Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №910/8184/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2026 м.Дніпро Справа № 910/8184/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Кошлі А.О., Стефанів Т.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 (головуючий в першій інстанції Зінченко Н.Г.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧЕРКАСИЕНЕРГОЗБУТ»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛАГОВІЩЕНСЬКИЙ-ЗЕРНОПРОДУКТ»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО»

про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧЕРКАСИЕНЕРГОЗБУТ» (надалі – ТОВ «Черкасиенергозбут») звернулось до Господарського суду м.Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «БЛАГОВІЩЕНСЬКИЙ-ЗЕРНОПРОДУКТ» (надалі – ТОВ «Благовіщенський-Зернопродукт») про стягнення боргу за спожиту електроенергію за договором про постачання електричної енергії споживачу від 27.11.2019 № 710001000370 за період з 01.06.2022 по 30.06.2022 включно у розмірі 77511,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на укладений 21.11.2019 із відповідачем договір № 710001000370, предметом якого є постачання електричної енергії. Виконуючи взяті на себе договірні обов`язки, позивач забезпечив передачу ресурсу відповідачу. Для остаточного врегулювання взаєморозрахунків за червень 2022 року, 05.07.2023 позивачем скеровано, а 11.07.2023 відповідачем отримано розрахунковий документ на суму 77511,32 грн. Однак станом на день звернення до суду відповідач заборгованість перед позивачем не погасив.

Ухвалою Господарського суду м.Києва від 07.07.2025 позовну заяву ТОВ «Черкасиенергозбут» до ТОВ «Благовіщенський-Зернопродукт» про стягнення 77511,32 грн передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Запорізької області.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 у задоволенні позову ТОВ «Черкасиенергозбут» до ТОВ «Благовіщенський-Зернопродукт» про стягнення 77511,32 грн заборгованості (основного боргу) за спожиту в червні 2022 року електричну енергію відмовлено повністю.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що об`єкти відповідача, розташовані у м.Кам`янка-Дніпровська та с.Благовіщенка Запорізької області, з 27.02.2022 перебувають на тимчасово окупованій території, що є загальновідомим фактом та не потребує окремого доказування. Враховуючи положення ч.2 ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», суд зазначив, що на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг), зокрема, лініями електропередач, на тимчасово окуповану територію та з неї заборонено. Крім того, суд послався на лист НКРЕКП від 21.04.2023 № 4316/20.5/7-23, згідно з яким оператор системи розподілу не має можливості відстежувати обсяги надходження електроенергії до мереж розподілу на окупованих територіях, а тому покази по об`єктах споживачів, розташованих на таких територіях, мають прийматися рівними нулю. Суд також врахував, що відповідач повідомив постачальника та оператора системи розподілу про припинення споживання електричної енергії з 20.05.2022, і жодних первинних документів щодо обсягів споживання у спірний період не підписувалось. На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем вартості електроенергії за червень 2022 року є безпідставним, оскільки постачання електроенергії на тимчасово окуповану територію є забороненим.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - АТ «Запоріжжяобленерго» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій заявлено вимогу скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 у справі № 910/8184/24 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «Черкасиенергозбут» та стягнути з ТОВ «Благовіщенський-Зернопродукт» на користь ТОВ «Черкасиенергозбут» заборгованість у розмірі 77511,32 грн.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, безпідставно застосував ст.ст.13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки їх дія поширюється на території, визначені п.п.1, 2 ч.1 ст.3 цього Закону, а для поширення на території за п.3 (окуповані в умовах воєнного стану) необхідне окреме рішення Кабінету Міністрів України, якого не приймалося, що підтверджується листом Мінреінтеграції від 23.01.2023. Також апелянт зазначає, що суд керувався листом НКРЕКП від 21.04.2023, який не є нормативно-правовим актом, не встановлює обов`язків для оператора системи розподілу та суперечить чинному на момент спірних правовідносин Наказу Міненерго № 148 від 13.04.2022, який суд не застосував, хоча цим наказом передбачено, що обсяги споживання на окупованих територіях визначаються не автоматично нулем, а лише за наявності визначених підстав, таких як відсутність електропостачання понад 24 години або пошкодження електроустановки, однак відповідач таких доказів не надав. Крім того, апелянт стверджує, що суд не застосував пункти 9.9.1– 9.9.4 та 9.14.3 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП № 311 від 14.03.2018, які регулюють процедуру валідації даних комерційного обліку, що була здійснена АТ «Запоріжжяобленерго», тому визначені обсяги споживання є достовірними та придатними для розрахунків. Апелянт також зазначає, що висновки Верховного Суду у справі № 908/1162/23 не враховують необхідності окремого рішення Кабінету Міністрів для застосування заборон, передбачених ст.13-1 Закону, а також суд не врахував, що місцезнаходження відповідача зареєстроване в м.Києві, а не на окупованій території, тому відсутні підстави для застосування спірних обмежень, у зв`язку з чим апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи пояснень позивача на апеляційну скаргу, відзиву на апеляційну скаргу, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Позивач подав пояснення на апеляційну скаргу третьої особи, які обґрунтовані тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки для поширення її дії на території, визначені п.3 ч.1 ст.3 цього Закону (окуповані в умовах воєнного стану), необхідне окреме рішення Кабінету Міністрів України, яке не приймалося, що підтверджується роз`ясненням Мінреінтеграції від 23.01.2023, а накази Мінреінтеграції № 75 та № 309, на які послався суд, не є такими рішеннями. Також, на переконання позивача, суд не надав належної оцінки доказам, а саме: листам оператора системи розподілу АТ «Запоріжжяобленерго», які підтверджують обсяг спожитої електроенергії 25514 кВт/год, та не врахував спеціального нормативно-правового регулювання, а саме Наказу Міненерго № 148 від 13.04.2022 та п.п.9.9.1– 9.9.4, 9.14.3 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, відповідно до яких оператор системи розподілу здійснив валідацію даних і визначив обсяги, а відповідач не надав доказів відсутності електропостачання понад 24 години або пошкодження електроустановки, що було б підставою для визначення обсягів нулем. Крім того, суд поклав в основу рішення лист НКРЕКП від 21.04.2023, який не є нормативно-правовим актом і має лише інформаційний характер, що суперечить усталеній судовій практиці Верховного Суду, у зв`язку з чим позивач підтримує апеляційну скаргу та просить скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове про задоволення позову.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, правильно застосувавши положення ст.ст.13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та врахувавши обов`язкові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, якими встановлено заборону передачі електроенергії на тимчасово окуповану територію, а тому обсяги постачання на таку територію мають дорівнювати нулю. Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції керувався насамперед нормами закону та висновками Верховного Суду, а не листом НКРЕКП, який критикує апелянт. Також відповідач посилається на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 у справі № 910/8181/25, якою в аналогічних правовідносинах за участю тих самих позивача та третьої особи відмовлено у задоволенні позову про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію у червні 2022 року, що має преюдиційне значення для цієї справи, тому, на переконання відповідача, апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення має бути залишене без змін.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу апелянт не погоджується із запереченнями відповідача та наполягає на тому, що суд першої інстанції неправильно застосував ст.ст.13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки для поширення їх дії на території, визначені п.3 ч.1 ст.3 цього Закону (окуповані в умовах воєнного стану), необхідне окреме рішення Кабінету Міністрів України, яке відсутнє, а постанова Верховного Суду у справі № 908/1162/23 цього не враховує, тому посилання відповідача на неї апелянт вважає безпідставним. Також апелянт наполягає на тому, що суд першої інстанції поклав в основу рішення лист НКРЕКП від 21.04.2023, який не є нормативно-правовим актом і не може встановлювати обов`язків для оператора системи розподілу, а визначення обсягів споживання на рівні нуля регулюється спеціальним Наказом Міненерго № 148 від 13.04.2022, який передбачає обнуління лише за наявності конкретних підстав (відсутність електропостачання понад 24 години або пошкодження електроустановки). Апелянт вказує, що відповідач таких доказів не надав, тому АТ «Запоріжжяобленерго» правомірно визначило обсяги спожитої електроенергії відповідно до вимог ПРРЕЕ, Кодексу комерційного обліку електричної енергії та договору, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.

