Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №211/7494/26 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/7494/26

Провадження № 2/211/5729/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі

головуючого судді Сарат Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Зоріної С.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення належних сум заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним вище позовом, в якому зазначив, що з 01.06.2003 року він працював сторожем в механічній майстерні в АТ «Українська залізниця» та 05.09.2026 року був звільнений у зв`язку з виходом на пенсію вперше по інвалідності 2 групи за ст. 38 КЗпП України відповідно до Наказу від 02.09.2024 № 142/ОС. Однак, в день звільнення відповідач не повідомив його про розмір нарахованих та виплачених сум. 16.06.2026 відповідач своїм листом-довідкою № 17 від 16.06.2026 повідомив позивача, що нарахована одноразова матеріальна/грошова допомога при звільнені вперше на пенсію відповідно до ч. 1 п. 3.1.33 Колективного договору Криворізької дистанції колії в розмірі 3 середньомісячних заробітків (посадових окладів) становить 22866,48 грн., додаткова матеріальна/грошова допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до ч. 2 п. 3.1.33 Колективного договору Криворізької дистанції колії в розмірі 1 середньомісячного заробітку (посадового окладу) – 7622,16 грн. Таким чином, належна сума заробітної плати за умовами Колективного договору при звільнені становить всього 4 середніх заробітків в сумі 30488,64 грн. Але ця сума позивачу не виплачувалась, так як начебто в односторонньому порядку відповідач призупинив виплати до окремого рішення керівництва. Так, начебто, рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №ЦТ-54/31 призупинено інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами підрозділів, зокрема, матеріальних допомог. Однак, рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у цивільній справі № 211/7338/23 - п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги - визнано незаконним та скасовано. Відповідач не попереджав Позивача та Первинну профспілкову організацію Вільної профспілки залізничників України, членом якої є позивач, про погіршення існуючих умов оплати праці. Відповідач проігнорував вимоги Галузевої угоди, Колективного договору, трудове законодавство - в день звільнення позивача не здійснив виплату належних сум, що є грубим порушенням ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 116 КЗпП України. Позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 30488,64 грн. чотири середньомісячні заробітки матеріальних допомог при звільненні на пенсію вперше та 6701,35 грн. суми компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати станом на 31.05.2026, а також судові витрати по справі.

Ухвалою суду від 16.07.2026 відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву та 04.08.2026 до системи «Електронний суд» скеровано відзив на позовну заяву. Представник відповідача Савчук О.С. заперечував проти задоволення позовних вимог, не визнаючи їх, просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі та застосувати строк позовної давності.

Згідно ст. 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 по 05.09.2024 знаходився у трудових відносинах з АТ "Українська залізниця", працюючи у цей проміжок часу на посаді сторожа в СП «Криворізька дистанція колії» регіональної філії «Придніпровська залізниця».

Наказом (розпорядження) начальника «Криворізька дистанція колії» регіональної філії «Придніпровська залізниця» № 142/ОС від 02.09.2024 позивача було звільнено із займаної посади за ст. 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію по одержанню інвалідності 2 ( другої ) групи.

Відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки (надалі – Угода), яка згідно з п. 2.2 діє до укладання нової Угоди, при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію закріплено обов`язок виплачувати їм одноразову матеріальну допомогу та додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в залежності від стажу роботи в галузі.

Згідно п. 3.1.33 Колективного договору Криворізької дистанції колії, позивачу призначена виплата одноразової матеріальної допомоги при звільненні вперше в розмірі 3 середньомісячних заробітків (посадових окладів ), що становить 22866,48 грн.; та додаткову грошову допомогу відповідно до ч. 2 у розмірі 1 середньомісячного заробітку (посадового окладу), що становить 7622,16 грн.

Відповідно до протоколу засідання штабу AT «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведення заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва, виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

Станом на дату розгляду справи одноразова грошова матеріальна допомога, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті позивачу виплачена не була.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

За змістом ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до п. 2.4 Угоди за спільною домовленістю сторін Угоди можуть вноситись зміни і доповнення до Угоди, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цією Угодою.

Положення п. 2.3 Угоди передбачає, що жодна зі сторін у період дії Угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

Доказів внесення змін до Угоди стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема, одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, відповідачем суду не надано.

Рішення правління, як і протоколи засідання штабу не можна вважати належними документами, які підтверджують внесення змін або зупинення окремих положень Угоди.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті не було.

Отже, судом встановлено порушення прав позивача щодо невиплати йому одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги, право на які він набув у зв`язку із виходом на пенсію.

Вирішуючи питання про стягнення з позивача компенсації втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати або її частини суд приходить до наступного висновку.

Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно із Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (пункт 4) сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

01 січня 2016 року набули чинності зміни до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», якими у частину 1 статті 4 внесено зміни згідно із Законом №911-VIII від 24 грудня 2015 року та її редакція викладена таким чином: Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

У статтях 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» зазначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до постанови КМУ №159 від 21 лютого 2001 року сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі №118/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України викладено наступний правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмежень будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем (п. 1 резолютивної частини рішення).

Крім того, є також наступна судова практика з цього питання.

Так, ВСУ роз`яснив, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. ВСУ зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанова ВСУ від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16).

Суд вважає, що невиплата розрахункових коштів при звільненні позивача мала місце з вини роботодавця, оскільки останнім не доведено протилежного ( контр розрахунку суду не надано). Тому суд вважає за необхідне позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати станом на 31.05.2026 року в розмірі 6701,35 грн. слід задовольнити.

Таким чином, судом встановлено порушення відповідачем права позивача на отримання належних йому при звільненні сум одноразової матеріальної допомоги при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, середнього заробітку за час затримки належних сум при звільненні, у строки, зазначені в ст. 117 КЗпП України. Вказані порушення тягнуть за собою передбачену ст. 117 КЗпП України відповідальність у вигляді необхідності виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, сум одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника не вбачається. У цій частині суд відкидає доводи відповідача, оскільки вони не знайшли свого підтвердження при дослідженні доказів у справі та не можуть слугувати достатньою правовою підставою для невиконання обов`язку щодо виплат, належних позивачу. Щодо строків позовної давності, слід зазначити наступне.

За змістом ст.2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати, крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпПУкраїни.

Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Разом з тим, частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025}

За таких обставин, позивачем не пропущено строк позовної давності.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позову та наявність підстав для його повного задоволення.

Щодо судових витрат.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 6 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави в сумі 1 331,20 грн.

Керуючись ст. ст. 44, 116, 117 КЗпП, ст. ст.10, 12, 13, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 – задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) 30 488 ( тридцять тисяч чотириста вісімдесят вісім) гривень 64 копійок ( чотири середньомісячні заробітки матеріальних допомог при звільненні на пенсію вперше) та 6701 ( шість тисяч сімсот одну ) гривню 35 коп. ( сума компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати станом на 31.05.2026).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у сумі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 коп.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н. О. Сарат