Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №482/2550/25 — Новоодеський районний суд Миколаївської області

07.09.2026

Справа № 482/2550/25

Номер провадження 2/482/97/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2026 року м. Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого судді Кічули В.М., за участю секретаря судових засідань Алєксєєнко В.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача – ОСОБА_2 , відповідачки ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_5 , про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості по орендній платі, -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2025 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_5 , про розірвання договору оренди земельної ділянки, стягнення заборгованості по орендній платі та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 5,45 га з кадастровим номером 4824882300:01:000:0354, яка розташована в межах території Новоодеської міської (Дільничної сільської) ради Миколаївського (Новоодеського) району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

10 лютого 2009 року між ним та ОСОБА_6 було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 49 років. Державну реєстрацію договору проведено 02 жовтня 2009 року.

У 2017 році орендар ОСОБА_6 помер, а його спадкоємцем є його дружина ОСОБА_3 – відповідач по справі.

Вказує, що в липні 2025 року йому стало відомо, що відповідачкою спірна земельна ділянка взагалі не оброблялася, та без погодження з ним, передана в суборенду ОСОБА_5 . Вважає, що передання його земельної ділянки в суборенду третій особі, без погодження з орендодавцем, є істотним порушенням відповідачкою умов укладеного договору оренди від 10.02.2009 року та підставою для його розірвання.

Також вказав, що відповідачка не сплатила йому орендну плату за 2023-2025 роки. Зазначає, що орендна плата відповідно до законодавства не може становити менше 3% в рік від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка відповідно витягу із технічної документації становить 140 071,75 гривень. Отже відповідачка мала сплачувати орендну плату в розмірі 4202,15 грн. на рік, а за три роки вона заборгувала позивачу кошти в сумі 12 606,45 грн.

Посилаючись на порушення відповідачкою умов договору оренди, позивач просив розірвати договір оренди землі, укладений між ним і ОСОБА_6 10 лютого 2009 року, зареєстрований 02 жовтня 2009 року, стягнути з ОСОБА_3 заборгованість по виплаті орендної плати в розмірі 12 606, 45 грн та зобов`язати відповідачку негайно передати земельну ділянку, в стані придатному для цільового використання.

Відповідачка, у поданому до суду відзиві на позов, заперечила щодо позовних вимог, з огляду на те, що вона, як орендар, виконує усі умови договору оренди, в тому числі вчасно, до 20 грудня кожного року, сплачує позивачеві орендну плату, на підтвердження чого надала суду три квитанції про сплату орендної плати за 2023 - 2025 роки.

Вказала, що вона вчасно сплачує податки, дотримуючись «севооборота». Суборенду вона не оформляла, земельну ділянку обробляє своїми силами.

Заперечила щодо вказаної позивачем суми орендної плати в розмірі 12 606, 45 гривень, нарахованої ним за три роки, тобто з розрахунку 4 202,15 грн. в рік, оскільки вона кожного року платить ОСОБА_7 більшу орендну плату у розмірі 5000 гривень.

Додатково зауважила, що позивач постійно, кожного року, подає на орендаря до суду. Просила суд вирішити питання з ОСОБА_7 , щоб він надав їй номер своєї картки чи рахунку, щоб вона могла спокійно сплачувати йому орендну плату на картку а не через укрпошту.

Умовами договору не визначено порядок виконання договору у грошовій формі: за місцем проживання орендаря чи за місцем проживання орендодавця. Відповідно до п. 11 розділу «Орендна плата» договору орендна плата повинна вноситись орендарем до 20 числа першого за звітним роком місяця (у грошовій формі) або до 20 числа останнього у звітному році місяця. За умови цього договору орендодавець має право вимагати своєчасного внесення орендної плати (п. 28 розділ «Інші права та обов`язки сторін»), а орендар, у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, сплатити пеню у розмірі 0,03% несплаченої суми, за кожен день прострочення (п. 14 розділ «Орендна плата»). Дія цього договору може бути припинена шляхом розірвання договору, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором (розділ «Зміна умов договору і припинення його дії»). Розірвання договору у односторонньому порядку договором не допускається.

Враховуючи викладене, відповідачка просила відмовити в задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_5 правом на надання письмових пояснень по суті спору не скористався.

