Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №910/5070/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" вересня 2026 р. Справа№ 910/5070/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Тарасенко К.В.

Михальської Ю.Б.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 02.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 25.06.2026

у справі №910/5070/26 (суддя Ягічева Н.І.)

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси"

про стягнення 799 196,48 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси" (далі - відповідач) про стягнення 799 196,48 грн, у тому числі: 131 779,37 грн - 3% річних та 667 417,12 грн - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов`язання за договором №1512000896 транспортування природного газу від 17.12.2015 в частині своєчасної оплати за надані послуги транспортування природного газу, що встановлено при розгляді справи №910/11117/25, у зв`язку з чим з відповідача за період з 16.05.2017 по 30.03.2026 відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України підлягають стягненню 3% річних та інфляційні втрати за порушення грошового зобов`язання.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Природні Ресурси" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 131 779 грн 37 коп. - 3% річних, 667 417 грн 12 коп. - інфляційні втрати та 9 590 грн 36 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення суд дійшов висновку про наявність правових підстав для нарахування за визначений позивачем період 3% річних та інфляційних втрат відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Природні ресурси" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення від 25.06.2026 у справі №910/5070/26 скасувати в частині розміру задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача інфляційні втрати в розмірі 98 693,87 грн та 3% річних в розмірі 26 301,87 грн, нараховані за період прострочення з 22.06.2024 по 30.03.2026, що становить 125 995,74 грн. В решті позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте місцевим судом з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. При цьому скаржник стверджує, що він належними доказами довів про факт своєї необізнаності щодо існування основного зобов`язання до 21.06.2024, у зв`язку з чим у його бездіяльності була відсутня вина щодо порушення цього зобов`язання, що виключає застосування до нього санкцій до вказаної дати.

Щодо пропуску строку позовної давності, скаржник зазначає, що зупинення дії постанови НКРЕКП №348, що відбулось 27.04.2017 (ухвалою ОАСК в якості забезпечення позову) ніяк не впинуло на обсяг наданих послуг за договором та додатком 1/1 та на право позивача звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості за ці послуги.

Узагальнені доводи та заперечення позивача

13.07.2026 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи викладені в ній, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Позивач наголошує на тому, що доводи відповідача про необізнаність існування зобов`язання, у зв`язку з чим відсутня його вина у простроченні, є неспроможними в силу того, що вимоги про стягнення інфляційних та трьох відсотків не є штрафними санкціями.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги, заяв і клопотань сторін

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2026 апеляційну скаргу у справі №910/5070/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Тарасенко К.В., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ПРИРОДНІ РЕСУРСИ" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 у справі №910/5070/26. Судове засідання призначено на 29.07.2026. Витребувано матеріали справи №910/5070/26 з Господарського суду міста Києва.

16.07.2026 матеріали справи №910/5070/26 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

29.07.2026 розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "ПРИРОДНІ РЕСУРСИ" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 у справі №910/5070/26, не відбудеться у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відрядженні.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.07.2026 розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "ПРИРОДНІ РЕСУРСИ" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 у справі №910/5070/26, призначено на 02.09.2026.

У судовому засіданні 02.09.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників сторін

У судове засідання 02.09.2026 з`явились представники сторін, які надали свої пояснення.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати в частині розміру задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача інфляційні втрати в розмірі 98 693,87 грн та 3% річних в розмірі 26 301,87 грн, нараховані за період прострочення з 22.06.2024 по 30.03.2026, що становить 125 995,74 грн. В решті позову відмовити.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у справі №910/11117/25 відмовлено Акціонерному товариству "Укртрансгаз" до Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси" про стягнення 495 003,28 грн, в задоволенні позовних вимог.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у справі №910/11117/25 скасоване та прийняте нове, яким задоволено позовні вимоги у повному обсязі.

Стягнено з Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" заборгованість у розмірі 495 003,28 грн за природний газ, спожитий понад обсяг договірної потужності у квітні 2017 року.

Так, у межах справи судом було встановлено наявність заборгованості в Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси" перед Акціонерним товариством "Укртрансгаз" за договором №1512000896 транспортування природного газу від 17.12.2015.

Звертаючись до суду із даним позовом у справі №910/5070/26, позивач вказує, що відповідач вищевказане рішення суду у справі №910/11117/25 виконав 31.03.2026, у зв`язку з чим позивач здійснив нарахування та просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 131 779,37 грн та інфляційні втрати у розмірі 667 417,12 грн за прострочення виконання грошових зобов`язань за період з 16.05.2017 по 30.03.2026.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів сторін

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та надані сторонами пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що питання порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором №1512000896 транспортування природного газу від 17.12.2015 було предметом розгляду у господарській справі №910/11117/25 за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси" про стягнення 495 003,28 грн.

