Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №910/16004/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м. Харків Справа № 910/16004/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І.В.

за участю секретаря судового засідання Довгань А.О.

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 (вх. № 1591 Х/2)

на рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Новіковою Н.А. (повне рішення складено 08.06.2026) у справі № 910/16004/25

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна", м.Київ,

до Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача- ОСОБА_1 , с. Дворічний Кут, Дергачівський район, Харківська область,

про стягнення завданих збитків у розмірі 179 381,13 грн,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Універсальна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства оборони України про стягнення завданих збитків в порядку суброгації у розмірі 179 381,13 грн у зв`язку із з виплатою страхового відшкодування за завдання майнової шкоди застрахованому транспортному засобу № НОМЕР_2 в результаті ДТП, що мало місце 31.10.2023.

Також, позивач просив стягнути витрати на оплату судового збору у розмірі 2422,40 грн та правничої допомоги адвоката у розмірі 36000,00грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2026, між іншого, направлено господарську справу №910/16004/25 за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" за підсудністю до Господарського суду Харківської області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.04.2026 прийнято справу до розгляду; розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі №910/16004/25 позов задоволено повністю, стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" завдані збитки у розмірі 179 381,13 грн, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2422,40 грн.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з обставин, якими встановив, що 31.10.2023 відбулась дорожньо-транспортна пригода, а саме, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом “ВАЗ” реєстраційний № НОМЕР_3 , скоїв зіткнення з транспортним засобом “МАЗ”, реєстраційний № НОМЕР_4 , в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність транспортного засобу “МАЗ”, реєстраційний № НОМЕР_4 було застраховано ПрАТ “СК “Універсальна” за договором добровільного страхування власників наземних транспортних засобів №3001/283/00176 (автокаско). Транспортний засіб марки “ВАЗ-21093” з реєстраційним номером НОМЕР_5 обов`язковою цивільно-правовою відповідальністю не забезпечувався; автомобіль належить Військовій частині НОМЕР_6 , правонаступником якої є Військова частина НОМЕР_1 .

ПрАТ “Страхова компанія “Універсальна” подія 31.10.2023 визнана страховим випадком, про що складено страховий акт № G-17507-1 та згідно платіжної інструкції №5008 від 06.02.2025 на користь страхувальника здійснено страхове відшкодування в сумі 179381,13 грн.

Посилаючись на встановлені у справі обставини, приписи ст. 993, 1172, 1187, 1191 ЦК України, Закони України “Про військовий обов`язок та військову службу”, "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", "Про господарську діяльність у Збройних Силах України", правову позицію Верховного Суду у постанові від 08.11. 2021 у справі №610/2229/18 (провадження № 61-16760свп19), у постанові від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц, суд дійшов висновку, що позивачем підтверджено право зворотної вимоги до відповідача; відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу спірну суму страхового відшкодування у зв`язку з настанням ДТП у розмірі 179 381,13 грн.

Військова частина НОМЕР_1 не погодилася з рішенням Господарського суду Харківської області від 08.06.2026, та 21.07.2026 звернулася через підсистему "Електронний суд" до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі №910/16004/25 повністю та ухвали нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП в порядку регресу, - відмовити повністю. Розгляд справи здійснювати за участю представника Військової частини НОМЕР_1 .

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що наказом командира Військової частини НОМЕР_6 від 31.10.2023 № 589 нещасний випадок 31.10.2023 (ДТП) рядового ОСОБА_1 , не визнано таким, що пов`язаний із виконанням обов`язків військової служби.

Апелянт вважає, що оскільки ДТП за участі нетверезого водія рядового ОСОБА_1 не визнається такою, що пов`язана із виконанням обов`язків військової служби, то у відповідності до ст. 43 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначається право ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна»» звернутись до МТСБУ про виплату за рахунок коштів фонду страхової (регламентної) виплати забезпеченого транспортного засобу або подати регресний позов до водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду. На думку апелянта, Військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у вказаній справі та не повинна відповідати за нанесену шкоду особою, яка не виконувала обов`язків військової служби в момент завдання шкоди.

Також скаржник вважає, що страховик за договором зобов`язаний відшкодувати завдані застрахованим транспортним засобом збитки, пов`язані з відновлювальним ремонтом, лише з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, що при оцінці вартості збитків зроблено не було.

