Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №910/15994/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/15994/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Драгіциної Т.М.,

Головного управління

Державної казначейської служби України у м. Києві - Левчук О.В.,

Департаменту соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - Нестерової К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 (у складі колегії суддів: Спаських Н.М. (головуючий), Горбасенко П.В., Яценко О.В.)

та ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 (суддя Удалова О.Г.) про закриття провадження

у справі № 910/15994/25

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департаменту соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

про стягнення 17 687 503,13 грн,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, у якому просило:

- зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві сплатити АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» 48 906 488,68 грн шляхом здійснення безспірного списання з рахунків боржника Департаменту соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» 3 % річних від несплаченої суми в розмірі 4 404 769,17 грн;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління державної казначейської служби України у місті Києві на користь АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» інфляційні втрати в сумі 13 282 733, 96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач як орган, що обслуговує казначейський рахунок боржника, не виконує рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 у справі № 910/4095/21, на примусове виконання якого видано наказ від 17.01.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2026 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Департамент соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Ухвалою Господарського суду міста Києві від 26.03.2026, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2026, задоволено клопотання Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про закриття провадження у справі. Провадження у справі № 910/15994/25 закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК). Роз`яснено АТ «Українська залізниця», що розгляд даного спору віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2026 року АТ «Українська залізниця» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, що підпадає під дію абз. 2 частини 2 статті 287 ГПК, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 та ухвалу Господарського суду міста Києві від 26.03.2026, а справу № 910/15994/25 передати до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.07.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 910/15994/25 за касаційною скаргою АТ «Українська залізниця» з підстави, передбаченої абз. 2 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.08.2026.

Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Департамент соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у відзивах на касаційну скаргу зазначають про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, тому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 у справі № 910/4095/21 позов АТ «Українська залізниця» задоволено. Стягнуто з Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» 48 183 732, 69 грн збитків, у сумі витрат, які понесла залізниця на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2019 по 31.12.2019 та 722 755,99 грн судового збору.

На примусове виконання рішення суду у справі № 910/4095/21 видано наказ від 17.01.2022.

У червні 2022 року зазначений наказ передано на примусове виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві з метою здійснення заходів, передбачених Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

АТ «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, у якому просило зобов`язати відповідача сплатити АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» 48 906 488,68 грн шляхом здійснення безспірного списання з рахунків боржника Департаменту соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а також стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» 3 % річних від несплаченої суми в розмірі 4 404 769,17 грн та інфляційні втрати в сумі 13 282 733, 96 грн.

За доводами позивача, Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві не виконує рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2021 у справі № 910/4095/21, на примусове виконання якого видано наказ від 17.01.2022; на цей час рішення суду у справі № 910/4095/21 виконано лише в частині стягнення з боржника коштів на суму 9 263,95 грн, тому позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві подало суду клопотання про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК та обґрунтувало його тим, що у цьому випадку між сторонами виник публічно-правовий спір, у якому відповідач виступає як суб`єкт владних повноважень, а предметом спору є примушення такого суб`єкта до вчинення дій у межах його владних управлінських повноважень. Отже, суть цього спору свідчить про його публічно-правовий характер, який належить до юрисдикції адміністративних судів.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК і мотивував ухвалу тим, що спір у справі за позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а віднесений до юрисдикції адміністративних судів, оскільки у цьому випадку відповідач під час виконання судових рішень діє не як рівноправний учасник приватноправових відносин, а як суб`єкт владних повноважень, наділений законом спеціальними управлінськими функціями у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів та примусового виконання судових рішень за правилами та в порядку, чітко визначеними положеннями чинного законодавства. Разом із тим суд зауважив, що у цьому конкретному випадку вирішення питання про стягнення нарахувань відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) неможливо вирішувати самостійно без попереднього вирішення першої позовної вимоги до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві і саме від результатів її вирішення буде напряму залежати правомірність застосування статті 625 ЦК у цих правовідносинах.

АТ «Українська залізниця» у поданій касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень зазначило, зокрема, що суди при закритті провадження у справі неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, а саме статтю 231 ГПК, статтю 625 ЦК, Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», не застосували висновки Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19, постанові від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18, від 04.05.2022 у справі № 761/28949/17, від 03.10.2023 у справі № 366/203/21. Скаржник зазначає, що основний спір у справі № 910/4095/21 розглядався за правилами господарського судочинства, тому спір щодо виконання рішення суду, стягнення 3% річних та інфляційних втрат розглядається за правилами господарського судочинства та підвідомчий Господарському суду міста Києва.

Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 4 ГПК передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до частини 1 статті 20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства (пункт 1 частини 1 статті 231 ГПК).

Тобто провадження у справі підлягає закриттю, якщо при її розгляді буде встановлена непідвідомчість справи господарському суду.

Разом із тим відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини 1 статті 4 КАС).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 904/5857/17, від 12.09.2018 у справі № 804/1010/17 та інш.).

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що розглядається, АТ «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про зобов`язання відповідача сплатити АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» 48 906 488,68 грн шляхом здійснення безспірного списання з рахунків боржника Департаменту соціальної та ветеранської політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» 3 % річних від несплаченої суми та інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем як органом, що обслуговує казначейський рахунок боржника, рішення суду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

У випадках, передбачених законом, рішення щодо стягнення майна та коштів виконуються органами доходів і зборів, а рішення щодо стягнення коштів - банками та іншими фінансовими установами. Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. У випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання (стаття 6 Закону України «Про виконавче провадження»).

Заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом (стаття 10 Закону України «Про виконавче провадження»).

