Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №906/90/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року Справа № 906/90/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Крейбух О.Г. , суддя Миханюк М.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" на рішення Господарського суду Житомирської області, ухвалене 14.05.2026 суддею Давидюком В.К. у м. Житомир (повний текст рішення складено 19.05.2026),

у справі № 906/90/26

за позовом Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель державної прикордонної служби України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп"

про стягнення 26 543,70 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, рішення суду першої інстанції та вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.

Головний центр капітального будівництва, реконструкції та закупівель державної прикордонної служби України звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" 26 543,70 грн, з яких: 3053,70 грн пені та 23 490,00 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору про закупівлю каструль з нержавіючої сталі з кришкою від 08.10.2025 в частині непоставки товару, у зв`язку з чим позивач нарахував та пред`явив до стягнення 3 053,70 грн пені та 23 490,00 грн штрафу.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 14.05.2026 у справі № 906/90/26 позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" на користь Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель державної прикордонної служби України 3 053,70 грн пені, 23 490,00 грн штрафу та 2 662,40 грн судового збору.

Оскаржуване рішення мотивоване тим, що відповідач у погоджений сторонами строк не поставив частину товару загальною вартістю 117 450,00 грн, у зв`язку з чим допустив прострочення виконання договірного зобов`язання. Місцевий господарський суд установив належне здійснення покупцем односторонньої відмови від договору та, перевіривши поданий позивачем розрахунок, дійшов висновку про наявність передбачених пунктами 7.3 і 7.6 договору підстав для стягнення 3 053,70 грн неустойки, нарахованої за 26 днів прострочення, і 23 490,00 грн штрафу у розмірі 20 % вартості невиконаної частини зобов`язання.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 14.05.2026 скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю, а також покласти на позивача судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Апеляційну скаргу сформовано у підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС 08.06.2026.

Листом від 09.06.2026 матеріали справи № 906/90/26 витребувано у Господарського суду Житомирської області.

23.06.2026 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 апеляційну скаргу ТзОВ "Комерс Еліт Солюшнс Груп" на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.05.2026 у справі № 906/90/26 - залишено без руху; запропоновано скаржнику усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, шляхом надання суду доказів сплати судового збору в сумі 3 993, 60 грн протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

06.07.2026 до суду апеляційної інстанції від скаржника надійшла заява про усунення недоліків, до якої було додано квитанцію ID: № 2777-9520-8169-2968 від 06.07.2026 про сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення у цій справі в сумі 3 993, 60 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ "Комерс Еліт Солюшнс Груп" на рішення Господарського суду Житомирської області від 14.05.2026 у справі № 906/90/26.

Також, відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно частини 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що ціна позову у справі № 906/90/26 менша ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегія суддів ухвалила здійснювати розгляд цієї апеляційної скарги у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

14.07.2026 від Головного центру капітального будівництва, реконструкції та закупівель державної прикордонної служби України надійшов відзив на апеляційну скаргу, який долучено до матеріалів справи.

Клопотань про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням учасників справи до суду не надходило.

Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та заперечень учасників справи.

Апеляційна скарга товариства обґрунтована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права. Скаржник, посилаючись на статтю 203 Цивільного кодексу України, зазначає, що зміст правочину не може суперечити імперативним нормам закону.

На переконання апелянта, одночасне стягнення пені та штрафу становить подвійне притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що суперечить статті 61 Конституції України. Відповідач вважає, що місцевий господарський суд помилково виходив із наявності кількох порушень та двічі застосував до нього один вид відповідальності - неустойку.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що сторони добровільно погодили умови договору щодо відповідальності постачальника, а пеня та штраф є формами неустойки, одночасне застосування яких не порушує приписів статті 61 Конституції України.

На думку останнього, доводи апеляційної скарги не спростовують установленого факту неналежного виконання відповідачем зобов`язання та спрямовані на перекладення на покупця наслідків власного підприємницького ризику постачальника.

Обставини справи, встановлені судами та визначені відповідно до них правовідносини.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, 08.10.2025 між Головниим центром капітального будівництва, реконструкції та закупівель державної прикордонної служби України (покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" (постачальник, відповідач) укладено договір про закупівлю каструль з нержавіючої сталі з кришкою (далі - Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. договору постачальник зобов`язується у 2025 році поставити товароодержувачу каструлю з нержавіючої сталі з кришкою 6л, каструлю з нержавіючої сталі з кришкою 21 л, каструлю з нержавіючої сталі з кришкою 36л, код ДК 021-2015: 39220000-0 - Кухонне приладдя, товари для дому та господарства і приладдя для закладів громадського харчування", кількість, ціна, інформація, асортимент та технічна документація наведені в специфікації (додаток 1) та Технічному описі (додаток 2) до цього договору (далі товар), а покупець - прийняти та оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим договором. При цьому, товароодержувачем є уповноважена особа військової частини за місцем поставки товару згідно зі специфікацією.