Вважає, що долучений позивачем протокол технічного огляду колісного транспортного засобу (далі - КТЗ) від 07.11.2023 не може вважатись належним та допустимим доказом у цій справі, оскільки не містить висновок визначення ринкової вартості суб`єктом оціночної діяльності пошкодження деталей і механізмів та необхідності заміни деталей, вузлів/механізмів на нові; будь який експертний висновок з цього питання, позивачем до позовної заяви не долучений.

Також зазначає, що огляд пошкодженого транспортного засобу (далі - ТЗ) та складання протоколу технічного огляду КТЗ проводилось без участі представника відповідача і ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» не зверталась до Військової частини НОМЕР_1 з повідомленням щодо проведення огляду пошкодженого транспортного засобу «МАЗ», державний номерний знак « НОМЕР_2 »; позивачем не надано доказів погодження страхувальником (ТОВ «ОТП Лізінг») сервісної станції із страховиком.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О., Тарасова І.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.07.2026 поновлено Військовій частині НОМЕР_1 пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі №910/16004/25. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі № 910/16004/25. Розгляд справи призначено на 26.08.2026. Зупинено дію рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі № 910/16004/25. Встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали.

10.08.2026 від ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечує та просить у задоволенні апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 відмовити в повному обсязі, а рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 по справі № 910/16004/25 залишити без змін.

Обґрунтовуючи доводи відзиву третя особа зазначає, що заперечення відповідача ґрунтуються на тому що: в момент ДТП ОСОБА_1 не виконував службові обов`язки; в момент ДТП ОСОБА_1 знаходився в стані алкогольного сп`яніння. На обґрунтування таких доводів відповідач посилається на витяг з наказу №589 від 31.10.2023 та вважає, що нести матеріальну відповідальність перед страховою компанією має не військова частина, а безпосередньо ОСОБА_1 .

Поряд з цим, третя особа вважає, що відповідно до постанови Комінтернівського районного суду міста Харкова від 22.01.2024 у справі № 641/7246/23 , якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та постанови Комінтернівського районного суду міста Харкова від 11.09.2024 по справі № 641/7209/23, якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, не було встановлено факту знаходження ОСОБА_1 в стані алкогольного сп`яніння в момент вчинення ДТП. З огляду на зазначене, третя особа вважає, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт перебування ОСОБА_1 в момент ДТП в стані алкогольного сп`яніння.

Третя особа також вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що саме Військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем в даній справі; в момент ДТП ОСОБА_1 виконував обов`язки військової служби, а автомобіль яким він керував є службовим.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.08.2026, у зв`язку з відпусткою судді Мартюхіної Н.О., для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В.

В судовому засіданні 26.08.2026, що відбувалось в режимі відеоконференції, представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник третьої особи проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив відмовити у її задоволенні, оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Представник позивача в судове засідання 26.08.2026 не з`явився, про причини нез`явлення суд не повідомив, про час, день та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд в ухвалі від 27.07.2026 (п. 6) доводив до відома учасників справи, що участь сторін у судовому засіданні не є обов`язковою. Неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, оскільки участь сторін у судовому засіданні обов`язковою не визнавалась, а правова позиція позивача у даній справі викладена в документах по суті спору, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні за відсутності представника позивача , за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, доводи відзиву третьої особи, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів встановила таке.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04.01.2022 між ТОВ «ОТП Лізінг» та ПрАТ "Страхова компанія "Універсальна" було укладено Генеральний договір від 04.01.2022 № 3001/394/000001/1 добровільного страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків, предметом якого є страхування майнових інтересів Страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним (-и) засобом (-ами) (ТЗ), зазначеним в Страховому бордеро.

У відповідності до вказаного договору страхування позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника (ТОВ «ОТП Лізинг») страхове відшкодування.

За умовами п. 1.2. договору, страховим випадком за договором є пошкодження, знищення або втрата транспортного засобу, його складових частин, деталей або обладнання внаслідок, між іншого, ДТП- дорожньо-транспортної пригоди за участю застрахованого ТЗ.

Цивільно-правова відповідальність транспортного засобу “МАЗ”, реєстраційний № НОМЕР_4 застрахована за договором добровільного страхування власників наземних транспортних засобів № 3001/283/001769 від 13.05.2023 (за даними бордеро).

