Рішення від 06 вересня 2026 р. у справі №488/243/16-ц — Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/243/16-ц

Провадження № 2/488/21/26

РІШЕННЯ

Іменем України

07.09.2026 року м. Миколаїв

Суддя Корабельного районного суду м. Миколаєва Чернявська Я.А., розглянувши цивільну справу за правилами загального позовного провадження за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та за час перебування у шлюбі та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту припинення шлюбних відносин між сторонами та поділ майна подружжя, де третьою особою у справі виступає ОСОБА_3 ,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

У січні 2015 року позивачка - ОСОБА_4 звернулася до суду із даним позовом до відповідача - ОСОБА_2 , в обґрунтування якого вказала, що починаючи з кінця 2004 року вона почала проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу із відповідачем, і у них народилась спільна дитина - син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В подальшому, 25.07.2007 року сторони офіційно зареєстрували свій шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась дочка - ОСОБА_6 .

У вересні 2015 року шлюбні відносини між сторонами були припинені, однак офіційно їх шлюб не був розірваний.

Позивачка зазначає, що за час проживання без реєстрації шлюбу та після реєстрації шлюбу між сторонами, вони за спільні сумісні кошти придбали різне рухоме та нерухоме майно, зокрема: житловий будинок разом із господарськими будівлями, спорудами та огорожами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (право власності оформлено за відповідачем); земельну ділянку, площею 900 кв.м., з кадастровим номером 4810136600:07:097:0023, яка розташована по АДРЕСА_1 (право власності оформлено за відповідачем); гараж № НОМЕР_1 в авто-гаражному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_8» (оформлений на відповідача); квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 (оформлена на відповідача); нежитлову будівлю піцерії по АДРЕСА_3 (оформлена на відповідача); земельну ділянку, площею 900 кв.м., з кадастровим номером 4810136600:07:097:0016, яка розташована по АДРЕСА_4 (право власності оформлено за позивачкою); транспортний засіб - автомобіль «Toyota RAV4», р/н НОМЕР_2 (право власності оформлено за позивачкою); транспортний засіб - автомобіль "AUDI A6", р/н НОМЕР_3 (оформлений на відповідача); причіп ПГ АСКАНІЯ-2, р/н НОМЕР_4 (зареєстрований за відповідачем).

Крім цього, за час перебування в шлюбі, відповідач взяв участь у створенні наступних підприємств: ТОВ «Готельно-Ресторанний комплекс Хуторок» (розмір частки - 400 000 грн.); ТОВ «РЕІНБОУ-7» (розмір частки - 1 000 грн.); ТОВ «Літана-Україна» (розмір частки - 101 927,40 грн.).

Посилаючись на викладене, та відмову відповідача від поділу набутого майна у добровільному порядку, позивачка у своєму позові просила суд провести поділ вищезазначеного майна.

31.03.2016 року позивач ОСОБА_4 через свого представника - адвоката Буряченко Т.М подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій вказала, що за відомостями, наданими суду, за відповідачем ОСОБА_2 зареєстровані автомобіль AUDI A6, номерний знак НОМЕР_3 , та причіп ПГ АСКАНИЯ-2, номерний знак НОМЕР_4 . Крім того, у III кварталі 2015 року відповідач отримав дивіденди від ТОВ «Реінбоу-7» у розмірі 181 706,27 грн., статутний капітал якого, за твердженням позивачки, був сформований за рахунок спільних коштів подружжя.

Посилаючись на положення статей 60, 61 СК України та правові позиції Верховного Суду України і Конституційного Суду України щодо прав другого з подружжя на майно та доходи, внесені одним із подружжя до статутного капіталу господарського товариства за рахунок спільних коштів, позивачка просила збільшити позовні вимоги, а саме: визнати за нею право власності на 1/2 частку автомобіля AUDI A6 та 1/2 частку причепа ПГ АСКАНИЯ-2, а також визнати дивіденди у розмірі 181 706,27 грн. спільною сумісною власністю подружжя та стягнути на її користь 1/2 їх розміру - 90 853,14 грн.

16.06.2016 року відповідач ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Бєліка Є.В. подав заперечення проти позовної заяви, у яких позовні вимоги ОСОБА_4 не визнав, вважаючи їх необґрунтованими.

У запереченнях відповідач зазначив, що житловий будинок літ. А загальною площею 194,70 кв.м., житловою площею 89,20 кв.м., з господарськими будівлями, спорудами та огорожею по АДРЕСА_1 було збудовано та завершено до реєстрації шлюбу між сторонами, причому будівництво здійснювалося за його особисті кошти, а позивачка участі у фінансуванні будівництва не брала.

Також відповідач заперечував щодо включення до складу спільного майна земельної ділянки площею 900 кв.м. по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4810136600:07:097:0023, посилаючись на те, що оформлення права на неї було розпочато до знайомства сторін, а право власності набуте ним у порядку приватизації земельної ділянки під належним йому житловим будинком. Позивачка, за твердженням відповідача, не здійснювала витрат на придбання земельної ділянки та сплату земельного податку.

Щодо гаража № НОМЕР_1 в авто-гаражному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_8» відповідач зазначив, що його будівництво розпочалося у 1986 році та було завершено до знайомства сторін, фінансові витрати на його будівництво позивачка не несла.

Щодо трикімнатної квартири загальною площею 75,30 кв.м., житловою площею 54,20 кв.м., по АДРЕСА_2 , відповідач зазначив, що придбав її у 1996 році, до знайомства з позивачкою, за власні кошти. Позивачка, за його твердженням, не брала участі у витратах на придбання, ремонт чи утримання квартири. Квартиру було відчужено відповідачем у 2011 році.

Щодо нежитлової будівлі піцерії літ. А загальною площею 394,3 кв.м., відповідач зазначив, що її будівництво розпочалося та було завершено до знайомства сторін, позивачка фінансової участі у її будівництві не брала, а сама будівля була знищена внаслідок пожежі та на час подання заперечень фактично не існувала.

Разом з тим відповідач погодився з необхідністю поділу земельної ділянки площею 900 кв.м. по АДРЕСА_4 , кадастровий номер 4810136600:07:097:0016, право власності на яку оформлено на позивачку, зазначивши, що вона була придбана за його грошові кошти, а також погодився з поділом автомобіля TOYOTA RAV4, придбаного, за його твердженням, також за його кошти.

Щодо часток у статутному капіталі господарських товариств відповідач зазначив, що його частка у ТОВ «Готельно-Ресторанний комплекс Хуторок» становить 400 000 грн, у ТОВ «РЕІНБОУ-7» - 1 000 грн, у ТОВ «Літана-Україна» - 101 927,40 грн. При цьому відповідач не заперечував проти передачі позивачці належних йому часток у ТОВ «Готельно-Ресторанний комплекс Хуторок» та ТОВ «РЕІНБОУ-7» у повному обсязі з урахуванням їх вартості при поділі спільного майна, а щодо ТОВ «Літана-Україна» погоджувався на відшкодування позивачці вартості 1/2 належної йому частки, однак вважав, що така компенсація має визначатися з урахуванням розподілу іншого майна подружжя.

Щодо автомобіля AUDI A6, номерний знак НОМЕР_3 , відповідач стверджував, що придбав його до знайомства з позивачкою за власні кошти, у зв`язку з чим заперечував проти визнання його спільним майном. Зазначив також, що на час подання заперечень автомобіль перебував у несправному стані та потребував капітального ремонту.

Щодо причепа ПГ АСКАНИЯ-2, номерний знак НОМЕР_4 , відповідач зазначив, що придбав його до знайомства з позивачкою, а тому вважав його своєю особистою власністю.

Стосовно дивідендів у розмірі 181 706,27 грн, отриманих від ТОВ «РЕІНБОУ-7», відповідач зазначив, що вони були отримані ним у 2014 році та витрачалися на потреби позивачки, зокрема на її щомісячне утримання та оплату лікування, вартість якого, за його твердженням, становила близько 15 000 доларів США і перевищувала суму отриманих дивідендів. У зв`язку з цим відповідач заперечував проти стягнення на користь позивачки 1/2 зазначених коштів.

Таким чином, відповідач повністю не визнав вимоги позивачки щодо житлового будинку, земельної ділянки по АДРЕСА_1 , гаража, квартири, нежитлової будівлі піцерії, автомобіля AUDI A6 та причепа ПГ АСКАНИЯ-2; визнав вимоги щодо поділу земельної ділянки по АДРЕСА_4 та автомобіля TOYOTA RAV4; погодився на передачу позивачці часток у ТОВ «Готельно-Ресторанний комплекс Хуторок» та ТОВ «РЕІНБОУ-7» з урахуванням їх вартості при поділі майна; частково визнав вимогу щодо частки у ТОВ «Літана-Україна», а проти вимоги про поділ дивідендів у розмірі 181 706,27 грн заперечував.

03.04.2017 року представник позивача ОСОБА_4 - адвокат Питомець Г.П. подала до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначила, що у січні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що з кінця 2004 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, у них народилися син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Шлюб між сторонами зареєстровано 25.07.2007 року. Починаючи з вересня 2015 року сторони періодично проживали окремо, а з кінця 2016 року спільне проживання та ведення спільного господарства припинено.

Позивачка вказувала, що за час спільного проживання та шлюбу за спільні сумісні кошти сторони набули майно, зокрема: житловий будинок по АДРЕСА_1 вартістю 900 000 грн; земельну ділянку площею 900 кв. м за цією ж адресою, кадастровий номер 4810136600:07:097:0023, вартістю 100 000 грн; гараж № НОМЕР_1 в АГК «ІНФОРМАЦІЯ_8» вартістю 80 000 грн; квартиру по АДРЕСА_2 вартістю 900 000 грн; 1/3 частину нежитлової будівлі піцерії по АДРЕСА_3 , загальною площею 394,3 кв. м, вартістю 420 000 грн; земельну ділянку площею 900 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 4810136600:07:097:0016, вартістю 100 000 грн; автомобіль TOYOTA RAV4, 2008 року випуску, вартістю 250 000 грн; автомобіль AUDI A6, номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 250 000 грн; причіп ПГ «АСКАНИЯ-2», номерний знак НОМЕР_4 , вартістю 15 000 грн.

Крім того, позивачка зазначила, що під час шлюбу відповідач брав участь у створенні та формуванні статутних капіталів ТОВ «Готельно-Ресторанний комплекс Хуторок» із часткою 400 000 грн, ТОВ «РЕІНБОУ-7» із часткою 1 000 грн, ТОВ «Літана-Україна» із часткою 339 758 грн та ТОВ «Добра Пасіка» із часткою 100 000 грн. Також, за твердженням позивачки, у III кварталі 2015 року відповідач отримав від ТОВ «РЕІНБОУ-7» дивіденди у розмірі 181 706,27 грн, які вона вважала спільною сумісною власністю подружжя та такими, що підлягають врахуванню при поділі майна.

Посилаючись на положення статей 60, 61, 70, 71 СК України, правову позицію Конституційного Суду України, викладену в рішенні від 19.09.2012 року № 17-рп/2012, а також положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11, позивачка вказувала, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю незалежно від того, на кого воно оформлене, а при поділі його частки подружжя є рівними.

Зазначала також, що від шлюбу сторони мають двох дітей, які залишилися проживати разом із нею у житловому будинку по АДРЕСА_1 . Відповідач проживає окремо та, за твердженням позивачки, не бере участі в утриманні дітей і будинку, за винятком сплати аліментів у розмірі 4 000 грн. Позивачка вказувала на відсутність у неї та дітей іншого житла, у зв`язку з чим вважала необхідним виділити їй у власність житловий будинок разом із двома земельними ділянками, а також автомобіль TOYOTA RAV4, яким вона, за її твердженням, користувалася протягом останніх п`яти років.

Уточненими позовними вимогами позивачка просила суд: Виділити ОСОБА_4 у власність житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною вартістю 1 000 000 грн, земельну ділянку площею 900 кв. м. за цією адресою, кадастровий номер 4810136600:07:097:0023, вартістю 100 000 грн, земельну ділянку площею 900 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 4810136600:07:097:0016, вартістю 100 000 грн, та автомобіль TOYOTA RAV4 вартістю 250 000 грн - загальною вартістю 1 450 000 грн.; Виділити ОСОБА_2 квартиру по АДРЕСА_2 , вартістю 900 000 грн; 1/3 частину нежитлової будівлі піцерії по АДРЕСА_3 , вартістю 420 000 грн; гараж № НОМЕР_1 в АГК «ІНФОРМАЦІЯ_8» вартістю 80 000 грн; автомобіль AUDI A6 вартістю 250 000 грн; причіп ПГ «АСКАНИЯ-2» вартістю 15 000 грн; 15 % вартості частки у статутному капіталі ТОВ «Готельно-Ресторанний комплекс Хуторок» вартістю 400 000 грн; 100 % вартості частки у статутному капіталі ТОВ «РЕІНБОУ-7» вартістю 1 000 грн; 100 % вартості частки у статутному капіталі ТОВ «Літана-Україна» вартістю 339 758 грн; 33,3 % вартості частки у статутному капіталі ТОВ «Добра Пасіка» вартістю 100 000 грн - загальною вартістю 2 505 760 грн.; Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 різницю у вартості часток у спільному сумісному майні у розмірі 1 055 760 грн та 1/2 частину дивідендів у розмірі 90 853,14 грн, а всього - 1 146 613,14 грн.