Згідно з п. 1.2. договору товар повинен відповідати специфікації (додаток 1), що є невід`ємною частиною цього договору.

У п. 3.1. сторони погодили, що загальна вартість по договору становить 1 189 500,00грн.

Строк поставки товарів визначається у графіку постачання (додаток 4). Допускається дострокова поставка товару за погодженням сторін. Постачальник зобов`язаний поставити товари у розпорядження Товароодержувача разом з усіма документами, необхідними для того, щоб прийняти поставку на умовах цього договору (п. 5.1. договору).

Положеннями п 5.7. Договору до кожної партії товару що постачається, постачальник обов`язково надає покупцю видаткові накладні (не менше двох примірників) до моменту здійснення поставки товару, підписані уповноваженою особою (уповноваженими особами) постачальника.

За порушення строків поставки товарів або недопоставку товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки товарів понад тридцять днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7 (сім) відсотків вартості товарів, поставку яких прострочено (п. 7.3. договору).

Пунктом 7.6 договору встановлено, що у разі його розірвання в односторонньому порядку за ініціативою покупця у зв`язку з порушенням постачальником термінів постачання товару та/або поставкою товару неналежної якості постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20 % від частини невиконаних зобов`язань.

За умовами п. 11.3. договору покупець має право односторонньої відмови від цього договору у разі порушення постачальником строків постачання товару.

Договір вважатиметься розірваним в термін передбачений повідомленням покупця, але, водночас, такий термін не може складати менше ніж три календарних дні з моменту направлення покупцем письмового повідомлення про односторонню відмову від договору на адресу та/або електронну адресу постачальника.

Пунктами 12.2, 12.3 договору сторони погодили електронний обмін повідомленнями у межах його виконання, зокрема визначили електронну адресу покупця (1ovkb@dpsu.gov.ua) та постачальника (llc.ces.groupoffice@gmail.com.)

Договір вступає в дію з моменту його укладення і діє до 31.12.2025 (п.11.1. договору).

У специфікації, яка є додатком №1 до договору, сторонами погоджено поставку товару загальною вартістю 1 189 500,00грн, а саме: каструля з нержавіючої сталі з кришкою 6л. - 300шт. вартістю 301 500,00грн; каструля з нержавіючої сталі з кришкою 21л. - 300шт. вартістю 378 000,00грн; каструля з нержавіючої сталі з кришкою 36л. - 250шт. вартістю 510 000,00грн.

Відповідно до графіку постачання (додаток 4 до договору), відповідач зобов`язався поставити товар протягом вересня-жовтня.

Згідно видаткової накладної № 348 від 14.10.2025 та акту приймання-передавання товарів, відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 1 072 050,00грн, а саме: каструля з нержавіючої сталі з кришкою 6л. - 222шт. вартістю 223 110,00грн; каструля з нержавіючої сталі з кришкою 21л. - 269шт. вартістю 338 940,00грн; каструля з нержавіючої сталі з кришкою 36л. - 250шт. вартістю 510 000,00грн.

Поставлений товар повністю оплачено позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією № 3662 від 29.10.2025 на суму 1 072 050,00 грн.

Зважаючи на недопоставку відповідачем товару, позивач направив останньому листа № 06.1/9875-25-Вих від 03.11.2025 у якому вимагав негайно виконати взяті на себе зобов`язання та поставити товар у повному обсязі.

У зв`язку з подальшим невиконанням зобов`язання листом № 06.1/10453-25-Вих від 24.11.2025 позивач повідомив відповідача про односторонню відмову від договору та зазначив, що договір вважатиметься розірваним на четвертий день з моменту направлення листа, а саме - з 27.11.20,25.

Вказаний лист направлено засобами поштового зв`язку, що підтверджується чеком від 25.11.2025 та на погоджену сторонами електронну адресу відповідача.

Претензією від 27.11.2025 позивач вимагав сплатити 3 053,70 грн пені та 23 490,00 грн штрафу. Відповідач претензію залишив без задоволення, що зумовило звернення позивача до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, а також із дій, які не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Приписами частин другої, третьої статті 6 та статті 627 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі відносини, не врегульовані актами цивільного законодавства, а також відступити від їх положень і визначити умови договору на власний розсуд, крім випадків, коли обов`язковість відповідних положень прямо встановлена законом або випливає з їх змісту чи суті правовідносин. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та погодженні його умов з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості.

Водночас відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема передати майно, а кредитор має право вимагати виконання такого обов`язку.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки постачальник зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець - прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу продавець передає або зобов`язується передати товар у власність покупцеві, а покупець приймає або зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 662 ЦК України встановлено обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором, а відповідно до статті 663 цього Кодексу товар має бути переданий у строк, установлений договором.

Згідно із частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, воно підлягає виконанню у такий строк.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом, а зобов`язання повинне виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених його змістом.

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом.

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають передбачені договором або законом правові наслідки, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від нього, розірвання договору та сплата неустойки.

Відповідно до частин першої, другої статті 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною інша сторона має право частково або у повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це передбачено договором або законом. При цьому одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за допущене порушення.

Частиною третьою статті 651 ЦК України встановлено, що у разі односторонньої відмови від договору, якщо право на таку відмову передбачено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, а договором або законом можуть установлюватися й інші види забезпечення його виконання.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення.

Частиною першою статті 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до частини другої статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір установлюється договором або актом цивільного законодавства.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає таке.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно незаконності одночасного стягнення пені та штрафу.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції безпідставно застосував до відповідача одночасно пеню та штраф, чим двічі притягнув його до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме порушення всупереч статті 61 Конституції України.

Оцінюючи наведені доводи, варто зазначити, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються в конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:

- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;

- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами.

Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 ЦК України).

Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Як встановлено судами, 08.10.2025 між Головним центром капітального будівництва, реконструкції та закупівель Державної прикордонної служби України як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" як постачальником укладено договір № 519-25 про закупівлю каструль з нержавіючої сталі з кришкою.

Відповідач зобов`язався поставити покупцю товар у кількості, асортименті та строки, визначені договором, специфікацією і графіком постачання.

Водночас відповідач поставив товар не у повному обсязі, а саме не поставив 78 каструль місткістю 6 л вартістю 78 390 грн та 31 каструлю місткістю 21 л вартістю 39 060 грн. Таким чином, загальна вартість непоставленого товару становить 117 450 грн.

Факт недопоставки товару у погоджений сторонами строк, кількість непоставленого товару та його вартість апелянтом не заперечуються.

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань вони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та договором.

Відповідно до пункту 7.3 договору за порушення строків поставки або недопоставку товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, поставку яких прострочено та/або які недопоставлено, за кожний день такого прострочення.

Крім того, пунктом 7.6 договору передбачено, що у разі розірвання договору в односторонньому порядку за ініціативою покупця у зв`язку з порушенням постачальником строків поставки товару та/або поставкою товару неналежної якості постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 20 відсотків вартості невиконаної частини зобов`язання.

Пунктом 11.3 договору сторони також передбачили право покупця на односторонню відмову від договору у разі порушення постачальником строків поставки товару.

Матеріалами справи підтверджується, що у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання у повному обсязі позивач листом від 3 листопада 2025 року вимагав поставити залишок товару.

Оскільки відповідач свого обов`язку не виконав, позивач листом № 06.1/10453-25-вих від 24 листопада 2025 року повідомив постачальника про односторонню відмову від договору.

Вказане повідомлення було направлене відповідачу засобами поштового зв`язку та на погоджену сторонами електронну адресу. Правомірність односторонньої відмови покупця від договору та дотримання встановленого договором порядку повідомлення апелянтом не оспорюються.

За наведених обставин передбачені пунктами 7.3 та 7.6 договору підстави для застосування до відповідача погоджених сторонами майнових санкцій настали.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що суд першої інстанції встановив порушення відповідачем кількох різних зобов`язань, оскільки підставою відповідальності відповідача є невиконання ним належним чином основного договірного обов`язку - поставити товар у повному обсязі та у встановлений договором строк.

Водночас те, що відповідач допустив одне порушення договірного зобов`язання, саме собою не виключає настання кількох передбачених договором майнових наслідків такого порушення.

Зміст статті 61 Конституції України не встановлює заборони на застосування до особи кількох санкцій у межах одного виду цивільно-правової відповідальності, якщо можливість їх застосування передбачена законом або договором.