31.10.2023 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу “МАЗ” р.н. № НОМЕР_4 та транспортного засобу “ВАЗ” реєстраційний № НОМЕР_3 .

Згідно постанови Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22.01.2024 у справі № 641/7246/23 ОСОБА_1 31 жовтня 2023 року о 12 годині 30 хвилин в м. Харкові по вул. Георгія Тарасенка, 79, керуючи транспортним засобом “ВАЗ 2109”, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , здійснив зіткнення з транспортним засобом “МАЗ 60 0С5”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , в результаті чого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.п. 2.3-Б, 13.1 ПДР України.

Постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22.01.2024 у справі №641/7246/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного порушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Згідно відповіді НПУ, цивільно-правова відповідальність транспортного засобу “МАЗ”, реєстраційний номер НОМЕР_4 застрахована ПрАТ “СК “Універсальна” за договором добровільного страхування власників наземних транспортних засобів №3001/283/00176 (автокаско).

05.02.2025 страхувальник звернувся до страховика - ПрАТ “СК “Універсальна”, із заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку.

05.02.2025 року виконавчим директором з врегулювання збитків ПрАТ “Страхова компанія “Універсальна” ОСОБА_2 було складено страхований акт № G-17507-1 і подія 31.10.2023 визнана страховим випадком, а збитки, яких зазнав страхувальник, підлягають відшкодуванню в сумі 179 381,13 грн.

Платіжною інструкцією № 5008 від 06.02.2025 підтверджується здійснення позивачем виплати на користь страхувальника у розмірі 179 381,13 грн.

У відповідності до документа “Реєстраційні дані транспортного засобу” серії НОМЕР_7 від 11.07.2022 автомобіль ВАЗ 21093 з реєстраційним номером НОМЕР_5 належить Військовій частині НОМЕР_6 .

За встановленими судом першої інстанції обставинами, що не оспорюються сторонами, Військова частина НОМЕР_6 з 01.08.2025 ліквідована, правонаступником визначено - Військову частину НОМЕР_1 .

З відомостей ЦБ МТСБУ та довідки Військової частини НОМЕР_1 № 1656/1733 від 18.01.2026 вбачається, що транспортний засіб марки «ВАЗ-21093» обов`язковою цивільно-правовою відповідальністю не забезпечувався.

Звертаючись до суду з позовом позивач в зазначав, що згідно з ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України “Про страхування” до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Наголошував, що згідно ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Позивач повідомляв, що цивільно-правова відповідальність на момент настання ДТП транспортного засобу “ВАЗ” реєстраційний № НОМЕР_3 не була застрахована; згідно довідки поліції, протоколу про адміністративне правопорушення та реєстраційним даним транспортний засіб «ВАЗ» реєстраційний № НОМЕР_3 належить Військовій частині НОМЕР_6 .

Посилаючись на виплату страхового відшкодування за завдання майнової шкоди застрахованому транспортному засобу “МАЗ”, реєстраційний номер НОМЕР_4 в результаті ДТП, що мало місце 31.10.2023, позивач в порядку суброгації просив стягнути з військової частини кошти у розмірі страхового відшкодування, сплаченого на користь страхувальника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2026 задоволено клопотання позивача та замінено неналежного відповідача у справі №910/16004/25, а саме, Міністерство оборони України на належного відповідача – Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).

Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 задоволено клопотання Військової частини НОМЕР_1 та залучено до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_1 ; задоволено клопотання відповідача та направлено господарську справу №910/16004/25 за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" за підсудністю до Господарського суду Харківської області.

Рішення суду першої інстанції, яким позовні вимоги ПрАТ “СК “Універсальна” до Військової частини НОМЕР_1 задоволено, є предметом апеляційного перегляду.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Положеннями статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Порядок відшкодування шкоди спричиненої дорожньо-транспортною пригодою (ДТП) регулюється нормами Цивільного кодексу України (далі- ЦК України), Законом України «Про страхування» та спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до п. 59 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, ризик виникнення якої застрахований, з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування або відповідно до законодавства.

Згідно із ч. 3 ст. 102 Закону України «Про страхування» у разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страховик зобов`язаний встановити факт, причини та обставини такої події та прийняти з урахуванням умов договору страхування рішення про визнання або невизнання випадку страховим.