21.11.2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя та встановлення факту припинення шлюбних відносин. Ухвалою суду зустрічну позовну заяву було залишено без руху із наданням заявнику строку для усунення зазначених в ухвалі недоліків. У зв`язку з неусуненням недоліків у встановлений судом строк зустрічну позовну заяву ухвалою суду від 21.11.2017 року було повернуто заявнику.

27.11.2017 року, на виконання вимог зазначеної ухвали, ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов у новій редакції, в якому просив прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом та об`єднати відповідні вимоги в одне провадження.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач за зустрічним позовом посилався на те, що спільним майном подружжя є лише майно, набуте сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому не погоджувався із віднесенням до складу спільного майна низки об`єктів, зазначених ОСОБА_4 у первісному позові.

Зокрема, ОСОБА_2 зазначав, що житловий будинок літ. А, загальною площею 194,70 кв.м, житловою площею 89,20 кв.м, з господарськими будівлями, спорудами та огорожею, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був збудований та введений в експлуатацію до реєстрації шлюбу між сторонами. За твердженням позивача за зустрічним позовом, будівництво та оформлення зазначеного нерухомого майна здійснювалися за його особисті кошти, а ОСОБА_4 фінансування витрат на будівництво не здійснювала.

Також ОСОБА_2 заперечував проти включення до складу спільного майна земельної ділянки площею 900 кв.м, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4810136600:07:097:0023, посилаючись на те, що оформлення права власності на неї розпочалося до знайомства та реєстрації шлюбу сторін, а право власності було набуте ним у порядку приватизації земельної ділянки під належним йому житловим будинком. При цьому позивач за зустрічним позовом зазначав, що ОСОБА_4 не брала участі у фінансуванні витрат, пов`язаних із набуттям земельної ділянки та сплатою земельного податку.

Не визнавав ОСОБА_2 також вимоги щодо поділу гаража № НОМЕР_1 в авто-гаражному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_8», зазначаючи, що його будівництво розпочалося у 1986 році та було завершене до реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 , а витрати на його будівництво здійснювалися ним особисто.

Щодо трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , позивач за зустрічним позовом зазначав, що вона була придбана ним у 1998 році, тобто до знайомства зі стороною первісного позову та до реєстрації шлюбу, за його особисті кошти. Крім того, зазначав, що 28.02.2012 року ця квартира була відчужена ним за 337 946 грн.

Не погоджувався ОСОБА_2 і з включенням до складу спільного майна нежитлової будівлі піцерії літ. А загальною площею 394,3 кв.м, реєстраційний номер майна 9209340, посилаючись на те, що її будівництво було розпочато та завершено до знайомства сторін і реєстрації ними шлюбу, а також зазначав, що внаслідок пожежі вказане майно було знищене та на час звернення із зустрічним позовом фактично не існувало.

Крім того, ОСОБА_2 заперечував проти поділу частки у статутному капіталі ТОВ «Готельно-Ресторанний комплекс Хуторок», посилаючись на те, що основною складовою формування статутного капіталу товариства була нерухомість, яка, за його твердженням, унаслідок пожежі була зруйнована.

Не визнавав позивач за зустрічним позовом також вимогу щодо поділу причепа ПГ АСКАНИЯ-2, номерний знак НОМЕР_4 , зазначаючи, що придбав його за особисті кошти до знайомства та реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 .

Окремо ОСОБА_2 заперечував проти включення до складу спільного майна подружжя частки у статутному капіталі ТОВ «Добра Пасіка», посилаючись на те, що відповідна частка була сформована після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами.

Щодо частки у статутному капіталі ТОВ «Літана-Україна» позивач за зустрічним позовом також зазначав, що вона не є об`єктом спільного майна подружжя, обґрунтовуючи це відповідними обставинами її набуття.

Узагальнюючи наведене, ОСОБА_2 зазначав, що перелічене майно, на його думку, або було набуте до шлюбу, або сформоване після припинення фактичних шлюбних відносин, або було знищене, або належить третім особам, а тому не може бути віднесене до складу спільного майна подружжя та підлягати поділу між сторонами.

Водночас ОСОБА_2 визнавав наявність підстав для поділу земельної ділянки площею 900 кв.м, розташованої по АДРЕСА_4 , кадастровий номер 4810136600:07:097:0016, право власності на яку було оформлено за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 08.05.2008 року. При цьому зазначав, що придбання цієї земельної ділянки здійснювалося за його грошові кошти, однак погоджувався з необхідністю її поділу між сторонами.

Також позивач за зустрічним позовом не заперечував проти поділу автомобіля TOYOTA RAV4, легкового універсала-В, 2008 року випуску, номер шасі НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , зазначаючи, що автомобіль був придбаний за його особисті кошти, однак погоджувався з необхідністю його поділу між сторонами.

До складу майна, яке, на думку ОСОБА_2 , підлягало поділу, він також включив автомобіль AUDI A6, номерний знак НОМЕР_3 , зазначивши, що автомобіль перебуває у несправному стані та потребує капітального ремонту, а його вартість, за наданою ним оцінкою, становить 6 000 грн. Позивач за зустрічним позовом просив здійснити поділ цього майна шляхом компенсації ОСОБА_4 половини його вартості.

Крім того, ОСОБА_2 просив поділити частку у статутному капіталі ТОВ «РЕІНБОУ-7» розміром 1 000 грн, зазначаючи, що не заперечує проти передачі належної йому частки ОСОБА_4 у повному обсязі з урахуванням її вартості під час розподілу спільного майна.

Окремою вимогою позивач за зустрічним позовом заявив про поділ спільно нажитих грошових коштів у розмірі 60 000 євро та 40 000 доларів США, посилаючись на те, що зазначені кошти були привласнені ОСОБА_4 та використані нею на власний розсуд. У зв`язку з цим ОСОБА_2 просив передати йому половину вказаних грошових коштів, а саме 30 000 євро та 20 000 доларів США.

При цьому ОСОБА_2 зазначав, що дивіденди, отримані ним у 2015 році від ТОВ «РЕІНБОУ-7» у розмірі 181 706,27 грн, витрачалися, зокрема, на утримання ОСОБА_4 та оплату витрат на її лікування, у зв`язку з чим, на його думку, зазначені витрати не підлягають повторному врахуванню при поділі майна.

Крім майнових вимог, ОСОБА_2 просив встановити факт припинення фактичних шлюбних відносин між ним та ОСОБА_4 з весни 2014 року, посилаючись на те, що з цього часу сторони, за його твердженням, проживали окремо, спільного господарства не вели, спільного бюджету не мали та фактично припинили відносини як подружжя. При цьому він зазначав, що ОСОБА_4 , починаючи з весни 2014 року, фактично перебувала у відносинах з іншим чоловіком - ОСОБА_7 .

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 вказував, що майно, набуте після фактичного припинення шлюбних відносин, не повинно включатися до складу спільного майна подружжя. Також він посилався на положення статей 256, 257, 261, 267 ЦК України та заявляв про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_4 щодо майна, набутого, за його твердженням, у період фактичного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

На обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 посилався, зокрема, на положення статей 57, 60, 69-71 СК України, статей 81, 116 ЗК України, а також на правові висновки Верховного Суду України щодо визначення складу спільного майна подружжя, часу та джерел його набуття.

За результатами викладеного у зустрічному позові ОСОБА_2 просив суд прийняти зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, встановити факт припинення шлюбних відносин між сторонами з весни 2014 року, провести поділ зазначеного ним спільного майна, виділивши йому автомобіль AUDI A6, 1/2 частку земельної ділянки по АДРЕСА_4 , автомобіль TOYOTA RAV4 та половину спільно нажитих грошових коштів у розмірі 30 000 євро та 20 000 доларів США, а ОСОБА_4 - 1/2 частку зазначеної земельної ділянки, 100 % вартості частки у статутному капіталі ТОВ «РЕІНБОУ-7» та половину спільно нажитих грошових коштів у відповідному розмірі.

Крім того, позивач за зустрічним позовом просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 різницю у вартості часток у спільному майні в розмірі 305 000 грн, а з ОСОБА_4 на свою користь - половину спільно нажитих грошових коштів, а саме 30 000 євро та 20 000 доларів США.

27.02.2018 року до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, поданий представником позивачки ОСОБА_4 - адвокатом Надточиєвою Анною Петрівною.

У відзиві представник позивачки зазначила, що позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 не визнає, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. На обґрунтування своєї позиції посилалася на те, що відповідач за первісним позовом не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, викладених у зустрічній позовній заяві, а частина наданих ним документів, на думку представника позивачки, не відповідала вимогам ЦПК України щодо форми та засвідчення письмових доказів.

Щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , представник ОСОБА_4 заперечувала твердження ОСОБА_2 про те, що будинок був збудований до реєстрації шлюбу та за його особисті кошти. Зазначала, що рішенням Миколаївської міської ради від 25.04.2007 року ОСОБА_2 лише було надано земельну ділянку для будівництва житлового будинку, а державний акт на земельну ділянку отримано у серпні 2007 року. При цьому шлюб між сторонами зареєстровано 25.07.2007 року, а тому, на думку представника позивачки, будівництво будинку здійснювалося вже у період шлюбу. Також зазначалося, що сторони до реєстрації шлюбу проживали однією сім`єю та мали спільну дитину.

Представник позивачки вказувала, що право власності на закінчений будівництвом житловий будинок було зареєстровано 04.01.2012 року, тобто під час шлюбу, а доказів будівництва будинку виключно за особисті кошти ОСОБА_2 ним не надано. ОСОБА_4 , за твердженням її представника, також вкладала у будівництво власні кошти, зароблені під час роботи за межами України, та безпосередньо брала участь в організації будівництва, придбанні будівельних матеріалів, меблів та облаштуванні будинку.

Посилаючись на положення статті 60 СК України та правові позиції Верховного Суду, представник ОСОБА_4 наголошувала на існуванні презумпції спільності майна подружжя, набутого під час шлюбу, та зазначала, що обов`язок спростувати таку презумпцію покладається на того з подружжя, хто стверджує про особистий характер майна.

Щодо земельної ділянки площею 900 кв. м з кадастровим номером 4810136600:07:097:0023, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , представник позивачки зазначала, що державний акт на землю було оформлено 07.08.2007 року, тобто вже після реєстрації шлюбу. На цій земельній ділянці сторонами у період шлюбу було збудовано спірний житловий будинок, у зв`язку з чим представник позивачки вважала, що й земельна ділянка має бути віднесена до спільного майна подружжя. При цьому зазначалося, що земельна ділянка використовувалася для будівництва будинку та спільного проживання сім`ї, а земельний податок сплачувався за рахунок спільних коштів, а з 2015 року - ОСОБА_4 самостійно.

Щодо гаража № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_8» представник ОСОБА_4 заперечувала твердження про його набуття до шлюбу. Вона зазначала, що право власності на гараж було зареєстровано за ОСОБА_2 лише 02.06.2011 року, тобто в період шлюбу. На думку представника позивачки, надане ОСОБА_2 рішення 1993 року про включення його до числа членів автокооперативу не підтверджує ані часу будівництва гаража, ані часу набуття права власності на нього, а також не підтверджує придбання гаража за особисті кошти. У зв`язку з цим гараж, на думку представника позивачки, є спільною сумісною власністю подружжя.

Щодо трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 , представник позивачки заперечувала твердження ОСОБА_2 про придбання квартири у 1998 році до знайомства зі стороною. Зазначала, що надана копія договору купівлі-продажу не була належним чином засвідчена, а відомості з реєстру прав на нерухоме майно свідчили про реєстрацію квартири за іншою особою у 2003 році, тоді як право власності за ОСОБА_2 було зареєстровано лише 10.06.2011 року, тобто під час шлюбу. Крім того, за твердженням представника позивачки, у період шлюбу за спільні кошти у квартирі було проведено капітальний ремонт та збільшено її загальну і житлову площу. У зв`язку з цим представник вважала квартиру спільним майном подружжя. Також зазначала, що у разі її відчуження кошти від продажу мають бути враховані при поділі майна подружжя.