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частини 1, 2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

З 01.01.2013 набрав чинності Закон України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI), який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

За нормами Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Законом № 4901-VI також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, статтею 3 цього Закону передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, Державна казначейська служба України (далі - ДКС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

За змістом пунктів 3, 9 цього Положення основними завданнями ДКС України є: - реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів; - внесення на розгляд Міністра фінансів пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у зазначених сферах. ДКС України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок виконання рішень), визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

У пункті 3 Порядку виконання рішень визначено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами ДКС України у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Положеннями зазначеного Порядку виконання рішень обумовлено, що безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а в разі їх відсутності територіальний орган ДКС України надсилає боржнику вимогу, якою зобов`язує здійснити дії, спрямовані на виконання рішення суду та пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган ДКС України може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.

Висновки щодо правового статусу та діяльності органів ДКС України у правовідносинах, що виникають з примусового виконання рішень, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 916/1227/16, від 29.08.2018 у справі № 916/376/15-г, від 05.05.2020 у справі № 200/7261/13-ц, у яких Суд, серед іншого, зауважив, що аналіз наведеного законодавства в сукупності дає підстави для висновку, що Держказначейство не є ані органом примусового виконання судових рішень, ані учасником, зокрема стороною виконавчого провадження, і відповідно не здійснює заходів з примусового виконання рішень у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження», а є встановленою Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» особою, уповноваженою здійснювати гарантоване державою забезпечення виконання рішень суду способом безспірного списання коштів з рахунку боржника (державного органу, державного підприємства або підприємства, примусова реалізація майна якого забороняється) у визначених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» випадках та з урахуванням установлених ним особливостей за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Водночас згідно з положеннями частини 1 статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, за висновками Великої Палати Верховного Суду у наведених справах, спори, що виникають під час виконання центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, судових рішень у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», розглядаються адміністративними судами в порядку, визначеному КАС.

Аналогічні висновки наведено у постанові Верховного Суду від 28.04.2026 у справі № 560/16912/25.

Крім того, за частиною 1 статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19).

Крім того, за усталеним підходом, який знайшов своє відображення у постановах Верховного Суду від 07.03.2025 у справі № 560/3831/19, від 26.01.2026 у справі № 480/13268/23, від 28.04.2026 у справі № 560/16912/25, тобто у справах з подібним предметом спору, де стороною є органи Держказначейства, Суд зазначив, що перед тим, як констатувати факт протиправної бездіяльності (протиправних дій) органу Держказначейства у правовідносинах, які виникають у зв`язку з виконанням судових рішень, за якими боржником є державний орган, необхідно з`ясувати, чи вжило Казначейство у межах своїх повноважень усі залежні від нього дії (ухвалило рішення), спрямовані на те, щоб сплатити кошти за судовим рішенням, а також чи були для цього об`єктивні підстави та можливості.

У справі № 910/15994/25, в якій подано касаційну скаргу, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що:

- позивач у позові об`єднав вимоги, що стосуються вирішення спору із суб`єктом владних повноважень, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, щодо його дій з виконання рішення суду, з вимогами про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочену до примусового стягнення суму боргу з казначейського рахунку боржника;

- основною вимогою позову є зобов`язання органу Держказначейства здійснити безспірне списання коштів з рахунку боржника, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а вимога про сплату інфляційних та річних процентів за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві є додатковою вимогою до основаної вимоги, вирішення якої (задоволення/чи відмова у задоволенні такої вимоги) у цьому випадку залежить від вирішення питання наявності/відсутності протиправних дій органу Держказначейства у правовідносинах, що виникли у зв`язку з виконанням відповідного судового рішення, що також підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, установивши, що вимога АТ «Українська залізниця» про зобов`язання органу Держказначейства здійснити безспірне списання коштів з казначейського рахунку боржника безпосередньо стосується перевірки правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним публічних функцій, а вимога про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є похідною вимогою, результат вирішення якою залежить від вирішення основної вимоги, дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 ГПК, оскільки спір у справі за позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а віднесений до юрисдикції адміністративних судів.

Такі висновки судів узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, які у тому числі було враховано судами попередніх інстанцій при постановленні оскаржуваних судових рішень у справі, що розглядається.

Суд апеляційної інстанції правомірно відхилив доводи позивача про підвідомчість цього спору господарському суду з огляду на те, що первісна справа № 910/4095/21 розглядалася за правилами господарського судочинства, оскільки такі обставини не змінюють правової природи нового спору із суб`єктом владних повноважень щодо правомірності дій останнього з виконання рішення суду, новий спір має інший суб`єктний склад, інший предмет та інше матеріально-правове регулювання.

З огляду на наведене такі висновки не суперечать висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 (на яку послався скаржник у касаційній скарзі), щодо застосування приписів частини 2 статті 625 ЦК до юридичних наслідків прострочення виконання боржником (зокрема державою) підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання в порядку Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», а також висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 09.02.2021 у справі № 520/17342/18 (позов фізичної особи до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області про стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та відшкодування моральної шкоди), від 04.05.2022 у справі № 761/28949/17 (позов фізичної особи до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг), від 03.10.2023 у справі № 366/203/21 (позов фізичної особи до товариства (про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми за договором позики) (на які також послався скаржник у касаційній скарзі), оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

У касаційній скарзі скаржник не навів достатніх доводів, які б ставили під сумнів правильність висновків судів попередніх інстанцій у питанні закриття провадження у справі.

Отже доводи касаційної скарги АТ «Українська залізниця» та зазначені ним підстави касаційного оскарження судових рішень не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 у справі № 910/15994/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко