Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №908/736/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2026 м.Дніпро Справа № 908/736/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Кошлі А.О., Кучеренко О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2026 (головуючий в першій інстанції Дроздова С.С., повний текст складений та підписаний 05.06.2026)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ВАТРА ДНІПРОВСЬКИЙ РЕГІОН»

до відповідача: Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» в особі філії «ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ «ЗАПОРІЗЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ»

про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ВАТРА ДНІПРОВСЬКИЙ РЕГІОН» (надалі – ТОВ «ТД «Ватра Дніпровський Регіон») звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» (надалі – АТ «НАЕК «Енергоатом») в особі філії «ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ «ЗАПОРІЗЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ» (надалі – ВП «ЗАЕС») про стягнення заборгованості за договором поставки товару № 53-121-08-22-11241 від 28.06.2022 у розмірі 181449,00 грн, а також 3 % річних у розмірі 13899,49 грн та інфляційних втрат у розмірі 47584,59 грн, нарахованих за порушення строку виконання зобов`язання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами було укладено договір поставки, на виконання умов якого позивач поставив товар на суму 181449,00 грн, що підтверджується видатковою накладною, однак відповідач у встановлений договором строк оплату не здійснив. Позивач зазначає, що звертався до відповідача з претензією та заявою про визнання кредиторських вимог, однак відповідач відмовив у задоволенні вимог, посилаючись на воєнний стан та окупацію м.Енергодар. У зв`язку з порушенням строку оплати за посталений товар, позивач, окрім основного боргу, нарахував та заявив до стягнення 3% річних в розмірі 13899,49 грн та 47284,59 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.06.2026 позов задоволено; стягнуто з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь ТОВ «ТД «Ватра Дніпровський Регіон» 181449,00 грн основної заборгованості, 13899,49 грн 3% річних від простроченої заборгованості, 47284,59 грн втрат від інфляції. Цим же рішенням здійснено розподіл судових витрат та стягнуто з відповідача на користь позивача 3639,50 грн судового збору.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач належним чином виконав зобов`язання за договором поставки, поставивши товар на суму 181449,00 грн, що підтверджується видатковою накладною, підписаною обома сторонами без зауважень. При цьому відповідач, всупереч умовам п.3.2 договору, не сплатив кошти у встановлений строк, який з урахуванням додаткової угоди про припинення зобов`язань в частині недопоставленої партії настав 02.09.2023, у зв`язку з чим суд визнав правомірним стягнення основної заборгованості. Суд відхилив доводи відповідача про нікчемність правочину з посиланням на ч.2 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки матеріали справи підтверджують реальне виконання договору, а сам факт перебування місцезнаходження філії на окупованій території не спростовує обов`язку АТ «НАЕК «Енергоатом» виконати грошове зобов`язання. Суд також не прийняв посилання відповідача на форс-мажорні обставини, зокрема, воєнний стан та окупацію ЗАЕС, оскільки відповідач не довів, що саме ці обставини унеможливили виконання конкретного зобов`язання, не надав відповідний сертифікат ТПП та не повідомив позивача про форс-мажор у порядку, передбаченому договором. Суд врахував, що договір поставки було укладено вже після початку воєнного стану, тому сторони усвідомлювали пов`язані з таким станом ризики. Крім того, суд дійшов висновку, що оскільки прострочення оплати є підтвердженим, позивач правомірно нарахував 3 % річних у розмірі 13899,49 грн за період з 03.09.2023 по 23.03.2026 та інфляційні втрати у розмірі 47284,59 грн за вказаний період згідно зі ст.625 ЦК України. Суд перевірив ці розрахунки та визнав їх арифметично правильними. Водночас, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення 3 % річних, оскільки не встановив виняткових обставин для такого зменшення, а інфляційні втрати зменшенню не підлягають згідно з усталеною практикою Верховного Суду.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач у справі - АТ «НАЕК «Енергоатом» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій заявлено вимогу скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2026 у справі № 908/736/26 та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «ТД «Ватра Дніпровський Регіон», за наявності обставин для задоволення позовних вимог -зменшити розмір нарахування 3% річних та інфляційних втрат до мінімально можливого.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд не застосував положення ч.2 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», згідно з якою правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. Апелянт наполягає на тому, що укладений між сторонами договір поставки та видаткова накладна, які були підписані після початку тимчасової окупації м.Енергодар (з 04.03.2022) та м.Херсон, є нікчемними правочинами, не створюють жодних правових наслідків та не породжують обов`язку відповідача сплачувати за поставлений товар. Крім того, апелянт стверджує, що в діях відповідача відсутня вина, оскільки виконанню грошового зобов`язання перешкоджали форс-мажорні обставини, підтверджені листом Торгово-промислової палати України, а саме: військова агресія російської федерації та окупація ЗАЕС, що призвела до втрати значної частини виробничих потужностей і недоотримання доходів на суму 441,3 млрд грн, що унеможливило своєчасне виконання зобов`язань. Апелянт вказує, що суд також не врахував, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є безпідставним через нікчемність основного правочину та відсутність самого прострочення, а також не застосував правову позицію Верховного Суду щодо можливості зменшення розміру 3 % річних на підставі принципів розумності, справедливості та пропорційності. Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову повністю, а у випадку наявності обставин для задоволення позовних вимог - зменшити розмір нарахування 3 % річних та інфляційних втрат до мінімально можливого.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та відповіді на відзив на апеляційну скаргу

