Рішення від 01 вересня 2026 р. у справі №489/2740/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/2740/26

Номер провадження 2/489/1922/26

РІШЕННЯ

Іменем України

02 вересня 2026 року місто Миколаїв

Інгульський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

за участі секретаря судового засідання Ковальова С. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Інгульського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» (далі - позивач або ОКП «Миколаївоблтеплоенерго») до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення боргу за спожиті послуги з централізованого опалення, трьох відсотків річних, інфляційних втрат

встановив

Представник позивача звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача 11671,13 грн. - суми боргу за послуги з централізованого опалення; 1311,38 грн. - суми, на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції; 571,49 грн. - три відсотки річних; судовий збір. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що позивач здійснював постачання теплової енергії до квартири по АДРЕСА_1 , що підтверджується нарядами на підключення опалення до будинку на початку опалювальних сезонів. Свої зобов`язання щодо надання послуг з централізованого опалення позивач виконував в повному обсязі та належним чином, але відповідачем оплата своєчасно та в повному обсязі не проводилась. Відповідач був власником квартири АДРЕСА_2 в заявлений період.

Від відповідача надійшов відзив, в якому вказав, що він не має у своїй власності квартири АДРЕСА_2 . Окрім того, відсутня технічна документація на квартиру АДРЕСА_2 , за опалення якої позивач намагається стягнути неіснуючий борг. Згідно з наданими нарядами на підключення опалення, об`єктом теплопостачання є житловий будинок по АДРЕСА_3 , а платником вказана БКСН "Легенда". Але відповідачу не відомо, що це за організація, тому він не може відповідати за боргові зобов`язання невідомої йому організації. Надані позивачем рішення ММР не підтверджують факт дійсного надання послуг, а ні в спірну квартиру, а ні в будь-який інший об`єкт з централізованого теплопостачання. Пред`явленні позивачем вимоги у даному позові не стосуються відповідача у даній справі.

Окрім того вказує, що він придбав житлові приміщення блоку 720-721 на прилюдних торгах. 11.06.2018 такі прилюдні торги Верховним Судом у справі №489/2306/14-ц визнано недійсними. Не зважаючи на те, що відповідач придбав такі житлові приміщення ще у 2005 році, до вересня 2021 року фактично ними не користувався, оскільки наймачі, які проживали у блоці 720-721 не хотіли з нього виселятися. Відповідач в судовому порядку виселив наймачів, про що є рішення суду від 25.05.2021. Отже, фактично відповідач отримав можливість користуватися належним йому майном з 30.09.2021 року. Тому борг за послуги з централізованого опалення має сплатити родина, яка їх фактично споживала. Також відповідач вказує на те, що розрахунок заборгованості не є належним та допустимим доказом у даній справі.

Також вказав на неправомірність нарахування 3% річних, інфляційних втрат у період дії законодавчих заборон (карантинне обмеження).

Відповідач просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності.

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій вказав, що квартира АДРЕСА_2 є підключеною до централізованої системи опалення будинку. Підтвердженням постачання теплової енергії до будинку є звіти за спожиту теплову енергію за вузлом обліку №502043.01 та копії нарядів на підключення будинку. Враховуючи те, що у період заявлених вимог власником квартири АДРЕСА_4 була відповідач, то вона є споживачем послуги з централізованого опалення та належним відповідачем у справі, оскільки власність зобов`язує. Факт користування квартирою іншими особами не звільняє безпосередньо власника житла від належної оплати послуг. Також вказали, що в звіті за останній місяць опалювального сезону віднімається прогнозоване споживання попереднього місяця. За опалювальний сезон нарахування не виходять за межі показів приладів обліку на початок і на кінець періоду.

Окрім того, представник позивача зазначив, що право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох % річних обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову. Станом на 02.04.2024 строк позовної давності не сплив.

Відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив, в якій вказав на помилковість статусу об`єкта нерухомості, куди надавалися комунальні послуги. Посилання позивача на обов`язок власника утримувати своє майно не є тотожним обов`язку сплачувати за ненадані йому послуги. Відповідач не довів обґрунтованість розміру своїх позовних вимог, не надав помісячного розгортання нарахувань із зазначенням коефіцієнтів та площ, показників будинкового лічильника.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, подала відзив, яким позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.

Як слідує з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер витягу 451475821 від 11.11.2025) право власності на нерухоме майно - житлове приміщення блоку АДРЕСА_5 було зареєстровано за відповідачем у період з 07.11.2013 по 30.08.2023. Наразі власником квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_2 (з 30.08.2023).

Позивач здійснював постачання теплової енергії до вищевказаної квартири в опалювальних сезонах 2018-2021 р.р., що підтверджується копіями нарядів на підключення опалення до будинку на початку опалювальних сезонів.

Відповідно до наданого представником позивача розрахунку за період з 01.11.2018 по 31.10.2021 відповідачу нараховано: 11671,13 грн. - суми боргу за послуги з централізованого опалення; та за період з 01.12.2018 по 31.10.2021 - 1311,38 грн. - суми, на яку підлягає збільшенню борг з урахуванням індексу інфляції; 571,49 грн. - три відсотки річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

В п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про житлово - комунальні послуги"зазначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово - комунальні послуги").

Згідно з ч.1ст. 10 Закону України "Про житлово - комунальні послуги"ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими.

Відповідно до п.5 ч.2ст. 7 Закону України "Про житлово - комунальні послуги", споживачі зобов`язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів (ч.ч. 1, 4ст. 9 Закону України "Про житлово - комунальні послуги").

В постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 751/3840/15-ц від 20.09.2018 зазначено, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 576/2721/19 від 15.04.2021.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст. 610 та ст. 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц стаття 625ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Згідно з постановою Верховного Суду від 30.03.2018 у справі №918/344/17 формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 489/2951/16-ц зазначено, що за змістом ч.2 ст.625ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач вказує, що в спірний період, за який надавалися комунальні послуги, вона не жила у належному їй житловому приміщенні, натомість там проживала зовсім інша родина, яка і користувалась послугами позивача.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.10.2020 у справі № 489/3426/19 виселено ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з кімнат АДРЕСА_5 без надання іншого житлового приміщення. Судом встановлено, що в листопаді 2003 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були вселені до вказаних кімнат та зареєстровані там на підставі договору найму, хоча власник ОСОБА_1 не надавала свого дозволу на проживання в цій квартирі.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 25.05.2021 вказане рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 19.10.2020 залишено без змін.

Постановою про закінчення виконавчого провадження від 29.09.2021 у ВП № 66750524 встановлено повне фактичне виконання рішення про виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з кімнат НОМЕР_1 у гуртожитку по АДРЕСА_3 без надання іншого житлового приміщення.

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виконавець, виробник (частина друга статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Власником Закон визначає фізичну або юридичну особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку (абзац сьомий частини першої статті 1 Закону). А споживачем є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону).

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

Зобов`язання оплатити житлово-комунальні послуги виникає у будь-якого споживача, якщо ці послуги були фактично надані (а не тільки нараховані), а також у разі, якщо споживач фактично користувався фактично наданими комунальними послугами. Саме про це йдеться мова в постановах Верховного Суду від 20.04.2016 року (справа №6-2951цс15); від 26.09.2018 року (справа №750/12850/16-ц); від 06.11.2019 року (справа № 642/2858/16).

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Згідно частини 3 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Тобто цією нормою передбачений імперативний обов`язок не лише власника житла, але й інших осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, нести відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Таким чином, закон розділяє поняття "власник майна" та "споживач послуг", які можуть як збігатися, так і становити окремі категорії.

Як встановлено судом, в спірний період наданих позивачем послуг ОСОБА_1 дійсно була власником житлових приміщень блоку № 720-721. Проте встановленими судом обставинами при ухваленні рішення 19.10.2020 було підтверджено факт реєстрації та проживання за такою адресою інших осіб, що і були споживачами наданих послуг з централізованого опалення. Відповідач з об`єктивних причин не могла користуватися послугами позивача і не повинна їх оплачувати.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 523/9076/16-ц від 17.04.2018 визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Отже, належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення.

Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18).

Беручи до уваги те, що відповідач ОСОБА_1 хоча і була власником житла, однак з об`єктивних (які не залежали від її волі) причин не була споживачем послуг з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_6 в заявлений період, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись ст. ст.89, 259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив

В задоволенні позову відмовити.

Інформація про учасників справи:

Позивач: Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго», код ЄДРПОУ 31319242, адреса: 54034, м. Миколаїв, вул. Миколаївська, буд. 5А, інд. п. №313192414015, р/р НОМЕР_2 , АТ «ВСТ БАНК», м. Дніпро, МФО 307123.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_7 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з моменту складення повного тексту рішення

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 02.09.2026.

Суддя В. В. Кокорєв