Здійснення страхової виплати проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених договором страхування) і рішення страховика про визнання випадку страховим та здійснення страхової виплати (страхового акта).

У разі визнання випадку страховим страховик здійснює страхову виплату страхувальнику (іншій особі, визначеній договором страхування або законодавством) відповідно до умов договору страхування або законодавства (ч. 4 ст. 102 Закону України «Про страхування»).

До страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки (ст. 993 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 108 Закону України «Про страхування» страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат.

Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед особою, якій завдано збитки (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому зобов`язання не припиняються, а відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора): замість особи, якій завдано збитки, прав кредитора набуває страховик.

У п.1 ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Отже, факт виплати страховиком страхового відшкодування обумовлює перехід до нього від страхувальника відповідних прав у порядку суброгації до особи, відповідальної за завдані збитки, в межах понесених ним витрат на виплату страхового відшкодування.

Основною характерною ознакою суброгації є збереження того зобов`язання, яке існувало на момент заподіяння шкоди і у зв`язку з яким було виплачене страхове відшкодування, та зміна в ньому кредитора.

Під час суброгації нового зобов`язання не виникає, первісні правовідносини залишаються незмінними. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Страховик виступає замість потерпілого.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника.

Виходячи з вищенаведених приписів законодавства, до позивача у межах фактичних витрат і суми страхового відшкодування, виплаченого потерпілій особі, перейшло право вимоги до особи, винної у скоєнні ДТП.

Згідно із ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду". За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Отже, виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Зокрема, за змістом частини 2 статті 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналіз положень статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави для висновку, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє таким транспортним засобом, не є суб`єктом відповідальності за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

У такому випадку належним суб`єктом відповідальності є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Отже, шкода (в тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що перебуває у володінні роботодавця, підлягає відшкодуванню саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо водієм.

Апелянт в апеляційній скарзі вважає, що Військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у вказаній справі та не повинна відповідати за нанесену шкоду особою, яка не виконувала обов`язків військової служби в момент завдання шкоди.

Скаржник посилається на наказ командира військової частини НОМЕР_6 від 31.10.2023 №589, яким визначено, що у відповідності до пункту 11 Розділу ІІ Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 27.10.2021 №332 (Обставини, за яких нещасні випадки не визнаються такими, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби, зокрема, алкогольне, токсичне чи наркотичне сп`яніння), нещасний випадок 31.10.2023 (ДТП) рядового ОСОБА_1 , не визнається таким, що пов`язаний із виконанням обов`язків військової служби. Отже, позиція скаржника ґрунтується на тому, що водій ОСОБА_1 не виконував службових обов`язків, пов`язаних з військовою службою на момент скоєння ДТП.

Скаржник вважає, що оскільки дорожньо-транспортна пригода за участі нетверезого водія рядового ОСОБА_1 не визнається такою, що пов`язана із виконанням обов`язків військової служби, то у відповідності до ст. 43 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначається право ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна»» звернутись до МТСБУ про виплату за рахунок коштів фонду страхової (регламентної) виплати забезпеченого транспортного засобу або подати регресний позов до водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, у разі здійснення страхової (регламентної) виплати потерпілій особі за рахунок коштів ПрАТ «Страховій компанії «Універсальна».

З приводу наведених доводів колегія суддів зазначає про таке.

Як свідчать встановлені у справі обставини, постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 22.01.2024 у справі № 641/7246/23 ОСОБА_1 31 жовтня 2023 року о 12 годині 30 хвилин в м. Харкові по вул. Георгія Тарасенка, 79, керуючи транспортним засобом “ВАЗ 2109”, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 , здійснив зіткнення з транспортним засобом “МАЗ 60 0С5”, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , в результаті чого обидва транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.п. 2.3-Б, 13.1 ПДР України.

У постанові зазначено, що факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, за обставин, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення, підтверджується в повному обсязі сукупністю доказів, наявних в матеріалах справи, а саме: змістом протоколу серії ААД № 606257 від 31.10.2023 року, схеми місця ДТП від 31.10.2023 року, переліком видимих пошкоджень транспортних засобів, письмовими поясненнями ОСОБА_3 , рапортом.