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, який обґрунтований тим, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, оскільки на момент укладення договору поставки, а саме: 28.06.2022, місцезнаходженням позивача вже була підконтрольна територія України - м.Київ. Тому посилання відповідача на нікчемність правочину згідно з ч.2 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» позивач вважає безпідставним. Позивач зазначає, що фактичним отримувачем товару за видатковою накладною був Відокремлений підрозділ «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», який знаходиться на підконтрольній території України у м.Запоріжжі, що спростовує твердження про переміщення товару з окупованої та на окуповану територію. Щодо форс-мажорних обставин, позивач зазначає, що відповідач не повідомляв його про їх настання у порядку, передбаченому договором, не надав відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, а сам по собі лист ТПП не є доказом настання форс-мажору для усіх суб`єктів господарювання. Позивач зазначає, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат згідно зі ст.625 ЦК України є мінімальними гарантіями, які нараховуються незалежно від вини боржника та навіть за наявності форс-мажорних обставин, тому вважає, що підстави для звільнення або зменшення відповідальності відсутні.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу відповідач не погоджується із запереченнями позивача, наполягає на нікчемності договору поставки відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки стороною цих правочинів є суб`єкт господарювання - філія ВП «ЗАЕС», місцезнаходженням якого є тимчасово окупована територія – м.Енергодар. Вказує, що правочин вчинений в період окупації, що є загальновідомим фактом та підтверджується наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, тому такий правочин не створює жодних правових наслідків, у тому числі обов`язку відповідача сплачувати за поставлений товар, а отже, і підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат відсутні. Крім того, відповідач зазначає, що товар переміщувався з окупованої на неокуповану територію, що прямо заборонено ч.2 ст.13-1 цього Закону, а посилання позивача на зміну місцезнаходження не спростовує нікчемності правочину. Також відповідач наголошує, що неможливість виконання зобов`язання була викликана форс-мажорними обставинами, зокрема, військовою агресією та окупацією ЗАЕС, що виключає вину та є підставою для звільнення від відповідальності.

4. Процедура апеляційного провадження

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2026 для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кошлі А.О., Кучеренко О.І.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2026 у справі № 908/736/26 за позовом ТОВ «ТД «Ватра Дніпровський Регіон» до АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «ЗАЕС» про стягнення коштів; призначено розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, а також витребувано матеріали вказаної справи з Господарського суду Запорізької області.

29.06.2026 від ТОВ «ТД «Ватра Дніпровський Регіон» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

29.06.2026 від АТ «НАЕК «Енергоатом» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

06.07.2026 матеріали справи № 908/736/26 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини

28.06.2022 між ТОВ «ТД «Ватра Дніпровський регіон» (постачальник) та ДП «НАЕК «Енергоатом» (правонаступником якого є АТ «НАЕК «Енергоатом») в особі ВП «ЗАЕС» (покупець) укладено договір поставки товару № 53-121-08-22-11241, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець - прийняти і сплатити товар: ДК 31530000-0 «Частини до світильників та освітлювального обладнання»; 31520000-7. Строк поставки товару: до 22.08.2022 (п.1.2 договору).

Згідно з п.3.1 договору, загальна вартість товару складає 517122,30 грн, ПДВ 20 % - 103424,46 грн, разом: 620546,76 грн.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п.1.1 договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до п.3.3 договору, оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН).

Умовами п. 4.1 договору визначено, що поставка товару відбувається відповідно до правил ІНКОТЕРМС 2010 на умовах DDP – м.Запоріжжя, вул.Шенвізська, 2, «Зовнішній кризовий центр ВП ЗАЕС». Поставка товару відбувається в строк згідно п.1.2 цього договору (п.4.2 договору).