Щодо 1/3 частини нежитлової будівлі піцерії по АДРЕСА_3 та частки у статутному капіталі ТОВ «Готельно-Ресторанний комплекс Хуторок», представник ОСОБА_4 посилалася на те, що розмір частки ОСОБА_2 у статутному капіталі товариства становив 400 000 грн., а формування статутного капіталу було завершено 09.03.2010 року, тобто в період шлюбу. Вона також заперечувала доводи про знищення відповідного майна пожежею, зазначаючи, що надані документи про пожежу стосувалися іншої адреси - АДРЕСА_5 , а не об`єкта за адресою АДРЕСА_3 .

Щодо часток у статутних капіталах ТОВ «Добра пасіка» та ТОВ «Літана-Україна» представник позивачки зазначала, що відповідні частки були сформовані ОСОБА_2 саме в період шлюбу. Зокрема, статутний капітал ТОВ «Літана-Україна» був сформований 09.01.2008 року, а частка ОСОБА_2 у ТОВ «Добра-Пасіка» - 29.04.2015 року. У зв`язку з цим представник вважала зазначені корпоративні права спільним майном подружжя.

Стосовно автомобіля AUDI A6, представник ОСОБА_4 зазначала, що автомобіль був придбаний у період шлюбу, а саме 11.09.2009 року, та згодом відчужений ОСОБА_2 24.12.2016 року без згоди дружини. Представник стверджувала, що на момент продажу автомобіль уже був предметом спору у справі про поділ майна подружжя, а зазначена у договорі ціна автомобіля у розмірі 6 000 грн. не відповідала його реальній вартості. У зв`язку з цим ставилося питання про недійсність договору купівлі-продажу та повернення автомобіля.

Також у відзиві зазначалося, що без згоди ОСОБА_4 . ОСОБА_2 було відчужено інший автомобіль - SSANG YONG MUSSO 2900, придбаний у період шлюбу 26.04.2008 року та проданий 12.07.2014 року за 72 000 грн. Представник вказувала, що коштами від продажу цього автомобіля ОСОБА_2 розпорядився самостійно та не в інтересах сім`ї.

Щодо грошових коштів у розмірі 60 000 євро та 40 000 доларів США, які ОСОБА_2 просив поділити, представник ОСОБА_4 зазначала, що з наданих документів не вбачається підтвердження наявності таких коштів у зазначеному розмірі. Разом з тим, посилаючись на визнання відповідної обставини сторонами, ОСОБА_4 визнавала наявність на момент припинення шлюбних відносин коштів у зазначеному розмірі та вважала, що вони підлягають поділу між сторонами, однак не погоджувалася з вимогою про передачу всієї суми ОСОБА_2 .

Представник позивачки також зазначала, що відповідні кошти були доходами ОСОБА_2 , отриманими від діяльності за межами України, пов`язаної з організацією подорожей на яхті «Rainbow», та вважала, що такі доходи є спільним майном подружжя. Крім того, у відзиві ставилося питання про врахування при поділі майна витрат на капітальну перебудову та ремонт зазначеної яхти, які, за твердженням ОСОБА_4 , здійснювалися у період шлюбу за спільні кошти.

Таким чином, за результатами викладених у відзиві заперечень представник ОСОБА_4 просила суд відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , вважаючи його вимоги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами.

06.03.2018 року представник позивачки за первісним позовом та відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_4 - адвокат Надточиєва А.П. - подала до суду заяву про уточнення позовних вимог.

У поданій заяві зазначено, що у січні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. Позивачка вказувала, що сторони з 2004 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а 25.07.2007 року зареєстрували шлюб. Починаючи з кінця 2016 року спільне проживання та ведення спільного господарства між сторонами припинено.

У заяві про уточнення позовних вимог ОСОБА_4 зазначила, що за час спільного проживання та шлюбу сторонами за спільні сумісні кошти було придбано нерухоме та рухоме майно, зокрема житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , дві земельні ділянки, квартиру по АДРЕСА_2 , гараж № НОМЕР_1 в АГК «ІНФОРМАЦІЯ_8», 1/3 частину нежитлової будівлі піцерії по АДРЕСА_6 , автомобілі TOYOTA RAV4 та AUDI A6, причіп ПГ АСКАНИЯ-2, а також інше майно.

Крім того, позивачка посилалася на участь ОСОБА_2 у створенні та формуванні статутних капіталів ТОВ «Готельно-Ресторанний комплекс Хуторок», ТОВ «РЕІНБОУ-7», ТОВ «Літана-Україна» та ТОВ «Добра Пасіка», зазначаючи, що відповідна вартість часток також підлягає врахуванню при поділі спільного майна подружжя.

Також у заяві ОСОБА_4 зазначила, що у 3 кварталі 2015 року ОСОБА_2 отримав дивіденди від ТОВ «РЕІНБОУ-7» у розмірі 181 706,27 грн., які, на думку позивачки, є спільними коштами подружжя та підлягають врахуванню при поділі майна.

Окремо позивачка послалася на автомобіль SSANG YONG MUSSO 2900, 1994 року випуску, який був придбаний сторонами у період шлюбу та оформлений на ОСОБА_2 , а в подальшому відчужений ним 12.07.2014 року за 72 000 грн. На думку ОСОБА_4 , кошти від продажу автомобіля були використані ОСОБА_2 не в інтересах сім`ї, у зв`язку з чим вартість відчуженого майна має бути врахована при поділі спільного майна подружжя.

Крім того, ОСОБА_4 зазначила про наявність яхти «Rainbow», ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , під прапором Мальти, зареєстрованої на компанію «Michael Yachts LTD», власником та кінцевим бенефіціаром якої, за твердженням позивачки, є ОСОБА_2 . Позивачка вказувала, що під час шлюбу за спільні кошти подружжя яхта була істотно перебудована та капітально відремонтована, внаслідок чого її вартість значно збільшилася. У зв`язку з цим просила призначити судову комплексну товарознавчу та інженерно-технічну експертизу для визначення вартості яхти.

Також у заяві ОСОБА_4 посилалася на визнані ОСОБА_2 у зустрічному позові обставини щодо наявності у сторін на час припинення шлюбних відносин грошових коштів у розмірі 60 000 євро та 40 000 доларів США. Позивачка зазначала, що після погіршення сімейних відносин ОСОБА_2 забрав зазначені кошти, у зв`язку з чим просила стягнути з нього на її користь половину спільних грошових коштів.

Посилаючись на положення статей 60, 61, 62, 65, 70, 71 Сімейного кодексу України, а також інші норми законодавства, ОСОБА_4 просила суд визнати зазначене майно спільною сумісною власністю подружжя, провести його поділ із виділенням конкретного майна у власність кожного з подружжя, стягнути різницю у вартості часток, а також стягнути з ОСОБА_2 половину спільних грошових коштів, частину вартості відчуженого автомобіля та половину отриманих ним дивідендів.

Зокрема, у порядку поділу спільного майна позивачка просила суд:

Визнати спільною власністю подружжя: житловий будинок літ. А, загальною площею 194,70 кв.м., житловою площею 89,20 кв.м. з господарськими будівлями, спорудами та огорожами, загальною вартістю 1 000 000 грн., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_7 , виданого Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради від 04.01.2012 року; земельну ділянку, площею 900 кв.м., з кадастровим номером 4810136600:07:097:0023, яка розташована по АДРЕСА_1 , зареєстровану за ОСОБА_2 на підставі Державного акту про право власності серії ЯЕ № 900069, виданого 07.08.2007 року та зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010700100864; земельну ділянку, площею 900 кв.м., з кадастровим номером 4810136600:07:097:0016, яка розташована по АДРЕСА_4 ; автомобіль TOYOTA RAV4, легковий універсал-В, номер шасі НОМЕР_5 , колір чорний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2008, зареєстрований за ОСОБА_4 ; трикімнатну квартиру, загальною площею 75,30 кв.м., та житловою площею 54,20 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 900 000 грн., яка зареєстрована за ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_8 від 06.06.2011 року, виданого Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради; 1/3 частину нежитлової будівлі піцерії, що розташована по АДРЕСА_3 , загальною площею 394,30 кв.м., реєстраційний номер майна 9209340, зареєстровану за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 14.02.2004 р.; гараж № НОМЕР_1 , розташований у м. Миколаєві, в авто-гаражному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_8», зареєстрований за ОСОБА_2 на підставі Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_9 , виданого Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради від 02.06.2011 року; автомобіль AUDI A6, номерний знак НОМЕР_3 , який зареєстрований за ОСОБА_2 ; причіп ПГ АСКАНИЯ-2, номерний знак НОМЕР_4 , який зареєстрований за ОСОБА_2 ; 15 % вартості в статутному капіталі ТОВ «Готельно-Ресторанний комплекс Хуторок» (ідентифікаційний код юридичної особи 36955380, адреса: пр. Жовтневий, 364, м. Миколаїв), вартістю 400 000 грн.; 100% вартості в статутному капіталі ТОВ «РЕЇНБОУ-7» (ідентифікаційний код юридичної особи 38525130, адреса: пр. Богоявленський (Жовтневий), 321, оф. 39, м. Миколаїв); 100% вартості в статутному капіталі ТОВ «Літана-Україна» (ідентифікаційний код юридичної особи 34472887, адреса: Жовтневий район, с. Галицинове, вул. Степова, 6, м. Миколаїв); 33,3 % вартості в статутному капіталі ТОВ «Добра Пасіка» (ідентифікаційний код юридичної особи 39201969, адреса: Миколаївська область, Баштанський район, село Мар`янівка, вул. Гребенюка, буд. 14А); парусно-моторну яхту «Rainbow», ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , (прапор Мальти), зареєстровану на компанію «Michael Yachts LTD», власником та кінцевим бенефіціаром якої є ОСОБА_2 ; дохід у вигляді дивідендів від ТОВ «РЕІНБОУ-7» в розмірі 181706,27 грн., отриманий ОСОБА_2 в 3 кварталі 2015 року; грошові кошти в розмірі 60000 Євро та 40000 доларів США, які зберігаються у ОСОБА_2 .

В порядку поділу спільного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_4 наступне майно: житловий будинок літ. А, загальною площею 194,70 кв.м., житловою площею 89,20 кв.м. з господарськими будівлями, спорудами та огорожами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; земельну ділянку, площею 900 кв.м., з кадастровим номером 4810136600:07:097:0023, яка розташована по АДРЕСА_1 ; автомобіль TOYOTA RAV4, легковий універсал-В, номер шасі НОМЕР_5 , колір чорний, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2008.

В порядку поділу спільного майна подружжя виділити у власність ОСОБА_2 наступне майно: трикімнатну квартиру, загальною площею 75,30 кв.м., та житловою площею 54,20 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ; 1/3 частину нежитлової будівлі піцерії, що розташована по АДРЕСА_3 , загальною площею 394,30 кв.м.; гараж № НОМЕР_1 , розташований у м. Миколаєві, в авто-гаражному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_8», вартістю 80000 грн.; автомобіль AUDI A6 2000 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 ; причіп ПГ АСКАНИЯ-2, номерний знак НОМЕР_4 , який зареєстрований за ОСОБА_2 ; 15 % вартості в статутному капіталі ТОВ «Готельно-Ресторанний комплекс Хуторок»; 100% вартості в статутному капіталі ТОВ «РЕЇНБОУ-7» (ідентифікаційний код юридичної особи 38525130, адреса: пр. Жовтневий, 321, оф. 39, м. Миколаїв); 100% вартості в статутному капіталі ТОВ «Літана-Україна» (ідентифікаційний код юридичної особи 34472887, адреса: Жовтневий район, с. Галицинове, вул. Степова, 6, м. Миколаїв); 33,3 % вартості в статутному капіталі ТОВ «Добра Пасіка» (ідентифікаційний код юридичної особи 39201969, адреса: Миколаївська область, Баштанський район, село Мар`янівка, вул. Гребенюка, буд. 14А); парусно-моторну яхту «Rainbow», ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , (прапор Мальти).

Стягнути з відповідача на користь позивачки різницю вартості частки спільному сумісному майні.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1/2 частку спільних грошових коштів у розмірі 30000 Євро та 20000 дол. США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1 частку вартості відчуженого відповідачем автомобіля SSANG YONG MUSSO 2900, 1994 року випуску, в розмірі 60750 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1/2 частку дивідендів в розмірі 90853,14 грн.

28.01.2019 року від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 , представником якого виступав адвокат Шуфрич І.Ю., надійшли письмові пояснення, у яких він заперечував проти віднесення до складу спільного майна подружжя низки об`єктів, посилаючись на положення статті 57 СК України та зазначаючи, що особистою приватною власністю одного з подружжя є, зокрема, майно, набуте до шлюбу, за особисті кошти, у порядку приватизації, а також майно, набуте за час окремого проживання подружжя після фактичного припинення шлюбних відносин.