З огляду на викладене, Комінтернівський районний суд м. Харкова у справі №641/7246/23 дійшов висновку про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Крім того, в матеріалах справи міститься постанова Комінтернівського районного суду м. Харкова від 11.09.2024 у справі №641/7209/23 (провадження №3/641/165/2024), якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення.

У постанові зазначено, що згідно із протоколом про адміністративне правопорушення Серії ААД № 606256 від 31.10.2023 року, складеного інспектором взводу № 1 роти № 2 батальйону № 2 УПП в Харківській області ДПП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_4 , 31.10.2023 року о 12 год. 30 хв., в м. Харків, вул. Георгія Тарасенка, 79, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом ВАЗ 21093 з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини роту, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора Drager Alcotest 6820 на місці зупинки транспортного засобу, та у закладі охорони здоров`я КНП ХОР ОНД у лікаря нарколога відмовився. Водій ОСОБА_1 порушив п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, наявність вини у діях ОСОБА_1 у настанні ДТП 31.10.2023 встановлена і не підлягає доказуванню.

У відповідності до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_6 (по стройовій частині) №3 від 24.05.2022: рядового ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23 травня 2022 року № 34-РС (по особовому складу) на посаду водія автомобільного відділення взводу матеріально-технічного забезпечення, який прибув із військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ), з 24 травня 2022 року, зарахувати до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення, на котлове забезпечення з 25 травня 2022 та вважати таким, що з 24 травня 2022 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання обов`язків за посадою.

Судом першої інстанції правомірно звернуто увагу, що за змістом витягу із наказу №589 від 31.10.2023, на який посилається відповідач, рядовий ОСОБА_1 неналежно виконав загальні обов`язки військової служби та, перебуваючи 31.10.2023 під час виконання службових обов`язків у стані алкогольного сп`яніння, порушив вимоги статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

В матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано жодних документів які б підтверджували виключення ОСОБА_1 з особового складу військової частини на момент ДТП, або внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про призупинення військової служби.

Крім того, відповідачем не надано будь-яких доказів (у тому числі звернення до правоохоронних органів) того, що водій ОСОБА_1 самовільно чи протиправно заволодів/використав транспортний засіб без відома його власника – відповідача.

Колегія суддів зазначає, що сам собою факт дисциплінарного порушення або використання транспортного засобу з порушенням внутрішніх правил служби не свідчить про його неправомірне заволодіння у розумінні частини другої статті 1187 ЦК України. Для застосування цієї норми необхідно встановити протиправне вибуття джерела підвищеної небезпеки з володіння власника або законного володільця всупереч його волі (наприклад, у разі викрадення, захоплення чи інших дій, що позбавляють володільця можливості здійснювати контроль над майном).

Втім, матеріали справи не містять доказів викрадення автомобіля, його захоплення або іншого протиправного вибуття з володіння військової частини. Навпаки, транспортний засіб перебував у сфері управління військової частини та використовувався особою, яка мала до нього доступ саме в силу службового становища.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20.05.2026 у справі №162/675/23.

Отже, встановлені у справі обставини свідчать, що відповідач на час дорожньо-транспортної пригоди проходив військову службу за призовом під час мобілізації та скоїв дорожньо-транспортну пригоду під час виконання службових обов`язків.

За приписами ст. 43 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих здійснює регламентну виплату на умовах, визначених цим Законом, у разі заподіяння шкоди на території України транспортним засобом, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, щодо якого на дату настання дорожньо-транспортної пригоди був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, та майну, яке перебувало в ньому; транспортним засобом, який вийшов із володіння власника внаслідок вчинення протиправних дій іншою особою; забезпеченим транспортним засобом під керуванням поліцейського, військового чи працівника закладу охорони здоров`я, якому водій на виконання вимог законодавства надав такий транспортний засіб, якщо страховиком не здійснено страхової виплати.