У запереченнях на відповідь на відзив на апеляційну скаргу відповідач вважає твердження третьої особи про незастосовність норм про тимчасово окуповані території через реєстрацію відповідача в м.Києві помилковим, оскільки об`єкти споживання електроенергії за договором знаходяться в м.Кам`янка-Дніпровська та с.Благовіщенка Запорізької області, які згідно з Наказом Мінреінтеграції № 376 від 28.02.2025 є тимчасово окупованими з 27.02.2022 та 02.03.2022 відповідно, діяльність суб`єктів господарювання там припинена, працівники звільнені, а майно захоплене незаконними збройними формуваннями, що підтверджується відомостями, встановленими під час кримінального провадження. Крім того, відповідач спростовує доводи третьої особи про необхідність окремого рішення Кабінету Міністрів для застосування ст.ст.13, 13-1 Закону, посилаючись на постанову Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, згідно з висновками якої факт тимчасової окупації є загальновідомим, не потребує доказування, а рішення уповноважених органів про визнання окупації має не конститутивне, а лише інформативне значення, тому заборона передачі електроенергії на окуповану територію застосовується незалежно від наявності окремого рішення Кабінету Міністрів України, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції відповідач вважає законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - такою, що не підлягає задоволенню.

4. Процедура апеляційного провадження

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2026, для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кошлі А.О., Стефанів Т.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2026 апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту 10-денний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, для усунення допущених при поданні апеляційної скарги недоліків.

25.05.2026 АТ «Запоріжжяобленерго» 25.05.2026 подало до суду заяву про усунення недоліків, якою з урахуванням доданих до неї документів, зазначені в ухвалі Центрального апеляційного господарського суду від 15.05.2026 недоліки, усунуто в повному обсязі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Запоріжжяобленерго» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 у даній справі; призначено розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, а також витребувано матеріали вказаної справи з Господарського суду Запорізької області.

03.06.2026 від «Черкасиенергозбут» надійшли пояснення на апеляційну скаргу.

08.06.2026 матеріали справи № 910/8184/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

11.06.2026 від ТОВ «Благовіщенський-Зернопродукт» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

17.06.2026 від АТ «Запоріжжяобленерго» надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

19.06.2026 від ТОВ «Благовіщенський-Зернопродукт» надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу.

5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини

27.11.2019 між ТОВ «Черкасиенергозбут» (постачальник) та ТОВ «Благовіщенський-Зернопродукт» (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 71001000370 шляхом підписання заяви-приєднання. Текст публічного договору про постачання електричної енергії розміщеного на офіційному сайті ТОВ «Черкасиенергозбут».

Відповідно до п.1.1 договору, цей договір про постачання електричної енергії споживачу є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричноїенергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами з урахуванням ст.ст.633, 634, 641, 642 ЦК України шляхом приєднання споживача до умов цього договору.

Згідно з п.2.1 договору, постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Початком постачання електричної енергії споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднання, яка є додатком 1 до цього договору (п.3.1 договору).

Як зазначено в заяві-приєднанні, початок постачання електроенергії споживачу - 01.01.2022.

Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерціи?ною пропозицією, яка є Додатком 2 до цього договору (п.5.1 договору).

Розрахунковими періодом за договором є календарний місяць (п.5.5 договору).

Відповідно до п.5.7 договору, оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем.

У пункті 13.1 договору визначено, що цей договір укладається на строк зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набуває чинності з дати подання споживачем заяви-приєднання, яка є Додатком 1 до цього договору, або сплаченого рахунку (квитанції) постачальника.

Згідно з Додатком 1 до заяви-приєднання, об`єктами споживача є: Зерновий склад, комплекс будівель та споруд, розташований у м.Кам`янка-Дніпровська Запорізької області, та Зерновий склад, комплекс будівель та споруд, розташований у с.Благовіщенка Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області.

Як зазначає позивач, на виконання умов укладеного договору, за період з 01.06.2022 по 30.06.2022 відповідачем фактично спожито електричної енергії в об`ємі 25514 кВт/год на загальну суму 77511,32 грн.

