Постанова від 03 вересня 2026 р. у справі №910/12051/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2026 р. Справа№ 910/12051/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Чапляна С.Є.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФРАТЕХБУД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026

у справі № 910/12051/25 (суддя Джарти В.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Мединської Ірини Володимирівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФРАТЕХБУД"

про стягнення коштів у розмірі 28 383,83 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Фізична особа-підприємець Мединська Ірина Володимирівна (далі - позивач, ФОП Мединська І.В.) просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфратехбуд" (далі - ТОВ "Інфратехбуд", відповідач) на свою користь 28 383,83 грн заборгованості за Договором на надання транспортно-експедиційних послуг № 100/К від 08.10.2024, а саме: 20 628,99 грн за послуги, надані на підставі заявки на перевезення вантажу № 359, та 7 754,84 грн за послуги, надані на підставі заявки на перевезення вантажу № 370, а також судові витрати у справі.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем обов`язок щодо оплати наданих експедиторських послуг за заявками на перевезення вантажу № 359 від 19.06.2025 та № 370 від 25.06.2025 виконано не в повному обсязі та з порушенням строку.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі № 910/12051/25 позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Мединської Ірини Володимирівни до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФРАТЕХБУД" про стягнення коштів у розмірі 28 383,83 грн задоволено, вирішено:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФРАТЕХБУД" на користь Фізичної особи-підприємця Мединської Ірини Володимирівни 28 383,83 грн боргу, 3 028,00 грн витрат зі сплати судового збору, 8 300,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1 000,00 грн адвокатської винагороди.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що строк виконання зобов`язання щодо наданих послуг перевезення настав, а відповідачем було вчинено конклюдентні дії у вигляді часткової оплати послуг наданих згідно з заявками №359 та № 370, що свідчить про прийняття наданих послуг та визнання свого обов`язку щодо їх оплати.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНФРАТЕХБУД", відповідач у справі, не погодилось з вказаним вище рішенням та звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 09.06.2026 (вх. № 3891/26 від 09.06.2026), у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі № 910/12051/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Також в тексті апеляційної скарги скаржником заявлено клопотання про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, в якому було відмовлено ухвалою суду від 16.06.2026.

Апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення було не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Зокрема судом першої інстанції було безпідставно задоволено позовні вимоги, оскільки ТОВ «Інфратехбуд» не погоджувало перевезення вантажу двома транспортними засобами замість одного, у зв`язку з чим відповідач зазначає, що позивачем було в односторонньому порядку прийнято вказане рішення, що й зумовило збільшення вартості наданих послуг. На підтвердження вказаних доводів відповідач зазначає про те, що заявки №359 від 19.06.2025 та № 370 від 25.06.2025 містять ознаки технічного монтажу шляхом компіляції реквізитів з підписом за печаткою замовника, оскільки ТОВ «Інфратехбуд» не погоджувало та не підписувало вторинну заявку № 359 на суму 103 244,94 грн та № 370 на суму 43 774,20 грн, а данархована експедитором сума 28 383,83 грн не була погоджена відповідачем.

Дії суду апеляційної інстанції з розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 справа № 910/12051/25 передана на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Пономаренка Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФРАТЕХБУД" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі № 910/12051/25, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНФРАТЕХБУД" про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, даної справи розглядалась протягом розумного строку.

Під час апеляційного провадження позивачем до суду подано відзив на апеляційну скаргу, в якому ФОП Мединська І.В. заперечила доводи апелянта, просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити з огляду на те, що кількість вантажу була збільшена відповідачем, що зумовило необхідність здійснювати перевезення двома автомобілями, у зв`язку з чим сторони, за взаємною згодою, уклали дві нових (фактичних) угоди у формі заявок №359 (у новій редакції) та №370 - на перевезення другим автопоїздом ( НОМЕР_1 / НОМЕР_2 ). На підтвердження виконання двох нових заявок було складені дві окремі накладні CMR, які згідно з ч. 3 ст. 909 ЦКУ та ст. 4, 9 Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів є доказами укладення двох окремих договорів у формі Заявок, на яких містяться підписи уповноважених осіб та відтиски печаток сторін. Крім того, за результатами надання послуг з перевезення вантажу ТОВ «Інфратехбуд» було оплачено два окремих рахунки, в яких відображено окремі заяви № 359 та № 370, чим відповідач підтвердив визнання зобов`язань за вказаними заявками.