Із долучених до матеріалів справи доказів про попередні звернення позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_3 із позовами про розірвання договору оренди та стягнення заборгованості по орендній платі, зокрема у справах №482/1730/19 та №482/2262/23, враховуючи пояснення позивача, судом встановлено, що такі позовні заяви подавались до суду з підстав несплати орендарем орендної плати за інші періоди. Окрім того, відмінною від попередніх позовів та самостійною підставою подачі позову у даній справі, позивачем вказано підставу передачі спірної земельної ділянки в суборенду третій особі – ОСОБА_5 , без погодження з орендодавцем. Враховуючи зазначене, у суду відсутні підстави для закриття провадження, визначені п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Ухвалою суду від 18.03.2026 року, в задоволення клопотання представника позивача, викликано в судове засідання в якості свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які зі слів представника, могли підтвердити обставини, на які посилається позивач в позовній заяві.

Однак у судовому засіданні 02.09.2026 року представник позивача відмовився від їх допиту, і така відмова прийнята судом. Позивач щодо цього зауважень не висловлював.

В судовому засіданні 02.09.2026 року позивач та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Представник позивача додатково вказав, що оскільки відповідачка не є суб`єктом підприємницької діяльності, то вона не вправі орендувати землю, у зв`язку з чим договір оренди підлягає розірванню.

Відповідачка в судовому засіданні 02.09.2026 року заперечила щодо позовних вимог позивача з підстав, викладених у відзиві на позов. Просила у задоволенні позову відмовити.

Третя особа - ОСОБА_5 , в судовому засіданні 02.09.2026 року зазначив, що йому невідомо чого його вказано третьою особою у даній справі, оскільки жодних договорів суборенди з ОСОБА_3 він не укладав. Вказав, що йому відомо де знаходиться спірна земельна ділянка, яка належить ОСОБА_4 , і яку орендує відповідачка, оскільки ця земля межує з його земельною ділянкою. Підтвердив, що за окремими, разовими домовленостями з ОСОБА_3 , він іноді допомагає їй у виконанні тих чи інших сільськогосподарських робіт на цій земельній ділянці, так-як у нього в наявності є сільськогосподарська техніка. Крім того пояснив суду, що такі послуги по виконанню певних сільськогосподарських робіт, він, за можливості, надає усім мешканцям села, які до нього звертаються, за окремими домовленостями з ним.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення сторін, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку серії МК056985 від 25 квітня 2005 року, виданого Новоодеською РДА та довідки ГУДГК у Миколаївській області №605/177-19 від 09 серпня 2019 року, ОСОБА_4 на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,45 га., що розташована в межах території Новоодеської міської (Дільничної сільської) ради Миколаївського (Новоодеського) району Миколаївської області, кадастровий номер 4824882300:01:000:0354.

10 лютого 2009 року між позивачем, як орендодавцем, та ОСОБА_6 , як орендарем, укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки на строк 49 років. Вказаний договір було зареєстровано у Новоодеському реєстраційному окрузі (офісі) Миколаївської регіональної філії ДП «ЦДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах», на підставі якого в Державному реєстрі земель вчинено запис від 02 жовтня 2009 року №040901901393.

Відповідно до п.п. 9, 10 цього Договору сторони погодили, що орендна плата за користування земельною ділянкою вноситься орендарем у розмірі 1370 грн на рік. Орендна плата вноситься у грошовій, або натуральній формі за бажанням. Обчислення орендної плати здійснюється із урахуванням індексації.

Орендна плата повинна вноситись орендарем до 20 числа першого за звітним роком місяця (у грошовій формі) або до 20 числа останнього у звітному році місяця.

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором, справляється пеня у розмірі 0,03% від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Спосіб виплати орендної плати у грошовій формі договором не визначений.

Згідно пункту 40 Договору оренди право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи – орендаря переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.

У 2017 році ОСОБА_6 помер та спадщину після його смерті прийняла його дружина, відповідачка по справі - ОСОБА_3 .

Про факт смерті орендаря ОСОБА_6 зазначено в позовній заяві та він підтверджений в судовому засіданні відповідачкою ОСОБА_3 , тому суд вважає його доведеним належним чином.

Окрім того, факт смерті ОСОБА_6 додатково встановлено в постанові Миколаївського апеляційного суду від 03.03.2025 року при розгляді справи № 482/2262/23 між тими ж сторонами про стягнення орендної плати за попередні періоди, яка долучена до матеріалів справи.