Факт споживання об`єму електричної енергії відповідача на загальну суму 77511,32 грн підтверджується Актом прийняття-передавання товарної продукції за червень 2022 на загальну суму 77511,32 грн.

Позивачем на оплату спожитої відповідачем електричної енергії за період з 01.06.2022 по 30.06.2022 виписаний відповідачу відповідній рахунок на оплату.

ТОВ «Черкасиенергозбут», з метою підтвердження обсягів споживання електричної енергії відповідачем у період з 01.06.2022 по 30.06.2022 включно, надіслало оператору системи розподілу – АТ «Запоріжжяобленерго» лист № 1944 від 08.07.2022.

Листом № 007-66/3837 від 08.08.2022 АТ «Запоріжжяобленерго» повідомило позивача, що ТОВ «Благовіщенськии?–Зернопродукт» у період з 01.06.2022 по 30.06.2022 спожило електричну енергію в обсязі 25514 кВт*год.

Листом № 007-66/3378 від 22.06.2025 АТ «Запоріжжяобленерго» у відповідь на адвокатський запит позивача повідомило, що ТОВ «Благовіщенськии?–Зернопродукт» у період з 01.06.2022 по 30.06.2022 спожило електричну енергію в обсязі 25514 кВт*год.

ТОВ «Черкасиенергозбут» надіслало на адресу ТОВ «Благовіщенськии?-Зернопродукт» Акт прии?няття-передавання товарної продукції за червень 2022 року поштовим відправленням № 0504585404371.

Відповідно до п.4 Комерційної пропозиції, у разі ненадання заперечень, неповернення чи неотримання розрахункових документів споживачем, постачальник направляє йому примірники таких розрахункових документів. З моменту отримання споживачем примірників розрахункових документів вони вважаються належним чином підписаними зі сторони споживача. Розрахункові документи вважаються отриманими споживачем у випадках передбачених пунктом 13.7 Договору.

Враховуючи положення 13.7 договору та п.4.14 ПРРЕЕ, відповідач вважається таким, що отримав акти прии?няття-передавання товарної продукції за червень 2022 року - 11.07.2023.

За доводами позивача, відповідач свої зобов`язання за договором не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість з оплати за спожиту електричну енергію за червень 2022 на загальну суму 77511,32 грн.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ст.509 ЦК України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч.2 ст.714 ЦК України).

Відповідно до ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п.2.1.18 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 (з подальшими змінами та доповненнями), за укладеними договорами електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) оператор системи формує особові рахунки, на яких обліковує стан розрахунків за послуги з передачі (розподілу) електричної енергії, із зазначенням відповідальних за розрахунки сторін, зазначає інформацію відповідно до реєстрів точок комерційного обліку споживачів відповідних електропостачальників та вносить відповідні зміни протягом одного робочого дня, наступного за днем настання таких змін.

За реєстром особових рахунків окремо ведеться реєстр електропостачальників, з якими укладено договори електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії.

Відповідно до пп.5 п.5.1.2 ПРРЕЕ, оператор системи зобов`язаний формувати і вести реєстр електропостачальників, які мають доступ до мереж оператора системи, реєстр особових рахунків та особові рахунки споживачів, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності оператора системи, реєстр власників мереж, які підпадають під визначені критерії малої системи розподілу, інформувати електропостачальників та власників мереж, занесених до цих реєстрів, про необхідність укладення передбачених цими Правилами договорів та врегулювання відносин з користувачами малих систем розподілу.

За положеннями п.4.3 ПРРЕЕ, дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. На підставі отриманих даних відповідно до умов договору (обраної споживачем комерційної пропозиції) сторони складають акти прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг.

Згідно з п.4.12 ПРРЕЕ, розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії. Плата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію вноситься не пізніше 20 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено іншого терміну.

Відповідно до п.4.13 ПРРЕЕ, для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.

