Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №161/13256/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/13256/26

Провадження № 3/161/3416/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2026 року м.Луцьк

Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Черняк В.В., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця,

за ч. 1 ст. 130 КУпАП, ст. 124 КУпАп, ст. 122-4 КупАП,-

В С Т А Н О В И В:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 691454 від 12.06.2026 року вбачається, що ОСОБА_1 12.06.2026 року о 19:19 год. в с. Великий Омеляник по вул. Володимирська 91Є керував транспортним засобом (далі -ТЗ) Renault Megane, д.н.з. НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився (на місці та в медичному закладі). Такі дії кваліфіковані поліцейським як порушення п. 2.5 ПДР, та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.

Крім того, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 691443 від 12.06.2026 року він же, 12.06.2026 року о 19:19 год. в с. Великий Омеляник по вул. Володимирська 91Є на АЗС «Avantage7» ТЗ Renault Megane, д.н.з. НОМЕР_1 , не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, не дотримався безпечного бокового інтервалу та здійснив наїзд на складське приміщення АЗС «Avantage7». В результаті ДТП автомобіль отримав механічні пошкодження. Такі дії кваліфіковані поліцейським як порушення п. 13.1, п. 2.3 б ПДР, та вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Крім того, згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 691496 від 12.06.2026 року, ОСОБА_1 12.06.2026 року о 19:19 год, керуючи ТЗ Renault Megane, д.н.з. НОМЕР_1 , залишив місце ДТП, до якої був причетний та не повідомив працівників поліції. Такі дії кваліфіковані поліцейським, як порушення п. 2.10 «а» ПДР, за що передбачена відповідальність ст.122-4 КУпАП.

В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився. Захисник особи адвокат Масюк Г.С. вину ОСОБА_1 в інкримінованих правопорушення заперечила, просила закрити провадження у справі за відсутністю у діях особи складу адміністративних правопорушень. Узагальнені заперечення сторони зводяться до відсутності належних доказів вини, порушення порядку складення протоколу (факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом не встановлено, автомобіль працівників поліції під`їхав до багатоквартирного будинку за місцем проживання особи). Крім того, сторона просить врахувати, що ОСОБА_1 раніше не притягувався до адміністративної відповідальності, має статус учасника бойових дій, відзначений відповідними нагородами, на даний час проходить військову службу та за характером виконуваних службових завдань має необхідність у керуванні транспортними засобами.

В ході розгляду справи судом досліджено протоколи про адміністративне правопорушення, довідку ДПП УПП у Волинській області, відеозапис з бодікамери поліцейського, рапорт представника поліції, акт огляду на стан алкогольного сп`яніння, а також відеозапис з АЗС «Avantage7», наданий у відповідь на вимогу суду.

Заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Щодо притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд зазначає наступне.

Диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Суб`єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є водії транспортних засобів, тобто особи, які безпосередньо здійснюють керування транспортним засобом.

Суб`єктивна сторона правопорушень, передбачених статтею 130 КУпАП, характеризується наявністю прямого умислу.

Об`єктивною стороною правопорушення, у розглядуваній частині є, зокрема, керування транспортними засобами особами в стані алкогольного сп`яніння.

З огляду на наведене, для встановлення наявності в діяннях особи складу зазначеного адміністративного правопорушення підлягає доказуванню не лише факт перебування особи в стані сп`яніння, а й факт керування особою транспортним засобом, та/або її відмова від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп`яніння.

Згідно п.27 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23.12.2005 року №4 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, також про адміністративні правопорушення на транспорті», керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу.

Для того щоб виявити вказане правопорушення, той чи інший транспортний засіб повинно бути зупинено працівниками поліції на законних підставах в противному випадку протиправність зупинки (за умови відсутності задокументованого порушення ПДР та подальшого притягнення до відповідальності), суд ставить під сумнів і саму процедуру виявлення нетверезого водія. Так у своєму рішенні від 15.03.2019 року ВС у справі № 686/11314/17 вказав, що оскільки поліцейським не задокументовано та не доведено належними та допустимими доказами факту порушення водієм ПДР, то вимоги інспектора до водія про пред`явлення документів на право керування ТЗ є неправомірними, а правоохоронці можуть зупиняти ТЗ лише коли є факт правопорушення. Таким чином зупинений, тобто до самої зупинки ТЗ повинен находитися у русі, оскільки керування таким засобом можливе лише коли останній рухається. Коли ж особа перебуває за кермом транспортного засобу і навіть із ввімкненим двигуном склад правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП відсутній, оскільки така особа не керувала транспортним засобом.

Діюче законодавство, в тому числі ПДР, не містить визначення терміну "керування транспортним засобом", але таке визначення було наведено в п.27 ПВС України від 23.12.2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора - водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування". За вимогами п. 1 ст. 8 Конвенції про дорожній рух яку ратифіковано Указом Президії ВП УРСР № 2614-УПІ від 25.04.1974 "Кожний транспортний засіб або склад транспортних засобів, які перебувають у русі, повинні мати водія". Крім того в рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.19 року ВС/КАС зазначив, що "само по собі керування транспортним засобом розуміється як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі". Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Одночасно необхідно зазначити, що відповідно до вимог п 1.10 ПДР водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортного засобу, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Таким чином, виходячи із наведеного, під керуванням транспортних засобом необхідно розуміти безпосередньо перебування у русі транспортного засобу, такий рух повинен здійснюватися за допомогою дії водія.

Статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено чіткий перелік, що дає законну підставу для зупинки транспортного засобу. Поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Водночас, наявний у справі відеозапис, що долучений до протоколу, не містить відомостей про причину зупинки транспортного засобу та сам факт її проведення з боку представників поліції.

З дослідженого судом відеозапису з бодікамери поліцейського вбачається, що спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 розпочинається біля багатоквартирного будинку. При цьому, відеозапис не містить фіксації факту керування особою ТЗ, або моменту його зупинки.

Зі змісту письмових пояснень ОСОБА_1 слідує, що останній дійсно перебував на АЗС того дня, залишив там транспортний засіб та прийшов додому з донькою пішим ходом.

Матеріали справи не містять відомостей про наявність свідків даної події, які б могли спростувати чи підтвердити факт керування особою автомобілем.

З пояснень працівника АЗС слідує, що свідком вказаної подій (моменту пошкодження господарського приміщення) він не був («почув лише звук», мітка часу 20:13:37).

Відтак, доказів, які б беззаперечно підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, окрім як протоколом про адміністративне правопорушення, матеріали справи не містять.

У справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Сукупність вказаних обставин свідчить про те, що протокол про адміністративне правопорушення не відповідає фактичним обставинам справи.

ЄСПЛ у своїх рішеннях указує, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25).

У розглядуваному випадку, вина особи, що притягається до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, не є доведеною з дотриманням стандарту доказування «поза розумним сумнівом», у розрізі такого.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути вирішальним доказом винуватості.

Інших будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження наявності складу адміністративного правопорушення, зокрема об`єктивної його сторони (факту керування ТЗ), суду надано не було.

Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування, чого у даній справі достовірно встановлено не було.

З тлумачення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод викладених в рішеннях ЄСПЛ вбачається, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

З огляду на вказане, вина особи у вичинені правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП належним чином не підтверджена.

Враховуючи положення п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в цій частині підлягає до закриття.

Оцінюючи протокол про адміністративне правопорушення ЕПР1 №691443 від 12.06.2026 року складений за ст.124 КУпАП та долучені до нього докази суд враховує таке.

Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

Стаття 124КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення особою Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та у сфері власності.

Об`єктивна сторона правопорушення виражається у порушенні учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна (матеріальний склад).

Тобто, вказаною нормою встановлений вичерпний перелік об`єктів, спричинення пошкоджень яким внаслідок порушень Правил дорожнього руху, може потягти за собою адміністративну відповідальність за цією статтею.

З досліджених у судовому засіданні матеріалів справи про адміністративне правопорушення слідує, що внаслідок ДТП ТЗ Renault Megane, д.н.з. НОМЕР_1 не пошкоджено. Доказів протилежного не надано. Крім того, відомості про наявність механічних пошкоджень господарському приміщенню АЗС відсутні. Одночасно з тим, у протоколі також вказано про відсутність потерпілих.

Суд зауважує, що долучений АЗС «Avantage7» відеозапис також не містить відомостей про пошкодження (відсутній момент контакту (удару) ТЗ із складським приміщенням: ракурс розташування камери відеоспостереження не охоплює зону, в якій за версією представників поліції стався наїзд, відеозапис фіксує лише обстановку до та після події, що унеможливлює візуальне підтвердження факту заподіяння пошкоджень саме внаслідок дій ОСОБА_1 , та саме ТЗ, як це йому інкримінується).

Долучена копія комерційної пропозиції на проведення ремонтно-відновлювальних робіт пошкодженого майна є лише кошторисним розрахунком вартості можливих ремонтних робіт і не містить відомостей щодо причин виникнення пошкоджень, механізму їх утворення, дати та обставин заподіяння шкоди.

Відтак, долучені фотознімки пошкоджень та комерційна пропозиція з їх відновлення, не є документами, що фіксують факт правопорушення та підтверджують вину особи, а лише відображають вартісну та візуальну оцінку наслідків, причина яких документально не підтверджена.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності. Аналогічна права позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №536/1703/17, адміністративне провадження №К/9901/3839/17.

З огляду вказане, наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП судом не встановлена.

Щодо притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ст. 122-4 КУпАП.

Диспозиція ст. 122-4 КУпАП передбачає відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Суб`єктивна сторона вказаного правопорушення характеризується умисною формою вини. Разом із тим, з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 на час події усвідомлював що відбулося ДТП, та умисно залишив місце пригоди.

Надаючи оцінку доказам, що містяться в матеріалах справи, суддя вважає, що вони не відтворюють об`єктивну та суб`єктивну сторону адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122-4 КУпАП.

Зважаючи на відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 122-4 КУпАП підлягає закриттю.

Згідно роз`яснень, які містяться в ч.2 п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. за № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Стаття 62 Конституції України визначає, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналогічного роду положення закріплено і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи докази по справі з точки зору їх допустимості, об`єктивності та достатності, справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 130, ст. 124 КУпАП та ст. 122-4 КУпАП.

Керуючись ст.ст. 40-1, ст. 130, ст. ст. 247, 251, 252, 283, 284 КУпАП, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 КУпАП, ст. 124 КУпАП, ст. 122-4 КУпАП, – закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративних правопорушень.

Постанова може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області В.В. Черняк