Проте, матеріали справи свідчать, що у транспортного засобу страхувальника на час ДТП був наявний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Крім того, апелянтом не доведено, що транспортний засіб, що належав військовій частині вибув із володіння власника внаслідок вчинення протиправних дій іншою особою. Також виходячи з наведених приписів, МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих здійснює страхову (регламентну) виплату на умовах, визначених цим Законом, у разі заподіяння шкоди на території України забезпеченим транспортним засобом під керуванням поліцейського, військового. В той же час, транспортний засіб відповідача на дату дорожньо-транспортної пригоди не був забезпеченим, тобто щодо нього був відсутній чинний договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Відтак, підстави для звернення позивача до МТСБУ для здійснення регламентних виплат у даному випадку відсутні. Вищенаведеним спростовуються доводи апелянта, що скаржник не є належним відповідачем у дані справі.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі також - ЗСУ).

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі справа № 219/2278/16-ц.

В даному випадку (у контексті спірних правовідносин) фактичним власником автомобіля “ВАЗ” реєстраційний № НОМЕР_3 є відповідач, тому, враховуючи доведеність вини військовослужбовця особового складу військової частини НОМЕР_1 у вчиненні ДТП, а також наявні у матеріалах справи докази здійснення позивачем виплати відшкодування у спірній сумі, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно визнано вимогу позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

В апеляційній скарзі апелянт також зазначає, що в додатках до позову позивачем наданий Генеральний договір від 04.01.2022 № 3001/394/000001/1 добровільного страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності, водія та пасажирів від нещасних випадків, укладеного між ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» та ТОВ «ОТП Лізінг» (далі – Договір). Відповідно до пункту 8.10. Договору встановлений перелік документів для виплати відшкодування, зокрема, документи, що підтверджують розмір збитків, понесених витрат (акт автотоварознавчого дослідження, або експертизи, калькуляція та оригінали рахунків за ремонт ТЗ), тощо.

Як зазначає скаржник, в матеріалах справи відсутній звіт про оцінку вартості (розміру) збитків, акт автотоварознавчого дослідження або експертизи, заподіяних пошкодженням транспортного засобу із значенням коефіцієнту фізичного зносу.

Також, зазначає апелянт, страховиком не надано відомостей та в жодному документі не зазначено вартість деталей, які без ремонту по своєму технічному стану придатні для подальшого використання після пошкодження транспортного засобу або є можливість їх відновлення відповідно до нормативної документації виробника ТЗ; долучений позивачем протокол технічного огляду КТЗ від 07.11.2023 не може вважатись належним та допустимим доказом у цій справі, оскільки не містить висновок визначення ринкової вартості суб`єктом оціночної діяльності пошкодження деталей і механізмів та необхідності заміни деталей, вузлів/механізмів на нові; будь який експертний висновок з цього питання, позивачем до позовної заяви не долучений.

З приводу наведених доводів колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова (регламентна) виплата у разі пошкодження транспортного засобу розраховується як сума документально підтверджених витрат, пов`язаних, зокрема, з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, у порядку, визначеному частинами другою і третьою цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 27 Закону витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання дорожньо-транспортної пригоди, та визначається відповідно до частини третьої цієї статті.

Частиною третьою статті 27 Закону визначено склад вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, до якої включаються вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, вартість матеріалів, необхідних для здійснення відповідного ремонту, а також вартість робіт з ремонту (заміни) таких складових частин (деталей).

Частиною третьою статті 27 Закону також встановлено, що для транспортного засобу, строк експлуатації якого до настання дорожньо-транспортної пригоди не перевищує п`ять років або щодо якого є чинними гарантійні зобов`язання виробника транспортного засобу, за умови документального підтвердження їх чинності, до розрахунку вартості складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують заміни новими, включається вартість невживаних складових частин (деталей), дозволених заводом-виробником для обслуговування відповідних транспортних засобів.

При цьому наведені положення Закону не передбачають визначення вартості відновлювального ремонту шляхом зменшення вартості складових частин транспортного засобу із застосуванням коефіцієнта їх фізичного зносу.

Також, відповідно до частини 4 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування вартості відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу на банківський (платіжний) рахунок особи, яка відповідно до своїх установчих документів має право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів.

Для здійснення відновлювального ремонту транспортного засобу, пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відповідна особа обирається потерпілою особою з визначеного страховиком (МТСБУ) переліку.