Згідно з положеннями ч.ч.1, 2 ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Відповідно до листа НКРЕКП від 21.04.2023 № 4316/20.5/7-23, у зв`язку з перебуванням певних територій у тимчасовій окупації (ОСР не контролює власні електромережі на час окупації), ОСР не має можливості відстежувати обсяги надходження електроенергії до мереж розподілу, а також, оскільки неможливо визначити від чиїх мереж здійснюється розподіл та куди надходить вироблена електроенергія під час окупації території, покази по об`єктах споживачів, розташованих на окупованих територіях, як щодо споживання, так і щодо генерації, мають прийматися рівними нулю.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває по теперішній час.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28.02.2025, датою тимчасової окупації Мелітопольської міської територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області визначено 25.02.2022.

Така дата була визначена й у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями. На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті. Переміщення товарів, маркування (етикетування) яких свідчить про вироблення таких товарів на тимчасово окупованій території, забороняється, крім речей, які віднесені до особистих речей, що переміщуються у ручній поклажі та/або супроводжуваному багажі відповідно до частин третьої та четвертої цієї статті. Контроль в`їзду-виїзду з метою виявлення, запобігання переміщенню товарів на тимчасово окуповану територію та з такої території в межах контрольних пунктів в`їзду-виїзду, а також поза межами контрольних пунктів в`їзду-виїзду проводять уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України.

З 27.02.2022 вся територія Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області, в тому числі м.Кам`янка-Дніпровська Запорізької області, а з 02.03.2022 - с.Благовіщенка Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області (місцезнаходження об`єктів відповідача, щодо оплати за споживання електроенергії яких виник спір) перебувають під тимчасовою окупацією.

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Предметом апеляційного оскарження є висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за електроенергію, поставлену у червні 2022 року, коли територія м.Кам`янка-Дніпровська Запорізької області та с.Благовіщенка Кам`янсько-Дніпровського району Запорізької області перебували під тимчасовою окупацією.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема безпідставно застосував ст.ст.13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки їх дія поширюється на території, визначені п.п.1, 2 ч.1 ст.3 цього Закону, а для поширення на території за п.3 (окуповані в умовах воєнного стану) необхідне окреме рішення Кабінету Міністрів України, якого не приймалось. Також апелянт зазначає, що суд керувався листом НКРЕКП від 21.04.2023, який не є нормативно-правовим актом, не встановлює обов`язків для оператора системи розподілу та суперечить чинному на момент спірних правовідносин Наказу Міненерго № 148 від 13.04.2022, який суд не застосував, хоча цим наказом передбачено, що обсяги споживання на окупованих територіях визначаються не автоматично нулем, а лише за наявності підстав, таких як відсутність електропостачання понад 24 години або пошкодження електроустановки, однак відповідач таких доказів не надав. Крім того, апелянт стверджує, що суд не застосував п.п.9.9.1– 9.9.4, 9.14.3 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, які регулюють процедуру валідації даних комерційного обліку, що була здійснена АТ «Запоріжжяобленерго», тому визначені обсяги споживання є достовірними та придатними для розрахунків. Апелянт також зазначає, що висновки Верховного Суду у справі № 908/1162/23 не враховують необхідності окремого рішення Кабінету Міністрів для застосування заборон, передбачених ст.13-1 Закону, а також суд не врахував, що місцезнаходження відповідача зареєстроване в м.Києві, а не на окупованій території, тому відсутні підстави для застосування спірних обмежень, у зв`язку з чим апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Позивач вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», оскільки для поширення її дії на території, визначені п.3 ч.1 ст.3 цього Закону (окуповані в умовах воєнного стану), необхідне окреме рішення Кабінету Міністрів України, яке не приймалося, що підтверджується роз`ясненням Мінреінтеграції від 23.01.2023, а накази Мінреінтеграції № 75 та № 309, на які послався суд, не є такими рішеннями. Також, на переконання позивача, суд не надав належної оцінки доказам, а саме: листам оператора системи розподілу АТ «Запоріжжяобленерго», які підтверджують обсяг спожитої електроенергії 25514 кВт*год, та не врахував спеціального нормативно-правового регулювання - Наказу Міненерго № 148 від 13.04.2022 та п.п.9.9.1– 9.9.4, 9.14.3 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, відповідно до яких оператор системи розподілу здійснив валідацію даних і визначив обсяги, а відповідач не надав доказів відсутності електропостачання понад 24 години або пошкодження електроустановки, що було б підставою для визначення обсягів нулем. Крім того, суд поклав в основу рішення лист НКРЕКП від 21.04.2023, який не є нормативно-правовим актом і має лише інформаційний характер, що суперечить усталеній судовій практиці Верховного Суду, у зв`язку з чим позивач підтримує апеляційну скаргу та просить скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове про задоволення позову.