30.06.2026 року через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «Інфратехбуд» надійшли пояснення на відзив на апеляційну скаргу, в яких відповідач заперечив проти доводів ФОП Мединської І.В., посилаючись на те, що надані до матеріалів справи заявки №359 та № 370 містять ознаки фальсифікації, а фактична кількість вантажу не потребувала перевезення двома транспортними засобами, що свідчить про те, що сторонами не було погоджено перевезення вантажу двома транспортними засобами замість одного.

30.06.2026 від відповідача надійшло клопотання про витребування від позивача оригіналів заявок № 359 та № 370, оскільки відповідач заперечує достовірність поданих копій заявок оригіналам.

Відповідно до частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про їх витребування судом. При цьому таке клопотання повинно бути подане у встановлений процесуальним законом строк, а у разі його пропуску - особа, яка звертається з таким клопотанням, має обґрунтувати неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 81 ГПК України у клопотанні про витребування доказів повинні бути зазначені, зокрема, вжиті особою заходи для отримання відповідного доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та/або причини неможливості самостійного отримання доказу.

Разом з тим, подане апелянтом 30.06.2026 клопотання таких відомостей не містить. Апелянтом не зазначено обставин, які б свідчили про неможливість самостійного отримання витребовуваних доказів, не наведено відомостей про вжиття ним заходів для їх отримання та не надано доказів звернення до особи, у володінні якої вони перебувають, із вимогою про їх надання.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У даному випадку апелянт, звертаючись із клопотанням про витребування доказів вже під час апеляційного перегляду справи, не навів жодних об`єктивних обставин, які перешкоджали йому звернутися з відповідним клопотанням до суду першої інстанції, не обґрунтував винятковості такого випадку та не зазначив причин, які не залежали від його волі та унеможливлювали своєчасне подання відповідного клопотання.

Отже, з огляду на недотримання апелянтом вимог частини першої та пункту 4 частини другої статті 81, частини третьої статті 269 ГПК України, а також відсутність належного обґрунтування причин несвоєчасного звернення з відповідним клопотанням, клопотання про витребування доказів задоволенню не підлягає.

02.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від ФОП Мединської І.В. надійшли заперечення на письмові пояснення відповідача у справі, в яких вказано, що первинний проєкт заявки №359 на суму 2 350,00 євро погоджувався сторонами. Проте, він так і не набув статусу укладеного договору перевезення в розумінні ч.3 ст.909 ЦК України та ст.4, 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (КДПВ). Відповідно до ч.2 ст.640 ЦК України, якщо для укладення договору необхідне вчинення дії, він є укладеним з моменту її вчинення. У перевезенні такою дією є складання транспортної накладної (CMR), яка за ст. 9 Конвенції КДПВ є первинним доказом укладання договору та його умов. За первинною нереалізованою заявкою №359 перевезення мало здійснюватися одним автопоїздом (д.н. НОМЕР_5/НОМЕР_6) з двох місць завантаження (усього 22 палети). Через неготовність вантажу та неможливість фізично вмістити весь об`єм в один транспортний засіб, було залучено другий автопоїзд (д.н. НОМЕР_1 /НОМЕР_2). Це зумовило переоформлення відносин: укладено Заявку №359 (в новій редакції) на 16 палет та Заявку №370 на 8 палет (разом 24 палети). На підтвердження укладення саме цих двох договорів було складено дві накладні CMR. Зокрема, CMR А№249698 містить дані другого автопоїзда ( НОМЕР_1 /НОМЕР_2), якого не було в первинній заявці. Кількість вантажу у CMR (16 і 8 палет) ідентична даним у нових Заявках №359 та №370. Накладної на 22 палети не існує. Таким чином заявка, про яку зазначає відповідач, не була підтверджена в розумінні ч. 2 ст. 640 ЦК України ч.3 ст.909 ЦК України та ст.4, 9 КДПВ. Крім того, позивач зазначає, що погодження перевезення відповідбувалось за допомогою засобів телекомунікаційного зв`язку з контактною особою визначеною відповідачем, а надання послуг за допомогою другого транспортного засобу відбувалось протягом тривалого строку, під час якого від відповідача не надходило заперечень проти надання послуг у вказаних спосіб.

06.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «Інфратехбуд» надійшли письмові пояснення щодо заперечень позивача від 02.07.2026, в яких відповідач зазначає, що позивач не може надати оригіналів заявок, які б відповідали поданим ним до суду паперовим копіям «нових заявок за кожним маршрутом окремо та іншою ціною», які б сторони погодили - ні паперових примірників, оскільки їх відповідач не погоджував, не підписував, не сканував і не направляв позивачеві, ні електронних листів з верифікованими метаданими та з вкладеними заявками від відповідача - які б засвідчили відповідність поданих позивачем до суду копій.

07.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від ФОП Мединської І.В. надійшли заперечення на письмові пояснення відповідача від 03.07.2026, в яких зазначає, що спірні заявки № 359 та № 370 створені у той же спосіб, що і неоспорювана відповідачем первинна заявка № 359, що свідчить про суперечливу поведінку відповідача, а посилання ТОВ «Інфратехбуд» на розрахунки, виконані з урахуванням площі палет та корисної площі транспортного засобу, не враховують вагу палет, допустиме навантаження на осі транспортного засобу, спосіб кріплення вантажу, а також вимоги безпеки руху, тому не спростовують необхідності здійснення перевезення вантажу двома транспортними засобами.

08.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «Інфратехбуд» надійшли пояснення щодо заперечень позивача від 07.07.2026, в яких апелянт зазначає, що позивачем було порушено порядок скасування первісної заявки та створення нової, таким чином сторонами не було належним чином погоджено зміну порядку надання послуг перевезення шляхом укладення двох нових заявок.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

08.11.2024 між вантажоодержувачем, що виступив замовником перевезення - ТОВ "Інфратехбуд" та експедитором - ФОП Мединською І.В. був укладений Договір на надання транспортно-експедиційних послуг №100/К відповідно до пункту 1.1. якого замовник доручає експедитору, а експедитор бере на себе зобов`язується організувати виконання визначених за цим договором послуг по плануванню та організації міжнародних і внутрішніх перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Пунктом 1.3. Договору визначено, що експедитор надає послуги з організації міжнародних перевезень, а саме: від пункту за межами державного кордону України до пункту розвантаження в Україні; від пункту завантаження в Україні до пункту за межами державного кордону України: між пунктами за межами державного кордону України (далі - організація міжнародних перевезень). При цьому експедитор має право залучати третіх осіб для виконання заявок замовника. У разі залучення перевізником третіх осіб для виконання обов`язків за цим договором, Експедитор несе відповідальність перед замовником за дії таких третіх осіб як за свої власні. Експедитор від свого імені за рахунок замовника укладає договори з такими перевізниками і оплачує їх послуги грошовими коштами, які мають надійти від Замовника.

Відповідно до пунктів 1.5., 1.6. Договору конкретні умови кожного замовлення зазначаються у заявці замовника і узгоджуються з експедитором. Узгодженою (підтвердженою) вважається заявка (далі - Заявка), підписана керівниками або уповноваженими довіреністю представниками сторін, і скріплена печатками сторін. Узгоджена Заявка обов`язкова для виконання сторонами і є невід`ємною частиною цього договору. Сторони встановили, що подача та підтвердження належним чином посвідчених заявок на перевезення вантажів може здійснюватися факсимільним чи електронним зв`язком (у сканованому вигляді за допомогою електронної пошти). Сторони визнають обов`язковість виконання Заявок, укладених шляхом обміну електронними листами.

На виконання умов Договору 19.06.2025 сторонами, шляхом обміну електронними листами, було погоджено Заявку на перевезення вантажу №359, за змістом якої ФОП Мединська І.В. зобов`язалася організувати перевезення вантажу за маршрутом м. Вільдесгаузен (Німеччина) - м. Львів. До безпосереднього виконання перевезення залучений перевізник ТОВ "Транс-Імперія" (ЄДРПОУ 32872217). З перевізником було укладено відповідну заявку на перевезення вантажу. На підтвердження укладення договору перевезення, у відповідності до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України та статей 4, 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, складена міжнародна товаротранспортна накладна CMR А№210604 від 24.06.2025 (належним чином засвідчена копія підписаної сторонами Заявки долучено до позовної заяви).

Вартість перевезення згідно Заявки становила 103 244,94 грн, оплата підлягала внесенню у безготівковій формі в день розвантаження.

Перевізником було виставлено замовнику рахунок № 25440 від 25.06.2025 на суму 103 244,94 грн.

Факт здійснення перевезення підтверджено відповідними відмітками у графі 24 накладної CMR А№210604, зокрема, розвантаження відбулося 30.06.2025. Відтак, строк оплати за перевезення вантажу згідно заявки на перевезення вантажу №359 становив 01.07.2025.

Також 25.06.2025 сторонами, шляхом обміну електронними листами, було погоджено Заявку на перевезення вантажу №370 за змістом якої позивач взяла на себе зобов`язання організувати перевезення вантажу за маршрутом м. Анрехте (Німеччина) - с. Малехів (м. Львів) - сільрада Левківська (Житомирська обл.). До безпосереднього виконання перевезення залучений перевізник ФОП Лінник Ю.П. (ІПН НОМЕР_3 ). З перевізником було укладено відповідну заявку на перевезення вантажу. На підтвердження укладення договору перевезення, відповідності до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України та статей 4, 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів складена міжнародна товаротранспортна накладна CMR А№249698 від 27.06.2025 та внутрішня ТТН №01 від 30.06.2025.

Вартість перевезення згідно Заявки становила 43 774,20 грн, оплата підлягала внесенню у безготівковій формі в день розвантаження.

Факт здійснення перевезення за погодженим в Заявці маршрутом підтверджено відповідними відмітками у графі 24 накладної CMR А№249698 від 27.06.2025, а також печаткою та підписом уповноваженої особи вантажоодержувача в графі "Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)" ТТН №01.

Перевізником було виставлено замовнику рахунок № 25446 від 27.06.2025 на суму 42 774,20 грн та № 25456 від 02.07.2025 на суму 1 000,00 грн.

Однак, за твердженням позивача, відповідачем свій обов`язок щодо здійснення оплати за Заявками було виконано не в повному обсязі та з порушенням строку, а саме:

- 22.07.2025 здійснено оплату в сумі 82 595,95 грн згідно рахунку № 25440 від 25.06.2025;

- 22.07.2025 здійснено оплату в сумі 36 019,36 грн згідно рахунку № 25446 від 27.06.2025 та № 25456 від 02.07.2025.

Відтак, за твердженням позивача, загальна заборгованість відповідача станом на день звернення до суду становила 28 383,83 грн, а саме: 20 628,99 грн за послуги надані на підставі заявки № 359 та 7 754,84 грн за послуги надані на підставі заявки № 370.

Відповідач у відзиві заперечив проти задоволення позову, зазначивши, що надані позивачем копії заявок ним не підписувалися, а зміст заявки № 359 не відповідає змісту заявки, підписаної відповідачем, а спірні перевезення ним взагалі не погоджувалися. Водночас, позивачем у відповіді на відзив зазначено, що викладені у відзиві твердження спростовуються здійсненням відповідачем часткових оплат з посиланнями на рахунки, які були виставлені позивачем саме за спірні перевезення.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Судом першої інстанції врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на вказане, беручи до уваги, що спір між сторонами виник до 28.08.2025, суд першої інстанції дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.

Згідно статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 статті 175 ГК України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Судом першої інстанції встановлено, що укладений між сторонами 08.10.2024 Договір на надання транспортно-експедиційних послуг №100/К за своєю правовою природою є договором перевезення.

Відповідно до пункту 2 статті 307 ГК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Згідно положень статей 901 та 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 908 ЦК України визначено, що перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до приписів статті 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно зі статтею 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно умов заявки № 359 та № 370 оплата мала бути здійснена у безготівковій формі в день розвантаження.

Таким чином, оскільки оригінали актів отримані та підписані відповідачем без зауважень, також отримані рахунки та інші документи, тому протягом визначених в заявках термінів надані послуги з перевезення мали бути оплачені.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оплата за Заявкою № 359 мала бути здійснена не пізніше 02.07.2025, а за Заявкою № 370 - не пізніше 03.07.2025.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи те, що строк виконання обов`язку з оплати наданих позивачем послуг, обумовлених Договором на надання транспортно-експедиційних послуг №100/К від 08.10.2024, заявкою № 359 від 19.06.2025, заявкою № 370 від 25.06.2025, настав, сума боргу відповідача, яка заявлена позивачем до стягнення 28 383,83 грн, підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача до відповідача про стягнення вказаної суми боргу.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Системно проаналізувавши наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наведені відповідачем у відзиві та письмових поясненнях доводи проти заявленого позову не підтверджені належними доказами та є такими, що спростовуються встановленими вище обставинами.

При цьому, суд першої інстанції відзначив, що факт здійснення часткової оплати за надані послуги за спірними заявками на підставі відповідних рахунків підтверджує вчинення відповідачем конклюдентних дій на прийняття наданих послуг та визнання свого обов`язку їх оплачувати. Отже, доводи відповідача щодо належних доказів та щодо їх автентичності мають ознаки суперечливої поведінки.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом першої інстанції враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови

За змістом частини десятої ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, справа розглядалась без виклику сторін.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог частинами 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Предметом апеляційного перегляду у даній справі є перевірка законності та обґрунтованості висновку суду першої інстанції про доведеність позивачем факту узгодження сторонами Заявок на перевезення вантажу № 359 (у новій редакції) та № 370, а також про визнання відповідачем боргу за наданими послугами перевезення шляхом вчинення конклюдентних дій у вигляді часткової оплати рахунків, виставлених за спірні заявки.

Щодо доводів апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфратехбуд» про непогодження ним спірних Заявок № 359 та № 370 та про наявність ознак технічного монтажу (компіляції) реквізитів у вказаних заявках.

Відповідно до пунктів 1.5, 1.6 Договору на надання транспортно-експедиційних послуг № 100/К від 08.10.2024 сторони погодили можливість підтвердження заявок на перевезення вантажів шляхом обміну електронними листами та визнали обов`язковість виконання заявок, укладених у такий спосіб. Отже, саме по собі заперечення відповідачем факту проставлення відбитка печатки та підпису уповноваженої особи на паперових копіях заявок № 359 та № 370 не спростовує факту узгодження сторонами істотних умов перевезення в порядку, визначеному договором.

Крім того, укладення договорів перевезення за спірними заявками підтверджується складеними за результатами фактичного здійснення перевезень міжнародними товарно-транспортними накладними CMR А№210604 від 24.06.2025 та CMR А№249698 від 27.06.2025, які згідно з частиною 3 статті 909 ЦК України та статтями 4, 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів є первинними доказами укладення договору перевезення та узгодження його умов, і в графі 24 яких проставлено відмітки про отримання вантажу вантажоодержувачем, а на внутрішній ТТН №01 від 30.06.2025 - відтиск печатки та підпис уповноваженої особи вантажоодержувача.

Посилаючись на неможливість фізичного розміщення узгодженого обсягу вантажу в одному транспортному засобі, позивач послідовно обґрунтовував об`єктивну причину зміни первинно погодженого способу виконання перевезення шляхом залучення другого автопоїзда, тоді як відповідач, отримавши товар у повному обсязі за двома окремими поставками без будь-яких зауважень щодо кількості чи якості вантажу, а також рахунки за фактично надані послуги, протягом тривалого часу не заявляв заперечень проти обраного способу виконання договору.

Колегія суддів враховує, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинення відповідачем дій з часткової оплати рахунків №25440 від 25.06.2025, № 25446 від 27.06.2025 та № 25456 від 02.07.2025, виставлених саме за спірні перевезення на підставі заявок № 359 та № 370, є формою схвалення відповідних дій експедитора та визнанням відповідачем свого обов`язку з оплати наданих послуг, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Доводи апелянта про наявність ознак фальсифікації спірних заявок не можуть бути враховані колегією суддів, оскільки відповідач ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції не заявляв клопотання про призначення судової технічної експертизи документів у порядку статей 99-101 ГПК України для перевірки достовірності поданих копій, а самі лише сумніви учасника справи щодо автентичності документа за відсутності належних та допустимих доказів на їх підтвердження не спростовують вірогідності доказів, наданих позивачем, за стандартом доказування «баланс вірогідностей», визначеним статтею 79 ГПК України.

Щодо доводів скаржника про ненадання судом першої інстанції оцінки первинній заявці № 359 від 19.06.2025 із вартістю перевезення 2 350 євро та про невстановлення змісту первісних домовленостей сторін.

Факт погодження сторонами первинної заявки № 359 від 19.06.2025, за умовами якої перевезення вантажу з двох місць завантаження мало бути виконане одним автопоїздом (НОМЕР_5/НОМЕР_6) за ціною 2 350 євро, визнається обома учасниками справи, а тому відповідно до частини першої статті 75 ГПК України доказуванню не підлягає. Разом з тим ця обставина сама по собі не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки предметом доказування у цій справі є не первісні наміри сторін, а зміст фактично сформованих та виконаних договірних відносин з перевезення вантажу.

Матеріалами справи підтверджується, що перевезення у спосіб, визначений первинною заявкою № 359, фактично не здійснювалося: виконано два окремі міжнародні перевезення двома транспортними засобами, у тому числі автопоїздом НОМЕР_1 / НОМЕР_2 , який у первинній заявці взагалі не зазначався, за двома накладними CMR А№210604 від 24.06.2025 та А№249698 від 27.06.2025; фактичний обсяг перевезеного вантажу (24 палети) не відповідав обсягу, зазначеному в первинній заявці (22 палети); за наслідками перевезень позивачем виставлено окремі рахунки № 25440 від 25.06.2025, №25446 від 27.06.2025 та № 25456 від 02.07.2025 із зазначенням реквізитів заявок № 359 та № 370, які відповідач прийняв без зауважень та частково оплатив. При цьому загальна сума здійсненої відповідачем оплати (118 615,31 грн) не відповідає гривневому еквіваленту 2 350 євро за офіційним курсом НБУ станом на день завантаження (за розрахунком самого скаржника - 112 849,12 грн), що спростовує його твердження про здійснення розрахунку саме і виключно за первинною заявкою № 359.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що первинна заявка № 359 у первісній редакції сторонами реалізована не була, а фактичні договірні відносини з перевезення вантажу склалися та були виконані на умовах заявок № 359 (у новій редакції) та № 370, що узгоджується з приписами частини 3 статті 909 ЦК України та статей 4, 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. Відтак первинна заявка № 359 не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин, а незазначення в оскаржуваному рішенні окремих мотивів її відхилення, з огляду на положення частини другої статті 277 ГПК України, не призвело до неправильного вирішення справи по суті та не може бути самостійною підставою для скасування судового рішення.

