Вирок від 06 вересня 2026 р. у справі №358/2022/23 — Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/2022/23 Провадження № 1-кп/358/74/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

секретар судового засідання ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 , законного представника потерпілого ОСОБА_4 – ОСОБА_5 , представника потерпілого – адвоката ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 , захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_8 , розглянув в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 28.10.2023 за № 12023111030005125, відносно,-

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився с.Медвин, Київська область, українця, громадянина України, із професійно-технічною освітою, не одруженого, на утриманні малолітніх дітей не має, не є особою з інвалідністю, не працює, зареєстрований: АДРЕСА_1 , мешкає: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,-

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186, ч.2 ст.296 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачується у наступному.

27.10.2023 приблизно о 22:00 (більш точного часу не встановлено) ОСОБА_7 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння спільно з ОСОБА_9 , матеріали у відношенні якого виділені в окреме провадження, проходили повз територію Медвинського комунального закладу дошкільної освіти «Капітошка», що розташований за адресою: вул. Шевченка, 9, с. Медвин Білоцерківського району Київської області, де помітили малолітнього потерпілого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Підійшовши до останнього, ОСОБА_7 помітив в руці малолітнього потерпілого мобільний телефон та вирішив відкрито заволодіти ним, а ОСОБА_9 , матеріали у відношенні якого виділені в окреме провадження, не був обізнаний в злочинних намірах ОСОБА_7 .

Реалізуючи свій прямий умисел, спрямований на вчинення відкритого викрадення чужого майна, ОСОБА_7 керуючись корисливим мотивом та метою незаконного збагачення, діючи в умовах воєнного стану, достовірно знаючи, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 24.02.2022 на території України введено воєнний стан, який продовжений до 18.11.2023 відповідно до Указу Президента України № 451/2023 від 26.07.2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» шляхом ривка відкрито заволодів мобільним телефоном марки «Samsung Galaxy А13» 4/64ГБ, чорного кольору малолітнього потерпілого ОСОБА_4 , вартістю 4300 грн.

Після чого, ОСОБА_7 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, чим заподіяв малолітньому потерпілому ОСОБА_4 матеріальної шкоди на суму 4300 грн.

Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабежі), вчиненого в умовах воєнного стану – за ч. 4 ст. 186 КК України.

Крім того, 27.10.2023 приблизно о 22:00 (більш точного часу не встановлено) ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_9 , матеріали відносно, якого виділено в окреме провадження, після розпивання алкогольних напоїв на території кафе- бару «Вікторія», знаходячись в стані алкогольного сп`яніння, проходили повз територію Медвинського комунального закладу дошкільної освіти «Капітошка», що розташований за адресою: вул. Шевченка, 9, с. Медвин, Білоцерківський район, Київська область. У цей же час, на території вищевказаного дошкільного закладу, останні помітили малолітнього потерпілого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який сидів на лавці та грався у мобільному телефоні. Останні, в свою чергу, усвідомлюючи, що знаходяться в громадському місці, почали зухвало себе поводити, голосно висловлюватись нецензурною лексикою в бік малолітнього потерпілого ОСОБА_4 , будучи агресивно налаштованими відносно останнього, відчуваючи до нього раптово виниклу особисту неприязнь та розпочали з ним словесний конфлікт.

Так, ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_9 , матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, діючи групою осіб, усвідомлюючи, що знаходяться в громадському місці, нехтуючи елементарними правилами поведінки, грубо порушуючи громадський порядок, діючи умисно з особливою зухвалістю, прагнучи показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитись за рахунок приниження інших осіб, реалізуючи свій спільний умисел, ОСОБА_9 , матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, підійшов до малолітнього потерпілого ОСОБА_4 та безпричинно, з хуліганських спонукань, наніс своєю правою рукою один удар в область носу останнього. В цей же час, ОСОБА_7 , реалізуючи свій спільний умисел, продовжуючи хуліганські дії, наблизився до малолітнього потерпілого ОСОБА_4 та наніс один удар кулаком лівої руки в область його лівої руки, якою останній закрив обличчя, та один удар кулаком лівої руки під ліве око потерпілого. Відразу після чого, продовжуючи хуліганські дії, ОСОБА_9 , матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, підняв за одяг малолітнього потерпілого ОСОБА_4 з лавки, а ОСОБА_7 долонями обох рук штовхнув його в груди, від чого потерпілий не втримався на ногах та впав спиною на садовий паркан, перекинувшись через нього.

У цей час ОСОБА_9 , матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, схватив руками малолітнього ОСОБА_4 за стопи ніг, тримаючи їх на рівні своїх грудей, а ОСОБА_7 продовжуючи хуліганські дії, скориставшись тим, малолітній потерпілий не може чинити опір, нагнувся через садовий паркан та наніс йому не менше трьох ударів кулаками обох рук в область обличчя та завушну ділянку голови зліва.

Продовжуючи хуліганські дії, ОСОБА_9 , матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, обхватив правою рукою шию малолітнього потерпілого ОСОБА_4 , а ОСОБА_7 знаходячись поруч з ними, керуючись мотивом явної неповаги до суспільства, прагнучи показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитись за рахунок приниження інших осіб, повели потерпілого по вулиці Шевченка в напрямку до кафе-бару «Вікторія», що розташований за адресою: вул. Зарічна, с. Медвин Білоцерківського району Київської області, де діючи умисно з винятковим цинізмом, ОСОБА_9 , матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, намагався помістити малолітнього потерпілого ОСОБА_4 у вуличну урну для сміття, що знаходилася на узбіччі дороги, а ОСОБА_7 слідував за ними позаду та правою ногою штовхав потерпілого по сідницях, чим принижували його честь та гідність.

Дії ОСОБА_7 та ОСОБА_9 були помічені відвідувачами кафе-бару «Вікторія», які припинили їх протиправні дії.

Своїми хуліганськими, протиправними діями ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_9 , матеріали відносно якого виділені в окреме провадження, спричинили малолітньому потерпілому ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді синців на обличчі, забою носу, забою нижньої губи, синця в завушній ділянці голови зліва, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Таким чином, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні хуліганства, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, вчиненому групою осіб – за ч.2 ст.296 КК України.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч.2 ст.296 КК України визнав повністю та підтвердив суду, що вчинив його за викладених в обвинувальному акті обставин. Не оспорював фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, дати, часу, місця вчинення, правової кваліфікації свого діяння в цій частині обвинувачення. Вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч.4 ст.186 КК України – не визнав та зазначив, що телефон у потерпілого забрав ОСОБА_10 . Зазначив, що ОСОБА_11 намагався передати йому телефон потерпілого, коли вони вели його в напрямку бару, однак він відмовився та ОСОБА_11 поклав його у свою барсетку. Чи дзвонив телефон потерпілого він не пам`ятає. Після події приїхав його брат – ОСОБА_12 та забрав його разом із ОСОБА_9 та ОСОБА_13 , та повіз додому. Вони висадили ОСОБА_14 біля подвір`я, де він на той час мешкав. ОСОБА_11 пішов до автомобіля, який стояв на подвір`ї. Він (обвинувачений ОСОБА_15 ) залишився в автомобілі із братом та вони поїхали додому. В подальшому зі слів матері йому стало відомо, що їй зателефонувала ОСОБА_16 та повідомила, що вона знайшла в належному їй автомобілі телефон та попросила його матір повідомити поліцію, що його мати знайшла телефон під тином, оскільки переживала, що в неї можуть забрати автомобіль. Крім того зазначив, що на території дитячого садка він знаходився по ліву руку від потерпілого, по праву руку від потерпілого був ОСОБА_10 . Визнає цивільній позов в частині стягнення моральної шкоди в повному обсязі, в частині моральної шкоди не визнає, оскільки телефон не брав.

В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 суду показав що 27.10.2023 приблизно о 22:00 він перебував на території дитячого садка, де грав із друзями по Wi-Fi у гру. Через деякий час до нього підійшли обвинувачений ОСОБА_15 та іншій незнайомий хлопець. Вони висловлювалися нецензурною лайкою та почали його бити. Оскільки він прикривав обличчя, то не бачив хто саме наносив йому удари, однак били його обидва хлопця. Також вказані події викликали у нього шок. Під час нанесення ударів хтось з хлопців вихопив у нього з лівої руки телефон. Телефон вихопив той з хлопців, що стояв справа. Він підійшов з лівої сторони та вихопив телефон. В подальшому його перекинули через паркан. Один з хлопців підійшов до нього та підняв його з землі. Інший хлопець, який залишився по інший бік паркану, в цей час наносив йому удари в область грудної клітини та легень. Скільки було ударів не пам`ятає. Один з хлопців взяв його у захват за шию та почав вести через територію дитячого садка на вихід. Іншій в цей час йшов позаду та наносив йому удари у сідничну ділянку. Крім того, його облили якимось напоєм. В центрі хлопці намагалися помістити його у сміттєвий бак. Дану подію побачили люди, які знаходилися біля бару «Вікторія» та почали йти в їх бік. В цей час він зміг вирватися та побіг до бару та чув, що один із хлопців, які його били, побіг за ним. Однак не зміг його наздогнати оскільки йому поставили підніжку та він впав. В барі він підійшов до незнайомих людей та просив про допомогу. Потім підійшла компанія людей, завдяки яким він зміг вирватися, та його питали, що саме сталося. Він повідомив, що в нього немає телефону. З одним із хлопців він пішов до дитячого садка на пошуки телефону, однак його не знайшли в той час. Потім він зустрів батьків. Батько повіз його додому, а мати – прямувала до бару. Коли він вже знаходився вдома, приїхали співробітники поліції та йому показували фотографії хлопців, однак він не міг сказати чи були вони, чи ні, оскільки на території садочка було темно та він не бачив їх обличчя. В подальшому його мати казала, що вона телефонувала на його телефон, виклик був прийнятий автоматично та вона почула, як його ведуть, тому покликала батька та вони разом поїхали до нього. В що саме були одягнені ОСОБА_15 та ОСОБА_11 він не бачив та хто з них вище чи нижче не може сказати. Також він не бачив хто саме вихопив у нього телефон. Той з хлопців, хто стояв зліва від нього першим почав наносити йому удари, а той з хлопців, хто стояв справа, вихопив телефон з його лівої руки. Він захищався, тому не бачив обличчя цих хлопців. Перший удар прийшовся в голову та ніс, інший – у праву частину обличчя. Скільки ударів йому було нанесено не пам`ятає. Причиною таких подій було те, що вказані хлопці вважали, що він висловлювався в їхню адресу нецензурною лайкою. Хлопці перебували у стані алкогольного сп`яніння. Телефон через деякий час йому повернули співробітники поліції. Він був у робочому стані. Протиправні дії у відношенні нього були припинені, оскільки до них підійшли інші люди. Після даних подій у нього розвилися панічні атаки, був стрес, не міг спати, було важко дихати та боліло все тіло та грудна клітина. Також у нього були синці на обличчі, текла кров з носа. На слідчому експерименті він все вірно показував.

Законний представник обвинуваченого – ОСОБА_5 зазначила, що її син важко пережив вказані обставини; погіршився його емоційний стан; в теперішній час вони працюють з психологами. Однак психоемоційний стан повною мірою ще не відновився, оскільки іноді він завмирає, коли стикається з чоловіками у стані сп`яніння. Крім того зазначила, що під час даних подій вона телефонувала сину, однак трубку взяв ОСОБА_15 , який висловлювався нецензурною лайкою. Голос ОСОБА_17 вона впізнала, оскільки чула його на слідчому експерименті. Пам`ять сина погіршилася через стрес. Просить призначити обвинуваченому максимальне покарання.

В судовому засіданні представник потерпілого – адвокат ОСОБА_6 підтримав цивільний позов та просив задовольнити в повному обсязі та призначити обвинуваченому максимальне покарання.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 не заперечував щодо дати та часу події, які зазначені в обвинувальному акті та суду показав, що перебував у вечірній час доби із обвинуваченим ОСОБА_7 в барі в с.Медвин, де вони разом вживали алкогольні напої. У останнього виник конфлікт із чоловіком у барі, та через деякий час він із ОСОБА_18 пішли у бік дитячого садочка на пошуки цього чоловіка. Під час, коли вони проходи повз дитячий садочок, то почули як хтось висловлюється нецензурною лайкою на території даного закладу. Вони перебували у стані сп`яніння та вирішили, що нецензурною лайкою висловлювалися в їх бік. Вони зайшли на територію дитячого садочка та побачили на лавці потерпілого ОСОБА_4 . Підійшовши до потерпілого, обвинувачений ОСОБА_15 почав наносити йому удари руками в область обличчя. Потерпілий прикривав голову руками та в цей час ОСОБА_15 вихопив у нього з руки телефон та поклав собі у кишеню. На той час він думав, що телефон впав під лавочку. Телефон потерпілий тримав у лівій руці, тобто в тій, що була ближче до ОСОБА_19 . Він (свідок ОСОБА_11 ) стояв по праву руку потерпілого, а ОСОБА_15 – по ліву руку. Потерпілий просив їх, щоб вони його не били. При цьому він (свідок ОСОБА_11 ) стояв ближче до виходу із садочка, а обвинувачений ОСОБА_15 стояв з правої сторони. В подальшому вони повели потерпілого в бік бару при цьому він (свідок ОСОБА_11 ) тримав потерпілого за шию та вів за собою, а обвинувачений ОСОБА_15 йшов позаду них та завдавав удари потерпілому ногами по м`яких тканинах сідничної ділянки. В подальшому він (свідок ОСОБА_11 ) намагався помістити потерпілого у сміттєвий бак, а обвинувачений йому допомагав та тримав потерпілого за ноги. В цей час до них підбігли хлопці та забрали потерпілого. Він та ОСОБА_15 пішли в бік озера. Чи поверталися вони до бару він не пам`ятає. Коли він та ОСОБА_15 вже йшли до озера, задзвонив телефон потерпілого та було видно, що телефонує його мати. ОСОБА_15 відповів на дзвінок, висловився нецензурною лайкою та сказав, що це його телефон. В подальшому за ними приїхав брат ОСОБА_17 та їх повезли додому. При цьому спочатку завезли його (свідка ОСОБА_14 ) додому та ОСОБА_15 вийшов разом із ним з автомобіля та зайшов на їх подвір`я. Обвинувачений ОСОБА_15 був знайомий із ОСОБА_20 , чий автомобіль стояв на подвір`ї та в якому був виявлений телефон потерпілого. ОСОБА_15 постукав у вікно автомобіля, в якому спав ОСОБА_21 , розбудив останнього, зайшов до автомобіля, переговорив із ним, поклав телефон та вийшов. Про це свідку відомо зі слів ОСОБА_22 . Сам він (свідок ОСОБА_23 ) пішов до будинку та ліг відпочивати, тому йому невідомо, що саме робив ОСОБА_15 у їх дворі. Через деякий час його розбудили співробітники поліції. Додатково зазначив, що під час проведення із ним слідчого експерименту, він казав правду. На питання прокурора зазначив, що потерпілий ОСОБА_24 тримав телефон у дальній відносно нього (свідка ОСОБА_14 ) руці, а саме в тій, що була ближче до обвинуваченого ОСОБА_19 . Він (свідок ОСОБА_11 ) стояв по праву руку від потерпілого, а обвинувачений ОСОБА_15 по ліву руку. На питання свого захисника свідок повідомив, що в теперішній час він відбуває покарання за ч.2 ст.296 КК України за фактом хуліганських дій відносно потерпілого ОСОБА_4 , вчинених у групі із ОСОБА_25 . Крім того зазначив, що він є вищим за зростом ніж

ОСОБА_26 судовому засіданні свідок ОСОБА_27 показала, що обставини події не пам`ятає, оскільки пройшло багато часу. Раніше під час проведення слідчого експерименту пам`ятала краще. Повідомила, що іноді приїздить в с.Медвин, де здійснює обмін овочів. В 2023 році відбулася ситуація коли її розбудила поліція та повідомила, що ОСОБА_15 забрав у когось телефон та шукали телефон на території господарства. Після того, як поліція поїхала, оскільки телефон не знайшли, вона пригадала, що до цього бачила, як біля машини, яка знаходиться на території господарства, стояв ОСОБА_28 . Вона вирішила пошукати телефон в автомобілі, на якому приїхала в с.Медвин разом із сином та ОСОБА_9 . Телефон вона знайшла на панелі приладів. ОСОБА_14 в цей час не було вдома, де він був їй невідомо. Після того, як знайшла телефон, вона зателефонувала матері ОСОБА_17 , повідомила, що знайшла телефон та віддала їй, оскільки його шукала поліція. Телефон вона віддала, оскільки їй повідомила поліція, що телефон забрав ОСОБА_28 .

Свідок ОСОБА_29 , яка є матір`ю обвинуваченого, суду показала, що 28.10.2023 у вечірній час доби її старший син – ОСОБА_12 поїхав на автомобілі до центра с.Медвин, щоб забрати її сина – обвинуваченого ОСОБА_17 додому. Приблизно через 20 хвилин він повернувся разом із ОСОБА_18 , ОСОБА_9 та ОСОБА_13 . Зі слів сина їй відомо, що вони також підвозили ще ОСОБА_30 , якого висадили раніше. Вони заїхали машиною у двір. ОСОБА_15 пішов до хати, поїв та ліг відпочивати. ОСОБА_11 пішов до себе на подвір`я. Вона разом із старшим сином – ОСОБА_31 та іншими членами родини залишилася на своєму подвір`ї та вони продовжили спілкування, а потім розійшлися відпочивати. Через деякий час їх розбудили співробітники поліції та повідомили, що в селі хлопчик загубив телефон, а її син та ОСОБА_11 були в центрі с.Медвин та бачили хлопця. Разом із співробітниками поліції та ОСОБА_18 вона пішла та територію домоволодіння, де мешкали ОСОБА_11 , ОСОБА_16 , ОСОБА_32 . Вона (свідок ОСОБА_29 ) зайшла до будинку, розбудила ОСОБА_16 та повідомила, що у хлопця в селі пропав телефон. ОСОБА_11 та ОСОБА_21 спали в автомобілі, який знаходився на території домоволодіння. Співробітники поліції залишили територію домогосподарства разом із ОСОБА_18 та ОСОБА_9 . Коли вона (свідок ОСОБА_29 ) повернулася додому, то побачила, що ОСОБА_16 щось знайшла в автомобілі, тому знову пішла до останньої. ОСОБА_16 повідомила, що знайшла в автомобілі телефон та вважала, що його слід викинути оскільки побоювалася, що арештують транспортний засіб, на якому вона приїхала з Миколаївської області разом із товаром. На вказану пропозицію вона (свідок ОСОБА_29 ) запропонувала повідомити, поліції, що телефон знайшла саме вона під тином. Вважала, що вчиняє правильно, оскільки телефон це чужа річ, яку слід повернути власнику. Співробітникам поліції вона повідомила, що знайшла телефон. 28 жовтня вдень вона поїхала до відділення поліції м.Тараща, та повідомила слідчого, що телефон знайшла ОСОБА_16 у своєму автомобілі.

Свідок ОСОБА_33 суду показав, що в жовтні 2023 приблизно о 21:30 він із кампанією вийшли до бару «Вікторія» в с.Медвин. Приблизно через 10 хвилин всі побігли в бік перехрестя та кричали, що щось сталося. Він, також, пішов подивитися разом із усіма. Коли підійшов, то побачив, що потерпілий ОСОБА_24 лежить не землі, зверху на ньому сидить ОСОБА_11 та наносить йому удари в область голови. Він бачив приблизно 5-6 ударів. При цьому він відштовхнув ОСОБА_14 від потерпілого та останній підвівся та побіг у бік бесідок. ОСОБА_11 намагався наздогнати потерпілого, у зв`язку із чим він (свідок ОСОБА_33 ) штовхнув його. Від поштовху ОСОБА_11 вправ на асфальт. В подальшому ОСОБА_34 та ОСОБА_15 , яку перебували у стані сп`яніння, також підійшли до бесідок. ОСОБА_11 намагався поговорити із потерпілим. Вони відійшли та деякий час розмовляли. Під час вказаних подій ОСОБА_15 , також, поводив себе агресивно по відношенню до потерпілого. Висловлювався на його адресу нецензурною лайкою, штовхав його. В подальшому ОСОБА_17 тримав його брат. Додав, що не пам`ятає, чи бачив телефон у когось в руках. Раніше пам`ятав краще та все вірно повідомив на слідчому експерименті за його участі.