Згідно з п.п.9.2-9.3 договору, наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, згідно з законодавством України, або іншим уповноваженим органом, відповідно до законодавства України. Сторона, що зазнала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документу.

Згідно з п.12.1, договір вважається укладеним з дати підписання сторонами та діє протягом року з дати укладення.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 181449,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № Д_000783 від 25.07.2022.

ТОВ «ТД «Ватра Дніпровський Регіон» подано та зареєстровано податкову накладну № 51 від 25.07.2022 на суму 181449,00 грн, що підтверджується квитанцією № 1 від 08.08.2022.

14.06.2023 за № 54 ТОВ «ТД «Ватра Дніпровський Регіон» направило ДП «НАЕК «Енергоатом» заяву про визнання грошових вимог ТОВ «ТД «Ватра Дніпровський регіон» за договором поставки товару № 53-121-08-22-12141 від 28.06.2022 в сумі 181449,00 грн.

Листом від 23.06.2023 № 01-12346/04-вих, ДП «НАЕК «Енергоатом» повідомило, що правонаступником усіх прав та обов`язків ДП «НАЕК «Енергоатом» є АТ «НАЕК «Енергоатом» та з урахуванням ч.2 ст.107 ЦК України, до передавального акта будуть включені зобов`язання ДП «НАЕК «Енергоатом» перед кредиторами, відображені в бухгалтерському обліку. Зазначені зобов`язання стануть зобов`язаннями АТ «НАЕК «Енергоатом» як правонаступника.

04.07.2023 між ТОВ «ТД «Ватра Дніпровський регіон» (постачальник) та АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЗАЕС» (покупець) укладена додаткова угода до договору поставки товару № 53-121-08-22-11241 від 28.06.2023, згідно з п.1 якої у зв`язку з введенням на території України режиму воєнного стану сторони вирішили припинити (розірвати договір) виконання зобов`язань за договором № 53-121-08-22-11241 від 28.06.2022 в частині постачання недопоставленої партії товару.

23.02.2026 ТОВ «ТД «Ватра Дніпровський регіон» направило АТ «НАЕК «Енергоатом» претензію № 23-2/02 з вимогою сплатити заборгованість за договором 353-121-08-22-11241 від 28.06.2022 в розмірі 181449,00 грн.

АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі ВП «ЗАЕС» направило відповідь на претензію № 21-2034/28 від 19.03.2026, у якій повідомило, що претензійні вимоги про сплату заборгованості не можуть бути задоволені, та будуть розглянуті філією ВП «ЗАЕС» після деокупації м.Енергодар та закінчення або скасування воєнного стану в Україні.

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача за договором поставки товару № 53-121-08-22-12141 від 28.06.2022 становить 181449,00 грн, а також нараховані 3 % річних за період з 04.09.2023 по 23.03.2026 в розмірі 13899,49 грн та інфляційні втрати з вересня 2023 року по лютий 2026 року в розмірі 47284,59 грн.

Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

За змістом положень ч.1 ст.662 ЦК України, ч.1 ст.663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), як передбачено ст.610 ЦК України.

Частиною 1 ст.612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Згідно зі ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в`їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в`їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в`їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.

Відповідно до ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У статтях 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Предметом апеляційного оскарження є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений за договором поставки товар, а також компенсаційних нарахувань (3 % річних та інфляційних втрат) та відсутності підстав для зменшення 3 % річних та інфляційних втрат за клопотанням відповідача за обставин укладення та виконання сторонами договору поставки № 53-121-08-22-11241 від 28.06.2022.

Апелянт вважає рішення суду незаконним через незастосування ч.2 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», вказує, що спірний договір поставки та видаткова накладна, підписані після окупації м.Енергодар та м.Херсон, а тому вони не створюють правових наслідків. Крім того, апелянт вказує, що відсутня вина відповідача через форс-мажорні обставини, зокрема, військову агресію, окупацію ЗАЕС, втрату доходів на 441,3 млрд грн. Вважає нарахування 3 % річних та інфляційних втрат безпідставними через нікчемність основного правочину та відповідно відсутність прострочення. Зазначає, що суд не застосував правову позицію Верховного Суду щодо зменшення 3 % річних. Апелянт клопоче скасувати рішення та відмовити в позові, або зменшити нарахування до мінімально можливого розміру.