Так, постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 у справі №910/11117/25 скасоване та прийняте нове, яким задоволено позовні вимоги у повному обсязі, ухвалено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 495 003,28 грн за природний газ, спожитий понад обсяг договірної потужності у квітні 2017 року.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є такими, що заявлені правомірно.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

При цьому норма ст. 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №902/330/17).

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19.

Відтак, у розумінні положень ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Судом вставлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач 31.03.2026 сплатив кошти у загальному розмірі 509 853,38 грн (заборгованість у розмірі 495 003,28 грн та 5 940,04 грн судового збору за подання позовної заяви, 8 910,06 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення 131 779,37 грн 3% річних та 667 417,12 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період з 16.05.2017 по 30.03.2026 підлягають задоволенню в цій частині.

Щодо доводів апелянта, наведених в апеляційній скарзі про відсутність його вини у порушенні його договірних зобов`язань до 21.06.2024, з посиланням на те, що до звернення позивача з позовом (21.06.2024) у справі №910/7791/24 та подання позивачем до суду копії підписаного обома сторонами додатку №1/1 до Договору про транспортування природного газу від 17.12.2015 № 1512000896, укладеного між сторонами, відповідач не знав про наявність підписаного додатку №1/1, яким встановлений обсяг замовленої у позивача потужності на квітень 2017 року, перевищення якого призвело до утворення заборгованості, стягнутої рішенням у справі №910/11117/25, колегія суддів зазначає, що в даному випадку посилання скаржника на вказані обставини є спробою повернутись до дослідження обставин виникнення боргу, які вже досліджені в межах справи №910/11117/25 та не підлягають повторній оцінці в межах даного судового розгляду.

Щодо доводів скаржника про відмову у засосуванні строків позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки відповідно статті 257 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач заявив до стягнення та здійснив нарахування 3 % річних та інфляційні втрати за період з 16.05.2017 по 30.03.2026, тоді як позивач звернувся з даним позовом 30.04.2026.

Суд першої інстанції вірно відзначив, що тариф на послуги розподілу потужності для точок входу набув чинності 01.04.2017 відповідно до постанови НКРЕКП від 28.03.2017 №348 "Про встановлення тарифів на послуги транспортування природного газу для споживачів України для точок входу і виходу для ПАТ "Укртрансгаз".

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 у справі №826/5621/17 в забезпеченні позову зупинено дію Постанови НКРЕКП від 28.03.2017 №348.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2020 було скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.04.2017 року в справі № 826/5621/17.

Отже, під час зупинення дії постанови НКРЕКП від 28.03.2017 №348 перебіг строку позовної давності був зупинений.

Разом з цим, Пунктом 12 розділу Прикінцеві та Перехідні положення Цивільного кодексу України, встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (covid-19), строки визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" постановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, в період з 11.03.2020 по 30.06.2023 на всій території України діяв карантин з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19.

Тобто було запроваджено механізм, за якого позовна давність на період дії карантину продовжується на строк дії таких обставин.

Верховний Суд у постанові від 22.09.2022 у справі № 920/724/21 зазначив, що суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається.

Суд зазначає, що строк загальної позовної давності для звернення до суду з вимогою про витребування земельних ділянок з незаконного володіння, станом на час введення карантину не сплинув, у зв`язку з чим, звернення прокурора з даним позовом до суду відбулося в межах позовної давності.

До того ж, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Президент України своїм Указом від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" ввів воєнний стан в Україні з 24.02.2022.

У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався.

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності. Зокрема, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 19, який передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності установлені статтями 257-259 ЦК України.

Отже, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 ЦК України продовжуються на строк його дії.

З огляду на викладене, позивач звернувся до суду з позовною заявою в межах строку позовної давності, про що вірно виснував суд першої інстанції.

Таким чином, дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та ухвалив законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на власному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси".

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення від 25.06.2026 відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів також погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, а витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта, оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 129, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Природні ресурси" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2026 у справі №910/5070/26 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Приватне акціонернео товариство "Природні ресурси".

Матеріали справи №910/5070/26 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.09.2026

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді К.В. Тарасенко

Ю.Б. Михальська