Зокрема, ОСОБА_2 зазначив, що не є об`єктами спільної сумісної власності сторін житловий будинок літ. А загальною площею 194,70 кв.м., житловою площею 89,20 кв.м. з господарськими будівлями, спорудами та огорожею за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки його будівництво та оформлення завершено до реєстрації шлюбу та здійснено за його особисті кошти; земельна ділянка площею 900 кв.м. за цією ж адресою, кадастровий номер 4810136600:07:097:0023, право власності на яку виникло внаслідок приватизації, розпочатої до шлюбу; гараж № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_8», будівництво якого розпочато у 1986 році та завершено до шлюбу; трикімнатна квартира загальною площею 75,30 кв.м., житловою площею 54,20 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , придбана ним у 1998 році за особисті кошти та відчужена 28.02.2012 року за 337 946 грн.; нежитлова будівля піцерії літ. А загальною площею 394,3 кв.м., реєстраційний номер 9209340, будівництво якої завершено до шлюбу та яка в подальшому була знищена пожежею; частка у статутному капіталі ТОВ «Готельно-Ресторанний комплекс Хуторок», основою формування якого була знищена пожежею нерухомість; причіп ПГ АСКАНИЯ-2, номерний знак НОМЕР_4 , придбаний ним до шлюбу; частка у статутному капіталі ТОВ «Добра Пасіка», сформована після припинення фактичних шлюбних відносин; частка у статутному капіталі ТОВ «Літана-Україна» у розмірі 339 758 грн.; а також парусно-моторна яхта «Rainbow», ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , зареєстрована за компанією «Michael Yachts LTD» та придбана до шлюбу. На думку ОСОБА_2 , зазначене майно або належить третім особам, або знищене, або набуте до чи після шлюбних відносин за його особисті кошти, а тому не є спільним майном подружжя.

Посилаючись на правові позиції Верховного Суду України та Верховного Суду щодо необхідності встановлення часу, джерела та мети набуття майна, а також на пункт 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11, ОСОБА_2 зазначав, що сам факт набуття майна у період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення його до спільної сумісної власності подружжя.

Водночас відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 визначив як спільне майно подружжя автомобіль AUDI А6, номерний знак НОМЕР_3 , вартістю 6 000 грн.; земельну ділянку площею 900 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 4810136600:07:097:0016; автомобіль TOYOTA RAV4, номер шасі НОМЕР_5 , номерний знак НОМЕР_2 , 2008 року випуску; частку у статутному капіталі ТОВ «РЕІНБОУ-7» у розмірі 1 000 грн.; а також спільно нажиті грошові кошти у розмірі 60 000 євро та 40 000 доларів США.

Щодо автомобіля AUDI А6 ОСОБА_2 зазначив, що він придбаний за його особисті кошти, перебуває у непрацюючому стані та потребує капітального ремонту, однак просив поділити його порівну шляхом виплати ОСОБА_4 компенсації половини його вартості. Щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 , він вказав, що придбав її за власні кошти, однак просив визнати за кожною зі сторін право власності на 1/2 її частку. Стосовно автомобіля TOYOTA RAV4 ОСОБА_2 також зазначив, що придбав його за особисті кошти, проте не заперечував проти поділу, просив залишити автомобіль у своїй власності з виплатою ОСОБА_4 компенсації половини його вартості. Щодо частки у статутному капіталі ТОВ «РЕІНБОУ-7» він не заперечував проти передачі належної йому частки ОСОБА_4 у повному обсязі з урахуванням її вартості при поділі майна.

Грошові кошти у розмірі 60 000 євро та 40 000 доларів США ОСОБА_2 вважав спільно нажитими та зазначав, що вони були привласнені ОСОБА_4 і використані нею на власний розсуд. Наявність та походження цих коштів, за його твердженням, підтверджуються його доходами, показаннями свідків та письмовими доказами. При цьому він вказував, що отримані ним у 2015 році дивіденди у розмірі 181 706,27 грн. від ТОВ «РЕІНБОУ-7» витрачалися на лікування ОСОБА_4 , вартість якого становила близько 15 000 доларів США, у зв`язку з чим такі витрати, на його думку, поділу не підлягають.

Крім того, ОСОБА_2 зазначав, що фактичні шлюбні відносини між сторонами розпочалися лише з моменту реєстрації шлюбу, а в разі встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 пропустила строк позовної давності, у зв`язку з чим просив застосувати положення статей 256, 257, 261, 267 ЦК України. Він також посилався на фактичне припинення шлюбних відносин сторін із весни 2014 року, зазначаючи, що з цього часу вони проживають окремо, спільного господарства та бюджету не ведуть і не підтримують подружніх відносин, при цьому ОСОБА_4 , за його твердженням, перебуває у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_7 . У зв`язку з цим просив встановити факт припинення шлюбних відносин із весни 2014 року та врахувати положення частини шостої статті 57 СК України щодо майна, набутого подружжям за час окремого проживання після фактичного припинення шлюбних відносин.

Посилаючись на наведені обставини, ОСОБА_2 просив встановити факт фактичного припинення шлюбних відносин із ОСОБА_4 з весни 2014 року; виділити йому майно загальною вартістю 1 853 300 грн., а саме автомобіль AUDI А6, 1/2 частку земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 , автомобіль TOYOTA RAV4, а також 1/2 частину спільно нажитих грошових коштів - 30 000 євро та 20 000 доларів США; виділити ОСОБА_4 майно загальною вартістю 1 548 300 грн., а саме 1/2 частку зазначеної земельної ділянки, 100 % вартості частки у статутному капіталі ТОВ «РЕІНБОУ-7» та 1/2 частину спільно нажитих грошових коштів - 30 000 євро та 20 000 доларів США; стягнути з нього на користь ОСОБА_4 різницю вартості часток у спільному майні у розмірі 152 500 грн., а також стягнути з ОСОБА_4 на його користь 1/2 частину спільно нажитих грошових коштів у розмірі 30 000 євро та 20 000 доларів США, що, відповідно до зазначеного ним курсу НБУ на день подання зустрічної позовної заяви, становили 959 100 грн. та 538 200 грн.

01.05.2024 року відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 подав до суду заяву, у якій зазначив, що позивачка ОСОБА_4 тривалий час зловживає процесуальними правами, не бере участі у судових засіданнях, неодноразово змінює представників та ухиляється від виконання процесуальних обов`язків, чим затягує розгляд справи.

Вказав, що останнє судове засідання було відкладено у зв`язку із заявою представника позивачки про її намір взяти участь у розгляді справи та можливість укладення мирової угоди. На думку ОСОБА_2 , подальша неявка позивачки перешкоджає розгляду справи, а з урахуванням його тяжкого стану здоров`я та онкологічного захворювання призводить до порушення його права на вирішення спору.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив визнати зловживання позивачкою процесуальними правами та ухилення від виконання процесуальних обов`язків, не задовольняти необґрунтовані клопотання про відкладення розгляду справи, закінчити її розгляд на підставі досліджених доказів та ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

07.05.2026 року представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним поховом ОСОБА_1 - адвокат Павленко Н.М. подала заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог, посилаючись на тривалий розгляд справи та відчуження відповідачем частини спірного майна без згоди позивачки.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивачка просила: визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частку земельної ділянки площею 900 кв. м. за цією ж адресою, кадастровий номер 4810136600:07:097:0023; стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію за 1/2 частку вартості квартири АДРЕСА_7 , у розмірі 168 973 грн., гаража № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_8» - 19 552 грн., 1/3 частини нежитлової будівлі піцерії літ. А загальною площею 394,3 кв. м. по АДРЕСА_3 - 210 000 грн., причепа ПГ «Асканія-2», номерний знак НОМЕР_4 , - 7 500 грн., дивідендів від ТОВ «Рейнбоу» за третій квартал 2015 року - 90 853 грн., а також 1/2 частину вартості автомобіля SSANG YONG MUSSO 2900, 1994 року випуску, - 121 500 грн.

Загальний розмір заявленої до стягнення компенсації за відчужене рухоме та нерухоме майно позивачка визначила у сумі 618 378 грн. Також просила стягнути з відповідача судові витрати зі сплати судового збору.

Інші процесуальні дії у справі

15.01.2016 року до Корабельного районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та за час перебування у шлюбі.

15.01.2016 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено головуючого суддю по справі - Селіщеву Л.І.

18.01.2016 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва, провадження по справі було відкрито та призначено до судового розгляду.

26.01.2016 року ОСОБА_4 , через канцелярію суду було надано клопотання про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на спірне майно подружжя. 26.01.2016 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва, зазначене клопотання було задоволено та накладено відповідні арешти. Постановою апеляційного суду від 02.02.2017 року апеляційну скаргу задоволено частково, ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26.01.2016 року в частині заборони державному реєстратору здійснювати відповідні реєстраційні дії щодо часток у статутних капіталах ТОВ «Готельно-ресторанний комплекс Хуторок», ТОВ «РЕІНБОУ-7» та ТОВ «Літана-Україна» скасовано та в цій частині постановлено нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, в іншій частині ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

16.06.2018 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва, призначено по справі судову будівельно-технічну та товарознавчу експертизи. На час проведення експертизи справу було зупинено.

12.12.2016 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва, провадження по справі було відновлено та призначено до судового розгляду.

27.11.2017 року, ОСОБА_2 , був поданий зустрічний позов до ОСОБА_4 про встановлення факту припинення шлюбних відносин між сторонами та поділ майна подружжя.

28.11.2017 року, ОСОБА_2 , була надана заява про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно. 28.11.2017 року, ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва, заяву ОСОБА_2 , про забезпечення позову було задоволено та накладено відповідні арешти.

14.12.2017 року, ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту припинення шлюбних відносин між сторонами та поділ майна подружжя, прийнятий та об`єднаний в одне провадження із первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та за час перебування у шлюбі.

23.04.2018 року до суду надійшла заява від ОСОБА_2 про відвід судді Селіщевої Л.І.

23.04.2018 року заяву ОСОБА_2 , було задоволено та передано об`єднану цивільну справу до канцелярії суду для визначення судді для розгляду даної справи у порядку, визначеному ч. 1 ст. 33 ЦПК України.

02.05.2018 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено головуючою по справі суддю - Лазареву Г.М.

23.10.2018 року надійшла заява ОСОБА_4 , про відвід судді Лазаревої Г.М.

26.10.2018 року заяву ОСОБА_4 , було задоволено та передано об`єднану цивільну справу до канцелярії суду для визначення судді для розгляду даної справи у порядку, визначеному ч. 1 ст. 33 ЦПК України.

29.10.2018 року протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено головуючого по справі суддю - Чернявську Я.А.

02.11.2018 року ухвалою суду прийнято до провадження об`єднану цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та за час перебування у шлюбі, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту припинення шлюбних відносин між сторонами та поділ майна подружжя. Розгляд справи ухвалено розпочати заново за правилами загального позовного провадження.

19.11.2019 року ухвалою суду клопотання про витребування доказів задоволено. Витребувано у Регіонального сервісного центру МВС України в Миколаївській області завірені копії документів щодо реєстрації, перереєстрації та зняття з обліку транспортних засобів, зареєстрованих за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , за період з 01.01.2004 року по 01.12.2016 року.

12.06.2020 року ухвалою суду клопотання ОСОБА_3 задоволено. Залучено ОСОБА_3 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

25.06.2020 року ухвалою суду заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Бондаренко В.В. про скасування заходів забезпечення позову задоволено. Скасовано арешт, накладений ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26.01.2016 року на 1/3 частину нежитлової будівлі піцерії по пр. Жовтневому, 366 у м. Миколаєві.

09.07.2020 року ухвалою суду клопотання представника відповідача про призначення судової будівельно-технічної та автотоварознавчої експертизи задоволено. Призначено відповідну експертизу для визначення ринкової вартості земельної ділянки по АДРЕСА_4 та автомобіля Toyota RAV4, 2008 року випуску. Проведення експертизи доручено експертам Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз НДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області ( адреса: 54003, м. Миколаїв, вул. 1 Воєнна, 2-А). На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.

07.08.2020 року ухвалою суду виправлено описку в ухвалі від 09.07.2020 року щодо найменування експертної установи. Визначено, що проведення експертизи доручено експертам Миколаївського НДЕКЦ МВС України ( адреса: 54003, м. Миколаїв, вул. 1 Воєнна, 2-А).

22.09.2020 року ухвалою суду провадження у справі поновлено та призначено до судового розгляду на 23.11.2020 року о 10:30 год.

25.06.2021 року ухвалою суду клопотання представника позивача задоволено. Призначено судову оціночно-земельну експертизу для визначення ринкової вартості земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4810136600:07:097:0023. Проведення експертизи доручено Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Оплату покладено на ОСОБА_1 . Матеріали справи надано експертам.

