Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №917/394/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2026 р. Справа№ 917/394/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Чапляна С.Є.

Пономаренка Є.Ю.

перевіривши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" та апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Промислових Рішень"

на рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2026

у справі № 917/394/26 (суддя Резніченко О.Ю.)

за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Промислових Рішень"

про стягнення 182 939,90 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 182 939,90 грн штрафних санкцій за договором поставки №1416/УГВС/25 від 29.07.2025, з яких: 81 306,62 грн - пеня, 101 633,28 грн - штраф, а також судові витрати на сплату судового збору у сумі 2 662,40 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем прострочено виконання зобов`язання за договором поставки від 29.07.2025 року № 1416/УГВС/25 у частині строків поставки товару, у зв`язку з чим відповідно до пункту 7.8 Договору у позивача виникло право на стягнення пені та штрафу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 у справі № 917/394/26 позовні вимоги Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Промислових Рішень" про стягнення 182 939,90 грн задоволено частково, вирішено:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Промислових Рішень" на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 65 045,30 грн - пені, 81 306,62 грн - штрафу, 2 662,40 грн витрат по сплаті судового збору;

- клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, яке міститься у відзиві на позов від 29.04.2026 (вх. № 2266 від 30.04.2026) - задовольнити частково. Зменшити розмір штрафних санкцій на 20%.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що такий вид відповідальності за неналежне виконання зобов`язань як стягнення пені та штрафу передбачені п. 7.8. договору, що не суперечить положенням чинного законодавства, а також враховуючи те, що період прострочення є незначним, зобов`язання виконано відповідачем повністю, а прострочення зобов`язання відповідачем не потягло за собою значних збитків для позивача.

Цим же рішенням суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви відповідача від 13.05.2026 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, оскільки справа є малозначною (пункт 1 частини п`ятої статті 12 ГПК України), та відхилив клопотання про розгляд справи з викликом сторін як подане з пропуском строку, встановленого частиною сьомою статті 252 ГПК України. У цій заяві відповідач посилався на складність справи, суттєвість заявленої суми для суб`єкта малого підприємництва та необхідність подання додаткових доказів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Акціонерне товариство "Укргазвидобування", позивач у справі, не погодилось з вказаним вище рішенням та звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 27.05.2026 (вх. № 3551/26 від 28.05.2026), у якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 у справі № 917/394/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 36 587,98 грн (16 261,32 грн пені та 20 326,66 грн штрафу) та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення було не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги позивача зводяться до такого: (1) суд першої інстанції зменшив штрафні санкції на 20 %, обмежившись загальними посиланнями на компенсаційний характер неустойки та принципи розумності і справедливості, не встановивши жодної індивідуальної для цього спору обставини, яка свідчила б про винятковість випадку у розумінні частини третьої статті 551 ЦК України; (2) висновок суду про «незначність» прострочення суперечить встановленим обставинам, оскільки прострочення тривало 56 днів, тобто понад 62 % від 90-денного договірного строку; (3) суд не врахував, що відповідач протягом усього періоду прострочення не повідомляв позивача про перешкоди у виконанні, не просив продовжити строк поставки та не надав сертифіката Торгово-промислової палати України чи інших доказів причинно-наслідкового зв`язку між воєнним станом і неможливістю поставки; (4) висновок про відсутність значних збитків суперечить частині першій статті 550 та частині першій статті 624 ЦК України, за якими право на неустойку не залежить від доведення збитків, а суд фактично переклав тягар доказування з відповідача на позивача (частина третя статті 13, частина перша статті 74 ГПК України); (5) загальна сума санкцій становить лише 12,6 % вартості товару, а їх ставки (пеня 0,1 % за день та штраф 7 %) є типовими для договорів поставки; (6) суд безпідставно зменшив на однаковий відсоток не лише пеню, а й одноразовий штраф, розмір якого не залежить від тривалості прострочення; (7) договір укладено 29.07.2025 в умовах уже чинного воєнного стану, тож відповідач усвідомлював відповідні ризики (постанови Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 910/1273/23, Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17); (8) суд не врахував стратегічного значення позивача та призначення товару для видобутку газу (постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 та від 06.03.2022 № 222); (9) рішення не відповідає вимогам статей 86, 236 - 238 ГПК України, оскільки не містить оцінки аргументів позивача про відсутність виняткового випадку.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр Промислових Рішень", відповідач у справі, не погодилось з вказаним вище рішенням та звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 03.06.2026, у якій просить змінити рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 у справі №917/394/26 та ухвалити нове, яким зменшити розмір штрафних санкцій за позовними вимогами Акціонерного товариства "Укргазвидобування" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Промислових Рішень" про стягнення 182 939,90 грн з яких: 81 306,62 грн пені, 101 633,28 грн штрафу на 80 % або інший розмір, визначений судом, а також просить задовольнити клопотання про прийняття та долучення нових доказів, поданих разом з апеляційною скаргою (листа Департаменту цивільного захисту населення Сумської обласної державної адміністрації від 22.05.2026 № 03.1/712 з додатком).

Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до такого: (1) суд першої інстанції фактично встановив усі обставини, які за частиною третьою статті 551 ЦК України є підставою для зменшення неустойки (відсутність доказів збитків, повне виконання основного зобов`язання, компенсаційний характер неустойки), однак обмежився формальним зменшенням на 20 %, не мотивувавши, чому саме такий розмір відповідає критеріям справедливості та пропорційності; (2) відповідно до постанов Верховного Суду від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 для зменшення неустойки достатньо однієї з передбачених законом умов, тоді як у цій справі наявні обидві; (3) листом Сумської обласної державної адміністрації від 22.05.2026 № 03.1/712 підтверджено, що у період з 29.07.2025 по 27.10.2025 на території м. Суми було оголошено 513 повітряних тривог загальною тривалістю 1 438 годин 31 хвилина, що є винятковою обставиною, яка об`єктивно впливала на можливість своєчасного виконання зобов`язання, а рішення суду першої інстанції ухвалене до отримання цього документа; (4) за відсутності збитків нарахована неустойка має каральний характер і спрямована на отримання позивачем додаткового доходу, що є зловживанням правом у розумінні статті 13 ЦК України і дає суду підстави відмовити у захисті права за частиною третьою статті 16 ЦК України, зокрема з огляду на доктрину «чистих рук»; (5) між сторонами наявна істотна економічна диспропорція: позивач є одним з найбільших державних підприємств, а відповідач - суб`єктом малого підприємництва у прифронтовому регіоні, який не мав можливості впливати на умови типового договору про відповідальність (Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Дії суду апеляційної інстанції з розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 справа № 917/394/26 передана на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Пономаренка Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 у справі № 917/394/26, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Під час апеляційного провадження відповідачем до суду подано відзиви на апеляційну скаргу позивача від 17.06.2026 та від 18.06.2026 (обидва за вих. № 1706/1, ідентичні за змістом мотивувальної частини), в яких представник ТОВ «Центр Промислових Рішень» заперечив доводи апелянта та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на те, що: суд першої інстанції правомірно реалізував дискреційне повноваження, передбачене частиною третьою статті 551 ЦК України; тривалість прострочення є лише одним із критеріїв оцінки і не може розглядатися ізольовано від інших обставин (постанова Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 917/1635/18); усвідомлення загального ризику воєнного стану на момент укладення договору не тотожне можливості передбачити конкретний масштаб його впливу (понад 1 400 годин повітряних тривог протягом строку поставки); позивач змішує право кредитора на неустойку та право суду на її зменшення; пункти 8.24 - 8.25, 8.32 - 8.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку посилається сам позивач, підтверджують правомірність зменшення; стратегічний статус позивача не створює для нього привілейованого режиму судового захисту. Колегія суддів бере до уваги відзив у редакції від 18.06.2026 як останній за часом подання.

Крім того у поданому відзиві відповідачем було подано клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Так, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути апеляційну скаргу у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Водночас, з огляду на характер спірних правовідносин, предмет та підстави апеляційного перегляду, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, а також наявні у матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що наявних матеріалів достатньо для повного, всебічного та об`єктивного розгляду апеляційної скарги без повідомлення (виклику) учасників справи.

Обґрунтовуючи клопотання, відповідач посилається на складність предмета доказування, подання апеляційних скарг обома сторонами та значення справи для нього як суб`єкта малого підприємництва. Колегія суддів не вважає ці обставини достатніми. Предмет апеляційного перегляду обмежений одним правовим питанням - обґрунтованістю розміру зменшення неустойки за частиною третьою статті 551 ЦК України; факт і тривалість прострочення сторонами не оспорюються, а позиції сторін щодо цього питання вичерпно викладені у двох апеляційних скаргах та відзивах на них. Сам по собі факт подання апеляційних скарг обома сторонами не зумовлює необхідності судового засідання, оскільки закон пов`язує можливість виклику учасників з конкретними обставинами справи, а не з кількістю скаржників. Посилання на значення справи для відповідача не супроводжується зазначенням, які саме пояснення чи процесуальні дії неможливо вчинити у письмовому провадженні, а нові докази, про долучення яких клопоче відповідач, є письмовими і можуть бути оцінені без заслуховування сторін. Колегія суддів також враховує, що ті самі аргументи (складність справи, значення суми для суб`єкта малого підприємництва, необхідність подання додаткових доказів) відповідач наводив у заяві від 13.05.2026 у суді першої інстанції, і жодних нових обставин, які виникли б на стадії апеляційного перегляду, у клопотанні не наведено.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для переходу до розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, у зв`язку з чим у задоволенні відповідного клопотання слід відмовити.

04.06.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр промислових рішень» надійшла апеляційна скарга на рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 у справі № 917/394/26.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 справа № 917/394/26 передана на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Пономаренка Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Промислових Рішень" залишено без руху та надано строк на усунення недоліків протягом 10 (десяти) днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду доказів сплати судового збору у розмірі 3 993,60 грн.

18.06.2026 скаржником до Північного апеляційного господарського суду подано заяву про усунення недоліків, у зв`язку з чим ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр Промислових Рішень" на рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 у справі № 917/394/26, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 917/394/26 розглядалась протягом розумного строку.

29.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від АТ «Укргазвидобування» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти задоволення клопотання ТОВ «Центр промислових рішень» про долучення до матеріалів справи нових доказів, з огляду на відсутність виняткових підстав які б свідчили про неможливість подання останніх під час розгляду справи судом першої інстанції. Крім того, АТ «Укргазвидобування» заперечило доводи апелянта, просило у задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на те, що договір поставки було укладено в умовах вже діючого з 24.02.2022 правового режиму воєнного стану, тому відповідач був обізнаний з про обставини, що можуть ускладнити умови виконання договору, а також враховуючи те, що розмір та підстави стягнення штрафних санкцій були погоджені сторонами під час укладення договору № 1416/УГВС/25 від 29.07.2025. Позивач також зазначив, що запит до Сумської обласної державної адміністрації відповідач подав лише 21.05.2026, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції; що лист обласної державної адміністрації не є сертифікатом Торгово-промислової палати України і не містить відомостей щодо саме спірного зобов`язання; що довідка охоплює період з 29.07.2025 по 27.10.2025 і не пояснює, чому поставку не було здійснено одразу після спливу договірного строку; що звернення кредитора до суду за стягненням договірної неустойки не може кваліфікуватися як зловживання правом; що договір укладено за результатами відкритих торгів у системі «Прозорро», а доказів обтяжливості санкцій для свого майнового стану відповідач не надав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Між Акціонерним товариством "Укргазвидобування" (далі - Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр Промислових Рішень" (далі - Постачальник) укладений договір поставки № 1416/УГВС/25 від 29.07.2025 року (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов`язується поставити Покупцеві Запасні частини до пересувної азотної компресорної станції (далі - Товар), зазначений в специфікації, що додається до Договору і є його невід`ємною частиною), а Покупець - прийняти і оплатити такий Товар. Під поставкою Сторони розуміють передачу Товару Постачальником для прийняття Покупцем.

Відповідно до п. 1.2. Договору, найменування/асортимент Товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю Товару та загальна вартість Товару вказується у специфікації. (далі - Специфікація), яка є Додатком №1 до Договору та є його невід`ємною частиною. Строк поставки Товару визначається Графіком поставки Товару, який є Додатком №3 до Договору та є його невід`ємною частиною.

Пунктом 5.1. Договору передбачено, що строк поставки, умови та місце поставки Товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в Специфікації та Графіку поставки до цього Договору. Здійснення поставки Товару не потребує будь-яких додаткових погоджень, крім тих, що передбачені Договором.

Пунктом 5.2. Договору визначено, що датою прийняття Товару є дата підписання уповноваженими представниками Сторін акту приймання-передачі Товару, форма якого наведена в Додатку № 4 до цього Договору, який є невід`ємною частиною (застосовується, якщо Постачальник є нерезидентом в Україні) або видаткової накладної. Датою передачі Постачальником Товару для прийняття Покупцем є дата прибуття Товару до місця поставки зазначена у відповідному товарно-транспортному документі або дата підписання Сторонами акту приймання- передачі Товару, якщо Покупець за допомогою товаротранспортних документів не може визначити дату їх передачі для прийняття. Право власності на Товар, ризик випадкового знищення/пошкодження переходить від Постачальника до Покупця з дати підписання Сторонами акту приймання-передачі Товару або видаткової накладної. (при наявності двох дат, датою підписання акту приймання-передачі Товару або видаткової накладної вважається дата підписання Покупцем).

Відповідно до п. 6.3.1. Договору Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку Товару у строки, встановлені цим Договором.

Відповідно до п.7.8 договору у разі прострочення Постачальником виконання зобов`язань з поставки Товару, останній сплачує Покупцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вказаної вартості. Сторони домовились, що нарахування пені здійснюється до моменту належного виконання Постачальником порушеного зобов`язання.

Згідно пункту п.7.12 Договору, якщо поставка Товару є об`єктом оподаткування ПДВ при нарахуванні штрафних санкцій розрахунок штрафних санкцій здійснюється з урахуванням того, що сума, від якої розраховуються штрафні санкції, включає ПДВ.

Специфікацією № 1 (Додаток №1 до Договору) від 29.07.2025 визначено, що загальна вартість Товару, що постачається за цією Специфікацією, складає до 1 451 904,00 грн (Один мільйон чотириста п`ятдесят одна тисяча дев`ятсот чотири грн. 00 копійок) з ПДВ (включно).

У п.3 Специфікації №1 від 29.07.2025 визначено, що строк поставки товару: відповідно до Графіка поставки Товару.

Відповідно до Графіка поставки Товару (Додаток № 3 до Договору) строк поставки товару - впродовж 90 календарних днів з дати укладання договору про закупівлю.

Тому, граничним строком поставки є 27.10.2025.

Відповідно до Товарно-транспортної накладної № Р419 від 23.12.2025 та видаткової накладної №419 від 23.12.2025 Постачальник несвоєчасно виконав свої зобов`язання з поставки Товару за Договором на загальну суму 1 451 904,00 грн з ПДВ, чим порушив строки зазначені у Специфікації №1 до даного Договору (Додаток 1), Графіку поставки (Додаток 3) та п. 6.3.1. Договору.

11.02.2026 на електрону адресу постачальника була направлена Вимога №306.4-306-1-1520 від 11.02.2026, щодо сплати пені та штрафу за несвоєчасно поставлений Товар на загальну суму - 182 939,90 грн, яка була залишена без відповіді та задоволення.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 1. ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положенням ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В силу норми ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Під час дослідження розрахунку судом першої інстанції встановлено, що період прострочення визначений позивачем з 28.10.2025 по 22.12.2025 відповідно до умов договору, пеня та штраф нараховані у розмірах, визначених п.7.8 договору, розрахунок є арифметично вірним.

Відповідач на стадії розгляду справи в суді першої інстанції контррозрахунку штрафних санкцій не подав, у заяві по суті - відзиві на позов, погодився, що поставка за договором відбулась із невеликою затримкою.

З огляду на вищевикладені обставини суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість вимог позивача про стягнення штрафних санкцій.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання, в якому ТОВ «Центр промислових рішень» просило зменшити розмір штрафу та пені на 80%, оскільки порушення строків поставки було зумовлено дією правового режиму воєнного стану в Україні, запровадженого відповідно до Указу Президента України №64/2022 та затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", а також систематичними повітряними тривогами та безпековою ситуацією в Сумській області, що безпосередньо ускладнювали здійснення господарської діяльності, зокрема логістичних процесів та транспортування товару. В окремі періоди такі обставини фактично унеможливлювали здійснення поставки, з огляду на обмеження руху транспорту, зупинення роботи підприємств, а також необхідність дотримання вимог безпеки.

Попри зазначені об`єктивні обставини, відповідач належним чином виконав свої зобов`язання за Договором, тоді як позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів завдання йому реальних збитків чи інших фінансових втрат. За таких умов застосування штрафних санкцій у заявленому розмірі є необґрунтованим, непропорційним наслідкам порушення та таким, що суперечить принципам справедливості, розумності та добросовісності, закріпленим у цивільному законодавстві України.

Позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції заперечив проти задоволення клопотання відповідача посилаючись на те, що зазначені відповідачем в обгрунтування обставини неналежного виконання умов договору поставки (посилання на воєнний стан) без належного підтвердження конкретних обставин, що зумовили затримку, не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд першої інстанції зазначив, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

У цих висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 (Провадження № 14-224цс21) з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).

У визначенні підстав для зменшення розміру неустойки суд першої інстанції виходив з наступного.

Так, положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.

Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.

А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

Поряд з викладеним суд першої інстанції зазначив, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Крім цього категорія "значно", яка використовується в статті 551 ЦК України, є оціночною і має конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведеної статті направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформований у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Так суд першої інстанції зазначив, що клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу може бути задоволено шляхом їх зменшення на 20% та стягнення штрафних санкцій у розмірі 146 351,92 грн з огляду на наступне:

- застосування до відповідача штрафних санкцій у розмірі, заявленому позивачем не може відповідати критеріям розумності та справедливості, оскільки стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, попри те не може бути джерелом збагачення кредитора та те, що неспівмірність заявленої до стягнення суми пені та штрафу, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання;

- відповідне зменшення пені та штрафу є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань і проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, а також є засобом недопущення використання пені та штрафу як інструменту отримання безпідставних доходів, а не як способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язань;

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов`язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- відсутність підстав вважати, що прострочення зобов`язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача;

- зобов`язання виконано відповідачем повністю, а період прострочення є незначним.

За результатами розгляду позову, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову, стягнення на користь позивача 65 045,30 грн пені та 81 306,62 грн штрафу. Також суд першої інстанції частково задовольнив клопотання відповідача та зменшив розмір штрафних санкцій на 20%.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови

За змістом частини десятої ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, справа розглядалась без виклику сторін.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог частинами 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Предметом апеляційного перегляду у даній справі є встановлення обґрунтованості зменшення судом першої інстанції розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій на 20 % на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, оскільки з цим питанням не погоджується жодна зі сторін: позивач вважає зменшення взагалі необґрунтованим, а відповідач - недостатнім.

Щодо клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Промислових Рішень» про прийняття та долучення нових доказів.

Відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведена норма встановлює два критерії, які мають бути дотримані одночасно: винятковість випадку та об`єктивна неможливість подання доказу до суду першої інстанції. Тягар доведення цих обставин покладається на учасника справи, який подає новий доказ (частина перша статті 74 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі відкрито ухвалою Господарського суду Сумської області від 14.04.2026; відповідач подав відзив на позовну заяву 30.04.2026 та заперечення на відповідь на відзив 13.05.2026, у яких посилався на систематичні повітряні тривоги в Сумській області як на підставу для зменшення неустойки. Позивач у відповіді на відзив прямо вказував на відсутність належного підтвердження цих обставин. Отже, відповідач ще на стадії розгляду справи судом першої інстанції усвідомлював необхідність документального підтвердження своїх доводів. Більше того, у заяві від 13.05.2026 відповідач сам зазначив про необхідність подання додаткових доказів, проте не конкретизував, яких саме, не подав клопотання про встановлення додаткового строку для їх подання з обґрунтуванням причин (частина четверта статті 80 ГПК України) і, як вбачається з дати запиту до обласної державної адміністрації, на той момент ще не вживав жодних дій для отримання цього доказу.

Водночас із самого листа Департаменту цивільного захисту населення Сумської обласної державної адміністрації від 22.05.2026 № 03.1/712 вбачається, що його підготовлено у відповідь на запит відповідача від 21.05.2026 № 05/26-21/01, тобто запит подано через сім днів після ухвалення оскаржуваного рішення (14.05.2026). Доказів того, що відповідач звертався за такою інформацією раніше, що йому було відмовлено у її наданні або що існували інші об`єктивні перешкоди для своєчасного отримання довідки, до клопотання не додано. Відомості про повітряні тривоги накопичуються компетентними органами в режимі реального часу, а тому їх отримання залежало виключно від процесуальної активності самого відповідача.

Твердження відповідача про те, що він вживав усіх залежних від нього процесуальних дій для подання цього доказу, не підтверджене жодним документом і спростовується датою запиту. Несвоєчасне звернення учасника справи до компетентного органу за довідкою є наслідком його власної бездіяльності і не може вважатися винятковим випадком у розумінні частини третьої статті 269 ГПК України.

За таких обставин у задоволенні клопотання про прийняття та долучення нових доказів слід відмовити. Разом з тим, оскільки на зміст цього листа посилаються обидві сторони, а його оцінка не змінює висновків колегії суддів, нижче наведено також мотиви, з яких колегія суддів виходила б і в разі його врахування.

Щодо доводів апеляційної скарги Акціонерного товариства «Укргазвидобування» про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду, який має оцінити конкретні обставини справи в їх сукупності, а не обмежуватися відтворенням загальних теоретичних положень про компенсаційний характер неустойки.

Колегія суддів встановила, що суд першої інстанції, зменшуючи розмір штрафних санкцій на 20 %, навів індивідуальні для цього спору обставини, а саме: неспівмірність заявленої до стягнення суми пені та штрафу з негативними наслідками порушення для позивача; повне виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару; відсутність доказів заподіяння позивачу значних збитків внаслідок прострочення. Зазначені обставини є конкретними для цієї справи, а не абстрактними міркуваннями, а тому доводи апелянта про формальний характер мотивування є необґрунтованими. Колегія суддів також враховує, що суд першої інстанції правильно визначив предмет оцінки за частиною третьою статті 551 ЦК України та статтею 233 ГК України і навів як ті підстави, що прямо передбачені законом, так і заявлені відповідачем індивідуальні обставини, що відповідає підходу, викладеному в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Щодо доводу позивача про суперечність висновку суду першої інстанції про «незначність» періоду прострочення встановленим обставинам справи колегія суддів зазначає, що прострочення тривалістю 56 днів при договірному строку поставки 90 днів справді не може бути охарактеризоване як незначне, і в цій частині позивач має рацію. Проте зазначене формулювання не було єдиною чи визначальною підставою для зменшення неустойки: суд першої інстанції поклав в основу свого висновку сукупність обставин - повне виконання основного зобов`язання, відсутність доказів заподіяння позивачу значних збитків, компенсаційний характер неустойки та необхідність дотримання балансу інтересів сторін. Тривалість прострочення суд, як вбачається зі змісту рішення, врахував при визначенні розміру зменшення, обмеживши його 20 % замість заявлених 80 %. Зважаючи на положення частини другої статті 277 ГПК України неточність окремого формулювання, яка не призвела до ухвалення неправильного по суті рішення, не є підставою для його скасування.

Щодо доводів позивача про порушення судом частини першої статті 550 та частини першої статті 624 ЦК України і перекладення на нього тягаря доказування збитків колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не ставив право позивача на неустойку в залежність від доведення збитків: вимоги про стягнення пені та штрафу визнано обґрунтованими, а розрахунок - арифметично правильним. Наявність або відсутність збитків суд оцінював на іншій стадії - при вирішенні питання про співмірність неустойки за частиною третьою статті 551 ЦК України, яка прямо передбачає порівняння розміру неустойки з розміром збитків. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.24) та у постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 роз`яснила, що суд вправі зменшити неустойку, якщо вона є завеликою порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Така оцінка неминуче передбачає з`ясування того, які наслідки для кредитора спричинило порушення, і не суперечить презумпції шкоди при стягненні неустойки, на яку посилається позивач. Заперечуючи проти клопотання відповідача, позивач не був позбавлений можливості подати докази конкретних негативних наслідків прострочення (зупинення виробничого процесу, невиконання плану ремонту свердловин, залучення інших постачальників тощо), однак обмежився загальними твердженнями про призначення товару. Тому суд першої інстанції обґрунтовано виходив з відсутності в матеріалах справи доказів значних майнових втрат позивача, не перекладаючи на нього тягар доказування, а лише оцінивши наявні докази за правилами статті 86 ГПК України.

Щодо доводів позивача про недобросовісну поведінку відповідача, який не повідомляв про перешкоди у виконанні, не просив продовжити строк поставки та не надав сертифіката Торгово-промислової палати України, колегія суддів зазначає, що такі обставини мали б вирішальне значення, якби йшлося про звільнення відповідача від відповідальності на підставі статті 617 ЦК України та статті 218 ГК України, однак суд першої інстанції відповідача від відповідальності не звільняв, а стягнув переважну частину нарахованих санкцій. Поведінка боржника, у тому числі невжиття ним заходів до виконання зобов`язання, є одним із критеріїв, що враховуються при визначенні розміру зменшення неустойки (постанови Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22), і саме ці обставини, як зазначено нижче, стали підставою для відмови відповідачу у зменшенні неустойки на 80 %. Водночас відповідач не ухилявся від виконання договору, поставив товар у повному обсязі, товар прийнято позивачем без зауважень, а факт прострочення відповідач не заперечував, що виключає кваліфікацію його поведінки як недобросовісної у тому значенні, яке унеможливлювало б застосування частини третьої статті 551 ЦК України.

Посилання позивача на те, що загальна сума санкцій становить лише 12,6 % вартості товару, а їх ставки є типовими для договорів поставки, не спростовують висновків суду першої інстанції. Співвідношення розміру неустойки з вартістю поставленого товару є лише одним із критеріїв оцінки (постанови Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19), а закон не встановлює ані мінімального порогу такого співвідношення, за яким зменшення неустойки виключається, ані максимального. Як зазначила Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, розмір, до якого суд зменшує неустойку, у кожній справі має індивідуально-оціночний характер і обумовлюється встановленими судом обставинами. Апеляційний суд не підміняє оцінку суду першої інстанції власною за відсутності ознак явної несправедливості чи свавільності визначеного ним розміру, тоді як залишення до стягнення 146 351,92 грн (близько 10 % вартості товару) таких ознак не має.

Не заслуговують на увагу і доводи позивача про неможливість зменшення одноразового штрафу на той самий відсоток, що й пені. Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання, а штраф і пеня є її різновидами (частини друга, третя цієї статті). Частина третя статті 551 ЦК України надає суду право зменшити розмір неустойки без обмеження за її видами, що підтверджено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, предметом розгляду в якій було зменшення саме пені і штрафу. Обидві санкції нараховано за одне й те саме порушення, а їх розмір у пункті 7.8 Договору визначено від однієї бази - вартості несвоєчасно поставленого товару, тому застосування єдиного коефіцієнта зменшення до обох санкцій не є довільним і забезпечує однаковий підхід до оцінки співмірності відповідальності за це порушення.

Посилання апелянта на статус АТ «Укргазвидобування» як підприємства стратегічного значення та покладені на нього постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 № 222 спеціальні обов`язки з формування ресурсу природного газу не спростовують встановленої судом першої інстанції відсутності доказів заподіяння позивачу конкретних майнових втрат внаслідок прострочення поставки, а тому не можуть бути самостійною підставою для скасування рішення суду в цій частині. Частина третя статті 551 ЦК України не пов`язує можливість зменшення неустойки з формою власності кредитора, його стратегічним статусом чи покладеними на нього державою обов`язками, а відповідно до статті 7 ГПК України правосуддя здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від форми власності та інших ознак. Стратегічне значення позивача мало б значення в разі доведення того, що прострочення поставки саме цих запасних частин призвело до зриву виконання покладених на нього функцій, проте такі докази у справі відсутні.

Доводи позивача про порушення судом першої інстанції статей 86, 236-238 ГПК України зводяться до незгоди з мотивуванням рішення. Оскаржуване рішення містить встановлені обставини, оцінку клопотання відповідача та заперечень позивача, посилання на норми права та практику Верховного Суду, а також конкретні підстави, з яких суд виходив, визначаючи розмір зменшення. Те, що суд не погодився з аргументами позивача про відсутність виняткового випадку, не означає, що ці аргументи не були оцінені. Доводи позивача про обізнаність відповідача з ризиками воєнного стану на момент укладення договору та про підприємницький ризик (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17) колегія суддів визнає слушними, однак саме вони, як зазначено нижче, є підставою для відхилення апеляційної скарги відповідача, а не для стягнення неустойки у повному обсязі.

Щодо доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Промислових Рішень» про необхідність більшого зменшення розміру штрафних санкцій (на 80 % або в іншому визначеному судом розмірі).

Відповідач обґрунтовує необхідність більшого зменшення штрафних санкцій насамперед дією режиму воєнного стану та систематичними повітряними тривогами в Сумській області, посилаючись на лист Сумської обласної державної адміністрації від 22.05.2026 № 03.1/712, у прийнятті якого як нового доказу відмовлено з наведених вище мотивів. Оцінюючи цей довід по суті, у тому числі з урахуванням змісту зазначеного листа, колегія суддів виходить з такого.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи, оскільки Договір № 1416/УГВС/25 укладено 29.07.2025, тобто в умовах уже діючого з 24.02.2022 правового режиму воєнного стану, а отже відповідач, вступаючи в договірні відносини, був обізнаний з обставинами воєнного стану та безпековою ситуацією в регіоні своєї діяльності і повинен був врахувати відповідні ризики при погодженні строків поставки та умов договірної відповідальності. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.02.2024 у справі №910/1273/23.

Крім того, відповідачем не надано сертифіката Торгово-промислової палати України, який згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» засвідчував би настання форс-мажорних обставин щодо виконання саме цього зобов`язання за Договором. Хоча такий сертифікат не є єдиним можливим доказом впливу обставин непереборної сили на виконання зобов`язання, за усталеною практикою Верховного Суду воєнний стан сам по собі не звільняє від виконання зобов`язань і не пом`якшує відповідальність автоматично: боржник має довести, що саме внаслідок пов`язаних із ним обставин він не міг виконати конкретне зобов`язання (постанови Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 03.08.2023 у справі № 916/628/22, від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22). Довідка обласної державної адміністрації про кількість повітряних тривог сама по собі не підтверджує причинно-наслідкового зв`язку між цими обставинами та неможливістю відповідача здійснити поставку у визначений договором строк. Відповідач також не звертався до позивача з повідомленням про перешкоди у виконанні договору та не порушував питання про перегляд строків поставки.

Колегія суддів звертає окрему увагу на те, що лист від 22.05.2026 № 03.1/712 містить відомості про повітряні тривоги за період з 29.07.2025 по 27.10.2025, тобто виключно за договірний строк поставки. Прострочення ж, за яке нараховано санкції, тривало з 28.10.2025 по 22.12.2025, і щодо цього періоду відповідач не надав жодних відомостей та не пояснив, які саме обставини перешкоджали здійснити поставку одразу після спливу договірного строку, а не через 56 днів. Відповідач також не надав доказів того, як саме оголошення повітряних тривог позначилося на його господарській діяльності (зупинення виробництва, простій складу чи транспорту, неможливість отримання комплектуючих тощо), не зазначив, звідки і яким чином здійснювалася поставка, та не повідомляв покупця про перешкоди у виконанні договору. Загальні статистичні дані про кількість тривог у регіоні, які, за визнанням самого відповідача, є системною ознакою умов господарювання в Сумській області з 24.02.2022, без прив`язки до конкретного зобов`язання не доводять, що прострочення було зумовлене саме цими обставинами.

За таких обставин колегія суддів вважає, що посилання відповідача на воєнний стан без доведення конкретного причинно-наслідкового зв`язку із неможливістю виконання зобов`язання у встановлений строк не може бути підставою для зменшення штрафних санкцій на 80 % чи в іншому, більшому за визначений судом першої інстанції, розмірі. При цьому колегія суддів звертає увагу, що всупереч твердженням відповідача у відзиві на апеляційну скаргу позивача суд першої інстанції не встановлював впливу воєнного стану та повітряних тривог на виконання спірного зобов`язання і не включив ці обставини до переліку підстав, з яких виходив, зменшуючи неустойку: зі змісту рішення вбачається, що суд лише навів відповідні доводи відповідача та заперечення позивача, а зменшення мотивував іншими обставинами (повнотою виконання зобов`язання, відсутністю доказів значних збитків, компенсаційним характером неустойки). Отже, оцінку цих доводів колегія суддів здійснює самостійно, і за наведених вище мотивів вони не заслуговують на увагу.

Щодо доводів відповідача про те, що суд першої інстанції, встановивши всі підстави для зменшення неустойки, обмежився «формальним» зменшенням на 20 %, а за наявності обох умов частини третьої статті 551 ЦК України неустойка підлягала істотнішому зменшенню, колегія суддів зазначає таке. Наявність підстав для зменшення неустойки і розмір такого зменшення є різними питаннями: перше вирішується з огляду на встановлені законом умови, друге - на розсуд суду з урахуванням сукупності обставин справи, і закон не встановлює ані мінімального, ані максимального розміру зменшення, на що обґрунтовано вказує сам відповідач з посиланням на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22. Обставини, на які посилається відповідач як на підставу для більшого зменшення (повне виконання зобов`язання, відсутність доказів збитків, компенсаційний характер неустойки), вже враховані судом першої інстанції і стали підставою для зменшення на 20 %. Додаткових обставин, які виправдовували б зменшення до 20 % від нарахованої суми, відповідач не довів: доказів впливу безпекової ситуації на конкретне зобов`язання немає, доказів обтяжливості санкцій для його майнового стану не подано. Натомість колегія суддів враховує тривалість прострочення (56 днів при 90-денному строку), укладення договору в умовах воєнного стану, відсутність повідомлень покупця про перешкоди та відсутність відповіді на досудову вимогу, що є обставинами, які свідчать проти істотного зменшення. Зменшення неустойки на 80 %, на якому наполягає відповідач, призвело б до стягнення 36 587,98 грн, тобто 2,5 % вартості товару за майже двомісячне прострочення, що, за висновком Об`єднаної палати у зазначеній постанові, нівелювало б мету неустойки як засобу забезпечення виконання зобов`язання та могло б розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності.