Свідок ОСОБА_35 суду показав, що 27.10.2023 приблизно о 21:00 – 22:00 він проводив дозвілля із друзями в с.Медвин та вони вирішити піти до бару та випити каву. В барі він бачив, як у ОСОБА_17 виник конфлікт із чоловіком. Останній залишив приміщення бару, а обвинувачений ОСОБА_15 та ОСОБА_11 пішли його наздоганяти в бік дитячого садочка. Він із друзями вийшли з бару та побачили скупчення людей біля пам`ятника. Коли він підійшов до них, то побачив там потерпілого ОСОБА_4 та ОСОБА_14 , які лежали на землі. ОСОБА_17 тримав його брат. Я попросив ОСОБА_36 їх разборонити, та останній відштовхнув ОСОБА_14 від потерпілого. ОСОБА_24 побіг в бік бару. ОСОБА_11 намагався догнати потерпілого та ОСОБА_37 його зупинив і схопив за шию, щоб він заспокоївся. В подальшому потерпілий зайшов за бесідку в барі та з ним деякий час розмовляв ОСОБА_11 ОСОБА_17 в цей час тримав його брат. Він (свідок ОСОБА_35 ) підійшов до потерпілого, та він сказав, що у нього забрали телефон. На питання свідка хто саме забрав «вищий чи нижчий», потерпілий відповів, що «нижчий». На його питання « ОСОБА_38 », потерпілий відповів ствердно. Він (свідок ОСОБА_35 ) підійшов до обвинуваченого ОСОБА_17 , запитав чи є у нього телефон потерпілого. Обвинувачений показав, що у сумці немає та продемонстрував кармани. В карманах телефону не було. Він запропонував потерпілому повернутися до дитячого садочка, однак телефону вони там не знайшли.

Свідок ОСОБА_39 суду показав, що 27.10.2023 у вечірній час доби він перебував біля кафе-бару «Вікторія», де побачив ОСОБА_17 та вони із ним стояли та розмовляли. Через деякий час до них підійшов ОСОБА_11 та почав віддавати ОСОБА_40 мобільний телефон. На питання ОСОБА_17 він повідомив, що це телефон потерпілого ОСОБА_41 ОСОБА_15 відмовився брати телефон та ОСОБА_11 відійшов від них. Він бачив, як потерпілий ОСОБА_24 та ОСОБА_11 стояли і розмовляли, а ОСОБА_15 в цей час перебував поряд із ним (свідком ОСОБА_13 ). Після того, як їх забрав ОСОБА_12 на автомобілі, він підвіз їх до двору ОСОБА_42 . ОСОБА_11 пішов до себе додому, а він із ОСОБА_18 вийшли з автомобіля та зайшли на територію домогосподарства ОСОБА_17 , ОСОБА_43 пішов до хати, а він – додому.

Свідок ОСОБА_44 суду показав, що приблизно після 22:00 27.10.2023 йому зателефонувала знайома та попросила забрати їх компанію, яка гуляла в центрі с.Медвин, де був також його брат – обвинувачений ОСОБА_7 . Він поїхав, забрав їх та розвозив по домах. В машині залишилися ОСОБА_15 , ОСОБА_11 та ОСОБА_45 . На автомобілі вони під`їхали до їх домоволодіння. Він висадив ОСОБА_14 , який пішов до себе додому, а на автомобілі він заїхав на територію подвір`я. З автомобіля вийшли ОСОБА_15 , який пішов до будинку відпочивати та ОСОБА_46 , який, також, городами пішов додому.

Свідок ОСОБА_47 суду показав, що деякий час приїжджав із матір`ю – ОСОБА_27 в с.Медвин у справах. З 2025 не приїжджав до села. Інших відомостей не пам`ятає.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_8 в судових дебатах просив визнати ОСОБА_7 невинуватим за ч.4 ст.186 КК України, ухвалити в цій частині виправдувальний вирок у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України та не доведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України та провадження в цій частині закрити. В частині пред`явленого обвинувачення за ч.2 ст.296 КК України – призначити покарання не пов`язане з реальним позбавленням волі із застосуванням ст.75 КК України.

Заслухав учасників судового провадження, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України за викладених вище обставин підтверджується, окрім визнання обвинуваченим своєї вини, усією сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, які узгоджуються між собою і не викликають жодних сумнівів у своїй достовірності та допустимості, а саме:

-заявою ОСОБА_5 від 27.10.2023 на ім`я начальника ВП №2 Білоцерківського РУП про притягнення до кримінальної відповідальності невідомих осіб, які 27.10.2023 приблизно о 22:20 перебуваючи на території дитячого садка в с.Медвин заволоділи мобільним телефоном її сина – ОСОБА_4 ;

-Витягом з ЄРДР від 29.10.2023, відповідно до якого внесені відомості про кримінальне провадження № 12023111030005125 на підставі заяви ОСОБА_5 за ч.4 ст.186, ч.2 ст.296 КК України;

-заявою ОСОБА_5 від 24.11.2023 на ім`я начальника ВП №2 Білоцерківського РУП про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , які 27.10.2023 в с.Медвин вчинили відносно її малолітнього сина ОСОБА_4 хуліганські дії та нанесли останньому тілесні ушкодження;

-Витягом з ЄРДР від 24.11.2023, відповідно до якого внесені відомості про кримінальне провадження № 12023111030005523 на підставі заяви ОСОБА_5 за ч.2 ст.296 КК України;

-висновком експерта № 134 від 30.10.2023, відповідно до якого в ході події 27.10.2023 о 21:30 в с.Медвин за участю потерпілого, у останнього були виявлені: синці на обличчі; забій нижньої губи; синець в завушній ділянці голови зліва. Вказані тілесні ушкодження утворилися від дії тупого предмета (тів) і могли утворитися від дії рук, ніг людини, інших тупих предметів в термін і при обставинах, викладених у постанові. Тілесні ушкодження утворилися від неоднократної дії тупого предмету, не менше 4-х травматичних прикладань до тіла ОСОБА_4 , не могли утворитися при падінні з висоти власного зросту, відносяться до легких тілесних ушкоджень;