09.07.2020 року ухвалою суду клопотання представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) - ОСОБА_8 , про призначення по зазначеній справі, судової будівельно - технічної та автотоварознавчої експертизи. Призначено судову будівельно-технічну та автотоварознавчу експертизу для визначення вартості земельної ділянки по АДРЕСА_4 та автомобіля Toyota RAV4, 2008 року випуску. Проведення експертизи доручено Миколаївському НДЕКЦ МВС України, оплату покладено на ОСОБА_2 . На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.

07.08.2020 року ухвалою суду виправлено описку в ухвалі від 09.07.2020 року щодо найменування експертної установи. Проведення експертизи доручено експертам Миколаївського НДЕКЦ МВС України.

22.09.2020 року ухвалою суду провадження у цивільній справі поновлено, справу призначено до судового розгляду на 23.11.2020 року о 10 год. 30 хв.

23.06.2021 року ухвалою суду клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Трунової О.А. задоволено та призначено судову оціночно-земельну експертизу.

На вирішення експерта поставлено питання щодо визначення дійсної ринкової вартості земельної ділянки площею 900 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4810136600:07:097:0023. Проведення експертизи доручено Одеському науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. Оплату експертизи покладено на ОСОБА_1 , сторонам зобов`язано надати експерту необхідні матеріали, документи та доступ до об`єкта дослідження.

23.06.2021 року ухвалою суду клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Шуфрич І.Ю. задоволено, призначено судову оціночно-земельну експертизу для визначення дійсної ринкової вартості земельної ділянки площею 900 кв.м. по АДРЕСА_4 , кадастровий номер 4810136600:07:097:0016. Проведення експертизи доручено Одеському науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, оплату покладено на ОСОБА_2 , сторонам зобов`язано надати експерту необхідні матеріали та забезпечити доступ до об`єкта дослідження.

24.11.2021 року ухвалою суду провадження у цивільній справі поновлено у зв`язку з усуненням обставин, що зумовили його зупинення, та справу призначено до судового розгляду на 24.01.2022 року о 14 год. 30 хв.

14.11.2024 року ухвалою суду підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду на 29.01.2025 року о 13:00 год. у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні із встановленням загального порядку дослідження доказів. Учасників справи повідомлено про час та місце судового засідання.

Позиції учасників справи

У судове засідання, призначене на 14.05.2026 року, сторони не з`явилися, про дату, час та місце його проведення були повідомлені своєчасно та належним чином.

14.05.2026 року відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 через канцелярію суду подав заяву, в якій просив проводити розгляд справи за його відсутності.

14.05.2026 року представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвокат Павленко Н.М. подала до канцелярії суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та її представника. У заяві уточнені позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила розглянути справу за їх відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотиви суду.

Суд, заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, встановив такі фактичні обставини.

Судом встановлено, що 25.07.2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб Корабельним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, Україна, про що складено актовий запис № 276. Вказана обставина підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_10 , наявною в матеріалах справи.

Окрім того, судом встановлено, що в обґрунтування первісних позовних вимог позивачка зазначала, що з кінця 2004 року вона та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. У цей період у них народився спільний син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_11 повторно виданого Корабельним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, Україна. Надалі, 25.07.2007 року, сторони офіційно зареєстрували шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася дочка ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_12 , виданого Корабельним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, Україна.

У зв`язку з тим, що подружнє життя між сторонами не склалося, питання щодо припинення шлюбних відносин розглядалося судами. З матеріалів цивільної справи № 488/3494/16-ц (провадження № 2/488/1843/16) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу вбачається, що у провадженні суду також перебувала справа за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу (справа № 488/5167/15-ц, провадження № 2/488/2370/15)

Судом встановлено, що у період з 26.04.2016 року по 26.07.2016 року сторонам надавався строк для примирення, однак примирення між ними не відбулося. У подальшому, 30.08.2016 року, за заявою ОСОБА_4 від 26.08.2016 року її позов про розірвання шлюбу було залишено без розгляду.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01.12.2016 року у справі № 488/3494/16-ц (провадження № 2/488/1843/16) позов ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , зареєстрований 25.07.2007 року Корабельним відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, про що складено актовий запис № 276, розірвано. Після розірвання шлюбу за ОСОБА_4 залишено прізвище « ОСОБА_10 ». Рішення суду набрало законної сили 13.12.2016 року.

Разом із тим, предметом доказування у цій справі є, зокрема, обставини щодо часу початку та припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами, оскільки від встановлення зазначених обставин залежить визначення складу майна, яке може бути віднесене до спільного майна сторін та підлягати поділу.

Позивачка ОСОБА_1 зазначає, що фактичні шлюбні відносини між сторонами виникли наприкінці 2004 року, тобто до державної реєстрації шлюбу 25.07.2007 року, та просить врахувати майно, набуте сторонами у цей період, як таке, що набувалося за час їх спільного проживання однією сім`єю.

Водночас відповідач ОСОБА_2 заперечує проти такого визначення періоду фактичних шлюбних відносин та посилається на те, що сторони припинили фактичні шлюбні відносини у 2014 році. Таким чином, між сторонами існує спір щодо моменту початку фактичних шлюбних відносин до державної реєстрації шлюбу та моменту їх припинення, що має істотне значення для визначення періоду, за який набуте сторонами майно може бути визнано спільним та підлягати поділу.

Оцінюючи доводи сторін щодо початку фактичних шлюбних відносин, суд виходить з того, що сам по собі факт державної реєстрації шлюбу 25.07.2007 року не виключає можливості встановлення факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу до цієї дати.

Положеннями ч. 1 ст. 3 СК України, передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно вимог ч. 4 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поняття сім`ї, сформульоване в цій статті, не містить такої обов`язкової ознаки сім`ї, як знаходження саме в зареєстрованому шлюбу. Сім`я розглядається як соціальний інститут і водночас як союз конкретних осіб. Сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки, що й є ознаками сім`ї.

Європейський суд з прав людини, надаючи власне визначення терміну «сімейне життя», вказує на те, що сімейне життя може існувати там, де між особами не існує жодних юридичних зв`язків. Так, у справі «Ельсхольц проти Німеччини» суд визначив, що «поняття сім`ї (за статтею 8 ЄКПЛ) не обмежується стосунками на основі шлюбу і може охоплювати інші «сімейні» de facto зв`язки, коли сторони проживають разом поза шлюбом».

Згідно із частиною першою статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). Іншими доказами проживання однією сім`єю може бути народження спільних дітей; спільне придбання рухомого та нерухомого майна; укладення чоловіком/жінкою договорів дарування, страхування, медичного та туристичного обслуговування, тощо на користь іншого; наявність спільних рахунків у банківських установах; спільна участь у питанні життєзабезпечення сім`ї, в оплаті комунальних послуг, купівлі продуктів харчування та інших необхідних товарів, техніки, здійснення ремонту, спільне проведення дозвілля; наявність спільних фотографій, дописів та іншої інформації в соціальних мережах та інших веб-сайтах; догляд один за одним під час хвороб, в тому числі понесення витрат на лікування, на організацію та проведення похорон, доглядом за місцем поховання, тощо.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20 березня 2023 року у справі № 372/3321/19 (провадження № 61-10538св22), належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.12.2021 року у справі № 369/16486/18.

Відповідно до частини першої статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На таке майно поширюються положення глави 8 Сімейного кодексу України.

З наведеного вбачається, що для вирішення питання про правовий режим майна, набутого сторонами до державної реєстрації шлюбу, визначальним є встановлення не лише факту спільного проживання чоловіка та жінки, а й наявності між ними фактичних сімейних відносин, що характеризуються спільним побутом, веденням спільного господарства, взаємністю прав та обов`язків, спрямованістю поведінки сторін на створення сім`ї.

Судом встановлено, що сторони після знайомства та до державної реєстрації шлюбу фактично проживали разом та вели спільне сімейне життя. При цьому суд бере до уваги послідовність подій, яка підтверджується матеріалами справи: наприкінці 2004 року між сторонами виникли фактичні сімейні відносини, ІНФОРМАЦІЯ_4 у них народився спільний син ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_5 сторони зареєстрували шлюб. Надалі, ІНФОРМАЦІЯ_2 , у сторін народилася спільна дочка ОСОБА_6 .

Народження у сторін спільної дитини 09.11.2005 року саме по собі не є безумовним доказом початку проживання однією сім`єю з певної дати, однак у сукупності з іншими встановленими у справі обставинами є істотним доказом характеру відносин між сторонами у відповідний період. Вказана обставина узгоджується з твердженнями позивачки про те, що сторони ще до державної реєстрації шлюбу проживали разом, вели спільне господарство та фактично створили сім`ю.

При цьому відповідачем не надано належних та достатніх доказів того, що до державної реєстрації шлюбу сторони проживали окремо, не вели спільного господарства та не мали між собою фактичних сімейних відносин. З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що позивачкою доведено факт проживання її та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з грудня 2004 року. Відтак положення статті 74 Сімейного кодексу України підлягають застосуванню до майна, набутого сторонами у період такого спільного проживання до 25.07.2007 року.

Щодо моменту припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами суд зазначає наступне.

Відповідач ОСОБА_2 посилається на припинення подружніх відносин весною 2014 року, тоді як позивачка зазначає про їх припинення у вересні 2015 року.

Саме по собі посилання ОСОБА_2 у справі про розірвання шлюбу на припинення подружніх відносин з 2014 року не є достатнім доказом припинення фактичних шлюбних відносин саме з цієї дати, оскільки такі пояснення надавалися у межах спору про розірвання шлюбу та необхідність його припинення.

Судом установлено, що у період з 26.04.2016 року по 26.07.2016 року сторонам надавався строк для примирення, однак примирення не відбулося. Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б достовірно підтверджували припинення між сторонами сімейних відносин саме у 2014 році або у вересні 2015 року, зокрема припинення спільного проживання, ведення спільного господарства та інших відносин, властивих подружжю.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01.12.2016 року шлюб між сторонами розірвано, рішення набрало законної сили 13.12.2016 року.

Відповідно до частини другої статті 114 Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про його розірвання. Отже, шлюб між сторонами припинився 13.12.2016 року.

Суд при цьому враховує, що фактичне припинення шлюбних відносин та юридичне припинення шлюбу є самостійними правовими явищами, однак встановлення більш ранньої дати фактичного припинення шлюбних відносин можливе лише за наявності належних та допустимих доказів. Таких доказів щодо весни 2014 року або вересня 2015 року судом не встановлено.

Таким чином, суд вважає доведеним факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з грудня 2004 року, а після державної реєстрації шлюбу 25.07.2007 року - перебування у зареєстрованому шлюбі до 13.12.2016 року.

Відтак майно, набуте сторонами з грудня 2004 року по 24.07.2007 року, підлягає оцінці з урахуванням положень статті 74 Сімейного кодексу України, а майно, набуте з 25.07.2007 року по 13.12.2016 року, - з урахуванням положень статей 57, 60, 61 Сімейного кодексу України. За відсутності доказів протилежного майно, набуте подружжям за цей період, презюмується таким, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до частини 3 статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Частиною 1 ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в справі №456/3506/16-ц від 17 червня 2021 року норми Сімейного кодексу України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, яка може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Отже, на майно, набуте сторонами по справі за час шлюбу поширюється правовий режим «права спільної сумісної власності подружжя», а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка та спростування вказаної презумпції потребує доведення, оскільки тягар доказування в цій справі лежить на відповідачу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно з ст. 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до змісту вказаних норм у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними.

Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. ст. 77-78 ЦПК України) і це є її процесуальним обов`язком (ст. 12, 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 750/11178/17 (провадження № 61-42000св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України та вказано, що "припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку".

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності на майно кожним з подружжя.

Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 71 СК України якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини друга, четверта, п`ята статті 71 СК України).

Суд може застосувати і такий спосіб поділу майна, як розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості і частки кожного із подружжя у спільному майні. Розподіл речей є самостійним способом поділу подружнього майна та має місце при наявності кількох більш-менш рівнозначних за вартістю речей, які за своєю природою не можуть бути поділені в натурі. Так, суд може розподілити між подружжям будь-які об`єкти права спільної власності, передавши кожному з подружжя певну їх кількість.

Крім того, у процесі поділу майна суд може одночасно застосувати не один спосіб, а їх комбінацію: щодо одних видів речей застосувати їх поділ в натурі, стосовно інших - здійснити передання одному із подружжя з зобов`язанням певної компенсації другому, а треті види речей - розподілити між сторонами з урахуванням їх вартості. При цьому враховується вартість окремих речей, а також загальна вартість майна, що передається кожному з подружжя.