Позивач вважає рішення суду законним, оскільки на момент укладення договору його місцезнаходженням був м.Київ, а тому посилання на нікчемність правочину за ч.2 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» вважає безпідставним. Вказує, що фактичним отримувачем товару був ВП «Складське господарство», розташований у м.Запоріжжі, тобто на підконтрольній Україні території, що спростовує доводи про переміщення товару з окупованої території. Щодо форс-мажору позивач зазначає, що відповідач не повідомив про його настання у встановленому договором порядку, не надав сертифікату ТПП, а сам по собі лист ТПП не є доказом для всіх суб`єктів господарювання. Зазначає, що нарахування 3 % річних та інфляційних втрат згідно зі ст.625 ЦК України є мінімальними гарантіями, не залежать від вини боржника та застосовуються навіть за наявності форс-мажорних обставин, тому підстави для звільнення або зменшення відповідальності відсутні.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, на момент укладення договору поставки – 28.06.2022, місцезнаходженням позивача вже була підконтрольна Україні територія, а саме: м.Київ, вул.Пухівська, буд.2.

З матеріалів справи вбачається, що 27.05.2022 засновником ТОВ «ТД «Ватра Дніпровський Регіон» було прийнято рішення № 1 про зміну місцезнаходження товариства на вищезазначену адресу. Також ТОВ «ТД «Ватра Дніпровський Регіон» здійснено державну реєстрацію відповідних змін, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідачем у справі є юридична особа -АТ «НАЕК «Енергоатом» з місцезнаходженням у м.Києві, а не його відокремлений підрозділ, який відповідно до ст.95 ЦК України не є юридичною особою. За таких обставин, посилання апелянта на нікчемність правочину колегія суддів вважає безпідставним.

Щодо доводів апелянта про переміщення товару з тимчасово окупованої території та на таку територію, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.4.1 договору, поставка товару відбувається на умовах DDP – м.Запоріжжя, вул.Шенвізька, буд.2, «Зовнішній кризовий центр ВП ЗАЕС», тобто на підконтрольну Україні території. Крім того, фактичним отримувачем товару за видатковою накладною був ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом», який знаходиться на підконтрольній території України у м.Запоріжжя. Отже, твердження апелянта про переміщення товару з окупованої та на окуповану територію спростовуються матеріалами справи.

Щодо доводів апелянта про відсутність вини у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини за зверненнями суб`єктів господарської діяльності. Як правильно зазначено судом першої інстанції, сам по собі лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без винятку суб`єктів господарювання.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п.п.9.2-9.3 договору, сторона, яка зазнала дії форс-мажорних обставин, зобов`язана письмово повідомити про це іншу сторону протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням протягом 10 днів відповідного підтверджуючого документа. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин у встановленому договором порядку та не надав відповідного сертифіката Торгово-промислової палати. Крім того, як правильно зазначено судом першої інстанції, договір було укладено вже після початку воєнного стану, а тому сторони мали усвідомлювати всі ризики його укладення.

Щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 сформувала правову позицію, згідно з якою 3 % річних, передбачені ст.625 ЦК України, є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, і такий розмір не підлягає зменшенню судом. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч.2 ст.625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми. Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Відтак, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом».

Щодо інфляційних втрат, Велика Палата Верховного Суду у наведеній вище постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначила, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат, зокрема, така позиція викладена у постановах від 05.10.2023 справі № 904/4334/22, від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23, від 05.11.2024 у справі № 902/43/24, від 13.03.2024 у справі № 712/4975/22.

Таким чином, доводи апелянта про наявність підстав для зменшення 3 % річних та інфляційних втрат є необґрунтованими та такими, що суперечать усталеній правовій позиції Верховного Суду.

Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо можливості зменшення процентів річних є безпідставним, оскільки зазначена правова позиція сформована до ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, якою чітко визначено неможливість зменшення мінімального розміру 3 % річних, встановленого ч.2 ст.625 ЦК України. При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому застосовує саме актуальну правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів також звертає увагу, що у справі № 902/417/18 сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України, та встановили процентну ставку на рівні 40 % та 96 % річних від несплаченої ціни товару. Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові розглядала питання про зменшення саме цих договірних 96 % річних, нарахованих відповідно до умов договору, а не законодавчо встановлених 3 % річних, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України. Отже, правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18, стосується зовсім інших правовідносин, а тому не може бути застосований до спірних правовідносин у цій справі, де йдеться про стягнення саме мінімального законодавчо встановленого розміру 3 % річних.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції.

7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав їм належну юридичну оцінку та ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та не враховують правові позиції Верховного Суду, у зв`язку з чим апеляційна скарга АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2026 у справі № 908/736/26 не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

8. Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на апелянта.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» на рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2026 у справі № 908/736/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 01.06.2026 у справі № 908/736/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 ГПК України.

Повна постанова складена 04.09.2026.

Головуючий суддя Т.Ю.Демчина

Судді А.О.Кошля

О.І.Кучеренко