Заборона, закріплена цією нормою, стосується повторного притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за те саме правопорушення, а не застосування передбаченого договором комплексу майнових наслідків порушення зобов`язання в межах одного провадження.

Штраф та пеня не є окремими самостійними видами юридичної відповідальності, а належать до форм неустойки як одного із заходів цивільно-правової відповідальності. Тому в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір погоджених сторонами санкцій.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.06.2021 року у справі № 910/12876/19 дійшла висновку, що одночасне стягнення пені та штрафу не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки такі санкції не є окремими видами юридичної відповідальності, а в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17 від 02.04.2019 у справі № 917/194/18.

При цьому санкції, передбачені пунктами 7.3 та 7.6 договору, відрізняються не лише способом обчислення, а й безпосередніми умовами їх застосування.

Санкція за пунктом 7.3 договору пов`язана із самим фактом і тривалістю прострочення поставки. Її розмір визначається за кожний день невиконання зобов`язання та залежить від вартості непоставленого товару і кількості днів прострочення.

Натомість штраф за пунктом 7.6 договору застосовується одноразово та обумовлений не лише фактом порушення строків поставки, а й реалізацією покупцем передбаченого договором права на односторонню відмову від договору внаслідок порушення постачальника.

Отже, санкція за пунктом 7.3 договору є наслідком триваючого прострочення виконання зобов`язання, тоді як штраф за пунктом 7.6 договору є окремо погодженим сторонами наслідком припинення договору з ініціативи покупця через неналежне виконання постачальником своїх обов`язків.

Зазначені санкції не дублюють одна одну, оскільки мають різні умови застосування, різний порядок обчислення та різне функціональне призначення.

Колегія суддів також ураховує, що передбачена пунктом 7.3 договору санкція застосовується за порушення негрошового зобов`язання з поставки товару.

Незважаючи на використане сторонами найменування "пеня", за своїм змістом вона є погодженою договором майновою санкцією, розмір якої залежить від тривалості прострочення виконання зобов`язання. Саме найменування санкції не є визначальним для встановлення її правової природи. Визначальне значення мають зміст договірної умови, характер порушеного зобов`язання, підстави застосування санкції та порядок її обчислення.

Можливість погодження такої санкції випливає з принципу свободи договору, положень статей 6, 546, 551, 611, 627 ЦК України, які дозволяють сторонам визначати у договорі майнові наслідки порушення зобов`язання та встановлювати інші способи забезпечення його належного виконання. Тому використання сторонами у пункті 7.3 договору терміну "пеня" не є достатньою підставою для висновку про недійсність цієї умови або неможливість її застосування.

Відповідач як суб`єкт підприємницької діяльності добровільно уклав договір, погодив його умови, строки поставки, обсяг зобов`язання та передбачені договором наслідки його порушення. Тому непогодження постачальника після допущеного порушення з майновими наслідками, які він добровільно прийняв під час укладення договору, не звільняє його від відповідальності та не свідчить про незаконність відповідних умов.

Перевіряючи правильність визначення заявлених до стягнення сум, колегія суддів установила, що наведені розрахунки відповідають умовам договору та є арифметично правильними. Самостійних заперечень щодо вартості непоставленого товару, періоду прострочення чи арифметичної правильності розрахунків апеляційна скарга не містить.

За таких обставин доводи апелянта про подвійне притягнення до юридичної відповідальності ґрунтуються на неправильному розумінні змісту статті 61 Конституції України та правової природи передбачених договором майнових санкцій.

Одночасне стягнення з відповідача 3 053,70 грн передбаченої пунктом 7.3 договору санкції, найменованої сторонами пенею, та 23 490 грн штрафу, встановленого пунктом 7.6 договору, не є повторним застосуванням тієї самої міри відповідальності та не порушує заборони двічі притягувати особу до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду у їх сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності такихвисновків, позаякґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та неправильній оцінці характеру спірних правовідносин, а тому не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Як встановлено ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у цій справі рішення суду першої інстанції - відсутні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду та не свідчать про наявність визначених процесуальним законом підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

На підставі вищезазначеного судова колегія виснує, що рішення Господарського суду Житомирської області від 14.05.2026 у справі № 906/90/26 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" без задоволення.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комерс Еліт Солюшнс Груп" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 14 травня 2026 року у справі № 906/90/26 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України.

4. Справу № 906/90/26 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складено "07" вересня 2026 р.

Головуюча суддя Романюк Ю.Г.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Миханюк М.В.