Щодо доводів скаржника про порушення судом першої інстанції частини 6 статті 91 ГПК України внаслідок відмови у витребуванні у позивача оригіналів заявок № 359 та №370.

Відповідно до частини 6 статті 91 ГПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу; якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Зі змісту наведеної норми вбачається, що витребування оригіналу письмового доказу є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується з урахуванням усієї сукупності наявних у справі доказів, а передбачений реченням другим цієї норми наслідок настає лише у разі обґрунтованості сумнівів у відповідності поданої копії оригіналу.

Судом встановлено, що відповідно до пунктів 1.5, 1.6 Договору № 100/К сторони погодили спрощений порядок подання та підтвердження заявок факсимільним чи електронним зв`язком (у сканованому вигляді за допомогою електронної пошти) та визнали обов`язковість виконання заявок, укладених шляхом обміну електронними листами; паперові примірники заявок із власноручними підписами обох сторін між сторонами не складалися і не передавалися, що учасниками справи не заперечується. Відтак посилання скаржника на неподання позивачем паперових оригіналів спірних заявок саме по собі не свідчить про недостовірність поданих копій, оскільки такий спосіб документообігу відповідає порядку, погодженому самими сторонами.

Вірогідність поданих позивачем копій заявок № 359 та № 370 підтверджується сукупністю інших досліджених доказів: накладними CMR А№210604 від 24.06.2025 та А№249698 від 27.06.2025, внутрішньою ТТН № 01 від 30.06.2025 з відміткою уповноваженої особи вантажоодержувача, рахунками № 25440, № 25446 та № 25456 із зазначенням реквізитів спірних заявок, фактом їх часткової оплати відповідачем, а також листуванням у месенджері Viber з особою, визначеною у заявках контактною особою замовника, щодо погодження умов перевезення за заявкою № 370. Можливість врахування електронного листування та переписки у месенджерах як доказів формування договірних відносин у сукупності з іншими доказами узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 29.01.2021 у справі № 922/51/20. Натомість відповідач своїх тверджень про «технічний монтаж» спірних заявок жодними належними та допустимими доказами не підтвердив.

З огляду на те, що сумніви відповідача щодо відповідності поданих позивачем копій оригіналам спростовані сукупністю досліджених у справі доказів за стандартом вірогідності доказів (стаття 79 ГПК України), незастосування судом першої інстанції наслідків, передбачених частиною 6 статті 91 ГПК України, так само як і посилання місцевого господарського суду при вирішенні відповідного клопотання на приписи статті 81 ГПК України, не призвело до неправильного вирішення справи по суті, а тому в силу частини другої статті 277 ГПК України не є підставою для скасування судового рішення.

Клопотання відповідача про витребування у позивача оригіналів заявок № 359 та № 370, заявлене під час апеляційного провадження, обґрунтовано залишено без задоволення з підстав, викладених вище, зокрема у зв`язку з недотриманням апелянтом вимог частини першої, пункту 4 частини другої статті 81 та частини третьої статті 269 ГПК України. Разом з тим, з огляду на викладені вище висновки щодо підтвердження вірогідності поданих позивачем копій заявок сукупністю інших доказів у справі, необхідність у витребуванні їх оригіналів відповідно до частини 6 статті 91 ГПК України у суду відсутня.

Щодо доводів скаржника про неправильне застосування судом першої інстанції статті 205 ЦК України та про помилковість висновку щодо суперечливої поведінки відповідача.