Норми законодавства України щодо способів та порядку поділу спільної сумісної власності подружжя покликані, у тому числі, створити ефективний механізм охорони прав співвласника, право на частку якого припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення.

Такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2024 року у справі № 679/533/21 (провадження № 61-8759св24).

Судом встановлено, що житловий будинок літ. А, загальною площею 194,70 кв.м., житловою площею 89,20 кв.м., з господарськими будівлями, спорудами та огорожею, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на зазначений житловий будинок оформлено на ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_7 , виданого Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 04.01.2012 року. Форма власності - приватна, частка - 1/1.

З витягу про державну реєстрацію прав Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації № 32832441 від 11.01.2012 року вбачається, що право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 . Підставою для державної реєстрації права власності зазначено свідоцтво про право власності серії НОМЕР_7 , видане 04.01.2012 року Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради. Дата прийняття рішення про державну реєстрацію права власності - 11.01.2012 року.

Відповідно до наявного в матеріалах справи технічного паспорта на садибний житловий будинок АДРЕСА_1 вбачається, що технічний паспорт на зазначений об`єкт нерухомого майна виготовлено 30.11.2010 року; згідно з відомостями технічного паспорта, інвентаризаційна справа № 16731, сторінка 19 інвентаризаційної справи, рік побудови житлового будинку площею 179,7 кв. м та вольєра площею 7,3 кв. м зазначено як 2007 рік.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що дата прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на зазначений об`єкт - 11.01.2012 року, право власності зареєстровано за ОСОБА_2 .

Судом також досліджено наданий сторонами звіт № 272/05-17 з незалежної оцінки житлового будинку АДРЕСА_1 , відповідно до якого ринкова вартість житлового будинку загальною площею 194,70 кв. м станом на 23 травня 2017 року за існуючих на той час умов ринку та чинного законодавства визначена оцінювачем у розмірі 986 467 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України визначено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».

Як встановлено судом, відповідно до технічного паспорта рік побудови спірного житлового будинку визначено як 2007 рік. При цьому земельну ділянку для будівництва житлового будинку ОСОБА_2 передано у власність рішенням Миколаївської міської ради від 25.04.2007 року № 12/41, а державний акт на право власності на земельну ділянку видано 07.08.2007 року.

Таким чином, будівництво спірного будинку розпочалося та здійснювалося у період, коли сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а з 25.07.2007 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Право власності на завершений будівництвом будинок було зареєстровано за ОСОБА_2 11.01.2012 року, тобто під час шлюбу.

Відповідачем за первісним позовом не надано належних і допустимих доказів того, що будинок був збудований виключно за його особисті кошти, а також не доведено обставин, які відповідно до статті 57 СК України могли б бути підставою для визнання зазначеного майна його особистою приватною власністю. Крім того, 27.02.2018 року представником позивача за первісним позовом долучено клопотання про виклик свідків, до якого додано заяву з нотаріально посвідченим підписом ОСОБА_11 від 30.01.2018 року. У зазначеній заяві остання вказала, що з 2009 року допомагала ОСОБА_4 у догляді за дітьми та була обізнана з обставинами будівництва спірного будинку. Зокрема, зазначила, що у цей період сторони будували будинок, при цьому ОСОБА_2 перебував у закордонних від`їздах тривалістю по 3-4 місяці, а ОСОБА_4 брала участь у будівництві, організовувала та контролювала будівельні роботи, здійснювала підбір оздоблювальних матеріалів та облаштування присадибної території. За поясненнями свідка, будівництво будинку було завершено у грудні 2009 року, а родина переїхала до нього у 2010 році. Зазначені обставини додатково підтверджують участь ОСОБА_4 у створенні та облаштуванні спірного будинку у період шлюбних відносин.

За таких обставин, суд вважає, що житловий будинок літ. А, загальною площею 194,70 кв.м., з господарськими будівлями, спорудами та огорожею є об`єктом спільної сумісної власності сторін, враховуючи положення статті 70 СК України та відсутність домовленості сторін щодо іншого розміру часток, частки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у праві власності на зазначене майно є рівними та становлять по 1/2 частці кожного.

Щодо вимоги позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частку земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 900 кв. м. (кадастровий номер: 4810136600:07:097:0023), в порядку ст. 120 ЗК України та 377 ЦК України, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 900 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4810136600:07:097:0023, зареєстрована за ОСОБА_2 .

З копії державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 900069 вбачається від 07.08.2007 року, що зазначений державний акт видано ОСОБА_2 на підставі рішення Миколаївської міської ради від 25.04.2007 року № 12/41 щодо земельної ділянки площею 900 кв. м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

З копії витягу з рішення Миколаївської міської ради від 25.04.2007 року № 12/41 вбачається, що міською радою затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 900 кв. м. за рахунок земель лісового фонду для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських будівель по АДРЕСА_8 , а пунктом 6.2 зазначеного рішення ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 900 кв. м. для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішуючи питання щодо правового режиму зазначеної земельної ділянки, суд виходить з наступного.

Суд враховує, що правове регулювання правового режиму земельних ділянок, набутих одним із подружжя внаслідок безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності, у період існування спірних правовідносин зазнавало змін.

Так, відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України було доповнено частиною п`ятою, згідно з якою об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набрала чинності 08 лютого 2011 року.

Разом із тим Законом України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року, частину п`яту статті 61 СК України було виключено. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, відповідно до якого особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Таким чином, з урахуванням наведених змін до Сімейного кодексу України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому лише в період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі в порядку приватизації, визнавалася об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. До 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Аналогічний висновок щодо застосування положень Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року викладений у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року у справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18) та від 12 червня 2019 року у справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18), від 19 лютого 2025 року у справі № 761/17817/19 (провадження № 61-11101св24).

З огляду на встановлені судом обставини, спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Миколаївської міської ради від 25.04.2007 року № 12/41, тобто до 08 лютого 2011 року.

Суд враховує, що відповідно до законодавства, чинного на час набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, така земельна ділянка, набута одним із подружжя у порядку безоплатної приватизації, не належала до об`єктів спільної сумісної власності подружжя. Зміна правового регулювання, пов`язана з набранням чинності частиною п`ятою статті 61 СК України 08 лютого 2011 року, на правовий режим земельної ділянки, право власності на яку було набуто у 2007 році, не впливає. Отже, суд погоджується з тим, що спірна земельна ділянка первісно набута ОСОБА_2 як його особиста приватна власність.

Разом з тим, встановлення особистого характеру права власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку саме по собі не вирішує питання щодо заявленої ОСОБА_1 вимоги, оскільки остання просить визнати за нею право власності на 1/2 частку земельної ділянки не як на майно, набуте у спільну сумісну власність подружжя, а в порядку статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України у зв`язку з визнанням судом її права власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого на цій земельній ділянці. При цьому правовою підставою заявленої вимоги є не зміна первісного режиму земельної ділянки, а встановлений судом юридичний факт належності ОСОБА_1 частки у праві власності на розташований на ній об`єкт нерухомого майна.

Як встановлено судом, житловий будинок літ. А, загальною площею 194,70 кв. м, житловою площею 89,20 кв. м, з господарськими будівлями, спорудами та огорожею, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , тобто безпосередньо на спірній земельній ділянці.

Право власності на зазначений житловий будинок оформлено на ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_7 , виданого Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 04.01.2012 року, та зареєстровано за ним 11.01.2012 року.

Водночас при вирішенні питання щодо належності ОСОБА_1 права на частину земельної ділянки суд не може обмежитися лише встановленням того, що земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Оскільки судом встановлено, що житловий будинок літ. А, загальною площею 194,70 кв. м, з господарськими будівлями, спорудами та огорожею є об`єктом спільної сумісної власності сторін, а частки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у праві власності на зазначене майно є рівними та становлять по 1/2 частці кожного, суд при вирішенні вимоги щодо земельної ділянки враховує, що на ній розташований зазначений житловий будинок, право власності на частку в якому належить ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності. При цьому судом встановлено, що житловий будинок літ. А, з господарськими будівлями, спорудами та огорожею, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та спірна земельна ділянка площею 900 кв. м, кадастровий номер 4810136600:07:097:0023, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджує розташування зазначеного об`єкта нерухомого майна саме на спірній земельній ділянці.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 березня 2018 року у справі № 686/9580/16-ц (провадження № 61-3478св18) зазначено, що земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, оскільки йдеться про одержану громадянином частку із земельного фонду. Разом з тим, якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі набуття іншою особою права власності на частку такого об`єкта нерухомості до неї переходить право на відповідну частину земельної ділянки відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України.

Таким чином, наведена правова позиція Верховного Суду розмежовує правовий режим земельної ділянки, набутого одним із подружжя в порядку безоплатної приватизації, та правові наслідки набуття іншою особою права власності на розташований на цій земельній ділянці об`єкт нерухомості. Сам по собі особистий характер права власності на земельну ділянку не перешкоджає переходу права на її відповідну частину до особи, яка набула право власності на частину розташованого на ній будинку.

Відповідно до частини першої статті 120 ЗК України в редакції, чинній на момент звернення позивача з первісним позовом до суду, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю, споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець пов`язує право на земельну ділянку не лише з первісною підставою набуття права власності на неї, а й з правом власності на розташований на такій земельній ділянці об`єкт нерухомості.

Зазначене відповідає принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомості, відповідно до якого перехід права власності на будинок має наслідком перехід відповідного права на земельну ділянку або її частину, на якій такий будинок розташований.

При цьому застосування статей 120 ЗК України та 377 ЦК України у даному випадку не означає визнання спірної земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності подружжя та не змінює встановленого судом її первісного правового режиму як особистої приватної власності ОСОБА_2 . Йдеться про іншу юридичну підставу набуття ОСОБА_1 права на частину земельної ділянки - похідну від її права власності на 1/2 частку розташованого на ній житлового будинку.

Отже, оскільки судом встановлено та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку, розташованого на спірній земельній ділянці, відповідно до наведених положень закону до неї переходить право власності на відповідну частку земельної ділянки.

Інший підхід фактично призводив би до ситуації, за якої особа, яка на законних підставах набула право власності на частину житлового будинку, була б позбавлена передбаченого законом права на відповідну частину земельної ділянки лише з тієї підстави, що земельна ділянка первісно була набута іншим співвласником у порядку безоплатної передачі із земель державної або комунальної власності. Такий підхід не відповідав би положенням статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України та принципу єдності юридичної долі земельної ділянки і розташованого на ній нерухомого майна.

За таких обставин право ОСОБА_1 на земельну ділянку підлягає визначенню пропорційно її частці у праві власності на житловий будинок, тобто у розмірі 1/2 частки земельної ділянки. Відтак, незважаючи на те, що спірна земельна ділянка була первісно набута ОСОБА_2 як його особиста приватна власність, у зв`язку з визнанням судом за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку розташованого на цій земельній ділянці житлового будинку, до неї переходить право власності на відповідну частину земельної ділянки.

Таким чином, вимога ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 900 кв. м, кадастровий номер 4810136600:07:097:0023, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що земельна ділянка площею 900 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_4 , кадастровий номер 4810136600:07:097:0016, була набута у власність ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 08.05.2008 року.

З долученої до матеріалів справи копії договору купівлі-продажу від 08.05.2008 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Грищенко Л.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-509, вбачається, що ОСОБА_12 , яка діяла від імені ОСОБА_13 , передала у власність (продала), а ОСОБА_4 набула у власність (купила) зазначену земельну ділянку площею 900 кв. м., кадастровий номер 4810136600:07:097:0016.

Пунктом 11 зазначеного договору передбачено, що купівля земельної ділянки вчиняється за письмовою згодою чоловіка покупця - ОСОБА_2 , викладеною у формі заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Якушевою О.І. 29.04.2008 року, за реєстровим № 1170.

Отже, судом встановлено, що спірна земельна ділянка площею 900 кв. м., кадастровий номер 4810136600:07:097:0016, була придбана ОСОБА_4 08.05.2008 року, тобто за час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, який укладено 25.07.2007 року. При цьому земельна ділянка була набута на підставі оплатного договору купівлі-продажу. Крім того, пунктом 11 договору прямо передбачено, що купівля земельної ділянки здійснюється за письмовою згодою чоловіка покупця - ОСОБА_2 . За таких обставин суд доходить висновку, що зазначена земельна ділянка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами у рівних частках - по 1/2 частці за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Щодо вимоги позивача за первісним позовом - ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації у розмірі 168 973 грн, що становить 1/2 частку вартості квартири АДРЕСА_7 , відчуженої відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 28 лютого 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Козленок С.І., суд зазначає наступне.

Також, судом встановлено, що між продавцями - ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та покупцем - ОСОБА_17 був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна № 1941 від 13.03.1998 року, згідно з умовами якого продавці продали, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_7 .