-висновком експерта № 226Д від 23.11.2023, згідно якого в ході події 27.10.2023 о 21:30 в с.Медвин за участю потерпілого, у останнього були виявлені: синці на обличчі; забій носу; забій нижньої губи; синець в завушній ділянці голови зліва. Вказані тілесні ушкодження утворилися від дії тупого предмета (тів) і могли утворитися від дії рук, ніг людини, інших тупих предметів в термін і при обставинах, викладених у постанові та ОСОБА_4 в ході слідчого експерименту від 13.11.2023. Тілесні ушкодження утворилися від неоднократної дії тупого предмету, не менше 4-х травматичних прикладань до тіла ОСОБА_4 , не могли утворитися при падінні з висоти власного зросту, відносяться до легких тілесних ушкоджень;

-протоколом проведення слідчого експерименту із відеозаписом від 13.11.2023 за участю потерпілого ОСОБА_4 , під час якого потерпілий відтворив обставини події, що мали місце 27.10.2023 в с.Медвин. Зазначив, що телефон у нього вихопив той з хлопців, хто стояв ближче до нього та коли його вели його телефон дзвонив у хлопця, який йшов поряд із ним та хлопцем, який його вів. Потерпілий розрізняв хлопців як «вищий» та «нижчий»;

-протоколом проведення слідчого експерименту із відеозаписом від 28.10.2023 за участю свідка ОСОБА_9 , який вчинив дане кримінальне правопорушення у групі із ОСОБА_18 ;

-протоколом проведення слідчого експерименту із відеозаписом від 06.12.2023 за участю свідка ОСОБА_48 , під час якого свідок відтворив обставини події за фактом вчинення ОСОБА_7 хуліганських дій в групі із ОСОБА_49 у відношенні потерпілого ОСОБА_4 ;

-протоколом проведення слідчого експерименту із відеозаписом від 06.12.2023 за участю свідка ОСОБА_35 , під час якого свідок відтворив обставини події за фактом вчинення ОСОБА_7 хуліганських дій в групі із ОСОБА_49 у відношенні потерпілого ОСОБА_4

-показаннями в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_4 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_36 , ОСОБА_50 , які узгоджуються, в частині пред`явленого обвинувачення за ч.2 ст.296 КК України, з наявними у кримінальному провадженні письмовими доказами.

З урахуванням наведеного суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючі кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 в цій частині обвинувачення є повністю доведеною і кваліфікує його дії за ч.2 ст.296 КК України – вчиненні хуліганства, тобто грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, вчиненому групою осіб.

В частині пред`явленого ОСОБА_7 обвинувачення за ч.4 ст.186 КК України, суд зазначає наступне.

На підтвердження винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, прокурор посилається на ті ж докази, що й на підтвердження винуватості у вчиненні кримінального правопорушення за ч.2 ст.296 КК України.

Сторона захисту наполягала на закритті провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України та не доведеністю вчинення ним даного кримінального правопорушення, що обґрунтовано тим, що потерпілий ОСОБА_4 не вказував під час досудового розслідування та під час судового розгляду на те, що саме ОСОБА_7 відкрито заволодів його мобільним телефоном, оскільки впізнати хлопців він не може. Так, потерпілий ОСОБА_4 під час допиту в судовому засіданні зазначав, що його телефоном відкрито, незаконно заволоділа особа, яка стояла саме по праву сторону (руку) від нього та дотягнувшись забрала телефон з його лівої руки та покази на даний час свідка та учасника подій ОСОБА_9 , який дав під присягою суду аналогічні покази, щодо свого місця розташування, а саме: по праву сторону від потерпілого. ОСОБА_7 не міг і не мав фізичної можливості заволодіти мобільним телефоном потерпілого 27.10.2023 року приблизно о 22:00, оскільки знаходився (стояв) по ліву сторону від потерпілого та періодично наносив йому удари по тілу. Тобто особа, яка відкрито заволоділа мобільним телефоном потерпілого стояла на тому місці, на якому перебував саме ОСОБА_9 по відношенню до потерпілого. На переконання сторони захисту, ОСОБА_9 міг вказувати, що саме ОСОБА_7 забрав телефона з рук потерпілого з метою уникнення кримінальної відповідальності. Крім показів ОСОБА_9 жодна особа чи жоден доказ не вказує на те, що саме обвинувачений ОСОБА_7 відкрито викрав телефон у потерпілого. З показів свідка ОСОБА_29 видно, що її покази співпадають із показами свідка ОСОБА_27 , а саме про той факт, що саме ОСОБА_27 знайшла викрадений телефон в салоні свого вантажного автомобіля 27.10.2023 року в с.Медвин і сама особисто віддала даного телефона саме матері ОСОБА_7 . Неповнолітній свідок ОСОБА_39 зазначав, що за його присутності 27.10.2023 ОСОБА_9 намагався передати з рук в руки ОСОБА_7 , біля бару в центрі с.Медвин, на що останній відповів відмовою і телефон залишився у володінні ОСОБА_9 . Підстав не довіряти показам даного свідка не має. На переконання сторони захисту, відсутні будь-які докази беззаперечної вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.

Суд погоджується з позицією сторони захисту щодо не доведеності та виходить з наступного.

Так, за ч.4 ст.186 КК України кримінальна відповідальність настає за відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений в умовах воєнного стану.

Грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені і оцінюються як викрадення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Суд зобов`язаний неухильно дотримуватися вимог Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, тобто з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, ст. 62 Конституції України (презумпція невинуватості) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Європейський Суд неодноразово зазначав, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (справа «Нечипорук і Йонкало проти України» ).

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Стороною обвинувачення дії ОСОБА_7 кваліфіковані, зокрема, за ч. 4 ст. 186 КК України. Суттєвою ознакою, яку містить обвинувачення в частині кваліфікації, є спосіб заволодіння телефоном. ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що він відкрито (шляхом ривка) заволодів телефоном.

Вказана версія обвинувачення грунтується виключно на показаннях свідка ОСОБА_14 , який є співучасником у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, і не підтверджується іншими достатніми.

Натомість обвинувачений ОСОБА_7 який був допитаний в судовому засіданні, заперечує версію обвинувачення щодо відкритого заволодіння телефоном.

Потерпілий в судовому засіданні не вказав на обвинуваченого, як на особу яка відкрито заволоділа його мобільним телефоном. Зазначав, що було темно, він закривав обличчя руками та не бачив, хто саме вихопив телефон. Нападників він розрізняв, як високий і низький.

Яким чином сторона обвинувачення встановила особу обвинуваченого за вказаними характеристиками матеріали кримінального провадження не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Під час проведення слідчого експерименту потерпілий ОСОБА_4 зазначив, що телефон у нього вихопив той з хлопців, хто стояв ближче до нього, тобто зліва. Зазначив також, що низький викрутив руку та вихопив телефон. Хлопців він розрізняв, як «вищий» та «нижчий».

Під час надання показів в судовому засіданні потерпілий зазначив, що телефон вихопив той з хлопців, що стояв справа. Він підійшов з лівої сторони та вихопив телефон. Хто саме це був йому невідомо, оскільки було темно та він прикривав обличчя руками від ударів, які йому завдавали обидва.

Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні зазначив, що стояв по ліву руку потерпілого, а ОСОБА_11 – по праву його руку. Зазначив, що мобільний телефон у потерпілого вихопив ОСОБА_10 .

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що телефон потерпілий тримав у лівій руці, тобто в тій, що була ближче до ОСОБА_19 . Він (свідок ОСОБА_11 ) стояв по праву руку потерпілого, а ОСОБА_15 – по ліву руку. Зазначив, що телефон у потерпілого вихопив ОСОБА_15 та поклав до себе у кишеню. В подальшому зазначив, що не бачив, як ОСОБА_15 поклав телефон потерпілого до себе, оскільки було темно та вважав, що він впав під лавочку.

Під час проведення слідчого експерименту під час досудового розслідування свідок ОСОБА_11 зазначив, що ОСОБА_15 вихопив телефон у потерпілого та поклав його до своєї кишені. Повідомив, також, що ОСОБА_15 стояв по праву руку від потерпілого, а він по ліву руку потерпілого.

Свідок ОСОБА_33 під час надання показів в судовому засіданні зазначав, що краще пам`ятав обставини під час проведення слідчого експеримету в ході досудового розслідування. Згідно додатку до протоколу слідчого експерименту – відеозапису, даний свідок зазначав, що в його присутності на території бару ОСОБА_11 дістав два мобільних телефони та намагався їх передати ОСОБА_40 , однак останній відмовився брати телефони.

Свідок ОСОБА_51 під час надання показів в судовому засіданні зазначив, що на території бару потерпілий ОСОБА_24 сказав, що телефон забрав « ОСОБА_52 ». Він підійшов до ОСОБА_17 та перевірив його сумку та кармани – телефону він не знайшов.

Під час проведення слідчого експеримету в ході судового розслідування даний свідок зазначив, що перевіряв сумку ОСОБА_53 та не виявив в ній телефону.

Свідок ОСОБА_39 в судовому засіданні показав, що після події був свідком того, як ОСОБА_11 біля кафе-бару «Вікторія», намагався передати ОСОБА_40 мобільний телефон та зазначив, що це телефон потерпілого. ОСОБА_15 відмовився брати телефон та ОСОБА_11 відійшов від них. Після того, як їх забрав ОСОБА_12 на автомобілі, він підвіз їх до двору ОСОБА_42 . ОСОБА_11 пішов до себе додому, а він із ОСОБА_18 вийшли з автомобіля та зайшли на територію домогосподарства ОСОБА_17 , ОСОБА_43 пішов до хати, а він – додому.

Свідок ОСОБА_16 зазначила, що в той вечір бачила ОСОБА_17 біля належного їй автомобіля Мерседес. Свідок ОСОБА_11 зазначив, що ОСОБА_15 зайшов разом із ним на територію домогосподарства, де в той час мешкав ОСОБА_11 та свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_32 .

Свідок ОСОБА_12 та ОСОБА_46 зазначили, що ОСОБА_15 після того, як вийшов з автомобіля свого брата біля їх домоволодіння, пішов в хату.

Зазначені протиріччя залишилися поза увагою сторони обвинувачення.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Дослідивши надані сторонами докази, а також вичерпавши усі процесуальні можливості усунення суперечностей в позиціях сторони захисту та сторони обвинувачення, керуючись стандартом доказування «поза розумним сумнівом», суд констатує недоведеність того, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Оцінюючи досліджені судом докази в частині належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, суд вважає, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_7 грабежу. Насамперед, це стосується способу заволодіння майном, який вміняється обвинуваченому. Суд критично ставиться до наданих доказів відкритого заволодіння телефоном (показання співучасника - свідка ОСОБА_14 , який перебував у стані алкогольного сп`яніння, свідка ОСОБА_16 , якій поліція повідомила, що телефон викрав ОСОБА_15 ), оскільки вони не підтверджуються сукупністю інших доказів, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду.