Зокрема у даній постанові Миколаївський апеляційний суд зазначив, що із спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_6 , встановлено, що він помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Дільниче Новоодеського району Миколаївської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 06 листопада 2017 року, виданим Новоодеським РВДРАЦС ГТУЮ у Миколаївській області.

Відтак суд вважає доведеною ту обставину, що після смерті ОСОБА_6 до ОСОБА_3 перейшли права та обов`язки орендаря за вищевказаним договором оренди і відповідачка є орендарем належної позивачу на праві власності земельної ділянки.

Судом встановлено, що умовами договору оренди від 10.02.2009 року не визначено порядок виконання договору у грошовій формі: за місцем проживання орендаря чи за місцем проживання орендодавця.

Відповідно до п. 11 розділу «Орендна плата» договору орендна плата повинна вноситись орендарем до 20 числа першого за звітним роком місяця (у грошовій формі) або до 20 числа останнього у звітному році місяця.

За умови цього договору орендодавець має право вимагати своєчасного внесення орендної плати (п. 28 розділ «Інші права та обов`язки сторін»), а орендар у разі невнесення орендної плати у строки визначені цим договором, сплатити пеню у розмірі 0,03% несплаченої суми, за кожен день прострочення (п.14 розділ «Орендна плата»).

Дія цього договору може бути припинена шляхом розірвання договору, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї і сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором (розділ «Зміна умов договору і припинення його дії»).

Розірвання договору у односторонньому порядку договором не допускається.

Відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору, передбачена відповідним розділом Договору.

Відповідно до довідки відділу у Новоодеському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 09 серпня 2019 року № 605/177-19 було виправлено помилку та змінено кадастровий номер земельної ділянки 4824882300:01:000:0172 на номер 4824882300:01:000:0354.

Однією з підстав для розірвання договору оренди землі від 10.02.2009 року, позивачем в позовній заяві наведено підставу передачі спірної земельної ділянки з кадастровим № 4824882300:01:000:0354 в суборенду третій особі по справі - ОСОБА_5 , без погодження із орендодавцем, що на його думку суперечить умовам договору оренди та нормам чинного законодавства та є підставою для розірвання договору оренди.

Згідно з частиною шостою статті 93 Земельного кодексу України орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Статтею 8 Закону України "Про оренду землі" (далі - Закон), серед іншого, визначено, що орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом). Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду. Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому. Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі. У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється. Право суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації. За згодою сторін договір суборенди земельної ділянки посвідчується нотаріально.

Судом встановлено, що у спірному договорі оренди від 10.02.2009 року не передбачено право орендаря передавати в суборенду земельну ділянку без згоди орендодавця.

На підтвердження своєї підстави для розірвання договору оренди щодо передачі спірної земельної ділянки в суборенду третій особі по справі - ОСОБА_5 , позивачем не долучено жодних доказів. Такі судження обґрунтовані лише тим, що він бачив як на його земельній ділянці, яку він передав ОСОБА_3 , працює ОСОБА_5 .

Відповідачка заперечила передачу спірної земельної ділянки в суборенду, вказавши, що вона сама на ній господарює, та за необхідності, залучає третіх осіб, у яких наявна та чи інша техніка, для виконання необхідних сільськогосподарських робіт, що не заборонено чинним законодавством.

Третя особа ОСОБА_5 також заперечив щодо цього, вказавши, що йому невідомо чого його вказано третьою особою у даній справі, оскільки жодних договорів суборенди з ОСОБА_3 він не укладав. Додатково пояснив, що йому відомо де знаходиться спірна земельна ділянка, яка належить ОСОБА_4 , і яку орендує відповідачка, оскільки ця земля межує з його земельною ділянкою. Підтвердив, що за окремими, разовими домовленостями з ОСОБА_3 , він іноді допомагає їй у виконанні тих чи інших сільськогосподарських робіт на цій земельній ділянці, так-як у нього в наявності є сільськогосподарська техніка. Крім того пояснив суду, що такі послуги по виконанню певних сільськогосподарських робіт, він, за можливості, надає усім мешканцям села, які до нього звертаються, за окремими домовленостями з ним.

Зважаючи на викладене суд вважає, що позивачем не доведено належними доказами факту передачі спірної земельної ділянки в суборенду третім особам.

