягали на їх задоволенні.

Присутні у судовому засіданні відповідач та його представник адвокат Савицька С.Л., позовні вимоги не визнали, зазначили, що дійсно, у 2007 році ОСОБА_2 познайомився з ОСОБА_1 , однак, вони не мешкали разом, навіть під час її вагітності, оскільки, відповідач не планував створювати з нею сім`ю. Після народження доньки ОСОБА_3 у 2010 році, вони почали проживати разом для спільного виховання дитини та мешкають разом і до теперішнього часу. При цьому, їх стосунки зводяться лише до виховання дитини та не є подружніми. Стосовно спірної квартири відповідачем зазначено, що спочатку ним була придбана однокімнатна квартира у гуртожитку у його сестри у 2010 році, без письмового оформлення документів, потім ним був зроблений ремонт і у 2015 році сестра продала цю квартиру за більшу вартість і віддала йому гроші у розмірі 132000,00 грн. Одразу ж, 14.02.2015 році відповідачем була придбана однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 .

У подальшому, 26.11.2019 року вказану квартиру було продано відповідачем за 730000,00 грн. та у цей же день, вклавши отримані гроші, було придбано спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи наведене, відповідач та його представник вважають, що вказана квартира є особистою власністю відповідача, тому поділу це майно не підлягає, тому просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсягу.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_6 зазначила, що є двоюрідною сестрою позивача ОСОБА_1 та їй відомо, що вони познайомились у 2005 році, з 2008 року почили жити разом та у 2010 році народилась їх донька ОСОБА_7 . Щодо їх спільного проживання повідомила, що вони були парою, оскільки ОСОБА_1 займалась домашнім побутом, а ОСОБА_2 заробляв гроші, вони мали спільний бюджет, оскільки разом займались торгівлею бананами з Одеси, потім торгували ковбасними виробами з кіоску на станції Арсенальна, також мали видавництво, позивач має відповідну освіту тому допомагала ОСОБА_8 у веденні рахунків як підприємцю. Також вони разом відвідували свята, купляли квартири та робили разом ремонт, позичали гроші у неї та її чоловіка, та разом їх повертали. Вдома у них свідок була у листопаді 2022 року, бачила їх спільний побут та чула їх мрії та плани на майбутнє. На питання представника відповідача уточнила, що сторони не одружувались тому, що у ОСОБА_8 до цього був невдалий шлюб і бувша дружина «відсудила» квартиру при розірванні шлюбу.

Допитана у якості свідка у судовому засіданні ОСОБА_9 зазначила, що є тіткою позивача та дала показання, аналогічні свідку ОСОБА_6 . Доповнила пояснення тим, що сторони у справі проживали разом з дитиною то у м.Вінниця, то у сестри ОСОБА_8 , то у м.Бровари. Під час спільних зустрічей в гостях у рідних вважали себе парою, їздили разом відпочивати, при цьому, ОСОБА_8 оплачував все самостійно, не навпіл. На питання, чому вони не одружувались, відповідали, що їм так зручно.

Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_10 пояснив, що є двоюрідним братом позивача, надав показання, аналогічні показанням свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_9 . Доповнив тим, що сприймав сторін як родину, вони разом працювали, разом у 2023 році приїжджали до нього у гості. На початку війни у 2022 році вони усі разом з дитиною пересиділи у нього в селі кілька місяців.

Допитана у якості свідка у судовому засіданні ОСОБА_11 показала, що є тіткою відповідача ОСОБА_2 , що їй відомо про їх спільне проживання як родина близько 18 років. Доповнила, що позивач часто телефонувала їй та радилась по важливим питанням, розповідала про їх справи щодо заробітку та виховання доньки. В гостях у цій родини вона була останній раз у 2022 році, у них не було періодів непроживання з моменту 2008 року. Щодо неоформлення офіційно їх шлюбу повідомила, що так заведено у родині ОСОБА_8 , оскільки його сестри також не одружені офіційно.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_12 показала, що є рідною сестрою відповідача ОСОБА_2 та їй відомо, що її брат та ОСОБА_1 проживали разом та мали дружні стосунки, разом виховували дитину, не було ніякої родини у них, оскільки ОСОБА_1 неодноразово його казала неправду з різних питань та й нього не було довіри до неї. На уточнююче питання зазначила, що про всі ці обставини вона знає зі слів брата та вдома у них була 1 раз на рік, що під час її приїзду, її зустрічала та готувала їжу ОСОБА_1 , однак, на гроші, які давав її брат. Грошові кошти на придбання спірної квартири були особистим доходом її брата з продажу іншої квартири, а до цього, брат продав квартиру у гуртожитку у м.Вінниця.

Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_13 зазначила, що вона є рідною донькою відповідача ОСОБА_2 та їй відомо зі слів батька, що з ОСОБА_1 вони мешкають разом не як родина, а лише заради доньки ОСОБА_14 , що у 2009 році він представив їй ОСОБА_1 як знайому. Також їй відомо, що батько оформлював кредити у банках та сплачував їх самостійно для придбання житла собі, а не новій сім`ї. У них у гостях свідок не була, а самі сторони приїжджали до неї 3 рази разом з донькою.

Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_15 зазначив, що є знайомим ОСОБА_2 та з його слів йому відомо, що з ОСОБА_1 він живе через дитину, не як родина. Також йому відомо, що спочатку у ОСОБА_8 була у власності квартира у м.Вінниця, потім він її продав та купив квартиру у м.Бровари, потім знов її продав та купив вже спірну квартиру.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, свідків, дослідивши та оцінивши докази, які наявні в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно даних паспорту ОСОБА_1 , зареєстрованою адресою її проживання є: АДРЕСА_1 . Так само, за цією адресою зареєстровано проживання відповідача ОСОБА_2 та їх спільної доньки ОСОБА_3 , що підтверджується долученими довідкою про реєстрацію місця проживання особи та витягом з реєстру територіальної громади.

Відповідно даних свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є сторони у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 26.11.2019 року, реєстровий номер 3131, власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 .

Вирішуючи по суті позовні вимоги сторін, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ч. 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки позивач заявив з певною правовою метою - визначення правового статусу майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін.

Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц звернуто увагу на те, що відповідно до вимог статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 484/5407/19.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Разом з тим, суд враховує висновки, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, а саме:

«Пункт 41. У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

Пункт 42. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом ІV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Окрім цього, відповідно до ч. 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Нормою статті 74 СК України визначено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, за змістом наведених судом вище норм сімейного законодавства слідує, що хоча проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не породжує виникнення в них прав та обов`язків подружжя, однак, якщо такі жінка та чоловік не перебувають в будь-якому іншому шлюбі в період такого спільного проживання, то на майно, набуте ними за час спільного проживання однією сім`єю, поширюється режим спільної сумісної власності, який регулюється тими же нормами, що і режим спільної сумісною власності майна подружжя. Відтак, майно, набуте жінкою та чоловіком під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, може бути визначено та поділено між ними за тими ж правилами та на тих же підставах, що й спільне сумісне майно подружжя, зокрема із застосуванням презумпції спільності майна подружжя.

Однак, для можливості такого поділу попередньо підлягає встановленню судом внаслідок доведення належним чином позивачем саме факт проживання чоловіка та жінки (сторін по справі) однією сім`єю без реєстрації шлюбу між собою в певний період часу, протягом якого і було придбане спірне майно, поділ якого просить здійснити в судовому порядку позивач.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо.

При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , позивачем ОСОБА_1 надані письмові докази – реєстрація за однією адресою її та відповідача, а також їх спільної доньки, спільні фотокартки разом із дитиною та відповідачем, починаючи з її народження у різній обстановці та спільно з іншими людьми. Окрім цього, на підтвердження цього факту висловились допитані у судовому засіданні усі свідки.

Не оспорюючи факту спільного проживання з позивачем з 2010 року, відповідач зауважує, що мета цього проживання є спільне виховання дитини, що суд вважає невірним тлумаченням ним дійсних обставин, оскільки визнаючи та підтверджуючи ті спільні дії, які вчинялись ним та ОСОБА_1 під час цього проживання – ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, спільна присутність їх на святах, періодичний спільний відпочинок, проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою – відповідач фактично підтвердив їх спільне проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та можуть ототожнюватись із подружніми відносинами.

Суд також констатує, що показання свідків різняться в залежності від того, з ким із сторін вони підтримують кращі відносини, проте загалом вони усі підтверджують факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тому як саме відповідач їм оголошував про мету такого проживання – через спільне виховання дитини, або через відчуття кохання – не має визначального значення, оскільки дії сторін свідчать саме про існуючі подружні відносини.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку про задоволення у цій частині позовних вимог ОСОБА_1 та встановлення факту спільного їх з ОСОБА_2 проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 2008 року по вересень 2024 року.

Щодо іншої позовної вимоги ОСОБА_1 , суд також вважає її такою, що підлягає до задоволення, оскільки, на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України. Враховуючи, що судом визнаний такий період спільного проживання з 2008 року по вересень 2024р., а спірну квартиру було придбано у 2019 році, то її можна віднести до об`єкту права спільної сумісної власності. При цьому, посилання відповідача ОСОБА_2 на придбання цього майна за особисті кошти – не знайшло свого підтвердження, оскільки придбання ним іншої квартири у 2015 році та її продаж у 2019 році – також охоплюється періодом спільного проживання сторін, а інших доказів для віднесення спірного майна до особистої приватної власності суду не надано.

З огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, оцінюючи належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення у повному обсягу.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Враховуючи наведене, суд вважає такими, що підлягають до відшкодування відповідачем понесені позивачем витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 973,03 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 57, 60, 65, 69, 70 Сімейного кодексу України, ст. ст. 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , у інтересах якої діє адвокат Ткаченко Наталія Миколаївна, до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділу майна подружжя - задовольнити.

Встановити факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 2008 року по вересень 2024 року.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 - та визнати за кожним з них право власності на ідеальну частку вказаного майна.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 973,03 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят три) грн. 03 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Писанець Н.В.