Таким чином, суд, безпосередньо дослідивши зібрані під час досудового розслідування докази сторони обвинувачення у їх сукупності, давши їм належну оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим. Суд визнає, що показання обвинуваченого ОСОБА_7 про його непричетність до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, не спростовані, дослідженими в ході судового розгляду жодними вагомими, переконливими, допустимими та належними доказами, наданими стороною обвинувачення.

Відповідно до вимог ст. 62 Конституції України, ст. ст. 370, 374 КПК України, роз`яснень п. 23 ППВСУ №5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов ППВСУ з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» із змінами та доповненнями, в основу вироку можуть бути покладені тільки достовірні докази, досліджені в судовому засіданні. Обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Розглянувши кримінальне провадження в межах пред`явленого обвинувачення з урахуванням положень ст.ст. 22, 23, 337 КПК України, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, у зв`язку з чим не наділений повноваженнями за власною ініціативою ініціювати проведення тих чи інших слідчих (розшукових) дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган, приходить до висновків про необхідність виправдання ОСОБА_7 за ч.4 ст.186 КК України.

Разом із тим, вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому за ч.2 ст.296 КК України, суд, виходить із встановленої ст. 50 КК України його мети, кари, виправлення і запобігання вчиненню нових злочинів, заснованої на вимогах виваженості та справедливості.

При цьому суд враховує визначені ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання стосовно обставин цієї справи, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Обставинин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 в силу ст. 66 КК України в судовому засіданні не встановлено.

Обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 в силу ст. 67 КК України суд визнає – вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння.

При цьому суд вважає за необхідне виключити з обвинувачення як обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану, оскільки вона не знайшла свого підтвердження у судовому засіданні та стороною обвинувачення не доведено, що ОСОБА_7 з метою полегшення вчинення кримінального правопорушення використав найбільш несприятливий для суспільства час, тяжкі обставини та умови, в яких опинилося суспільство.

З характеризуючих матеріалів вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше не судимий, у лікаря психіатра та нарколога на обліку не перебуває, на утриманні неповнолітніх дітей не має, не працює, постійне місце проживання, за місцем мешкання характеризується посередньо.

Суд також приймає до уваги досудову доповідь фахівця Білоцерківського РС № 3 філії Державної установи «Центр пробації» у місті Києві та Київській області відносно обвинуваченого, відповідно до якої ризик вчинення повторного кримінального правопорушення є високим, та виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі можливе.

Суд вважає за можливе перевиховання ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства та приходить до обґрунтованого переконання про те, що призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України є дійсно необхідним і буде цілком достатнім для виправлення обвинуваченого і попередженням вчинення ним нових кримінальних правопорушень, а тому призначає покарання у вигляді обмеження волі на певний строк в межах санкції ч. 2 ст. 296 КК України із застосуванням ст. 75 КК України та покладенням на обвинуваченого обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Суд вважає, що такий вид покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Представниками малолітнього потерпілого заявлено цивільний позов про стягнення з ОСОБА_7 – матеріальної шкоди в сумі 4 300 грн та моральної шкоди в сумі – 30 000 грн.

Суд виходить за наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

В силу вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Виходячи з положень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 року за № 4, розмір моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі № 709/1173/17 (провадження № 51-875км19), згідно з якою, зокрема, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. (п.6 ст.3 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. (Постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 в справі № 214/7462/20).

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. (Постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

В частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в розмірі 30 000,00 грн., суд приходить до висновку, що потерпілий, внаслідок вчинення у відношенні нього обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 КК України, поніс моральні страждання, пов`язані з розладом нормального життя у зв`язку з отриманим тілесними ушкодженнями, нервової напруги, психологічних страждань, переживань, незручностей.

Приймаючи до уваги характер та глибину душевних страждань потерпілого, враховуючи обставини справи, можливості відновлення попереднього стану життя потерпілого, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає необхідним заявлені вимоги щодо відшкодування моральної шкоди задовольнити в повному обсязі та стягнути з обвинуваченого 30 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В частині позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1,2 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ч.1,2 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

В даному провадженні, у зв`язку з тим, що стороною обвинувачення не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди з обвинуваченого не підлягають задоволенню.

Питання про речові докази підлягає вирішенню судом відповідно до ст.100 КПК України.

Судові витрати відсутні. Клопотань про обрання запобіжного заходу не надходило.

На підставі викладеного та керуючись ст.373,374 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України і виправдати на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку з недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

ОСОБА_7 визнати винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.296 Кримінального кодексу України та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки.

На підставі ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_7 протягом іспитового строку періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 , законним представником якого є ОСОБА_5 моральну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням в сумі 30 000,00 грн. (тридцять тисяч гривень 00 коп.)

В іншій частині позову – відмовити.

Речовий доказ: мобільний телефон марки Samsung A13 чорного кольору, який переданий законному представнику потерпілого – ОСОБА_5 під розписку про відповідальне зберігання від 08.11.2023 – вважати повернутим потерпілому.

Процесуальні витрати відсутні.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили не обирати.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно, після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуючий суддя ОСОБА_1