Ще однією із підстав позовних вимог ОСОБА_4 зазначає не виплату йому відповідачкою орендної плати за користування земельною ділянкою за 2023 - 2025 роки.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Згідно із статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» № 161-XIV( далі - Закон №161-XIV) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 15 Закону № 161-XIV встановлено, що орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату відноситься до істотних умов договору оренди землі.

За приписами пункту 4 частини1 статті 24 Закону 161-XIV, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку, а в разі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом - також орендної плати за водний об`єкт.

У свою чергу, орендар земельної ділянки відповідно до пункту 6 частини 2 статті 25 цього Закону зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Відповідно до статті 409 ЦК України власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором.

Пунктом «в» частини першої статті 96 ЗК України визначено, що землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України (частина перша статті 32 Закону України «Про оренду землі»).

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, систематична несплата земельного податку або орендної плати.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17.

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17.

Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц дійшла висновку, що тлумачення пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо). Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до наведених правових норм доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів суд вправі запропонувати подати докази тій стороні, яка несе обов`язок з доказування.

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у разі його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим чи, навпаки, як це має місце при використанні презумпції, - існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Оскільки, як стверджує позивач, що відповідачка не сплачувала йому орендну плату за 2023 - 2025 роки, тому саме відповідачка повинна спростувати належними та допустимими доказами твердження позивача про несплату орендної плати.

Із досліджених в судовому засіданні документів, долучених до позовної заяви, не вбачається, що позивач звертався до відповідачки до 20 числа першого за звітним роком місяця (у грошовій формі) або до 20 числа останнього у за звітному році місяця з вимогою про сплату орендної плати за 2023 - 2025 роки.

Окрім того, в судовому засіданні позивач особисто підтвердив, що до відповідачки із такими вимогами не звертався.

Заперечуючи проти заявлених у справі вимог, відповідачка зазначила, що належну позивачу орендну плату за 2023 - 2025 роки нею було направлено йому засобами поштового зв`язку «Укрпошта», зокрема: 08.12.2023 року у сумі 5000,00 грн. - як орендну плату за 2023 рік; 26.09.2024 року у сумі 5000,00 грн. - як орендну плату за 2024 рік та 05.11.2025 року - як орендну плату за 2025 рік.

На підтвердження вказаних обставин відповідачкою надано відповідні документи, видані Укрпоштою 08.12.2023 року, 26.09.2024 року та 05.11.2025 року, про здійснення ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_7 поштових переказів за оренду землі на загальну суму 15 000,00 грн.

Відповідачка у судовому засіданні додатково пояснила суду, що вимушена направляти позивачу плату за оренду через ДП «Укрпошта» шляхом поштових грошових переказів, оскільки ОСОБА_7 категорично відмовляється в особистому отриманні від неї орендної плати, вважаючи її занадто малою.

Також відповідачка підтвердила, що вказані грошові перекази, які направлялися нею позивачу в рахунок орендної плати за спірним договором, повернулися їй у зв`язку з відмовою позивача в отриманні цих переказів.

Як уже встановлено судом вище, із змісту договору оренди вбачається, що порядок та місце виконання орендарем зобов`язання зі сплати орендної плати орендодавцю сторони не встановили.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за грошовим зобов`язанням - за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.

З огляду на викладене, матеріали справи містять докази того, що відповідачка здійснювала дії щодо належного виконання умов спірного договору оренди земельної ділянки, а саме щодо сплати орендної плати за 2023 - 2025 роки у розумінні пункту 4 частини першої статті 532 ЦК України.

Отже, відповідачкою доведено вчинення дій, спрямованих на виконання грошового зобов`язання за оспорюваним договором оренди землі шляхом виплати їх кредитору за місцем його проживання. При цьому, дії з виплати орендної плати за цим договором, вчинені відповідачкою в період 2023 - 2025 років, у межах обумовленого сторонами строку виплати орендної плати за даний період.

Позивачем вказані докази не спростовано, та не надано належних підтверджень на обґрунтування своїх доводів.

Матеріали справи містять відомості про те, що відповідачка запропонувала, а позивач відмовився в прийнятті орендної плати за 2023 - 2025 роки.

За такого, суд вважає встановленим та не спростованим позивачем, що відповідачкою вчинено реальні дії з виплати орендодавцю орендної плати за спірним договором за 2023 - 2025 роки, а тому відповідачка не може вважатися такою, що систематично порушувала строк виконання відповідного зобов`язання за цим договором оренди землі. Встановивши, що відповідачка не допускала систематичної несплати орендної плати, а навпаки вживала можливих заходів щодо виконання умов договору оренди землі, у суду відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положення статті 32 Закону України «Про оренду землі» і статті 141 ЗК України для розірвання договору оренди землі та покладення обов`язку з повернення земельної ділянки.