Доводи відповідача про зловживання позивачем правом (статті 13, 16 ЦК України) та про застосування доктрини «чистих рук» колегія суддів відхиляє. Звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення договірної неустойки за доведене і не оспорюване порушення є реалізацією передбаченого статтями 15, 16 ЦК України, статтею 55 Конституції України та статтею 4 ГПК України права на судовий захист і не може саме по собі вважатися дією, вчиненою з наміром завдати шкоди іншій особі. Позивач до звернення до суду направив відповідачу вимогу від 11.02.2026 № 306.4-306-1-1520, яку відповідач залишив без відповіді. Доказів того, що позивач переслідував мету, відмінну від захисту порушеного права, відповідач не надав. Позиція відповідача є до того ж внутрішньо суперечливою: у відзиві на апеляційну скаргу позивача він прямо зазначає, що не оспорює права позивача на звернення з відповідними вимогами. Наведені відповідачем постанови Верховного Суду у справах № 826/4194/16, № 755/5691/16-ц, № 490/3505/17, № 640/16278/16, № 361/5027/16-ц ухвалені в адміністративних та цивільних справах у неподібних правовідносинах і не містять висновку про те, що стягнення договірної неустойки є зловживанням правом. Відсутність доведених збитків у кредитора, як зазначено вище, враховується при вирішенні питання про зменшення неустойки, але не перетворює вимогу про її стягнення на зловживання правом.

Не є підставою для більшого зменшення неустойки і посилання відповідача на економічну нерівність сторін, статус суб`єкта малого підприємництва та Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Договір № 1416/УГВС/25 укладено за результатами процедури публічної закупівлі, у якій відповідач взяв участь добровільно, заздалегідь ознайомившись із проектом договору, у тому числі з пунктом 7.8 щодо відповідальності, і мав можливість не подавати тендерну пропозицію, якщо вважав ці умови обтяжливими. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17 зазначила, що особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, має самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків своїх дій, а сплата неустойки за прострочення належить до звичайних комерційних ризиків сторін договору. Закон не передбачає для суб`єктів малого підприємництва особливих правил застосування частини третьої статті 551 ЦК України. Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 ухвалене щодо відносин споживчого кредитування, і сформульований у ньому принцип недопустимості перетворення неустойки на непомірний тягар суд першої інстанції вже застосував, зменшивши санкції. Посилання ж на пункт 8.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо непосильності майнового тягаря передбачає доведення такої непосильності, тоді як відповідач не подав жодних документів про свій фінансовий стан (балансу, звіту про фінансові результати, відомостей про інші зобов`язання), а сам по собі статус малого підприємства цієї обставини не доводить.

З тих самих мотивів колегія суддів відхиляє довід відповідача про те, що залишена до стягнення сума 146 351,92 грн має каральний характер і спрямована на отримання позивачем додаткового доходу. Зменшення неустойки на 20 % було здійснене судом першої інстанції саме з метою недопущення перетворення неустойки на каральну санкцію (пункти 8.24 - 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18), а стягнення пені у фактичному розмірі 0,08 % за день та штрафу у фактичному розмірі 5,6 % вартості товару за прострочення понад тридцять днів не свідчить про отримання кредитором вигоди, більшої за ту, яку він одержав би при належному виконанні зобов`язання.

Колегія суддів зазначає, що зменшення судом першої інстанції штрафних санкцій саме на 20 % є результатом зваженої оцінки обставин справи та балансу інтересів обох сторін спору, узгоджується з компенсаційною (а не каральною) природою неустойки та відповідає правовим позиціям Верховного Суду щодо визначення критеріїв зменшення неустойки, викладеним, зокрема, у постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20), від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.

Отже, доводи апеляційної скарги АТ «Укргазвидобування» про необхідність стягнення штрафних санкцій у повному обсязі та доводи апеляційної скарги ТОВ «Центр Промислових Рішень» про необхідність більшого зменшення штрафних санкцій є взаємно протилежними та жодні з них не спростовують обґрунтованості визначеного судом першої інстанції розміру зменшення неустойки на 20 %.

Наведені в обох апеляційних скаргах доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди кожної зі сторін з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006, відповідно до яких пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, однак це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Аналогічна правова позиція викладена також у рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду як законними та обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції не знаходить. Доводи обох апелянтів по суті їхніх скарг, як необґрунтовані, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та не впливають на правильність ухваленого рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 у справі №917/394/26 ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги Акціонерного товариства «Укргазвидобування» та апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Промислових Рішень» не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять підстав, передбачених статтею 277 ГПК України, для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим обидві апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення обох апеляційних скарг, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Акціонерного товариства «Укргазвидобування» в порядку статті 129 ГПК України покладаються на Акціонерне товариство «Укргазвидобування», а судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Промислових Рішень» покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр Промислових Рішень», тобто відшкодуванню за рахунок іншої сторони не підлягають.

Керуючись ст. 74, 86, 129, 269, 270, 275, 276 ст. 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Промислових Рішень» про розгляд апеляційних скарг у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи відмовити.

2. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Промислових Рішень» про прийняття та долучення до матеріалів справи нових доказів (листа Департаменту цивільного захисту населення Сумської обласної державної адміністрації від 22.05.2026 № 03.1/712 з додатком) відмовити.

3. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 у справі № 917/394/26 залишити без задоволення.

4. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Промислових Рішень» на рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 у справі № 917/394/26 залишити без задоволення.

5. Рішення Господарського суду Сумської області від 14.05.2026 у справі № 917/394/26 залишити без змін.

6. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги Акціонерного товариства «Укргазвидобування» покласти на Акціонерне товариство «Укргазвидобування».

7. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр Промислових Рішень» покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр Промислових Рішень».

8. Матеріали справи № 917/394/26 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді С.Є. Чаплян

Є.Ю. Пономаренко