За висновками Верховного Суду, наведеними, зокрема, у постановах у справах №922/4099/17, № 905/2324/17 та № 910/14371/18, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, належить, у тому числі, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу. Здійснення відповідачем оплати саме на підставі рахунків, у яких зазначено реквізити спірних заявок № 359 та № 370, без будь-яких заперечень щодо їх змісту, у сукупності з прийняттям вантажу за обома перевезеннями, обґрунтовано розцінено судом першої інстанції як прийняття наданих послуг та визнання обов`язку з їх оплати.

Доводи скаржника про те, що здійснена ним оплата стосувалася виключно первинної заявки № 359 із ціною 2 350 євро, спростовуються як невідповідністю сплаченої суми (118 615,31 грн) гривневому еквіваленту 2 350 євро станом на день завантаження, так і призначенням платежів за конкретними рахунками, виставленими на підставі спірних заявок. Відтак висновок місцевого господарського суду про наявність у поведінці відповідача, який спочатку прийняв виконання та частково оплатив послуги за виставленими рахунками, а надалі заперечив самі підстави їх виставлення, ознак суперечливої поведінки, є обґрунтованим і доводами апеляційної скарги не спростований.

Щодо доводів скаржника про безпідставність стягнення судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу та гонорару успіху адвоката.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, гонорар успіху (додаткова винагорода адвоката за позитивний результат розгляду справи) є складовою витрат на професійну правничу допомогу та може бути відшкодований стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, з урахуванням критеріїв реальності, розумності та співмірності таких витрат. Розмір визначеного судом першої інстанції гонорару успіху (1 000,00 грн) з урахуванням предмета спору, обсягу наданих адвокатом послуг та результату розгляду справи наведеним критеріям відповідає.

Клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу в порядку частини п`ятої статті 126 ГПК України відповідач у суді першої інстанції не заявляв, доказів неспівмірності таких витрат не надав.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені відповідачем у відзиві та письмових поясненнях доводи проти позову не підтверджені належними та допустимими доказами і спростовуються встановленими у справі обставинами, а тому не можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006, відповідно до яких пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, однак це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Аналогічна правова позиція викладена також у рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України».

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду як законними та обґрунтованими, підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції не знаходить. Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфратехбуд», як необґрунтовані, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин та не впливають на правильність ухваленого рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 року у справі № 910/12051/25 ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфратехбуд» не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять передбачених статтею 277 ГПК України підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфратехбуд».

Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката, понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи, у сумі 7 300,00 грн. На підтвердження факту понесення таких витрат позивачем надано договір про правову допомогу № 2 від 18.06.2026, укладений з Адвокатським бюро «Лози», ордер адвоката, квитанцію до прибуткового касового ордера про сплату коштів та акт приймання-передачі наданих послуг № 2 від 22.06.2026 із зазначенням переліку наданих послуг та витраченого часу.

Відповідно до частин 1-3 статті 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості. Дослідивши подані позивачем докази, врахувавши предмет спору, складність справи та обсяг фактично наданих адвокатом послуг (дослідження та попередня правова оцінка вимог апеляційної скарги, аналіз судової практики, підготовка відзиву на апеляційну скаргу та інших процесуальних документів, юридичний супровід справи в суді апеляційної інстанції), колегія суддів дійшла висновку, що заявлені витрати у сумі 7 300,00 грн є документально підтвердженими, а їх розмір - співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. Клопотання про зменшення розміру цих витрат із доказами їх неспівмірності відповідач не подавав, а тому відповідно до статей 126, 129 ГПК України вказані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 126, 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфратехбуд» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі № 910/12051/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі № 910/12051/25 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфратехбуд» (03150, м.Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 114; ідентифікаційний код ЄДРПОУ 45313895) на користь Фізичної особи-підприємця Мединської Ірини Володимирівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) 7 300,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.

4. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфратехбуд».

5. Матеріали справи № 910/12051/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді Є.Ю. Пономаренко

С.Є. Чаплян