Відповідач вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, правильно застосувавши положення ст.ст.13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та врахувавши обов`язкові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, якими встановлено заборону передачі електроенергії на тимчасово окуповану територію. Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції керувався насамперед нормами закону та висновками Верховного Суду, а не листом НКРЕКП, який критикує апелянт. Також відповідач посилається на постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026 у справі № 910/8181/25, якою в аналогічних правовідносинах за участю тих самих позивача та третьої особи відмовлено у задоволенні позову про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію у червні 2022 року, що має преюдиційне значення для цієї справи, тому, на переконання відповідача, апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення має бути залишене без змін.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду встановила наступне.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона зобов`язується надавати другій стороні енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватися передбаченого договором режиму їх використання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Загальним правилом договірних відносин з постачання електроенергії є обов`язок споживача оплатити фактично прийнятий ресурс у строки та в порядку, встановлені договором. Водночас, такий обов`язок не може оцінюватися ізольовано від імперативних законодавчих обмежень, встановлених у зв`язку з тимчасовою окупацією частини території України, оскільки саме такі обмеження стали визначальними для вирішення спору в оскаржуваній частині.

Як встановлено судом першої інстанції та не оспорюється учасниками справи, адресою об`єкту постачання електроенергії на момент виникнення спірних правовідносин був Кам`янка-Дніпровський район Запорізької області.

Позивачем заявлено до стягнення заборгованість за електроенергію за червень 2022 року, тобто за період, , коли відповідна територія вже перебувала під фактичним контролем збройних формувань держави-агресора.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення вартості електроенергії, оскільки у заявлений період (червень 2022 року) територія, на якій знаходилися об`єкти споживача, перебувала в тимчасовій окупації.

Статтею 42 Положення про закони і звичаї війни на суходолі, що є додатком до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, визначено, що територія визнається окупованою, якщо вона фактично перебуває під владою армії супротивника.

Окупація території є насамперед фактичним станом, який настає з моменту встановлення над відповідною територією фактичної влади армії супротивника. Визнання такого стану у відповідних переліках або актах державних органів підтверджує факт та дату окупації, однак не змінює природи окупації як фактичної обставини, що має правове значення для оцінки спірних правовідносин.

Відповідно до п.п.1, 3 ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема, сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях, а також інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Частинами 1, 2 ст.13-1 вищезазначеного Закону передбачено, що положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під такими територіями і повітряного простору над ними. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під такими територіями і повітряний простір над ними. На період тимчасової окупації переміщення товарів, робіт, послуг з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, зокрема трубопровідним транспортом, заборонено, крім випадків, передбачених законом.

Апелянт наполягає на тому, що положення ст.13-1 зазначеного Закону можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені п.3 ч.1 ст.3 цього Закону, лише за рішенням Кабінету Міністрів України, і оскільки таке рішення не приймалося, заборона на переміщення товарів, встановлена ч.2 ст.13-1, не застосовується до спірних правовідносин. На підтвердження цієї позиції апелянт посилається на лист Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 23 січня 2023 року.

Однак колегія суддів відхиляє ці доводи як такі, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та суперечать правовим висновкам Верховного Суду.

У справі № 908/1162/23 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду розглядала питання застосування ч.2 ст.13 та ч.2 ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року до грудня 2022 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 та наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309.

Об`єднана палата дійшла висновку, що правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не залежить від того, чи ухвалив той чи інший повноважний орган державної влади України рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення для територій, визначених у п.1 ч.1 ст.3 вказаного Закону, має не конститутивне, а інформативне значення, підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

Також Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі № 910/9680/23, щодо поширення положень ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій й за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Об`єднана палата у постанові від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові, зазначила про те, що: "… підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні".