За такого, доводи позову, що відповідачкою не виконувались умови договору оренди землі щодо своєчасного внесення орендної плати є безпідставними та спростовуються матеріалами справи і встановленими судом обставинами, згідно з якими відповідачка повідомила позивача про нарахування і можливість отримання коштів за орендну плату за вказаний період у поштовому відділенні АТ «Укрпошта».

Не заслуговують на увагу і твердження представника позивача про те, що оскільки відповідачка ОСОБА_3 не є суб`єктом господарювання та не має відповідної сільськогосподарської техніки для обробітку землі, то у неї відсутнє права на оренду такої землі, оскільки із змісту ст. 1 Закону, яка кореспондується із ч. 1 ст. 93 ЗК України, оренда землі / право оренди землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відтак, відповідачка ОСОБА_3 вправі на даній земельній ділянці, окрім як підприємницької, проводити також інші види діяльності.

Не встановлено судом, та про такі не вказував позивач, і інших заборон, визначених чинним законодавством, які би перешкоджали відповідачці ОСОБА_3 орендувати спірну земельну ділянку.

Окрім того, не містить таких заборон і укладений 10.02.2009 року договір оренди, оскільки такий укладено з фізичною особою ОСОБА_6 , спадкоємцем після смерті якого є відповідачка, при цьому згідно з п. 15 даного договору - земельна ділянка передається в оренду для вирощування товарної сільськогосподарської продукції, а не для проведення підприємницької діяльності.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги позивача в частині розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки до задоволення не підлягають.

Щодо стягнення з відповідачки орендної плати за договором оренди землі від 10.02.2009 року, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Відповідно до статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки; розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем; річна сума орендної плати не може бути меншою 3 відсотків від нормативної грошової оцінки та не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п.п. 9, 10 вказаного Договору сторони погодили, що орендна плата за користування земельною ділянкою вноситься орендарем у розмірі 1370 грн. на рік. Орендна плата вноситься у грошовій, або натуральній формі за бажанням. Обчислення орендної плати здійснюється із урахуванням індексації.

Орендна плата повинна вноситись орендарем до 20 числа першого за звітним роком місяця (у грошовій формі) або до 20 числа останнього у за звітному році місяця.

У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим Договором, справляється пеня у розмірі 0,03% від несплаченої суми за кожний день прострочення.

Спосіб виплати орендної плати у грошовій формі договором не визначений.

Згідно витягу №НВ-9917756972023 від 11.04.2023 року із технічної документації з нормативної оцінки земельних ділянок, щодо земельної ділянки кадастровий номер 4824882300:01:000:0354, її нормативна грошова оцінка складає 140071,75 грн.

З огляду на вищевказане орендна плата за дослідженим судом договором оренди має становити 4202,15 грн. в рік.

Відтак, вирішуючи позов в частині стягнення заборгованості з орендної плати суд виходить із того, що доказів отримання будь-яких сум грошових коштів у рахунок орендної плати, а також доказів сплати орендної плати у іншій (натуральній) формі за період 2023-2025 роки включно, суду не надано, та відповідачкою не заперечувався факт повернення їй поштових переказів, адресованих позивачу по сплаті орендної плати за вказаний період, суд вважає що із відповідачки підлягає стягненню орендна плата за 2023-2025 роки включно, у загальній сумі 12 606,45 грн.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 ЦПК України, змагальність сторін є однією з основних засада (принципів) цивільного судочинства.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення в частині стягнення з відповідачки суми орендної плати за 2023-2025 роки без розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки.

Інші доводи учасників справи не знайшли свого підтвердження під час її розгляду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

У силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в сумі 605,60 грн.

За таких обставин, керуючись ст.ст. 263-265, 268 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_5 , про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості по орендній платі – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) заборгованість по орендній платі за 2016-2023 роки включно у сумі 12 606, 45 (дванадцять тисяч шістсот шість гривень 45 копійок) грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) 605,60 (шістсот п`ять гривень 60 копійок) грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення виготовлено 07.09.2026 року.

Головуючий суддя В.М. Кічула