Згідно з умовами договору № 1941, зазначена квартира має загальну площу 66,7 кв. м, житлову площу 40,7 кв. м та складається з трьох житлових кімнат. Вартість квартири відповідно до довідки-характеристики БТІ № 297 від 10.03.1998 року становила 17 040 грн. (п. 2 Договору)

На час укладення зазначеного договору угоди з купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстровані на товарній біржі, відповідно до законодавства того часу не підлягали обов`язковому нотаріальному посвідченню, що зазначено безпосередньо у договорі купівлі-продажу нерухомого майна № 1941 (п.11 Договору).

З наявних у матеріалах справи відомостей про державну реєстрацію права власності вбачається, що право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 , дата прийняття рішення про державну реєстрацію права власності - 10.06.2011 року, підставою виникнення права власності зазначено свідоцтво про право власності серії НОМЕР_8 , видане 06.06.2011 року Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради.

Водночас зазначена дата державної реєстрації права власності не є датою набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру, оскільки правовою підставою набуття квартири є договір купівлі-продажу нерухомого майна № 1941 від 13.03.1998 року. Свідоцтво про право власності та подальша державна реєстрація підтверджують оформлення та реєстрацію вже набутого права.

На момент укладення договору купівлі-продажу від 13.03.1998 року сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі, а, як встановлено судом, фактичні сімейні відносини між ними виникли лише наприкінці 2004 року.

Отже, спірна квартира була набута ОСОБА_2 до початку фактичних сімейних відносин із ОСОБА_1 та до державної реєстрації шлюбу, а тому є його особистою приватною власністю та не входить до складу майна, що підлягає поділу між сторонами.

За таких обставин правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на частку у зазначеній квартирі відсутні. Відтак, оскільки спірна квартира не є об`єктом спільної сумісної власності сторін та належала на праві особистої приватної власності ОСОБА_2 , її подальше відчуження відповідачем за первісним позовом на підставі договору купівлі-продажу від 28.02.2012 року не породжує у позивачки права на компенсацію вартості частки у цьому майні.

Таким чином, вимога позивачки за первісним позовом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації у розмірі 168 973 грн, що становить 1/2 вартості квартири АДРЕСА_7 , яка була відчужена відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 28 лютого 2012 року, за реєстром №449, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Козленок С.І., задоволенню не підлягає.

Щодо транспортних засобів суд вважає за належне зазначити наступне.

З відповіді Регіонального сервісного центру в Миколаївській області МВС України № 31-14-2026 від 03.07.2017 року вбачається, що за наявними в розпорядженні сервісного центру автоматизованими обліками МВС за період з 25.07.2007 року по дату надання інформації за громадянином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєструвалися такі транспортні засоби:

11.06.2009 року - автомобіль AUDI A6 2496, 2000 року випуску, номер кузова НОМЕР_13 , державний номерний знак НОМЕР_3 . 24.12.2016 року зазначений транспортний засіб перереєстровано на нового власника, копію договору купівлі-продажу долучено до відповіді;

26.04.2008 року - автомобіль SSANG YONG MUSSO 2900, 1994 року випуску, номер кузова НОМЕР_14 , державний номерний знак НОМЕР_15 . 12.07.2014 року зазначений транспортний засіб перереєстровано на нового власника, копію довідки-рахунку долучено до відповіді;

17.03.2001 року - автомобіль MITSUBISHI GALANT 2.01 1997, 1993 року випуску, номер кузова НОМЕР_16 , державний номерний знак НОМЕР_17 . 23.12.2014 року зазначений транспортний засіб перереєстровано на нового власника, копію довідки-рахунку долучено до відповіді;

02.10.1998 року - ПГ АСКАНИЯ-2, 1992 року випуску, номер шасі 5613, державний номерний знак НОМЕР_18 . 06.05.2015 року зазначений транспортний засіб перереєстровано при видачі дубліката свідоцтва про реєстрацію з присвоєнням номерних знаків НОМЕР_19 . Матеріали, що стали підставою для реєстрації, знищені у зв`язку із закінченням строку їх зберігання.

Щодо ПГ АСКАНИЯ-2, 1992 року випуску, номер шасі 5613, державний номерний знак НОМЕР_18 , судом встановлено, що його реєстрацію за ОСОБА_2 здійснено ще 02.10.1998 року, тобто до початку фактичних сімейних відносин сторін та до державної реєстрації шлюбу. 06.05.2015 року зазначений транспортний засіб перереєстровано при видачі дубліката свідоцтва про реєстрацію з присвоєнням номерних знаків НОМЕР_19 .

При цьому матеріали, що стали підставою для відповідної реєстрації, згідно з інформацією Регіонального сервісного центру знищені у зв`язку із закінченням строку їх зберігання.

З огляду на те, що первісна реєстрація зазначеного транспортного засобу за ОСОБА_2 відбулася у 1998 році, тобто до початку фактичних сімейних відносин сторін, сама його перереєстрація у 2015 році не свідчить про набуття транспортного засобу сторонами у період спільного проживання або шлюбу та не змінює його правового режиму. Отже, ПГ АСКАНИЯ-2 не підлягає включенню до складу спільного майна сторін, оскільки їх первісна реєстрація за ОСОБА_2 відбулася до встановленого судом моменту виникнення фактичних сімейних відносин між сторонами. За таких обставин вимога ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації у розмірі 7 500 грн, що становить 1/2 частку вартості причепа ПГ «АСКАНИЯ-2», номерний знак НОМЕР_4 , як такого, що, на думку позивачки, є спільною сумісною власністю подружжя та був реалізований відповідачем під час розгляду справи без її згоди, задоволенню не підлягає.

Щодо автомобіля SSANG YONG MUSSO 2900, 1994 року випуску, номер кузова НОМЕР_14 , державний номерний знак НОМЕР_15 , судом встановлено наступне.

З відповіді Регіонального сервісного центру в Миколаївській області МВС України № 31-14-2026 від 03.07.2017 року вбачається, що зазначений транспортний засіб 26.04.2008 року зареєстровано за ОСОБА_2 .

Надалі, 12.07.2014 року, відповідно до довідки-рахунку № 506745 серії ВІА, автомобіль було відчужено на користь ОСОБА_18 , про що видано відповідне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_20 . Вартість автомобіля за зазначеною довідкою-рахунком становила 72 000 грн.

Таким чином, судом встановлено, що зазначений автомобіль був набутий ОСОБА_2 26.04.2008 року, тобто у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, та відчужений ним 12.07.2014 року.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення міститься у статті 368 ЦК України.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначається за правилами статті 70 СК України.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У даному випадку встановлено, що спірний автомобіль був набутий ОСОБА_2 у період шлюбу та відчужений ним також у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, оскільки суд встановлено, що рішення про розірвання шлюбу набрало законної сили 13.12.2016 року. Водночас доказів того, що відчуження автомобіля було здійснено не в інтересах сім`ї, а також що отримані від його продажу кошти не були використані в інтересах сім`ї або що такими діями порушено права ОСОБА_1 , суду не надано.

Так, у заяві представника ОСОБА_4 - адвоката Надточиєвої А.П. від 06.03.2018 року зазначено, що автомобіль було відчужено відповідачем 12.07.2014 року за 72 000,00 грн відповідно до довідки-рахунку серії ВІА № 506745. Водночас представником ОСОБА_4 не надано доказів того, що отримані від відчуження автомобіля кошти були використані ОСОБА_2 не в інтересах сім`ї, за таких обставин відсутні правові підстави для включення вартості відчуженого під час шлюбу автомобіля до складу майна, що підлягає поділу між сторонами, та для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини його вартості.

Таким чином, вимога представника позивача за первісним позовом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя 1/2 частини вартості автомобіля SSANG YONG MUSSO 2900, 1994 року випуску, задоволенню не підлягає.

Щодо транспортних засобів TOYOTA RAV4 та AUDI A6 суд зазначає наступне.

Найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Під час вирішення спору про поділ майна суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом варіанта поділу майна подружжя, за наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною за будь-якого варіанта його поділу (постанови Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20).

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_21 транспортний засіб TOYOTA RAV4, тип - легковий універсал-В, номер шасі (VIN) - НОМЕР_5 , чорного кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 , 2008 року випуску, зареєстрований 28.09.2012 року за ОСОБА_4 .

Також з матеріалів справи вбачається, що автомобіль AUDI A6, 2496, 2000 року випуску, номер кузова НОМЕР_13 , державний номерний знак НОМЕР_3 , був зареєстрований за ОСОБА_2 11.06.2009 року, а 24.12.2016 року перереєстрований на нового власника, копію договору купівлі-продажу долучено до відповіді.

Разом з тим, у заяві про зменшення позовних вимог від 07.05.2026 року представником позивача за первісним позовом вимог щодо поділу зазначених транспортних засобів не заявлено. Крім того, ОСОБА_2 у судовому засіданні зазначив, що не наполягає на вимозі щодо поділу автомобіля TOYOTA RAV4, а щодо автомобіля AUDI A6 вказав, що останній у 2016 році був відчужений іншій особі.

Таким чином, з урахуванням змісту заявлених та уточнених позовних вимог, питання щодо поділу транспортних засобів TOYOTA RAV4 та AUDI A6 не є предметом спору у даній справі. За таких обставин суд не вбачає правових підстав для вирішення питання щодо їх поділу та при ухваленні рішення виходить виключно з майна, щодо якого сторонами заявлено відповідні позовні вимоги.

Щодо вимоги про стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації на користь ОСОБА_19 у розмірі 19 552 грн як частки гаражу № НОМЕР_1 , що знаходиться в автогаражному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_8», суд зазначає наступне.

Як убачається з долученої до матеріалів справи копії довідки Обслуговуючого автогаражного кооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_8» № 214 від 28 квітня 2017 року, ОСОБА_2 є членом ОАГК «ІНФОРМАЦІЯ_8», і за ним значиться капітальний гараж № НОМЕР_1 , збудований у 1991 році. Довідку видано для пред`явлення до Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації.

Крім того, відповідно до архівного витягу з рішення виконавчого комітету Корабельної районної Ради народних депутатів м. Миколаєва від 19 листопада 1993 року № 128 «Про включення громадян в автокооперативи по будівництву індивідуальних гаражів» затверджено виписки з протоколів правлінь автокооперативів про включення громадян до членів автокооперативів, зокрема автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_8», серед яких зазначено ОСОБА_2 .

Отже, наданими суду письмовими доказами підтверджується, що ОСОБА_2 був прийнятий до членів автокооперативу «ІНФОРМАЦІЯ_8» у 1993 році та за ним значився капітальний гараж № НОМЕР_1 , який, згідно з довідкою кооперативу, був збудований у 1991 році.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта вбачається, що підставою виникнення права власності є свідоцтво про право власності НОМЕР_9 від 02.06.2011 року, видане виконавчим комітетом Миколаївської міської ради.

Пленум Верховного Суду України у пункті 8 Постанови від 28 червня 1991 року № 5 «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов`язаних з діяльність гаражно-будівельних кооперативів» роз`яснив, що член гаражно-будівельного кооперативу, який повністю вніс свій пай за гараж, наданий йому в користування, набуває право власності на це майно і вправі розпоряджатись ним на свій розсуд - продавати, заповідати, здавати в оренду, обміняти, вчиняти відносно нього інші угоди, що не заборонені законом.

На підставі частин першої та другої статті 19-1 Закону України «Про кооперацію» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно.

У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Разом з тим, суд враховує, що право власності ОСОБА_2 на спірний гараж оформлено свідоцтвом про право власності НОМЕР_9 від 02.06.2011 року, виданим виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, та зареєстровано 07.06.2011 року, тобто у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що до укладення шлюбу ОСОБА_2 повністю сплатив пай за спірний гараж та набув право власності на нього. Надані суду довідка ОАГК «ІНФОРМАЦІЯ_8» та архівний витяг підтверджують його членство в автогаражному кооперативі та факт будівництва гаража у 1991 році, однак не містять відомостей про повну сплату пайового внеску та набуття права власності на гараж до початку фактичних шлюбних відносин з ОСОБА_19 .

Саме членство ОСОБА_2 в автогаражному кооперативі, яке виникло у 1993 році, не є тотожним набуттю права власності на гараж, оскільки відповідно до частин першої та другої статті 19-1 Закону України «Про кооперацію» член кооперативу має право володіння та користування гаражем, якщо його не викупив, а у разі викупу гаража стає його власником; право власності на таке майно виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Отже, за відсутності доказів повної сплати паю та набуття права власності на спірний гараж до укладення шлюбу, суд виходить із того, що право власності ОСОБА_2 на спірний гараж оформлено свідоцтвом про право власності НОМЕР_9 від 02.06.2011 року, виданим виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, та зареєстровано 07.06.2011 року, тобто у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а кожна річ, набута за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому презумпція спільності майна подружжя може бути спростована, однак обов`язок доведення обставин, які свідчать про особистий характер майна, покладається на того з подружжя, хто на це посилається.

ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували набуття ним права власності на спірний гараж до початку фактичних шлюбних відносин сторін, зокрема чеків, квитанцій, довідок кооперативу чи інших документів щодо сплати пайових внесків та повного викупу гаража до початку фактичних шлюбних відносин.

За таких обставин, враховуючи, що право власності на спірний гараж було зареєстровано за ОСОБА_2 у період зареєстрованого шлюбу, а належних доказів набуття ним права власності на гараж до початку фактичних шлюбних відносин суду не надано, суд доходить висновку, що спірний гараж № НОМЕР_1 , розташований в автогаражному кооперативі «ІНФОРМАЦІЯ_8», є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Отже, частка ОСОБА_19 у праві спільної сумісної власності на гараж № НОМЕР_1 становить .

Разом із тим ОСОБА_19 заявлено вимогу про стягнення з ОСОБА_2 грошової компенсації саме у розмірі 19 552 грн як вартості частки спірного гаража.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів реальної/ринкової вартості гаража № НОМЕР_1 станом на час розгляду справи. Зокрема, позивачем не надано звіту про оцінку майна, висновку судового експерта щодо вартості гаража, довідки суб`єкта оціночної діяльності або інших документів, які б підтверджували вартість спірного гаража та, відповідно, розмір вартості належної позивачці його частки.

Саме по собі зазначення позивачем суми 19 552 грн не є належним доказом вартості частки у спірному майні та не дає суду можливості встановити дійсну вартість гаража.

За таких обставин суд позбавлений можливості визначити розмір грошової компенсації, яка підлягала б виплаті ОСОБА_19 у зв`язку із залишенням гаража № НОМЕР_1 у власності ОСОБА_2 .

При цьому встановлення факту належності гаража до спільної сумісної власності сторін саме по собі не є достатньою підставою для задоволення вимоги про стягнення конкретної суми грошової компенсації, оскільки розмір такої компенсації має бути підтверджений належними та допустимими доказами вартості відповідного майна.

Відтак, за відсутності доказів ринкової вартості гаража № НОМЕР_1 та обґрунтування розміру заявленої грошової компенсації, позовна вимога про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_19 19 552 грн задоволенню не підлягає.

Водночас суд зазначає, що відмова у задоволенні вимоги про стягнення грошової компенсації у зв`язку з недоведеністю її розміру не позбавляє сторони права реалізувати свої майнові права у встановленому законом порядку, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Щодо вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_4 ( ОСОБА_20 ) про стягнення з ОСОБА_2 на її користь 90 853 грн, що становить частину доходу у вигляді дивідендів, отриманих від ТОВ «Реінбоу-7» у третьому кварталі 2015 року, суд зазначає наступне.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців вбачається, що ОСОБА_2 є керівником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Реінбоу-7», номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи - 1 522 102 0000 02310 від 24.01.2013 року. Розмір внеску до статутного фонду: 1 000,00 грн. Частка (%): 100%.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна та майнових прав, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть їм належати, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони набуті чи оформлені. Такий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21).

Судом встановлено, що ТОВ «Реінбоу-7» було зареєстровано 24.01.2013 року, тобто у період перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_2 є керівником та кінцевим бенефіціарним власником зазначеного товариства, його частка у статутному капіталі товариства становить 100 %, а розмір внеску - 1 000,00 грн.

Отже, судом встановлено, що право на частку у статутному капіталі ТОВ «Реінбоу-7» було набуте ОСОБА_2 у період перебування сторін у шлюбі.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Дивіденди є частиною прибутку товариства від його господарської діяльності, на яку має право учасник товариства. Порядок та періодичність їх виплати визначаються законодавством та установчими документами товариства. Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 752/17471/14-ц (провадження № 61-8810св18).

З долучених до матеріалів справи відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_22 ) № 11031/14-20-11-08 від 10.03.2016 року за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року вбачається, що у третьому кварталі 2015 року ОСОБА_2 отримано дивіденди від ТОВ «РЕІНБОУ-7», код ЄДРПОУ 38525130, у розмірі 181 706,27 грн.

Отже, отримані ОСОБА_2 дивіденди у розмірі 181 706,27 грн є доходом, набутим за час шлюбу, та відповідно до статей 60, 61 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 70 СК України частки майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, є рівними.

Таким чином, дійсно дивіденди у зазначеному розмірі були фактично отримані ОСОБА_2 у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.

При цьому рішення про розірвання шлюбу між сторонами набрало законної сили 13.12.2016 року, тобто дивіденди у розмірі 181 706,27 грн були отримані ОСОБА_2 у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, проте позивачем за первісним позовом не надано належних та допустимих доказів того, що зазначені кошти були витрачені ОСОБА_2 не в інтересах сім`ї.

Натомість відповідач за первісним позовом зазначав, що отримані дивіденди використовувалися, зокрема, на утримання ОСОБА_19 та оплату витрат на її лікування, за таких обставин суд не вбачає підстав для висновку про те, що зазначені кошти були використані не в інтересах сім`ї, а тому вимога про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1/2 частини отриманих дивідендів у розмірі 90 853,00 грн підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача за зустрічним позовом, відповідача за первісним позовом - ОСОБА_2 про поділ спільно нажитих грошових коштів у розмірі 60 000 євро та 40 000 доларів США, суд зазначає, що на підтвердження заявленої вимоги ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів походження, часу набуття, наявності та перебування зазначених коштів у спільній сумісній власності подружжя, як і доказів того, що вказані кошти фактично перебували у ОСОБА_4 та були нею привласнені або використані на власний розсуд. Саме лише посилання на наявність таких коштів без належного доказового підтвердження не є достатнім для висновку про їх існування як об`єкта права спільної сумісної власності подружжя, а тому вимога про стягнення з ОСОБА_4 30 000 євро та 20 000 доларів США задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_4 ( ОСОБА_20 ) про стягнення з ОСОБА_2 на її користь 210 000 грн, що становить частину вартості 1/3 частини нежитлової будівлі піцерії літ. А, загальною площею 394,3 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що власником нежитлової будівлі піцерії, загальною площею 394,30 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , є ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_23 від 10.03.2012 року, виданого виконавчим комітетом Миколаївської міської ради. Право власності на зазначений об`єкт зареєстровано 20.03.2012 року Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації, номер запису 9209340, частка власника - 1/1.

Судом встановлено, що нежитлові приміщення магазину з кафетерієм за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 133,60 кв. м, належали ОСОБА_21 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 27.02.2002 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради та зареєстрованого того ж дня Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації. Відповідно до договору дарування нерухомого майна від 28.12.2004 року, зареєстрованого в реєстрі за № 61, зазначені нежитлові приміщення передано у власність ОСОБА_3 .

У подальшому ОСОБА_3 здійснено реконструкцію зазначеного об`єкта. Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1117 від 28.10.2011 року погоджено отримання вихідних даних на проектування та здійснення ремонтно-будівельних робіт щодо реконструкції магазину з кафетерієм для розміщення піцерії. 25.01.2012 року зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, відповідно до якої після реконструкції загальна площа будівлі становить 394,3 кв. м. На підставі зазначених документів ОСОБА_3 10.03.2012 року видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю піцерії загальною площею 394,30 кв. м.

Посилання на договір купівлі-продажу від 14.02.2004 року як на підставу набуття ОСОБА_2 права власності на 1/3 частину спірної нежитлової будівлі суд не приймає, оскільки з матеріалів справи вбачається, що за договором купівлі-продажу від 14.04.2004 року ОСОБА_2 придбав 3/10 частки житлового будинку з відповідною частиною господарських та побутових будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_3 . Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 486 від 23.03.2005 року цьому житловому будинку, який належав ОСОБА_2 , було надано нову адресу: АДРЕСА_9 .

Таким чином, придбана ОСОБА_2 у 2004 році частка житлового будинку та нежитлова будівля піцерії за адресою: АДРЕСА_3 , є різними об`єктами нерухомого майна, які відрізняються за правовим статусом, призначенням та площею. Доказів набуття ОСОБА_2 права власності саме на 1/3 частину нежитлової будівлі піцерії загальною площею 394,30 кв. м суду не надано.

Крім того, ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25.06.2020 року задоволено заяву представника власника спірного майна ОСОБА_3 про скасування заходів забезпечення позову та скасовано арешт, накладений ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26.01.2016 року на 1/3 частину нежитлової будівлі піцерії, розташованої по АДРЕСА_3 , загальною площею 394,30 кв. м, реєстраційний номер майна 9209340.

Відтак правові підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 грошової компенсації у розмірі 210 000 грн, як частини вартості 1/3 частини зазначеної нежитлової будівлі, відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominenv. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Таким чином, за результатами всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, оцінки наданих сторонами доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що первісний та зустрічний позови підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з статтею 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Під час звернення до суду позивачем за первісним позовом разом із позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову, у зв`язку з чим сплачено судовий збір, що підтверджується квитанцією від 09.12.2015 року № 0.0.472828465.1 на суму 3 654,00 грн, квитанцією від 16.12.2015 року № 0.0.476923743.1 на суму 478,20 грн, квитанцією від 23.12.2015 року № 0.0.481272931.1 на суму 10,00 грн, квитанцією від 23.12.2015 року № 0.0.481271975.1 на суму 243,60 грн та квитанцією від 23.12.2015 року № 0.0.481272507.1 на суму 243,60 грн. У призначенні зазначених платежів вказано: «судовий збір за позовом ОСОБА_4 / Корабельний районний суд м. Миколаєва».

Під час звернення до суду із зустрічним позовом ОСОБА_2 було сплачено судовий збір у розмірі 8 000,00 грн, що підтверджується квитанцією від 21.11.2017 року № 0.0.899309995.1 на суму 4 800,00 грн та квитанцією від 27.11.2017 року № 0.0.903667907.1 на суму 3 200,00 грн. Зазначені платежі здійснені як судовий збір за подання зустрічної позовної заяви.

Враховуючи часткове задоволення первісного та зустрічного позовів, судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог з урахуванням характеру заявлених вимог, їх майнового та немайнового характеру, а також фактичного результату їх розгляду.

При цьому суд зазначає, що, враховуючи взаємний характер первісного та зустрічного позовів, часткове задоволення позовних вимог кожної зі сторін, відсутність належних і достатніх доказів вартості значної частини спірного майна та неможливість у зв`язку з цим достовірно визначити співвідношення задоволених майнових вимог кожної зі сторін, суд вважає справедливим та обґрунтованим судові витрати у вигляді сплаченого сторонами судового збору залишити за кожною зі сторін у розмірі фактично понесених нею витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 30.09.2022 року за № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть, у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулося у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи.

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 30.09.2022 року за № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть, у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулося у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи.

Керуючись ст. ст. 7, 8, 12, 13, 141, 258-259, 264-265, 280-282, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна, набутого за час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та за час перебування у шлюбі - задовольнити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту припинення шлюбних відносин між сторонами та поділ майна подружжя, де третьою особою у справі виступає ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_24 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_22 ) однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з грудня 2004 року по 25.07.2007 року, тобто до дня державної реєстрації шлюбу.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_24 ) в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частку житлового будинку, літ. А загальною площею 194,70 кв.м., житловою площею 89,20 кв.м., з господарськими будівлями, спорудами та огорожею, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер майна: 35732561.

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_22 ) в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частку житлового будинку, літ. А загальною площею 194,70 кв.м., житловою площею 89,20 кв.м., з господарськими будівлями, спорудами та огорожею, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер майна: 35732561.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_24 ) в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частку земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 900 кв. м.; кадастровий номер: 4810136600:07:097:0023.

Визнати за ОСОБА_22 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_22 ) в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частку земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 900 кв. м.; кадастровий номер: 4810136600:07:097:0023.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_24 ) в порядок поділу майна подружжя 1/2 частку земельної ділянки площею 900 кв.м., по АДРЕСА_4 , кадастровий номер 4810136600:07:097:0016.

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_22 ) в порядок поділу майна подружжя 1/2 частку земельної ділянки площею 900 кв.м., по АДРЕСА_4 , кадастровий номер 4810136600:07:097:0016.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_24 ) в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частку гаража № НОМЕР_1 , Автогаражний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_8», м. Миколаїв, Миколаївська область.

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_22 ) в порядку поділу майна подружжя право власності на 1/2 частку гаража № НОМЕР_1 , Автогаражний кооператив «ІНФОРМАЦІЯ_8», м. Миколаїв, Миколаївська область.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП: НОМЕР_24 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_22 , адреса реєстрації: АДРЕСА_10 .

Суддя Я.А. Чернявська