Правовідносини у цій справі є подібними до правовідносин, які були предметом розгляду у справі № 908/1162/23, оскільки в обох випадках спір стосується стягнення вартості енергоресурсу, постачання або споживання якого віднесене до періоду тимчасової окупації відповідної території, а доводи сторін ґрунтуються на застосуванні положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» щодо правових наслідків здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території.

З огляду на наведене, місцевий господарський суд обґрунтовано врахував правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/1162/23 та дійшов правильного висновку, що позивач після 25.02.2022 не мав права здійснювати діяльність з постачання на тимчасово окуповану територію товарів і послуг, у тому числі електричної енергії.

Колегія суддів також враховує, що ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2026 у справі № 916/1218/23 справу повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду у зв`язку з відсутністю підстав для її прийняття до розгляду Великою Палатою. Велика Палата Верховного Суду вказала, що колегія Касаційного господарського суду не навела ані кількісних, ані якісних критеріїв наявності виключної правової проблеми, не обґрунтувала існування різної судової практики у подібних правовідносинах, а справи № 908/1162/23 та № 280/5808/23 не є подібними за предметом спору, суб`єктним складом та характером правовідносин.

Зазначене додатково підтверджує, що станом на момент апеляційного перегляду правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/1162/23 є чинним, актуальним та таким, що підлягає врахуванню судами при вирішенні спорів у подібних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 916/1218/23 не сформувала іншого висновку щодо застосування ст.ст.13 та 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», не відступила від правової позиції Об`єднаної палати у справі № 908/1162/23 та не прийняла справу до свого розгляду для вирішення відповідного питання по суті.

Щодо посилання суду першої інстанції на лист НКРЕКП від 21.04.2023 № 4316/20.5/7-23, колегія суддів зазначає, що мотиви ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення не зводяться виключно до його змісту. Натомість, суд першої інстанції керувався безпосередньо нормами Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та правовими висновками Верховного Суду. Лист НКРЕКП був використаний судом як додатковий аргумент, що підтверджує неможливість оператора системи розподілу достовірно визначити обсяги спожитої електричної енергії на тимчасово окупованій території, однак цей лист не був єдиною та визначальною підставою для відмови у позові.

Колегія суддів зазначає, що листи органів державної влади, зокрема НКРЕКП, не є нормативно-правовими актами, мають інформаційний, роз`яснювальний або рекомендаційний характер і не можуть встановлювати обов`язкових правил поведінки, однак це не позбавляє суд права враховувати їх у сукупності з іншими доказами та нормами права. У даному випадку суд першої інстанції правильно оцінив зміст листа НКРЕКП у контексті загальновідомих обставин тимчасової окупації та прямої законодавчої заборони.

Щодо застосування Положення про особливості постачання електричної енергії споживачам та розрахунків між учасниками роздрібного ринку електричної енергії у період дії в Україні воєнного стану, затвердженого наказом Міністерства енергетики України № 148 від 13.04.2022, апелянт стверджує, що суд першої інстанції не застосував положення п.9 цього нормативно-правового акта, який визначає порядок обчислення обсягів споживання електричної енергії на тимчасово окупованих територіях. На переконання апелянта, за відсутності підстав, передбачених абз.3, 4 пп.2 п.9 Положення (відсутність електропостачання понад 24 години або пошкодження електроустановки), обсяги споживання мають визначатися за середньодобовим споживанням в аналогічному періоді попереднього року, а не прийматися рівними нулю.