У разі якщо строк експлуатації транспортного засобу до настання дорожньо-транспортної пригоди не перевищує п`ять років або щодо нього є чинними гарантійні зобов`язання виробника транспортного засобу, за умови документального підтвердження їх чинності, для здійснення відновлювального ремонту на вимогу потерпілої особи має бути визначений авторизований сервісний центр відповідного виробника, якщо визначений страховиком (МТСБУ) перелік не містить такого авторизованого сервісного центру.

За згодою страховика (МТСБУ) відшкодування вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу може здійснюватися на банківський (платіжний) рахунок особи, яка відповідно до своїх статутних документів має право здійснювати діяльність з ремонту транспортних засобів, за вибором потерпілої особи поза переліком, визначеним страховиком (МТСБУ).

Згідно правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі №910/22886/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17, від 13.03.2018 у справі №910/9396/17, від 06.07.2018 у справі №924/675/17, від 25.07.2018 у справі №922/4013/17, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводиться ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Відповідно до ст.1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому, визначаючи розмір заподіяної шкоди суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля (висновок Верховного Суду, викладений в постановах від 28.01.2020 у справі №917/500/18, від 20.03.2018 у справі №911/482/17).

Отже, визначаючи розмір страхового відшкодування, яке позивач, як страховик цивільно-правової відповідальності винної у ДТП особи, зобов`язаний виплатити потерпілому, слід враховувати фактичні витрати, розмір яких підтверджується не звітом про оцінку, як попереднього оціночного документу, а відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, та які підтверджують фактичний розмір понесених збитків.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до рахунку-фактури №175 від 30.11.2024 ТОВ «ІЛАР» вартість відновлювального ремонту визначено у розмірі 189 169,00 грн.

Страхувальник звернувся до позивача із заявою від 05.02.2025 на безготівковий перерахунок страхового відшкодування у зв`язку із настанням страхового випадку та просив перерахувати за автомобіль “МАЗ” НОМЕР_9 суму відшкодування у розмірі 189169,04 грн на рахунок ТОВ «ІЛАР» за зазначеними у заяві реквізитами.

З висновку страхового акту № G-17507-1 від 05.02.2025 вбачається, що ПрАТ “Страхова компанія “Універсальна”, на підставі наданих страхувальником документів, відповідно до діючих правил страхування ПрАТ “Страхова компанія “Універсальна” та до умов договору страхування, подію, що відбулась 31.10.2023 визнано страховим випадком. Вирішено, що збитки, яких зазнав страхувальник, підлягають відшкодуванню в сумі 179381,13 грн, одержувач страхового відшкодування: ТОВ «ІЛАР» (юр. особа) в сумі 179381,13 грн.

Із страхового акту №G-17507-1 від 05.02.2025 вбачається здійснення страхувальником розрахунку страхового відшкодування із застосуванням коефіцієнту зносу 0,00, зважаючи на те, що роком випуску ТЗ “МАЗ” 6501 НОМЕР_10 є 2020 рік.

Крім того, страховиком здійснено оплату ремонту автомобіля на рахунок виконавця - ТОВ «ІЛАР», згідно рахунку-фактури №175 від 30.11.2024 за вирахування розміру франшизи у розмірі 9787,91 грн, що узгоджується із умовами п. 7.2.2.1. договору, призначення платежу – страх. відшкодув. ТОВ «ОТП Лізинг». МАЗ 6501 р.н. НОМЕР_2 , згідно рахунок-фактура №175 від 30.11.2024, зг. СА №G-17507-1. При цьому саме на рахунок виконавця - ТОВ «ІЛАР», який зазначений страхувальником у заяві про виплату страхового відшкодування страхувальником сплачена сума страхового відшкодування, що підтверджує сплату страховиком страхового відшкодування на сервісну станцію страхувальника. Підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення, яким оплачена виставлена сума вартості відновлювального ремонту.

Таким чином, зважаючи на умови договору, положення статей Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, статей 993, 1192 Цивільного кодексу України, беручи до уваги підтверджену матеріалами справи суму сплаченого страховиком на користь страхувальника страхового відшкодування, враховуючи розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу спірну суму страхового відшкодування у зв`язку з настанням ДТП у розмірі 179 381,13 грн.

Доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не можуть бути прийняті колегією суддів як такі, що свідчать про наявність підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі зазначеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі № 910/16004/25 без змін.

Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, судовий збір за подання апеляційної скарги, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 у справі №910/16004/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 07.09.2026.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя І.В. Тарасова