Колегія суддів вважає ці доводи помилковими з огляду на те, що Положення, затверджене наказом Міністерства енергетики України, є підзаконним нормативно-правовим актом, який не може скасовувати або обмежувати дію законів України, зокрема, Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який має вищу юридичну силу. Частина 2 ст.13-1 цього Закону встановлює безумовну заборону на переміщення товарів (робіт, послуг) на тимчасово окуповану територію лініями електропередач. Ця заборона є імперативною та не містить жодних винятків для випадків, коли обсяги споживання можуть бути визначені розрахунковим шляхом. Постачання електричної енергії на тимчасово окуповану територію є незаконним, незалежно від того, яким чином були обчислені обсяги такого постачання. Тому посилання на порядок визначення обсягів споживання не має правового значення, оскільки сама поставка електроенергії суперечить прямій забороні закону. Як правильно зазначив суд першої інстанції, дані по об`єктах, розташованих на тимчасово окупованій території, мають прийматися рівними нулю, оскільки будь-яке інше їх визначення легітимізувало б господарську діяльність, заборонену законом. Відтак, посилання апелянта на вказане Положення є безпідставним, оскільки воно регулює технічні аспекти обліку, а не питання правомірності здійснення господарської діяльності на тимчасово окупованій території.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 04.11.2025 у справі № 911/1353/23, від 04.11.2025 у справі № 922/5404/23, від 05.03.2026 у справі № 908/3151/23, від 09.03.2026 у справі № 908/2241/23 та від 08.07.2026 у справі № 916/1218/23, підставою для відмови у позові постачальника енергоресурсу до споживача про стягнення вартості поставленої електроенергії на об`єкт, розташований на тимчасово окупованій території, є встановлена законом заборона передачі електроенергії на тимчасово окуповану територію. У вказаних постановах Верховний Суд виснував, що доведення/недоведення позивачем обставин фактичної поставки електроенергії на тимчасово окуповану територію та споживання її відповідачем у спірний період, як і здійснення оплати за неї, не має правового значення для вирішення спору у такій категорії справ.

Відтак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що факт припинення споживання відповідачем електроенергії у зв`язку із захопленням об`єктів окупаційною владою, або продовження споживання електроенергії у цей період саме відповідачем, не має значення для правильного вирішення даної справи.

Доводи апелянта про те, що місцезнаходженням відповідача є м.Київ, а не тимчасово окупована територія, що унеможливлює застосовування обмежень, передбачених Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки заборона, встановлена ч.2 ст.13-1 Закону, стосується не місцезнаходження споживача як юридичної особи, а місця фактичного постачання товарів (робіт, послуг). Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, об`єкти електроспоживання відповідача знаходяться на тимчасово окупованій території Запорізької області у Кам`янка-Дніпровському районі. Саме на ці об`єкти здійснювалося постачання електричної енергії у період дії воєнного стану, що є забороненим. Юридична адреса відповідача не має значення для визначення правомірності постачання, оскільки заборона стосується переміщення товарів на тимчасово окуповану територію, а не статусу суб`єкта господарювання. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 910/6644/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 910/10647/18, згідно з якими вирішення спорів, пов`язаних з нерухомим майном, віднесено до правил виключної підсудності за місцезнаходженням такого майна. У даному випадку об`єкти споживача знаходяться на тимчасово окупованій території Запорізької області, що підтверджує правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які регулюють правовий режим таких територій.

Доводи апеляційної скарги загалом зводяться до незгоди апелянта з наданою судом першої інстанції правовою оцінкою наслідкам тимчасової окупації території об`єкта споживання, а також із застосуванням положень ст.13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Разом з тим, такі доводи апелянта не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин справи, не доводять неправильності застосування норм матеріального права та не вказують на наявність підстав, передбачених ст.277 ГПК України, для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що Господарський суд Дніпропетровської області повно та всебічно встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, правильно застосував норми матеріального права, зокрема, положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ЦК України, ГПК України, а також обґрунтовано врахував правові висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/1162/23.

7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку доводам сторін та поданим доказам, правильно визначив зміст правовідносин сторін та умови укладеного між ними договору, правильно застосував до спірних правовідносин норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду та не можуть бути підставою для скасування постановленого ним рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлену електроенергію з моменту тимчасової окупації Кам`янка-Дніпровського району Запорізької області.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст.269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

8. Розподіл судових витрат

Судовий збір за подання апеляційної скарги відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на апелянта.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 276, 281-284, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЖЯОБЛЕНЕРГО» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 у справі № 910/8184/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 20.04.2026 у справі № 910/8184/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 ГПК України.

Повна постанова складена 04.09.2026.

Головуючий суддя Т.Ю.Демчина

Судді А.О.Кошля

Т.В.Стефанів